ФРАЗЕМІКА В СИСТЕМІ ІДІОСТИЛЮ ПИСЬМЕННИКА (НА МАТЕРІАЛІ ХУДОЖНЬОЇ ПРОЗИ ОЛЕСЯ ГОНЧАРА І ПАВЛА ЗАГРЕБЕЛЬНОГО)

Краткое содержание

У Вступі обґрунтовано вибір теми дисертації, її актуальність і новизну, визначено мету, завдання роботи, методи аналізу фактичного матеріалу, теоретичну й практичну значущість дослідження.

У першому розділі “Особливості авторського добору фразем” розглянуто добір письменником фразеологічного матеріалу як вияв рис його ідіостилю. Оскільки фразеологізм є елементом мови, який уживається за традицією у певній ситуації, то часто автор не добирає його спеціально, а використовує автоматично, без зв’язку з ідейно-художніми настановами, тобто добір значної частини ФО зумовлюється мовною традицією.

Значний вплив на добір фразеологізмів мають особливості світобачення письменника, яке може бути реалістичним, романтичним, піднесено-урочистим, насмішкувато-іронічним тощо. Тип авторового світобачення може зумовлювати добір ФО з відповідним емоційно-експресивним забарвленням. Світобачення О. Гончара базується на глибокому романтизмі і всеохоплюючому ліризмі. Ці константи зумовили добір ФО з виразним лірико-романтичним забарвленням. Автор залучає фраземи, які передають душевний стан героїв, їх емоції, переживання – те, що створює ліричне забарвлення оповіді: “Туркоче й туркоче [Наталка], мовби вирішла все йому [Данькові] зараз розповісти, вилити душу до дна” ;“Ще в океан, ще хоч один рейс, навіть якщо він і буде твоєю лебединою піснею!..”

Світобачення П. Загребельного, яке відбилось у його прозі, протягом творчого шляху зазнало певних змін. На початковому етапі його твори, особливо новели, відзначалися ліризмом і емоційною наснаженістю, що відбивало світосприйняття автора. Завдяки цьому ранні твори Павла Загребельного мали спільні риси з творами Олеся Гончара. Як і Гончар, Загребельний насичує мову своїх новел висловами на позначення емоцій, душевного стану героїв: “Серце в нього [у Григорія Матвійовича] замерзло від горя, немов ріка взимку”; “Скрипка вирішив сьогодні ж, не відкладаючи, розповісти Варі про все, що було в нього на душі”. Однак у пізніших творах П. Загребельного струмінь ліризму значно послаблюється. Натомість помітнішим стає іронічне забарвлення оповіді, яке стало однією з рис ідіостилю прозаїка. Очевидно, це пов’язано зі змінами в світосприйманні автора. Відповідно зміни торкнулися й добору стійких словосполучень – збільшилася кількість виразів іронічного, а то й саркастичного характеру: “Холод зненацька смикнув голову догори, закопилив губу, як коняка в спеку, й прогримів, наголошуючи на першому слові…”; “[Аля] зрештою теж не слухала тих розпатякувань і сміялася Крижню просто в ніс” ; “Я вирішив, що Євген, вхопивши облизня [...] згадав про свого друга…”

Помітною є зумовленість відбору фразеологічних засобів проблематикою твору. Однак, незважаючи на те, що звернення до фраземіки при формулюванні проблеми твору є спільною рисою ідіостилів О. Гончара і П. Загребельного, у доборі ФО, зумовленому цим чинником, спостерігаються й індивідуальні риси. У прозі Загребельного його вплив виявляється меншою мірою, оскільки частина творів митця побудована на засадах описовості, інформативності, що робить менш актуальним використання таких образних мовних одиниць, як фразеологізми. Крім того, відмінність між уживанням ФО з метою окреслення певної проблеми у творах О. Гончара і П. Загребельного полягає, як свідчить проаналізований матеріал, у тому, що Гончар використовує такі, сказати б, проблемоформулюючі вислови один раз у творі, а Загребельний звертається до них неодноразово, знову і знову загострюючи увагу читача на висвітлюваній проблемі. Так, у романі “Диво” автор неодноразово звертається до вислову справа життя, окреслюючи проблему пошуку людиною свого місця в житті: “[…]Ніщо не завадить йому викінчити справу його життя”; “З’явилося відчуття, що старіє, лякався, що не забачить довершеної церкви святої Софії – головної справи свого життя...”

На доборі фразеологічних засобів не може не позначатись ідеологія, яка панує в сучасному авторові суспільстві. Ідеологічна система може спричинити використання в ідіостилі словосполук-ідеологем, пропагандистських штампів або актуалізацію загальнонародних фразеологізмів з виразним соціальним спрямуванням. Зі співчуттям змальовуючи представників простого люду, наголошуючи на тих соціальних умовах, що змусили людей піднятись на боротьбу, О. Гончар у романах “Таврія” та “Перекоп” цілком свідомо добирає фразеологізми, що позначають тяжку працю, експлуатацію: “Попогнув там [у порту] молодого свого хребта, попопиряв задушними літніми ночами кленові ковші по трапах і оцей худолиций, що насупившись, сидить зараз на коні, – ватажок загону”. Крім того, автор звертається до гасел, що побутували у зображуваний період і які можна вважати зразками політичної фразеології. Так, у “Перекопі” використано частину гасла Мир халупам! Війна палацам!:

“- Царя скинуто!

– Війна палацам!

- Воля всім, всім, всім!”

