РОСІЙСЬКА ЦЕНЗУРА І ВИДАННЯ ТВОРІВ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА (1861 – 1916 рр.)

ПОСЛЕДНИЕ НОВОСТИ

Бесплатное скачивание авторефератов
СКИДКА НА ДОСТАВКУ РАБОТ!
ВНИМАНИЕ АКЦИЯ! ДОСТАВКА ОТДЕЛЬНЫХ РАЗДЕЛОВ ДИССЕРТАЦИЙ!
Авторские отчисления 70%
Снижение цен на доставку работ 2002-2008 годов

 

ПОСЛЕДНИЕ ОТЗЫВЫ

Порядочные люди. Приятно работать. Хороший сайт.
Спасибо Сергей! Файлы получил. Отличная работа!!! Все быстро как всегда. Мне нравиться с Вами работать!!! Скоро снова буду обращаться.
Отличный сервис mydisser.com. Тут работают честные люди, быстро отвечают, и в случае ошибки, как это случилось со мной, возвращают деньги. В общем все четко и предельно просто. Если еще буду заказывать работы, то только на mydisser.com.
Мне рекомендовали этот сайт, теперь я также советую этот ресурс! Заказывала работу из каталога сайта, доставка осуществилась действительно оперативно, кроме того, ночью, менее чем через час после оплаты! Благодарю за честный профессионализм!
Здравствуйте! Благодарю за качественную и оперативную работу! Особенно поразило, что доставка работ из каталога сайта осуществляется даже в выходные дни. Рекомендую этот ресурс!


Название:
РОСІЙСЬКА ЦЕНЗУРА І ВИДАННЯ ТВОРІВ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА (1861 – 1916 рр.)
Альтернативное Название: РОССИЙСКАЯ ЦЕНЗУРА И издание произведений Тараса Шевченко (1861 - 1916 ГГ.)
Тип: Автореферат
Краткое содержание:

У Вступі обґрунтовано актуальність теми, ступінь наукового опрацювання проблеми, зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами; визначено мету й основні завдання роботи; розмежовано об’єкт і предмет дослідження; описано методи; зазначено емпіричну базу дисертації й арґументовано наукову новизну. Окреслено теоретичну і практичну цінність одержаних результатів, подано відомості про апробацію положень дисертації, а також вміщено опис структури дослідження.


Перший розділ – “Українська видавнича справа в контексті цензурної політики Російської імперії” – складається із трьох підрозділів, у межах яких висвітлюється розвиток цензурного законодавства щодо друку в Росії взагалі, а українського зокрема.


Аналізується специфічна система внутрішнього ладу Російського самодержавства, основними принципами якої були національні і моральні норми внутрішньої політики, спрямовані на здійснення імперіалістичних завдань "збирача" земель. Ця система поширювалася державою на всі захоплені землі. Своєрідну роль "сторожового собаки" цієї системи виконували різноманітні цензурні підрозділи та установи.


Показується, як відомими російськими публіцистами та суспільними діячами на сторінках періодичних видань проводилася активна боротьба з усіма можливими виявами українського національного духу. Доводиться, що послідовна політика російського централізму щодо нівелювання найменших виявів національних особливостей інших народів, які входили до складу імперії, а українського, зокрема, здобула собі міцну моральну підтримку з боку російської періодики.


Підрозділ 1.1 (“Висвітлення проблеми цензури українського друкованого слова у науковій літературі”) здійснено огляд монографічних, архівних, періодичних та автобіографічних джерел, які лягли в основу наукового пошуку; окреслюється внесок вітчизняних та російських науковців у дослідження цензурної політики російського уряду щодо видання української книги в цілому, а творчості Тараса Шевченка зокрема, протягом описуваного періоду.


У підрозділі 1.2 (“Специфіка застосування цензурного законодавства Росії щодо українських видань”) виділяються шість періодів розвитку цензурного законодавства щодо друку в Росії взагалі, а українського зокрема із детальним аналізом кожного. А саме:


русифікаторська політика Петра І та Катерини ІІ (1720 – 1796 роки);


перша чверть ХІХ ст. – посилення каральної функції цензури.;


період із 1847 року (справа із Кирило-Мефодіївським братством);


Валуєвський указ 1863 року;


Емський указ 1876 року;


циркуляр П. Столипіна (20 січня 1910 року).


Розглядаються основні антиукраїнські цензурні акти: Валуєвський циркуляр 1863 року, Емський указ 1876 року та постанови-доповнення до нього 1881 року, столипінський циркуляр 1910 року, а також аналізуються їхні наслідки для випуску у світ українськомовної друкованої продукції та розвитку української книги в цілому.


У підрозділі 1.3 (“Російська періодика як цензор українства”) на основі емпіричного матеріалу аналізується антиукраїнська політика таких відомих тогочасних періодичних видань, як  “Московские Ведомости”, “Современная Летопись”, “Русская Мысль”, “Кіевлянин”.


Детально розглядається антиукраїнська діяльність таких відомих російських публіцистів та суспільних діячів як В. Бєлінський. М. Катков, П. Струве, Д. Муретов та ін., показується негативний вплив їхньої діяльності на розвиток та становлення українства.


У другому розділі – “Видання “Кобзаря” в умовах російського цензурного законодавства”, який складається з чотирьох підрозділів – розглядається історія видання та цензурування збірок творів Тараса Шевченка, об’єднаних назвою “Кобзар”. Ці видання, як правило, і при підготовці до друку, і на шляху до читача зазнавали великих цензурних утисків.


Так, аналізуються позацензурні видання книги, цензурування окремих видань збірки. Особливу увагу приділено історії видання широко відомого “Кобзаря” за редакцією В. Доманицького.


У розділі аналізуються також і масові дешеві видання цієї книги, які також проходили суворий цензурний контроль.  У цьому розділі звертається увага й на закордонні видання книги, які були особливо важливими у справі донесення автентичного слова Тараса Шевченка до українських читачів.


У підрозділі 2.1 (“Позацензурні видання”) розглянуто ті видання “Кобзаря”, що незважаючи на цензурні утиски, яких зазнавали твори Тараса Шевченка і при підготовці до друку, і на своєму шляху до читача, все ж побачили світ. З’ясовується територіальність виходу збірок, їхня ціна, наклади та умови виходу.


Підрозділ 2.2 (“Цензура окремих видань “Кобзаря”) з’ясовує  цензурну історію окремих масових дешевих видань цієї книги, які обов’язково мали проходити якнайсуворіший цензурний контроль, розглядаються визначені цензурою “особливо небезпечні місця” у творах та на основі цього визначаються причини заборон цих видань. Указуються також запропоновані цензорами купюри із творів Тараса Шевченка.


У підрозділі 2.3 (“Видання “Кобзаря” за редакцією В. Доманицького”) розглядається задум видання та його здійснення у вигляді трьох видань книги (1907, 1908, 1910 рр.). На основі архівних джерел з’ясовується участь у цьому проекті різних українських суспільних та культурних діячів, наприклад, сенатора А. Маркевича та відомого українського суспільного діяча О. Лотоцького. Розглянуто та проаналізовано також репресії та заборони, яких зазнала ця книга: всі наклади цього видання було заарештовано (січень 1911), а проти видавців розпочато судове переслідування. Арешт було затверджено до вилучення із книги близько 80 сторінок тексту.


У підрозділі 2.4 (“Закордонні видання”) розглянуто та проаналізовано видання “Кобзаря” Тараса Шевченка, здійснені за кордоном в умовах, коли Валуєвський циркуляр (1863 р.) та Емський указ (1876 р.) унеможливили випуск української книги в Росії та ввезення її з-за кордону (празьке видання 1876 року у двох томах, женевські видання 1878 та 1881 років, львівське видання О. Огоновського 1893 року та ін.).


Третій розділ – “Видання збірок та окремих творів Тараса Шевченка” – складається з п’яти підрозділів. Його присвячено дослідженню причин дозволів та заборон виходу у світ деяких збірок та окремих видань віршів Тараса Шевченка. Так, за аналізований період було не допущено до розповсюдження у Російській імперії 27 окремих видань творів Т. Шевченка.


У розділі розглядається, як цензурувалися видання та книги, до яких входили твори поета, аналізуються причини та форми цензурних репресій; наголошується на тому, що особливо суворий цензурний контроль проходили масові дешеві видання віршів Тараса Шевченка, призначені для простого читача. Через уміщені вірші Т. Шевченка протягом досліджуваного періоду було заборонено 13 збірок і книг.


Увагу, як і у попередньому розділі, приділено й закордонним виданням творів Тараса Шевченка, які також підлягали жорсткій цензурі, з’ясовуються причини цих заборон. Визначаються та аналізуються також підстави, на яких  заборонялися музичні твори на слова поета.


У підрозділі 3.1 (“Позацензурні видання окремих творів”) розглянуто ті видання збірок та творів поета, здійснених окремими виданнями, які вийшли друком, незважаючи на цензурні утиски. З’ясовано, що основною причиною подібних цензурних послаблень стало те, що ці твори були переважно соціально-побутового змісту й не містили у собі “українофільських тенденцій”.


