ДИНАМІЧНІ ПРОЦЕСИ В ЛЕКСИКО-СЕМАНТИЧНІЙ СИСТЕМІ ТА В СЛОВОТВОРІ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ КІНЦЯ ХХ СТ. (НА МАТЕРІАЛІ МОВИ ЗАСОБІВ МАСОВОЇ ІНФОРМАЦІЇ)

ПОСЛЕДНИЕ НОВОСТИ

Бесплатное скачивание авторефератов
СКИДКА НА ДОСТАВКУ РАБОТ!
ВНИМАНИЕ АКЦИЯ! ДОСТАВКА ОТДЕЛЬНЫХ РАЗДЕЛОВ ДИССЕРТАЦИЙ!
Авторские отчисления 70%
Снижение цен на доставку работ 2002-2008 годов

 

ПОСЛЕДНИЕ ОТЗЫВЫ

Порядочные люди. Приятно работать. Хороший сайт.
Спасибо Сергей! Файлы получил. Отличная работа!!! Все быстро как всегда. Мне нравиться с Вами работать!!! Скоро снова буду обращаться.
Отличный сервис mydisser.com. Тут работают честные люди, быстро отвечают, и в случае ошибки, как это случилось со мной, возвращают деньги. В общем все четко и предельно просто. Если еще буду заказывать работы, то только на mydisser.com.
Мне рекомендовали этот сайт, теперь я также советую этот ресурс! Заказывала работу из каталога сайта, доставка осуществилась действительно оперативно, кроме того, ночью, менее чем через час после оплаты! Благодарю за честный профессионализм!
Здравствуйте! Благодарю за качественную и оперативную работу! Особенно поразило, что доставка работ из каталога сайта осуществляется даже в выходные дни. Рекомендую этот ресурс!


Название:
ДИНАМІЧНІ ПРОЦЕСИ В ЛЕКСИКО-СЕМАНТИЧНІЙ СИСТЕМІ ТА В СЛОВОТВОРІ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ КІНЦЯ ХХ СТ. (НА МАТЕРІАЛІ МОВИ ЗАСОБІВ МАСОВОЇ ІНФОРМАЦІЇ)
Альтернативное Название: Динамические ПРОЦЕССЫ В лексико-семантической СИСТЕМЕ И В словообразования УКРАИНСКОГО ЯЗЫКА КОНЦА ХХ СТ. (На материале языка средств МАССОВОЙ ИНФОРМАЦИИ)
Тип: Автореферат
Краткое содержание:

У вступі обґрунтовано актуальність теми, сформульовано мету, завдання та методи дослідження, визначено джерельну базу, наукову новизну роботи, окреслено теоретичну і практичну цінність одержаних результатів та форми їх апробації.


У першому розділі “Теоретичні проблеми дослідження лексичного складу української літературної мови кінця ХХ століття” йдеться про соціолінгвістичні аспекти дослідження еволюції мови, взаємодію екстра- й інтралінгвальних чинників, що визначають специфіку розвитку словникового складу української мови кінця ХХ ст.


Теоретичні питання еволюції, вдосконалення мови як суспільного явища були об’єктом дослідження Л.Булаховського, О.Мельничука, В.Русанівського, Д.Баранника, В.Скибиної та ін. Відомий погляд, що виникнення слів у мові зумовлене потребами оформлення нових змістів або чіткішого позначення вже відомих об’єктів думки. З розвитком суспільної мовної діяльності в реальній системі мови відбуваються зміни, які, проте, не руйнують її внутрішньої єдності: “Навіть постійно відкритий для входження нових елементів рівень мовної системи – словник – поповнюється новими словами меншою мірою шляхом запозичення з інших мовних систем, ніж шляхом словотворення” (О.Мельничук).


Кожна природна (жива) мова на будь-якому етапі свого розвитку становить нерозривну єдність сталого і змінного, статичного і динамічного (С.Семчинський), тобто характеризується станом динамічної рівноваги (A.Єдлічка).


Еволюція в мові тісно пов’язана з трансформаційними процесами в її лексичній системі, спричиненими як зовнішніми умовами функціонування мови (мовна ситуація, контактування мов, взаємовплив культур), так і з внутрішніми механізмами – аналогією, тенденцією до компресії висловлювання, поширення експресивно-емоційних засобів вираження, виникнення нових синтагматичних зв’язків слова, що впливають на лексико-семантичні перетворення та ін. Проте ядро лексичної системи сприяє збереженню мовної стабільності. Остання виступає основою збалансованості мовної системи: вона утримується в певних заданих межах: “Мова постійно розвивається і разом з тим як засіб зв’язку між різними генераціями лишається незмінною. Кожне наступне покоління має багатшу мову, ніж попереднє, але мова попереднього покоління лишається для наступного цілком зрозумілою, бо вона втрачає менше, ніж набуває” (В.Русанівський).


Стабільність лексичної системи реалізується і сприймається через посередництво певних умов, що дістали назву умов лінгвальної стабільності, зокрема, таких: 1) ступеневий і поступовий характер процесу словотворення, коли словотвірні деривати виникають поетапно відповідно до потреб узусу, а словотвірне гніздо формується протягом досить тривалого часу; 2) регульований характер лінгвальних контактів і запозичень; 3) семантична стійкість, чіткість значеннєвих меж і відповідність мовної практики лексикографічним фіксаціям; 4) очевидний характер стилістичної стратифікації (Г.Скляревська).


Рівень стабільності лексичної системи на різних етапах мовної еволюції не однаковий. У другій половині 80-х – 90-х рр. ХХ ст. для української мови взагалі й мови підстилю ЗМІ характерний своєрідний “лексичний бум”: спостерігаємо істотну кількісну і певну якісну модифікацію словникового складу, гнучкість і демократизацію норм. Постає проблема введення до нормативних словників нових слів і значень, відновлених застарілих лексем.


Процес перегрупування ядерних і периферійних лексичних елементів триває в мові безперервно: нові та відроджені слова поступово стають ядерними, а певна кількість останніх пересувається на периферію словника. Іманентна властивість мови пов’язана з постійною потребою поповнення її новими засобами (так само, як і звільнення від зайвого, надлишкового), в результаті чого мовна система приймає лексичні неологізми на чітко визначені для них місця (В.Жайворонок).


Словниковий склад літературної мови, зафіксований у лексикографічних працях, зазнає ревізії відповідно до вимог часу (змін норми), а також під впливом посилення пуристичних тенденцій в оцінюванні літературної норми. Якщо в лексикографічних працях радянського періоду існувала тенденція надавати перевагу лексемам, що своєю семантикою і структурою виявляли близькість до “мови міжнаціонального спілкування” – російської, то у 80-ті – 90-ті рр. ХХ ст. діє активний процес дистанціювання від російської мови, пошуки таких слів, які б несли в своїй структурі типові ознаки словотвірної системи української мови, пор.: крановщик – кранівник, комп’ютерщик – комп’ютерник, кукурудзовод – кукурудзівник, випереджуючий – випереджувальний, посадочний – посадковий та ін.


У пуристичних настановах, характерних для періодів історичних зрушень у свідомості мовців і суттєвих змін у словниковому складі, розрізняють позитивні явища, коли йдеться про самобутній розвиток національної мови, збереження її структурних основ, використання загальнонародних лексичних надбань, і негативні інтенції – “намагання звільнитися від того, що вже засвоєне мовою, суб’єктивне прагнення нав’язати штучно створені слова замість чужомовних, які вже увійшли в мову” (Л.Струганець).


Демократизаційні процеси в мові пов’язані з існуванням “нового” та “старого” в комунікативній сфері, що сприяє виникненню варіантних засобів вираження. Варіантність найбільшою мірою виявляється в словотворенні, зокрема вона охоплює системні явища (доставлення – доставка), системні й асистемні форми (новоукраїнець – ньюукраїнець), асистемні варіанти (тусовщик – тусовочник). Життєздатність варіантів перевіряється їх відповідністю або невідповідністю системі мови.