Вплив радянської ідеологічної системи не міг не позначитись на доборі фразеологічного матеріалу також Павлом Загребельним. Однак говорити про ідеологічну систему як про чинник добору ФО можна лише аналізуючи твори П. Загребельного, дія яких відбувається в ХХ ст. Крім того, фразеологічний матеріал, на добір якого вплинула ідеологічна система, має якісні відмінності від аналогічного матеріалу, використаного О. Гончарем. Так, до мови аналізованих нами творів П. Загребельний не залучає народну фразеологію соціального спрямування. Натомість широко використовуються словесні штампи-ідеологеми, крилаті вислови, що належать діячам комуністичного руху, пісенні цитати з виразним ідеологічним забарвленням. Наприклад, у романі “Добрий диявол” автор використовує словесний штамп вільний світ, який з негативним емоційним забарвленням широко вживався в радянській публіцистиці: “Вже тільки згодом я довідався, що в місті члени команди “Оміроса” вели себе досить визивно, розхвалювали, де тільки могли, принади так званого вільного світу, пробували розповсюджувати антирадянську літературу…”

Доволі насичені фразеологізмами з ідеологічним забарвленням романи П. Загребельного “З погляду вічності” та “Переходимо до любові”. У романі “З погляду вічності” знаходимо пісенну цитату – рядок з “Інтернаціоналу”: “Батько Василя Шляхтича теж був коваль, але не край битого шляху, а коваль заводський, робітник; він пройшов революцію і громадянську війну, належав до тих людей, які співали: “Ми наш, ми новый мир построим” і не чимось і не з кимось, а “своею собственной рукой”. У “Думі про невмирущого” та в романі “З погляду вічності” використано відомий вислів В. Леніна: “ – Пам’ятайте, діти, ленінські слова: вчитись, вчитись і ще раз вчитись, – казав школярам Задорожний” ; “Були заповіти? Були. Зміцнювати, берегти, покращувати. […] Вчитися й учитися…” Добір наведених висловів, як ми вважаємо, зумовлений тогочасною політичною кон’юнктурою, а можливо, й свідомим прагненням автора дотримуватись ідеологічних канонів.

Але, крім “запрограмованого” добору ФО ідеологічного спрямування, Павло Загребельний використовує їх з іншою метою. Автор уводить подібні словосполуки до такого контексту, в якому вони втрачають ідеологічне забарвлення і стають засобом створення жартівливого, осудливого чи іншого забарвлення: “Тоді я озирнувся на Євгена: чи не доведеться ще раз, як то було колись, викликати пожежників? Євгенові було однаково. Викликай кого завгодно, вичитав я з його сумних очей, однаково ніхто не порятує: ні бог, ні цар, ані герой”; “– Візьміть Клементину, доценте, попросив я,– на вас дивиться все прогресивне людство. А людство регресивне втече додому… Щасливо!” Отже, добір Загребельним фразеологізмів-ідеологем здебільшого зумовлений загальною тенденцією його стилю до жартівливості, іронічності, що відрізняє ідіостиль Павла Загребельного від ідіостилю Олеся Гончара.

Говорити про характерність для ідіостилю письменника того чи іншого мовного засобу можна лише тоді, коли цей засіб є часто вживаним. Аналізуючи ідіостиль письменника, не можна не звернути уваги на те, що деякі мовні одиниці позначені більшою частотою вживання в тексті порівняно з іншими. Це спостерігається і при доборі письменником фразеологічного матеріалу. Дослідники індивідуально-авторських стилів використовують таке поняття, як слова-фаворити. Говорячи про ФО, використання яких зумовлене не лише їх виражальними та стилістичними властивостями, а й уподобаннями автора, вважаємо за доцільне за аналогією до термінологічного позначення “слова-фаворити” називати їх фраземами-фаворитами. Постійне використання таких висловів вважаємо ознакою, яка відрізняє стиль одного автора від стилю іншого. Наприклад, у мові творів О. Гончара часто вживаними є семантично співвідносні ФО раз у раз і день у день та їх варіанти. У романі “Людина і зброя” вираз раз у раз ужито 16 разів, у “Твоїй зорі” – 12 разів, у повісті “Бригантина” – 8 разів. Названі фраземи автор послідовно використовує для позначення дій, що постійно відбуваються або періодично повторюються: “Раз у раз [німець] обливається потом і тхне ним, і руки в нього липкі, як у солідолі”; “Тепер вона [Ліда], зайнявши місце, з машини раз у раз перепитує, чи скоро ми виїдемо, адже час біжить, біжить!”; “День у день віддає [Лукія] себе на розтерзання буденщині, кипить у лихоманці справ, ламає голову над чиїмись клопотами, і немає їй впину…”; “Відколи сонце пригріло, коли повіяло весною, Оксана день крізь день тут, серед цих сипучих пісків”. Свідченням авторських симпатій до одного з аналізованих висловів є і вживання письменником фраземи ніч крізь ніч, створеної за зразком ФО день крізь день: “На одній із вершин пульсує зірочка маяка. Пульсує отак ніч крізь ніч”; “А перед вікнами селища, за вишняками, за Дніпром, ніч крізь ніч палахкотить ятриво домен, вулканиться червоно”. Усе це дає підстави назвати фразеологізми раз у раз та день у день фраземами-фаворитами у стилі Олеся Гончара. Серед фразеологізмів, функціонування яких відзначається високою частотністю, можна назвати ФО на край світу: “А дівчата […]ідуть з таким виглядом, що готові, мовляв, іти з вами не то до Чугуєва, а справді хоч і на край світу”; “Ніколи більше самого не відпущу [чоловіка]. На край світу посилатимуть, і я з ним”.

