ЭВОЛЮЦИЯ ДИРЕКТИВНЫХ РЕЧЕВЫХ АКТОВ В АНГЛИЙСКОМ ЯЗЫКЕ

ПОСЛЕДНИЕ НОВОСТИ

Бесплатное скачивание авторефератов
СКИДКА НА ДОСТАВКУ РАБОТ!
ВНИМАНИЕ АКЦИЯ! ДОСТАВКА ОТДЕЛЬНЫХ РАЗДЕЛОВ ДИССЕРТАЦИЙ!
Авторские отчисления 70%
Снижение цен на доставку работ 2002-2008 годов

 

ПОСЛЕДНИЕ ОТЗЫВЫ

Порядочные люди. Приятно работать. Хороший сайт.
Спасибо Сергей! Файлы получил. Отличная работа!!! Все быстро как всегда. Мне нравиться с Вами работать!!! Скоро снова буду обращаться.
Отличный сервис mydisser.com. Тут работают честные люди, быстро отвечают, и в случае ошибки, как это случилось со мной, возвращают деньги. В общем все четко и предельно просто. Если еще буду заказывать работы, то только на mydisser.com.
Мне рекомендовали этот сайт, теперь я также советую этот ресурс! Заказывала работу из каталога сайта, доставка осуществилась действительно оперативно, кроме того, ночью, менее чем через час после оплаты! Благодарю за честный профессионализм!
Здравствуйте! Благодарю за качественную и оперативную работу! Особенно поразило, что доставка работ из каталога сайта осуществляется даже в выходные дни. Рекомендую этот ресурс!


Название:
ЭВОЛЮЦИЯ ДИРЕКТИВНЫХ РЕЧЕВЫХ АКТОВ В АНГЛИЙСКОМ ЯЗЫКЕ
Альтернативное Название: ЕВОЛЮЦІЯ ДИРЕКТИВНИХ МОВЛЕННЄВИХ АКТІВ В АНГЛІЙСЬКІЙ МОВІ
Тип: Автореферат
Краткое содержание:

            Аналіз мовознавчих досліджень з проблем волевияву свідчить, що попередні підходи до вивчення цієї категорії (граматичний, функціонально-семантичний, польовий та мовленнєвоактовий) виявили окремі дані про морфологічні, синтаксичні, функціонально-семантичні, тема-рематичні та комунікативні властивості спонукання. Разом з тим, потребують уточнення та подальшого розгляду проблеми прагматичного статуса, підтипів, комунікативних стратегій спонукання в плані синхронії та діахронії та формування комплексного розуміння системи МА директива у поєднанні його аспектів.


З початком вивчення історичного варіювання окремих аспектів МА директивів з використанням нового підходу – історичної прагмалінгвістики (І.С. Шевченко, В.В. Нагайчук, T. Kohnen) з’являється можливість створити комплексне багатоаспектне уявлення про мовленнєвоактові й дискурсивні властивості директива та їх еволюцію в англійській мові.


            У нашому дослідженні використання системно-діяльнісного підходу, властивого історичній прагмалінгвістиці, дає змогу розглядати аспекти МА директива як систему, зорієнтовану відносно осей синхронії та діахронії. Прагматичні явища, стабільні на осі діахронії, є прагматичними сталими; а явища, що належать до однієї з осей синхронії у певних часових межах, є прагматичними змінними. Єдність та протиріччя сталих та змінних забезпечує прагматичну еволюцію мовленнєвої комунікації — процесу історичного варіювання аспектів МА та дискурсу на основі принципу асиметрії взаємодії мовленнєвої системи та екстралінгвального середовища.


Критичний аналіз існуючих поглядів на прагматику призводить до розуміння прагмалінгвістики у даній роботі як дисципліни, що об’єднує дослідження МА і дискурсу. Історичну прагмалінгвістику трактуємо як один з підходів у складі комунікативно-функціональної парадигми, який вивчає сталі та змінні елементи МА і дискурсу в їх історичному розвитку.


За одиницю прагмалінгвістичного аналізу обрано мовленнєвий акт. Когнітивну основу МА директива становить концепт “воля — бажання”. Його головна ознака включає розумові категоризації стану готовності до дії, які представляємо у вигляді формули: Я — бажаю ® дехто/дещо — зробити (р)/стати (у) (де р, у позначають дію, стан).