Як наслідок оновлення лексико-семантичної системи української мови кінця ХХ ст. виступає лексична синонімія. Інтенсивне поповнення синонімічних рядів нерідко зумовлене активізацією екстралінгвальних чинників, пор. соціальну мотивованість синонімічних назв: благодійник – меценат – жертводавець – спонсор, рекетир – вимагач – стрижений ірон. (субстантивоване). Синонімічні ряди збільшуються за рахунок таких одиниць: 1) лексичних і семантичних неологізмів; 2) відроджених, або актуалізованих, слів; 3) запозичень з інших мов; 4) внутрішньомовних запозичень (розмовних слів, жаргонізмів, арготизмів, професіоналізмів, діалектизмів тощо).


В інноваційних змінах словникового складу сучасної української мови, зафіксованих у мові мас-медіа кінця ХХ ст., простежуються такі екстралінгвальні чинники: 1) демократизація всіх галузей суспільного життя; 2) істотне послаблення (а то й припинення) цензури й самоцензури; 3) державний статус української мови; 4) зміни в соціальній структурі українського суспільства; 5) задоволення практичних потреб мовців; 6) поширення моди на певні мовні форми; 7) пошуки нових експресивних засобів вираження.


Серед внутрішньомовних чинників впливу на розвиток лексико-семантичної системи мови сучасних ЗМІ варто окремити такі: а) системність мови, що ґрунтується на взаємозалежності її елементів; б) тенденція до ускладнення, урізноманітнення мовної структури; в) тенденція до інтеграції, яка виявляється водночас з тенденцією до диференціації елементів мови; г) принцип економії мовної енергії, лінгвальних засобів (використання однослівних найменувань замість описових зворотів, конденсація, усічення слів, різні типи абревіації, скорочень); ґ) надання переваги експресивним мовним формам; д) дія аналогійних тенденцій тощо.


У збагаченні словника мови ЗМІ важливу роль відіграють такі засоби номінації:


1. Словотворення на основі власних і запозичених ресурсів. Засвідчено традиційно високу номінативну активність морфологічного способу деривації, зокрема суфіксації, основоскладання, абревіації і словоскладання. Відзначено появу нового способу словотворення – телескопійного, напр.: сонцемобіль, Азіопа. Поряд із традиційними способами словотвірної номінації зафіксовано специфічний різновид називання – графосемантичний (НАТО-манія, ІНТЕРНЕТаризація, антиСНД та ін.).


2. Вторинний семіозис, пов’язаний зі змінами семантичної структури слова. Вторинні, або опосередковані, номінації з’являються в результаті пошуків ефективніших засобів називання, ускладнених конотативною семантикою. Новим явищем в українській мові є вторинна номінація на основі первинного значення запозичень-інновацій. У німецькій мові слово кітч/кіч має значення “напрямок у мистецтві, а також твір, розрахований на зовнішній ефект”, а в мові-реципієнті цю назву почали застосовувати до дешевих товарів масового виробництва, що зовні схожі на коштовні речі. Новим є використання цього слова в переносному значенні “блюзнірство, ошуканство, фальш, комедія”.


3. До активних засобів номінування нових реалій і понять належать іншомовні слова. Найінтенсивніше поповнюють сучасний словник запозичення з англійської мови (переважно її американського варіанта).


4. Лексикалізація і фразеологізація вільних словосполучень: листкове тісто “тісто у вигляді тонких коржів, накладених один на одного”; не для преси “інформація, призначена для обмеженого кола людей; не для розголошення”; зустріч без краваток “неофіційне спілкування на високому рівні (глав держав, урядів, політичних партій тощо)” та ін.


До динамічних лексико-семантичних процесів належать також: 1) Актуалізація, або відродження, питомих українських слів і давніх запозичень на зразок: наклад “кількість примірників друкованого видання одного випуску; тираж”, наразі “поки що, зараз, щойно”, фундація “фонд” та ін. 2) Денотативно-конотативна переорієнтація номінацій, що використовуються для називання сучасних українських реалій: спікер “голова Парламенту України та деяких інших держав, що виникли після розпаду СРСР”, коледж “вищий або середній навчальний заклад в Англії, США та інших зарубіжних країнах; у сучасній Україні: середній навчальний заклад” тощо. 3) Активізація внутрішньомовних ресерсів, тобто використання некодифікованої лексики, яка під впливом демократичних процесів у суспільстві пересувається з периферії до центру, напр.: жаргонізми – наїжджати “поводити себе агресивно щодо когось; висувати (мати) претензії; погрожувати, застосовувати насильство (пограбування, збройні напади)”, колеса “таблетки, що містять наркотичні речовини”; розмовні одиниці – бусик “мікроавтобус”, демократизатор ірон. “міліцейська гумова палиця; кийок”, діалектизми – вар’ят лайл. “несповна розуму (про людину, яка діє нерозумно, легковажно)”, батяр лайл. “волоцюга, ледацюга, лобур, гультяй; розбишака, хуліган, паливода”, льоди “морозиво”; професіоналізми – розкрутити “широко розрекламувати, популяризувати (когось, щось)”, збійка “зустрічне стикування під час прориття тунелів” тощо.


Мова українських мас-медіа віддзеркалює стан сучасної літературної мови, відбиваючи її багатофункціональність, ступінь інтелектуалізації, оновлення і стилістичне перегрупування словника. Мовна практика ЗМІ засвідчує, що останні відіграють у сучасній літературній мові роль головного чинника сприйняття лексичних інновацій, поширення, апробації та узвичаєння їх у масовій свідомості читачів (слухачів, глядачів): “У літературному стандарті кодифікується та чи та форма слововживання на основі соціально-культурних критеріїв. Одним із головних критеріїв кодифікації донедавна вважався критерій авторитетності майстра слова – письменника. Однак за сучасних умов активні процеси слововживання, вибору форми наголошування тощо найбільшою мірою визначаються мовною практикою ЗМІ. Останні здійснюють найвідчутніший вплив на вироблення узвичаєного мовного стандарту, вони формують і певні мовні смаки, моду на слововживання” (С.Єрмоленко).


Характерною ознакою сучасних мас-медіа є зіткнення усної і писемної форм літературної мови, лексичних одиниць із різних функціональних стилів і жанрів. Відзначаємо дифузність лексичних елементів розмовного, наукового, конфесійного, меншою мірою – художнього та офіційно-ділового стилів.


На лексичному наповненні публіцистичних текстів позначається мовна орієнтація різних соціальних груп, вплив їхніх мовно-культурних смаків. Дослідник, здійснюючи дескриптивний аналіз сучасної мовної практики ЗМІ, так само не може уникнути певного суб’єктивізму: він не лише спостерігає мовні факти й описує їх, а й виступає учасником мовного процесу. І той, хто творить публіцистичні тексти, і той, хто вивчає їх, зазнає впливу мовних дискусій щодо стану нормалізації та кодифікації літературної мови. Дескриптивний і прескриптивний підходи, що їх розрізняє теоретична лінгвістика, зумовлюють конкретну інтерпретацію та оцінку сучасних мовних норм (Г.Яворська).


Вивчення кількісних та якісних змін у словнику сучасної літературної мови ґрунтується на структуруванні лексики за тематичними групами (М.Жовтобрюх, В.Коломієць, О.Муромцева, Л.Кудрявцева, Д.Мазурик та ін.), що дає змогу охопити когнітивну сферу літературної мови, в яку входять слова-терміни з різних галузей знань, виробничої діяльності людей.


Поряд з окресленням лексико-тематичних груп увагу лінгвістів привертають такі явища, як запозичення та новотвори на ґрунті словотвірних потенційних можливостей національної мови (О.Муромцева, М.Кочерган, Н.Попова, Д.Мазурик, К.Ленець, Г.Віняр та ін.). Якщо запозичаються не поодинокі слова, а цілі лексико-тематичні групи, причому за відносно короткий проміжок часу, то це є свідченням глибоких зрушень у лексичній системі національної мови, спричинених екстралінгвальними факторами (Ю.Сорокін). На відміну від попереднього періоду розвитку української літературної мови сучасні запозичення здійснюються не через посередництво російської мови, а переважно з мови-джерела (О.Семенюк). Неологізація української літературної мови активно відбувається шляхом словотворення з використанням переважно власних, питомих дериваційних засобів, а також із залученням запозичених морфем. Вивчення семантичних перетворень, або внутрішньої семантико-стилістичної трансформації слова, ґрунтується на виявленні метафоричних, метонімічних та асоціативних зв’язків слів (Л.Паламарчук, О.Муромцева, А.Березовенко, І.Самойлова, Н.Тропіна). До явищ лексико-семантичної неологізації зараховують ідеологічні конотації, які з’являються в літературній мові завдяки лінгвальній практиці ЗМІ і становлять семантичні прирощування в певному соціальному контексті (Е.Чекаліна, Г.Мінчак, О.Шаповал). Показовими для конкретного часового зрізу літературної мови є публіцистичні метафори (О.Какоріна, А.Капуш).


Самостійний напрямок дослідження сучасної української літературної мови становить проблема лібералізації, колоквіалізації (О.Тараненко, Б.Коваленко), наслідком якої є внутрішні запозичення, олітературнення просторічно-жаргонних слів. Російський мовознавець В.Костомаров, критично оцінюючи названі процеси, а також надмірне використання англійських запозичень, висунув соціолінгвістичну концепцію “мовного смаку доби”, яка відіграє важливу роль у дослідженні мови сучасних ЗМІ.


Розвиток лексичного складу визначається в досліджуваний період тенденціями, пов’язаними з такими процесами: (1) інтернаціоналізацією та європеїзацією лексичного складу (особливо в термінології) і (2) посиленою увагою до лексики, яка виконує роль засобу національної ідентичності.


У другому розділі “Лексико-семантичні процеси у словниковому складі сучасних мас-медіа” висвітлено перманентний процес оновлення словникового складу національної літературної мови, що дає змогу виявити важливі засоби номінації та комунікації в умовах постіндустріального суспільства. Досліджуваний період характеризується виникненням інновацій, що поповнюють як відомі раніше, так і нові тематичні групи лексики. На відміну від традиційного розуміння неологізму або як а) лексико-семантичної одиниці, стилістичну своєрідність якої вирізняють мовці, або як б) хронологічної ознаки слова, пов’язані з чітким визначенням часу входження його в мову, в дисертації запропоновано таку дефініцію: неологізми – це слова, словосполучення, фразеологізми, окремі їхні значення, що з’явилися на певному етапі розвитку мови для позначення нових реалій і понять, периферійних номінацій, актуалізація яких зумовлена соціальними і територіальними чинниками функціонування літературної мови, а також оказіоналізми (індивідуально-авторські новації), використані одноразово в мовній практиці певного автора, видання, редакції чи в конкретному тексті. Новизна таких номінацій на цьому часовому відтинку усвідомлюється загалом.


Розглянуто загальномовні інновації, які домінують у сучасній публіцистиці. Серед них переважають позасинонімічні неологізми на позначення нових предметів, явищ, понять, напр.: консюмеризм/консьюмеризм “боротьба споживачів за якість товарів і послуг”, прайс-лист “список цін на всі товари (а також на акції, цінні папери) та послуги, що надаються якоюсь організацією, фірмою, підприємством тощо” та ін. Меншу групу становлять синонімічні неологізми, які містять нову семантико-стилістичну характеристику відомих предметів, явищ, понять, пор.: крамничка і бутик, вбивця і кілер, голод і людомор, поморівок.


Досліджений матеріал дає підстави виокремити поняття публіцистичного оказіоналізму, що вживається переважно з негативною оцінною семантикою, відбиваючи політичну, ідеологічну, етнічну, конфесійну та іншу боротьбу в т. зв. “чорному піарі”, напр.: інтербезбатченко, манкуртопарламентар, касетгейт, лідерчукізм тощо. Порівняно з попереднім періодом функціонування мови мас-медіа для кінеця ХХ ст. показове інтенсивне використання індивідуально-авторських неологізмів, що спричинено прагматичними настановами зацікавити і вразити читача, слухача, глядача.


Враховуючи наявні класифікації неологізмів (О.Розен, В.Гак, Н.Муравльова, Л.Хахам, В.Заботкіна та ін.), розрізняємо такі типи неолексем: 1) Власне неологізми – слова, що відзначаються абсолютною новизною і форми, і змісту, напр.: дефолт “а) невиконання законних вимог або взятих на себе зобов’язань; б) припинення чи відмова держави, юридичної або фізичної особи в односторонньому порядку виплачувати борги (переважно з відсотками) кредиторам”, політикум “а) політична сфера, сукупність усіх політичних інституцій держави; б) збірн. сукупність політиків”. 2) Новотвори – слова з новою формою і новим значенням, напр.: громадянотворення “процес формування громадянина з державницьким світоглядом”, україноментальний “характерний для світосприйняття українців”, європейськість “європейський спосіб життя, європейська ментальність”. 3) Трансформації – слова, в яких нова форма поєднується із значенням, що передавалося раніше іншими лексичними засобами, пор.: презентація (зам. представлення), стрижений (зам. рекетир). 4) Семантичні неологізми – наявні у мові форми, які або повністю змінюють своє значення, або до наявної семантичної структури додають новий лексико-семантичний варіант, напр.: гонконг “один із вірусів грипу, штам якого виділено під час останніх епідемій”, канікули “перерва в роботі когось/чогось”.


Щодо етапів освоєння неологізмів запропоновано таку класифікацію неолексем: 1) Моментальні входження, що виникають відразу з появою важливих і актуальних реалій: Чорнобиль, відеозал, державобудування; 2) Поступові входження, що апробуються в мові через вживання у синонімічних рядах, пор.: автозаправний (пор. автозаправочний), виставковий (пор. виставочний), позикоутримувач (пор. позикодержатель); 3) Несподівані (випадкові) входження – оказіональні текстові утворення, які після тривалого вживання в результаті соціальної апробації ввійшли до нормативного словника, напр.: ірландизація “втрата корінною нацією своєї мови і послуговування мовою метрополії, що є першим кроком до денаціоналізації”, африканізація – “процес крайнього зубожіння народу”.


Статус публіцистичних неологізмів у сучасній українській мові визначається можливостями їх функціонування поза конкретними текстами. У зв’язку з цим розрізняємо лексеми-неологізми і текстові інновації. Перші узвичаюються і мають перспективу входження в загальномовний словник, напр.: роздержавлення, етнополітика, націєбудівництво. Інновації другої групи реалізують свою семантику лише у відповідному контексті і, як правило, не мають перспективи кодифікації, напр.: Ця програма мала на меті допомогти новонезалежним державам позбутися ядерної зброї; …черговий з’їзд відбувався під знаком  великого протистояння “старої гвардії” В.Чорновола та “новорухівців” на чолі з Ю.Костенком.


Закономірно, що в мові мас-медіа, яка відбиває сучасні суспільно-політичні реалії, найчастотнішими є неолексеми, пов’язані з назвами державних, європейських, світових організацій, блоків, союзів, оформлених переважно ініціальними абревіатурами (ВР – Верховна Рада, УНІАН – Українське національне інформаційне агентство новин, РЄ – Рада Європи, МВФ – Міжнародний валютний фонд), численних


українських партій і політичних об’єднань (НРУ, Рух – Народний рух України, УРП – Українська республіканська партія), осіб за належністю чи прихильністю до відповідних партій і об’єднань (рухівець, громадівець, непівець), соціальних та ідеологічних процесів (громадянізація, етнотворення, соборизація), сучасних наукових галузей (соціоніка, конфліктологія, космізм) та ін.


