ФОРМУВАННЯ ТЕМАТИЧНОЇ ГРУПИ „НАЗВИ ПОСУДУ” В СУЧАСНІЙ УКРАЇНСЬКІЙ ЛІТЕРАТУРНІЙ МОВІ

Краткое содержание

У „Вступі” обґрунтовано актуальність вибору теми дисертаційного дослідження, зазначено її зв’язок з науковою проблематикою установи, в якій виконано роботу, сформульовано мету й завдання дослідження, визначено новизну роботи, окреслено теоретичне і практичне значення отриманих результатів та форми їх апробації.

Перший розділ – “Номінація явищ матеріальної культури як предмет лінгвістичного опису” – складається з трьох підрозділів.

У першому підрозділі – “Логіко-предметне членування лексики на позначення посуду в етнографічних джерелах” – проаналізовано етнографічні праці, в яких описано різноманітні класифікації предметів посуду і начиння.

Виявлено, що сучасні  і давні етнографічні джерела розділяють посуд і начиння за:

1)  функціональним призначенням;

2)  матеріалом виготовлення;

3)  формою.

 Посуд і начиння є обслуговуючим, периферійним придатком сфери харчування і житлово-поселянського   комплексу.   Переважна   більшість   етнографів (Т. Гонтар, Г.Кожолянко, О. Пошивайло, О. Тищенко, Є. Шевченко та ін.) диференціює посуд і начиння українців за функціональним призначенням.

Найповнішою класифікацією за аспектом призначення є класифікація начиння, представлена у монографії „Українська минувшина”, де різноманітне господарське начиння українців розподіляється на два основні типи: хатнє і дорожнє.

І. Хатнє начиння.

1.      Начиння для зберігання і переробки зерна та борошна (ступа, солом’яник, жорна, сито).

2.      Начиння для приготування хліба і борошняних виробів (пікна діжа, качалка).

3.      Начиння для переробки і зберігання молока і молочних продуктів (скіпці, дійниці, маслобійки).

4.      Начиння для вживання їжі (миски, полумиски, ополоники).

5.      Начиння для варіння їжі (горщики, баняки, рогачі).

6.      Начиння для механічної обробки їжі під час її приготування (мішалки, збивалки, друшляки).

7.      Начиння для збирання і зберігання фруктів, овочів, коренеплодів (кошики, корзинки, кобелки, слоїки).

8.      Начиння для квашення і соління овочів, сала, м’яса (діжі, бочки, кадуби).

9.      Начиння для перенесення і зберігання води і напоїв (відро, путня, коромисло).

10.   Начиння для прання, прасування, миття й купання (цебро, жлукто, рубель).

11.   Начиння для приготування корму і годівлі худоби та птиці (ясла, цебер, корито).

ІІ. Дорожнє начиння.

1. Начиння для перенесення їжі й рідини (барилка, двійнята).

2. Начиння для збирання грибів та ягід (кошелі).

3. Начиння для перенесення тягарів (корзини, торби, короби).

Детальніша класифікація посуду за функціональним призначенням подана в монографії  „Етнографія України”: 1) побутовий; 2) побутово-декоративний та декоративний; 3) техніко-декоративний посуд .

У  спеціальній літературі  з  кулінарії,  як і в етнографічних джерелах, посуд і начиння не диференційовано. Розрізняються лише два різновиди: посуд і столові прибори.

В УРЕ   за   функціональним   призначенням посуд диференційовано на: 1)господарський; 2) декоративний; 3) хімічний [УРЕ, ІХ: 33].

За матеріалом виготовлення сучасний посуд можна поділити на: металевий (сталевий, емалевий, алюмінієвий, жерстяний, чавунний, латунний, мельхіоровий, мідний тощо); керамічний (гончарний, фарфоровий, фаянсовий, майоліковий); пластмасовий; скляний; дерев’яний [УРЕ, ІХ: 33].

М. Фріде у своєму дослідженні „Форма й орнаменти посуду з Поділля” виділяє два основних і один проміжний тип посуду: 1) посуд розкритої форми; 2) посуд закритої форми; 3) перехідний до закритих форм тип посуду.