Семантичні значення концепту “воля — бажання” відображені у мовленнєвоактових (перформативних, іллокутивних) дієсловах, які є засобом категоризації МА. Для МА директива набір перформативних дієслів зводиться до груп ask (request, beg, beseech, implore, appeal, plead, intercede, apply, urge, persuade/dissuade, convince), order (command, demand, tell, direct, instruct, require, prescribe), advise (counsel, consult, recommend, suggest, propose, advocate),  forbid (prohibit, veto, refuse, decline, reject, rebuff, renounce, cancel, resign, dismiss). Універсальне значення спонукання є загальним для всіх дієслів цих груп, а специфічні значення відповідними до окремих умов МА директива. У дієсловах груп ask, advise відсутнє вираження більш високого владного статуса адресанта, що пояснює його невпевненість у виконанні адресатом каузованої у проханні чи пораді дії. У дієслів  груп order, forbid, навпаки, додатковим компонентом значення є обов’язковість виконання дії завдяки підлеглому статусу адресата. На цій підставі перформативні дієслова груп ask, advise слугують індикаторами реквестивів, а груп order, forbid — ін’юнктивів.


            Семантичний аналіз категорії волевиявлення дозволив уточнити пропозиційну умову МА директива: це майбутня дія або стан, що предикується адресату або третій особі/особам (Дж. Серль обмежувався предикуванням дії). Підготовча умова директива — це здатність адресата виконати дію/змінити стан. Умова щирості директива — бажання адресанта, щоб адресат виконав дію/змінив стан. Суттєва умова МА — адресант намагається спонукати адресата виконати майбутню дію/змінити стан. Усе це надає можливість уточнити статус директива як МА, іллокутивною ціллю якого є реалізація волевияву адресанта,  спрямованого на наступне здійснення адресатом зв’язку між об’єктом та його ознакою.


            Для відмежування МА директива від іншіх типів МА користуємося критеріями кінцевої інтенції висловлювання, його часової віднесеності, критерієм суб’єкта каузованої у висловленні дії, критерієм бенефактивності спонукання для адресанта та адресата:


– кінцевими інтенціями висловлювань можуть бути здійснення як вербальної, так і невербальної дії. Хоча вони мають загальний компонент значення — спонукання, у першому випадку реалізується спонукання до дії (директив), а у другому — іллокутивний акт запитання (квеситив);


– структура концептуального часу в МА директивах поєднює принципи динаміки (вказівка на бажану дію в майбутньому) та статики (співвіднесеність момента вимови МА адресантом з теперішнім часом). Вживання минулого часу індикатива унеможливлює реалізацію МА директива;


– присутність суб’єкта бажаної дії р у пропозиції висловлювання  відрізняє директиви від комісивів та їх різновидів — оферативів: у директивах дія інтендується адресату/третій особі, у комісивах суб’єктом дії є сам адресант;


– концептуальні ознаки МА директива на відміну від інших типів МА, до складу пропозиції яких входить компонент спонукання та які передають концепт “воля — бажання”, простежуються в особливостях іллокутивної сили, у характері каузованої дії та у відношенні до неї комунікантів (пор.: менасив має іллокуцію погрози, його пропозиційною умовою є намір адресанта вдатися до небажаної для адресата дії тощо).


У другому розділі у ході визначення прагматичного діахронічного інваріанта директива за допомогою моделювання МА (за моделлю
І.С. Шевченко) з'ясовано, що діахронічні сталі аспектно-блочної моделі МА директива налічують  три блоки та їх аспекти:


1. В антропоцентричному блоці директива, який включає аспекти адресанта, адресата МА та їх інтенцій, адресант визначає зміст повідомлення та його іллокутивну мету. За кількістю адресантів МА директиви можуть бути моно- та поліперсонажні, за напрямом — інтер- та интракомунікативні (аутоадресатні). За орієнтацією на адресата МА директи­ви підрозділяються на масово, колективно та індивідуально орієнтовані.


Відповідно до своєї інтенції, ситуації МА, комунікативного статусу адресата адресант обирає засоби досягнення іллокутивної мети МА — прямий або непрямий. Аспекти адресанта та адресата також впливають на формування стратегій і тактик комунікації, у тому числі, стратегії ввічливості.


Інтенція МА-директива взаємопов'язана з екстралінгвальними факторами — психологічним і соціальним станом адресанта, його уявленнями про ситуацію та мотив спілкування. В інтенції директива розрізнюємо актомовленнєву та постактомовленнєву інтенцію (спонукання до дії та виконання дії). Поняття інтенції тісно пов'язано із мотивом МА. Під мотивом розуміємо те, що спонукає людину до здійснення дії та спрямовує її мовленнєву діяльність.


2. Блок умов та засобів реалізації МА директива дає уявлення про його контекстний, ситуативний, метакомунікативний аспекти. До контекстно- ситуативних параметрів спонукання відносимо логіко-семантичні та антропоцентричні, які ідентифікують МА директив та його прагматичні підтипи ін'юнктив та реквестив.


Метакомунікативний аспект МА містить відомості про канал зв'язку та фатичні елементи, які забезпечують його роботу, про обмін комунікативних ролей, про стратегії й тактики дискурсу. Цей аспект пов'язує МА зі стратегіями ввічливості у спонукальному дискурсі.


3. Центральний блок МА директива визначає його денотацію, локуцію, іллокутивну силу. Денотативний аспект становить ядро змісту повідомлення. Повна семантична структура спонукальних речень включає семантичний елемент із значенням спонукання, предикативний семантико-синтаксичний елемент, який номінує каузовану дію; непредикативний семантико-синтаксичний елемент, який номінує об'єкт каузованої дії або властивість каузованого стану.


Серед директивів виділяємо МА з експліцитною денотацією, які містять усі перелічені компоненти семантичної структури (I want you to do p), або її другий та третій компонент (Do p!), (p!), та директиви з імпліцитною денотацією, в яких усі компоненти семантичної структури спонукання реконструюються адресатом на базі інших аспектів МА (It is cold ® Close the window).


Локутивний аспект МА включає лексичні та граматичні засоби його реалізації. Речення імперативної структури є індикаторами МА директива, який реалізовано у прямий спосіб.


З точки зору локуції виділяємо марковані та немарковані МА. Спеціалізованим маркером директивів є маркер ввічливості та спонукальності please і його діахронічні варіанти. У директивах також функціонують маркери щирості (by my word, for God’s sake), та маркер-модифікатор іллокутивної сили do, які підсилюють провідну іллокуцію спонукання.


Аспект іллокутивної сили є провідним у МА; він поєднує елементи іллокутивної мети, засоба досягнення іллокутивної мети, інтенсивності іллокутивної сили, умов пропозиціонального змісту, попередніх умов та умов щирості. На цій основі усі директиви підрозділяємо на ін’юнктиви та реквестиви за інтенсивністю іллокутивної сили спонукання, попереднім умовам та умовам щирості.


За способом реалізації іллокутивної сили директиви розподіляються на прямі та непрямі МА.


Виходячи з того, що межі МА не співпадають з межами речення, за кількістю провідних іллокуцій виділяємо прості та складні МА директиви (які мають одну або як мінімум дві провідні іллокутивні сили).


За присутністю супровідних іллокуцій серед простих МА виділяємо моно- та полііллокутивні директиви. Найчастіше директиви супроводжуються іллокутивною силою експресивності.


У результаті дослідження простих МА директивів, які реалізовані у прямий та непрямий спосіб, установлено їх інваріантні властивості: у прямих МА директивах історичними сталими є базові структурно-семантичні моделі спонукального (не-заперечного) речення із повнозначним дієсловом та дієсловом be, конструкції з let. Присутність підмета у таких моделях є факультативною.


Непрямі МА директиви мають мовленнєву або фіксовану мовну природу, коли для реалізації спонукання достатньо нейтрального контексту. До базових історично сталих семантико-прагматичних моделей непрямої мовленнєво зумовленої реалізації директиву питальними реченнями належать: питання стосовно здібності адресата виконати дію, питання про бажання/небажання адресата виконати дію, про наявність у адресата об’єкта, прохання про дозвіл, екзистенціональні питання про те, чи була виконана дія і коли планується її виконання. З точки зору локутивного аспекту непрямі директиви питальної структури містять моделі з модальними дієсловами can, will, may, etc., фразеологізовані структури, спеціальні питання з why, сегментовані питання (tag questions).


Базові моделі розповідної структури включають стверджувальні речення з дієслівними формами теперішнього (Indefinite, Continuous) та майбутнього часу, еліптизовані номінативні речення. Ці моделі відповідають провідним прагмасемантичним різновидам директивів.


Діахронічними інваріантами мовно фіксованих реалізацій директиву у непрямий спосіб є питання про можливість виконати дію Can you/Could you з маркером please, а також ввічливі висловлювання типу Do p, will you? з дієсловами will, would, can, could у складі постпозитивної питальної структури.


Складні директиви є не-мінімальними одиницями мови, які первісно мають складну актомовленнєву інтенцію. Серед директивів виявлено комплексні, композитні та складені МА, які оформлені, як правило, у вигляді складного речення. Складний директив може бути як прямим, так і непрямим МА.


У складених (найбільш частотних) МА (з XVI по XX ст. відповідно
33% – 32% – 56% – 50% – 51%) дискурсивні відносини сприяння поєднують мовленнєві та метамовленнєві акти: директиви і сприяючі метакомунікативні МА-функції. Останні реалізуються звертаннями, фатичними МА (вітаннями, атрактантами уваги, метамовленнєвими вибаченнями, які передують директиву (Excuse me,
Sorry to interrupt you) тощо: “Excuse me but prepare yourself for something very dreadful” (J. Austen).


У композитних директивах (з XVI по XX ст. відповідно 32% – 34% – 14% – 15% – 13%) в яких прості МА-функції знаходяться у відношенні координації, спостерігається комбінація простих директивів одного або різних прагмасемантичних різновидів, які здебільш взаємодоповнюються: “Stay quietly at home, and be satisfied that we shall take no offence” (Th. Hardy). Вони реалізуються реченнями з дієсловами умовного способу, які виражають побажання, та реченнями з модальними словами, які передають необхідність здійснення каузованої дії.


Комплексні МА (директиви, що обґрунтовуються), складаються з директива — головного МА-тези та підпорядкованого МА-обґрунтування (як правило, констатива). У комплексних директивах (з XVI по XX ст. відповідно 35% – 34% – 30% – 35% – 36%) обґрунтування є засобом експлікування однієї з контекстних або ситуативних умов спонукання: “Be more charitable; there are worse men than he is yet!” (E. Brontл).


Серед прагмасемантичних різновидів МА директивів виділяємо наказ, вимогу, прохання, пораду, побажання, дозвіл, заборону — діахронічні сталі. Вони розрізняються за своїми іллокутивними, денотативними, локутивними особливостями та відношенням до реалізації стратегій ввічливості у дискурсі.


У реальному мовленнєвому спілкуванні МА директиви утворюють спонукальний дискурс, який на протязі свого розвитку зазнає змін, пов’язаних зі змінами принципів комунікації, зокрема з найважливішим для директивів принципом ввічливості. Спонукання містить потенційну загрозу негативному “лицю” адресата — його потребі у недоторканості внутрішньої сфери, тому МА директив інгерентно орієнтовано на негативну ввічливість як засіб компенсації.


Аналіз стратегій ввічливості у спонукальному дискурсі на основі їх типології П. Браун та С. Левінсона свідчить, що у XVI – XX ст. директиви головним чином реалізують шість негативних та п’ять позитивних стратегій ввічливості. Із них лише три негативні стратегії — мінімізації рівня втручання (N4), імперсоналізації (N7), представлення втручання як загального правила (N8) та одна позитивна стратегія — залучення до діяльності обох комунікантів (P12) виявились відносно стабільними у кількісному плані, частотність інших варіюється у плані діахронії. За нашими даними, загальна стала характеристика спонукального дискурса полягає у домінуванні негативних стратегій, які реалізовані директивами, над позитивними на протязі усього досліджуваного періоду, що відповідає природі спонукання.


            Результати проведеного у третьому розділі аналіза історичного варіювання МА директива в англійській мові дозволили виявити суттєву динаміку прагматичних характеристик директивів у XVI – XX cт. Вивчення еволюції прагматичних властивостей директивних МА, яке базується на урахуванні тенденцій розвитку англійського суспільства та системи мови, загалом свідчить про якісне та кількісне варіювання простих та складних МА директивів, які реалізують спонукання у прямий та непрямий спосіб, а також про зміни у реалізації стратегій ввічливості у спонукальному дискурсі, пов’язані з переорієнтацією принципа ввічливості в цілому.


