СТРУКТУРНА ОРГАНІЗАЦІЯ І СЕМАНТИКА ГОНЧАРСЬКОЇ ЛЕКСИКИ У ПОДІЛЬСЬКИХ ГОВІРКАХ

ПОСЛЕДНИЕ НОВОСТИ

Бесплатное скачивание авторефератов
СКИДКА НА ДОСТАВКУ РАБОТ!
ВНИМАНИЕ АКЦИЯ! ДОСТАВКА ОТДЕЛЬНЫХ РАЗДЕЛОВ ДИССЕРТАЦИЙ!
Авторские отчисления 70%
Снижение цен на доставку работ 2002-2008 годов

 

ПОСЛЕДНИЕ ОТЗЫВЫ

Порядочные люди. Приятно работать. Хороший сайт.
Спасибо Сергей! Файлы получил. Отличная работа!!! Все быстро как всегда. Мне нравиться с Вами работать!!! Скоро снова буду обращаться.
Отличный сервис mydisser.com. Тут работают честные люди, быстро отвечают, и в случае ошибки, как это случилось со мной, возвращают деньги. В общем все четко и предельно просто. Если еще буду заказывать работы, то только на mydisser.com.
Мне рекомендовали этот сайт, теперь я также советую этот ресурс! Заказывала работу из каталога сайта, доставка осуществилась действительно оперативно, кроме того, ночью, менее чем через час после оплаты! Благодарю за честный профессионализм!
Здравствуйте! Благодарю за качественную и оперативную работу! Особенно поразило, что доставка работ из каталога сайта осуществляется даже в выходные дни. Рекомендую этот ресурс!


Название:
СТРУКТУРНА ОРГАНІЗАЦІЯ І СЕМАНТИКА ГОНЧАРСЬКОЇ ЛЕКСИКИ У ПОДІЛЬСЬКИХ ГОВІРКАХ
Альтернативное Название: СТРУКТУРНАЯ ОРГАНИЗАЦИЯ И СЕМАНТИКА Гончарский лексики в Подольских говорах
Тип: Автореферат
Краткое содержание:

У “Вступі” обґрунтовано актуальність вибору теми дисертації, визначено об'єкт і предмет дослідження, сформульовано мету і завдання, охарактеризовано методи, фактичний матеріал, розкрито новизну роботи, окреслено теоретичне і практичне значення отриманих результатів та форми їх апробації.


У першому розділі “Структура, семантика і генеза гончарської лексики у подільських говірках” виділено такі тематичні групи: “ТГЛ на позначення назв підготовки глини”, “ТГЛ на позначення назв для виготовлення гончарських виробів”, “ТГЛ на позначення назв випалювання гончарських виробів”, “ТГЛ на позначення способів оздоблення гончарських виробів”, “ТГЛ на позначення глиняних виробів”, в яких  репрезентовано внутрішню організацію досліджуваних сегментів лексики, відтворено  відношення між елементами системи.


Аналізовані тематичні групи складаються з окремих лексико-семантичних груп (ЛСГ) із різнорідною структурною організацією, у межах яких на підставі парадигматичних зв'язків виділяються мікрогрупи. Характерними ознаками досліджуваних ЛСГ є багатозначність лексем, мотиваційні зв'язки між елементами суміжних лексико-семантичних груп. Компоненти ЛСГ об'єднані на підставі спільності чи близькості семантики, а протиставляються диференційними ознаками (ДО).


Назви ТГЛ на позначення глиняних виробів є головними в гончарській лексиці, на відміну від інших ТГЛ, і саме вони складають власне гончарські терміни. Назви посудин за формою об’єднуються навколо 26 сем.


Номінація реалій зазначеної ТГЛ свідчить про чітке протиставлення груп назв кухонного, побутового посуду та про актуальність ряду диференційних ознак реалій, що відбиті в їх називанні, зокрема формі виробів. Диференційними ознаками у назвах глиняного посуду в досліджуваних говірках найчастіше виступають форма і призначення, рідше – місткість, в поодиноких випадках – літраж та спосіб виготовлення.


За характером мотивації аналізована лексика поділяється на такі групи: 1) назви з прозорою мотивацією, 2) назви, що мають непрозору мотивацію, 3) демотивовані назви, 4) назви із затертою мотивацією.


Серед лексем з прозорою мотивацією виділяються номени, похідні від назв дій (зол’іў|ник, маз|ниц’а, св’і|тил’ник, п’ідс|в’ічник, свисту|нец’), похідні від назв інших реалій (горш|чок, цв’і|точн’ік, к|ринка, бо|чонок, сал’|ниц’а, гу|с’атниц’а, мас|л’анка; |горло, |в’інчик, краǐ, |пупчик, |вухо, |вушко, |ручка), похідні від назв властивостей (дно, |шийа, |шиǐка, |коло).


Лексеми, які мають непрозору мотивацію, поділяються на такі, що мають невизначене відношення до гончарської лексики (|чаша, |чашка), та питомі трансформовані лексеми (гла|душчик, ло|хан’а, кага|нец, со|л’анка, |чаǐник, |чаǐничок, сме|таниц’а, д’іǐ|ниц’а, масло|боǐка, масло|боǐн’а).


Серед лексем, які мають непрозору мотивацію, можна виділити ранні запозичення (п|л’ашка), пізні (|тиква, |бодн’а, |боден’ка, |коўшик, |кухол’, к|ружка), нові (к|варта, ко|ноўка, |келих, куў|шин, з|банок, |миска, з|баночок, та|р’ілка, та|р’елка, друш|л’ак, ба|рило, ба|рилка, с|лойік, лам|патка, |л’ул’ка, муш|тук, ко|феǐник, ко|фетн’іца). Нові запозичення становлять найбільшу групу серед назв з непрозорою мотивацією, і їх зазвичай відрізняє від старих запозичень ясне походження та етимологічні зв’язки.


Демотивованими є назви мо|лочник, |банка, |бан’ка, ма|к’ітра. Лексемою, що має затерту мотивацію, є г|лечик.


У гончарській лексиці в подільських говірках відзначено велику кількість міжговіркових відповідників (значно менше синонімів), які відрізняються між собою тим, що відповідники функціонують в різних говірках, а синоніми лише у межах лексики однієї говірки, невід’ємним складником системи якої вони є.


Великі можливості народної словотворчості полягають, з одного боку, в активній взаємодії говірок різного походження, а з іншого – у наявності в зазначеній лексиці великої кількості міжговіркових відповідників. Так, багато репрезентантів мають такі семи: ‘квітковий горщик’ – ла|зон, ва|зон, ва|зоник, п’ідва|зоник, п’ідва|зон’ік, ва|зонок, |вазочка, |ваза, ва|зонка, |риночка, |ринка, цв’і|точн’ік, цв’і|точник, фл’а|кон; ‘глиняна посудина для сала’ – ку|ш’ін, шкварин|ча, с|лойік, с|лойічок, рон|дел’ок, рон|делик, |бодн’а, |риночка, |ринка, бо|ч’іўка, бо|чонок, |бочка, сал’|ниц’а, сал’|ничка, гор|нец.


Чи не головною причиною функціонування синонімів і міжговіркових відповідників є те, що вони мають різні мотиви номінації. Як результат оцінки одного предмета з різних боків виникають лексичні паралелі.


Часто мотивами номінації є функції, які виконує предмет (струг, стру|жок, стру|гачка, п’ідк|ладка, п’ідс|тава, за|тула, заго|рода, свис|тун, свис|тунчик, свисту|нец’, свис|тул’ка, свис|ток, свис|туник, свис|точок, |пишчик), особливості практичного використання глиняного посуду (с’іл’|ничка, со|л’анка, с’іл’|ниц’а, |сахарниц’а, сахар|ниц’а, цук|роўка, цукер|ничка, д’іǐ|ниц’а, д’іǐ|ничка, д’іǐ|ник,  |масл’аниц’а, мас|личка, мас|л’анка, мас|ничка), особливості зовнішнього вигляду та асоціативна подібність до інших об’єктів навколишньої дійсності (кру|чок, к|л’учка, чер|пачка, рога|ч’і,  близ|н’ата, близн’у|ки, близ|н’атка, дв’іǐ|н’ата, дзв’і|н’ата), місце розташування об’єкта (верш|н’ак, верх|н’ак, верхн’а|чок, сп’ід|н’ак, с|подак, сп’ід), колір (чер|в’інка, |черв’ін’, виш|н’іўка, |зелен’), спосіб виготовлення (|випал, |димка),  матеріал, з якого виготовлено предмет (г|лин’аник).  Інколи паралельні назви виникають внаслідок взаємодії кількох мотивів номінації. Так, сема ‘посудина для збивання масла’ репрезентована лексемами масло|боǐн’а, масло|боǐка, що передають функції, які виконує предмет, та особливості практичного використання предмета.


 Значно менше, ніж міжговіркових відповідників, зафіксовано синонімів. Міжмовні контакти носіїв певної говірки (гончарі різних   осередків спілкувалися між собою на ярмарках, де збували свої вироби, на різних виставках; крім того майстри, носії однієї говірки, контактували з людьми, які купували гончарні вироби і могли бути носіями іншої говірки), вплив літературної мови зумовили функціонування в гончарській лексиці у подільських говірках синонімічних пар. Так, засвідчено такі синоніми: вере|тено – |оска,  |горно – п’іч, по|суда – |начин’а, к|риса – |в’інц’а,  |ринка – ма|к’ітра,  с|лойік – сл’іǐ.


У ТГЛ на позначення глиняних виробів спостерігається близькість між мікрогрупами як у семантиці, так і у формальному вираженні. Важливими чинниками розвитку семантичної структури є усвідомлення реалемної спільності/відмінності, близькості/віддаленості. Адже коли семантичне поле співвідноситься з однорідним денотативним рядом, це створює інші умови, ніж коли семантична структура вичерпується зв’язком з певним денотатом, щодо динаміки семантичної структури лексем та їх семантичного наповнення.


Аналізовані лексеми активно утворюються внаслідок різноманітних дериваційних процесів.


Терміни гончарства продуктивно творяться за допомогою лексико-семантичного, морфологічного та синтаксичного (аналітичної деривації) способів словотвору. Ці способи термінотворення призначені для творення спеціальних мовних одиниць – термінів, і в цьому вони певною мірою відрізняються від аналогічних способів літературної мови. Процес термінотворення здійснюється за певними законами і моделями.


Гончарські слова-терміни за словотвірною структурою можна поділити на 3 типи: 1) термін-просте слово: |добин’ка, |доўбин’ка, |доўбн’а; 2) термін-складне слово: масло|боǐн’а, масло|боǐка; 3) термін-словосполучення: дереў|л’ана |доўбн’а, гон|чарниǐ круг.


За допомогою засобів морфологічного та лексико-семантичного способів активно творяться терміни перших двох типів, а синтаксичний спосіб використовується для творення термінів третього типу.


Досить продуктивним є морфологічний  суфіксальний спосіб термінотворення . Суфікси, що поєднуються з різними твірними основами, продукують терміни з новим лексичним значенням. 


Більшість гончарських термінів – це іменники, що утворюються переважно за допомогою спільнослов’янських, спільносхіднослов’янських та власне українських суфіксів, які мають неоднаковий ступінь активності.


Найпродуктивнішим в зазначеній лексиці є загальнослов’янський суфікс -к(-а) (← -ък-а, ← -йк-а), що широковідомий в сучасній українській літературній мові і в ХІ-ХІІІ ст. характерний був лише для іменників жіночого роду, а в іменники чоловічого роду проникає в ХІV-ХV ст.. Поширений він і в інших українських говірках. Так, найпродуктивнішим є цей суфікс серед тих, що творять іменники жіночого роду в закарпатських верхньонадборжавських говірках, значна продуктивність його і в західнополіських.


Серед іменників із цим формантом виділяються віддієслівні, відсубстантивні, відприкметникові, відчислівникові деривати.


