ПРОБЛЕМА РОЗУМІННЯ ІНФОРМАЦІЇ В ЖУРНАЛІСТИЦІ : ПРОБЛЕМА ПОНИМАНИЕ ИНФОРМАЦИИ В ЖУРНАЛИСТИКЕ

Краткое содержание

У переліку термінів подано тлумачення основних наукових термінів, уживаних в дисертації. У вступі викладено актуальність теми дисертаційної роботи, її зв’язок з науковими програмам, планами і темами Інституту журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка, мету і завдання дослідження, його об’єкт і предмет, методи дослідження, наукову новизну і практичне значення одержаних результатів.

Розділ І “Теоретико-методологічні  засади  становлення  проблеми  розуміння  інформації  у  журналістикознавстві” дає можливість представити послідовність наукових підходів до досліджуваної проблеми. У підрозділі 1.1 “Теоретичні передумови виникнення проблеми” аналіз творів визнаних вчених доводить, що лінія наукових розвідок розв’язання проблеми розуміння Ф. Шлейєрмахера, Г.-Г. Гадамера, Г.Г. Шпета, П. Рікера ніде не пересікається з лінією таких пошуків В. фон Гумбольдта, О.О. Потебні, М.М. Бахтіна, А.Ф. Лосєва. Спеціалісти зі спілкування (М.С. Каган, А. Брудний, Ю. Сорокин, К. Платонов, В. Попов, Л. Ситниченко тощо) займалися переважно іншими, спорідненими науковими дисциплінами, лише побіжно вдавалися до герменевтики та філософської лінгвістики і лишили поза своєю увагою підходи журналістикознавців до вирішення цієї проблеми. Одночасно у дослідженнях з теорії масової комунікації виявлялося недостатньо зацікавленості у залученні напрацювань з герменевтики, феноменології, сучасних поглядів на хаос тощо до ведення розвідок на власних теренах.

Завдання полягає у тому, щоб застосувати ці напрями теоретичних і методологічних розробок до журналістикознавства, журналістики, до сфери масової комунікації.

У підрозділі 1.2 “Методологічні основи дослідження  герменевтичної проблематики ЗМК” ґрунтовно доведено, що розробка методологічних засад міждисциплінарного дослідження сама становить наукову проблему, особливо якщо вона здійснюється вперше у даній теоретико-методологічній сфері та у новому проблемно-поняттєвому просторі. Для досягнення цієї мети необхідно комплексне застосування різноманітних методів наукового дослідження з різних наукових дисциплін. Дослідження базується на діалектичних засадах, методи дослідження онтологічного, гносеологічного, логічного рівнів проблеми розуміння інформації послужили методологічним підґрунтям проведеного аналізу. Оскільки опрацюванню піддано теорії відомих учених, були залучені методи поглибленого дослідження теорій, концепцій, ідей, викладених у текстах дисертацій, монографій, збірках статей та журнальних публікацій в їхньому історичному розвитку. Зібраний таким чином матеріал став основою для широкого застосування методів аналізу, синтезу, порівняння, зіставлення, протиставлення, перенесення теоретичних доробків із одних, вже досліджених об’єктів на інші, зокрема, використання доробків філософів, лінгвістів – на терени масової комунікації, що цілеспрямовано до цього не робилося.

Були застосовані загальнонаукові методи теоретичного дослідження, зокрема, методи генералізації, поєднання знань кількох окремих наукових дисциплін у новій системі знань. Структурний та функціональний методи дозволили створити спіралеподібну структуру переходу індивідуального розуміння у масове та відтворити етапи журналістського розуміння як відчуження.  Метод моделювання дав змогу (на підставі вже досліджених у науці моделей суспільства та моделей журналістики) створити моделі розуміння інформації в журналістиці, модель джерел журналістського розуміння тощо. Залучення методу формалізації привело до побудови схеми журналістського розуміння як відчуження, допомогло відокремити у цьому процесі окремі шари і етапи.

Широко використані в дисертації методи аналізу і синтезу, аналогії. Методи конкретнонаукові (наприклад, моніторингу наукових текстів) були збагачені методами міждисциплінарного дослідження, що виявилося у взаємозбагаченні залучених методів, які використовуються у філософсько-герменевтичних, філологічних, зокрема семантичних, семіотичних, ономастичних дослідженнях тощо – та у власне журналістикознавчих наукових розвідках.

Межі дисертації не дають змоги детально дослідити конкретні прояви теоретичних висновків. Дослідження носить піонерний характер, в ньому розглядаються теоретичні підвалини дуже масштабної проблеми, а не конкретні шляхи її вирішення в повсякденній практиці засобів масової комунікації (що може стати предметом подальших досліджень, у тому числі й дисертаційних). Це дещо обмежує методичні можливості, залишає недослідженим великий обсяг матеріалу, що є за даних умов неуникненним.

Поширено використовувався під час дослідження комбінований метод дослідження проблемно-змістовних структур окремих наукових текстів, як взятих відокремлено, так і в часовій ретроспективі або у поєднанні з наступним порівнянням цих текстів з текстами інших науковців, які займалися подібними питаннями в межах окремих складових усієї проблеми розуміння інформації. Тут метод зіставлення різних ідей, концепції і теорій різних авторів доповнюється протиставленням різних ідей одного автора (наприклад, раннього і пізнього Г.-Ґ. Ґадамера, раннього О.Ф. Лосєва з створеною ним теорією імені та пізнього як автора теорії відняття значення від речі). Зіставляються також ідеї різних авторів, віднесених у часі, як Ф.Шлейєрмахера та В. Дільтея або У. Ліппмана та  Д. МакКвейла, а також сучасників, віднесених один від одного просторово (А.З. Москаленко, Г. Лассвелл та Є.П. Прохоров), та комбіновано, тобто і в часі, і в просторі (О.О. Потебня та ван Дейк Т.А.), або протиставлених приналежністю до різних наукових шкіл (скажімо, постмодерніста У. Еко та деконструктивіста Ж. Дерріда) з тієї самої проблеми.

У підрозділі 1.3 “Герменевтичний універсум і межі журналістики” досліджено, що єднає і що протиставляє розуміння у журналістиці і розуміння у сферах мистецтва та науки, встановлено місце проблеми масового розуміння інформації в межах філософії, філології, соціології. Доведено, що їх єднає універсальність предмету діяльності. Журналістика пізнає все. Отже, прагне зрозуміти все. Однак її специфікою виступає те, що вона прагне передати це розуміння максимально широкій аудиторії, тобто, у кінцевому рахунку, всім. І так само завжди вона прагне змінити буття людей, передусім їх соціальне буття.