Підрозділ  3.2 (“Цензура окремих видань”) розглядає долю дешевих видань творів Т. Шевченка, так званих "метеликів", у яких цензура підозрювала заклики до “сепаратизму”. Так, висвітлено історію видання і поширення та теренах Російської імперії “Букваря Южноруського”, творів “Іван Підкова”, “Катерина”, “Перебендя”, “Неофіти” тощо.


У підрозділі 3.3 (“Цензура збірок та книг із творами Тараса Шевченка”) розглянуто та проаналізовано заборони збірок творів різних авторів, або монографій, де були вміщені твори (чи уривки із творів) поета. Визначено причини заборон та купюр ("українофільська тенденційність змісту" та "заклики до сепаратизму"), а також форми репресій, які застосовувалися до цих видань, а саме:


видання дозволялося до друку із вилученням звідти всіх      матеріалів, що були пов’язані із іменем Т. Шевченка;


заборонялося конкретне число, в якому було вміщено компрометуючий матеріал;


видання припиняло існувати, а проти його редактора застосовувалися судові переслідування чи штрафи.


Підрозділ 3.4 (“Закордонні видання”) висвітлює й аналізує цензурні заборони закордонних видань різних збірок віршів Тараса Шевченка та творів, здійснених окремими брошурами. Робиться висновок, що основними причинами цих заборон були:


українська мова, якою здійснювались ці видання;


те, що ці збірки складалися переважно із заборонених у Російській імперії творів поета.


Підрозділ 3.5 (“Видання творів, покладених на музику”) увагу приділяє музичним творам на слова поета, призначеним для простого населення, які заборонялися не менше, ніж інші твори поета. З’ясовано причини цих заборон, якими були:


авторство Тараса Шевченка,


українська мова, якою твори були написані,


доступність пісні (або збірки нот) для широкого загалу.


У четвертому розділі – “Видання наукових, публіцистичних та художніх творів, пов’язаних із життям і творчістю Тараса Шевченка”, що складається із трьох підрозділів, – аналізується цензурна політика, застосовувана до видань, що або друкували вірші поета, або вміщували на своїх сторінках статті про його життя та творчість, а також визначаються причини та форми цих заборон.


Розглядається ставлення до творчості Тараса Шевченка драматичної цензури.  Твори, які потрапляли під її юрисдикцію, умовно поділяємо на дві групи: оригінальні та написані за мотивами творчості поета (чи на його сюжети). Найбільших репресій зазнали драматичні твори, написані за мотивами “Гайдамаків” Т. Шевченка.


У розділі наголошується на тому, що усі представлені твори до постановки на сцені були заборонені, визначаються причини цих заборон.


Підрозділ 4.1 (“Цензурні переслідування публіцистичних матеріалів про Тараса Шевченка”) розглядає цензурну політику, застосовувану щодо видань, які або друкували вірші поета, або вміщували на своїх сторінках статті про його життя та творчість.


На основі фактичних даних із архівних джерел виділяємо основні форми цензурних репресій, що застосовувалися до цих видань та їх редакторів, а саме:


вилучення матеріалів, пов’язаних із іменем Шевченка із періодичних видань;


заборони конкретних чисел періодичних видань, у яких вміщувалися подібні матеріали;


повне закриття періодичного видання;


застосування проти видавців книг чи редакторів періодичних видань адміністративних стягнень у вигляді штрафів чи навіть судових переслідувань;


У підрозділі 4.2 (“Драматична цензура”) твори, які потрапляли під юрисдикцію драматичної цензури, умовно поділено на дві групи: оригінальні та написані за мотивами творчості Тараса Шевченка (чи на його сюжети). Відповідно, у підрозділі проаналізовано твори обох названих груп, з’ясовано, що найбільших переробок зазнавала поема "Гайдамаки", звернено увагу на те, що всі представлені твори до постановки на сцені було заборонено, і виділено причини заборон, а саме:


авторство Тараса Шевченка;


сюжети, взяті із його творів (через “тенденційність змісту”);


українську мову, якою твори були написані;


доступність для широкого загалу театральних вистав.


Підрозділ 4.3 (“Цензура наукових розвідок про життя та творчість Тараса Шевченка ”) аналізує складну цензурну ситуацію, яка склалася із виходом у світ наукових розвідок та художньої літератури різних авторів, присвяченої Т. Шевченку, і визначено причини заборон описуваних видань.


Усього за період від однієї із перших задокументованих репресій 1874 року до останньої, позначеної 1914 роком, нам вдалося встановити назви двадцяти заборонених книг, присвячених Тарасові Шевченку. Основними причинами цих заборон можемо назвати:


“тенденційність змісту”,


“відкрите прагнення до українського сепаратизму”.


  У Висновках синтезовано результати наукового пошуку і викладено основні положення дисертації. Проведене дослідження дозволяє сформулювати конкретні висновки теоретичного і практичного значення:


1. Розвиток цензурного законодавства щодо друку в Росії взагалі, а українського зокрема, можна умовно поділити на шість етапів:


русифікаторська політика Петра І та Катерини ІІ (1720 – 1796 роки);


перша чверть ХІХ ст. – посилення каральної функції цензури.;


період із 1847 року (справа із Кирило-Мефодіївським братством);


Валуєвський указ 1863 року;


Емський указ 1876 року;


циркуляр П. Столипіна (20 січня 1910 року).


Русифікація України і політика нівеляції української національності стає справою не лише царського уряду, поліції та цензурних закладів. Послідовна політика російського централізму щодо нівелювання найменших виявів національних особливостей інших народів, які входили до складу імперії, а українського, зокрема, здобула собі міцну моральну підтримку з боку російської періодики (“Московские Ведомости”, “Современная Летопись”, “Русская Мысль”, “Кіевлянин” тощо). Основними такими ідеями були:


єдність і неподільність Російської імперії;


невизнання існування та розвитку будь-якої іншої нації, крім російської;


відмова у праві на культурно-національний та економічний розвиток України;


неможливість існування української національної культури та мови.


Отже, цензурну політику Росії щодо України, починаючи ще з ХVІІ століття, можна визначити як послідовно русифікаторську. Це яскраво засвідчують основні антиукраїнські цензурні укази – Валуєвський 1863 р., Емський 1876 р. та столипінський 1910 р.


Послідовна антиукраїнська пропаганда здійснювалася також через російські періодичні видання. Незважаючи на короткі періоди послаблення цензурного тиску, така послідовна репресивна політика царського уряду призвела до того, що розвиток української мови та культури помітно уповільнився.


2. Незважаючи на це, силами прогресивної української інтелігенції проводилася значна робота з покращання ситуації, зокрема, робилися спроби видання “Кобзаря” Тараса Шевченка та донесення його до читача. Так, за період 1861 1916 років побачили світ 15 видань книги загальною кількістю близько 80 тис. примірників. Але навіть ці, дозволені цензурою книги, важко торували шлях до простого читача, оскільки:


більшість цих видань побачила світ у Петербурзі, де існувало право випуску книг обсягом більше 10 друк. арк. без попередньої цензури;


майже усі розглянуті позацензурні видання (крім журнальних) мали досить високу ціну – від 1 крб. 25 коп. до 1 крб. 50 коп., що робило ці книги практично недоступними для придбання простим населенням;


усі ці книги були видані із дотриманням “правил російського правопису”, що було тоді необхідною умовою виходу у світ навіть “найневинніших” за змістом книг. А це, звичайно, призводило до того, що основний зміст залишався незрозумілим для читача з народу, навіть за умови, що книга потрапляла йому до рук.


У переважній же більшості видання “Кобзаря” Тараса Шевченка і при підготовці до друку, і на шляху до читача зазнавали великих цензурних утисків. Так, чималих перешкод при виході у світ зазнав відомий “Кобзар” за редакцією В. Доманицького, три видання якого вийшло у 1907, 1908, 1910 рр. Масові ж дешеві видання як “Кобзаря”, так і окремих віршів Тараса Шевченка проходили суворий цензурний контроль. За розглянутий період було заборонено або вилучено близько п’ятдесяти брошур віршів Т. Шевченка.


Валуєвський (1863) та Емський (1876) укази не тільки унеможливили випуск української книги в Росії, але й ввезення її з-за кордону. Тому особливих цензурних утисків зазнали закордонні видання “Кобзаря”. Жорсткій цензурі підлягали також закордонні видання окремих творів Т. Шевченка. Це можемо пояснити:


українською мовою, якою друкувалися ці книги;


тим, що ці видання містили заборонені в Росії твори Тараса Шевченка.


Вірші поета практично не могли з’явитися друком не лише окремими виданнями, а й у складі збірок творів різних авторів чи навіть у вигляді ілюстрацій теоретичних положень монографій. Через уміщені вірші Т. Шевченка протягом досліджуваного періоду було заборонено 13 збірок і книг.