Віддієслівні деривати словотвірного типу із суфіксом -к(-а) у досліджуваних говірках мають значення: “предмет, за допомогою якого здійснюється дія” (|покришка  ‘череп’яна покришка’); “об’єкт дії” (|дом’ішка ‘жовта глина, з якої виготовляють горшки’); “місце дії” (|топка ‘частина горна, де згоряє паливо’); “предмет-суб’єкт дії” (перего|родка ‘перегородка між однією і другою камерами’, п’ідк|ладка ‘невелика дубова колодка, в яку вставляється нижня частина веретена гончарського круга’).


Відсубстантивні деривати становлять найбільшу групу іменників з суфіксом -к(-а) і поділяються на такі типи:1) назви з конкретно-предметним лексико-словотвірним значенням, що початково були утворені як демінутиви, мотивуючі іменники яких набули інших значень або стали рідковживаними (|л’ул’ка  ‘глиняний трубчастий виріб для паління’); 2) деривати з десемантизованим демінутивним суфіксом -к(-а), що означають частку, шматок якоїсь речовини, матеріалу, але з підкресленням невеликого розміру (|гумка ‘ганчірка для загладжування поверхні чорного посуду’);3) назви, утворені від іменників чоловічої статі, яким суфікс -к(-а) надає значення жін. р. (гон|чарка ‘глина, що використовується в гончарному виробництві’);4) демінутивні деривати, утворені від іменників чоловічого роду (рідко), що виражають семантику зменшеності (г|леǐка ‘глина, яка використовується в гончарному виробництві’; |п’ічка, п|йецка ‘частина горна, де згоряє паливо’; баб|ничка ‘посуд, в якому пекли хліб, паску, бабку’) та іменників жіночого роду (переважно), що виражають значення зменшеності (ло|патка ‘інструмент, яким стругали глину’; |лаўка ‘місце зберігання змішаної глини’; |кул’ка ‘кусок глини, викачаної руками і приготовленої для вироблення посуду’); зменшеності-пестливості (ко|ц’убпка ‘інструмент, за допомогою якого готується полива’; сково|р’ідтка ‘посудина для смаження млинців’; |шиǐка ‘верхня звужена частина глечика’).


Окремий підтип становлять назви, що зазнали десемантизації, занепаду семантики зменшеності. Інколи відбувається лексикалізація демінутива у зв’язку з тим, що мотивуюче слово поступово виходить з ужитку (|миска ‘миска місткістю 0,5 л з дуже розлогими вінцями для других страв’; та|р’ілка ‘тс.’).


Відприкметникові деривати з суфіксом -к(-а) представлені іменником мас|л’анка ‘глиняна посудина для масла’.


Відчислівникові утворення з суфіксом -к(-а) репрезентовані іменниками два|ц’атка ‘горщик на 20 л і більше для варіння борщу під час ритуальних обрядів та для зоління білизни’; пйат’ід’і|с’атка ‘горщик на 5-7 л’; три|ц’ітка ‘горщик на 3-4 л’.


Терміни із суфіксом -ок відзначені віддієслівними та відсубстантивними утвореннями.


Віддієслівні деривати репрезентовані такими типами:


1) малопродуктивні назви зі значенням “предмет, яким або за допомогою якого виконується дія” (пома|зок ‘інструмент для нанесення рельєфного орнаменту на посуд’);


2) утворення від безпрефіксних дієслів недоконаного виду зі значенням дії, що складається з окремих повторюваних актів. Деривати цього малопродуктивного типу мають значення “предмет, за допомогою якого виконується дія” (свис|ток ‘дитяча іграшка, за допомогою якої утворюють свист’).


Серед відсубстантивних утворень виділяються й малопродуктивні з конкретно-предметним лексико-словотвірним значенням, що були початково утворені як демінутиви й, отже, мали нове лексико-граматичне значення (моло|ток ‘інструмент, яким збивали пласти глини’).


Великою продуктивністю відзначається словотвірний тип відсубстантивів із суфіксом суб’єктивної оцінки -ок. Суфікс з демінутивним значенням -ок-ъ Л.Гумецька відзначає у пам’ятках ділової мови ХІV-ХV ст.


Відсубстантивні утворення з суфіксом -ок мають модифікаційні значення зменшеності (стру|жок ‘інструмент, яким стругали глину’; р’і|жок ‘інструмент для нанесення рельєфного орнаменту на посуд’; мушту|чок ‘глиняний пристрій, у який вставляється трубка для паління’; |чаǐничок ‘глиняна посудина для заварювання кави’; мама|лижничок ‘горщик, подібний до чавунного горщика’; с|лойічок ‘глиняна посудина для сала’; друшл’а|чок ‘миска на трьох ніжках з ручкою і дірочками на дні для проціджування, проливання чого-небудь’); зменшеності-пестливості: вапн’а|чок ‘стороння домішка, що трапляється в глині’; верхн’а|чок ‘верхня частина гончарного круга’.


Суфікс -ок, як зазначають дослідники, має меншу експресивність у порівнянні із синонімічними -ик, -ець [Родніна]. Тому спостерігаються десемантизовані демінутиви цього словотвірного типу (пе|н’ок ‘купа, у яку збивали глину’; п’і|док ‘місце зберігання змішаної глини’; каза|нок ‘посуд для плавлення олива, перепалення свинцю’; ква|чок ‘велика дерев’яна ложка для поливання посуду’; о|садок ‘осад із свинцю’; ва|зонок ‘квітковий горщик’).


Відсубстантивними та відприкметниковими утвореннями репрезентовані деривати із суфіксом -ик. Серед відсубстантивів виділяються такі типи:


1) малопродуктивні деривати з конкретно-предметним лексико-словотвірним значенням, що були початково утворені як демінутиви, а їх мотивуючі іменники згодом стали рідковживаними (|горшчик ‘глиняний посуд, у якому варять їжу’);


2) демінутивні деривати (відзначені у пам’ятках ділової мови ХІV-ХV ст.). Деривати цього продуктивного типу вказують на об’єктивну зменшеність (|ножик ‘кусок дерева, яким мнуть глину’; д|ротик ‘інструмент, яким зрізують посуд з гончарного круга’; с|тосик ‘4-5 рядів горщиків, складених один на одному вверх дном’; |горник ‘гончарна піч’; |пензлик ‘інструмент для нанесення рельєфного орнаменту на посуд’; ва|зоник ‘квітковий горщик’; свис|туник ‘дитяча іграшка, за допомогою якої утворюють свист’; л’іх|тарик ‘глиняний світильник перед іконами’).