У дисертації досліджено, як всезагальна універсальність філософії виступає підґрунтям і вступає у взаємодію з універсальною конкретністю журналістики. Ця остання універсальність легко поєднується з конкретикою будь-яких галузей знань. Зведення разом герменевтики (як теорії та методології розуміння) і журналістики (як безпосередньої практики масового розуміння) виявляє ще й піднесення (розширення) другої до масштабів першої. Поряд зі світом масового спілкування журналістика має забезпечити практичне функціонування герменевтики в світі масового існування.

Визначення меж журналістики в герменевтичному універсумі, по-перше, підтверджує факт їх існування (що не було зроблено в комплексі раніше); по-друге, показує, що визначальними факторами для такої дії є наявність або відсутність водночас: (а) максимальних, соціокультурних вимірів діяльності, (б) суб’єктного статусу її оперування в цих вимірах; (в) власної пізнавально-перетворювальної функції, виведеної не з інших наук, а з філософії (зокрема з герменевтики); (г) діяльність її має корінитися як в масовому бутті, так і в масовій свідомості, вирішуючи щоразу – через  здійснення герменевтичного феномена – задачу їх примирення у досягнутому розумінні.

У розділі ІІ “Базові  процеси  розуміння  у  журналістиці” піддано аналізу від теоретико-методологічних задач розвитку журналістикознавства вже існуючі наукові доробки в галузях герменевтики, семіотики, у поглядах на хаос тощо, на яких і мають базуватися подальші наукові розвідки.

Підрозділ 2.1 “Індивідуальні рівні розуміння” присвячено з’ясуванню вихідних положень класичної теорії розуміння, які мають бути взяті до масового розуміння як його елементарні структурні одиниці.

Філософія, зокрема герменевтика, дає журналістам уже напрацьовані теоретичні та методологічні рекомендації, чим є розуміння і в який спосіб його досягати. Фрагментом цього універсального питання, але фрагментом першорядної ваги, є дослідження того, як відбувається розуміння в журналістиці. Ця проблематика дуже важлива для працівників ЗМІ, адже вони щоразу отримують інформацію саме через акт розуміння, а процес розуміння, розгортаючи акт за актом, супроводжує всю мисленнєву роботу журналіста з інформацією, зі словом (знаком). Ці процеси мають бути добре відомі журналістам-практикам і журналістикознавцям не тільки емпірично, а й теоретично і методологічно. Адже професійний пошук, опрацювання та поширення інформації не може не звертатися до системних знань процесів наближення до них, їхньої появи, інтерпретації та навичок їх використання і подолання перешкод на цьому шляху.

Пункт 2.1.1 “Незрозуміле. Наближення до розуміння” подає дослідження появи інформації в масовокомунікаційному просторі, яке необхідно починати не від того моменту, коли вона стала надбанням журналіста чи навіть джерела інформації, а набагато раніше, а саме від незнаного, від хаосу. Задля вирішення журналістських завдань незнане може бути, однак, структуроване, у ньому можуть бути виділені такі стани:

І – невідоме нікому (незрозуміле); це стан відсутності інформації;

ІІ – відоме (зрозуміле) комусь, одній людині (можливо, що і журналістові), і невідоме решті; це стан появи інформації;

ІІІ – відоме обмеженій кількості людей, у тому числі й журналісту, і невідоме решті; це стан поширення інформації;

IV – відоме великій кількості, масовій аудиторії, та невідоме тим, хто з якихось причин не має доступу до джерел масової інформації. Це – стан становлення масової інформації;

V – відоме всім; масова інформація набуває своєї завершеності.

Перший крок здійснення герменевтичного феномена на межі хаосу і знання можна визначити як настання “розуміння нерозуміння”. Між хаосом і власне актом розуміння також існує кілька проміжних станів – передрозуміння. Зокрема, інтуїцію і когнітивну метафору можна, із певними застереженнями, прирахувати до числа герменевтичних журналістських методів, які поглиблено досліджуються у пункті.

У пункті 2.1.2 “Першорозуміння та інтерпретація” розглядається, яким чином розуміння інформації як таке може бути поділене на кілька послідовно здійснюваних станів, які починаються з першорозуміння і поєднуються в єдиний процес інтерпретацією, а завершуються у цьому контексті верифікацією і, за його межами, дією. У дисертації запропоновано схему становлення масового розуміння: І етап – відняття інформації від незнання (хаосу); ІІ етап – настання індивідуального розуміння; ІІІ  етап – створення знака й його на­ступне першорозуміння спочатку в індивідуальній (джерела інформації), потім у журналістській, далі у індивідуальній читацькій і, врешті, у масовій свідомості; IV етап – послідовна інтерпретація нового знання спочатку дже­релом інформації, потім журналістом, далі – окремим читачем і, врешті, ма­совою аудиторією; V етап – подолання перешкод на шляху розуміння інформації й її остаточна верифікація у сфері масової свідомості.

У підрозділі 2.2 “Семіотичні  засади  розуміння  у  сфері  масової комунікації” висвітлюється діалектика знакової природи інформації у процесах її розуміння. Зокрема, доводиться, що універсальність мови та універсальність журналістики збігаються в головних пунктах, а саме – в універсальності кожної з них, в універсальності предмета, з яким вони оперують, і в універсальності людини, для потреб якої вони існують.

У даному контексті ми виходимо з того, що думка існує тільки в мові. Мова є знаковою системою. Знак неодмінно щось означає, але це вимагає наявності, з одного боку, речі, а з другого – суб’єкта розуміння. Знак об’єктивно потребує того, щоб ним обмінювалися, адже в процесі людського обміну індивідуальними варіантами розуміння сутності тієї самої речі значення її знаку уточнюється, наближається до істини. Знак реалізується повною мірою саме в розмові, де старе розуміння його змісту доповнюється чи замінюється новим. Інтенція знака на “когось”, на “інший” суб’єкт є універсальною та безмежною, адже знак містить у собі будь-що і спрямований на будь-кого. Тільки в суб’єкті й тільки через суб’єкт знак здійснює себе, виявляє свою сутність і сутність означуваної речі. Без суб’єкта неможливо закодувати інформацію в знак,  неможливо (нема кому) знак декодувати. Будь-яка річ містить у собі безмежну кількість знаків, а тому немає нецікавих для журналіста речей, є лише невміння окремих працівників ЗМК роздивитися у побаченому знакові інформацію про цілий світ.

Річ теж існує не сама собою, а, так би мовити, у “контексті речей”, і це становить величезний інтерес для журналіста. Він повинен уміти “спитати” річ, що вона означає, знаком чого вона є, і розкрити зміст цього знака – передусім собі, але головним чином іншим суб’єктам, з якими його поєднує комунікативний простір та спільний інтерес. Все у витлумаченні змісту знака залежить не від того, знаком чого річ є (це нонсенс), а від того, знаком чого побачив цю річ суб’єкт, тобто той, хто питає: журналіст, вчений, письменник тощо.

Отже, інтенція знака до суб’єкта має й зворотний напрям: інтенцію суб’єкта до знака. Замикає “трикутник розуміння” комунікативна інтенція суб’єкта до суб’єкта.

Увесь обмін запитаннями та відповідями здійснюється в середовищі мови, через мову й завдяки мові. Зрозуміти правильно знак – означає правильно зрозуміти слово, речення, текст, думку, мову – а отже, й реальну дійсність. Значення – контакт, місток між сутністю речі та її розумінням людиною (людьми). Воно ж є підставою для інтерпретацій, що ними керують інтереси.

Пункт 2.2.1 “Кодування знака як масовогерменевтична дія” присвячено саме розгляду створення знака. Інформація існує у вербальній, тобто в знаковій формі. Відтак процеси появи, літературно-публіцистичного опрацювання та масового поширення інформації є процесами послідовного створення-передавання-сприйняття інформації в знакові. Кожний з цих кроків є також фрагментом процесу розуміння, воно супроводжує і забезпечує кожен рух інформації від людини до людини. Саме тому є необхідним залучення семіотики до вивчення розуміння інформації в журналістиці. Вміння “запакувати” зрозуміле у знакові, “утримувати” його в ньому при різноманітних перетвореннях та розгорнути перед читачем той знак задля кращого розуміння інформації, що була в ньому вміщена, – вимагають від працівників ЗМК особливих професійних знань і навичок як герменевтичного, так і семіотичного характеру.

Семіотичний бік розуміння інформації в журналістиці починається дослідженням процесів створення знака (кодування інформації), представленого у філософсько-філологічних традиціях іменування. В цьому світлі повсякденна праця працівника ЗМК виглядає як послідовне надання імені, поіменовування щоразу нових речей або нових комбінацій існуючих речей.

У пункті 2.2.2 “Декодування знака: розуміння тексту та розуміння дійсності” розглянуто наступні процеси, зворотні за змістом. Подальші процеси розуміння інформації мають вигляд декодування знаків, і тут необхідно принципово відрізняти розуміння тексту (взятого тут як твір) та розуміння дійсності. Всупереч традиції, за якою дослідники звертають першочергову увагу на розуміння аудиторією твору, в дисертації чільним представлене саме останнє: кінцевою метою розуміння твору є розуміння дійсності, відображеної у тексті. Ці напрями розуміння у дисертації розведені та зіставлені, а потім об’єднані у новій якості. Читабельність тексту є лише передумовою його справжнього  розуміння: спроба підмінити одне іншим є спробою підмінити стилістикою філософію. Проблема розуміння – це проблема співвідношення буття та свідомості, а не лише тексту й читача. Одна справа розуміти текст, інша – розуміти життя за допомогою цього, добре чи недобре складеного, переданого та зрозумілого, тексту. Цей поворот, що вже відбувся у герменевтиці зусиллями М. Гайдеґґера, Г.-Ґ. Ґадамера, слід зробити в журналістикознавстві.

У підрозділі 2.3 “Механізми  розуміння  інформації  журналістом” піддано дослідженню специфіку такого індивідуального розуміння, яким є розуміння журналістське..

Зокрема, пункт 2.3.1 “Апперцепція у  сфері  масової  комунікації” розпочинає тему особливого характеру дослідження механізмів розуміння  інформації журналістом, що дає підстави для постановки питання про актуальність для журналістикознавства поняття апперцепції, або пере-розуміння (О.О. Потебня визначає її як випадок, коли “отримане вже враження зазнає нових змін, воно ніби сприймається вдруге”, про це пише і Е. Гуссерль). Ця дія має бути виділена як один із чільних етапів здійснення герменевтичного процесу в журналістиці, як етап подолання протиріччя між наявною і новою інформаціями.

У процесах перетворення інформації в журналістиці послідовно апперципують особа, яка першою про щось дізнається (джерело інформації), журналіст та читач. Управління апперцепцією є такою ж бажаною в масовому спілкуванні, як і управління в цілому інтерпретацією. А це вимагає від журналістів поглиблення знань про те, як саме розгортаються процеси пере-розуміння на всьому герменевтичному ланцюгу до тих “чужих” внутрішніх світів маси індивідів-читачів, до яких відсилають вони опрацьовану ними інформацію.

Масове розуміння відтак виступає як нескінченний процес приєднання певного змісту широкими масами людей до свого духовного світу та до спільного духовного досвіду – через тексти, розповсюджені по каналах масової комунікації.

Пункт 2.3.2 “Проблема відповіді масової аудиторії” розвиває дослідження особливостей журналістського пере-розуміння інформації. Апперцепція внутрішньоспрямована, вона не передбачає виходу назовні, явлення відповіді іншим, оскільки її завершення означає “домовленість з собою”. Для спілкування цього недостатньо. Звідси виникає проблема відповіді, переходу з монологу на діалог. У журналістиці вона набуває особливих форм: масове спілкування нібито здійснюється без масової відповіді, але саме в ньому досягається масове розуміння, щоразу створюється нове знання, а отже задля досягнення масового розуміння повинна мати місце відповідь індивіда на отриману від журналіста інформацію, висловлена чи ні, сприйнята чи ні журналістом. Розуміння та інтерпретація ним таких відповідей у їхній масовості є важливою складовою професійної майстерності працівника ЗМІ.

Підрозділ 2.4 “Перетворення індивідуального розуміння на масове” подає наукові розвідки такого важливого етапу досліджуваного процесу, яким є вихід за межі класичного, індивідуального розуміння.

У пункті 2.4.1 “Перехід від суб’єктності розуміння до інтерсуб’єктності масової  комунікації” дослідження масового розуміння показує, що воно, внаслідок принципово індивідуального характеру розуміння інформації, є діалектичним процесом повсякчасного утвердження суб’єктного становища індивіда в суспільстві, що супроводжується і забезпечується так само повсякчасним утвердженням його як об’єкта масової комунікації та взаємними переходами одного в друге.  Журналістові, в цілому журналістиці належить у цих відносинах роль медіа-суб’єкта. Вона покривлюється до ролі інструмента у тоталітарно керованих суспільствах, де переважають суб’єкт-об’єктні масовоінформаційні відносини; у демократичному суспільстві такі відносини є переважно інтерсуб’єктними. Вміння журналіста точно визначати співвідношення суб’єктного й об’єктного початків у цих процесах може різко збільшити ефективність і дієвість його роботи, як і діяльності преси в цілому.

