| Краткое содержание: | У “Вступі” обґрунтовано актуальність дисертаційного дослідження, визначено об’єкт, предмет, мету й завдання роботи, сформульовано наукову новизну, теоретичну й практичну цінність отриманих результатів.
Перший розділ “Флорономени як об’єкт лінгвістичного опису” складається із трьох підрозділів. У першому підрозділі “Стан дослідження українських діалектних флорономенів” проаналізовано стан вивчення цієї тематичної групи лексики в українській та інших слов’янських мовах із часу перших фіксацій цих найменувань (XVI ст.), реєстрів українських флористичних назв (із XVII ст.) у загальномовних словниках, а також в описових працях І.Гавришкевича, М.Новицького, Ф.Августиновича, І.Верхратського, В.Шухевича, М.Анненкова, О.Янати, В.Воляна та в перших спеціальних словниках О.Роговича, І.Верхратського, М.Мельника. Відзначено роль найповнішого дореволюційного словника українських назв рослин О.Роговича, лексика якого майже повністю увійшла до “Словаря української мови” за редакцією Б.Грінченка та спеціальних галузевих словників М.Анненкова, М.Мельника, С.Маковецького. Відзначено увагу до фітонімів у дослідженнях Ф.Шимкевича, О.Будиловича, О.Преобра-женського, О.Потебні; підкреслено, що об’єктом спеціального вивчення ця група лексики стала лише у праці С.Іллічевського “Українські назви рослин, їх походження та класифікація” (1927 р.).
Зауважено, що у 50-60 рр. XX ст. посилене збирання й дослідження народних флорономенів провадилося лише в західних слов’ян (В.Махек, Б.Бартницька-Домбровська, В.Будзішевська, З.Радванська-Париська); серед українських діалектологів до цього питання зверталися Й.О.Дзендзелівський, Ю.О.Карпенко; серед російських – В.А.Меркулова, Л.І.Гіндін та ін. Згодом назви рослин привернули до себе увагу дослідників різних мов: української – М.М.Фещенка, І.В.Сабадоша, А.Й.Капської, Я.Ю.Вакалюк, Л.Д.Фроляк, Л.А.Москаленко, О.А.Малахівської, О.Ф.Миголинець, М.В.Поістогової; російської – В.А.Меркулової, Т.О.Бобрової, М.І.Толстого, Г.Л.Щеуліної, В.Г.Ар’янової, Л.М.Сікорської, Н.В.Шеіної, Є.І.Чинок, М.Д.Голєва, В.І.Слишової, Т.Т.Марсакової, В.А.Іванова; білоруської – О.І.Кисе-льовського, А.П.Груццо; чеської – В.Махека; словацької – Ф.Буффу; польської – Є.Павловського; молдавської – Г.В.Гринко, І.В.Попеску; серболужицької – С.Л.Адаменко. Відзначено роль монографій Л.О.Си-моненко, А.М.Шамоти, І.В.Сабадоша та праць В.В.Німчука у вивченні цієї тематичної групи лексики; підкреслено значення “Атласу ботанічної лексики української мови” І.В.Сабадоша.
У другому підрозділі “Лексика західнополіського діалекту у світлі сучасних досліджень” зосереджено увагу на різноаспектних дослідженнях лексики західнополіського говору (Ф.Й.Бабій, М.М.Корзонюк, Г.О.Козачук, О.М.Євтушок, Г.Л.Аркушин, В.М.Мойсієнко, В.Л.Конобродська, Ю.В.Гро-мик та ін), з’ясовано стан вивчення такої лексико-тематичної групи, як назви лікарських рослин у досліджуваних говірках.
У третьому підрозділі “Основні напрямки вивчення діалектної лексики” наголошено на необхідності застосування в сучасній лінгвістиці, крім описового методу, ще й картографічної репрезентації та інтерпретації лексики говорів, оскільки цим одиницям притаманні складні ареальні протиставлення. Перший, знаходячи своє втілення у словниках і монографічних дослідженнях, які дають можливість подати значну додаткову інформацію про особливості семантики, системних зв’язків, формальної структури й функціонування лексем, не враховує всього набору ареально протиставних явищ, зв’язки міжговіркових відповідників, що зримо й повно постають лише на лінгвістичній карті. Тому карта залишається найдокдаднішим засобом передачі територіального розміщення лексики й семантики. Такий спосіб презентації діалектних даних є надійною базою для різноманітних лінгвістичних досліджень, які зорієнтовані на точну локалізацію мовних одиниць. Тому лише поєднанням прийомів лінгвогеографічного, лексикографічного та монографічного описів можна забезпечити повноту репрезентації й докладність інтерпретації лексики говорів та її семантичної структури. Підкреслено, що процес взаємодоповнення інформації є трудомістким, оскільки, за словами П.Ю.Гриценка, “вимагає оперування значно більшим за обсягом і складнішим за структурою матеріалом, актуалізує репрезентацію й вивчення об’єкта у його багатопланових системних зв’язках”.