Окремий підтип становлять утворення, що втратили демінутивність. Відзначено поступове витіснення мотивуючих іменників колишніми демінутивами (г|лечик ‘глек без вушка для молока’), а також їх паралельне вживання в одному або в кількох значеннях (|кухол’|кухлик ‘кухоль – маленька посудина з ручкою для пиття води, молока’).


Деривати із зазначеними суфіксами є найпродуктивнішими.


Відприкметникові деривати із суфіксом -ик мають загальне словотвірне значення “носій ознаки” (г|лин’аник  ‘місце видобування глини’; глеǐ|ник  ‘місце, де складали глину’; махо|вик  ‘нижня частина гончарного круга’; вап|н’аник ‘горщик, у якому тримають білу глину для мазання хати’).


Віддієслівні деривати, утворені за допомогою нульсуфіксації, виступають насамперед похідними словами чол. роду, в яких виявляється твірна основа інфінітива з усіченою фіналлю (суфіксом -ува), і мають основне словотвірне значення “опредметнена дія” (за|м’іс  ‘велика купа набитої глини’; |виструг ‘довгі стрічки глини, які утворюються під час стругання глини стругом’; |випал ‘увесь посуд, який закладається  в горн для випалювання’; брак  ‘битий посуд, яким закладається вхід у горн’; недо|пал ‘недовипалений посуд’; пере|пал  ‘перевипалений посуд’) .


Деривати можуть набувати і вторинних предметних значень об’єкта або наслідку дії (недо|пал, пере|пал). Цей тип є продуктивним не тільки в говірках, а й у літературній мові.


Демінутивні деривати з суфіксом -очк(-а) походять безпосередньо від слів, які не мають демінутивного значення і виражають семантику зменшеності-пестливості (|мисочка ‘посудина, що стоїть поряд з гончарем, куди він вмокає руки’; |досочка  ‘спеціальне гончарське знаряддя для обточування стінок посуду’; ш|ч’іточка ‘інструмент для нанесення рельєфного орнаменту на посуд’; |риночка ‘квітковий горщик’; та|р’ілочка ‘мілка тарілка’; к|варточка ‘посудина з ручкою для пиття’; |бан’очка ‘глиняна посудина з широким чи вузьким отвором для води (брали на поле)’; |чарочка ‘велика чарка на високій ніжці’; ба|рилочка ‘глиняна посудина для олії’). Цей тип є високопродуктивним.


Словотвірний тип демінутивних дериватів на -ечк(-а) менш продуктивний (|дошчечка ‘дерев’яна дощечка, за допомогою якої гончарний круг прикріплювався до лави’; |чашечка, к|ружечка ‘посудина з ручкою для пиття’; |бочечка ‘посудина у вигляді невеликої бочки, у якій беруть воду на поле’).


Деривати із суфіксом 2-го ступеня -очок, що утворився на базі суфікса     -ок, мають основне модифікаційне значення “пестливості” (пе|н’очок ‘купа, у яку збивали глину’, з|баночок ‘глиняна посудина з широким чи вузьким отвором для води (брали на поле)’).


Суфікс -ичк(-а) надає пестливого значення словам із суфіксом -иц'(-а), що не виявляють цього значення (сал'|ниц'а - сал'|ничка ‘глиняна посудина для сала’; с'іл'|ниц'а с'іл'|ничка ‘глиняна посудина для солі’; цукер|ниц’а – цукер|ничка ‘невелика посудина для цукру’; мас|лиц’а – мас|личка ‘глиняна посудина для масла’; д’іǐ|ниц’а – д’іǐ|ничка ‘глиняна посудина для доїння молока’; масл’а|ниц’а – масл’а|ничка ‘посудина для збивання масла’).


Суфікс -иц'(-а) (← -иц-а -īс-ā ← *-īк-ā)  репрезентований відсубстантивними та відприкметниковими дериватами. Відсубстантивні утворення, представлені малопродуктивним словотвірним типом, виражають конкретно-предметне значення (мас|лиц’а ‘глиняна посудина для масла’; сме|таниц’а ‘глиняна посудина для сметани’).


З цим же словотвірним значенням виступають і відприкметникові деривати (по|миǐниц’а ‘миска для помий’).


Утворення з суфіксом -ец’ (-ец) (← -ьц-ь -ьс-ь -*ік-о) зазвичай утворюються від іменників і мають значення об’єктивної зменшеності (кам’і|нец’ ‘стороння домішка, що трапляється в глині’; |пупец’ ‘вінчик на дні посудини’; свисту|нец’ ‘дитяча іграшка, за допомогою якої утворюють свист’). В утвореннях цього типу може виступати і суфікс -ец (кінцевий приголосний стверділий) (гор|нец ‘горщик для приготування кулеші’; каза|нец ‘горщик, подібний до чавунного горщика’).


Відзначено і віддієслівний дериват із формантом -ец, що має основне словотвірне значення “предмет, за допомогою якого виконується дія” (р’і|зец ‘інструмент, яким вирівнюють посудину ззовні’).


Слова-терміни гончарства із суфіксом -чик належать до двох різновидів. Перші мотивовані іменниками чол. роду без відтінку зменшеності-пестливості (ку|ш'інчик ‘глиняна посудина для заварювання кави’). Утворення продуктивнішого типу мотивовані демінутивами з суфіксом -ец’, проте можуть сприйматися і як безпосередньо утворені від вихідних лексем демінутиви (|кам’ін’ – кам’і|нец’ – ка|м’інчик, |кор’ін’ – кор’і|нец’ – ко|р’інчик, свис|тун – свисту|нец’ – свис|тунчик) і виражають семантику “зменшеності-пестливості” (ка|м’інчик, ко|р’інчик , кре|м’інчик ‘стороння домішка, що трапляється в глині’; свис|тунчик ‘дитяча іграшка, за допомогою якої утворюють свист’; |пупчик ‘середня випуклість горщика чи якоїсь іншої посудини’).


До малопродуктивного словотвірного типу з суфіксом -ин’к(-а) належать деривати, мотивовані іменниками жіночого роду, що мають модифікаційне значення пестливості (|добин’ка, |доўбин’ка ‘інструмент, яким збивали пласти глини’).


Терміни гор|н’атко ‘горщик на 8-10 л’, кух|л’атко ‘велика чарка на високій ніжці’ утворилися від іменників середнього роду з предметним значенням за допомогою суфікса -атк(-о), що складається з суфікса -ат, до якого приєднується демінутивний суфікс , який підкреслює в цих словах відтінок пестливості.


Деривати з суфіксом -ниц’(-а) (← -ьн-иц-а ← *ǐn-īc-ā) представлені віддієслівними та відсубстантивними утвореннями. Віддієслівні деривати належать до непродуктивного типу і позначають переважно назви предметів за їх функцією в якомусь процесі, дії, позначених дієсловом, зокрема назви предмета, за допомогою якого виконується дія (д’іǐ|ниц’а ‘глиняна посудина для доїння молока’). Інколи в цьому словотвірному типі може виступати суфікс -л’ниц’(-а), що є специфічним для української мови (ка|дил’ниц’а ‘глиняний пристрій для кадіння’).


Відсубстантивні утворення з суфіксом -ниц’(-а) належать до продуктивного словотвірного типу і мають лексико-словотвірне значення – “вмістилище того, що означає мотивуюче слово” (маз|ниц’а ‘горщик для дьогтю’; са|латниц’а ‘миска середньої величини для салату’; сал’|ниц’а ‘глиняна посудина для сала’; с’іл’|ниц’а ‘глиняна посудина для солі’; |сахарниц’а ‘невелика посудина для цукру’; скарб|ниц’а ‘глиняний предмет у формі тварин, птахів з вузькою щілиною для опускання монет з метою їх нагромадження’; х|л’ебниц’а ‘миска із зігнутими краями’; о|л’іǐниц’а ‘глиняна посудина для олії’).


Деривати з суфіксом -ник репрезентовані віддієслівними та відсубстантивними утвореннями. Віддієслівні утворення належать до непродуктивного типу і виявляють модифікаційне значення “предмет або предметний фактор, який спричиняє дію, процес або сприяє їм” (д’іǐ|ник ‘глиняна посудина для доїння молока’).


Суфікс -ник за походженням є прикметниковим або дієприкметниковим формантом – (ь)н+ик, що при творенні дериватів від іменників виявив велику продуктивність уже в ХІV-ХV ст. [Гумецька]. Відсубстантивні утворення з суфіксом -ник мають значення вмістилища для чого-небудь (мама|лижник ‘горщик для приготування кулеші’; баб|ник ‘посуд, в якому пекли хліб, паску, бабку’; |чаǐник ‘посудина для заварювання чаю’; ко|феǐник , каў|ник  ‘глиняна посудина для заварювання кави’). На базі цього суфікса постав його варіант -аник (ме|д’аник ‘глиняна посудина для меду’).


Суфікс -ак (<-ак-ъ) репрезентований віддієслівними, відсубстантивними та відприкметниковими утвореннями.


Малопродуктивність властива віддієслівним утворенням із суфіксом     -ак, які означають назви предметів як інструментів (чер|пак ‘велика дерев’яна ложка для поливання посуду’).


Відсубстантивні деривати також належать до малопродуктивного типу і виявляють семантику предмета за різними ознаками (вап|н’ак ‘стороння домішка, що трапляється в глині’).


Утворення, мотивовані прикметником, мають словотвірне значення “носій ознаки” (верх|н’ак ‘верхня частина гончарного круга’; сп’ід|н’ак ‘нижня частина гончарного круга’; шчер|бак ‘надщерблений глечик’; кри|вак ‘глиняна посудина для запікання гусячого м’яса’). Семантика утворень цього типу дуже часто дорівнює семантиці словосполучень “мотивуючий прикметник + означуваний ним іменник”: верх|н’ак – верхня частина, сп’ід|н’ак – нижня частина, шчер|бак – щербата посудина.


Утворення із суфіксом -ц'(-а) відзначено у відчислівниковому іменнику т|р'іǐц'а ‘церковний трираменний підсвічник’.


Дериват стру|гачка ‘інструмент, яким стругали глину’ репрезентує віддієслівний тип з суфіксом -ачк(-а) і має основне словотвірне значення опредметненої дії.


Словотвірний тип з суфіксом -л(-о) (← -*dl-ǒ -*dhl-ǒ) представлений дериватом, утвореним від основи інфінітива, що має словотвірне значення “предмет, за допомогою якого виконується дія” (|шило ‘інструмент для нанесення рельєфного орнаменту на посуд’).


Віддієслівний дериват з суфіксом -лк(-о) виявляє словотвірне значення “предмет, за допомогою якого виконується дія, здійснюється процес” (ц’і|дилко ‘миска на трьох ніжках з ручкою і дірочками на дні для проціджування, промивання чого-небудь’).


Утворення з суфіксом -анк(-а), мотивоване дієсловом, має словотвірне значення “предмет-об’єкт і наслідок дії” (|мачанка ‘рідка глина’).


Іменником чоловічого роду, мотивованим дієсловом, виступає дериват із суфіксом -ин (< инъ), що виражає основне словотвірне значення “місце дії” (|горин ‘гончарна піч’).


Дериват, представлений іменником жін. роду, що утворився від дієслова і позначає предмет, за допомогою якого виконується дія, репрезентує словотвірний тип із суфіксом -н’(-а) (|доўбн’а ‘інструмент, яким збивали пласти глини’).


Похідні слова із суфіксом -ишч(-е) (← -іšč- ← * іšt-j-о-ŏ) виражають лексико-словотвірне значення “місце, де є, перебуває щось, назване мотивуючим словом” (г|линишче ‘місце видобування глини’), а відсубстантив г|линиско ‘місце видобування глини’ – за допомогою форманта -иск(-о).


Суфікси -ишч(-е), -ис(ь)к(-о) є  найпоширенішими серед тих, за допомогою яких утворюються назви місця (nomina loci). Як зазначає Я.Закревська, суфікс -ишч(-е) виявляється в північному і східноукраїнському ареалі, тоді як у західноукраїнському (без основної частини карпатських говорів) переважає  -ис(ь)к(-о) або паралельні утворення -ишч(-е) / -ис(ь)к(-о).


Терміни-композити творяться за допомогою складно-суфіксального чи складно-нульового способів та чистого складання. Семантичний множник “подрібнювати”, репрезентований дієсловом терти, виступає в іменнику з основою –тр(а): ма|к’ітра. Інший семантичний множник “змінювати зовнішній вигляд, стан предмета” відзначено в дієслові бити, що виявляється  в іменниках з основами типу -боǐка, -боǐн’а: масло|боǐка, масло|боǐн’а.


Слова-композити творяться складно-суфіксальним способом з матеріально вираженою суфіксацією (масло|боǐка, масло|боǐн’а) та нульсуфіксацією (ма|к’ітра). Способом чистого складання утворилися такі назви: |горшчик-два|ц’атка, |горшчик-де|с’атка, |горшчик-пйат’ід’і|с’атка, свис|тул’ка-ба|ранчик.


Внаслідок поєднання в одне ціле кількох слів, що вступають у певне термінологічне поняття, утворюються терміни-словосполучення, яким властива найбільша продуктивність.   Вони  якнайповніше відбивають визначальні риси поняття, що називається, а також передають належність класифікаційному рядові, що ґрунтується на родо-видовому співвідношенні понять.


Терміни-словосполучення будуються за моделями підрядної залежності компонентів – узгодження і керування. Переважають моделі, що побудовані на узгодженні підрядних частин (гон|чарна г|лина, дереў|л|ана |доўбн’а, |жирна г|лина, гон|чарниǐ круг).


Деякі терміни-словосполучення утворюються за моделлю керування з прийменниковими і безприйменниковими формами компонентів (за|м’іс г|лини, |купа г|лини, пласт г|лини, г|лина з п’іс|ком).


Для термінологічної побудови використані два основних види словосполучень: прикметник + іменник та іменник + іменник. Зручнішим є словосполучення іменника та прикметника, в якому означуване слово називає родове поняття, а означення конкретизує його вид.


Продуктивним є і лексико-семантичний спосіб. Чимало гончарських термінів постало внаслідок семантичної деривації, що відбиває широке коло семантичних перетворень, метафоричних, метонімічних і функціональних переносів. Найпоширенішою є метафорична номінація. Різні групи слів можуть метафоризуватися на основі зовнішньої або функціональної подібності. Так,  джерелами поповнення гончарських термінів є: 1) назви спорідненості та родової належності: близ|н’ата, близ|н’атка,  близн’у|ки,  дв’іǐ|н’ата ‘два спарені між собою перемичкою горщики’; 2) назви частин організму людини і тварини: |пупчик,  жи|в’іт,  |черево‘середня випуклість горщика чи якоїсь іншої посудини’; 3) назви свійських тварин: |песик,  |коник, ба|ранчик ‘глиняні дитячі іграшки в образах тварин, птахів’; 4) назви свійських птахів: |качка, ко|гутик, |п’іўник ‘глиняні дитячі іграшки в образах тварин, птахів’;  5) назви рослин та їх частин: |йаг’ідка, струч|ки, лист|ки ‘довгі стрічки глини, які утворюються під час стругання глини стругом’; 6) назви частин дерев: пе|н’ок, пен’ ‘купа, у яку збивали глину’; 7) назви продуктів харчування: ба|лабушок, ‘кусок глини, викачаної руками і приготовленої для вироблення посуду’; ка|лачик ‘глиняна посудина, у якій тримають спиртні напої’; 8) назви одягу та його частин: кап|тур ‘верхня частина горна напіввідкритого і закритого типу’,   к|л’ош ‘глиняна посудина для фруктів’.


Гончарські терміни засвідчують зв’язок з термінами інших давніх промислів. Так, номени верс|тат ‘верстат для формування глиняного посуду’, вере|тено ‘вертикальна вісь гончарного круга’ походять з термінології ткацтва. Назва горн ‘піч для випалювання’ є дуже давньою і поширена як в термінології гончарства, так і ковальства. Однак давні похідні (псл. *gъ ьcь, *gъ ьčаrь), що пов’язані виключно з гончарством, та семантичні і лексико-словотвірні зв’язки (псл. *gъ ь) свідчать про належність цієї назви до гончарської термінолексики.


Деякі гончарські номени позначають функціонально широку реалію і пов’язані з іншими терміносистемами: 1) назвами знарядь землеробства: рес|кал’, рос|кал’, ло|пата, |шуфл’а, |шухл’а ‘інструмент для копання глини’; 2) назвами різних видів господарської діяльності: н’іж ‘інструмент, яким стругали глину’, |ножик ‘кусок дерева, яким мнуть глину’; 3) назвами предметів домашнього вжитку: |лаўка, ст’іл ‘лавка, на якій розмішують глину’; 4) назвами житла та його частин: чер|дак ‘пристосування, на якому сушать свіжовироблений посуд’, |п’ічка, п|йецка ‘прибудова при горні, через яку входять до топки’, сто|дола, |шопа ‘легка дерев’яна повітка, яка захищає від вітру та опадів гончарну піч’; 5) назвами форм ландшафту, конкретного середовища: зем|л’а ‘чорна жирна земля’; 6) назвами термінології машинобудівництва: махо|вик, махо|в’ік ‘нижня частина гончарного круга’, по|ч’іпн’ік, п’ід|шипник, под|ш’іпн’ік, под|шипник ‘залізний підшипник в гончарному крузі, в який вставляється вісь’; 7) назвами мінералогічної термінології: вап|н’ак, вапн’а|чок, п’і|сок ‘сторонні домішки, що трапляються в глині’; 8) назвами, пов’язаними з виробництвом скла: фр’і|та ‘суміш вохри (глини) з піском’; 9) назвами термінології хімічної промисловості: сви|нец, |оливо ‘склоподібний сплав, яким покривають посуд’; 10) назвами будівельної термінології: бру|сок ‘дерев’яний брусок, прикріплений до лави, через який проходить веретено гончарського круга’, |кел’ма ‘дерев’яна лопата, якою зчищають глину з лави чи гончарного круга’; 11) назвами загальновідомих військових понять і зброї: |кул’а ‘купа, у яку збивали глину’; 12) назвами музичної термінології: стру|на ‘інструмент, яким стругали глину’.


