ПОЗИЦІЙНА СТРУКТУРА РЕЧЕНЬ ІЗ ЗАЙМЕННИКОВИМИ КОМПОНЕНТАМИ

Краткое содержание

У “Вступі” обґрунтовано актуальність теми дослідження, визначено його мету, завдання, окреслено об’єкт і предмет наукових спостережень, встановлено наукову новизну, теоретичне і практичне значення роботи, особистий внесок здобувача, вказано джерела фактичного матеріалу.

У першому розділі “Традиційна і новітня інтерпретація структур займенниково-співвідносного типу” подано теоретичні основи проблеми дослідження, проаналізовано наукову літературу, що відбиває етапи вивчення складнопідрядних речень; визначено специфіку конструкцій прислівно-кореляційного типу, обґрунтовано виокремлення фразових номінацій як структурно-семантичних елементів займенниково-співвідносних речень.

Питання щодо кваліфікації складнопідрядних речень не має однозначного розв’язання, що зумовлено складністю мовної одиниці.

Панівний протягом тривалого часу логічний підхід у синтаксисі призвів до тлумачення складного речення як простого, в якому один чи декілька компонентів оформлені у вигляді цілих речень. Ідея уподібнення підрядної частини (далі – ПЧ) членові простого речення набула розвитку в працях Ф.І. Буслаєва, В. В. Виноградова, пізніше відбилася в теоріях М.С. Поспєлова, Л.І. Астахової, І.І. Меншикова, Г.О. Золотової та ін.

Отже, було висловлено думку про відсутність чіткості в понятті “складне речення”. Це положення безпосередньо стосується структур нерозчленованого типу, зокрема займенниково-співвідносних, які у системі поліпредикативних одиниць віднесено до периферійних.

З-поміж інших видів прислівних складнопідрядних речень займенниково-співвідносні структури вирізняються низкою типологічних ознак: 1) підрядна частина залежить від займенникового слова головної частини, наповнюючи його змістом; 2) семантика корелята (опорного співвідносного слова) збігається із семантикою ПЧ; 3) підрядна частина не виступає поширювачем співвідносного слова, а посідає з ним одну синтаксичну позицію; 4) граматична природа корелята зумовлює вибір засобів зв’язку в ПЧ; 5) наявність прислівно-кореляційного зв’язку. Зазначені характеристики дали змогу виокремити в межах ЗСР своєрідні блоки “корелят + підрядна частина”, що отримали назву “фразові номінації”. Дослідження багатьох лінгвістів (Т.А. Колосова, М.І. Черемисіна, С.В. Ломакович, Л. І. Астахова, А.А. Буров та ін.) створюють реальні підстави для аналізу подібних одиниць.

Фразові номінації – це особливі предикативні перифрази, що виникають у складнопідрядних реченнях займенниково-співвідносного типу, це специфічні засоби найменування, які характеризуються предикативністю. Причина виникнення ФН – їх здатність бути засобом найбільш конкретного, суб’єктивного і функціонально багатого позначення. Складником номінативних блоків виступає підрядна частина, що забезпечує фактично необмежену інформативність фразової номінації.

Блоки “корелят + підрядна частина” у прислівно-кореляційних реченнях посідають позицію одного компонента. Однак семантично є структурами вищого порядку, ніж синтаксема-слово. Саме тому вони здатні виконувати не лише номінативну функцію, а й інші, з-поміж яких науковці виокремлюють номінативно-синонімічну, -евфемістичну, -поширювальну, -полемічну, ‑експресивну. Зазвичай блоки називання поєднують декілька функцій водночас.

Незважаючи на визначеність поняття фразової номінації, дослідження конструкцій займенниково-співвідносного типу дотепер проводилося з урахуванням наявності головної і підрядної частин, а не на основі виокремлення номінативних блоків. Оскільки ФН беруть участь у формально-семантичній організації прислівно-кореляційних речень, то видається логічним і необхідним провести аналіз займенниково-співвідносних одиниць з послідовним вирізненням у їх складі специфічних синтаксем – номінативних блоків. Дисертація є спробою вперше на матеріалі сучасної української літературної мови здійснити комплексний аналіз ФН як компонентів, які беруть участь у формуванні семантико-синтаксичної структури речення.

Згідно з теорією І. Р. Вихованця, у структурі речення реалізуються відношення чотирьох типів. Функціональна тотожність ФН і лексеми дає підстави вирізнити чотири типи номінативних блоків: субстанціальні, предикатні, атрибутивні, обставинні.

Другий розділ “Субстанціальні фразові номінації як структурно-семантичні елементи складнопідрядних речень займенниково-співвідносного типу” містить аналіз суб’єктних та об’єктних ФН. Визначено семантичні типи суб’єктних та об’єктних номінативних блоків; окреслено коло корелятивних пар, за участю яких реалізується субстанціальність; установлено структурні й функціональні особливості виокремлених ФН.

Центральне місце у семантико-синтаксичній структурі займенниково-співвідносних речень посідають субстанціальні синтаксеми, виражені фразовими номінаціями. Серед конструкцій із субстанціальними блоками проаналізовано речення з облігаторною позицією компонента те. Доведено, що елімінування прономінатива призводить до зміни статусу складної одиниці – речення без те слід трактувати як з’ясувально-об’єктні.

Відповідно до класифікації суб’єктів (далі – S) І.Р. Вихованця, з-поміж суб’єктних номінативних блоків вирізнено шість типів. За аналізу визначено групу фразових номінацій із значенням буття/небуття, що дало підстави розглядати їх як сьомий тип суб’єктних ФН – S екзистенційності. Наведемо приклади ФН, ужитих у функції суб’єктів:

–      S дії: Хто сильний, той все з  себе може скинути (В. Винниченко).

–      S процесу: І поміж щедрих див мені воскресли, спогадом зігріті, усі, кого з весни любив, кого зустрів у літі (М. Нагнибіда).

–      S якості: Ознакою доброго тону було те, що слуги рукавами й полами своїх коштовних парчевих і оксамитових одеж витирали брудні тарелі при столі (Г. Хоткевич).

–      S стану: Тому тяжко, хто зло пам’ятає (Нар. тв.).

–      S кількості: Поліксена: ... Чи то ж багато є таких, що йдуть по волі й по любові? Се вже доля така жіноча слухати не серце, а волі рідних... (Леся Українка).

–      S локативності: Всіх, Що сито жували У голодних вирваний хліб, Всіх, Що словом брехливим І димом кадильним туманили мозок рабам, ... У смертельну глибінь Навіки! (М. Рильський).

–      S екзистенційності: Є такі, що тихо жити вміють, Гнуться під вітрами, як трава (В. Симоненко).

Статистичні дані показали, що кількісно переважають ФН при предикатах процесу (38%), друге місце посідають номінативні блоки у ролі S дії (28%); останні групи розташовані у такій послідовності: ФН у функції S якості – 17%, S екзистенційності – 9%, S стану – 6%, S кількості – 1%, S локативності – 1%.

Об’єктні ФН характеризуються пасивністю, субстанціальністю, зв’язком з предикатом і належать до розряду обов’язкових поширювачів. Залежно від відмінкової форми корелята-прономінатива у головній частині ФН класифіковано на блоки із значенням прямого та непрямого об’єкта.

Аналіз показав, що ФН у функції прямого об’єкта мають у своєму складі займенникове слово  у формі безприйменникового знахідного відмінка і реалізуються при дієсловах тих самих семантичних груп, що й об’єкти-лексеми. Це дієслова: 1) конкретної фізичної дії: Пройдеться сталевою гребкою Ягнич, поскородить, позмітає все, що за день накублять, не зоставить сліду пляжницьких кочовиськ (О.Гончар); 2) розумової діяльності: Жінкам властиво наперед знати те, про що ми, мужчини, не встигли ще й подумати (П. Наніїв); 3) позитивного чи негативного ставлення: Нехай стидом тяжким потомства люд окриє І деспота, що нас, мов Калігула, гнав, І тих, хто за його тиранство всій Росії Погибелі, з її порядками, бажав... (П. Куліш); 4) внутрішнього стану: ... І, може, саме тому пустивсь, як кажуть, Богорський берега, запив, зненавидів усе і вся, що прагне знань і тягнеться до науки (В. Шевчук); 5) мовлення: А він, могутній, чинить опір, співає те, що кров велить! (Ліна Костенко); 6) чуттєвого сприймання: Навідуючись до Горпини, тітка Лободиха спершу зупинялась на порозі, оглядала все, що творилося в хаті, і її тонкі пісні губи болісно кривились (Є. Гуцало); 7) володіння: Не все то маємо, про що гадаємо (Нар. тв.).

