СТРУКТУРНА ОРГАНІЗАЦІЯ СКЛАДНИХ СЛІВ (КОНЦЕПЦІЯ “ЗОЛОТОЇ” ПРОПОРЦІЇ)

Краткое содержание

У вступі  обґрунтовано  актуальність  теми  дисертації,  окреслено її джерельну базу, сформульовано мету й завдання, визначено наукову новизну, основні методи дослідження, використані в процесі аналізу й теоретичного осмислення фактичного матеріалу, вказано на теоретичне значення й практичну цінність одержаних результатів.

У   першому розділі “Складання як один із найактивніших способів словотвору” викладено матеріал, що стосується вивчення композитів в українському мовознавстві та русистиці.

Подано визначення обсягу поняття “складне слово”, вказано на спільні й диференційні ознаки складних слів і номінацій, від яких вони утворені.

           Наявні дослідження засвідчують, що статус композитів у  мовознавстві визначали здебільшого через порівняння їх із звичайними первісними простими словами, що служили твірним матеріалом для комбінування складних слів.         Українські лінгвісти вивчали історію виникнення композитів, досліджували їхній морфемний склад, словотвірну структуру, семантику та правопис. Вони запропонували широке й вузьке витлумачення поняття “композит,” виділили характерні ознаки основоскладання та його різновиди, синтагматичні й парадигматичні властивості композитів, випрацювали теоретичні засади формування складних слів на синтаксичній основі. Розбудовано також теоретичний апарат словотвору, визначено одиниці словотвірної системи мови, описано функціональну роль дериваційних морфем як формальних представників компонентів розгорнутих предикатно-аргументних структур, запропоновано розглядати процеси словотворення не лише в діахронії, а й у синхронії,  досліджено словотворення слів різних класів української мови в зіставленні з іншими слов’янськими, установлено закономірності перетворень простих одиниць у складні тощо.

Російські мовознавці у вивченні складання досягли значних успіхів. Вони встановили основні ознаки складних слів, поділили  їх на дві групи – з єднальним голосним і без нього, виокремили власне й невласне складання, визначили структуру й засади утворення складних слів, описали різноманітні словотвірні групи за співвідношенням їхніх основ, оформлення цих основ, синтаксичні відношення між компонентами складних слів, відмінності складних номінацій від простих слів і словосполучень, виявили частини мови, в яких поширене словоскладання, сформували типи складних слів за синтаксичним зв’язком, з’ясували причини часткової чи повної деетимологізації, вказали на основні напрямки композитних утворень, обґрунтували важливий висновок про народну основу всіх типів складних слів, класифікували складні номінації за структурно-морфологічними типами та семантикою тощо. Однак залишилися і деякі нерозв’язані проблеми, серед яких принципи класифікації складних одиниць,  уточнення обсягу категорій складного слова  та ін. Зарубіжні лінгвісти, праці яких перекладали і пристосовували до вивчення слов’янських мов, звернули увагу  на синтаксичну  основу композитного словотвору, на лексичні й граматичні відношення між  компонентами композитів.

            У другому розділі “Методологія гармонійної побудови складних слів у концепції “золотої” пропорції” уперше використано оригінальну методологію дослідження структурної організації складних слів у сучасній українській мові – концепцію “золотої” пропорції, яка встановлює гармонійність їхньої структурної та фонетичної побудови на основі кількісних показників, що відображають упорядкування компонентів складних слів певним співвідношенням, яке відповідає поділові цілого на дві частини і є “золотою” пропорцією. Установлення гармонійної побудови складних одиниць української мови в концепції “золотої” пропорції уможливив лінгво-інформаційний підхід. Суть його полягає в поєднанні традиційних лінгвістичних методів і прийомів з методами та прийомами, запозиченими з теорії штучного інтелекту, теорії інформації, комп’ютеризованого оброблення лінгвістичної інформації тощо.