Схильність автора до використання одних і тих же висловів спостерігаємо і в творах Павла Загребельного. Наприклад, впадає у вічі регулярне звернення прозаїка до ФО не грає ролі. Скажімо, у романі “Диво” ця ФО вжита 10 разів. Широко представлена вона і в інших творах: “– Прізвище не грає тут ролі, – відмахнувся Шнурре”; “Але це не грає жодної ролі в нашій історії”; “Французькі фейлетоністи ще в минулому столітті… Ну, та забув. Не грає ролі…”

Помітною є увага, яку письменник приділяє вставній конструкції ясна річ, яка, наприклад, у “Думі про невмирущого” вжита 6 разів, у романі “Диво” – 12 разів: “Андрій до горілки був байдужий і, ясна річ, не міг увійти в компанію до цих горілчаних “масонів”; “Сивоок, ясна річ, був чоловік небезпечний у своїй норовистості й у своєму вмінні…” Неодноразово представлений цей вислів і в інших творах Загребельного: “Довірені люди імператорові роз’їздилися по всіх усюдах, збирали з усієї безмежної держави найвродливіших дівчат, дбаючи, ясна річ, щоб були вони знатного роду…” ; “Я назвав Євгенові прізвище, яке, ясна річ, збігалося з прізвищем його батька…”

У кількох творах, що належать до різних жанрів (новела, роман) і репрезентують різні періоди творчості письменника, використано вислів провалитися крізь землю: “…вона здійме тут такий вереск, хоч провалюйся крізь землю”; “... усі були переконані, що після таких слів він [Отава] мусить якщо й не провалитися крізь землю, то принаймні бігти з цього залу”. Крім того, авторські симпатії до цього вислову виявляються і в прийомі його використання. Здебільшого П. Загребельний трансформує фразему, обігруючи семантику слова провалитися і вводячи до складу фразеологізму слова-компоненти, які сприймаються в прямому значенні: “– Дозвольте? – запитав Дудка з порога. – Дозволяю, – буркнув головний інженер, і від цього голосу Петрові одразу захотілося провалитися крізь підлогу. Але підлога була свіжонаслана, міцна – крізь таку не провалишся”; “…вони радо б провалилися крізь землю, якби могли, але земля тримала їх, міцно тримала”.

Завдяки неодноразовому використанню і яскравій експресивності впадає у вічі ФО сам собі пан, сам собі свиня, яку теж відносимо до фразем-фаворитів: “Так, так, – думав Отава,– ти все можеш, тобі все дозволено, ти сам собі пан, сам собі свиня...”; “– Понімаєш, яка штука? Сидиш ти в салоні сам собі пан, сам собі свиня.

Таким чином, дослідивши фраземіку творів О. Гончара та П. Загребельного, що належать до різних етапів їх творчості, робимо висновок про наявність у фразеологічному складі мови письменника фразеологізмів-фаворитів, використання яких зумовлено не лише їх виражальними та стилістичними властивостями, а й уподобаннями автора. Такі вислови є своєрідними “розпізнавальними мітками” саме цього ідіостилю.

У другому розділі “Функціонування фразеологічних одиниць як вияв індивідуальності письменника” з’ясовується, як використання письменником ФО у художньому тексті впливає на формування його ідіостилю. Дослідник ідіостилю повинен визначити не тільки що, а і як використовує автор. Це повною мірою стосується і фразеології як компонента індивідуально-авторського стилю письменника. Одним з аспектів вивчення фразеології в складі ідіостилю є аналіз стійких словосполучень з погляду опозиції мова автора / мова персонажів. Очевидно, першим аспектом дослідження функціонування ФО в мові автора та персонажів має бути кількісне співвідношення фразеологізмів у цих складниках художнього твору. Дослідники деяких творів О. Гончара говорять про переважання ФО у мові персонажів. Однак ми вважаємо, що говорити про значну перевагу ФО в мові персонажів немає підстав. За нашими спостереженнями, здебільшого стійкі словосполучення відносно рівномірно розподілені між мовою автора і мовою героїв твору. Наприклад, у мові “Прапороносців” співвідношення фразеологізмів в авторській мові і мові персонажів – 58% і 42%, у повісті “Земля гуде” – 42% і 58%, у “Тронці” – 56% і 44%, у повісті “Далекі вогнища” – 60% і 40%.

Аналіз фразеології Павла Загребельного з погляду опозиції мова автора / мова персонажів засвідчує певні особливості функціонування фразеологізмів у його творах. Ці особливості виявляються насамперед у квантитативних характеристиках фразеології мови автора та персонажів у його творах. Якщо у прозі О. Гончара ФО приблизно порівну розподілені між мовою автора і мовою персонажів, то у творах П. Загребельного цей розподіл є нерівномірним. В одних творах мова автора і мова персонажів містить приблизно однакову кількість стійких словосполук. Наприклад, у “Думі про невмирущого” 58% ФО функціонує в авторській мові, а 42% в мові героїв твору, у романі “Європа 45” відповідно 43% і 57 % , у “Доброму дияволі” – 56% і 44%. Однак є твори, у яких розподіл ФО між мовою автора і мовою персонажів є відчутно непропорційним. Так, у романах “Євпраксія” і “Диво” питома вага фразеологізмів у мові автора є значно більшою, ніж у мові персонажів: 91% і 9% у “Євпраксії” і 72% та 28% у “Диві”. Можливо, це зумовлено прагненням письменника донести до читача своє “я”, виражене в мовних засобах, не розчиняючи його в мові дійових осіб.