ФН у ролі непрямих об’єктів розподілено на дві групи: напівпериферійні (з корелятом у формі знахідного відмінка прийменникового і давального безприйменникового) та периферійні (корелят має форму родового, орудного відмінків).

Предметну семантику в субстанціальних номінативних блоках репрезентують корелятивні пари той – хто, той – що, той – котрий, такий – що, все – що, всякий – хто, інший – що. Залежно від співвідношення корелятів основне, субстанціальне, значення може супроводжуватись додатковими нашаруваннями (зокрема, атрибутивними, квантитативними, наслідковими). Структурний аналіз ФН у ролі суб’єктів та об’єктів показав, що з метою посилення прислівно-кореляційного зв’язку кореляти зазвичай максимально зближені, узгоджені в граматичних категоріях і будуються за принципом віддзеркалення. Підрядна частина як складник субстанціальної ФН переважно ускладнена структурно-семантичними компонентами, що не сприяє трансформації суб’єктних та об’єктних ФН у субстанціальну лексему.

Валентні особливості субстанціальних ФН збігаються з властивостями лексеми. Так, для суб’єктних ФН характерною є лівобічна позиція стосовно предиката, об’єктні ФН реалізують правобічну валентність.

Функціональна тотожність ФН і слова не є показником їх семантичної рівноправності. Номінативні блоки як предикативні засоби називання оперують більшими можливостями у позначенні й характеристиці предметів, що виявляється у розмаїтті виконуваних ними функцій. Для субстанціальних ФН, окрім номінативної, типовими є поширювальна, експресивна та евфемістична функції, які зазвичай комбінуються. Наприклад:

–          номінативно-поширювальна: Його, тільки його ждали – того, що всіх поведе (Г. Хоткевич);

–          номінативно-експресивна у поєднанні з евфемістичною: Сміється той, хто сміє (А. Крижанівський);

–          номінативно-евфемістична: А замість того ви стаєте вільним, легким, ви всі сили дасте тому, що вічно, що вище м’яса! (В. Винниченко).

У третьому розділі “Предикатні фразові номінації у структурі складнопідрядних речень займенниково-співвідносного типу” схарактеризовано предикатні номінативні блоки, встановлено семантичні типи предикатних ФН, проаналізовано структурні й семантичні особливості блоків “К + ПЧ” у ролі предиката.

Конститутивну роль у структурі речення відіграє предикатна синтаксема, яка може виражатися фразовою номінацією. За таких умов у синтаксичній конструкції займенниково-співвідносного типу спостерігаємо складну структурну ситуацію: предикат (далі – Р) представлено таким засобом номінації, який сам має предикативну форму.

Згідно з теорією І. Р. Вихованця, існує шість різновидів предикатів.        З-поміж ФН у функції предиката виокремлено лише два типи: Р якості та Р кількості. Відсутність номінативних блоків, ужитих у ролі предикатів інших семантичних груп, пов’язана з непроцесуальними характеристиками опорних компонентів головної частини. Кількісно переважають ФН у позиції Р якості; периферійними залишаються предикати кількості.

У предикатних ФН корелят виражено як одиничними прономінативами (такий, той, все, стільки), так і сполуками (ніхто інший, не хто інший, не що інше, ніщо інше, той самий, щось таке).

ФН у функції Р якості розподілено на три структурні групи. Першу становлять номінативні блоки, в яких корелят-одиничний прономінатив у традиційній головній частині функціонує як складений іменний присудок, що компонується з експліцитної (рідше) чи імпліцитної (частіше) зв’язки бути та займенникових слів такий (така, таке, такі), той (та, те), все, напр: Подарунки були такі, що порушився робочий ритм господарства: всі позбігалися дивитись (Ю. Яновський).

До другої групи віднесено конструкції, в яких корелят виражений займенниковими сполуками ніхто інший, не хто інший, ніщо інше, не що інше, щось таке, той самий, напр.: – ... Я Андрій Соловейко... Я той самий, котрого ви років п’ять тому боялися, як злодія (М. Коцюбинський). Специфікою предикатних ФН цієї групи є те, що суб’єкти при них нерідко (майже у 40% випадках) також виражені номінативними блоками, напр.: Отже, все те, що порожняву може в собі замикати, єсть не що інше, як тільки матерії злучення щільне (М. Зеров).

Третя група – це речення, в яких функціонує складений присудок, причому  місце другої, іменної частини посідає фразова номінація. Зв’язками виступають дієслова стати, здаватися, характеризуватися, визнавати, полягати, напр.: Основна вада всіх нині існуючих гіпотез щодо авторства “Слова...” полягає в тому, що майже всі вони орієнтуються на конкретну історичну постать (Г. Півторак).

ФН у ролі Р кількості, подібно до таких самих предикатів-лексем, становлять периферію предикатної системи речення. Функціональна тотожність номінативних блоків і слів у позиції Р кількості виявляється і в тому, що вони вимагають від суб’єкта  типової  в  таких випадках  форми родового відмінка, як-от: – О, не кажи, Савко. Скоро їх [заробітчан] стільки буде, що й земля не прогодує... (О. Гончар).

Залежно від характеру корелятивних пар номінативні блоки формують не тільки основне значення, а й додаткові семантичні відтінки. Особливістю ФН, використаних у функції предиката, є синкретизм значення; супровідні семантичні ускладнення виступають обов’язковим показником предикатних ФН.

Специфікою аналізованих одиниць можна назвати і те, що у переважній більшості випадків у традиційних головній та підрядній частинах використано різні суб’єкти. Нерідко підрядна частина як складник номінативного блоку має іншу залежну предикативну частину чи іншу фразову номінацію, напр.: Соната така, як її наповнило собою вірне серце тії, що знала ціну любови: соната про дружбу, про вірність, про любов велику і непереможну, – незалежно від того, чи про це думав той, хто її творив (І. Багряний). Усе це свідчить про неможливість трансформації таких ФН у рівнозначну предикатну лексему. У випадках формального перетворення втрачаються елементи нагнітання, заінтригованості, невпевненості, яких реченню надає корелятивна пара, пор.: Чортів тоді ще я не боявсь, хоч і чув за їх: я тоді думав, що чорти – то щось таке, як чорні жуки з рогами, що душать курчат за шийку (І. Нечуй-Левицький) –– чорти – то жуки з рогами.

Предикатні ФН як ядерні компоненти у структурі речення зазвичай не обтяжені додатковими функціями, тому першочерговою для них виступає власне-номінативна. Лише в поодиноких випадках можна відзначити номінативно-експресивну функцію, напр.: Навчання давалося мені легко. Я був те, що зветься тепер відмінником, це мене часто-густо дуже бентежило (О. Довженко). Неузгодженість у формі роду надає всій конструкції зневажливо-іронічного тону.

Четвертий розділ “Займенниково-співвідносні конструкції з атрибутивними фразовими номінаціями” присвячено характеристиці атрибутивних фразових номінацій. У розділі визначено статус конструкцій із сполукою слів у ролі корелята; проаналізовано означальні ФН з одиничним прономінативом-корелятом та із сполукою “займенник + іменник” (“З + І”) у позиції опорного компонента, встановлено структурно-семантичні особливості атрибутивних ФН.

Позицію номінантів з означальною семантикою у підрядних реченнях займенниково-співвідносного типу можуть посідати атрибутивні фразові номінації. З-поміж блоків “К+ПЧ”, які дають означальну характеристику, виокремлено дві групи.

До першої належать структури, в яких роль корелята виконують одиничні прономінативи  (зокрема, той, такий), напр.: Яка харч, така й робота (Нар. тв.);  – І розміром як циганська [голка], куди більша за ту, що нею мами ґудзики вам до штанів пришивають (О. Гончар). Займенникові слова той, такий мають предметно-атрибутивне значення і функціонують у складі ФН різних типів: суб’єктних, об’єктних, предикатних, обставинних (квалітативних) тощо. Для реалізації фразовими номінаціями з одиничними корелятами той, такий атрибутивної семантики важливим є дотримання певних умов. Так, для блоків “К (такий) + ПЧ” головним фактором формування означальності є їх препозитивне розташування. Переважно такі ФН функціонують у народнопоетичних творах (прислів’ях, приказках), і у випадках постпозиції атрибутивне значення поступається місцем предикатному, напр.: Яка совість, така й честь (Нар. тв.) –– Честь – як совість. Окрім того, номінативні блоки з корелятом такий обов’язково мають супровідні семантичні нашарування (порівняння: Такий господар, як з лика батіг (Нар. тв.); наслідку: Який пастух, така його й череда (Нар. тв.); міри та наслідку: Тепер такий світ настав, що й піп засвистав (Нар. тв.)). Специфікою блоків з компонентом такий визнано реалізацію ними як основної номінативно-експресивної функції, а не власне-номінативної.

Для ад’єктивних ФН з корелятом той необхідним постає наявність у попередньому контексті іменника. Займенникове слово той поєднує в собі дві властивості: 1) виступає засобом уникнення тавтології, заступаючи позицію попереднього іменника; 2) містить атрибутивну характеристику, напр.: Хіба я можу впевненим бути, що не відхиляться двері... ...не почнуть виходити люди... всі ті, що складали у моє серце, як до власного сховку, свої надії, гнів і страждання або криваву жорстокість звіра (М. Коцюбинський). Поряд з власне-номінативною функцією, ФН з корелятом той нерідко реалізують номінативно-поширювальну: І встають у пам’яті дороги, Ті, що довелося нам пройти (В. Симоненко).

Отже, атрибутивне значення ФН з одиничними прономінативами-корелятами пов’язане із структурними особливостями аналізованих  одиниць.

Атрибутивні ФН першої групи неможливо трансформувати в семантично рівноцінну лексему, оскільки зазвичай ПЧ у межах таких блоків мають структурно-семантичні ускладнювальні компоненти, зміст яких втрачається за конверсії.

До другої групи зараховано фразові номінації, у яких корелят виражено сполукою займенникових слів той, такий з іменником, наприклад: Тії руки, що храм боронили колись, до чужої роботи з одчаю взялись (Леся Українка); Коректу я буду читати, певно, після Вашої, так що Вам конче треба буде зробити такі поправки, яких Ви не встигли зробити, перекладаючи (М. Коцюбинський).

Подібні речення традиційно в українському синтаксисі трактують як речення з присубстантивно-атрибутивними підрядними частинами, а саме як видільно-означальні. Водночас більшість мовознавців зазначає, що прономінативи є структурно і семантично важливими елементами аналізованих синтаксичних одиниць; вони виконують власне-синтаксичну та експресивно-видільну функції. Тому в дисертації складні речення, в яких роль опорних слів у головній частині виконує сполука “займенник + іменник”, визначено як своєрідний перехідний тип між присубстантивно-атрибутивними та займенниково-співвідносними, оскільки підрядна частина наповнює змістом єдине поняття “З + І”, а не окремо кожен компонент. Таким чином, у структурі подібних речень можливе виокремлення фразових номінацій, позицію корелята в яких посідає сполука слів.

У російському мовознавстві наголошується, що компоненти той, такий виконують різну функцію: той виділяє іменник з розряду інших; такий указує на якісні особливості. На цій підставі з-поміж атрибутивних конструкцій  другої  групи  виокремлено  два  різновиди:  видільно-означальні  (з прономінативом той) та якісно-означальні (з компонентом такий).

У видільно-означальних структурах предмет, явище не тільки отримує ад’єктивну характеристику, а ще й виділяється з ряду подібних. Залежно від граматичної природи сполучного засобу в підрядній частині основне значення супроводжується додатковими відтінками (зокрема, обставинними: темпоральними, локативними тощо), напр.: У неї рубінові губи, рубінові в неї слова. Вона з того краю, де труби до хмар, мов залізна трава (В. Сосюра); Над давнім лихом України жалкуєм-тужим в кожний час, З плачем ждемо тії години, коли спадуть кайдани з нас (Леся Українка).

Атрибутивні ФН в якісно-означальних реченнях характеризують предмет шляхом уподібнення з іншими і вирізняються з-поміж інших груп функціонування у своєму складі не лише сполучних слів, а й сполучників. Семантика всього складного речення, прислівний характер залежність, наявність прономінативів свідчать про належність подібних конструкцій із сполучниками до нерозчленованого типу; сполучник лише сприяє виникненню супровідних семантичних ускладнень наслідку та міри, напр.: Проте очі його, хоч стомлені й вимучені, випромінювали такі іскри, що Ганна мимоволі примружилася (Ю. Яновський); І як забути біду таку, що й діди наші не терпіли, та не дай боже й онукам, та й усьому роду і чути про таку лиху годину! (Г. Квітка-Основ’яненко).

Особливістю видільно- та якісно-означальних синтаксичних одиниць є фіксований порядок компонентів: підрядна частина розміщена обов’язково після корелята-сполуки. Контактність корелятивної пари інколи порушується за рахунок введення означення. У таких реченнях спостерігаємо складну семантичну ситуацію:  підрядна  частина наповнює змістом не тільки сполуку “З + І”, а й усе складне поняття, яке виникає внаслідок контамінації корелята із постпозитивним ад’єктивним поширювачем, напр.: [Лісовик] Він здалека, не з сих лісів, а з тих борів соснових, де наша баба любить зимувати; осиротів він з матір’ю-вдовою, то дядько Лев прийняв обох до себе (Леся Українка).

У п’ятому розділі “Адвербіальні фразові номінації у структурі речень займенниково-співвідносного типу” вирізнено види адвербіальних номінативних блоків; схарактеризовано структурні й семантичні особливості обставинних фразових номінацій; встановлено співвідношення складних речень з ФН та простих конструкцій з обставинними поширювачами.

Обставинним ФН у структурі займенниково-співвідносних речень притаманне багатство й різноманітність значень. Вони здатні позначати час, місце, міру, спосіб, умову, тобто ті самі характеристики, що виражаються словоформою.

Темпоральні ФН реалізують свою семантику за участю корелятивних пар  тоді – коли, тоді – як, доти – доки, доти – поки, поки – доки, відтоді – відколи, відтоді – як, відтоді – коли, поти – поки, коли – то, поки – то, для яких часове значення є морфологізованим, а також за допомогою показників стільки – скільки, які лише у певному контексті виражають час, напр.: – Чого це ти так скипіла? – здивувався Григорій. – Що ж ти їх все життя втримаєш біля своєї спідниці? – показав головою на синів. – Скільки зможу, стільки й триматиму (М. Стельмах). Більшість аналізованих одиниць – речення симетричної структури, в яких однаковою мірою вживається як контактне, так і дистантне розташування корелятів, напр.: Це було тоді, як Богдан Хмельницький втік з сином Тимошем на Запорожжя й вже намовив Січ встати на Польщу (І. Нечуй-Левицький); Відколи Івана Дідуха запам’ятали в селі ґаздою, відтоді він мав усе лиш одного коня і  малий  візок  з  дубовим  дишлем  (В. Стефаник).

Темпоральна семантика ФН зумовила їх функціонування переважно при дієслівних предикатах.

Структури із локативними номінативними блоками у дисертації віднесено до нерозчленованих прислівно-кореляційних речень, хоча частина мовознавців пропонує аналізувати їх як окремий тип.

Із погляду семантики локативні ФН розподілено на три групи, які називають місце дії, напрямок до об’єкта, напрямок від об’єкта. Типовими показниками місця дії виступають кореляти там – де, там – куди, всюди – куди, скрізь – де, напр.: Там, де верби хилять віти, Там, де лози струнко гнуться, Там, на озері розкішнім, Хвиля срібная жила (О. Олесь); кінцевий пункт руху позначено формантами туди – куди, туди – звідки, туди – де, напр.: І з викликом глянув туди, де рясніли і блищали ордени за столами, застеленими червоним сукном, – гордий, і мовчазний, і безстрашний Серьога, орденоносний пілот (І. Багряний). Динамічно-статичні та динамічні корелятивні блоки звідти – де, звідти – звідки, звідти – куди позначають вихідний пункт руху: Отак! відкіля не дожидали і тучі, відтіля ударило громом і посипало градом! (П. Мирний).

Порівняно із словоформою, локативні ФН характеризуються значно ширшими можливостями у позначенні просторових понять. Окрім того, вони здатні давати назву складним чуттєвим просторовим образам, що неможливо зробити за допомогою лексеми, напр.: І загуде зима холодними крилами у мрій моїх садах, оголених, пустих, печальних, як і я, завіяних снігами, там, де сіяв твій зір і де звучав твій сміх (В. Сосюра).

При потребі якнайточніше вказати на місце дії, ФН використовуються у функції відокремленої уточнювальної обставини, як-от: Дядько Іван розповідає, що сім’я його зараз на лимані, там, де інспекторський пост (О. Гончар).

Умовна семантика у складнопідрядних реченнях традиційно представлена розчленованими структурами. З-поміж нерозчленованих конструкцій займенниково-співвідносного типу також можна виокремити групу, в яких виражено значення умовності, однак репрезентоване воно нетиповими формальними показниками, що абстраговано є носіями семантики часу, місця. Це кореляти тоді – коли, там – де, тоді – як, тоді – якби, поти – поки, які у певному контексті, в поєднанні із своєрідним лексичним оточенням та залежно від позиції ФН реалізують значення умови. Наприклад: Якби мої думи німії та піснею стали без слова, вони б тоді більше сказали, ніж вся моя довга розмова (Леся Українка); Де чарка, там і сварка (Нар. тв.); Придивіться: той, хто робить зло, інакше робить його тоді, коли чує збоку захвалювання або заохоту (Г. Хоткевич).

Важливим  засобом формування умовної семантики в аналізованих одиницях виступають підсилювально-видільні частки тільки, лише, навіть, і.

Фразові номінації з якісно-кількісним значенням представлено двома різновидами: міри і ступеня та способу дії.

Семантика міри пов’язана з функціонуванням корелятів так, такий, стільки. Прономінатив так реалізує значення міри при дієсловах та прислівниках за умови препозитивного розташування, напр.: Вдома було так заросте, що й зі школи завертають, посилають до перукарні, а йому як туди йти, то краще в плавню гайнути (О. Гончар).

Формант такий у ФН міри зазвичай виступає при предикатах якості або при означальному поширювачі, вираженому ад’єктивом: Утома була така сильна, що брала верх над усім: вони [Остап і Соломія] просто впали (М. Коцюбинський).

Зазначені конструкції вирізняються незмінним сталим порядком складників: підрядна частина розміщена обов’язково за корелятом.

Займенникове слово стільки, на відміну від так, такий, репрезентує значення міри в присубстантивній позицій: – Бодай мені бог не долив стільки віку, скільки я тобі не доливаю (І. Нечуй-Левицький).

Подібно до блоків з корелятом такий, ФН з показником стільки мають фіксований порядок частин.

Семантика способу дії у ФН формується за участю прислівника так, що посідає переважно постпозицію стосовно дієслова й утворює корелятивні пари так – як, так – що, так – щоб, так – наче (немов, ніби), напр.: Поспішала так, наче хотіла, щоб останнє слово таки за нею залишилось (Є. Гуцало); Життя іде і все без коректур, і як напишеш, так уже і буде (Ліна Костенко); Кассандра: Чи й ти [Гелен] гадаєш так, що все нещастя походить від Кассандри? (Леся Українка).

