ІННОВАЦІЙНІ ПРОЦЕСИ В СУЧАСНОМУ МЕДІАТЕКСТІ (ФУНКЦІОНАЛЬНО-ЛІНГВІСТИЧНІ АСПЕКТИ)

Краткое содержание

Список умовних скорочень містить скорочення назв видань, ви­ко­ристаних у дисертаційному дослідженні.

У Вступі обґрунтовано актуальність теми, сформульовано мету й ос­новні завдання, визначено об’єкт, предмет, джерельну базу, наукові прин­ципи й методи дослідження, аргументовано наукову новизну, те­о­ретичне та практичне значення дисертації.

У першому розділі – “Мова і стиль журналістського тексту кін­ця ХХ – початку ХХІ ст.” – викладено джерельну базу дослідження, проаналізовано літературу, присвячену вивченню актуальних проб­лем сучасної журналістики, теорії масової комунікації, особливостей мо­ви засобів масової інформації останніх десятиліть, визначено основ­ні динамічні процеси сучасного медіатексту, з’ясовано особливості мо­ви газети як засобу масової інформації.

Вивченню української журналістики та засобів масової інформа­ції кінця ХХ – початку ХХІ століття присвячено чимало праць відомих жур­налістикознавців в Україні, зокрема В.Здоровеги, А.Москаленка, В.Рі­зу­на, В.Іванова, В.Лизанчука, Г.Почепцова, О.Зернецької, В.Шкля­­ра, В.Миронченка, А. Чічановського, І. Крупського, Б. Чернякова та ін­­ших науковців.

Надзвичайно важливим чинником ефективності медіатекстів є мо­­­ва за­собів масової інформації, адже журналістський текст живе ли­­­­ше в мо­ві й реалізується саме в мові. З огляду на це мова преси є об’­єк­­­­том наукових зацікавлень багатьох сучасних українських науков­ців, зо­­­кре­ма О.Пономарева, В.Різуна, О.Сербенської, К.Серажим, Н.Не­пий­­­­во­ди, А.Ма­малиги, М.Феллера, С.Єрмоленко, М. Яцимірської та бага­тьох інших.

На сучасному етапі досліджень у галузі пресолінгвістики спо­сте­­­­рі­­гаємо перехід від вивчення мови як замкненої системи до вивчення мо­ви в її численних зв’язках і функціях. Наслідком цього є виникнен­­­ня й розвиток комплексних наук, зокрема соціолінгвістики, психолін­­­гві­­стики, прагмалінгвістики, лінгвокультурології, лінгвофілософії, ког­­­ні­тивної лінгвістики, медіалінгвістики тощо.

Мова газети є багатогранним поняттям, оскільки на її сторінках пред­ставлені всі функціональні стилі української мови. Звернення до ма­­сового читача, орієнтація на найрізноманітніші мовні смаки, публі­­ци­с­тичність визначають мову газети як засіб масової комунікації, для яко­­го характерними є соціальна оцінність; комунікативна загальнозна­­чимість; особливий характер експресивності; поєднання експресії та стандарту. Ядро словника газети становить суспільно-політична, кон­­­цептуальна лексика, яка відображає її ідеологію й безпосередньо по­­в’язана з функцією впливу. Це зумовлює особливий характер екс­пре­­сивності мови преси: експресія тут має підкреслено соціальний ха­­рактер, вона передусім цілеспрямована, вибірна й оцінна.

У другому розділі – “Сучасні тенденції в оновленні мас-ме­дій­­­ної лексики” – проаналізовано основні процеси, що діють у мові ук­­ра­їнської преси кінця ХХ – початку ХХІ ст.

ХХ століття в історії сучасної української літературної мови по­зна­чилося двома знаковими подіями, що вплинули на її розвиток: ре­во­люцією 1917 року й проголошенням суверенної Української держави. Пер­ша породила, за Дж. Оруеллом, new speak – тоталітарну ново­мо­ву, зброю уярмлення, друга принесла мові звільнення й відроджен­ня на всіх рівнях, що стимулювало передусім розвиток її лексичного фон­­­ду. Мова ЗМІ, зокрема її лексична база, – надзвичайно чутлива до змін і зовнішніх упливів підсистема сучасної української мови, яка по­­стійно еволюціонує.

Докорінні зміни в суспільно-політичному устрої держави, рефор­му­вання економічної системи, звільнення засобів масової інформації від ідеологічного тиску колишньої тоталітарної держави спричинили знач­ні зрушення в лексиці на семантичному рівні. Мова йде про повер­нення до активного словника потужного шару лексики, що за Радянсь­кого Союзу відображала реалії закордонного або дореволюційного жит­­тя, а нині репрезентує українську дійсність: імпічмент, Кабінет Мініст­рів, коаліція, лобі, олігархія, опозиція, пар­ламент, Президент; акція, аукціон, бартер,  бізнес, біржа, де­­вальвація, дивіденд,  монополія; бакалавр, гімназія, лі­цей; казино, кондиціонер, лімузин, тота­лі­затор тощо.