На формування ідіостилю впливає і характер використання письменником фразеологічних засобів. Це може виявлятись у типовості чи нетиповості стійких словосполучень для різних форм опису – пейзажів, портретів, сюжетних подій, ліричних відступів тощо, у стильовій належності стійких словосполучень, у їх емоційному забарвленні, у виконуваних ними функціях.

При аналізі фраземіки прози О. Гончара впадає у вічі така особливість, як нерівномірна насиченість стійкими словосполученнями різних форм опису. Ця нерівномірність, очевидно, може пояснюватись як об’єктивно існуючими внутрішньомовними фактами, незалежними від творчої особистості автора, так і особливостями ідіостилю письменника, які виявляються в наданні переваги тим чи іншим мовним засобам у різних типах оповіді. Внутрішньомовними чинниками пояснюється невелика кількість ФО, використаних Гончарем у пейзажних описах. Причину цього вбачаємо в тому, що у фразеологічному фонді української мови кількість висловів, що можуть передавати пейзажні деталі, незначна. Творча ж індивідуальність письменника виявляється у наданні переваги фразеологізмам із значенням просторової необмеженості: “У повитих свіжим туманцем далях, скільки сягає око, бовваніють зелені острови сіл у садках; “Без краю чиста блакить і живі крапинки птахів по ній – оце такий тепер світ над нами”; “На всі чотири сторони світу – рівнина і рівнина, колишнє морське дно”; “Зате голі стернища тепер відкрилися кудись аж на край світу…”

Порівняно з Гончарем Загребельний значно рідше звертається до фразеології при відтворенні картин навколишнього світу. Можна навести лише поодинокі випадки вживання стійких словосполук у пейзажних описах: “Тільки ліс і шосе, кривенькі деревця й асфальт тяглися перед змученим втікачем, і не було їм ні кінця ні краю”; “Це був саме той шмат землі, де колись чорти гопки били”; “Ліс постав перед ним між небом і землею”. Вважаємо, що це зумовлено не лише невеликою кількістю в мові ФО на позначення пейзажних деталей, а й авторовими уподобаннями. П. Загребельний більше уваги приділяє сюжетним деталям, характеристиці дій. Отже, використання ФО при змалюванні пейзажів не є характерною рисою ідіостилю Павла Загребельного.

Функціонування ФО в авторській мові прози О. Гончара позначене такою рисою, як поєднання в одному реченні кількох ФО, близьких за семантикою та емоційно-експресивним забарвленням, або фразеологізмів та еквівалентних їм слів. Ця особливість більшою мірою притаманна авторській мові, ніж мові персонажів. При цьому лексичні та фразеологічні одиниці або доповнюють одна одну, або, маючи однакову семантику і подібне емоційно-експресивне забарвлення, посилюють стилістичний ефект від використання лексем і фразем.

 Прийомом нанизування фразеологічних синонімів письменник користується, наприклад,  у романах “Перекоп” та “Собор”, поєднуючи ФО до гибелі і до біса та по марусин поясок і по вінця: “– Ти не гарячкуй, Степане, – осадив його Килигей. – Толком розповідай: де, скільки [ворога]?

- До гибелі, до біса”; “– Лий, лий повну, не бійся! – примовляв дядько Ягор, а Лобода щось йому в чарку підливав із пляшки. – Отак, по марусин поясок … по вінця!..” Прикладом посилення значення слова за допомогою фразеологізму може бути функціонування ФО в повісті “Бригантина”: “Зараз ось такий [Порфир], а за хвилину вже інший, не знаєш, що встругне, якого коника викине”.

Аналіз фраземіки прози П. Загребельного дає підстави говорити, що така риса, як поєднання в одному реченні синонімічних семантикою фразем або фразеологізмів та еквівалентних їм слів у творах цього автора виявляється більшою мірою, ніж у творах О. Гончара. В аналізованих творах Загребельного спостерігаємо синтаксичні конструкції з великою кількістю однорідних членів-лексем, які синонімізуються з фразеологізмами. У романі “Спека”, наприклад, ФО краяти серце поєднується з лексемами кликати, вабити, обіцяти: “І тоді музика краяла студентські серця, кликала, вабила, обіцяла загадкові чари”. До такого прийому використання ФО автор звертається у романі “Диво”: “Сипав слова межи очі, мов полову, жбурляв їх на вас, горнув, витрушував”. Такий же прийом використано у романі “Розгін”: “Хтось порекомендував Олексія Кириловича Кучмієнкові, той покликав його до себе, довго випитував, вертів, крутив, обіцяв золоті гори, загравав і потроху залякував...”

Виразніший стилістичний ефект справляє поєднання в одному реченні кількох ФО. Автор поєднує як кілька узуальних фразем, так і узуальні та авторські. У “Спеці” на основі спільної семантики поєднано вислови ні те ні се і ні риба ні м’ясо: “Якщо ж балкон мовчав – це було ознакою, що дисертація – ні те ні се, ні риба ні м’ясо і не варта була того, щоб на неї витрачати енергію”. Кількість поєднаних ФО може бути доволі значною: “Ви дієте, як у Біблії, товаришу директор, – сказав він,– око за око, зуб за зуб, вухо за вухо, рану за рану, синяк за синяк, опечину за опечину”. Наведені та інші приклади використання Загребельним ФО свідчить, що він на відміну від Гончара, який здебільшого в одному синонімічному ряді поєднує одну лексему з однією фраземою або одну фразему з іншою, в одну низку об’єднує фразему і кілька лексем або кілька фразеологізмів. Це значною мірою посилює експресивність оповіді.

Значною мірою на формування ідіостилю письменника впливають функції, виконувані фразеологізмами в тексті твору. Серед таких функцій насамперед назвемо функцію текстотворення. Одним із виявів текстотвірної функції ФО є їх використання в ролі своєрідних сюжетних та проблемно-ідейних центрів твору або окремих його частин.

Для ідіостилю Олеся Гончара використання фразеологізмів як засобів сюжетотворення є характерним явищем. При цьому автор звертається як до узуальних фразем, так і до оказіональних висловів виразно афористичного характеру. Ця риса індивідуально-авторського стилю О. Гончара виразно виявилась уже в “Прапороносцях”. Своєрідним сюжетним стрижнем роману, квінтесенцією сюжету стає вислів нам наче на роду написано – завжди всіх визволяти і всіх рятувати. Інша сюжетна лінія твору – кохання Юрія Брянського і Шури Ясногорської. Основою цієї лінії є авторський крилатий вислів краса вірності, неодноразово використаний у тих розділах роману, де йдеться про це кохання. Опорними точками сюжету фразеологізми виступають у повісті “Бригантина”. Згідно з сюжетом, Порфир Кульбака, персонаж твору, потрапляє до спецшколи за правопорушення. Цей період його життя узагальнено передається фразеологізмом збитися з курсу: “Одне слово, збився з курсу, блукаючи в своїх галасвітах”. Перебування в спецшколі, ті душевні страждання, які відчуває хлопець, відтворюється висловом спокутувати вину: “- А як же ти хотів? - очі Валерія Івановича посуворішали. - Проштрафився, то й спокутуй”. Під час перебування у стінах виховного закладу персонаж усвідомлює свою провину і прагне повернутись до нормального життя. Внутрішнє оновлення героя образно передається фраземою стати людиною: “Бо мамі ж одна думка: щоб ти людиною став. Людиною, розумієш?”

При зіставленні фраземіки творів О. Гончара і П. Загребельного з погляду текстотвірної функції спостерігаємо частіше звернення Загребельного до стійких словосполук у ролі заголовків частин твору. Звичайно, йдеться про ті твори, частини яких мають свої назви. Наприклад, у романі “Європа 45” у назвах чотирьох розділів ужито фразеологізми. У двох розділах назвами є народні ФО з вогню та в полум’я і куди ноги несуть. Один розділ має назву “До Бога високо, до Франції далеко”. В основі назви лежить трансформована калька з російської ФО до Бога высоко, до царя далеко. Звертається автор і до літературних цитат. Один розділ “Європи 45” називається “Час розплати настав”. Функцію назви виконує відомий рядок з пролетарського гімну “Інтернаціонал”.

Деякі з розглянутих ФО одночасно з назвами розділів є і смисловими центрами цих розділів, узагальнюючи зображені в них події. Так, у розділі “З вогню та в полум’я роману” “Європа 45” говориться про те, що герой з однієї небезпечної ситуації потрапляє в іншу: “З вогню він [Михайло Скиба] потрапив у полум’я. Втікав з баржі, щоб не бути розстріляним у Ванні, і ось примандрував сам до цього проклятого Ванна, щоб його спіймали тут, як мишу, й розстріляли тепер уже напевне”. Таким чином, порівнявши використання авторами ФО у ролі центрів повідомлення, можна зробити висновок, що ця функція може свідчити про певні особливості аналізованого ідіостилю.

Найголовнішою стилістичною функцією ФО в мові художнього твору, очевидно, слід вважати створення за їх допомогою певного стилістичного забарвлення всього твору чи його окремих частин. Визначальною рисою Гончаревих творів є колорит ліризму й романтичної піднесеності, тісно переплетений з реалістичністю зображення дійсності. Іншими словами, спостерігаємо поєднання в ідіостилі письменника високого і звичайного чи навіть зниженого. Співвідношення стилістично піднесеного й зниженого на загальному тлі нейтрального, загальновживаного і визначає колорит стилю взагалі, окремого твору чи його складників. Тональність твору зумовлюється, зокрема, і функціонуванням у ньому фразеологічних засобів. Поєднання двох стильових ключів – поетичного та емоційно стриманого – спостерігаємо в романі “Твоя зоря”. Події твору відбуваються здебільшого у двох часопросторових площинах – у двадцяті роки минулого століття у полтавському селі Тернівщина та у близький до нас час в одній із сучасних заокеанських країн. Цими особливостями хронотопу твору зумовлений добір автором фраземіки. Розділи роману, де змальовано дитинство Кирила Заболотного в Тернівщині, насичені ліризмом та емоційністю, пройняті поетичністю. Мова цих розділів позначена значною кількістю емоційно забарвлених фразеологізмів, висловів фольклорного походження.

Фраземи, що функціонують у “тернівщанських” розділах, здебільшого мають виразне емоційно-експресивне забарвлення, позначені яскравою образністю та метафоричністю, українським національним колоритом. Завдяки цим ФО тон оповіді стає то ніжно-ліричним, то стривоженим, то осудливим, але ніяк не байдужим: “А від вікна господар приязним оком міряє нас, вгадуючи, видно, де чий і хто вважається старшим у цій ватазі...”; “З приводу такого нашестя женихів тернівщанські матері застерігали дочок:

– Ви з тими захожалими кавалерами не дуже. […] Довіриться йому дівчина, а він зірвав вінок і шукай вітра в полі…” Таким чином, ФО завдяки поширеності в тексті і виразним емоційно-експресивним потенціям значною мірою зумовлюють ліричну наснаженість “тернівщанських” розділів “Твоєї зорі”. Зовсім іншою стає тональність роману в розділах, де зображено заокеанське життя. Зміна тональності оповіді певною мірою, пов’язана і зі зміною принципів уживання фразеологічних засобів. По-перше, зменшується кількість ФО. По-друге, стає виразно помітною зміна їх якості. Автор частіше добирає вирази безобразні, зі слабо вираженою метафоричністю. Це значною мірою знижує емоційність оповіді: “Сюди й туди снують бензовози, що супроти застиглих повітряних велетів здаються маленькими, просто іграшковими”; “Лише акуратні стовпчики, схожі на верстові, раз у раз виникають, миготять упродовж дороги...”; “…вважалось, до речі, що він [Заболотний] кревна рідня мікробіологу Заболотному, який свого часу в Індії рятував людей від чуми та холери…”

Аналіз фраземіки прози Павла Загребельного з погляду її впливу на формування стилістичного забарвлення твору показує, що фразеологічний склад ранніх і пізніших його творів різниться за стилістичними властивостями. Фразеологія авторської мови ранніх творів (“Дума про невмирущого”, “Європа 45”, “Спека”) є менш експресивною, ніж у пізніших творах. У названих романах автор надає перевагу ФО зі слабше вираженою метафоричністю, з нижчим рівнем емоційності. За цими ознаками фразеологія мови автора відрізняється від фразеології мови персонажів. Пор.: “...осквернити Олин слух його ім’ям – це було понад силу”; “Англійці й американці взагалі воюють лише так, для форми”(Авт.). – “Не гни кирпу, Васю, не гни”;  “Мої хлопці та й я сам ноги на плечі і в бункер”(Перс.).

У творах, написаних пізніше, фразеологія авторської мови за рівнем експресивності майже не поступається фразеології мови персонажів. Пор.: “Коні потрюхикали нога за ногою...”; “Сивоок [...] вперше після Лучукової смерті якось відтанув душею”; “Він […] боявся, видно, що Сивоок знов почне за рибу гроші”(Авт.). – “–Але ж темрява – хоч в око стрель”; “– Та й натурчали вже мені повні вуха своїм криком новгород­ським”; “–Живу! – пересмикував той косими плечима. – Ні пес, ні видра”(Перс.). Наведені приклади свідчать про те, що зміни у стилістичному характері використаної П. Загребельним фраземіки були одним із чинників, які вплинули на емоційно-експресивне забарвлення його творів.

У третьому розділі “Трансформація стійких словосполучень та авторське фразотворення в ідіостилі письменника” досліджуються структурно-семантичні трансформації ФО та індивідуально-авторське фразотворення з погляду їх ролі у формуванні ідіостилю. Одним з виявів творчого використання мовного матеріалу в художній літературі є структурні та семантичні зміни (трансформації) стійких словосполучень. На сьогодні в українському мовознавстві явище трансформації фразеологізмів досліджено досить повно (праці Л. Авксентьєва, В. Білоноженко, І. Гнатюк В. Ужченка, В. Чабаненка та ін.) Однак при цьому авторські видозміни фразеологізмів звичайно розглядаються як стилістичний прийом, як один з аспектів їх функціонування у мові художньої літератури. Недостатньо висвітленим залишається питання про роль структурно-семантичних перетворень фразеологізмів у формуванні ідіостилю письменника. Не досліджено належним чином і те, як у трансформації ФО виявляється творча індивідуальність письменника, його світосприйняття, принципи відображення дійсності, зрештою його уподобання щодо прийомів використання фразеологічних засобів. Серед трансформованих фразеологізмів у прозі Олеся Гончара висловів, що зазнали структурних змін, найбільше. Такі ФО складають 42% від аналізованих нами стійких словосполучень. Для стилю Гончара характерним прийомом є уточнення, конкретизація семантики ФО за допомогою контекстуального оточення. Здебільшого це досягається введенням у вузький контекст конкретизуючого означення, пов’язаного з фраземою. У романі “Перекоп” вислів обливатися потом конкретизується означеннями чорним і каторжанським: “Відкривалися відділення банків, день і ніч гуркотіли на естакадах вози та обливались чорним каторжанським потом вантажники, спотикаючись на трапах з семипудовими ковшами та лантухами на плечах”. У повісті “Далекі вогнища” письменник вдається до такого прийому, змальовуючи портрет героїні. Фразеологізм бісики грають в очах уточнюється за рахунок означення карі: “Карі бісики вже грають в очах, обличчя після нічного сну цвіте, і причесана Ольга цього ранку на інший манер”.

Трансформовані ФО неодноразово спостерігаємо і в прозі Павла Загребельного. У романах “Добрий диявол” та “Диво”, наприклад, вони становлять 10 % від загальної кількості фразеологізмів, у “Європі 45” – 12%, у “Євпраксії” – 5%. П. Загребельний вдається до різних змін стійких словосполук – семантичних і структурних.

Семантична трансформація не є характерною для стилю П. Загребельного. Нами знайдено поодинокі випадки зміни значення стійких словосполук або появи чи зникнення певних семантичних відтінків фразеологізмів. Так, ФО збити з пуття тлумачиться як морально псувати, підбурювати на негідні вчинки. У романі “Спека” ця фразема змінює семантику, означаючи “ввести в оману”: “Однак Холод зовсім не належав до людей, яких можна збити з пуття випадковим вигуком”. Фактично ФО збити з пуття вживається із значенням, яке узуально закріплене за іншим висловом – збити з пантелику.

Помітним у творах П. Загребельного різних років є прийом подвійної актуалізації. Наприклад, автор обігрує пряме значення окремих компонентів виразу. Так, у вислові ні за що оком зачепитися обігрується пряме значення слова зачепитися, яке одночасно поєднується і зі словом око у складі фразеологізму, і зі словом рука у вільному словосполученні: “...Сивоок бачив тільки голий камінь, безнадійно сірий, вже по сході сонця розпечений до нестями, нікуди було сховатися, ні за що зачепитися не те що рукою – оком навіть!” Двоплановість ФО реалізується також за рахунок уведення до її складу компонентів, які дозволяють сприймати вираз і як фразему, і як вільну словосполуку: “Я б схопив його [Держикрая] за петельки. Та трусонув би так, що аж... Але спробуй ухопитися за петельки сучасної сорочки!” Ураховуючи типовість такого прийому використання фразеологізмів для творів П. Загребельного, вважаємо його однією з рис ідіостилю прозаїка.

Наступним логічним етапом у використанні письменником стійких словосполучень є індивідуальне творення фразеологічних сполук. Як стилетворчий фактор індивідуально-авторське фразотворення може розглядатись у кількох аспектах. Так, ознакою стилю письменника може бути сам факт наявності чи відсутності у його створах авторських надслівних утворень. Авторська індивідуальність може бути виявлена і при аналізі індивідуально-авторських ФО з погляду типологічних особливостей авторських новотворів, тематичних груп, у які вони об’єднуються, а також з’ясування співвідношення традиційного і новаторського в індивідуально-авторському фразотворенні. Серед авторських фразеологічних новотворів виділяємо дві групи висловів. Першу становлять стійкі словосполучення, які, як і узуальні ФО, є засобом вторинної номінації. Вважаємо, що такі вислови свідомо створювались автором як засіб експресії. До другої групи належать словосполучення і речення, які не створювались автором із “запрограмованою” фразеологічністю, однак набувають ознак афоризму і можуть відноситись до фразеологізмів.

У прозі Олеся Гончара представлені вислови обох груп. Уважаємо, що для формування його ідіостилю більше значення мають афористичні вислови, які, з одного боку, є своєрідними символами його творчості, з іншого – у них виявляється світобачення і світовідчуття письменника. Саме авторські афоризми сприймаються читачами й дослідниками як репрезентанти окремих творів або всього творчого доробку письменника. Так, невід’ємною частиною мовної тканини “Прапороносців” стали афоризми Гарно рятувати людей. Краще, ніж убивати; Найвища краса – це краса вірності. У наведених висловах, які асоціюються саме з творчістю О. Гончара, сконденсовано ознаки його стилю – глибокий ліризм, поєднаний з урочистою патетикою і піднесеністю.

Аналіз індивідуально-авторської фразеології Олеся Гончара з погляду об’єднання у тематичні групи засвідчує, що індивідуально-авторські ФО ідіоматичного типу вживаються на позначення більш-менш чітко виражених реалій, рис зовнішності чи вдачі, емоційних виявів (пасльонові діти, ніяких тріщин у душі, не в ту форму відлитий), а афоризми здебільшого стосуються морально-етичної або суспільно-політичної сфери діяльності людини (Бережіть собори душ своїх; На нашій вулиці анонімок не пишуть; У справедливих армій доля завжди прекрасна).

Індивідуально-авторське фразотворення П. Загребельного також позначено певними особливостями, що дає підстави говорити про вияв авторської індивідуальності на рівні оказіональної фразеології. Так, аналіз афористичних висловів не виявив ФО такого типу, які б вийшли за межі твору і були б свого роду його “візитними картками”, як названі вище афоризми О. Гончара. Афористика Загребельного засвідчує таку рису його стилю, як виразний повчальний характер висловлювань, побудованих у формі завершеної думки: “Випадковий в інженерії чоловік стає директором заводу і забиває ринок нікчемними виробами, так само нікчемними, як він сам, бо від сірої курки – сірі й курчата”; “Коли Карналеві казали, що один з провідних конструкторів, на жаль, не байдужий до зеленого змія, академік просто відмовлявся обговорювати поведінку конструктора, заявляючи:

– Ліпше розумний п’яниця, ніж тверезий дурень”. Таким чином, повчальний характер значної частини фраземіки П.Загребельного виявляється не лише в доборі фразеологізмів, а й у авторському фразотворенні.

Аналіз оказіональних ФО з погляду належності до певних тематичних груп засвідчує певні відмінності фраземіки П.Загребельного від фраземіки О. Гончара. Авторські афоризми здебільшого вживаються на позначення життєвих принципів чи ставлення до навколишніх реалій: “Рядові боги мене не цікавлять. Я атеїстка-монотеїстка. Вже коли вішатись, то на високім дереві”; “Природа не створила нічого досконалішого за жінку, а людина – за корабель. Принаймні так вважав Яковенко”. Оказіональні ФО ідіоматичного типу найчастіше належать до тематичних груп, що вживаються для характеристики дії: як пес на ланцюг, як олень під постріл; заплутати, як рибу в сітку; сміятися просто в ніс. Оказіональна фразеологія Загребельного засвідчує іноді доволі несподівані асоціації, на підставі яких творяться авторські фразеологізми. Так, на позначення густої щетини на неголеному обличчі автор у романі “Розгін” уживає ФО хоч вовком вий: “...волосся в нього [у Зота], що колись, мабуть, як і у всіх людей, росло на голові, з невідомих причин перемандрувало на обличчя, на черепі лишилися тільки ріденькі кущики, зате на щоках чорніли такі гущавини, хоч вовком вий”. Традиційно цей вислів уживається для вираження безвихідного, скрутного становища, великого відчаю, досади тощо. Основою загальномовної семантики цієї ФО є асоціація вовчого виття з людським плачем. Авторська ж фразема створена на основі того, що щетина асоціюється з густими хащами, де вовк, згідно з уявленнями, живе. Отже, творчі особливості автора виявляються в “обробці” фразеологічних ФО, а саме у наданні переваги тим чи іншим прийомам, частота їх використання, характер досягнутих стилістичних ефектів, семантична насиченість, зв’язок з ідейно-художнім задумом.