Серед частотних неолексем засвідчено соціально-економічні терміни та номени на позначення понять нового способу господарювання (роздержавлення, акціонування, холдинг/голдинг), номінації фінансово-кредитної діяльності (лістинг, грошопровід, монетаризація), назви осіб за родом економічної діяльності (ринковик, дистриб’ютор, санатор), назви комерційних ощадних банків (“Приватбанк”, “Аваль”, “Укрсоцбанк”), номінації негативних явищ економіки (тінізація, гіперстагфляція, відеопіратство, електрозлодій) тощо.


У групі науково-технічної, лексики і термінології виокремлено показову для сучасної мови галузь інформатики, репрезентовану переважно англіцизмами на зразок сервер, принтер, картридж, курсор та ін.


Глобальні екологічні проблеми, які негативно вплинули на здоров’я людей, спричинили виникнення нових галузей медицини (астромедицина, іридологія, радіологія), нових хвороб та прийомів лікування (гіпоплазія, алопеція, аромотерапія), хімічних і рослинних препаратів (анальгетик, україн “протираковий препарат, виготовлений на основі алкалоїдів лікарської рослини чистотілу”, фітостерини), назви фахівців (кріохірург, мануолог, хілер) тощо.


Значну за обсягом групу неолексем становлять спортивні номінації, зокрема, назви нових команд, професійних клубів (“Козачка”, “Мотор”), видів спорту (біч-волейбол, дартс, могул), східних єдиноборств (айкідо, тхеквондо), спортсменів (фристайліст, серфінгіст), назви спортивного інвентаря (сноуборд, монолижа), інноваційних понять та реалій (драфт, трансфер) та ін. Приплив іншомовних термінів-неологізмів викликає відповідні пуристичні тенденції – як системно мотивовані (жердинник, вітрильниця, плавчиня, рукоборець), так і штучні (змагун “спортсмен”, копун “футболіст”, п’ястукар “боксер”) лексичні одиниці.


Широко побутують у мові сучасних ЗМІ інноваційні назви із сфери культури та мистецтва. Серед них – номінації напрямів і стилів музичної культури на зразок соул, треш, фолк, техноденс; сучасних мистецьких течій, напрямів: андерграунд, боді-арт тощо. Явища сучасної масової культури засвідчено в лексичних одиницях арт-шоу, кіношлягер, перфоманс, римейк. Виокремлено назви осіб, пов’язаних з мистецькою діяльністю: арт-галерист, кліпмейкер та ін.


Мас-медійна інформація відбиває активізацію лексичних одиниць на позначення не відомих раніше в Україні релігійних течій, рухів, шкіл, сект: РУНвіра, мунізм; засвідчено кількісне зростання номінацій на позначення провідників названих культів: сайєнтолог, шаріант, слововірець тощо.


Урізноманітнення сучасної побутової лексики пов’язане з інтенсивним використанням нових назв ужиткових реалій інших етнічних культур, зокрема, номенів страв, напоїв: піца, біг-мак, снікерс, джин-тонік, пепсі-кола і т. ін. Серед інноваційних назв виокремлено власне українські номени на зразок “Ласуня”, “Чумак”, “Живчик”, “Оковита”, “Славутич”. Тематичні підгрупи лексики “одяг”, “взуття” поповнилися такими одиницями, як  бейсболка, майка-топ, адидаси та ін. У сучасному побуті поширилися назви відповідних технічних та ін. пристроїв: вібромасажер, фритюрниця, барбеківниця. Кількісно збільшилася лексична мікрогрупа “будівництво”: євроремонт, склошпалера, ламінат.


У сучасному мовознавстві немає єдиної назви для слів, які після тривалої перерви знову повертаються в широкий ужиток. Такі лексичні одиниці називають відродженими (Ю.Шевельов), реактивованими (Л.Мацько, М.Дудик), ревіталізованими (Т.Шіппан, А.Капуш), внутрішніми входженнями, або внутрішніми неологізмами (Д.Мазурик), актуалізованими словами (Л.Ферм, О.Дуліченко, Л.Струганець). Останній термін, як нам видається, найбільш вдало відбиває сутність названого явища.


Актуалізовані лексеми характеризуються функціональною активністю і засвідчують перегрупування словникового складу сучасної літературної мови. Головні причини цього явища: 1) тенденція до відродження національної ідентичності, зміна мовних смаків та мода на вживання слів замість спільних із російськими лексичними одиницями або структурно близькими до них, пор.: віншувати – поздоровляти, слугувати – служити, соборний – об’єднаний та ін.; 2) повернення до активного вжитку слів разом із реаліями й поняттями, які ними позначено (акція, комерція, оренда); 3) розширення сфери стилістичного використання слів, які в радянський період маркувалися як рідковживані, а в сучасній практиці у зв’язку з посиленою увагою суспільства до української історії і мови активізувалися (наклад, нападник, правник); 4) заміна одних запозичених слів іншими з метою певного дистанціювання від російської мови: валіза замість чемодан, мапа замість карта (географічна), вакації замість канікули. Зауважимо, що ці процеси охоплюють окремі питомі слова, давно освоєні українською мовою запозичення, а також цілі тематичні підгрупи лексики, зокрема конфесійної (Бог-Отець, Успіння, всеношна/всенічна,  антимінс), суспільно-політичної (тризуб, УПА, незалежник), соціально-економічної (гривня, міняйло), військової (військовик, сотня), культури та мистецтва (стрій “наряд, вбрання”, витинанка, поціновувач), спорту (перегони, лижви, ключка), побуту (гостина, помешкання, філіжанка).


Актуалізація пов’язана з процесами семантичного розширення або звуження значення лексичних одиниць. Так, маргінес/марґінес “берег, поле книжки, зошита тощо”, крім названої семантики, в сучасній українській публіцистиці реалізує значення “узбіччя цивілізації, прогресу; глуха, відстала провінція”; змінила стилістичну маркованість лексема фундація: замість семантики “пожертвування коштів на заснування чого-небудь” (СУМ: Х: 651) фіксуємо такі значення цього слова: “1) пожертвування коштів для заснування чого-небудь; фонд; 2) установа, організація (благодійницька); товариство, спілка”.


Явище актуалізації лексичних одиниць нерідко супроводжується їх денотативно-конотативною переорієнтацією. Під впливом змін у суспільно-політичному, економічному та культурному житті такі слова в сучасній українській літературній мові зазнали деідеологізації і нейтралізували пейоративно-оцінну семантику, напр.: геополітика, бізнесмен, спікер, парламентаризм.


У словниковому складі української літературної мови кінця 80-х – 90-х років ХХ ст. зафіксовано явище пасивізації значного масиву лексики. Це, по-перше, слова на позначення реалій і понять радянського життя, зокрема назви, пов’язані з діяльністю КПРС та її ідеологією (політбюро, радпартшкола), функціонуванням дитячих та юнацьких організацій (ВЛКСМ, жовтеня, тимурівець), назви осіб – “передовиків виробництва” (ударник, мамаївець), назви радянських державних та громадських організацій (Радмін, Держплан, ВЦРПС). Відзначаємо переміщення порівняно нових слів у пасивний склад лексики, пор.: БАМ, бамівець, перебудова, купонокарбованець, КСП. У нових лексикографічних працях названа пасивна лексика звичайно отримує стилістичну ремарку – історичне.


Третій розділ “Основні тенденції словотвору в мові українських засобів масової інформації” присвячено аналізові деривації інноваційних лексем. Відзначено, що активізація словотвірних процесів у мові сучасних мас-медіа, як і в сучасній українській літературній мові загалом, викликана передусім інтенсивним впливом екстралінгвальних чинників, що детермінують внутрішньомовні. Зміни, зокрема продуктивність певних словотворчих засобів як характерних ознак словотвірної системи української мови, а також засвоєння українською дериваційною системою поширених афіксів і основ з інших мов, які впливають на продукування лексичних одиниць.


У мові сучасних ЗМІ активізувалося таке явище, як утворення назв осіб шляхом універбації відомих, а іноді й нових розгорнених синтаксичних структур (працівник бюджетної сфери – бюджетник, керівник або співробітник податкової інспекції – податковик/податківець), що засвідчує зростання ролі прагматизму, економії лінгвальної енергії, компресивної функції мови.