Водночас у мові медіатекстів кінця ХХ – початку ХХІ століття спо­стерігаємо тенденцію до відродження ендемічної лексики, до вжи­ван­ня питомих українських відповідників запозичених лексем (летови­ще, світлина, мапа, прямовисний та ін.). Співіснують на сторінках су­часної преси лексеми фактор – чинник, процент – відсоток, ти­раж – наклад, журнал – часопис, інгредієнт – складник, сфера – га­­лузь – царина, прогрес – поступ, номер (газети, журналу й под.) – чи­­с­ло, поїзд – потяг тощо.

Паралельно з активізацією відбувається процес пасивізації части­ни лек­­сики. Зі сторінок періодичних видань зникли й перетворилися на іс­­то­­ризми слова й словосполучення з яскраво вираженим ідеологіч­­ним за­­барвленням Радянський Союз, п’ятирічка, держплан, соцзма­гання, ЦК КПРС, більшовик, жовтеня, піонер (у значенні “член масо­вої дитя­­ч­ої комуністичної організації, що об’єднувала радянських шко­лярів ві­ком від 9 до 14 років”), комсомолець, стаханівець та інші.

Наслідком актуалізації лексичних одиниць став процес розши­­­рен­ня  їх сполучуваності, який спостерігаємо на сучасному етапі роз­­вит­­ку мови: бізнес (відкритий бізнес, готельний бізнес, збройовий біз­­­нес, малий бізнес), криза (економічна криза, парламентська криза, полі­тична криза, урядова криза, фінансова криза), реформа (адміністративна реформа, бюджетна реформа, еконо­­мічна реформа, полі­тич­на реформа, судова рефор­­­ма), ринок (валютний ринок, відкритий ­ринок, вітчизняний ринок, внут­рішній ринок, газовий ринок, енерге­тичний ринок, житловий ри­­нок, західноєвропейський ринок), політи­ка (антимонопольна політика, валютна політика, ген­­­дер­­­на політика, грошова політика, економічна політика, європейська по­­літика).

Домінантною тенденцією в лексиці друкованих ЗМІ аналі­­зо­ва­но­го періоду є кількісне поповнення її складу словами іншомов­но­го похо­дження, зумовлене як екстралінгвістичними, так і  внутрі­мов­­ни­ми чин­никами. Новації мови мас-медіа аналізованого періоду охоплю­ють зде­більшого суспільно-політичну, економічну, науково-тех­ніч­ну, спор­­тивну, побутову галузі.

Активною в мові сучасних медіа є тенденція до детермінологіза­ції спеціальної лексики. Залучення широких верств населення в про­цес розбудови політичної та економічної системи України, посилена ува­га до політико-економічних подій у державі тощо зумовлюють ак­тив­не використання термінологічних слів за межами їх термі­но­си­с­тем. Широковживаними стали суспільно-політичні терміни імпіч­мент, референдум, парламент, олігарх та ін.; спеціальні слова з галузі економіки бартер, акція, патент, субсидія тощо, спортивні терміни на зразок раунд, тайм-аут, аутсайдер. При цьо­му, як зазначає Н. Не­пийвода, термін втрачає такі основні властивості, як системність, одно­зна­чність, стилістичну нейтральність. Виникає нове слово з терміно­ло­гічним значенням, яке потребує тлумачення, а не дефініції.

Традиційним і потужним джерелом збагачення словникового фон­­­ду мови є словотворення. Особливо продуктивним у мові сучас­ної пре­си є суфіксальний, префіксальний способи творення нових слів, ком­по­зиція, що детального розглянуто в наступному розділі до­слі­дження.

Характерною ознакою мови сучасних мас-медіа є посилення тен­ден­ції до використання розмовних лексичних елементів у журналіст­сь­кому тексті як засобу оновлення образності, створення колориту роз­мовності, пожвавлення викладу, характеристики персонажів. Роз­мовна лексика в мові ЗМІ неоднорідна за своїм складом. Вона охоп­лює: 1) емоційні синоніми до стилістично нейтральних слів (нагармуз­ляти, сунутися); 2) розмовно-про­с­то­річну лексику, яка включає також вульгаризми (лафа, лохо­трон, порнуха), кримінальну лексику (кси­ва, глухар, опус­ти­ти, шмон) та елементи сленгу (розкручений, шара, відмазка, фішка); 3) живорозмовні новотвори (даїшник, зає­дист, соціалка, мажоритарка, кучмагейт, суркізація). 