Для преси соціально відповідальної моделі не монолог, а діалог з читачем та аудиторією є її сутністю. Діалог – не два монологи, тут відбуваються незрівнянно складніші процеси. Це показано на прикладі, коли бесіда відбувається між джерелом інформації та журналістом, але для аудиторії. Наприклад, діалог на телеекрані щоразу створює унікальну, об’ємну “розмовну” ситуацію. Двоє в кадрі спілкуються зовсім не так, як при вимкнених телекамерах. Третій, телеглядач, теж бере участь у спілкуванні, але особливим чином. Це – пасивний її учасник, однак “у собі” не менш активний, аніж перші двоє. Двоє розуміють одне одного – й величезна телевізійна аудиторія розуміє кожного з них. Кожен з аудиторії при цьому розуміє окремо.

Те, що відбувається по обидва боки телеекрану, безперечно є спілкуванням, але його особливим видом, яке можна назвати медіа-спілкуванням. Крім двох суб’єктів, двох окремих незалежних світів, одночасно створюється безліч третіх світів медіа-спілкування. Ці “трикутники” (двоє в кадрі, один з яких є журналістом, та велика кількість “третіх” перед телеекранами) і є в даному випадку структурними одиницями масового розуміння.

Відтак головна відмінність журналіста як медіа-суб’єкта полягає у тому, що він – об’єкт, суб’єктивований демократичним устроєм суспільства, при цьому устрої можна не тільки мати власну думку, а й навіть відкидати чужі думки. Водночас він і об’єктивований журналістикою суб’єкт, який з власної волі піддається її впливу, вільний у своїх уподобаннях та активний і вольовий у власних рішеннях і діях.

Однак інтерсуб¢єктність спілкування приводить до певного парадоксу. У такій суто людській справі як розуміння, всі можливі інтерпретації можуть бути правильними, так само, як усі вони можуть бути й облудними. Визнання чиєїсь інтерпретації як єдино правильної – надзвичайно ризикована річ, надто коли це робиться апріорно, як у тоталітарно організованих суспільствах. Те, що було мовлене, і те що було зрозуміле, неодмінно відрізняються – за законом Гумбольдта-Потебні. Чим саме відрізняються – лишається невідомим через специфічний характер зворотного зв’язку, бесіди, загалом спілкування. Як в такий спосіб може здійснитися розуміння, принаймні індивідуальне?

Якщо скомунікованим лишилося тільки те, що зрозумів об’єкт – то це позбавляє значення все, що було промовлено суб’єктом. Об’єкт вибере (зауважимо, цілком суб’єктно) те, що йому треба, хоч би якою була звернена до нього промова. Це добре відомий принцип Рассела: людина несвідомо перетворює те, що вона чула, у те, що вона може зрозуміти. Г.-Ґ. Ґадамер вказує інше: вона перетворює почуте у те, що вона хоче зрозуміти. А що саме вона вибрала-зрозуміла, лишається неясним. Якщо ж врахувати обсяги аудиторії сучасних газет чи глобальної телевізійної мережі, всі учасники масовогерменевтичного обміну стануть на свої місця, й почнуть проявлятися закономірності відносин між ними.

Для визначення реального поля інтерпретації однієї газетної публікації запропоновано формулу для попереднього (приблизного) обрахування:

Х = х(N ; Y), де непевна величина Х є функцією, яка дає значення незліченної кількості здійснених інтерпретацій, N відображає невідому (однак існуючу) кількість людей, які ознайомилися з даною публікацією, Y –  кількість здійснених інтерпретацій кожного з споживачів, а це величина, перемінна внаслідок його можливих вагань через більшу, ніж одна, кількість його власних цілей.

При цьому ми виходимо з припущення, що інтерпретації піддано всю публікацію цілком, а це ідеалізує процес: ми не можемо знати, скільки саме з “п’яти дабл-ю” хто з читачів сприймає як новину, а що вже було йому відоме раніше, проінтерпретоване ним і тепер включається ним у процес інтерпретації лише пасивним чином. Треба додати до формули ще й k – коефіцієнт взятої до інтерпретації (тобто до нового розуміння) кожною окремою людиною частки інформації, що містилася від початку в повідомленні, та z, що є коефіцієнтом залучення до процесу інтерпретації тих чинників, які у повідомленні від початку не містилися: попередніх (фонових)  знань кожного з інтерпретаторів, його аксіологічних установ, упливу почуттів тощо.

Отже, в дуже приблизному значенні виведення інтерпретації за допомогою журналістики з рівня індивідуального на рівень масовий матиме такий вигляд: Х = x(N ; zkY).

Ця формула наочно показує, що непевність, необраховуваність і непередбачуваність є невід’ємними рисами інтерпретації у сфері масової свідомості (вона, втім, не доводить, що інтерпретація інформації однією особою є справою простою, лінійною та примітивною). Треба також взяти до уваги часовий фактор: читач може подумки вертатися до даної інформації та наново її переінтерпретовувати під впливом нових чинників, взятих  як з пам’яті, так і з оточуючої дійсності: тут ми можемо казати про наявність певного “інтерпретаційного шлейфу”, що тягнеться за першорозумінням інформації в індивідуальній свідомості, так само, як і в масовій.

Якщо ж подивитися на всю справу n-кількісної інтерпретації з найвищого, філософського рівня, стануть очевидними кілька принципових положень.

Подібно до того, як у світі речей немає нічого, окрім вічно рухомої матерії, у світі людей немає нічого, окрім безперервно змінюваного та рухомого спілкування, умовою, засобом і метою якого є розуміння.

З цієї думки з необхідністю випливає наступна: подібно до того, як у світі людей немає нічого, крім нескінченного спілкування – у світі ідей немає нічого, крім вічного обміну інформацією. Він здійснюється у діалозі, існує в соціокультурному масштабі й відбувається через розуміння.

Пункт 2.4.2 “Чотирирівнева структура розгортання розуміння від “Я – Я” до “Всі – Всі” присвячений дослідженню того, в який саме спосіб відбувається перехід від індивідуального до масового розуміння інформації.

