ОЙКОНІМІЯ ПІВНІЧНОЇ ХМЕЛЬНИЧЧИНИ

Краткое содержание

У вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження, з’ясовано його мету, завдання і методи, визначено наукову новизну, теоретичне і практичне значення, представлено форми апробації результатів.

У першому розділі – “Становлення системи ойконімів та відойконімних похідних північної Хмельниччини” – описано історію формування ойконімної системи досліджуваного регіону та подано характеристику варіантів найменувань поселень і відойконімних похідних.

Заселення території північної Хмельниччини почалося в період палеоліту, свідченням чого є археологічні пам’ятки, представлені стоянками, поселеннями, городищами. Протягом ІХ – поч. ХХ ст. південно-східна Волинь перебувала у складі Волинського воєводства та Волинської губернії, а у ХХ ст. стала складовою частиною Хмельницької (Кам’янець-Подільської) області.

Природно-географічні умови, розвиток феодальних відносин, збільшення землеволодінь, експансія Литви, Польщі, Росії, посилення церковного впливу на державне управління, розвиток приватної власності сприяли появі у XV–XVIII ст. великої кількості поселень, назви яких мотивувалися географічними й адміністративно-господарськими термінами та антропонімами.

У ХІХ ст. зафіксовано різке збільшення кількості ойконімів, зумовлене наявністю топографічних та військових карт і реєстрів населених пунктів. У вперше зафіксованих назвах відбито різні мотиваційні відношення, які впливали на процес номінації: локативні, квалітативні, посесивні, локативно-посесивні, квалітативно-посесивні, емоційно-експресивні тощо. Певною активністю характеризуються відмікротопонімні назви поселень, оскільки значна кількість мікрооб’єктів у ХІХ – І трет. ХХ ст. набула статусу ойконімів. Адміністративно-територіальні реформи, переписи населення у радянський період стабілізували кількісну картину ойконімікону північної Хмельниччини. З обліку населених пунктів було знято всі малодвірні поселення (хутори, урочища, призавгоспи, ферми, залізничні будки, лісові сторожки тощо). Інакомовні, відетнонімні, пейоративні назви замінювалися емоційно-експресивними, ідеологічними та нейтральними лексемами.

Історія заселення краю тісно пов’язана з динамікою ойконімного процесу: велика продуктивність патронімічних, відетнонімних, посесивних та родових назв поселень відображає особливості різних періодів розвитку системи ойконімів північної Хмельниччини.

Кожну назву населеного пункту в усному і писемному мовленні супроводжують ойконімні варіанти та відойконімні похідні. Найбільш поширеними є чергування звуків і // о (Берездів–Берездов), і // е, є (Лісне–Лєсне), е // и (Бережинці–Бирежинці), о // у (Голубча–Гулубча), и // і (Романини–Романіни), протеза (Олійники–Голійники), метатеза (Медведівка–Ведмедівка), субституція (Воробіївка–Горобіївка), веляризація (Хоровець–Хоровец), що є наслідком діалектного та іншомовного впливів на українську літературну мову.

Виявлено ряд морфологічних (Ганнусине–Ганнусин), синтаксичних (Велика Салиха–Салиха), словотвірних (Адамів–Адамівка) і народнорозмовних (Вербівка–Кошелівський посьолок) синхронічних та діахронічних варіантів.

Невід’ємною частиною будь-якої ойконімійної системи є відойконімні похідні, тобто ад’єктоніми та катойконіми, утворені за певними словотвірними моделями, встановленими В. Горпиничем. Із 18 моделей ад’єктонімів для північної Хмельниччини характерні 12. Найбільш продуктивними є М–1 (24 %: єлизаветпольський, капустинський), М–2    (25,2 %: загірський, іванівський), М–3 (17,9 %: бесідківський, іршиківський), М–5 (4,9 %: веснянський, дорогощанський), М–12 (12,3 %: білижинецький, яхновецький). Із 50 моделей катойконімів розвинулися лише 6, серед яких поширеними є М–1 (21,6 %: губинці, майданці), М–2 (23,4 %: волочисці, троєщинці), М–3 (28,8 %: воронівчани, закотяни), що зумовлено великою кількістю однотипних словотвірних ланцюжків.

Генітивні форми ойконімів мають різні закінчення залежно від роду та числа: назви жіночого роду – -и, -і, -ої (Більчинки, Порохні, Лажевої), чоловічого і середнього родів – -а, -я, -ого (Білополя, Манятина, Лісного); множини – -ів, -ок, -ець, -ан (Колок, Новаків, Серединець, Ставищан). Разом із унормованими в усному мовленні побутують варіантні форми родового відмінка із закінченнями -у, -ців (Вільшанів, Іванівців, Степу) тощо.

Система ойконімів північної Хмельниччини, ойконімні варіанти та відойконімні утворення відображають усі суспільно-політичні, історичні та економічні процеси, що відбувалися на території досліджуваного регіону, оскільки власні назви є джерелом екстра- та інтралінгвальної інформації, яку містять мотивуючі лексеми та словотвірні афікси.

У другому розділі – “Семантична класифікація ойконімікону північної Хмельниччини” – охарактеризовано структуру назв населених пунктів північної Хмельниччини за семантикою твірної основи та мотиваційними особливостями.

Дослідження семантики твірних основ ойконімів відбиває специфіку розвитку та функціонування лексичного складу української мови у різні періоди її розвитку, зокрема фонетичні та дериваційні ознаки мотивуючих слів.

Власні назви населених пунктів північної Хмельниччини утворені від пропріальної та апелятивної лексики. Найменування поселень, мотивовані онімами, постійно домінували у досліджуваному регіоні (58,7–73,7 %). Серед таких назв відносно стабільну групу становлять ойконіми, мотивовані антропонімами (61,3–87,7 %: Карасиха, Миклаші). Нестабільною чисельністю в різні історичні періоди характеризувалися відойконімні (2,1–22 %: Добринський, Мар’янівка Третя) та відгідронімні (2,6–14,3 %: Збручівка, Прислуч) деривати, що зумовлено особливостями розташування та заснування поселень, збільшенням їхньої кількості у ХІХ–ХХ ст. тощо. Діалектні відмінності мовлення мешканців досліджуваного регіону сприяли поширенню відмікротопонімних назв населених пунктів (2,4–12,5 %: Гориця, Тартак), в основі яких – переважно місцеві географічні терміни.