У другому підрозділі – “Стан дослідження номінацій посуду в сучасній лінгвістиці” – зазначається, що ця тематична група лексики не була об’єктом спеціальних досліджень, хоч побутова лексика постійно привертає до себе увагу мовознавців. У зв’язку з аналізом ремісничної термінології до неї звертався О. Трубачов. В. Німчук спорадично досліджував етимони назв посуду в давньоруській лексиці. У зв’язку з аналізом метрологічних одиниць лексику на позначення посуду описував  В. Винник.

Дослідженню  діалектних  назв  гончарного  посуду  присвячені праці Л. Спанатій (гончарна лексика в говорах української мови), М. Кривчанської (лексика гончарного промислу Полтавської області), В. Бережняк (гончарська лексика східнополіського діалекту).

Системологічний аналіз назв посуду побутово-виробничого призначення здійснювався на матеріалі української мови О. Малюк у культурологічному аспекті. В історичному аспекті спорадично назви посуду розглядала О. Крижко (розвиток семантики побутової лексики українських літописів кінця XVII – початку XVIIІ ст. (назви їжі, напоїв, продуктів харчування)). І. Каминін вивчав структурно-семантичне освоєння запозичених слів у сучасній українській літературній мові на матеріалі побутової лексики.

У третьому підрозділі – “Системне вивчення лексики на позначення предметів посуду” – визначено критерії віднесення лексичних одиниць до тематичної групи “назви посуду”.

Критерій об’єднання слів у тематичну групу - певна спільна ознака, яка виділяється в словах на основі їх номінативно-репрезентативної функції.

У межах тематичної мікросистеми виділяються лексико-семантичні групи, які являють собою власне мовні об’єднання слів, що базуються на парадигматичних відношеннях.

          Запропоновано таку лексико-семантичну організацію цієї лексики:

1. Назви посуду, мотивовані словами, що позначають продукти, вміст посуду.

2. Номінації назв посуду, в основі яких лежать одиниці виміру.

3. Назви, які вказують на первинну функцію (призначення) посудини.

4. Назви посуду, мотивовані матеріалом, з якого цей посуд виготовлено.

5. Метафоричні найменування посуду.

6. Назви посуду за ознакою зовнішньої форми предмета.

7. Назви посуду за зовнішньою ознакою чи  технологією виготовлення.

8. Назви посуду за ознакою пошкодженості і дефекту.

9. Назви предметів посуду за ознакою розміру.

10. Назви посуду за ознакою кольору.

11. Назви, мотивовані мірою наповнення посуду.

        12. Деетимологізовані назви посуду.

У  другому розділі - „Структурна  організація та принципи  номінації    предметів посуду в українській літературній мові” - розглядаються лексико-семантичні зв’язки і типи назв посуду в сфері номінації відповідних предметів. Усі назви розділені на 12 ЛСГ за класифікуючими ознаками. Аналіз кожної ЛСГ становить окремий підрозділ (усього 12) і супроводжується короткими висновками з кількісними даними.

Серед дослідженої тематичної групи „назви посуду” в українській літературній мові виявлено найбільше лексем (151), мотивованих суттєвою ознакою – продуктами, які вони вміщують чи для приготування (зберігання) яких використовуються. Значна кількість назв посуду цієї ЛСГ зумовлена різноманітністю людського харчування і наявністю спеціального посуду для приготування певних страв, напоїв, продуктів. Більшість лексем цієї групи мають іншомовні основи, що пов’язує їх з неологізмами і запозиченнями, бо саме через економічні і культурні зв’язки з іншими народами в побуті нашої країни з’явилися нові страви, напої та спеціальний посуд для їх приготування, подавання до столу, зберігання (ар’яниця, вафельниця, кавник, кавничка, креманка, крюшонниця, сотейник, тортниця, чайник). І хоч у цій групі назв посуду багато слів іншомовного походження, проте всі вони створені за словотвірними моделями української мови і не сприймаються сучасними мовцями як запозичення. Більше того, ці лексеми адаптувалися на ґрунті української мови і продукують демінутиви, переважно зменшено-пестливі форми (креманочка, салатничок, салатничка).

Друга за кількістю ЛСГ – номінації назв посуду, в основі яких лежать одиниці виміру, представлена 140-а  словами. Можна виділити в складі   метрологічної лексики цієї групи такі основні ряди назв:

1.      Назви посуду числівникового походження (62);

2.      Назви різних видів посуду з первісним метрологічним значенням (50);

3.      Назви, пов’язані з лексемою «міра» та її іншомовними відповідниками (18);

4.      Назви, які вказують на первинну функцію (призначення) посудини (7);

5.      Метафоричні назви у метрологічній лексиці (3).

Метрологічні назви посуду переважно давні і строкаті за походженням: лексема третинник містить вказівку про первісний праслов’янський принцип поділу на три; ґальба, фердиль, фирдель (нім.), кварта (лат.), антал, анталаг (угор.). У сучасній українській мові ці лексеми уже активно не функціонують, бо була створена нова метрична система. 

У тематичній групі „назви посуду” значний масив  становлять лексеми, які вказують на первинну функцію (призначення) посудини, – 110. Майже усі вони мотивовані дієсловами. Значна кількість (20) – це слова-композити, перша частина яких – іменник, який позначає продукти, вміст посуду, а друга – дієслово (макітра, салотовка).

Частина лексем цієї групи входить до складу назв посуду,  мотивованих словами, що позначають продукти, вміст посуду. Це виключно лексеми-композити, перша частина яких – іменник, що позначає вміст посудини, друга – дієслово, що вказує на первинне призначення посудини (воду носити → водонос; каву варити → кавоварка; сало товкти→ салотовка; брагу варити → браговар тощо).

Група назв посуду, мотивованих матеріалом, з якого цей посуд виготовлено, чисельна (70), і склад її продовжує поповнюватися, бо  сучасні технології продукують нові матеріали, з яких виготовляють посуд. Значна частина  лексем цієї групи  архаїзувалася та відійшла на периферію (берестянка, дубник, скудель). Натомість завдяки міжнаціональним культурним і торговельним зв’язкам з іншими державами з’явилися нові предмети посуду і лексеми, що їх позначають (фарфор, фаянс).

Назви посуду, пов’язані з характерною (певною) формою посудини, налічують 23 лексеми, мотивовані переважно прикметниками (довжанка, кривак, кругляк) й іменниками (стовбушка), що позначають форму усієї посудини чи певної найвиразнішої її частини. Номінації утворені за допомогою метафоричного перенесення ознак. Більшість цих лексем архаїзувалася і побутує лише в говірках. Серед новіших утворень цієї групи назв посуду переважають запозичення, які зазнали дериваційного впливу сучасної української мови (розетка).

Лексико-семантична група назв за зовнішньою ознакою чи  технологією виготовлення посуду представлена 20-ма лексемами. Засвідчені лексеми мотивовані дієсловами, що позначають процес (технологію) виготовлення предметів посуду (довбанка, переріз, різанка).

Виявлено 17 назв посуду за ознакою пошкодженості і дефекту. Це номінації переважно кераміки чи скляного посуду, бо в давні часи користувалися саме глиняним посудом, який легко щербився, надколювався. Деривати цієї ЛСГ мотивовані переважно дієсловами: перерепатись ® перерепанка; щербитись ® щербань тощо. У сучасній українській мові слова, що позначають посуд з певними (характерними) дефектами, є дериватами, мотивованими дієсловами та іменниками. Переважна більшість цих утворень побутує лише в говірках та в спеціальній гончарській лексиці. Вона у великій мірі зберігає ті особливості словотвірного процесу, яких у сучасній українській літературній мові вже немає.

Кількість номінацій посуду, мотивованих їх розміром, нечисельна (14). Крім мотивуючих прикметникових основ, на розмір посудини вказують модифікаційні суфікси (мацінча, маценя, варінча).

Лексеми, які відбивають зв’язок з кольором усієї посудини чи її частини, в тематичній групі „назви посуду” репрезентовані 2-ма словами: біляк, полива.

           Дві лексеми на позначення посуду, зафіксовані «Словарем української мови» за ред. Б.Грінченка, та їх демінутиви належать до групи назв посуду, мотивованих мірою його наповнення (повниця, виднівка). Ці слова в сучасній українській мові архаїзувалися, тому СУМ їх не фіксує.

              Третій розділ - „Дериваційна система назв посуду в українській літературній мові” -  присвячено  дослідженню номінативних та дериваційних процесів у лексичному масиві цих назв.

Досліджувані назви посуду утворюються  суфіксальним способом словотворення – найпоширенішим і найпродуктивнішим, способом чистого складання з його основними різновидами (складно-суфіксальним і складно-нульовим) і семантичним (лексико-семантичним), який полягає в тому, що „внаслідок додаткового навантаження лексичним значенням  існуючого в мові слова утворюється нове слово”.

У першому підрозділі – “Назви посуду, утворені суфіксальним способом” - опис системи суфіксального словотвору іменників, які належать до тематичної групи назв посуду, здійснюється за такою схемою: суфіксальні словотвірні типи іменників-дериватів поділяються за характером твірних основ, тобто за граматичним характером слів, які мотивують деривати (іменник, прикметник, дієслово тощо).

При аналізі суфіксальних словотвірних типів та поодиноких іменників зважалося на те, що суфікси, виконуючи основну свою функцію, словотвірну, тісно пов’язані з закінченнями і разом з ними беруть участь у вираженні граматичних значень, зокрема значення роду. Тому похідні, що об’єднуються в словотвірні типи, а також поодинокі утворення всередині груп, виділених за частиномовною належністю мотивуючих слів, за типом словотвірного значення, розглядаються відповідно до граматичного значення роду. Послідовність аналізу словотвірних типів у кожній групі зумовлена кількістю похідних.

У другому підрозділі – “Складні іменники – назви предметів   посуду” – іменники-композити представлені невеликою групою похідних (54). Усі вони утворені об’єднанням двох (рідше трьох) основ або слів. Таке об’єднання може супроводжуватися суфіксацією, тому серед проаналізованих складних дериватів визначено два способи словотворення: чисте складання та складно-суфіксальний спосіб чи складно-нульовий.

Складні іменники на позначення посуду утворюються на базі таких синтаксичних словосполучень: дієслівних (самовар, кавоварка); іменникових (електрочайник). При словоскладанні іменники утворюються поєднанням двох повноцінних іменників в один складний за допомогою сполучних звуків або без них: термоконтейнер, термос-лоток.

Дієслова, які стали другими основами іменників-композитів зі значенням знарядь дії, можна умовно згрупувати навколо семантичних множників. Композитні іменники, які використовують дієслівні основи з тими самими семантичними множниками, становлять один деривативний клас аналізованої словотвірної категорії.

Перший семантичний множник «переміщувати в просторі в певному напрямкові» містить дієслово носити. Він представлений в композитах усіченими основами типу -нос (водонос), -ніска (водоніска). Другий семантичний множник «подрібнювати» представлений   дієсловом  терти. Він виступає  в  іменниках  основами  типу  -тра (макітра), -тирка (салятирка). Третій семантичний множник «змінювати зовнішній вигляд, розмір, стан предмета» трапляється в дієсловах гріти, варити, товкти. Вони виступають другими  основами  складних  іменників,  наприклад: -вар (браговар, самовар), -варка (кавоварка, соковарка, скороварка), -товка (салотовка).

Складні іменники зі значенням знарядь дії в матеріалі дослідження не бувають афіксальними утвореннями, які формально і семантично мотивувалися б не словосполученнями, а іншим складним словом і утворювалися б тільки афіксами. Творення згаданих іменників-композитів відбувається за двома словотвірними типами, в яких друга основа є дієслівною, а до неї додаються іменникові суфікси   -#, { -й}+ -к(-а): самовар, водогрійка.

ВИСНОВКИ

У тематичній групі «назви посуду» простежуються в основному загальні тенденції і закономірності функціонування та формування лексичної системи української мови. Група лексики, яка стала об’єктом дослідження, охоплює  1 050 одиниць.

Назви посуду – це кількісно помітний розряд лексики, який в українській літературній мові характеризується певними семантико-словотвірними особливостями. Склад цієї тематичної групи неоднорідний, а поняттєва система  складна, бо ця тематична група існує на перетині інших тематичих груп (начиння, посуд виробничого призначення, знаряддя, за допомогою яких готується їжа тощо), вбираючи їх лексику, різну за  кількісним і якісним складом.

Постійне поповнення тематичної групи „назви посуду” відбувається: а) шляхом  уведення в обіг власних національномовних новотворень; б) калькуванням  з інших мов;       в) запозиченням іншомовних лексем з подальшим їх коригуванням та пристосуванням до норм і законів української мови.

Досліджувана тематична група лексики сформувалася переважно на основі власних (праслов’янських блюдо, сковорода, котел, судно, гарнець і питомих українських макітра, ковганка, салотовка) лексичних ресурсів, а також шляхом прямих та опосередкованих лексичних запозичень з німецької, польської, французької, російської та інших мов. Головним джерелом поповнення тематичної групи «назви посуду» постають національномовні  словотвірні засоби, які забезпечують відповідне її оформлення і підпорядкування граматичним, лексичним і фонетичним особливостям.

Наявність іншомовних запозичень пояснюється впливом екстралінгвістичних чинників. Іншомовні лексеми точно називають предмети   посуду, характерні для культури різних народів (піала, кісе, філіжанка). Чим пізніше увійшли ці слова в лексичний масив назв посуду, тим більше вони позбавлені емоційного забарвлення і відзначаються високою здатністю утворювати похідні одиниці (крюшонниця, креманка), легко  вписуються в українську мову, зазнають фонетичної, морфологічної   та семантичної адаптації. Давні запозичення  назв посуду (таріль, миса) настільки адаптувалися,  що їх демінутивні форми (1-ого  і 2-ого ступенів тарілка, тарілочка, миска, мисочка) сприймаються як питомі.

У номенклатурі назв посуду виділяються різні за обсягом і структурою групи слів, об’єднані тематично і функціонально на основі зв’язків ознак, предметів і явищ дійсності, які вони позначають. Серед великої кількості тематично однорідних груп вирізняються такі угрупування назв посуду:

1. Назви посуду, мотивовані словами, що позначають продукти, вміст посуду (151).

2. Номінації назв посуду, в основі яких лежать одиниці виміру (140).

3. Назви, які вказують на первинну функцію (призначення) посудини (110).

4. Назви посуду, мотивовані матеріалом, з якого цей посуд виготовлено (76).

5. Метафоричні найменування посуду (58).

6. Назви посуду за ознакою зовнішньої форми предмета (23).

7. Назви посуду за зовнішньою ознакою чи  технологією виготовлення посуду (20).

8. Назви посуду за ознакою пошкодженості і дефекту (17).

9. Назви посуду за ознакою розміру (14).

10. Назви посуду за ознакою кольору (2).

11. Назви, мотивовані мірою наповнення посуду (2).

12. Деетимологізовані назви посуду (420).

Кожна з таких лексико-семантичних груп – окрема мікросхема, компонентам якої притаманні особливі семантико-парадигматичні зв’язки. Тематичне членування досліджуваного лексичного масиву вияскравлює місце кожного слова у тематичній групі „назви посуду”, сукупність зв’язків і відношень між лексемами тієї чи іншої ЛСГ, а також  логічну та лінгвістичну  системність тематичної групи „назви посуду” загалом.

           Системний зв’язок елементів спостерігається в колі будь-якої лексико-семантичної групи, однак виразніше він виступає при вивченні макрогруп. Зв’язуючими ланками між ними виступають периферійні лексеми, які нерідко водночас тяжіють до різних груп. Одне й те ж слово може входити у дві лексико-семантичні групи. Наприклад, слова-композити макітра, кавоварка, салотовка мотивовані дієсловами, які вказують на первинну функцію (призначення) цієї посудини, та іменниками, що позчають продукти, вміст посуду. Тому межі певних лексико-семантичних груп розмиті й окреслення їх відносне.

Характеристика семантичних особливостей назв посуду в українській мові пов’язана з аналізом їх словотвірних властивостей, що є підтвердженням тісної взаємодії двох підсистем мови – семантики і словотвору.

Утворюються такі назви трьома основними способами деривації: суфіксальним, складанням, лексико-семантичним. Найширше в досліджуваній лексиці представлений спосіб прямої номінації, чи „номінації словотвірного характеру” (738), в межах якої переважна більшість лексем (682) утворена суфіксальним способом. Структурна різноманітність аналізованих назв посуду дає змогу кваліфікувати їх стосовно словотвірних типів.