Це досліджено в моделі 4-рівневої 12-етапної герменевтичної спіралі, якою розуміння однієї людини піднімається до розуміння масою, суспільством:

1) рівень індивідуальний, “Я – Я” або “Я – Я¹”;

2) лінійні рівні “Я – Ти”, “Я – Він”;

3) рівні площинні “Я – Ти – Він”;

4) об¢ємні рівні масового спілкування з допомогою ЗМК “Я – Ти – Вони”, “Я – Ти – Решта”,  “Я – Усі” та “Усі – Усі” (“Кожен – Кожен”) –

із повертанням знову до індивідуального рівня, однак у новому, вищому стані “Я² – Я³”. Кожен з рівнів та етапів досліджено з погляду змісту та місця у структурі спіралі.

Розділ ІІІ  “Теоретичні основи журналістики в світлі теорії  розуміння” присвячено дослідженню того, як розвиваються фундаментальні положення журналістикознавства внаслідок залучення до них теорії розуміння, та як класична герменевтика розвивається через використання її у сферах масової комунікації.

Так, у підрозділі 3.1 “Герменевтичні обґрунтування  місії  журналістики” залучення герменевтики до журналістикознавства дозволяє прояснити цілий ряд її теоретичних проблем. Зокрема, теорія соціальних функцій преси збагачується визначенням місії (надфункції) останньої, яка найповніше виявляється у пресі соціально відповідальної моделі: надавати вільним у своєму виборі людям додаткову соціально значущу інформацію для прийняття ними рішень під їхню власну відповідальність. Найбільшою цінністю демократії є свобода усвідомленого вибору людини. Умовою вільного вибору є достатні знання, тобто володіння правдивою інформацією. В інформаційному забезпеченні свободи вибору громадян і полягає місія журналістики, її надзавдання.

. Принципи преси, зокрема основні, об’єктивності й гуманізму, піддані дослідженню у підрозділі 3.2 “Принципи   журналістики як  кодекс  масового  розуміння” із залученням теорії й методології герменевтики. У результаті вони також набувають нових якостей, оскільки включають кожен до свого змісту додатковий параметр, а саме розуміння, у тому числі й рефлектуюче. Це дозволяє вивести новий закон стосовно дії основних принципів журналістики – закон діалектичної єдності і нерозривності принципів об’єктивності й гуманізму в діяльності ЗМК.

У підрозділі 3.3 “Моделі масового розуміння” показано, що комбінації визначальних якостей здійснення процесів масового розуміння (рівність, свобода, влада та власність) виявляють кілька можливих схем їх типологізації. У дисертації взята за основу класична схема з чотирьох суспільно-історичних моделей, що ґрунтуються на відповідних моделях преси (тоталітарній, авторитарній, соціально відповідальній та лібертаріанській), а ще глибше – на моделях суспільства. Вміння повсякчасно визначати, в межах якої моделі розуміння опиняється й працює журналіст, які інші моделі та в який спосіб впливають на його діяльність, додає йому можливостей ефективніше досягати поставлених цілей. Нехтування цими обставинами додає перешкод.

На початку розділу ІV “Методологічні засади  досягнення  розуміння  в  журналістиці” розглянуто співвідношення функцій, принципів і методів розуміння інформації в журналістиці. Відтак досліджено питання про місію преси як її “надфункцію”, що веде до масового розуміння як вищої мети масової комунікації. Питання про принципи розуміння має на увазі основні правила, що ведуть до його досягнення. Питання про методи замикає цю триєдину структуру: його аналіз має дати відповідь, якими є технології досягнення розуміння у сфері масового спілкування.

Розуміння як метод не замінює собою інші методи журналістики та журналістикознавства. В діяльності працівників ЗМІ залишаються на своїх місцях методи отримання інформації, її літературно-публіцистичного опрацювання, періодичного поширення на масову аудиторію, забезпечення ефективності та дієвості тощо. Справжня сутність розуміння як методу виявляється в його ставленні до інших методів: воно є неодмінною складовою всіх інших її методів як умова їхнього застосування.

У підрозділі 4.1 “Структури здійснення розуміння  журналістом” показано, як на цьому етапі дослідження виникає потреба структурування діяльності ЗМК на цьому напрямі та, відповідно, методів розуміння оточуючого світу та його перетворення.

“Розмивання” пізнавально-перетворювальної функції преси змістом функцій “пропаганди, агітації та організації мас” в суспільствах недемократичних моделей не призводить, однак, до її повної втрати. Це спостереження підтверджує тезу про існування базової пізнавально-перетворювальної функції журналістики, якій відповідають пізнавально-перетворювальні методи.

Визнання пізнавально-перетворювальної функції як базової, функції журналістики (у складі трьох послідовно втілюваних ланок: пізнавальної, комунікативної та конструктивної) допомагає також упорядкувати “функціональний простір” журналістикознавства та дати належні підстави для розвитку його методології.

У дисертації запропоновано триланкову структуру здійснення розуміння в журналістиці, названу “герменевтичний міст”. В ній відображено, як саме рухається думка, що розуміє факт, коли спочатку обирає “цю” інформацію з безлічі інших і визнає тим самим її як соціально значущу, потім, через процеси аналізу і синтезу, надає їй якості масової (розтиражованої) і врешті – соціальної інформації, після її споживання масовою аудиторією.

У пресі соціально відповідальної моделі, в демократичному суспільстві журналіст не отримує інтерпретації подій у готовому вигляді із зовнішнього центру, а має сформулювати її сам і під власну відповідальність.

Дослідження руху інформації шляхом її засвоєння (розуміння) почергово джерелом інформації, журналістом, читачем та масовою аудиторією дозволило проаналізувати змістове наповнення триланкового герменевтичного ланцюга, а саме – перебігу розуміння інформації від першоподії до інтерпретації та до створення тексту, і так – по трьох послідовно розташованих ланках, від розуміння джерела інформації, через розуміння журналіста до розуміння читача та до дії.

Наведена базова схема викладає перебіг розуміння інформації по черзі від попереднього до наступного учасників масовокомунікаційної дії, від першоподії до кінцевої масової дії, від індивідуального першорозуміння до масового розуміння. При цьому проаналізовано на прикладі вченого або хірурга, як взята ними від невідомого (хаосу) або створена інформація проходить у їхній свідомості першорозуміння, апперцепцію, інтерпретацію, складається у твір. Цей твір стає відомим журналісту, так починає розгортатися друга герменевтична ланка. У ній журналіст в жодному разі не розуміє напряму, що саме відбулося на початку ланцюга. Насправді він розуміє, як джерелом інформації (вченим, хірургом) було викладено те, як ним було інтерпретовано те, що відбулося. Думка, що розуміє, фактично рухається у зворотному напрямку через усі ланки розуміння, що їй передували. Першорозуміння – одне для всіх, усі бачать чи чують одне й те саме, але інтерпретацій та творів може бути багато. У другій ланці журналіст починає інтерпретувати те, що він зрозумів з твору, в якому джерелом інформації інтерпретовано його нове знання.