Необхідно наголосити, що всі проаналізовані обставинні фразові номінації відзначаються синкретизмом семантики; домінантне значення обов’язково супроводжується додатковими нашаруваннями, що пов’язано з характером корелятивних пар.

Підрядні частини, що входять до складу обставинних блоків, зазвичай ускладнені однорідними, відокремленими членами чи навіть кількома залежними частинами, що не сприяє рівноцінній трансформації фразової номінації в лексему-обставину. Нерідко при перетворенні первинна конструкція набуває відтінків офіційності, сухості, що семантично дисонує з рештою лексичного наповнення, пор.: Мабуть, одразу помітили, в якому стані перебуває дівчина: до шаріння розхвильована чимось, очі горять, іще вона там, де щойно була (О.Гончар) –– ... іще вона на місці попереднього перебування.

Здатність адвербіальних номінативних блоків виконувати, окрім називної, експресивну, евфемістичну та поширювальну функції свідчить про переваги такого засобу називання порівняно з лексемою. Напр., номінативно-евфемістична: Минула тривожна беззоряна ніч, і там, де попелясті сніги єдналися з небом, почав відділятися світанок (М. Стельмах); номінативно-поширювальна: Мала [Кармелева дочка] виходила на береги, туди, звідки видно до гаю, й думала там сама собі, і гадала (Марко Вовчок); експресивна в поєднанні з евфемістичною: Вартовий відкрив двері – і хлинула в них людська ріка, і пішли рідні, пішли дорогі, потупотіли курною дорогою туди, звідки не кожний повернеться назад, не кожний побачить діточок своїх, не кожний після тяжких мандрів поцілує землю біля рідної хати (Г. Тютюнник).

У дисертації наведено теоретичне узагальнення й обґрунтовано  нові практичні підходи до розв’язання проблеми позиційної структури речень із займенниковими компонентами.

Результати дослідження відбито у “Висновках”:

1.        Структура речень із займенниковими компонентами характеризується наявністю специфічних синтаксем – фразових номінацій.

2.        Фразові номінації  – особливі предикативні перифрази, які породжуються прислівно-кореляційним зв’язком і функціонують у складі займенниково-співвідносних речень як аналоги синтаксем-лексем.

3.        ФН беруть участь у формуванні семантико-синтаксичної структури речень займенниково-співвідносного типу і посідають позицію будь-якої синтаксеми: суб’єктної, об’єктної, предикатної, атрибутивної, обставинної.

4.        Структурно-семантична єдність корелята й підрядної частини створила підстави для трактування конструкції з ФН як таких, що структурно зміщені в бік простих синтаксичних одиниць, однак виявляють складну семантичну будову.

5.        Значення ФН формується залежно від характеру корелята. З-поміж опорних прономінативів вирізнено багатозначні, що репрезентують найрізноманітніші семантики, та спеціалізовані, які виступають показниками вузько окреслених з погляду значення ФН.

6.        Кваліфікативною ознакою всіх проаналізованих ФН визнано наявність, крім основного, домінантного значення, додаткових семантичних ускладнень, специфіка яких пов’язана з граматичною природою сполучного засобу в підрядній частині.

7.        ФН подібні до слова функціонально, однак вирізняються певними рисами  у семантиці. По-перше, номінативні блоки – одиниці не відтворювані, вони будуються в кожному конкретному випадку за визначеною структурною схемою. По-друге, складником ФН виступає підрядна частина, яка зберігає предикативність і зазвичай має ускладнювальні компоненти, що не сприяє рівноцінній трансформації ФН у лексему. По-третє, ФН оперують значно багатшими виражальними можливостями, що дає змогу їм виконувати не лише номінативну функцію, а й низку інших (експресивну, евфемістичну, синонімічну, поширювальну, полемічну).

Таким чином, фразові номінації у структурі речень займенниково-співвідносного типу не тільки сприяють заповненню інформаційної недостатності словника, а й допомагають реалізувати ряд модально-оцінних завдань, формуючи семантико-синтаксичну структуру конструкцій із прислівно-кореляційним зв’язком.