Показове для сучасних дериваційних процесів поширення словотвірних гнізд – використання в ролі твірних основ так званих ключових слів доби, тобто лексичних одиниць, до яких найбільш прикута соціальна увага. Розгалужені словотвірні гнізда урізноманітнюють дериваційну систему сучасної української мови, виявляючи її потенційні можливості (спонсор – спонсорський, спонсорство, спонсорів, спонсорка, спонсоровий, спонсорувати, заспонсорувати, проспонсорувати, спонсоризація).


Характерна ознака сучасного публіцистичного словотворення – і в цілому загальномовного словника – його інтернаціоналізація, тобто суттєве збільшення кількості іншомовних за походженням твірних основ (спонсор, бартер, зомбі, спікер, лобі, інтернет, медіа, бізнес, кіно-, відео-, аудіо- та ін.), усічених слів-означень (теле-, євро-, нарко-, поп-, еко-, етно- тощо) та запозичених формантів (-ист/-іст, -атор, -ман, маній-, -фоб, -фобій-, -ізацій/-изацій, -изм/ -ізм, супер-, анти-, пост-, де-, ре-, екс-, міні- та ін.).


Найбільшу групу словотвірних інновацій (близько 68 %) у мові сучасних мас-медіа становлять іменники. Інтенсивне їх творення зумовлене потребою номінації осіб, предметів, явищ. Кількісну перевагу похідних інновацій-іменників над іншими лексико-граматичними класами слів необхідно розглядати як універсалію новітнього мовного розвитку, пов’язану із загальною тенденцією до розширення номіналізації.


У мові сучасних ЗМІ відзначено, що в деривації інновацій-іменників провідну роль відіграє морфологічний спосіб словотворення, зокрема суфіксація. Саме за її допомогою відбувається не лише номінація нових денотатів, а й експресивізація та стилістичне маркування новотворів. Серед афіксальних іменників переважають назви осіб, що постали внаслідок використання продуктивних суфіксів -ик, -ач, -ець, -ист/-іст, -атор, -к-, а також суфіксоїдів -ман, -фоб на означення діяча – за професією, характером поведінки, поглядами, видом занять, за належністю чи прихильним ставленням до певного ідеологічного, суспільно-політичного напрямку, за процесуальною або внутрішньою ознакою. (інтернетник, вимагач, скрябінець, нобеліст, приватизатор, візажистка, погодоман, націєфоб). Новою тенденцією в мові публіцистики є активізація суфіксального творення іменників-агентивів на основі власних назв, переважно прізвищ і назв організацій та абревіатур, здебільшого звукових і літерних (симоненківець,  беркутівець, есендівець/СНДівець).


Помітно активізувалося творення іменників за допомогою суфіксів -ізацій-/-изацій-, -н´н´- для номінування важливих опредметнених дій, процесів, станів сьогодення (комп’ютеризація, суверенізація, маргіналізація, соборизація, розпасування). Інтенсифікувалася також деривація лексичних одиниць із загальним значенням абстрактної ознаки, яку передають такі суфікси, як -ість, -изм/-ізм, -щин-, -ств-/-цтв- тощо (ринковість, солідаризм, азійщина, європейство).


Помітно зросла, порівняно з попередніми десятиліттями, кількість відприкметникових іменників-інновацій, утворених унаслідок універбації синтаксичних структур за допомогою нульової суфіксації (солдат або офіцер федеральних військ – федерал, муніципальний працівник – муніципал). Новим явищем в українській мові кінця ХХ ст. є продукування розмовних субстантивів безпосередньо від іменних основ унаслідок усічення останніх, напр.: педуніверситет – педунівер, машина марки “Мерседес” – мерс, фестиваль – фест.


Продуктивним способом творення нових іменників у мові сучасних мас-медіа є також складання, зокрема основоскладання в поєднанні з суфіксацією та абревіація (міфосвідомість, валютотримач, держрекет, Кабмін, АРК). Відчутно активізувалося зрощення основ та юкстапозиція (аудіопродукція, ретростиль, бліц-опитування). Показовим для іменникової деривації є продуктивність префіксального способу словотворення, зокрема не засвідчене раніше використання препозитивних формантів пост- і рідше – після- (постсоюз, посттоталітаризм, післячорнобиль).


Для українського словотвору досліджуваного періоду, як і словотвору інших слов’янських мов, характерний високий ступінь аглютинативності, що виявляється: а) у зростанні продуктивності таких префіксів і префіксоїдів, як супер, анти-, де-, ре-, пост-, над-, не-, міні- та ін.; б) у збільшенні корпусу абревіатур різних типів, особливо зі скороченими прикметниковими складниками на зразок теле-, євро-, нарко-, політ-, дем-, держ-, укр- тощо; в) в інтенсифікації нанизування на українські та запозичені слова компонентів кіно-, відео-, аудіо-, інтернет-, бізнес-, медіа-, ретро- та ін.


Серед інновацій інших лексико-граматичних класів слів у мові сучасних ЗМІ друге місце посідають прикметникові новотвори (понад 20%). З-поміж них високою словотвірною продуктивністю відзначаються відносні прикметники, зокрема відіменникові деривати із суфіксами -н-, -ов-/-ев-, -ськ-, що утворилися переважно від іншомовних субстантивів (екзистенційний, бартерний, пейджинговий, іміджевий, кілерський, МВФівський), а також композити, сформовані на основі підрядних словосполучень (високопосадовий, тіньоринковий, новоєвропейський, східновекторний). Помітно зросла продуктивність запозичених та деяких питомих префіксів і префіксоїдів, особливо супер-, пост-, анти-, про-, над-, після- тощо (супервинахідливий, пострадянський, постприватизаційний, антирухівський, проринковий, надінтегрований, післязастійний, післяреферендумний).


Дещо меншу за обсягом групу новотворів (8–10%) становлять дієслова. У віддієслівному словотворенні досить активним способом є префіксація, у відіменному – суфіксація. З-поміж префіксів найпродуктивнішими є питомі українські за-, з-, про-, від-, а також іншомовні ре- та де- (зафінансувати, відфаксувати реприватизувати). Серед суфіксів продуктивними виступають -ува- та -ізува-/-изува- (зомбувати, фермеризувати).


Словотворення дієприкметників-інновацій ґрунтується на поєднанні переважно нових дієслівних основ інтернаціонального характеру з традиційними суфіксами: анонсований, зазомбований. У мові мас-медіа виразною є тенденція до зростання продуктивності дієприкметникових інновацій, утворених без прямого зв’язку з дієсловами від коренів іменників або потенційних вербативів (злюмпенізований, поярмлений).


Поодинокими новотворами в мові сучасних ЗМІ представлені також прислівники (менше 2%), утворені переважно від іншомовних інновацій (легітимно, пропрезидентськи, по-спонсорськи).


Мова новітніх мас-медіа засвідчує високий рівень динамізму сучасного українського словотворення як узуального, так і оказіонального. На шляху до кодифікації нових одиниць постає важливий чинник часу, який має перевірити кожну з них на функціональну придатність.


У четвертому розділі “Семантичні процеси в лексиці сучасних засобів масової інформації” детально розглянуто різні види модифікацій у значенні слів, що є наслідком складної (явної і прихованої) взаємодії екстра- та інтралінгвальних чинників, які знаходять свій вияв, зокрема, у сконденсованій, економній номінації нових понять та реалій за допомогою вже наявних у мові слів (прагматична потреба) й одночасному набутті ними образності, влучності, емоційності та експресивності, що показово для мови підстилю мас-медіа, напр.: сафарі “переслідування, полювання на когось”, м’язи “сила, міць”, брудний “нечесно або незаконно здобутий, зароблений”, пор.: На футболіста Ю.Бондаренка захисники “Темпу” влаштували справжнє сафарі; Після запаморочливого успіху в Закарпатті, звісно, настала черга продемонструвати партійні м’язи й на вищому рівні; Базове законодавство має регламентувати механізми попередження будь-яких спроб легалізувати брудні кошти.