Кінцева ланка починається з третьої події: читач ознайомився з текстом, зрозумів його. При цьому герменевтична сутність того, що відбувається, вміщує в себе всі переходи “назад”, до попередніх ланок: читач ні в якому разі не розуміє прямо суть події, що відбулася на початку. Ні: він пізнає, як саме журналіст виклав у своєму творі те, як він проінтерпретував ту інформацію, що він зрозумів з твору джерела інформації, в якому джерелом інформації інтерпретовано те знання, яке воно отримало внаслідок здійснення події.

Внаслідок третьої інтерпретації кожен з безлічі читачів складає третій, власний твір щодо події, яка відбулася, при цьому він, свідомо чи несвідомо, вбирає чи відкидає вплив кожної з попередніх ланок.

Далі настає найголовніша подія. Читач завершує весь герменевтичний ланцюг дією: застосуванням нової інформації у повсякденній практиці та остаточною перевіркою їхньої істинності.

Очевидно, що ця базова схема (що сама може бути представлена як перша модель – модель інтерв´ю) легко розгортається в своєму реальному застосуванні у наступні три моделі. Друга – джерел інформації більше ніж одне, але журналіст один (модель оглядача). Третя – джерело одне, але журналістів багато (модель прес-конференції). Четверта – багато джерел інформації та багато журналістів (розгорнута модель).

У підрозділі 4.2 “Процеси досягнення журналістського розуміння” проаналізовано, як на цьому етапі дослідження з необхідністю виникає проблема джерел, або ресурсів розуміння, зокрема, підстав для інтерпретування інформації учасниками масовоінформаційного обміну (передусім – журналістом, але також і літературним редактором, редакційними менеджерами, засновниками ЗМК тощо). Створена модель з чотирьох пар таких підстав пропонує працівникам ЗМІ надійний механізм вирішення цієї проблеми: світ зовнішній – і світ внутрішній, закон – і мораль, загальнолюдські цінності – і партійність, професійний обов’язок – і стан та потреби масової свідомості. Ці джерела основних підстав журналістського розуміння інформації складно структуровані в собі, перебувають у складних взаємовідносинах, і вони, як і в цілому процес формування соціальної позиції журналіста, піддані в дисертації ретельному розгляду.

Іншу групу процесів висвітлює модель журналістського розуміння як відчуження. В ній послідовно розкрито, в який спосіб пересічний працівник ЗМК крок за кроком опановує зміст соціально значущої інформації. Знання цих етапів допоможе журналістові точніше контролювати хід власного розуміння, зокрема, діагностувати хиби на цьому шляху.

У підрозділі 4.3 “Проблематика розуміння інформації масовою аудиторією” показано, що кінцева мета журналіста – розуміння інформації масовою аудиторією – має свої відмінності, зумовлені якісними характеристиками, ставленням до джерел інформації. Таке розуміння є наслідком розвитку розуміння індивідуального, воно поділяється на фази (дотекстову, текстову та післятекстову). Воно має чинники свого здійснення, які структуруються за джерелами дії (як внутрішні та зовнішні для даної масової аудиторії); за силою впливу – нездоланно сильні, сильні, звичайні, слабкі, невловимо слабкі (цей чинник є особливо перемінним, будь-яка зміна інформаційної ситуації може привести до того, що, скажімо, колишні слабкі чинники переходять до розряду нездоланно сильних); за способом дії: пасивні короткотермінові (набуте через масове розуміння знання швидко забувається), пасивні тривалі (такі, що призводять лише до запам’ятовування розуміння надовго, може навіть назавжди, але до дії не ведуть), активні відкладені (можуть привести до дії, але тільки за умови, що колись складуться для цього певні умови), активні невідкладні – вимагають від читача негайної реакції на прочитане, почуте., за силою впливу, за способом дії, має різні рівні тощо. Знання їх професіоналами та науковцями, використання у повсякденній діяльності допоможе значно покращити ефективність, дієвість, загалом – результативність преси.

Масова аудиторія (як категорія журналістикознавства), на відміну від індивідуального читача, має незрівнянно невизначеніші (зокрема, через їхню повсякчасну стрімку змінюваність) герменевтичні характеристики: як кількісні, так і якісні, як вихідні, так і прикінцеві. Вона інтегрує індивідуальні розуміння, впливає на них силою авторитету спільної думки, спільного досвіду. Принциповим висновком дослідження є невідділення розуміння інформації масовою аудиторією від інших (попередніх та наступних) етапів розгортання процесу розуміння інформації.

Основні характеристики, процеси, етапи й механізми розуміння інформації масовою аудиторією, які є спільними для журналістики та інших видів суспільної вербально-інформаційної діяльності, були досліджені М.Д. Феллером, Н.П. Чепелєвою тощо. Це творчий процес, що збагачує створений журналістом текст, доповнюючи його думками, оцінками читачів. Останні стають, по суті, активними співавторами, вони завершують роботу по розумінню інформації, розпочату джерелом інформації та продовжену журналістом. Інакше, на наш погляд, не може бути, тож саме це дає нам нові підтвердження значення інтерсуб’єктності як загальної умови розуміння, і не тільки у масштабах усього процесу масового розуміння, а й на його окремих відтинках. Розуміння частини інформації має відповідати розумінню цілого, це є умовою їхньої істинності в сфері масової комунікації. Умовою успіху герменевтичної взаємодії читача з текстом автора (розумінням через ЗМК замість розуміння віч-на-віч у бесіді) є оцінювальне ставлення читача до тексту, передусім до його змісту.

Компетенція читачів, а отже й масової аудиторії ЗМК, яка поділяється на оперативну, когнітивну, операціональну та міжтекстову, є передумовою розуміння інформації масовою аудиторією і в журналістиці. Професіонал не може не брати до уваги цих фонових якісних характеристик стану його масової аудиторії, а отже, повинен їх знати у динаміці їхніх повсякчасних змін.

Досліджено також такий феномен і чинник читацького розуміння, яким є мовчання журналіста або засобу масової комунікації. Його причинами можуть бути або відсутність інформації у журналіста і в його аудиторії, яка, у свою чергу, може бути випадковою, а може виявитися наслідком заздалегідь прийнятого кимсь рішення про її приховування. Отож і мовчання ЗМК може бути керованим, а отже і використовуваним.