У другому розділі “Засоби номінації лікарських рослин західнополіського говору” розглянуто одну з центральних проблем у дослідженні народних флорономенів – проблему засобів номінації. Оскільки рослини виокремлюються з-поміж інших передусім завдяки своїм функціям чи властивостям, тому наведено всі засоби номінації флорооб’єктів. Матеріал у роботі подано за принципом від об’єкта до його номінації із зазначенням кількості говірок, у яких діалектоносії знають відповідну назву; останнє вказує на ступінь відомості й актуальності денотатів для діалектоносіїв. Виявлено, що не кожен десигнат функціонує зі своєю окремою назвою в усіх обстежених говірках (під час експедицій усі питання програми були опитані). Відсутність у говірках назв ряду десигнатів, що спеціально засигналізовано на картах, є свідченням неактуальності відповідного десигната в мовній картині діалектоносіїв цих говірок. За ступенем номінативної представленості десигнатів виділено кілька типів денотатів:
1) які репрезентовано в усіх обстежених говірках; це 6 видів рослин (5,8 % від загальної кількості досліджуваного) – загальновідомі дерева й кущі (ялина європейська, липа серцелиста, малина звичайна, калина звичайна), культурні рослини (кукурудза звичайна) та лепеха звичайна (остання широко знана й використовується у традиційних обрядах, має культурно-символічну цінність);
2) які репрезентовано в значній кількості говірок (від 76 % до 98,9 % говірок) – це 37 рослин (35,9 %). Це синантропні рослини, дерева, кущі та ягідники; із лісових трав’янистих рослин – це багно звичайне та пижмо звичайне; отже, це поширені рослини, зовнішній вигляд, харчові та лікувальні властивості яких відомі більшості населення;
3) які репрезентовано від 51 % до 75 % говірок; це 25 рослин (24,3 %), які відомі не на всій досліджуваній території (напр.: півники болотяні, чага, плаун булавовидний, яловець звичайний, валеріана лікарська, брусниця, медунка лікарська), лікувальні властивості яких не відомі широкому загалу населення, хоча й описані у фітотерапевтичній літературі (напр.: ріжки, цмин пісковий, грицики звичайні, глечики жовті, галінсога дрібноквіткова); не всі респонденти змогли назвати такі поширені бур’яни, як галінсога та грицики, хоча у більшості випадків знали, де ростуть ці рослини та ідентифікували їх;
4) які репрезентовано від 26 % до 50 % говірок; це 21 рослина (20,4 %), лікувальні властивості яких відомі здебільшого лише заготівельникам лікарської сировини та травникам (напр.: сухоцвіт болотяний, мильнянка лікарська, бобівник трилистий, веснівка дволиста, печіночниця звичайна, чаполоч пахуча, трутовик несправжній); окремі з них (напр.: бобівник трилистий, сухоцвіт болотяний, первоцвіт лікарський) стають рідкісними, а тому в багатьох населених пунктах відомі лише найстаршим респондентам. Те, що до цієї групи потрапили такі рослини, як цикорій звичайний, лобода біла, кропива дводомна та м’ята перцева, зумовлене, ймовірно, тим, що за зовнішнім виглядом їх легко можна сплутати з іншими подібними видами, тому респонденти не змогли ідентифікувати ці рослини й назвати їх;
5) які репрезентовано від 2,3 % до 25 % говірок; це 14 рослин (13,6 %), які відомі переважно окремим травникам (напр.: герань лугова, вероніка лікарська, зозулинець чоловічий, синюха голуба, золотушник звичайний) чи лише в окремих говірках (напр.: аконіт дібровний, парило звичайне, кадило мелісолисте).
Усього в 177 обстежених західнополіських говірках зафіксовано 1695 найменувань лікарських рослин (не враховуючи фонетичних та акцентних варіантів), які позначають 103 десигнати. Кількість назв для кожної рослини різна. Вона варіює від 1 (калина звичайна, малина звичайна, липа серцелиста) до 43 (глечики жовті, півники болотяні). Незначна кількість найменувань характерна для дерев та кущів, які відомі здавна.
Спостережено, що для найбільш знаних для носіїв досліджуваних говірок рослин характерним є відчутне переважання назв, які належать до одного дериваційного гнізда (очевидно, вони є найдавнішими для цих видів) (напр.: багну, багэн, багэла, багнъшче, багнъц’а, багун:ик, багнък, багн’эк, багэл’ник, багувйл’ник; чебрйц’, чиебрйц, чйбер, чумбрик, чебрэн) чи до двох гнізд, що мають високі індекси домінування, де один належить до давніших, а інший – до новіших, близьких до наукової номенклатури (напр.: румйбнок – ромбшка; сусонка – хвошч; йбгоди – чорнъц’і; павутб – бер’нзка; бббка – подоружник; молочбй – кул’ббба).
Найменування, що близькі до наукових, відомі, як правило, молодшому поколінню діалектоносіїв, що засвідчує поступове нівелювання давнішого шару цієї лексики. Для рослин, які були інтродуковані на Західне Полісся (галінсога дрібноквіткова) або не мають широкого застосування в народній медицині (анемона дібровна, глечики жовті, ріжки, півники болотяні, аконіт, веснівка дволиста), характерна наявність назв, належних до багатьох дериваційних гнізд, індекс домінування яких лише зрідка перевищує 30 %. Серед спорадичних найменувань чітко виокремлюється група інноваційних, здебільшого двокомпонентних назв: сумнб д’нвчина ‘березка польова’, гл’укуза ‘герань лугова’, украйнн’с’кий жен’шйн’ ‘звіробій звичайний’, козбц’кий жен’шйн’ ‘перстач прямостоячий’, алкогул’ник ‘золототисячник малий’, кот’бчий наркутик ‘валеріана лікарська’, бръзски веисйлки ‘півники болотні’, лутус ‘латаття біле’.
Щодо номінативних засобів, то переважають однослівні номени. Серед 1695 назв 1145 (67,6 %) однослівних, 548 (32,3 %) – двослівних (переважно за моделлю атрибутивного словосполучення, хоча зафіксовано й найменування за моделлю сурядного словосполучення: мбти й мбчуха, Івбн і Мбрйа) і 2 (0,1 %) – полікомпонентні: сл’узи бужойі мбтер’і ‘чаполоч пахуча’, уч’і бужойі мбтер’і ‘латаття біле’. Отже, спостережено переважання монолексемних номінацій, а також універбізацію полікомпонентних назв.
Однокомпонентні назви мають високий індекс домінування, хоча відзначено випадки, коли так само високий індекс мають і окремі двокомпонентні, зокрема: гэс’ач’і лбпки, кропъва глухб. Значна кількість двокомпонентних назв характерна для інтродукованих рослин (напр., галінсога дрібноквіткова); вони становлять значний відсоток серед зафіксованих лексем та переважають у загальній кількості назв. У багатьох видів рослин – автохтонних (фіалка триколірна, перстач гусячий, латаття біле, глечики жовті, півники болотяні, кропива дводомна) або давніше інтродукованих (лепеха звичайна) – значний відсоток складають двокомпонентні назви. Останнє зумовлено тим, що, по-перше, рослина мало використовується в народній фітомедицині або загалом малознана (зозулинець чоловічий, рутка лікарська, мильнянка лікарська, глечики жовті, латаття біле); по-друге, необхідністю вирізнення рослини серед схожих видів за будовою, місцем проростання, властивостями тощо (кропива дводомна, перстач гусячий, собача кропива, фіалка триколірна, лепеха звичайна, ромашка без’язичкова, полин гіркий, вільха чорна, первоцвіт весняний, глечики жовті, латаття біле, зозулинець чоловічий та ін.). Деякі рослини мають незначне поширення в практиці народного лікування й водночас подібні до інших (напр.: зозулинець чоловічий подібний до інших видів цього роду, півники болотяні – до лепехи звичайної, глечики жовті та латаття біле розрізняються лише кольором квітів).
В окремих випадках назви є полісемічними – називають кілька десигнатів у межах однієї говірки, напр., л’нл’ійа ‘глечики жовті’, ‘латаття біле’ (с. Підліси), латбт’:а ‘глечики жовті’, ‘калюжниця болотна’ (с. Носа-чевичі). 131 з усіх зафіксованих номенів одночасно використовується як назва в кількох рослинах – від 2 до 7, напр.: б’ілбн ‘блекота чорна’, ‘ромашка лікарська’; кэр’ача сл’іпотб ‘глечики жовті’, ‘калюжниця болотна’, ‘кульбаба лікарська’, ‘мильнянка лікарська’, ‘перстач гусячий’, ‘перстач прямостоячий’, ‘чистотіл великий’. Сьогодні не завжди вдається точно встановити причини такої номінативної динаміки.
Зрідка один десигнат у тій самій говірці позначений кількома номенами; найбільша кількість зафіксованих дублетних назв – 6 (мъло, мил’н’бк, мъл’ниц’а, соббче мъло, дъке мъло, мъл’на травб ‘мильнянка лікарська’ (с. Оконськ)) .
У третьому розділі “Мотивація назв лікарських рослин західнополіського говору” здійснено аналіз мотивації назв лікарських рослин, що дозволяє поглибити мотивологічні дослідження діалектної лексики.
Мотиваційні зв’язки в досліджуваних говірках не охоплюють усіх лексем, які використовуються для номінації рослин. За наявністю / відсутністю на синхронному зрізі мотиваційних зв’язків назви лікарських рослин у західнополіських говірках поділяються на мотивовані (93,9 %) та немотивовані (6,1 %). Простежено тенденцію: чим старіша назва, яка може сягати ще індоєвропейського чи праслов’янського часу формування, тим затемненішою є мотивація, напр.: малъна (псл. malina) ‘малина звичайна’, д’бтлина (псл. *dкtelina) ‘конюшина повзуча’. Аналіз матеріалу дозволяє виділити 6 основних мотиваційних ознак, які проступають у номінації лікарських рослин досліджуваних говірок.
1. Домінуючою мотиваційною ознакою є морфологічні властивості рослин (45, 6 %). Серед них:
а) колір рослини чи її частин (зокрема квітів, плодів, соку) – 9,1 %, напр.: жовт’бнка, жовтенйц’ ‘цмин пісковий’, ‘кульбаба лікарська; жовтйц’ ‘дивина залізняковидна’; жовтъло, жовтйц’ ‘чистотіл великий’; б’ілбш ‘галінсога дрібноквіткова’; голубъц’а, голуб’нка, голубъна ‘буяхи’; син’ук, син’эшки ‘волошка синя’; чорнъц’і ‘чорниці’; син’эха ‘синюха голуба’; б’ілбн ‘ромашка лікарська’;
б) асоціативні зв’язки з предметами побуту – 4,8 %, напр.: кап’іл’эшики, парасул’ки, V’в’інучки ‘березка польова’; глйчики, збанучки, гладъшечки ‘глечики жовті’; в’ннички, мъсочки, лопбтк’иі ‘грицики звичайні’; корбли ‘шипшина собача’; парашэтики, подэшечки ‘кульбаба лікарська’; св’нчки, карандбш ‘дивина залізняковидна’;
в) подібність рослини чи її частин до органів чи частин тіла людини, тварини – 7,1 %, напр.: йазъчки ‘березка польова’; збйчик’иі, бэслики ‘півники болотяні’; копъто, гэски ‘глечики жовті’; нусики, журавйл’ник ‘герань лучна’; вйприки ‘глід колючий’; коровйбк, кор’нвник ‘дивина залізняковидна’; вепръни ‘ожина звичайна’;
г) подібністю рослини чи її частин до іншої рослини чи її частин – 12,9 %, напр.: беир’нзска ‘березка польова’, ‘звіробій звичайний’; грйчка, осут ‘грицики звичайні’; грэшечка ‘галінсога дрібноквіткова’; гор’ншок ‘конюшина повзуча’; сун’ашнички ‘оман високий’;
д) особливості будови рослини чи її частин, – 11,7 %, напр.: д’уравйц’, проз’нрник ‘звіробій звичайний’; трилъстник ‘бобівник трилистий’.
2. 39,7 % становлять назви, мотивовані властивостями рослини. Серед них лікувальні властивості рослин представлені в 10,1 % від усієї кількості зафіксованих номенів. Це, на нашу думку, пояснюється такими факторами, які могли діяти як кожен окремо, так і в поєднанні:
а) номінація здійснювалася не лише травниками, оскільки властивості рослини не обмежуються лікувальною дією (рослина може бути водночас медоносною, харчовою, технічною, кормовою, отруйною і т.д.);
б) відображення в назві десигната таких характеристик, які дозволяли б вирізнити його серед інших, зокрема й за лікувальними властивостями; так, назва тис’ачолъстник вказує на морфологічні особливості деревію звичайного, тоді як номен кривавнък, мотивований здатністю рослини зупиняти кров, іменує й інші рослини, за допомогою яких лікують рани (звіробій звичайний, перстач гусячий);
в) номен міг постати до виявлення в рослини лікувальних властивостей, пізніше реалія не була перейменована.
Назви, мотивовані лікувальними властивостями, поділяються на такі, що:
1) безпосередньо вказують на лікувальну дію чи захворювання – 7,8 %, напр.: жеилэдочн’ік, жеилэдочна травб ‘герань лучна’; сердйчник ‘кропива собача’, ‘нагідки лікарські’; глъстник, глистогунка ‘пижмо звичайне’; мбточник ‘синюха голуба’; легенйва травб ‘медунка темна’; бородбвник, бородбвочник ‘чистотіл великий’; жовт’бнка ‘цмин пісковий’, ‘кульбаба лікарська’;
2) указують на лікувальні властивості рослини опосередковано – 2,3 %, напр.: сорокопрътка ‘синюха голуба’; дун:ик ‘буркун лікарський’; немъц’а ‘галінсога дрібноквіткова’; одол’бн ‘валеріана лікарська’.
29,5 % становлять назви, мотивовані властивостями рослини, що зумовлені:
а) особливостями росту та поширення насіння – 14,1 %, напр.: плетухб, плазунъ ‘плаун булавидний’; лежбчка ‘вероніка лікарська’; вйунук, павътка ‘березка польова’; липчъц’а ‘омела біла’; тр’асолэпка ‘грицики звичайні’; ч’іпл’унъ ‘лопух справжній’;
б) впливом на організм людини чи тварини – 2,7 %, напр.: з’в’іроб’нй ‘звіробій звичайний’; конодрус’т’, конуздра ‘анемона дібровна’; головолум ‘багно звичайне’; дристэн ‘галінсога дрібноквіткова’; отрэйник ‘пижмо звичайне’; блекотб, дурмбн ‘блекота чорна’; бол’іголув, дэрка, дурнъшник ‘дурман звичаний’;
в) кормовими властивостями – 4 %, напр.: свин’ухб ‘галінсога дрібноквіткова’, ‘лобода біла’; індэшник ‘деревій звичайний’; ведмед’н ‘ожина звичайна’; гус’бтник ‘спориш звичайний’; кон’эшка ‘конюшина червона’;
г) запахом – 5,2 %, напр.: пахн’эчка, лимунка ‘меліса лікарська’; пахэчка ‘м’ята перцева’; лбдан ‘первоцвіт весняний’; кадъло, духм’бник ‘кадило мелісолисте’; смерд’бва, сморуда ‘смородина чорна’; душъц’а ‘материнка звичайна’;
д) смаком – 3,5 %, напр.: кислъчки ‘печіночниця звичайна’, ‘конюшина повзуча’; меидук, меид’анъц’а ‘медунка темна’; г’ірчбнка ‘тирлич звичайний’; гуричка ‘золототисячник малий’.
3. Місце проростання рослини є мотиваційною ознакою для 11,3 % номенів, напр.: старопулиц’а ‘звіробій звичайний’; болутниц’а, кал’эжник ‘калюжниця болотна’; багнъшче ‘багно звичайне’; окупник ‘живокіст лікарський’; придоружник, попэтник ‘подорожник лікарський’; приплутниц’а ‘вероніка лікарська’.
4. Час цвітіння рослини лежить в основі мотивації 2,3 % найменувань, напр.: п’ідсн’нжник ‘анемона дібровна’; первоцв’нт ‘первоцвіт весняний’, ‘печіночниця звичайна’; весн’бнка ‘веснівка дволиста’; майнвка ‘конвалія звичайна’; морозйц’ ‘стокротки багаторічні’.
5. Час збирання рослини проступає в номінації 0,3 % назв, напр.: зимэха, зъмниц’і ‘журавлина болотна’; руса ‘плаун булавовидний’.
6. Шлях проникнення рослини в досліджуваний ареал лежить в основі 0,8 % найменувань, напр.: татбра, татбрник ‘лепеха звичайна’; америкбнка, загранъчник ‘галінсога дрібноквіткова’.