Назви посуду мотивуються іменниками (196): виявлено 6 відсубстантивних словотвірних типів; прикметниками (118): 7 відприкметникових словотвірних типів; дієсловами (71): 10 віддієслівних словотвірних типів; числівниками (26): 8 відчислівникових словотвірних типів. В окремих випадках засвідчено явище множинної мотивації, при якому виявлені похідні назви посуду одночасно співвідносяться з основами  різних частин мови, наприклад, залізняк ← залізний і залізо, мідниця ← мідний і мідь, водник ← водний і  вода.

Кожний словотвірний тип характеризується певною дериваційною базою, тотожністю словотвірного значення, ступенем активності та продуктивності в українській мові. Встановлено, що суфіксальні    іменники – назви посуду – належать переважно до продуктивних типів, рідше непродуктивних і малопродуктивних, які розглядаються в дисертації з урахуванням родової належності дериватів. Переважна більшість мотивованих назв посуду (400 з 738) – це іменники у формі жіночого роду. Найпродуктивнішим виявився словотвірний  тип   з  суфіксом  –к(-а) (64):  тарілка,  миска;  словотвірний  тип  з  суфіксом  -иц(-я), -ниц(-я) (50): ар’яниця, цукорниця.

Серед похідних чоловічого роду виявлено різні словотвірні типи назв посуду. Найбільшою активністю характеризуються словотвірні типи з суфіксами -ик (42): лозяник, полив’яник; -ник (38): супник, кашник. Деривати середнього роду представлені поодинокими непродуктивними словотвірними типами.

Серед загальної кількості лексем на позначення посуду в українській літературній мові, утворених суфіксальним способом (682), іменники з суфіксами суб’єктивної оцінки представлені великою кількістю – 249 лексем. Як серед аналізованої номенклатури назв посуду, так і в сучасній українській мові значно більше зменшено-оцінних іменників (228) і менше збільшено-оцінних (21).

Значну активність у сфері творення іменників, що належать до тематичної групи „назви посуду”, в українській мові виявляє спосіб складання (зафіксовано 54 лексеми). При дослідженні виявлено похідні, які мотивуються словосполученнями з підрядним (скоро варити → скороварка) і сурядним  типом зв’язку (збивалка і глечик → збивалка-глечик). Іменники-композити на позначення посуду утворюються складно-суфіксальним способом творення з матеріально вираженою суфіксацією (соковарка, водогрійка) та нульовою суфіксацією (самовар) – 15 лексем. Способом чистого складання (каструля-жаровня) утворено 39 лексем. Іменники-композити на позначення посуду утворюються на базі таких синтаксичних словосполучень: дієслівних (самовар, кавомолка); іменникових (електрочайник).

          Продуктивним постає лексико-семантичний спосіб. Значна кількість назв (58) – результат опосередкованої (вторинної) номінації. Лексикалізація переносного значення в цій тематичній групі частіше здійснюється на основі подібності форми посуду до частин людського тіла (горлач, корчага, ручка), до побутових предметів (болван, колач). Номінації посуду мотивуються назвами спорідненості, родовою належністю (близнята, двійнята), назвами тварин (баранчик, герун, цуцик), а також утворюються шляхом народноетимологічного перенесення (порція, самограй, турочка). На сучасному етапі становлення тематичної групи „назви посуду” цей спосіб втратив свою актуальність. Усі лексеми цієї ЛСГ архаїзувалися і позначають давні реалії власне українського посуду.

Серед розглянутих лексем  є окремі випадки варіантності семантично еквівалентних слів, які мають зовнішні (акцентологічні, фонетичні, морфологічні, словотвірні) відмінності. У цьому паралелізмі структурна і „семантична мотивація однієї форми іншою”  має часове вираження. Наявність синонімії зумовлена паралельним існуванням застарілих і нових лексем (гарнець – горня, горнець, горщик; кадь – кадка, кадіб, кадівб, кадуб), витісненням кількаслівних назв посуду короткими, зручними для спілкування та фіксації в спеціальній літературі (скороварка, електрочайник). Більшою частотністю відзначаються словотвірні і різноманітні фонетичні варіанти, включаючи й акцентологічні: збірн. фáрфóр – фарфýрка (ж.р.), віднúк – вóдник, плéсканка – плéскáнець, кóвганка – ковгáнка, кáвник - кав’ярник – кофéйник. Синоніми потрапляють до номенклатури назв посуду на різних етапах її формування і розвитку, але кількісної переваги запозичених чи автохтонних слів не виявлено.