Розділ  V “Перешкоди у процесах масового розуміння та методи їх подолання” присвячено порівняно малодослідженій у журналістикознавстві проблематиці. При оцінці його значення ми виходимо з того, що розуміння завжди настає через подолання певних перешкод.

Їх розгляд розпочато у підрозділі 5.1 “Витоки герменевтичних перешкод у сфері масової комунікації” від такої особливості людської свідомості, що виявляється як у індивідуальному, так і (особливо) у масовому масштабах, – економити у процесі спілкування час, енергію, інформацію. Вагомі внески у ці наукові розвідки зробили О.О. Потебня (вчення про блоки), У.Ліппман (вчення про стереотипи) та інші вчені різних країн. У дисертації ці вчення розвинуто шляхом їх порівняння й подальшого створення структури блоків-стереотипів у складі: стереотип (формальна частина) – блок (зміст), у ньому: оболонка – середина – осереддя – ядро – центр – ім’я – місія.

. За умови, коли всім учасникам комунікації основна маса інформації відома і кожен (серед усіх) відслідковує тільки зміни ситуації, – застосовується певний автоматизм сприйняття й розуміння. Такий механізм, на наш погляд, має у своїй основі явище апперцепції, розвинуте для умов його використання при опрацюванні великих обсягів інформації на гранично високих швидкостях спілкування.

Водночас таке явище виступає і як потужна сила мисленнєвої інерції, вона здатна перешкоджати розумінню нової інформації через її несприйняття як істинної, через її відкидання, якщо її зміст оцінюється як такий, що вступає у протиріччя з наявним змістом, вже верифікованим за інших, можливо – застарілих умов.

Розуміння інформації завжди відбувається через подолання перешкод. Це єдиний шлях для різних видів діяльності, але він має на теренах журналістики певні особливості. У них також виявляється те суттєве, що масове розуміння додає до класичної герменевтики, поширюючи її найглибші загальнофілософські положення на власних найширших теренах масового розуміння.

Подальше дослідження привело у підрозділі 5.2 “Типологія перешкод розуміння інформації та шляхів їх подолання журналістом” до структурування перешкод розуміння за певними їхніми ознаками. Оскільки у процесі розуміння інформації виникає оновлення розуміння, цей процес має два вектори своєї реалізації: перший – змістового наближення до істини, другий  – вектор віддалення від істини або зростання нерозуміння. Нерозуміння є загальною формою перешкод і водночас воно є найменш дослідженою ланкою теорії розуміння, передусім тому,.що вимагає створення для себе теорії нерозуміння, нині відсутньої.

Недооцінювати цієї небезпеки не можна: якщо є розуміння, то є й долання перешкод. Найглибші корені нерозуміння є в нас самих – як у тому, хто каже, так і в тому, хто розуміє та відповідає. Найгірше з нерозумінь – те, коли ми не розуміємо, чого саме ми не розуміємо. Однак Г.-Ґ. Ґадамер попереджав про небезпеку надмірної уваги до перешкод на шляху розуміння. На його думку головним є не те, чому ми не розуміємо або розуміємо погано: головним є те, як ми розуміємо добре, у тому числі й у нашому соціальному бутті. Ці думки класика, застосовані до сфери журналістики, озброюють працівників редакцій ЗМК баченням додаткових підстав для прийняття рішень, не тільки підтверджених емпірично, але й обґрунтованих теоретично.

Перешкоди розуміння інформації можуть бути розглянуті як надмірне або, навпаки, недостатнє використання наявних можливостей. Те, що створює небезпеку правильному розумінню, може бути, у разі їхнього зрозуміння, використане як суттєвий ресурс і для власне журналістського розуміння інформації, і для забезпечення її розуміння масовою аудиторією. Знати це, збагачувати такі знання через дослідження власного досвіду та знайомство з надбаннями журналістикознавства у цій сфері – означає для працівників ЗМК реально збільшувати власні інтелектуальні можливості у процесі перетворення реальних перешкод на ефективні ресурси. У дисертації поглиблено розглянуті стереотипність мислення, зміна герменевтичної мети, упередженість, облуда, авторитет, традиція, нездатність до розмови, приховування, приховування як помилка спілкування, небажання розмовляти, мовчання тощо.

Отже, щоб уникнути помилок розуміння, які можуть з’явитися з власних, а не зовнішніх джерел, методично керованому розумінню треба не тільки реалізувати передбачуване ним, а й усвідомити свої передбачення, щоби використати це “перехідне”, допоміжне розуміння та здобути правильне розуміння, виходячи із самої суті справи, а не з власних сподівань. Перекручення під час інформації, неминуче в такому складному процесі, як масове її розуміння, може бути передбачуване журналістами, редакторами і, до певної міри, кероване ними.

Зміст підрозділу 5.3 “Масове перекручення інформації та управління ним” виводить дослідження подолання перешкод як настання розуміння від індивідуального рівня на масовий. Протилежність феноменологічного “пере-живання” (за Е. Гуссерлем), або буття-тут-і-зараз, “дазайн” (за його наступником і опонентом М. Гайдеґґером) і розуміння в його герменевтичній трактовці, зокрема, в працях Г.-Ґ. Ґадамера, постає в журналістиці як протилежність між покірним простуванням за перебігом історично і соціально обмеженого буття – і його соціально активним сприйняттям-розумінням-перетворенням в межах соціальних завдань журналістики та особливостей пізнавально-творчого інструментарію, що його історичний досвід та властивості її як професії надали журналістам для виконання своєї місії. Так має бути обстояне право журналіста втручатися в пере-живання, брати в ньому участь, а не тільки підкорятися його примхам. Так повинна запроваджуватися суспільна та корпоративна вимога до авторів свідомо робити неуникненне перекручення інформації під власну відповідальність, але з врахуванням його подальшого перекручення у масовій свідомості.

Масові перекручення інформації є неуникненним явищем у сфері масової комунікації. Неформалізовані інформаційні і масовоінформаційні стосунки завжди існуватимуть, і не тільки у вигляді чуток, пліток, а також і як достовірна інформація, що поширюється по тих самих неформалізованих інформаційних каналах. Натомість через формалізовані канали, тобто, передусім, ЗМК отримують додаткові підстави для масової інтерпретації. Журналіст може реально вплинути на такі стихійні, неформалізовані інтерпретації єдиним чином – шляхом постачання до масової свідомості, відповідно до функцій ЗМК та грунтуючись на принципах журналістики, інформацію як таку - об´єктивну, гуманістичну, актуальну, злободенну, оперативну тощо. Інших можливостей у розпорядженні журналіста і журналістики немає.