Значеннєвих трансформацій здебільшого зазнають іменники (понад 40 % від усіх нових семантично переосмислених одиниць), напр.: селянин “член відповідної партії або фракції у Верховній Раді України”, демонтаж “знищення або докорінне перетворення чого-небудь (суспільних структур, системи управління державою тощо); усунення, ліквідація чогось”, пор.: Троє “селян” учора перейшли у фракцію Трудової партії України; У ці роки здійснювався демонтаж соціалістичної економічної системи господарювання.


В обстеженому матеріалі друге місце щодо продуктивності названих процесів займають дієслова (понад 38%), напр.: експлуатувати “використовувати”, асистувати “допомагати, сприяти”, почервонішати “набути ознак політичних сил лівої орієнтації”, пор.: експлуатувати сум за радянським минулим; асистувати колезі по команді; після останніх виборів райрада почервонішала.


Наступну за обсягом групу слів (близько 20%), у яких відбуваються семантичні модифікації, становлять прикметники, як-от: кишеньковий “залежний; привласнений”, живий “безпосередньо витворюваний, не фонограмний (про звук), реальний, наявний”, пор.: кишенькова (партія, церква), живий звук, живі гроші.


Найактивніше відбуваються процеси розширення семантичного обсягу слів, причому як загальновідомих, так і неологізмів. Поряд з усталеними значеннями набули інноваційних лексико-семантичних варіантів лексичні одиниці: кисень “щось життєво необхідне, важливе для духовного життя”, лікнеп “навчання того, чого хто-небудь не знає, в чому він погано орієнтується, що йому невідоме; просвітництво”, коктейль “будь-яка суміш чого-небудь”, пор.: Національна свідомість, українська ментальність, віра в Бога – ось саме той кисень, завдяки якому ми відродимося; Будь-яка війна – страшний “коктейль”, в якому легко змішуються добро і зло, любов і ненависть, відданість і зрада; інновація макіяж “мистецтво гримування; накладання гриму для підсилення виразності обличчя, приховування вад, ґанджу; спосіб накладання гриму” реалізує ще й вторинне значення – “прикрашання чого-небудь; засіб приховування, маскування яких-небудь вад”; новотвір кілерство “діяльність найманого професійного вбивці (вбивць)” набуває ще одного інноваційного значення “знищення, ліквідація чогось”, пор.: терміновий “макіяж” адмінбудинків на Хрещатику; інформаційне кілерство [у Росії] “живе” поряд із присутністю опонентів.


Різновидом семантичного переосмислення слова виступає явище метафоризації. Досить продуктивними є зоометафори, тобто перенесення назв тварин, птахів, риб, комах та ін. на людей (зозуля “жінка, яка відмовилася від своєї дитини, покинула її”; журавлі “вигнанці, емігранти”; піранії “агресивні, жорстокі (кровожерні) люди”; медуза “хитра, слизька людина”; метелики “нічні повії” та ін.).


У зв’язку з ключовим для мови мас-медіа другої половини 80-х рр. ХХ ст. словом перебудова інтенсифікувалися метафори, мотивовані семантикою “будівництво”, напр.: дім “держава”, хатинка ірон. “величезна вілла, багатоповерховий палац”, квартира “колишня республіка СРСР, яка стала незалежною державою”, дах, стріха “прикриття; охорона, захист від кого-, чого-небудь, опіка”, архітектор “ідейний натхненник, керівник чого-небудь” тощо, пор.: Якщо Росія сьогодні поки що відверто не брязкає зброєю, то лише тому, що не може навести лад у своєму домі; Придбати хатинку на Канарах; Арештовано кілька мерів, які є дахом, стріхою для злочинців; Архітектор реформ у державі.


Розширенню ЛСВ слів певним чином сприяє також метонімія  (багнет “активний член, учасник певного об’єднання, угруповання і т. ін.”), семантична конденсація (пілотний проект – пілот “той, який використано як пробу, експеримент, перевірку чого-небудь; перший”), еліптизація словосполучень, близьких до стійких (Гарант Конституції – Гарант “президент держави”; багатий буратіно – буратіно ірон. “особа, яка володіє великою кількістю майна, матеріальними і грошовими цінностями, але недалека розумом”) і фразеологізмів (вішати локшину на вуха – локшина “неправда, ошукання”; знайти (мати) кінці – кінці “вигідні, впливові зв’язки”).


Порівняно із семантичним розширенням рідше трапляються явища звуження і заміна семантики. Прикладом першого є диференціювання слова толока, в якому традиційне значення “одноразова праця гуртом для швидкого виконання великої за обсягом роботи, на яку скликають сусідів, родичів, друзів (без оплати, а за частування)” звузилося, втративши компонент “без додаткової оплати, за частування”. Ілюстрацією другого явища є розмовна лексема партієць. У словниках радянського періоду вона мала тлумачення “член Комуністичної партії Радянського Союзу”. За багатопартійної системи ця номінація стосується “представника будь-якої партії, особи, яка належить до певної партії”.


Процес семантичної модифікації у мові публіцистики другої половини 80-х – 90-х рр. ХХ ст. охоплює не лише загальні назви. Він поширюється на антропоніми, топоніми, які вживаються в переносному, узагальненому значенні, набувають ознак символів. Це переважно оніми відомих політичних, громадських, історичних, культурних діячів, напр.: кравчуки, чародєєви; кочубеї, мазепи, роксолани (пор.: Сплять і мріють “товаріщі” симоненки, мойсеєнки і їм подібні повернути історію назад; різні були українці – були кочубеї, але були й мазепи, були балакуни з Центральної Ради, але були й ті три сотні юнаків, що на смерть стали під Крутами; Що шукають і знаходять роксолани? (заголовок статті). У названій функції рідше виступають топоніми, історичні назви подій, що проектуються на сучасну політику, громадське життя, спорт тощо: Банкова “адміністрація президента”, Грушевського “Верховна Рада”, Берестечко “поразка” та ін., пор.: Ще зовсім недавно Президент звертався до парламенту з посланням, у якому пропонував укласти меморандум про взаєморозуміння і співпрацю між Банковою і Грушевського; “Берестечком” обернувся для збірної України перший поєдинок відбіркового циклу з командою Польщі – 1: 3.


Мова публіцистики продукує нові терміни, основою яких є загальновживана лексика: “Між словником науки і словником побуту – прямий тісний зв’язок. Будь-яка наука починає з результатів, здобутих мисленням і мовою народу, і в подальшому своєму розвитку не відривається від народної мови” (В.Виноградов). Для мовної практики мас-медіа показове явище переходу загальновідомих слів у суспільно-політичні терміни. Наприклад, активно вживається у функції своєрідної ідеологеми лексична одиниця перегони “політична боротьба за першість, змагання за перемогу в чомусь”. Термінологізувалися, набувши інноваційного значення, також лексеми світлиця “спеціально обладнана велика кімната, зал для проведення певних урочистих заходів”: У кобзарській світлиці “Українського дому” відкрилась виставка-презентація дитячого народного колективу студії художньої кераміки “Мозаїка”; заручник/заручниця  “особа, яка цілком залежить від кого, чого-небудь”: Українська держава не повинна бути заручницею недосконалої організації державної влади тощо.


Прикладом ретермінологізації, або перетермінологізації, є широковживаний медичний термін реанімація, який у сучасній мовній практиці набув значення “ відродження, відновлення”, пор.: Насторожує реанімація сталінської практики масового аутодафе “ворогів народу”.


Розширення сполучуваності спеціальних лексичних одиниць стимулює виникнення в них нових значень, що супроводжуються стилістичною маркованістю. Так, первісно геологічний, а згодом міжгалузевий термін ерозія, вживаючись метафорично, набув значення “руйнування, нищення”, пор.: ерозія авторського начала в кінофільмах; ерозія національного духу.