Зокрема, історичне варіювання простих МА директивів торкається перформативних дієслів спонукання, засобів реалізації іллокуції спонукання в якісному та кількісному плані, прагматичних маркерів спонукання. Якщо у XVI – XVII ст. найбільш частотними перформативними дієсловами були beg, beseech, entreat, pray для реквестивів та charge для ін’юнктивів, то у XIX – XX ст. реквестиви представлені, як правило, дієсловом ask, тоді як ін’юнктиви — дієсловом order. Частотність уживання перформативних дієслів спонукання за досліджуваний період зменшується більш ніж у 10 разів, їх набір звужується.


Типовою рисою прагматичной системи  XVI – XVII ст. є гіперекспліцитність — одночасна сигналізація типу іллокуції її індикатором (синтаксичною конструкцією) та перформативним дієсловом або маркером. Імперативні речення, які супроводжуються перформативними формулами спонукання, поширені у мові раннєновоанглійського періоду (десята частка прикладів), наприклад: “Do not be frightened, ladies, but be gone, I prohibit you to stay” (G. Villiers), але вони зникають у XVIII ст.


До діахронічних змінних МА директивів належать препозитивні маркери спонукання come, go — спеціалізовані модифікатори, які підвищують іллокутивну силу директива. Come функціонує переважно у XVI ст., go — у  XVII ст., пізніше вони стають обсолетними. У спонукальному дискурсі
ХХ ст. аналогічну функцію виконують розмовні директивні штампи (come on, go on і т.ін.), які складають одну п’яту частину вибірки ХХ ст.


Маркери щирості у директивах є засобом посилення впливової сили МА. У XVI – XVII ст. вони мали вигляд звертань до надприродних сил, у XIX – XX ст. їх частотність загалом зменшується, їх форми замінюються лексемами, що не пов’язані з цією сферою.


Історичне варіювання локутивного аспекту прямих МА директивів за останні п’ять століть не торкається основ імператива, а проявляється у варіюванні окремих елементів імперативної конструкції:


– провідне місце серед непрямих МА директивів стабільно належить структурній моделі (You) Vaction imp (+/–) (з XVI по XX ст. відповідно
76,7% – 64,6% – 66,5% – 89,2% – 87,3%). У негативних реченнях вільне варіювання повної та часткової дієслівної інверсії у XVI – XVII ст. витісняється частковою інверсією у XVIII ст. як результат розвитку аналітичності англійського дієслова;


– особисті займенники — експлікатори суб’єкта каузованої дії у складі спонукальних речень зазнають суттєвих змін: у XVI – XVII ст. у цій ролі виступали особові займенникі 2-ї особи однини та множини, які входять до структури Vimp + Pron. 2d. + (p)!, що вийшла з ужитку. У сучасних директивах в цій ролі фіксуємо тільки займенники множини у препозиції до імперативної структури, їх занижене розмовне забарвлення залишається незмінним, пор.: “Look you there (W. Wycherley).


– директиви, що виражені формами пасива, мають низьку частотність у XVI – XVII ст. (відповідно 3,9% та 6,4%), вони кількісно зменшуються у
XVIII – XX ст. (відповідно 3,7%, 1,9% та 0,1%) Ці форми залишаються переважно у вигляді стандартних команд Be gone, Be prepared, Be seated;


– структура let + Pron + Vinf. (з XVI по XX ст. відповідно 12,6% – 21,6% – 20,2% – 8,5% – 12,6%) відноситься до діахронічно сталих засобів реалізації директива. У XVI – XVII ст. її діахронічним варіантом є
Let + Pron + V
Æ + Prep/Adv (1,6% – 3% – 1,1% – 0% – 0%).


Суттєві історичні зміни у непрямих директивних МА торкаються історичного варіювання у локутивному плані:


– загальною тенденцією історичної динаміки непрямих мовних засобів реалізації МА директива є зменшення чисельності МА-розповідних речень (42,6% – 25,7% – 13,9% – 15% – 22,2%) та збільшення питальних речень (57,4% – 74,3% – 86,1% – 85% – 77,8%);


– до загально- та частково питальних речень, які у XVI ст. реалізують директиви у непрямий спосіб, починаючи з XVII ст. приєднуються сегментовані питання (tag questions).