Дослідження розуміння інформації масовою аудиторію дає підстави твердити: новий напрям у розвитку журналістикознавства відкриває включення до її теоретичного і методологічного потенціалу герменевтики, певних філософських аспектів семіотики й соціальної психології та сучасних поглядів на хаос .

ВИСНОВКИ

У дисертації наведене теоретичне узагальнення і вирішення такої наукової задачі: розуміння інформації в журналістиці існує як проблема журналістикознавча, і її необхідно досліджувати саме як наукову проблему. Вона має свої власні об’єкт, предмет, мету, завдання,  методологію, методи вирішення. Об’єктом розуміння інформації в журналістиці є процеси руху інформації від її появи на межі незнання через ланцюг розуміння до останніх етапів – розуміння необхідності певної дії, її перебігу та розуміння її наслідків. Предметом розуміння інформації в журналістиці є процеси створення та опрацювання інформації, тобто відображення фрагментів об’єктивної дійсності, взятих у їхній соціальній значущості, масовості та соціалізованості, підданих літературно-публіцистичній обробці та періодично розповсюджуваних на масову аудиторію. Мета розуміння інформації журналістом – надання масовій аудиторії більших підстав для прийняття нею рішень щодо власних наступних дій. Мета розуміння журналіста масовою аудиторією – отримання додаткової інформації. Завдання розуміння інформації в журналістиці – забезпечення надання інформації масовій аудиторії через послідовно здійснювані процеси її набуття, створення (кодування) і декодування знаків, піднесення розуміння з індивідуальних рівнів на масові. Це методологічно відбувається через проходження етапів першорозуміння, апперцепції-інтерпретації, аплікації, верифікації, повсякчасного подолання перешкод розуміння, інтегрування індивідуального розуміння у масове. Кожен з цих етапів передбачає наявність окремих методів мисленнєвої дії.

Проведені дослідження дозволили зробити висновок, що умовою соціокультурного масштабу для повного розгортання герменевтичного потенціалу журналістики є інтерсуб’єктність масовоінформаційних відносин, у яких журналіст посідає особливе, медіа-суб’єктне місце. Дослідження динаміки перебігу ролей суб’єктів та об’єктів розуміння привело до визначення структурних утворень масової аудиторії – “герменевтичних трикутників”: джерела інформації – журналіста – споживача інформації. Розвинуто теоретичні положення журналістикознавства, зокрема, з позицій герменевтики було переглянуто теорію соціальних функцій преси, запропоновано її місію (“надфункцію”) та базову пізнавально-перетворювальну функцію, якій відповідають базові підзнавально-перетворювальні методи. Проаналізовано зміст основних принципів журналістики  у світлі теорії розуміння, що дозволило обґрунтувати висновок про існування єдиного, вищого принципу журналістики – принципу нерозривної єдності об’єктивності та гуманізму. Розвідки в історії преси, зокрема, нацистської Німеччини та СРСР, дали змогу запропонувати шестирівневу 16-секторну схему чотирьох основних моделей розуміння інформації в журналістиці, виходячи з інформаційних моделей ЗМК та з соціально-політичних моделей суспільства, а також порушити питання співвідношення (балансу) різних моделей масового розуміння інформації у різних суспільствах. Запропоновано механізм масової верифікації інформації (герменевтична “дзига”), а також триланковий герменевтичний ланцюг, восьмикомпонентна структура джерел журналістського розуміння, схема журналістського розуміння як відчуження з двох шарів (першорозуміння й інтерпретації) та 12 етапів, зокрема етапів називання, відмежування, відрізнення, протиставлення, відокремлення, віддалення, відчуження тощо. Створена чотирирівнева 12-ступенева схема розгортання індивідуального розуміння у масове тощо. Досліджено перешкоди розуміння, як індивідуального, так і масового, і доведено, шо вони у журналістиці є результатом або надмірного, або недостатнього використання підстав для розуміння. Запропоновано методи їх подолання та перетворення на додаткові ресурси розуміння.

На отриманому вперше теоретико-методологічному матеріалі з’ясовано, які саме процеси розуміння інформації та яким чином надають журналістам якісно нові рівні мислення. Порушена теоретично, проблема розуміння інформації в журналістиці має численні можливості практичного вирішення. Її осмислення має надати допомогу журналістам-практикам, літературним редакторам, керівникам редакцій ЗМК у точнішому їх самовизначенні під час спілкування з різними учасниками масовоінформаційного процесу. Проходження “герменевтичної школи” має стати неодмінною складовою високого професіоналізму працівників ЗМІ, її необхідно вважати важливим чинником при визначенні підстав для прийняття кадрових рішень у редакційних колективах тощо.

У відкритому, демократичному суспільстві вільний суб’єкт, на власний вибір та під власну відповідальність, розпочинає, розгортає й завершує кожну дію розуміння. Цей процес складається з нескінченної послідовності взаємопов’язаних герменевтичних актів і являє собою основу буття людини, її розуміння-як-буття. Оскільки розуміння виявляє себе як активність суб’єкта, масове розуміння являє себе як інтегрована активність масових суб’єктів. В соціокультурних масштабах це масове-розуміння-як-масове-буття, а одним з головних його чинників є журналістика, яка, потужно впливаючи на стихійне, неформальне комунікування, перетворює його на соціальне-розуміння-як-соціальне-буття. У найширшому тлумаченні це є соціальне-розуміння-як-соціальне-буття-в-світі.

Така постановка питання відкриває перед наукою широкі перспективи. Застосування сучасних поглядів на хаос, доробків герменевтики (як теорії та методології розуміння) та загальної (філософської) філології й певних напрямків семіотики та соціальної психології, взятих у комплексі, до журналістики й журналістикознавства особливо плідне в цьому контексті. Вони створюють теоретико-методологічну базу під новими науковими дослідженнями, що суттєво розширить класичне бачення теоретичних і методологічних проблем журналістикознавства. Так, свої відмінності має розуміння інформації у інформаційній, аналітичній журналістиці та публіцистиці, тобто відмінності розуміння у статичних системах (5 W), динамічних системах та динамічних системах, що базуються на нестабільності людського фактора.

Подальше розгортання теорії масового розуміння може дати підстави для розвитку теорії масового спілкування: розглянута проблема якраз і є одним з її наріжних каменів. За нею відкривається перспектива створення теорії масового пізнання. А це, у свою чергу, може стати кроком до створення значно ширшої теорії масового співіснування.