УСІЧЕННЯ ЯК ТИП СТРУКТУРНО-СЕМАНТИЧНОГО ВАРІЮВАННЯ І СПОСІБ ТРАНСФОРМАЦІЇ У ФРАЗЕОЛОГІЇ : Усечение КАК ТИП Структурно семантические Варьирования И СПОСОБ ТРАНСФОРМАЦИИ В ФРАЗЕОЛОГИИ

Краткое содержание

У Вступі обґрунтовано вибір теми, розкрито актуальність і новизну роботи, її практичне й теоретичне значення, сформульовано мету й основні завдання дисертації, окреслено методи дослідження, визначено його об’єкт і предмет.

У першому розділі “Варіювання і трансформація у фразеології: ретроспекція та перспективи” подано огляд наукових підходів до вивчення процесів варіювання і трансформації ФО у мовознавчій традиції; відзначено здобутки сучасної фразеології у вивченні семантичної, структурної та функціональної природи фразеологічних варіантів; окреслено на­прями, методи і проблеми фразеології у зв’язку з подальшими дослідженнями видозмін ФО; створено класифікації типів варіювання та способів трансформації і визначено перспективи подальших студій у цих галузях. Розділ складається із двох підрозділів.

У першому підрозділі “Варіантність як універсальна властивість фразеоло-гічної системи” визначено об’єкт дослідження – фразеологічну одиницю (ФО) – як семантично цілісну, відносно стійку (з допуском варіантності) відтворювану й експресивну одиницю, організовану за моделлю словосполучення або речення (за В.Ужченком і Л.Авксентьєвим).

У підрозділі докладно розглянуто теоретичні питання, що стосуються поняття мовної варіантності загалом і варіантності у фразеології зокрема, загальних і част­кових чинників процесу варіювання, явища варіантності у діахронії та синхронії, розмежування понять варіант, синонім, дериват. Фразеологічні варіанти (ФВ) – це видозміни ФО, об’єднанні тотожністю семантики при структурних, структурно-семантичних і/або се­мантичних модифікаціях, які є результатом варіювання, зокрема резуль­татом діахронічного варіювання є перетворення ФО, а синхронічного – варіанти ФО, які співіснують паралельно на конкретному часовому зрізі.

З огляду на специфіку дослідження (один із типів структурно-семантичного варіювання) зосереджено увагу на теоретичних підходах до протиставлення струк-турних (формальних) та семантичних фразеологічних варіантів і запропоновано всі варіанти розподіляти за такими рубриками:

І. Семантичні варіанти – ті, що відрізняються відтінками значення за умови тотожності структури (форми).

ІІ. Структурні (формальні) варіанти – ті, що тотожні за значенням, але відмінні за структурою (формою).

ІІІ. Структурно (формально)-семантичні варіанти – ті, що відрізняються і відтінками значення, і структурою (формою).

Один із наслідків структурно-семантичного варіювання ФО – усічені ФВ, які є предметом дисертаційного дослідження. Усіченими називаємо фразеологічні варі­анти, які, зберігаючи відносну тотожність фразеологіч­ного значення й етимологіч­ного образу з повними інваріантами, відрізня­ються меншою кількістю компонентів, що надає їм певних експресивно-стилістичних відтінків. Усічені варіанти ФО, що існують вже як самостійні одиниці, є категорією діахронії і розглядаються в роботі як усічені діахронічні ФВ ([а вже мені] не до солі [, коли грають на басолі (басові)]; дивитися обома [очима]), короткі ж варіанти, які функціонують паралельно з повними інваріантами, аналізуються на рівні синхронії як усічені синхронічні ФВ ([такий] [міцний,] як з клоччя батіг; як на дріжджах [рости]).

Окрім того, у межах усічених синхронічних варіантів ФО вирізняємо усічені узуальні ФВ, як такі, що фіксовані словниками, або ж не фіксовані, проте загально­зрозумілі й часто (критерій повторюваності) використовуються у мовленні (рада б душа в рай [, та гріхи не пускають]; як з-за вугла (рогу) [мішком] [прибитий]; [го-ворить,] як горохом [сипле (торохтить, котить)]), та усічені оказіональні ФВ – ті, що лише поодиноко трапляються в розмовному або художньому мовленні й ще не ввійшли до лексико- чи фразеографічних збірок (рада б душа [в рай, та гріхи не пускають]; був кінь [, та з’їздився]; [міняти (виміняти)] шило на швайку).

Другий підрозділ – “Трансформація як прояв синхронічної варіантності фра-зеологізмів та спосіб їх стилістичного використання” – репрезентує витоки і напрями наукових досліджень явища трансформації ФО як одного з видів синхро-нічного оказіонального варіювання і стилістич­ного прийому. В україністиці перши-ми процеси авторського оновлення фразеологізмів описували І.Білодід, С.Дідик, А.Коваль, Н.Москаленко, І.Чередниченко. На сьогодні опубліковано низку праць, присвячених дослідженню різних способів трансформації українських фразеоло­гізмів (Н.Гавриленко, Ж.Колоїз, Н.Крупа, Ю.Прадід, Л.Щербачук) і висвітленню теоретич­них питань цього явища (Л.Авксентьєв, Н.Бабич, І.Гнатюк, А.Григораш, Л.Давиденко, П.Дудик, Г.Павловська, О.Сербенська, В.Ужченко). Натомість склад-ність безпомилкового розрізнення загальноприйнятих та індивідуально-авторських варіантів, які тісно взаємодіють, зумовила відсутність у мовознавстві чіткого визначення поняття трансформації або ж ототожнення її з варіюванням.