В основі мотивації 14,8 % номенів лежить не одна мотиваційна ознака, а дві й більше. Серед них виділяються такі групи:
1) однокомпонентні назви, які дво- чи полімотивовані, напр.: кривавнък, кровавйц’ ‘звіробій звичайний’; гуричка ‘золототисячник малий’; повитэха ‘омела біла’; жовт’бнка, жовтенйц’ ‘цмин пісковий’, ‘кульбаба лікарська’;
2) композити, частини яких зберігають мотив кожна окремо, внаслідок чого можна говорити про полімотивованість флорономена, напр.: б’ілпэх ‘підбіл звичайний’; жовтомолучник ‘чистотіл великий’; сухоболутниц’а ‘сухоцвіт болотяний’; сорокозэб ‘щитник чоловічий’;
3) складні найменування, означене слово й означення яких мотивуються по-різному, даючи полімотивацію всього номена, напр.: зозэлин’і чоб’іткъ, зозэлин’і черевъчки ‘зозулинець чоловічий’; збйача гор’нлка ‘веснівка дволиста’; жббйач’і ог’іручки ‘бобівник трилистий’; збйач’і слъвки ‘шипшина собача’. Означення в таких найменуваннях вказують, як правило, на субмотиви номінації, якими є ті ж, що лежать в основі мотивації й однокомпонентних назв, зокрема:
- колір (лепйха жувта ‘півники болотні’; глйчики жувт’і, ббнки жувт’і ‘глечики жовті’; кбшка б’нла ‘деревій звичайний’; крбсн’і йбгоди ‘журавлина болотна’, ‘суниці лісові’;
- подібністю рослини чи її частин до органів чи частин тіла людини, тварини (волувий йазък ‘медунка темна’, ‘живокіст лікарський’;
- особливості будови рослини (з’в’іроб’нй продир’бвлений ‘звіробій звичайний’; кон’ушъна малйн’ка ‘конюшина повзуча’; кон’ушъна трилъста ‘конюшина червона’);
- властивості рослини, зумовлені особливостями її будови (споръш повзэчий ‘спориш звичайний’; в’нл’ха клййка ‘вільха чорна’);
- лікувальні властивості (окупник л’нкарс’кий ‘живокіст лікарський’, легенйва травб ‘медунка лікарська’, чирййва травб ‘подорожник великий’, печ’інкува травб ‘рутка лікарська’, ромбшка пом’ічнб ‘ромашка лікарська’);
- кормові властивості (травб горобц’нв ‘спориш звичайний’);
- місце проростання (п’нвен’ болут’аний ‘півники болотні’; л’нл’ійа болут’ана, р’ічковб, вод’анб ‘латаття біле’; меидэнка гайовб ‘медунка темна’; румэн пол’овъй ‘ромашка без’язичкова’);
- час цвітіння (весн’бн’і цв’ітъ ‘веснівка дволиста’; ос’нн’:е з’нл’:а ‘галінсога дрібноквіткова’);
- “несправжність” названої реалії (збйачий рипйашук ‘фіалка триколірна’; вувч’і йбгоди ‘шипшина собача’, ‘бузина чорна’).
Для частини найменувань визначити характер мотивації складно, оскільки відбулося накладання мотивів, домінантним став один, а інший – приглушеним, напр.: кривавнък, кровавйц’, стокрувиц’а ‘звіробій звичайний’.
У деяких випадках зовні самоочевидний мотив номінації виявляється квазімотивом, напр.: земйзен’, земезйл’, зим’нзина, зилим’нзина ‘чистотіл великий’, оскільки рослина не є зеленою взимку через відмирання надземної частини. Існує чимало найменувань, де складно визначити мотив, який лежить в основі номінації (мотив прихований), напр.: панъ ‘лепеха звичайна’.
Для частини номенів установити точний мотив номінації неможливо, оскільки він зневиразнений. Так, мотиваційною ознакою назви кэр’ача сл’іпотб ‘перстач прямостоячий’ виступає колір, оскільки сама рослина та препарати з неї жодного впливу на зір не мають. Назву кэр’ача сл’іпотб вживають, як правило, для називання рослин із жовтими квітами, серед яких є такі, пилок яких при потраплянні в очі викликає хворобу очей “куряча сліпота” (напр., калюжниця болотна).
Отже, мотивованість номенів залишається складною для з’ясування, оскільки в основі виділення мотиваційних ознак часто лежить суб’єктивне сприйняття тієї чи тієї реалії, адже результати пізнання навколишньої дійсності, закріплені в різних мовних формах, залежать від індивідуального бачення об’єктів реального світу, на основі якого здійснюється вибір ознаки як основи номінації.
Спостереження над словотвором похідних назв лікарських рослин показало, що серед дериватів переважає афіксальний спосіб творення, у межах якого чітко виділяється суфіксація (47 % від усіх зафіксованих назв). В аналізі словотвору спиралися на праці І.І.Ковалика, Н.Ф.Клименко, А.Й.Капської, М.М.Фещенка, Я.В.Закревської, В.В.Німчука, П.І.Білоусенка, К.Г.Городенської, В.В.ґрещука, М.І.Голянич, Л.М.Полюги, Г.Л.Аркушина та ін.
У четвертому розділі “Тенденції просторової поведінки назв лікарських рослин у західнополіських говірках” на підставі аналізу просторового розміщення назв лікарських рослин укладено 24 синтетичні карти, які спираються на 65 атомарних карт. У картографуванні застосовано методику наскрізної систематизації картографічних знаків, яка полягає в закріпленні за однаковими мовними явищами на різних картах тих самих засобів картографування. Це дозволяє виявити функціональне навантаження словотвірних засобів і словотвірних моделей у межах Атласу як цілості (напр., див. к. 1 на с. 20). Визначено ареальні опозиції досліджуваної лексики західнополіського регіону, окреслено дев’ять діалектних зон (північна, північно-західна, західна, південно-західна, південна, південно-східна, східна, північно-східна, центральна) (див. к. 2 на с.21).
Кожну діалектну зону творить набір лексем, ізоглоси яких окреслюють її ядро, не входячи до ядер ареалів сусідніх діалектних зон. Так, північну діалектну зону вирізняють ареали таких лексем: бер’нзска ‘плаун булавовидний’, зъмниц’і ‘журавлина болотна’, свин’бче з’нл’:а ‘галінсога дрібноквіткова’, йбтилин’ ‘конюшина повзуча’, повитэха ‘березка польова’, подоружник ‘спориш звичайний’, прокъва ‘кропива дводомна’; північно-західну – таких лексем: дивън, дивинб ‘дивина залізняковидна’, дерев’нй ‘деревій звичайний’, мед’бнка ‘медунка темна’, кроупъвка ‘кропива жалка’, плет’эх, плетунъ, плиетэчка ‘березка польова’, іванйц’ ‘волошка синя’; західну – таких лексем: кол’укъ, кол’эчки ‘лопух справжній’, берйзовий гриб ‘чага’, чурн’і йбгоди ‘чорниця’, мохэл’і, моховъц’і ‘журавлина болотна’.
Установивши рівень експансії однієї діалектної зони в сусідню, визначено ступінь взаємодії між діалектними зонами. На підставі зафіксованого матеріалу окреслено лексичні особливості кожної із зон та виділено 36 лексико-семантичних і словотвірних опозицій у межах західнополіського говору (див. зразок у табл. 1 на с. 22). Установлено, що між діалектними зонами пролягають перехідні смуги. Найширшою є смуга між центральною та південною, північною й східною, центральною й південно-східною зонами. Наявність смуг, у яких перекриваються ізоглоси сусідніх діалектних зон, засвідчує відносність діалектного поділу говору на підставі досліджуваної лексики. Між північною й північно-західною, північно-західною й західною, західною й центральною діалектними зонами перехідні смуги майже не простежуються. Визначено, що найбільш дифузною з виділених діалектних зон є південно-східна, ядро якої невелике й нечітке; одиниці, що формують цю зону, своїми ізоглосами глибоко входять у сусідні діалектні зони, а в окресленому ними просторі зафіксована значна кількість номенів, які поширені й на інших територіях. Найкомпактнішими виявилися північна та північно-східна діалектні зони, ізоглоси яких часто розташовані близько, чітко окреслюючи ядра зон. Назви лікарських рослин у цих говірках вирізняються своєю індивідуальністю; тут лише зрідка відзначено номени, що поширені в інших західнополіських говірках.
У “Висновках” викладено основні положення дисертації.
1. Назви лікарських рослин західнополіських говірок (всього 1695 номінативних одиниць) утворюють розгалужену щодо структури тематичну групу лексики; у досліджуваних говірках десигнати репрезентовані різною кількістю номінативних одиниць – від 1 до 43.
2. Виявлено поліфункціональність одних номенів і монофункціональність інших: у різних говірках найменування можуть виступати назвами різних, інколи неблизьких у морфологічному й функціональному відношенні десигнатів; 131 із зафіксованих номенів одночасно використовується як назва для кількох рослин – від 2 до 7, а інші – репрезентують лише один десигнат. Відзначено випадки полісемії – називання номеном кількох десигнатів у межах однієї говірки; водночас зафіксовано дублетність – позначення одного десигната в тій самій говірці кількома номенами (найбільша кількість дублетних назв – 6).
3. За структурою більшість найменувань є окремими лексемами (67,6 %), полікомпонентні назви, утворені переважно за моделлю атрибутивного словосполучення, а в поодиноких випадках – за моделлю сурядного словосполучення, становлять 32,4 %.
4. Номени в різних говірках зазнавали формального варіювання на фонемному, акцентному та граматичному рівнях; переважають фонемні варіанти, акцентних та граматичних – значно менше.
Варіативність називання десигната різними лексемами зумовлена кількома чинниками: реалізацією різних мотиваційних ознак при номінаціях, впливами інших мов, внутрішньоговірковими трансформаціями номенів.
5. Аналіз мотивації номенів показав, що десигнат може оцінюватися діалектоносіями за різними ознаками. Найчастіше основою номінації є візуальна характеристика рослини, що відбиває її морфологічні риси (зовнішній вигляд рослини або її частин; колір, зокрема квітів, плодів, соку; подібність до нефлористичних об’єктів, зокрема до предметів побуту, людини чи тварини, або іншої рослини чи її частини), особливості чи місце проростання, час цвітіння чи збирання. Рідше в основі номінації лежить ознака, яка вказує на пізнання людиною рослин чи їх використання, зокрема вплив на організм людини чи тварини, кормові властивості, запах, смак, а також використання їх лікувальних властивостей.
В основі мотивації 14,8 % найменувань лежить кілька мотиваційних ознак; в досліджуваному континуумі одна й та ж рослина може мати від 1 до 3 мотивів номінації. Серед зафіксованих назв немотивованих 6,1 %.
6. Джерелом виникнення найменувань лікарських рослин є творення на питомому мовному ґрунті, частину ж назв становлять запозичення (5,4 %), серед яких відзначено латинізми (1,6 %), германізми (1,32 %), росіянізми (1,18 %), полонізми (0,77 %); незначна кількість тюркських запозичень (0,36 %) та запозичень із французької мови (0,17 %). Частина говіркових назв (6,5 %) перейнята з нормативних наукових джерел, оскільки є спільною з номенклатурними чи термінологічними окресленнями.
7. Географія назв лікарських рослин демонструє їх різну просторову поведінку. Частина номенів відома в усіх говірках або в переважній їх більшості, а географія інших дозволяє виділити діалектні зони та мікрозональні вкраплення.
Картографування дає підстави виділити кілька просторових об’єднань говірок (всього 9 зон). Одні діалектно-територіальні одиниці сформовані великою кількістю ізоглос, інші – невеликою кількістю одиниць, хоча й чітко окреслені.
8. Ареалогія досліджуваних номенів засвідчила різні типи просторової поведінки цих лексем. Номени окремих десигнатів не диференціюють досліджуваних говірок, інші – інтегрують обстежені говірки, ще інші – ділять або творять мозаїку.
9. З погляду способів словотворення західнополіські назви лікарських рослин різноманітні. Інвентар афіксальних морфем розгалужений (55 одиниць), але продуктивність різних афіксів, як і твірних основ, неоднакова.
Однокомпонентні назви є іменниками як з непохідними (12,3 % від загальної кількості), так і з похідними (55,3 % від загальної кількості) основами. Більшість назв утворена суфіксальним способом (47 %), незначна кількість – префіксально-суфіксальним (2,7 %) та основоскладанням (5,6 %). Найпродуктивнішими є суфікси -к-а / -к-и, -ин-а / -ин-и, -ник, -ик-и. Значний відсоток похідних творять номени з суфіксами -иц’-а (-ниц’-а) / -иц’-і (-ниц’-і), -ец’, -ак / -ак-и, -ух / -ух-а / -ух-и, -ок, -ач / -ач’- і, -унк-а, -ан / -ан-и, -ай, -ах / -ах-и, -авк-а, -ун / -ун-и, -анк-а, -ій, -н’ак, -чик / -чик-и, -ичк-и, -очк-а / -очк-и, -учк-а / -учк-и; невисоку продуктивність мають такі суфікси: -ив-а, -чиц’-а, -ц’-і, -утк-а, -атк-а, -ул’-і, -ишч-е, -івк-а, -ус, -ур, -л-о, -ен’, -ей, -алк-и, -ук-и, -ар’-і, -их-а, -аш та ін. Матеріал засвідчує велику диференціацію словотворчих засобів, але чіткої ареальної опозиції на цьому рівні не простежується (див. к. 3 на с. 23).
Індекс домінування визначено за формулою:, де А – сума назв найуживанішого дериваційного гнізда, В – загальна сума всіх зафіксованих у досліджуваних говірках назв. |