Сучасні тенденції в оновленні лексики українських мас-медіа кін­­ця ХХ – початку ХХІ ст. ілюструє укладений нами “Частотний слов­ник найуживанішої лексики в сучасних ЗМІ”, що базується на ви­­бірці близько 800 різножанрових текстів видання “День” за 2002 рік й  охоп­лює 350 лексичних одиниць. Словник відображає актуальну лексику ук­раїнських ЗМІ аналізованого періоду.

У третьому розділі – “Неологізми сучасного медіатексту як від­­дзер­калення суспільного поступу” – проаналізовано інноваційну лек­си­ку сучасних мас-медіа з погляду походження, з’ясовано причи­ни акти­візації запозичень у пресі, визначено най­продуктивніші способи творення новацій у мові українських ЗМІ кін­ця ХХ – початку ХХІ ст.

З погляду походження неологічна лексика, що функціонує в укра­їн­ських ЗМІ досліджуваного періоду, поділяється на дві групи: но­вації іншомовного походження й новотвори, що виникли на власне ук­раїнському ґрунті. Важливим стимулом активізації засвоєння ін­шо­мов­ної лексики носіями сучасної української мови стали процеси ус­ві­домлення належності України до цивілізованого світу; перевага ін­те­гративних тенденцій над тенденціями протиставлення радянського сус­пільства буржуазним зразкам; переоцінка цінностей; орієнтація на За­хід у багатьох галузях громадського життя тощо.

З-поміж новацій-запозичень, неоднорідних за походженням, час­тот­ністю вживання, стилістичним і жанровим використанням, домі­ну­ють книжні одиниці. Відповідно до сфер уживання сучасні запо­зи­чення діляться на такі групи.

1. Суспільно-політична лексика, яку репрезентують слова на зра­зок імплементація, кіднепінг, мас-медіа, мо­­ніторинг, паблік рилей­шнз, прайм-тайм, саміт, харизма. До цієї групи відносимо також назви лю­дей за характером діяль­но­сті, фахом: дилер, дистриб’ютор, імідж­мей­кер, кліпмейкер, ньюс­мей­кер, ріелтер, промоутер, спін-доктор, спіч­райтер, трейдер.

2. Економічна лексика: бонус, бренд, грант, дефолт, євро, консал­­тинг, тендер, транш тощо.

3. Спеціальна лексика зі сфери інформатики, високих технологій: ба­­­нер, і-мейл, Інтернет, провайдер, сайт, сер­­вер, роумінг, транкінг та ін­ші.

4. Новації з галузі культури й мистецтва: блокбастер, караоке, кліп, пер­форменс, промоушн, ремікс, римейк, саундтрек, сей­­шен тощо.

5. Неологізми зі сфери спорту: аквабайк, армрестлінг, боулінг, віндсер­фінг, дайвінг, плеймейкер, плей-оф, сер­фінг, сноубордінг,  трансфер.

6. Побутова інноваційна лексика: бутик, джакузі, паркінг, супермар­кет; лейбл, мар­кер, скотч, степлер; банкомат, ноут­бук, пейджер.

Помітною тенденцією розвитку словника мови сучасних мас-ме­діа є збільшення кількості варваризмів на зразок Green Card, happy end, McDonald’s, non-stop, second hand, public relations, week-end тощо.

З-поміж основних причин активізації процесу запозичення в мові сучасних ЗМІ варто зазначити потребу в номінації; необхідність роз­ме­жування близьких за змістом слів, спеціалізацію понять щодо сфе­ри й мети їх використання; тенденцію до відповідності цілісності по­няття з нерозчленованістю номена; престижність інщомовних слів.

Одним із найпотужніших джерел поповнення лексичного фонду кож­ної мови є деривація. У мові сучасних українських медіа функціонує багато неологічних одиниць – вторинних номінацій, які постали в ре­зуль­таті деривації. Переважну більшість таких слів становлять                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                       по­­­хідні, утворені морфологічним способом із власне українських сло­во­­творчих компонентів. Аналіз цих лексем ми здійс­ню­­ємо за способа­ми словотворення.

1. Особливою продуктивністю в мові сучасної української преси від­значається суфіксація. За допомогою цього способу утворилися та­кі лексико-граматичні групи нових слів.

– Іменники: а) назви осіб за фахом, характером діяльності, що мо­ти­вуються переважно іменниковими основами й утворені за участю су­фіксів -ник, -іст (-ист), -ець, -ик: комп’ютерник, грантист, податківець, силовик, тіньовик тощо; б) відабревіатурні най­ме­ну­вання людей за їх приналежністю до певної політичної партії, гро­мад­ської організації, руху, а також різних установ та інституцій, ут­во­рені за допомогою вищеназваних формантів, а також суфіксів -івець, -овець: пеерпіст, євросоюзівець, піарник та ін.;  в) іменники – назви осіб, утворені на основі ан­тро­­по­ні­мів із тим же словотвірним значенням, що й лексеми поперед­ньої гру­пи: кучмівці (кучмісти), морозівці, тимошенківці; г) нео­ло­гічні віддієслівні іменники середнього роду на позначення опредме­че­ної дії, що утворилися за допомогою форманта -н’н’: ін­те­грування, імплементування, клонування; ґ) назви різних предметів і явищ переважно на позначення опредме­че­ної дії, які виникли на базі дієслів недоконаного виду з допомогою над­зви­чайно продуктивних запозичених формантів -ізацій-/-изацій-, -ацій-: бартеризація, європеїзація, ком­п’ю­теризація; д) відприкметникові та відсубстантивні іменники – абстрактні назви різних явищ і процесів з інтернаціональним суфік­сом -изм / -ізм: євроатлантизм, ізоляціонізм, бі­сек­суалізм; е) відсуб­стантивні іменники середнього роду – назви аб­страк­тних і збірних понять – із суфіксом -ств(о): віде­о­кліпмейкерство, відеопі­ратство, президент­ство.

– Дієслівні словотвірні новації, утворені шляхом додавання до іменникової твірної основи суфік­сів -ува-, -ізува-: демпінгувати, інвестувати,  презентувати, спонсорувати.

– Прикметники: а) прикметникові новації, що мотивуються імен­­ни­­ковими основами й утворені за допомогою суфіксів -ськ-, -н-, -ов-: промоутер > промоутерський, тендер > тен­­­дер­­­ний, бізнес > бізнесовий та ін.; б) прикметники, утворені на базі влас­­­них назв та абревіатур шля­хом додавання формантів -івськ-, -овськ-, які характеризуються у мові ЗМІ відчут­ним розмовним забарвленням: єв­­­ро­­союзівський, кабмінів­ський, піарівський.

2. Значною продуктивністю в мові українських медіа кінця ХХ – по­­чатку ХХІ ст. відзначається префіксальний спосіб словотворення. Су­­часні неологізми, утворені цим способом, включають такі  розряди лек­­­сем: а) похідні прикметники, що виникли шляхом додавання до мо­­ти­вуючої основи (зазвичай прикметникової) префікса про-: проєвропейський, прозахідний, пропрезидент­­­­ський і под.; б) лексичні новації, утворені за допомо­­­гою активних загальноєвропейських префіксів і префіксоїдів де- (де­­при­ватизація, декриміналізація, департизація), ре- (ре­­при­ватизація, реструктуризація, реорганізація), пост- (постви­бор­ний, пост’єльцинський, пост­­то­­­та­лі­тарний), екс- (екс-пре­зи­дент, екс-спікер, екс-чемпіон); віце- (віце-президент, віце-пре­­м’єр, віце-спікер), супер- (суперакція, суперприбутко­­вий,  суперінфляція), анти- (антидем­­пін­говий, антимонопольний, антинародний, ан­ти­­­ук­раїн­сь­кий), з-поміж яких лише морфеми де-, ре-, анти-, супер- за­фік­­­­совані в “Словнику українських морфем” Л. М. Полюги (Львів, 2001).

3. Одним із найактивніших сучасних засобів словотворення є ком­­позиція, що спричинює широке функціонування в мові ЗМІ слів-композитів. Зокрема, численними стали утворення з препозитивним незмінним компо­нен­­том, які виникли під упливом англійської мови й стосуються сфер, що зазнають найбільшого розвитку й активізації: арт-: арт-бізнес, арт-менеджер, арт-ринок, арт-фестиваль, арт-­фо­рум; бізнес: бізнес-еліта, бізнес-­ло­бі, бізнес-клас, бізнес-план, біз­нес-центр; євро: євроінтеграція, єврокомі­сія, єврокор­пус, євроструктури; медіа: медіагігант, медіаімперія, медіаінвестор, медіамагнат, медіапростір, медіатекст; інтернет: інтернет-біз­нес, інтернет-видання, ін­тернет-журналіст, інтер­нет-компанія, інтернет-маг­нат  тощо. 

4. Потужним і ефективним способом творення нових слів у медіа­текс­тах аналізованого періоду є абревіація. Зібраний нами фактичний ма­теріал дозволяє виокремити такі групи широковживаних у мас-ме­діа абревіатур: 1) ініціальні: а) буквені: КМ, ЦВК, АП, ДПУ, ПЗУ, НДП, НРУ, СПУ; б) звукові: ОДА, НАН, КУН, ПЕК, в) буквено-звукові: РБ ООН, ПАРЄ, ЄЕСУ; 2) уламкові:  Мінфін, Держ­­­ком­­стат, Центрвиборч­­ком, Кабмін; 3) усічено-словесні: Держбюджет, Нацбанк, Держскарбниця, Ген­­­прокуратура; 4) слово­фор­­мні: Міноборони, Мінагрополітики; 5) ініціально-цифрові: С-17, Г-20, АН-124. Найбільш численними у мо­ві мас-ме­­діа є ініціальні буквені абревіатурні утворення.