            Другий розділ “Зіставна характеристика гончарської лексики у подільських говірках на тлі інших діалектів” присвячено вивченню меж поширення зазначеної лексики.


Вивчення спільних та відмінних рис у відношенні до лексичних систем інших говорів, ступеня близькості / віддаленості між собою різних діалектів має велике значення для дослідження процесу розвитку й становлення словникового складу певного діалекту. Це дає змогу встановити шляхи розвитку семантичної структури і лексичного фонду для окремих говорів.


На підставі гончарської лексики подільських говірок зроблено спробу виявити діалектні зони, які репрезентують спільні явища. При цьому взято до уваги не лише суміжні діалектні зони з подільським говором, а й дистантні діалектні континууми, що можуть засвідчувати давні контакти віддалених ареалів. Мовні явища дистантних діалектних мікроконтинуумів функціонують у зв’язку зі специфікою конкретної говірки, її типовими процесами, а також екстралінгвістичними факторами.


У першому підрозділі “Подільські локалізми” серед гончарських термінів виділяються лексеми, що не зафіксовані відомими джерелами в інших українських говірках. Це дає змогу віднести ці  номени до  подільських локалізмів (|опуха ‘сторонні домішки, що трапляються в глині’, го|пака ‘тс.’, мерт|виц’а ‘тс.’, мас|т’уха ‘менш пластичний гончарний матеріал’, ракуш|н’ак ‘глина з дрібними журавчиками’, кл’ік ‘інструмент, яким збивали пласти глини’, скреп ‘дерев’яна дощечка, за допомогою якої гончарний круг прикріплювався до лави’, |полув’ін’ ‘маленькі наскрізні отвори по всій поверхні череня горна’, ґри|ґулиц’а ‘легка дерев’яна повітка, яка захищає від вітру та опадів гончарську піч’).


У другому підрозділі “Назви, спільні для подільського говору та інших українських діалектів” розглядаються подільські назви на тлі інших українських говорів.


Важливим завданням діалектологічного опису є встановлення суміжних та територіально віддалених діалектних зон, що репрезентують спільні явища. Це може свідчити як про незалежний розвиток цих явищ, так і про перенесення назв з однієї мовної зони в іншу.


Аналізовану лексику можна умовно поділити на дві великі групи: 1) назви, пов’язані з виготовленням глиняних виробів (до цієї групи входять ТГЛ на позначення процесу підготовки глини, ТГЛ на позначення процесів та знарядь для виготовлення гончарських виробів, ТГЛ на позначення процесів випалювання гончарських виробів та ТГЛ на позначення процесів і способів оздоблення гончарських виробів); 2) назви глиняних виробів (ТГЛ на позначення глиняних виробів).


Назви першої групи є периферійними в гончарській лексиці, на відміну від номенів другої групи. Тому назви цієї групи лексики засвідчено в інших українських говірках здебільшого з різною семантикою.


Назви ТГЛ на позначення глиняних виробів є головними в гончарській термінолексиці, що зумовлюється важливістю продуктів гончарського виробництва. Це спричиняє специфіку близькості / віддаленості семантики подільських та інших українських говірок. Так, якщо назви інших ТГЛ засвідчують цілковите розрізнення семантики між подільськими та іншими українськими говірками, за винятком східнополіських, то номени аналізованої ТГЛ вказують на те, що мають багато спільного в семантиці не тільки зі східнополіськими, а  й з іншими говірками. лексеми з однаковою семантикою засвідчено в подільських, бойківських, полтавських, східнополіських говірках (дв’іǐ|н’ата); подільських, полтавських, степових, нижньонаддніпрянських (друшл’а|чок); подільських, полтавських, західнополіських, східнополіських (|горшчик) та подільських, буковинських, західнополіських, східнополіських (близ|н’ата) тощо.


Серед назв ТГЛ на позначення глиняних виробів можна виділити такі дві групи: 1) лексика, що формально і семантично ідентична: под. |чашка ‘посудина з ручкою для пиття’ –сх.-поліс. |чашка “глиняна посудина з ручкою для пиття”, под. та|р’ілка ‘миска місткістю 0,5 л з дуже розлогими вінцями для других страв’ – сх.-поліс. тарíлка “тс.”; 2) лексика, що формально і семантично відрізняється: под. з|баночок ‘глиняна посудина з широким чи вузьким отвором для води (брали на поле)’ – буков. збáнóчок “зм. до збáнок”, сх.-поліс. з|баночок “однолітровий глечик”, под. сл’іǐ ‘глиняна банка для круп’ – сх.-поліс. слой “банка для меду”, под. бо|ч’іўка ‘глиняна посудина для сала’ – буков. бочíвка “діжка”.


Отже, аналіз гончарської лексики подільського говору на тлі інших українських діалектів дає змогу відзначити, що значна частина подільських назв становить відкриту систему і має семантичні, формальні відповідники в інших українських говорах. Засвідчено багато спільного в семантиці подільських назв та полтавських й особливо подільських і східнополіських.


 


ВИСНОВКИ


 


Гончарська лексика подільських говірок становить складну і багатокомпонентну систему, у межах якої виділяються ТГЛ, що, в свою чергу, поділяються на ЛСГ.