Цензурним заборонам підлягали також музичні твори на слова поета, призначені для простого населення, навіть якщо вони були написані на дозволені в Росії вірші Т. Шевченка. Заборони мотивувалися в основному "тенденційною" спрямованістю віршів поета, і тим, що ці видання через свою дешевизну і значні наклади призначалися для масового читача. Під тиском цензури також перебували видання, що або друкували вірші поета, або вміщували на своїх сторінках статті про його життя та творчість.


Ім’я Тараса Шевченка привертало увагу також і драматичної цензури. Протягом досліджуваного періоду на розгляд драматичної цензури було подано сім творів власне Т. Шевченка і дванадцять переробок. Усі представлені твори до постановки на сцені були заборонені. Найбільших репресій зазнали драматичні твори, написані за мотивами “Гайдамаків” Т. Шевченка.


Послідовним продовженням цензурних заборон як оригінальної творчості поета, так і творів, що були пов’язані із його іменем, була ситуація із виходом у світ наукових розвідок та художніх творів різних авторів, присвячених Т. Шевченку.


   Отже, протягом досліджуваного періоду було видано:


п’ятнадцять позацензурних видань “Кобзаря”;


три видання за ред. В. Доманицького (2-ге у трьох випусках);


одинадцять його перевидань;


дванадцять закордонних видань “Кобзаря”.


Але після посилення цензурного тиску у 1910 році, 28 січня 1911 р. розпорядженням Санкт-Петербурзького Комітету у справах друку на всі видання “Кобзаря” за ред. В. Доманицького, що вийшли після 1905 р., було накладено арешт (січень 1911), а проти видавців розпочато судове переслідування. Із 12 закордонних видань “Кобзаря” (загальною кількістю близько 27 тис. примірників) жодне до поширення на теренах Російської імперії дозволене не було.


Крім того, було заборонено:


двадцять сім закордонних творів Т. Шевченка, здійснених окремими виданнями;


тринадцять збірок і книг з віршами поета;


дев’ятнадцять збірок музичних творів на його слова;


двадцять п’ять періодичних видань за вміст творів Т. Шевченка;


близько двадцяти драматичних творів (власне поета та написаних на його сюжети);


близько двадцяти книг, присвячених життю та творчості Кобзаря.


3. Цензурні репресії, як правило, здійснювалися у таких формах:


вилучення із віршів поета "незручних місць";


заборони випуску нових книг творів Тараса Шевченка;


заборони поширення раніше дозволених, виданих у Російській імперії книг;


заборони розповсюдження у Росії закордонних видань творів поета;


дозвіл навіть "невинних" за змістом поезій міг бути даний лише за умови "дотримання правил російського правопису";


вилучення матеріалів, пов’язаних із іменем Шевченка із періодичних видань;


заборони конкретних чисел періодичних видань, у яких вміщувалися подібні матеріали;


повне закриття періодичного видання;


застосування проти видавців книг чи редакторів періодичних видань адміністративних стягнень у вигляді штрафів чи навіть судових переслідувань;


заборони публічного читання його віршів;


заборони до постановки на сцені драматичних творів, написаних за мотивами Тараса Шевченка;


вилучення із музичних творів текстів поета;


заборони критичних розвідок, присвячених його життю та творчості;


заборони вшанування пам’яті митця.


4.  Основними причинами заборон можна назвати:


наявність у віршах поета ідей, які суперечили політиці російського  централізму;


згадки про Тараса Шевченка чи посилання на його ім’я, які викликали у цензорів думку про обов’язкову "тенденційну спрямованість" розглядуваних творів чи статей;


довільна інтерпретація філософських ідей поета та його світоглядних настанов;


використання у критичних розвідках чи публіцистичних матеріалах про Шевченка ілюстративного матеріалу – уривків із його віршів, як правило, заборонених цензурою;


звернення до сюжетів його творів чи навіть наявність алюзій та  ремінісценцій із віршів поета;


заклики до вшанування пам’яті поета і вимоги дозволу офіційного вшанування;


висвітлення вирішального значення Шевченка для долі України і ролі поета у пробудженні українського національного духу.


Таким чином, цензуру видань віршів самого Тараса Шевченка, пісень на слова поета, драматичних творів за мотивами його творчості, критичних розвідок про нього, а також заборони вшанування пам’яті, можна назвати одним із головних чинників заборони мови, літератури й культури українського народу.


 



 


 


Обновить код

Заказать выполнение авторской работы:

Поля, отмеченные * обязательны для заполнения:


Заказчик:


ПОИСК ДИССЕРТАЦИИ, АВТОРЕФЕРАТА ИЛИ СТАТЬИ


Доставка любой диссертации из России и Украины