5. Неологічна лексика медіатекстів аналізованого періоду охоп­лює також новації, утворені лексико-семантичним способом. Це переважно ер­гоніми на зразок “Центр”, “Яблуко”, “Справедливість”, “Батьків­щи­на”, “Єдність”, Велика сімка тощо.

6. У мові сучасної преси спостерігаємо процес розширення зна­чен­ня слова, що є результатом семантичного способу словотворення. Ма­ємо на увазі розширення семантики лексичної одиниці, що дає мож­­ли­вість її використання для позначення ширшого кола понять і явищ. На­приклад, лексема формат у сучасних медіатекстах позначає не ли­­ше розмір книги, газети, аркуша, ілюстрації, довжину і висоту полоси на­бору, довжину рядка, а набуває нового значення – “своєрідність, сут­ність певних явищ, відповідність певній ситуації; концепція”, не за­кріплене жодним словником: формат відносин, формат фестиваль­­ної публіки, формат передачі. Спостерігаємо також розширення се­­ман­тики таких слів, як пірат, варяг, пілот, вождь, команда тощо.

Таким чином, найпродуктивнішими способами творення неологіз­­мів у сучасному медіатексті є суфіксація, префіксація, осново- та сло­во­складання, семантичний та лексико-семантичний способи.

  У четвертому розділі – “Експресивні засоби мови як чинник ін­­­те­лектуалізації мовлення ЗМІ” – проаналізовано основні лексичні за­соби експресивності мови української преси кінця ХХ – початку ХХІ ст.

Найбільш типовими джерелами експресії в мові преси є рефлек­сія роз­мовності, звертання до іншомовної лексики, актуаліза­ція за­галь­­но­мовних одиниць, метафоризація тощо. Ми зосередили увагу на ана­лі­зі лексичних засобів експресивності з огляду на їх розмаїття та з ураху­ван­ням теми дисертаційного дослідження. Розглянемо засо­би творення об­разності й експресії з погляду їх походження й умов ви­ник­нен­ня.

Помітний вплив на експресивність журналістського тексту справ­ля­ють суспільно-політичні чинники: під їх дією у мові преси склада­єть­ся експресивний ідеолексикон, цілий комплекс посилено-виразних слів, які мають соціальне звучання, володіють соціальними конотаці­я­ми і здатні виражати соціальну оцінку дійсності. Водночас це ство­рює й можливості для маніпулювання суспільною свідомістю, дезін­фор­мації громадськості. Для мови колишнього тоталітарного режиму і, звичайно, для мови тогочасних ЗМІ властивим було привнесення у зна­чення суспільно-політичних слів позитивної чи негатив­ної конота­ції відповідно до потреб ідеології, тобто надзвичайно відчут­ним ста­вав ідеологічний компонент їх семантики. Так, підкреслено позитив­ного емоційно-експресивного забарвлення в мові тоталітариз­му набу­ли лексеми революція, інтернаціоналізм, пролетаріат, ко­му­ністична пар­тія, п’ятирічка, комуніст, радянський, генсек тощо, які репрезен­тували й підтримували пануючу ідеологію. І навпаки, різ­ко негатив­ною оцінністю відзначалися слова контрреволюція, куркуль, НАТО, на­ціоналіст, імперіалізм, буржуазний як символи ворожого капіталі­стичного світу. У сучасних українських ЗМІ такі ідеологеми зазнали емо­ційно-оцінних переорієнтацій, переосмислення. Наприклад, слова ­ко­мунізм, комуніст, партія (у значенні КПРС), пролетаріат, соціа­лізм, інтернаціоналізм, революція утратили позитивно забарвлену іде­о­­ло­гічну сему й набули в медіа поряд із нейтральним іронічного, а інко­ли й негативного звучання. Натомість сучасні політичні реалії спри­яли втраті негативних конотацій таких лексем, як Пре­зидент, Ка­бінет Міністрів, опозиція, парламент, спікер, мер, фрак­ція, коалі­ція. ­Формується новий політичний словник мови газети. Концептуальна лек­сика сучасного періоду, яку становлять поняття демократія, неза­леж­ність, суверенітет, реформи, правова дер­жа­ва, вертикаль вла­ди, відображає процес формування ідеології де­мократичної орієнтації. Проголошення незалежності України, переос­мис­лення її історії, по­вер­­нення до національних джерел спричинили реа­білітацію затавро­ва­них і викривлених за часів Радянського Союзу слів націоналіст, ко­зак, геть­­ман, Запорізька Січ, Українська повс­тан­­ська армія, тризуб та ін., що трак­тувалися як ворожі радянській системі поняття. У результаті во­ни втратили негативну сему й вільно функціонують на сторінках пе­рі­одичних видань у своєму істинному, а не спотвореному значенні.