На фонетичному (акустичному) рівні вказаний підхід передбачає, крім згаданого  вище, використання спеціалізованої інформаційно-вимірювальної системи мовних сигналів на основі персонального комп’ютера. Спільною метою досліджень є виявлення за допомогою лінгво-інформаційного підходу закономірностей гармонійної побудови складних слів. Тому ця методологія використовує також філософію гармонії, зокрема один із напрямків  цієї філософії – концепцію “золотої” пропорції. Для якісного аналізу словотворення введено таку категорію, як гармонія, а її кількісні характеристики використано для оцінювання  гармонійності  побудови двокомпонентних складних слів у формі пропорційного співвідношення довжини всього складного слова до довжини його великого компонента. Такий підхід дає змогу, не виконуючи складних математичних розрахунків, визначити вдалість і красу конструкції складного двокомпонентного слова, а також зручність його вживання на структурному та фонетичному (акустичному) рівнях.

Із багатьох пропорцій, яких споконвіку  людина дотримувалася у своїй праці, у сфері гармонії власних творінь, вирізняється одна-єдина й  неповторна пропорція, яка має унікальні властивості. Цю пропорцію називали по-різному: “золотою”, “божественною”, “золотим перерізом”, “золотим числом”. Ми віддали перевагу першій назві, бо вона точніше відображає сутність цього поняття. Універсальність “золотої” пропорції не забезпечує їй простоти й доступ­ності вивчення. Частина ознак цієї “константи гармонійності” залишається невідомою. Розгляд особливостей  вияву “золотої” пропорції ­– від явищ природи до творінь людини – є об’єктом досліджень  ба­гатьох учених, які працюють у різних галузях науки і зокрема в мовознавстві. Тому цілком правомірно, що наукове вивчення гармонії природи належить використовувати як одну з методологій пізнання таких явищ в наслідках творчої діяльності людини, у багатьох науках, навіть і в лінгвістиці. Гармонія словотворення може бути досліджена на прикладі аналізу гармонійності структури складних слів: композитів і юкстапозитів. Оскільки сама мова і її елементи-слова є продуктом розумової діяльності мовця, то природно, що сприйняття людиною гармонії на рівні абстрактного мислення, її почуттів, безперечно, відіб’ється на побудові складних номінацій у формі гармонійності пропорцій і співвідношень між цілим словом і його компонентами. Механізм  роботи  людського  мозку істотно впливає на процес формування й розвиток мови  як засобу людського спілкування взагалі й появу новоутворень у мові. Вияв “золотої” пропорції й чисел Фібоначчі в різних явищах природи дає підставу констатувати наявність єдиних критеріїв гармонії, спільних як для творінь природи, так і для продуктів розумової діяльності людини, особливо для її творчої діяльності, що  най­більшою мірою виявляється у творах художників, композиторів, скульп­торів, архітекторів, письменників. Цей висновок цілком відповідає сучасній науковій парадигмі, яка констатує існування  спільних для всіх людей законів природи.

Оскільки предметом дослідження виступають різні складні одини­ці (композити та юкста­позити), зокрема двокомпонентні імен­ни­ки, прикметники, дієприкметники, дієслова і прислівники, що містять дві частини, то оцінювання гармонійності побудови таких слів означатиме  оцінювання співвідношення між довжиною  слова і довжиною його великого компонента. За одиницю вимірювання довжини компонентів і всього слова на письмі доцільно використовувати склад, бо семантично наповнені морфеми дуже різноманітні та індивідуалізовані, щоб можна було  знайти будь-який простий кількісний закон, якому б підпорядковувалася довжина слова, виміряна кількістю морфем. Якщо довжини обох компонентів однакові (дихотомія), то за довжину великого компонента приймаємо кількість складів у будь-якому з них. Центр поділу  припадає на межу між компонентами складного слова.

Як основний оцінювальний показник під час кількісного аналізу гармоній­ності побудови двокомпонентних композитів і юкстапозитів на структурному рівні слід викори­сто­вувати відношення П, яке визначає відношення довжини двокомпонентного композита (юкстапозита) до довжини великого компонента.У методологічному аспекті для вимірювання довжини слова або довжини  компонентів складних слів можна використовувати два підходи. Суть першого,  найбільш простого, полягає в тому, що за одиницю вимірювання довжини беруть безпосередньо склад. Відповідно  довжина  всього слова або його компонента  дорівнюватиме кількості складів у конкретному слові або компоненті. Цей підхід є зручним для аналізу складних одиниць, зафіксованих писемно, у статичній формі, тому що будь-які зміни їхньої довжини чи довжини їхнього компонента на структурному рівні принципово неможливі. Значення пропорції обчислюємо  за  допомогою  відношення кількості складів у двокомпонентному слові до кількості складів у великому компоненті.