СИСТЕМА ДЕРИВАЦІЙНИХ ЗАСОБІВ СУЧАСНОЇ НАУКОВО-ТЕХНІЧНОЇ ТЕРМІНОЛОГІЇ (когнітивно-номінативний аспект)

Краткое содержание

У вступі обґрунтовано актуальність проблеми, визначено мету і завдання дослідження, предмет і об`єкт аналізу, окреслено наукову новизну, практичну і теоретичну цінність одержаних результатів та форми їх апробацій.

У першому розділі – "Термінологічна деривація в науково-технічній сфері" – розглянуто різні наукові концепції вчених щодо сутності термінологічної деривації. Переконливий і ефективний підхід у тлумаченні словотвірних типів з урахуванням формально-семантичних показників реалізується в дослідженнях І. Ковалика, Л. Симоненко, Є. Карпіловської, Н. Клименко, О. Земської, В. Лопатіна, В. Черепанова, І. Улуханова, М. Янценецької та ін.

Завданням наукового дискурсу є насамперед доведення певних положень, гіпотез, аргументування, точний і систематичний виклад наукових проблем з метою описати, визначити й пояснити явища природи і суспільного життя, передати суму знань, ґрунтовно викласти результати досліджень. Сукупність термінотворчих засобів наукового стилю забезпечує виконання цих завдань. Саме тому науковий виклад містить переважно ряд міркувань і доведень, правильність яких досягається повнотою висловлювання і смисловою точністю. У роботі показано як інтегративність наук зумовлює дериваційну типологію термінології.

Науково-технічний працівник, як правило, добре обізнаний і з теоретичним підґрунтям певних явищ і процесів, і з практичним призначенням механізмів, інструментів і пристроїв, створених на основі певних теоретичних знань. Він водночас усвідомлює і пізнавальні, і прагматичні характеристики терміна. Саме тому термін у науково-технічній сфері має бути універсальним – придатним і для когнітивної, і для практичної діяльності фахівців. Термін є системним складником загальнолітературної лексики. Він, як і кожне повнозначне слово, є внутрішньою конструктивною єдністю лексичних і граматичних значень. У зв’язку зі стрімким зростанням кількості інформації, вимоги до систематизації термінології стають дедалі суворішими. Це пов’язано із залученням комп’ютерної техніки до пошуку, систематизації та зберігання знань. Системність науково-технічної термінології ґрунтується на позамовних чинниках – сукупності наукових і виробничих реалій, що їх обслуговують терміносистеми фундаментальних і технічних наук. Термінологічний ярус сучасної літературної мови – самостійна, багаторівнева система ієрархічно і концептуально пов’язаних елементів, які забезпечують процеси номінації спеціальних наукових і технічних понять. З огляду на це моделювання технічної терміносистеми на когнітивних засадах уможливлює ґрунтовне розуміння механізмів її організації, особливо в процесі термінотворення та систематизації.

Термінологія має бути лексично і морфологічно строго систематизованою, бути максимально парадигматичною у плані типових парадигм. Термін повинен відповідати словотвірним і синтаксичним законам мови. Ця багатоаспектність вимог до терміна пояснюється тим, що він виступає у подвійній ролі: відображає специфіку певної галузі науки чи техніки, а як елемент мови водночас підпорядковується загальномовним нормам словотвору, словозміни і слововживання. Термінодеривація в науково-технічній сфері ґрунтується на пріоритетності поняттєвого і практичного аспектів, що забезпечує когнітивно-комунікативну єдність усіх лінгвістичних компонентів, які творять терміносистему. Системність термінів виявляється на рівні уніфікованості морфологічних лексико-синтаксичних моделей структурної організації технічної та природничої термінології. Системну організацію термінології забезпечують дериваційні засоби. Термінологічна деривація є однією з галузей сучасної дериватології.

Становлення дериваційної системи української термінології відбувалося протягом століть. У науковій мові поступово складалася система науково-технічної термінології, зародження якої почалося ще за часів Києво-Могилянської академії. Створення основних, системних елементів у термінотворенні бере початок від староукраїнської лексики. Протягом усього історичного розвитку українська науково-технічна термінологія формувалася і вдосконалювалася через нормативні критерії, які регламентували її системність. За своїм складом науково-технічна термінологія української мови неоднорідна. Основну її частину становлять власне українські терміни. Значну групу в українській науково-технічній терміносистемі становлять запозичення з європейських мов. В ідеалі запозичений термін природно й закономірно входить до складу національної термінології. Штучне насаджування запозичень, тим більше термінів, завжди невмотивоване і небажане.

Другий розділ дисертації – "Когнітивно-комунікативна зумовленість дериваційних засобів термінології" – відображає когнітивні механізми термінодеривації. Цим питанням присвячено праці Л. Симоненко, Н. Непийводи, А. Коваль, І. Коропенко, Т. Панько, Е. Скороходька, Н. Буре, Д. Лотте. Термінодеривація має свою специфіку. При творенні термінів пріоритетним є структурно-когнітивний аспект – тут насамперед відштовхуються від поняття. Дві характеристики терміна – структурно-когнітивна (зв’язок з іншими поняттями певної галузі наукового знання) і лінгвопрагматична (забезпечення фахового спілкування) у науковій сфері виявляються по-різному в теоретичній і практичній ділянках технічної науки. Акт термінологічного словотвору залежить від класифікації понять, у ряді яких перебуватиме утворений термін, причому терміни одного класифікаційного ряду в ідеалі повинні бути утворені за однією словотвірною моделлю. Терміни, утворені за допомогою різних дериваційних засобів, входять до певної терміносистеми, яка відзначається строгою логіко-семантичною організацією. Причому рівнева ієрархія поняттєвої структури термінології відображає логіко-поняттєву картину галузі, науки. Певна терміносистема, відображаючи взаємозв’язки між поняттями, не лише репрезентує, а й певною мірою моделює наукове знання і самі ж поняття. Для аналізу лексико-семантичних систем термінів і моделювання наукового знання в дослідженні використано сіткове моделювання лексики. Це зумовлено такими чинниками: а) семантична сітка є ідеальним засобом відображення будь-якого системно-структурного формування, вона передає різноманітність мовної системи з урахуванням характерних особливостей слів та їх зв’язків між собою; б) відображення різнобічних зв’язків у термінології дає змогу об’єктивно описувати лінгвістичні, зокрема дериваційні, категорії.

Проаналізована мікросистема термінів електрика (див. схему 1) відображає ієрархічну будову тієї науки, предметом якої є вивчення електрики і пов’язаних з нею понять (явищ, предметів). Процес дефінування полягає у встановленні співвідношення між елементами наукового знання, визначенні переліку основних ознак поняття, пошуку відповідних мовних засобів для їх відображення. Залежно від місця поняття в ієрархічній системі дефініція має ту чи іншу семантико-синтаксичну насиченість. Це видно на схемі, в якій показано парадигматичні відношення в системі понять з центральним концептом “електрика”. Зіставлення дефініцій понять дає змогу зробити висновок про те, що єдиного підходу до проблеми дефінування поки що не вироблено. У дефініціях наведених термінів (див. СУМ) трапляються порушення принципів дефінування, що призводить до послаблення пізнавально-комунікативної спроможності наукової мови (див. схему 2). Лінгвопрагматичний аспект термінотворення відображає синтагматичні характеристики сприймання науково-технічного повідомлення. Прагматика стосується як інтерпретації висловлення, так і вибору його форми в конкретних умовах. Вона безпосередньо пов’язана з мовцем і реципієнтом, їх взаєморозумінням у комунікативній ситуації і з самою комунікативною ситуацією: з метою висловлювання, референцією мовця, дією на реципієнта, формами і стилями мовлення, поінформованістю реципієнта.