Аналізовані лексеми характеризуються складною семантичною структурою. Спостерігається асиметрія між планом змісту і планом вираження (лексемою). Одиниця плану змісту виявляє кілька засобів вираження і навпаки. Те, що кілька елементів плану змісту пов’язуються із засобом вираження, є реалізацією здатності лексеми до семантичного варіювання. Так, відзначено наявність репрезентантів кількох сем: |ринка ‘квітковий горщик’, ‘посуд, що нагадує глиняну миску, яка розширюється вгору і в якій смажили їжу’, ‘глиняна пательня’, ‘форма для випікання булок’, ‘глиняна форма для випікання паски’, ‘глиняна посудина для сала’, ‘глиняна посудина для солі’, ‘глиняна посудина для доїння молока’, ‘посудина для збивання масла’, ‘посуд, у якому пекли паску, бабку’, ‘глиняна банка для варення’, ‘глиняна посудина для запікання гусячого м’яса’, ‘глиняна посудина для запікання м’яса, овочів’, ‘глиняна посудина для сметани’, ‘глиняна посудина для запікання м’яса качки’, ‘глиняна посудина для фруктів’, ‘посудина для смаження млинців’, ‘посудина для зберігання святкового печива’, ‘глиняна посудина для меду’, ‘глиняна посудина для олії’; ку|ш’ін ‘кувшин з ручкою’, ‘глиняна посудина для сала’, ‘невелика посудина для цукру’, ‘глиняна банка для варення’, ‘глиняна посудина для меду’, ‘посудина для заварювання чаю’, ‘посудина у вигляді невеликої бочки, у якій беруть воду на поле’.


Зафіксовано й паралельні лексеми, що засвідчують процеси архаїзації та специфіки інноваційних явищ. Ці назви можуть бути синонімами, тобто виступати в одній говірці( гор|нец – |горшчик, сл’іǐ – с|лойік’), так і відповідниками, тобто належати до різних говірок( глек – г|лечик,  ча|ра – па|тел’н’а, |чаша – к|варта’). Якщо назви гор|нец, сл’іǐ, глек, ча|ра, |чаша переважають в мовленні людей старшого віку, то номени |горшчик, с|лойік, г|лечик,  па|тел’н’а, к|варта функціонують як в мовленні людей старшого віку, так і молодшого.


Факторами, що зумовили розвиток структурної організації, складу і семантичної структури гончарської лексики у подільських говірках, є взаємодія структурної організації фрагментів ТГЛ і ЛСГ та їх динаміка, вторинна номінація (внутрішньомовні), з одного боку, та міжмовне контактування (зовнішньомовні), з другого.


Дослідження гончарської лексики у подільських говірках на тлі інших українських діалектів виявило, що багато спільного в семантиці зазначені назви мають зі східнополіськими говірками.


За походженням певну частину назв можна виділити як спільнослов’янські та запозичені. До праслов’янського шару лексики належать: гон|чар, г|лина, |доска, вере|тено, круг, |оска,  струг, ку|сок, |черв’ін’, к|раска, |жорна, сту|па, горн, |бочка, |чаша,   |бодн’а, кага|нец, д’і|жа, краǐ, |шийа, |горло, дно та ін. Запозиченими з інших мов є  номени:  пйец, ґ|рати, па|н’іўка, с|лойік, з|банок, |келих, па|тел’н’а, |контур, |унтор, |рондлик, скарб|ниц’а(польської); сти|лаж, йухт, гла|зур, |пензел’, друш|л’ак, ко|ноўка, к|ружка, п|л’ашка, муш|тук(німецької); |банта, брак, верс|тат, др’іт, |кел’ма, |кухол’ (німецької через польське посередництво); |банка, |чарка, |чара, гра|ф’ін, ко|п’ілка ( російської); |купа  (румунської); ка|зан, |л’ул’ка (турецької); ан|гоб, фл’а|кон(французької); |охра, к|варта, |миска, |порц’ійа (латинської через польське посередництво);|тиква, ло|хан’а, |кадка (грецької);    стек, ба|рило( італійської);  ку|шин, куў|ш’ін (литовської ).


Певна частина зазначених назв належить до давнього лексичного фонду (глек, гор|нец, |чара), а деякі є інноваційними (масло|боǐка, масло|боǐн’а, ма|к’ітра, мо|лочник).


Серед дериватів найбільшу продуктивність виявляють віддієслівні із суфіксом -к(-а) (|покришка, |дом'ішка, |топка, перего|родка) та відсубстантивні демінутиви з формантами  -к(-а) (|л'ул'ка, |гумка, г|леїка, |п'ічка, п|йецка); -ик (|ножик, д|ротик, с|тосик, |горник), -очк(-а) (|риночка, |вазочка, та|р’ілочка, к|варточка). Відзначені похідні слова зафіксовано і в інших українських говірках. Творення гончарських термінів у досліджуваних говірках засвідчує багато спільного зі словами літературної мови, хоча виявляє й відмінні риси.


Зазначена лексика характеризується значною формальною варіативністю (гор|шок, горш|чок, |горшчик, |горшичок, гор|н’а, друш|л’ак, друшл’а|чок, та|р’ілка, та|р’ілочка, та|л’ірка, та|р’іл’, свис|ток, свис|точок, свис|тун, свис|туник, свисту|нец’, свис|тунчик), що є результатом формальних змін діалектного слова. Зміни у формальній структурі слова зумовлені фонетичними особливостями, зокрема протезою (|вонтур), метатезою (та|р’ілка – та|л’ірка), та морфемними, серед яких переважає афіксація (з|баночок, |покришка, мушту|чок, ка|дил’ниц’а, |чаǐничок, с’іл’|ничка). Дослідження дериватів засвідчує, що вони творяться в різних українських діалектах за спільними словотвірними моделями (ма|к’ітра, гор|нец, з|банок, г|лечик, |горшчик).


 


 








Прикметно, що у цій говірці номен |чаǐник виступає із значенням ‘глиняна посудина для заварювання чаю’.



 


Обновить код

Заказать выполнение авторской работы:

Поля, отмеченные * обязательны для заполнения:


Заказчик:


ПОИСК ДИССЕРТАЦИИ, АВТОРЕФЕРАТА ИЛИ СТАТЬИ


Доставка любой диссертации из России и Украины