Досліджений матеріал засвідчив активні процеси метафоризації медичних (ін’єкція “грошові вливання, допомога, матеріальна підтримка”, імунітет “стійкість, несприйнятливість, несприймання”, трансплантація “перенесення, впровадження, передача”), спортивних (пресинг “тиск, вплив на кого-небудь”; нокдаун “приголомшення, пригнічення, потрясіння”), мистецьких (прем’єра – “перший виступ; участь у чомусь уперше”; антракт “перерва в діяльності, виступах”), військових (інтервенція “втручання”; окупувати “заполонити, захопити, зайняти”), фінансово-економічних (інфляція, девальвація “знецінення, падіння”), конфесійних (інквізиція “жорстока тоталітарна система (режим)”; індульгенція “дозвіл, санкція на що-небудь”) та ін. термінів.


Простудійовані процеси семантичної деривації відбивають стильову й стилістичну взаємодію і вплив елементів наукового та розмовного стилів на публіцистичний.


У п’ятому розділі “Інновації-запозичення як джерело поповнення лексико-семантичної системи мови сучасних ЗМІ” висвітлено питання входження іншомовних слів у сучасну літературну мову через широке використання їх у мас-медіа. Кількість нових іншомовних слів, які увійшли в ужиток і засвоєні українською літературною мовою в другій половині 80-х – 90-х роках ХХ століття, досить значна (за нашими підрахунками, вони становлять понад 33% від усіх інновацій).


Інтенсивний приплив і функціонування, а також порівняно швидке засвоєння неологізмів – іншомовних входжень – зумовлені загальними процесами європеїзації та інтернаціоналізації лексичного складу сучасних мов.


Стимулюють процес входження іншомовних слів у національну мову потреби стилістичного розмежування лексем, уживаних у загальномовній і вузькоспеціальній практиці: терміни й номени мають бути позбавлені будь-яких конотацій і неоднозначного сприйняття, що є перевагою іншомовних запозичень. Засвоєння етранжизмів також стимулює прагнення до економії мовних засобів. Досліджений матеріал засвідчив хитання в сучасній мові щодо графічного і, відповідно, звукового узвичаєння запозичень. Йдеться про паралельне написання на зразок хіт – гіт, ноу-хау – ноу-гау тощо. Триває процес морфологічної адаптації нових іншомовних слів у сучасній українській мові. Наприклад, іменник-запозичення автобан у німецькій мові-джерелі має форму жіночого роду (die Autobann), а в українській це слово ввійшло до класу іменників чоловічого роду. Те саме стосується французьких нових запозичень фуршет, бутик, які в мові-джерелі мають форму жіночого роду (la fourchette – виделка, la boutique – крамничка, майстерня). До іменників другої відміни чоловічого роду належать запозичення з англійської мови бакс, снікерс, хоч закінчення с (s) вказує на їхню множинну форму в мові-джерелі.


Серед лексичних запозичень у мові ЗМІ другої половини 80-х – 90-х рр. ХХ ст. переважають англіцизми й американізми. Вони становлять близько 75-80% від усіх зафіксованих у досліджуваному матеріалі нових запозичень. Найбільшу кількість іншомовних входжень виявлено в професійній лексиці й термінології з галузі інформатики та обчислювальної техніки. Запозичення здійснюються такими шляхами: а) транскрибуванням з максимальним наближенням до фонетичного, граматичного оформлення слів, узятих із мови-джерела, пор.: сканер (від англ. scanner), стример (від англ. streamer), сайт (від англ. site); б) частковим калькуванням із залученням властивих українській мові формантів, напр.: сканувати (пор. англ. to scan), програміст (пор. англ. programmer); в) повного калькування, пор.: вікно (з англ. window), допомога (з англ. help), користувач (з англ. user). Увійшли в повсякденне життя у зв’язку з інноваційними технологіями, сучасним оснащенням тощо номінації нових технічних реалій і понять: ксерокс, аудіоплеєр, компакт-диск.


У галузі економіки, фінансів, комерції з’явилися нові назви осіб за професією, фаховою діяльністю, терміни на означення економічно-фінансових операцій та ін., напр.: трейдер, факторинг, офшор. З англійської мови запозичено назви соціальних, зокрема молодіжних, груп, лексику на позначення людських стосунків, напр.: скінхеди/скінгеди, япі, байкери, бой-френд. Назви англійського походження переважають також серед запозиченої спортивної лексики й термінології. Кількісно домінують номінації нових видів спорту (скі-стрим, пауерліфтинг, футзал), спортсменів (могуліст, кікбоксер), лексика на позначення спортивних об’єктів, інвентаря (скейтодром, скейтборд, віндсерф). Активно вживаються в сучасних ЗМІ інноваційні англіцизми-запозичення на позначення мистецьких та культурних реалій і понять (ток-шоу, степ, ремікс, фентезі). Інтенсивно поповнюють мову мас-медіа і відповідно словниковий склад сучасної української мови запозичені з англійської назви страв, напоїв, ужиткових і побутових предметів (чизбургер, хот-дог/гот-дог, спрайт, кейс, скотч/скоч).


Запозичення з інших європейських мов у досліджуваний період незначні (в межах 12-15%). З російської мови потрапляють до українських ЗМІ переважно розмовні слова на зразок калашников/калаш, комок, напряг, прохідняк, відсидка. Французька мова виступає джерелом запозичень у галузі моди, культури та мистецтва (от-кутюр, прет-а-порте, візаж, клуазонізм). У мові сучасних мас-медіа зафіксовано нові іншомовні одиниці з німецької (автофаркоп, гастарбайтер, кіндерсюрприз), італійської (піцерія, капучино, папараці), португальської (фазенда, торсида, ламбада), іспанської (прим’єро, макарена), шведської (омбудсмен, скансен) мов, що ввійшли не лише в українську, а й в інші мови світу.


Запозичення з неєвропейських мов представлено японськими назвами орієнтальних єдиноборств (сумо, кіокушинкай-карате, кендо), словами на означення явищ і реалій культури, мистецтва (оригамі, караоке, бонсай), конфесійною лексикою (дзен/дзен-буддизм, саторі). Серед лексичних запозичень із китайської мови слід назвати кунг-фу/кунгфу, у-шу/ушу, тайдзицюань, із корейської –  чучхе, тхеквондо. Засвідчено також іншомовні входження із санскриту (тантра, гуру, чакри).


Лексичні запозичення з арабської мови (моджахед, інтифада, Хесболлах/Хезбалла), з івриту (алія, кадіш), іранських (аятола, таліб), тюркських (манкурт) мов відбивають тенденцію до розширення зв’язків незалежної України з державами Близького та Середнього Сходу, тематичного урізноманітнення матеріалів ЗМІ. Мова останніх сприяє переходу нових запозичених слів із вузької спеціальної сфери до загальномовного словника.


 


ВИСНОВКИ


1. Лексичні зміни в українській літературній мові періоду другої половини 80-х – 90-х років ХХ ст. засвідчують тісний зв’язок мовної еволюції з життям суспільства впродовж усього ХХ століття. Вони виявляють нові тенденції розвитку лексико-семантичної системи в другій половині 80-х років і найвиразніше – в останнє десятиліття минулого століття.


2. Здійснений аналіз інноваційних процесів у мові ЗМІ зазначеного періоду підтвердив закономірність: історичні та соціальні зрушення й революції (навіть “оксамитові”), тобто докорінні зміни в суспільстві, спричиняють відчутні перетворення, передусім на лексико-семантичному і словотвірному рівнях мови.


3. Функціонування мови українських мас-медіа кінця ХХ ст. пов’язане з двома протилежними тенденціями: 1) активна деривація неологізмів на національній мовній основі, а також відродження значної кількості не вживаних у попередні часи питомих українських слів; 2) інтенсифікація процесу запозичень як наслідок загальної глобалізації. До лексико-семантичної, словотвірної системи проникають іншомовні, переважно інтернаціональні елементи.