У Висновках підсумовуються результати дослідження. Зокрема визначається, що стійкі словосполуки є тим складником мови художнього твору, який органічно поєднує в собі як загальномовне, так і оказіональне. Зважаючи на стійкість форми і семантики, традиційність у вживанні ФО, доцільно здійснювати аналіз ролі фраземіки у формуванні індивідуально-авторського стилю письменника, зіставляючи фразеологію, використану в творах одного автора, з фразеологією, використаною в ідіостилі іншого.

Аналіз фраземіки в індивідуально-авторських стилях Олеся Гончара і Павла Загребельного показав, що в доборі ФО названими авторами наявні риси, які значною мірою впливають на формування ідіостилю. Основним чинником добору фраземіки є стильова домінанта і особливості авторського світогляду. Стильовою домінантою Олеся Гончара є поєднання романтичного та реалістичного з пріоритетом романтичного. Цим пояснюється прагнення автора до використання ФО з виразним романтичним забарвленням. Оскільки названа риса ідіостилю Гончара простежується у більшості його творів незалежно від часу написання, вважаємо її стилетворчою. У прозі Загребельного значну частину фраземіки складають вислови повчального характеру або ФО з іронічним забарвленням. Такі фразеологізми є репрезентантами повчальності, насиченості різноманітною інформацією, іронічності авторської оповіді як характерних рис ідіостилю П. Загребельного.

Аналіз фразеологічного складу художніх творів засвідчує наявність у них ФО, використання яких зумовлено не тільки об’єктивними чинниками, а й суб’єктивними, насамперед симпатією автора до цих фразем. Називаємо ці ФО фраземами-фавори­тами і вважаємо схильність письменника до використання подібних висловів одним із чинників добору фразеологічного матеріалу, а самі фраземи-фаворити – розпізнавальними мітками індивідуально-авторського стилю.

Риси ідіостилю письменника виявляються й у функціонально-стилістичному навантаженні фразеологізмів. Виявом авторської індивідуальності є надання переваги тим чи іншим функціям ФО, а також створення певного емоційно-стилістичного забарвлення твору або його частин.

Виразно виявляються відмінності між ідіостилями Олеся Гончара та Павла Загребельного при аналізі фраземіки їх творів з погляду стилістичних властивостей. Твори О. Гончара незалежно від часу написання загалом зберігають виразне лірико-романтичне забарвлення. Значною мірою це зумовлюється постійним використанням автором ФО з високою емоційною наснаженістю та потужним струменем ліризму. Стилістичне забарвлення прози Павла Загребельного протягом творчого шляху зазнавало змін. Фраземіка його ранніх творів є менш експресивною порівняно з фраземікою ранніх творів Олеся Гончара. У пізніших творах, особливо у романах, події яких хронологічно збігаються з часом їх написання, фраземіка набуває виразного жартівливого забарвлення. В історичних романах, особливо “київського” циклу, у фраземіці стає помітним забарвлення іронії, а то й сарказму. Таким чином, зміни у функціонально-стилістичному навантаженні фразеологізмів дають можливість простежити за змінами в ідіостилі письменника в цілому.

Виявом авторської індивідуальності є творче використання фразеологічного матеріалу. Ознаками ідіостилю можуть бути такі риси, як надання переваги тим чи іншим прийомам трансформації, частота їх використання, характер досягнутих стилістичних ефектів, зв’язок з ідейно-художнім задумом та зображуваними реаліями. Особливості ідіостилів названих авторів виявляються у статистич­них характеристиках трансформованих фразеологізмів. Так, у прозі Олеся Гончара близько половини ФО видозмінені шляхом уведення до їх складу конкретизуючих, уточнюючих означень. Типовим прийомом є також заміна компонентів фраземи словами, які мають зв’язок із зображуваними реаліями. У фраземіці Павла Загребельного помітним є такий прийом, як подвійна актуалізація фразеологізмів, тобто обігрування прямого значення складників вислову. Близьким до цього прийому є введення до складу ФО компонентів, які дають можливість сприймати фразему і як вільне словосполучення, і як нерозкладне. Такий прийом трансформації також є типовою рисою ідіостилю П. Загребельного.

Індивідуально-авторське фразотворення також є репрезентантом рис індивідуально-авторського стилю. Аналіз оказіональних фразеологічних утворень доводить, що авторські фразеологізми несуть на собі відбиток творчої особистості письменника. Значна частина оказіональних фразеологізмів (як афоризмів, так і висловів-ідіом) у прозі Олеся Гончара позначена лірико-романтичним забарвленням. Павло Загребельний творить авторські ФО виразно повчального або іронічного характеру. Письменник не лише добирає, а й створює фразеологізми згідно з особи­востями свого світобачення.

Таким чином, аналіз фраземіки у названих вище аспектах (особливості добору, функціонально-стилістичне наванта­ження, структурно-семантичні трансформації та індивідуально-авторське фразотворення) свідчить, що фразеологія художнього твору є одним із важливих чинників формування індивідуально-авторського стилю.