Експресивність лексем прямо залежить і від конкретної сус­піль­но-політичної ситуації й часу. Наприклад, після вівторка 11 ве­­­ресня 2001 року надзвичайної експресивності й особливого звучання на­­були слова й словосполучення “чорний вівторок”, тероризм, тер­­­акт, міжнародний тероризм, терористи, рух Талібан, пілоти-ка­мі­­­­ка­­дзе, антитерористична кампанія, “поштовий тероризм” тощо. Во­­ни мі­стять потужний заряд негативних емоцій, асоціюються зі страж­­­даннями, людськими втратами, смертю. 

Суспільно-політичні зміни в Україні зачепили й сферу мовного ети­­кету. Повернулися до ак­­тивного вжитку такі традиційні українські форми звертання, як пане, па­ні, панно, добродію, добродійко. Натомість звертання то­­­ва­ришу у зв’язку з його активністю в часи тоталітарного режиму набу­­­ло дещо негативного підтексту й уживається рідко.

Потужним джерелом експресії в мові сучасних засобів масової ін­­фор­мації є деривація. Для створення атмосфери довіри, симпатії до уяв­­ного співбесідника, для висловлення співчуття журналісти часто вда­­ються до емоційно забарвленої лексики, зокрема до слів зі змен­­­ше­но-пестливими суфіксами: водичка, ручечка, газетка. Нерідко ужи­­­ван­ня зменшено-пестливих суфіксів надає словам відтінку іронічнос­­ті, сарказму, навіть зневажливості. І навпаки, негативне, зневажливе став­­лення до описуваного явища передається за допомогою суфіксів згру­­білості -ищ-, -иськ-, -ач- (-яч-), -ух- (-юх-), -ущ- (-ющ-), -езн-, -елезн-, що надають словам почуттєво-емоційної експресивності: мос­­­ко­вщина, потебеньківщина, грубезний тощо. Натомість у слів на зразок катастрофа, аварія, жертва, трагедія, горе, війна, насильство, здирство, злочин, вбив­ст­­­во, небезпека негативна експресивна сема закладена в самому значен­­ні й не залежить від контексту.

Пошуки виразності висловлювання зумовлюють появу ситуатив­­­них новотворів, оказіоналізмів, які відзначаються яскравою експресив­­­ністю. Сучасні оказіональні утворення можна поділити на дві групи від­повідно до того, на основі яких продуктивних типів вони утвори­­ли­­ся: 1) оказіоналізми, що виникли на базі продуктивних словотвір­них ти­­пів із порушенням законів системної продуктивності (суркізація, ма­­фіонізація, заєдаїзм); 2) слова-ока­зі­о­­­на­­­лізми, утворені за допомогою непродуктивних типів словотворення (клич­­команія, пивоманія, пакетоманія, вікторіада, литвиніада, ірак­­гейт, гонгадзегейт).

Традиційним засобом експресії в масовій комунікації є перенос­не вживання слів, зокрема метафора, якій у публіцистиці властивий ряд функ­цій, зокрема функція передачі інформації, власне номінації, впли­ву на емоції реципієнта, активізаційна й естетична функції. Од­­нак у текстах політичного дискурсу метафора має низку специфічних влас­тивостей і завдань, серед яких виокремлюється функція згладжу­­вання небезпечних політичних висловлювань щодо суперечливих пи­­тань, що мінімізує відповідальність мовця за інтерпретацію його слів ад­­ресатом, а також створює у співрозмовників загальну платформу, яка сприяє засвоєнню адресатом оригінальних думок  комунікатора. За­­звичай метафора є вторинною номінацією, що створює умови для ви­­раження за її допомогою різних експресивних відтінків.

Доволі часто метафоричного переосмислення в мові друкованих ви­­дань зазнають терміни різних терміносистем: медичної терміноло­­гії (санація влади, громадська амнезія, синдрому національного імуно­­де­­­фіциту); термінології з царини економіки (позитивне сальдо полі­­­тич­­ної довіри виборців, дефолт слів, демпінг власної особи); спеціаль­­­­ної лексики з галузі мистецтва (політичний “екшн”, рімейк історії, нок­­­тюрн на трубі великого діаметра, ренесанс туберкульозу”); спор­­­тив­­­ної термінології (чемпіонат регулярної активності, парламен­т­­­­сь­кого регбі, мерському дербі, політичний футбол); інших терміносис­­тем (“екологія тиші”, каталізатора об’єднавчого процесу, корозія ін­­вес­тиційної привабливості). Однак образність метафоричних зворотів у медіатекстах швид­­ко стирається, що призводить до утворення штампів: анатомія конф­­лік­ту, кредит довіри, політичні дивіденди, по­літична кон’юнктура, ін­­фляція інформації, архітектура більшості,  амністія ка­­піталів тощо.

Яскравим і дієвим засобом досягнення експресії в журналіст­ських матеріалах є перифрази. Як правило, в основі перифрастичних зво­­­ротів лежить підкреслення якоїсь характерної риси, яскравої виділь­­­ної ознаки особи, явища, предмета, що сприяє їх легкому розумінню. Наприклад, Президента України Ле­­оніда Кучму називають гарантом Конституції, верховним арбіт­­­ром нації, господарем першого кабінету на Банковій; леді Ю., газо­­­вою леді, залізною леді – Юлію Тимошенко; податківцем № 1 – Ми­­­ко­лу Азарова; головним приватизатором – Олександра Бондаря. Зна­­­чен­ня таких одиниць підсилюється контекстом і найповніше реалізу­­­єть­ся саме в ньому. Здебіль­­­шого перифрази є індивідуально-авторськими зворотами, що вико­­ну­­ють у мові засобів масової інформації функцію характеристики й оцін­­ки, а також виступають важливим засобом синонімії.

Нерідко для реалізації задуманого й досягнення певної комуніка­­тив­ної мети журналісти вдаються до епітетів,  визначальною рисою яких у публіцистиці є оцінність: влучно дібране означення сприяє ство­­ренню у читача бажаного для комунікатора образу, враження. На­­приклад: тефлоновий Ющенко, брошконосна Мадлен Олбрайт, сві­­жозарізаний Президентом закон.

Традиційним джерелом експресії в мас-медіа є розмовна лексика, яка оновлює образність, створює колорит розмовності, пожвавлює ви­­клад, уживається для характеристики персонажів. Характерною ри­­сою мо­ви медіатекстів аналізованого періоду є збільшення частки роз­­мов­них елементів на сторінках періодичних видань, що свідчить про демо­кра­тизацію стилю засобів масової інформації та помічене ба­гать­ма до­слід­никами розмивання меж літературних норм. Це засвід­чує й негатив­­на тенденція до використання у журналістських матеріалах вуль­­га­риз­мів, які не виконують спеціальної стилістичної функції й зни­жують зна­чен­ня, стиль, загальний тон публікацій. Серед найужи­ва­ніших вульга­ри­змів мови сучасних ЗМІ можна назвати  лохотрон, лох, дебіл, забем­ба­ний, сексодром, шашні, бариші, псих, порнуха та ін­ші. Варто також від­­начити активізацію в українській публіцистиці ос­тан­ніх років жар­гон­ної лексики, особливо кримінального походження на зразок ксива, бо­­тати по фені, фільтрувати базар, на­би­ти стрілку, надава­­ти дах, що є неприпустимим з погля­ду літературних норм.

Отже, найпотужнішими лексичними експресивними засобами в мові українських часописів є ідеологеми, демінутиви та оказіональна лексика, перифрази, епітети, метафори, розмовна лексика.

ВИСНОВКИ

1. У дисертації наведене теоретичне обґрунтування й узагальнен­­ня проблеми вивчення інноваційних процесів у сучасному україн­ському медіатексті. Відповідно до мети дослідження здійснено аналіз но­­вітніх процесів, що спостерігаються в мові сучасних медіа, з’я­со­ва­­но характер функціонування інноваційної лексики в ЗМІ та сфери її по­­ширення, описано основні експресивні засоби сучасного ме­діа­текс­­ту. Наукова новизна дослідження полягає в тому, що воно є першою спро­­бою системного аналізу інноваційних процесів мови сучасних ук­­раїнських друкованих видань.

Дев’яності роки ХХ століття стали знаковими для Української дер­­жави. Розпад Радянської імперії, проголошення незалежності Ук­­ра­­їни докорінно змінили життя українського суспільства. Надзвичайно чутливо на суспільно-політичні, економічні та ін­ші зміни в державі відреагувала мова засобів масової інформації як най­­динамічніший підстиль публіцистичного стилю, що зумовлено її тіс­­ним зв’язком із навколишньою дійсністю. Про це свідчить переду­­сім словниковий фонд сучасних медіатекстів, який зазнав помітного онов­­лення в аналізований період. Відбуваються процеси перерозподі­­лу ак­тив­ної і пасивної лексики мас-медіа, розширення сполучуваності слів, по­повнення словника новаціями іншомовного походження, де­тер­­мі­но­логізації спеціальної лексики на сторінках періодичних ви­дань, зба­га­чення мови засобів масової інформації новотворами, актив­ного вико­ри­стання розмовної лексики у сучасному журналістському тексті.

2. Неологічна лексика, що функціонує в мові сучасних україн­ських часописів, поділяється на дві великі групи: запозичення та слова, що виникли на питомому ґрунті. Основним чинником, який упливає на про­цес запозичення, є словниковий фонд мови, оскільки завдяки йо­му ре­гулюється надходження іншомовних лексем і визначається їх зміст. От­же, не­ологізми іншомовного походження, запозичені української мо­вою пе­реважно з англійської мови, охопили такі сфери суспільного жит­­тя, як суспільно-політична, економічна, спортивна, а також лек­­си­ку з царини культури, мистецтва, побуту. Важливим стимулом активізації засвоєння іншомовної лексики но­сіями сучасної української мови, її використання в усіх сферах спіл­­ку­вання стали процеси усвідомлення належно­­сті України до цивілізованого світу; перевага інтегративних тен­ден­­цій над тенденціями протиставлення радянського суспільства, радян­­сь­кого способу життя буржуазним зразкам; переоцінка цінностей; орі­єн­тація на Захід у багатьох галузях життя суспільства (політико-еко­­номічного, культурного-мистецького, спортивного та ін.) тощо.

3. Найбільш продуктивними способами творення неологізмів у мо­ві медіатекстів кінця ХХ – початку ХХІ ст. стали суфіксація, пре­­фік­­сація, осново- та словоскладання, семантичний та лексико-се­ман­­тич­­ний способи словотворення.

4. Мові засобів масової інформації притаманні певні ознаки, що ви­різняють її з-поміж інших функціональних стилів сучасної україн­­ської літературної мови. До її характерних рис, як відомо, належить со­ціальна оцінність, комунікативна загальнозначимість, загальнодо­­ступ­ність, безпосереднє вираження авторського “я”. Добір мовних за­­со­­бів у ній здійснюється насамперед з погляду їх оцінних якостей і мож­­ливостей, їх здатності ефективно впливати на читача, оскільки в пуб­­ліцистичному стилі переконання виступає основною функцією мо­­ви. Одне з основних завдань засобів масової інформації – форму­­ван­­ня суспільної думки – неможливе без дієвого, емоційного, вираз­­но­го, експресивного слова, здатного реально й точно змалювати кар­­ти­ну подій, уплинути на свідомість і думки читача, змусити його до рі­­шучих дій, переконати в правильності тієї чи іншої точки зору, по­­зи­ції. Одним із найяскравіших показників газетно-публіцистичної вправ­­ності журналіста є вміле поєднання експресії й стандарту.

Типовими лексичними експресивними засобами у мові українських ме­діатекстів аналізованого періоду є ідеологеми, демінутиви, ока­зіо­наль­­на лексика, перифрази, епітети, метафоризація та розмовна лек­си­ка.

5. Укладений нами частотний словник уживання актуальної лек­си­­ки в сучасних українських ЗМІ, що базується на аналізі близько 800 ме­­­ді­а­текстів, виявляє високу активність лексем на позначення суспіль­но-по­­літичних явищ і процесів: Президент /України/ (749), фракція (547), пар­­ламент /України/ (301), саміт (320), реформа (209), партія /по­лі­­тич­­на/ (432), інтеграція (149), вибори (117), парламентарій /Укр./ (167), пре­м’­єр-міністр /України/ (113), опозиція (175). З-поміж еко­номічних тер­­мінів найбільшою частотою вживання відзначаються сло­ва й слово­спо­­лучення ринок (428), бізнес (204), інвестиції (165), ін­вестор (136), кре­­дит (137), підприємець (125), приватизація (124), кон­куренція (112), при­­ватний (108), євро (93), бізнесмен (89), комер­ційний (88). Питому вагу на сторінках опрацьова­них часописів складає лек­­­си­­ка з негативним забарвленням: війна (177), смерть (120), криза (120), скан­­дал (117), злочин (112), бороть­ба (113), зброя (109), трагедія (111) тощо. Таким чином, словник за­­свід­чує формування ак­ту­альної лексики медіатекстів аналізованого пе­­ріоду й становлення но­вого ідеолексикону.

Мова засобів масової інформації як виразник еволюції суспільної думки зазнає постійного розвитку. Уплив позамовних та інтралінгвіс­­тич­­них чинників зумовив активізацію інноваційних процесів, спря­мо­­ва­­них передусім на оновлення словникового фонду мас-медіа, форму­­ван­­ня нового ідеолексикону, вдосконалення засобів упливу на реципі­­єн­­та, що сприяє підвищенню ефективності журналістського тексту.