4. Характерний для досліджуваного періоду процес неологізації словника охоплює загальномовні й оказіональні інновації. Активність останніх визначається частотою їхнього використання в різних функціональних стилях літературної мови, де вони поповнюють відповідні тематичні групи і підгрупи лексики та термінології. Крім того, значна кількість лексичних інновацій завдяки інтенсивному вживанню в мові ЗМІ поступово з вузькоспеціальної сфери функціонування стає надбанням широкої мовної практики і літературної мови загалом.


На відміну від попередніх періодів розвитку, коли оказіоналізми виникали й уживалися переважно в художньо-белетристичному та розмовному стилях, рідше – в публіцистиці, наприкінці ХХ ст. вони значно активізувалися в мові підстилю мас-медіа. Це зумовлено демократизацією всіх галузей суспільного життя і в зв’язку з цим свободою вибору слова в радіо- та телепередачах, статтях, урізноманітненням жанрово-стильової палітри мови, природним намагання мовців, насамперед журналістів, оновити засоби вираження. Характерна ознака публіцистичного стилю – постійний пошук і використання нових засобів експресії на тлі інформаційного стандарту і стереотипних висловів.


5. Зміна лінгвокультурної орієнтації споживача інформації спричиняє використання в мові мас-медіа субстандартної лексики. Сучасна літературна норма зазнає впливу розмовного стилю, в якому узвичаюються запозичені слова, знижені жаргонні лексеми, стереотипи книжного стилю. У мові сучасних ЗМІ спостерігається загальна тенденція до “орозмовлення” літературного стандарту, до використання можливостей експресивно зниженого словотворення, в якому стилістичний ефект досягається завдяки зіткненню розмовних і книжних елементів.


6. Одночасно з процесом неологізації зафіксовано інтенсивне поповнення лексико-семантичної системи української мови за рахунок актуалізованих лексичних одиниць, які виступають номінаціями понять, явищ, реалій, що були не прийнятними для радянської ідеології або не відповідали офіційним стандартам того часу. Це переважно власне українські слова, рідше – давно освоєні українською мовою запозичення. Актуалізація лексики пов’язана з процесами демократизації мовних норм та взаємодією сучасної літературної мови з діалектною практикою. На добір лексичних засобів у різних сферах спілкування впливає рівень національної свідомості мовців, ревізія літературних норм, зміна мовних уподобань, зокрема й мода на ту чи іншу лексику. Відроджені в сучасній комунікації слова не однорідні за своїм походженням, належністю до певних тематичних груп, а також за семантичним наповненням, стилістичною диференціацією й особливостями лексикографічного опрацювання. Серед зафіксованих актуалізованих лексичних одиниць, поширених у сучасній мові мас-медіа, домінують номінації, що постали на основі власних ресурсів мови і підтримуються українською мовною традицією. Вони поповнюють словник стилістично виразних засобів української літературної мови.


Проте в сучасних ЗМІ простежується й негативна тенденція – намагання актуалізувати деякі застарілі, рідковживані слова і штучні утворення. Вони з’являються як наслідок гіперкоректності, спроби утвердити нові літературні норми. Журналістам часом бракує також критичного ставлення до запозичень.


7. Вплив позамовних – суспільно-політичних, соціально-економічних, культурних та інших змін і процесів кінця ХХ-го ст. – позначився на переміщенні значного масиву лексики до пасивного словника. На периферію лексичної системи поступово відійшли і відходять такі мікрогрупи слів, як назви, пов’язані з діяльністю КПРС, найменування відповідних установ та організацій, слова на позначення радянських ідеологем тощо. Переважна частина цієї лексики поступово переходить до розряду історизмів. Можна прогнозувати, що цей процес триватиме.


8. Істотні зміни в соціумі знайшли своє відображення в денотативно-конотативній переорієнтації лексичних одиниць як у мові сучаних ЗМІ, так і в українській загальномовній практиці. Серед них домінують слова і терміни, які в попередні десятиліття спорадично використовувалися переважно для позначення зарубіжних, а також уживаних у дореволюційній Росії реалій та понять. Активно відроджувані в сучасній дійсності, ці номінації різняться семантикою, функціонуванням, стильовими й стилістичними конотаціями. Більшість із них утратила або поступово втрачає пейоративне та ідеологізоване забарвлення і переходить до розряду нейтральних слів. Інші, навпаки, набувають негативно-оцінних конотацій.


9. У збагаченні лексико-семантичної системи мови мас-медіа чільне місце належить словотворенню. Неологізми виникають на основі дериваційних засобів, властивих системі української мови, а також засвоєних з інших мов і активізованих у досліджуваний період. Серед нових тенденцій словотворення відзначаємо: 1) розширення кола твірних основ за рахунок так званих ключових слів доби; 2) інтернаціоналізацію значної частини морфем; 3) заміну не властивих українській мові форм, формантів та основ її питомими структурними елементами, передусім у науково-технічній термінології; 4) інтенсивне поповнення новими експресивно-емоційними засобами переважно оказіонального характеру; 5) активізацію словотвірних типів складноскорочених слів, абревіатур (звукових і літерних); 6) посилення аглютинації; 7) активізацію деривації шляхом універбації та за аналогією.


Кількісно переважають неологічні іменникові деривати з суфіксальним способом словотвору та складанням (основоскладання, абревіація, юкстапозиція, зрощення). Друге місце належить прикметниковим новотворам, зокрема відносним прикметникам, що утворилися переважно від іншомовних основ. Відносно менше дієслівних новотворів, у деривації яких активними способами є префіксація та суфіксація. Дієприкметники-інновації утворюються поєднанням переважно нових дієслівних основ інтернаціонального характеру з традиційними суфіксами. У мові сучасних ЗМІ засвідчено також незначну активізацію прислівникових утворень від основ запозичених слів.


10. Поряд із кількісними змінами в словниковому складі сучасної публіцистики інтенсивно відбуваються якісні перетворення. Семантичних модифікацій зазнають як автохтонні загальновживані лексеми, так і давні та новіші запозичення. Активними є процеси розширення семантичного обсягу слів, а також ретермінологізація спеціальних лексем (переважно мовних одиниць у сферах медицини, спорту, мистецтва, військової справи, конфесійного вжитку, економіки та ін.). Названі тенденції засвідчують процес інтелектуалізації мови, зростання в ній книжних елементів. Найпродуктивніший різновид лексико-семантичної деривації в мові ЗМІ останніх десятиліть репрезентований метафоризацією. Розширення ЛСВ слів відбувається на основі метонімії, семантичної конденсації, еліптизації близьких до стійких словосполучень і фразеологізмів.


11. Одна з характерних ознак аналізованого періоду – активне входження в мову ЗМІ (і в українську лексичну систему в цілому) нових лексичних одиниць з англійської  мови, зокрема її американського варіанта. Вони становлять близько 75–80 % усіх зафіксованих нових входжень.


Адаптація, освоєння, унормування та кодифікація нових запозичень відбувається нерівномірно, часом суперечливо. Найінтенсивніше освоюються і входять до української літературної мови нові іншомовні слова європейського та інтернаціонального характеру, які поповнюють термінологічні підсистеми, зокрема політологічну, соціально-економічну, науково-технічну, конфесійну, спортивну, культурологічну тощо. Проте не всі нові входження є виправданими з погляду структури української мови та її нормативних засад.


Дослідження динаміки лексико-семантичної системи української літературної мови на матеріалі вивчення нової, актуалізованої та переорієнтованої лексики у мові сучасних ЗМІ дасть змогу прогнозувати шляхи подальшого розвитку і стилістичного урізноманітнення української мови. У зв’язку з цим постає потреба розвитку неографії – систематичного фіксування й опису лексичних інновацій у спеціальних лексикографічних працях із зазначенням часу входження їх у національний словник.



 


Обновить код

Заказать выполнение авторской работы:

Поля, отмеченные * обязательны для заполнения:


Заказчик:


ПОИСК ДИССЕРТАЦИИ, АВТОРЕФЕРАТА ИЛИ СТАТЬИ


Доставка любой диссертации из России и Украины