Узагальнюючи різні погляди стосовно проблеми варіантності й трансформації ФО, ми дотримуємось думки, що:

По-перше, розмежування понять варіювання і трансформації у фра­зеології можливе в аспекті таких антиномій: загальне – часткове, діахро­нія – синхронія, узуальне – оказіональне, підсвідоме (інтуїтивне) – свідоме. Звідси, усічення компо­нентного складу фразеологізмів як типу струк­турно-семантичного варіювання можемо визначити так: це трива­лий процес творення і функціонування усічених варіантів ФО, викликаний загальною тенденцією до економії мовних засобів і внутрішнім протиріччям між розчленованою структурою та цілісним змістом фразеологізму. Вибір мовцем усіченого варіанта ФО, як правило, автоматичний і детермінований традицією (узусом). Дослідження і систематизація усічених ФВ можливе у синхронно-діахронному аспекті і навіть поза контекстом чи ситуацією.

Усічення структури ФО як спосіб трансформації – це частковий вияв варіювання, який полягає у свідомому зменшенні комунікантом кількості компонентів фразеологізму з метою надати йому додаткової експресії і досягнути потрібного стилістичного ефекту. Дослідження такого способу трансформації ФО (як і всіх інших) можливе тільки на рівні синхронії і ґрунтується на обов’язковому вивченні функціонування трансформованих фразеологізмів у певних контекстах (чи ситуаціях), з’ясуванні причин, мети, умови та способів оказіонального усічення комунікантами загальновідомих ФО, прийомів введення їх у ці контексти, де усічені фразеологізми актуалізують свої стилістичні та прагматичні властивості.

По-друге, різноманітні прийоми (способи) оказіональної видозміни узуальних ФО, окрім зовнішніх, позамовних чинників (мета, потреба комуніканта), ґрунтують-ся також на семантико-структурних особливостях самих фразеологізмів (внутрішні, мовні чинники, які, до речі, спричиняють і варіювання в діахронії), а саме: глобаль-ності значення, нарізно-оформленості та проникливості структури, метафоричності, образності, смисловій викінченості, мірі втрати компонентами лексичного значення.

По-третє, усі видозміни треба сприймати не як немотивоване стихійне явище, а як таке, що має системний характер (багато способів трансформації ФО перегуку­ються із видами варіювання їх), про який вперше заявив О.Кунін і для вивчення якого недостатньо зафіксувати всі фактично виявлені прийоми руйнування стійкості фразеологізмів і об’єднати їх у ті чи інші класифікаційні групи або розряди (зробити абсолютно вичерпну класифікацію практично неможливо, при такому підході не можна уникнути суб’єктивізму, суто інтуїтивних трактувань). Методологічно більш правильним є не виведення системи із окремих елементів, а, навпаки, виявлення елементів системи на підставі диференційних ознак, що об’єктивно існують у самій системі.

Другий розділ – “Мовні та позамовні чинники процесу усічення структури фразеологізмів” – присвячено аналізові відомих поглядів на явище усічення компо-нентного складу ФО і розробці власного методу дослідження у світлі мовознавчих дихотомій. Зокрема, створено класифікацію діахронічних структурно-семантичних моделей ФО, які розвивалися і розвиваються у напрямку зменшення кількості ком­понентів, розкрито внутрішні ресурси (будова фразеологізму) та зовнішні чинники (соціальна природа) процесу усічення ФО, що зумовлюють обсяг можливос-ті/неможливості усічення структури та зміни/”незміни” значення і синтагматичних зв’язків внаслідок цього усічення. Розділ складається з трьох підрозділів.

У першому підрозділі – “Проблема усічення компонентного складу ФО у світлі мовознавчих концепцій” – зроблено огляд наукових студій, присвячених описові процесу усічення структури ФО, який показує розбіжність підходів до висвітлення цієї проблеми, окрім визнання загальної тенденції до економії мовних ресурсів, і відсутність ґрунтовного спеціального дослідження цього явища.

Тому у другому підрозділі – “Процес усічення ФО в аспекті структурно-семантичного моделювання” – зроблено детальний ана­­ліз явища усічення компонентного складу фразеологізмів з вив­ченням перетворення їх внутрішньої та зовнішньої структу­ри з метою з’ясувати, як співіснують і функціонують повні й усі­­че­ні варіанти у просторі та часі. У зв’язку із введенням по­нять усічений діахронічний і усічений синхронічний фразеологічний варіант використовуємо термін структурно-семантичний ва­­ріа­ційний ряд, який позначає сукупність розташованих у хронологічному порядку повних та усічених варіантів ФО, як-от:

ще йому (тобі) мамине (материнське) молоко не обсохло під носом (на губах) ® мамине (материне) молоко не обсохло на губах ® материне молоко не обсохло ® молоко на губах не обсохло ® молоко не обсохло ® молоко на губах.

Структурно-семантичні варіаційні ряди будуються за таким принципом: навколо діахронічного структурного-семантичного інваріанта ФО об’єднуються усічені варіанти, структурно-семантична модель яких тотожна структурній моделі, що лежить в основі діахронічного структурно-семантичного інваріанта, або ж несуттєво відрізняється від неї.

Зазначений вище варіаційний ряд схематично виглядає так: