ПРЕФІКСАЛЬНІ ДІЄСЛОВА У СИСТЕМІ МІЖРІВНЕВИХ МОТИВАЦІЙНИХ ВІДНОШЕНЬ

Краткое содержание

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертації, сформульовано мету і завдання дослідження, визначено його новизну, теоретичну і практичну цінність одержаних результатів, окреслено джерела фактичного матеріалу.

Розділ І “Синхронні мотиваційні відношення як окремий напрям дослідження словотвірної структури дієслова” присвячений визначенню безпосереднього предмета та детальному опису основної методики дослідження – опозиційного аналізу із застосуванням матриці. У дисертації послідовно розрізняємо: 1. Історичний словотвір як реальну історію виникнення слів певної мови, орієнтований ретроспективно – власне словотвір, пов’язаний зі зміною форми слова (зокрема афіксальний) та процеси семантичної деривації. 2. Мотиваційні відношення між лексичними одиницями на певному синхронному зрізі – для одиниць, що частково різняться формою (словотвірна мотивологія) і для формально тотожних (полісемія, омонімія). 3. Активні словотвірні процеси у певний період існування мови та їх проспективне спрямування. Між цими трьома сферами існує нерозривний зв’язок: історичні словотвірні процеси знаходять своє відображення у сучасних мотиваційних відношеннях, які,  у свою чергу, є базою для активних процесів словотвору в певний часовий проміжок та на перспективу. Дослідження синхронних відношень, застосоване у реферованій роботі, передбачає встановлення зв’язків саме між одиницями, що існують у мові одночасно, і саме у такому вигляді, як вони склалися у свідомості сучасних  носіїв мови. Дієслово вирізняється з-поміж інших частин мови більшим ступенем багатозначності і, відповідно, складнішими семантичними відношеннями між мотиватором та мотиватом. Отже, якщо у формальному плані мотиваційні відношення можуть бути встановлені на рівні слова, то семантичні значно складніші. Саме в межах синхронного підходу найперспективнішим є аналіз матеріалу на рівні ЛСВ, що дає змогу більшою мірою врахувати семантичний бік мотиваційних відношень. Оскільки саме поняття варіативності передбачає збереження певної єдності за незначної розбіжності, розглядаємо його у двох аспектах – у плані варіювання форми і змісту. Для глибшого дослідження і впорядкування системи лексичних і морфемних опозицій, а також  вивчення взаємодії явищ цих двох рівнів на матеріалі російської мови О.М.Соколов (1970) запропонував так званий “робочий інструмент” – таблицю, або матрицю, яка рівною мірою враховує формальні і семантичні відношення між морфемами (і аналогічно між лексемами) і дає змогу визначити, зокрема, такі відношення, на які раніше не звертали уваги. На горизонтальній осі  цієї матриці (табл. 1) відзначаємо умовно три ступені відношень між мовними одиницями на формальному рівні: А – повна формальна тотожність,     В – варіювання форми,     С – повна розбіжність форми. На вертикальній осі  відповідно виділяємо три ступені відношень на семантичному рівні: І – повна семантична тотожність, ІІ – варіювання семантики, ІІІ – повна розбіжність  семантики. У такий спосіб отримуємо 9 теоретично можливих типів  формально-семантичних опозицій між двобічними мовними одиницями, кожен   з   яких   реально   спостерігаємо в мові, і його можна описати в системі з іншими типами. Застосування матриці передбачає використання методу опозиційного аналізу, коли досліджуваними одиницями є не морфеми або лексеми в цілому, а окремі вживання морфеми у слові або слова у тексті, зіставлені попарно.