У цілому сутністю історичного варіювання прямих та непрямих засобів реалізації директива у XVI – XX  ст. є зростання чисельності непрямих реалізацій МА директивів (3,9% – 32,4% – 21,7% – 33,3% –  37,5%) за рахунок зменшення прямих (96,1% – 67,6% – 78,3% – 66,7% – 62,5%), що відповідає загальній тенденції до переваги непрямих способів реалізації МА в сучасній англійській мові та супроводжується виходом з ужитку гіперекспліцитних МА директивів, типових для раннєновоанглійського періоду.


За досліджуваний період прагмасемантичні різновиди спонукань, які реалізовані у непрямий спосіб, набувають більшої різноманітності: у XVI – XVII ст. вони, як правило, виражають інтенції заборони, поради, прохання; найважливіша умова їх успішності — запитання про бажання або можливість адресата виконати дію за допомогою дієслівних форм may (May it please you), а у XIX – XX ст. — запити про можливість виконання дії за допомогою could, would.


Розвиток прагмасемантичних різновидів директивів простежується у зміні їх набору та прагматичній трансформації окремих різновидів: (1) побажання-благословіння та побажання-прокльони XVI ст. трансформуються у ХХ ст. із МА директивів у МА експресиви; (2) у ХХ ст. з’являються масові директиви — розпорядження та інструкції, які регулюють сферу суспільної поведінки. Вони реалізовані як імперативними, так і розповідними (іменними, герундіальними, ад’єктивними, адвербіальними) реченнями переважно еліптичної структури.


Історичне варіювання складних директивів торкається головним чином складених та композитних МА: частка складених директивів суттєво зростає (з XVI по XX ст. це 33% – 32% – 56% – 50% – 51%), а композитних зменшується (відповідно 32% – 34% – 14% – 15% – 13%). Частотність комплексних МА залишається відносно стабільною (у XVI – XX ст. 35% – 34% – 30% – 35% – 36%). У складених директивах гонорифічні звертан­ня, типові для  XVI – XVII ст., виходять з ужитку пізніше XVIII ст. Із плином часу частотність фатичних метакомунікативів як МА-функцій збільшується.


Принципи та стратегії ввічливості у спонукальном дискурсі варіюються у залежності від соціокультурних аспектів комунікації конкретної епохи. У XVI – XX  ст. відмічаємо стабільну перевагу стратегій негативної ввічливості (53% — 72%) над позитивними (47% — 28%) при незмінному наборі найбільш вживаних стратегій упродовж аналізованого періоду: N1, N2, N4, N5, N7, N8, P4, P5, P12, P13, P15. Це відповідає загальному напряму еволюції принципа ввічливості у британському суспільстві від позитивной орієнтації у XVI ст. до негативной у ХХ ст. (І.С. Шевченко, R. Kopytko, J. Leech). Виявлена розбіжність — негативна орієнтація директивів на тлі загальної позитивної орієнтації принципа ввічливості пояснюється тим, що негативна ввічливість інгерентно властива директиву.


Історичне варіювання стратегій негативної ввічливості виявляється у суттєвому рості частотності стратегій непрямого вираження (N1) (з XVI по
XX ст. це 11% – 21% – 29% – 41% – 40%) та стратегії ухильності вираження (N2) (відповідно 7% – 5% – 9% – 8% – 12%), що відповідає загальному принципу розвитку непрямих реалізацій МА у XVI – XX ст. та тенденції розширення функціювання питальних речень як непрямих МА. Також зафіксоване суттєве зменшення чисельності стратегії вираження поваги до потреб адресата (N5) (з XVI по XX ст. відповідно  18% – 17% – 10% – 5% – 5%) типу Give us some music; and, good cousin, sing (W. Shakespeare) за рахунок вихода з ужитку гонорифичних звертань та демократизації стиля спілкування.


Проявами динаміки стратегій позитивної ввічливості є:


– суттєве падіння частотності стратегії (Р4) (з XVI по XX ст. відповідно 8% – 8% – 4% – 4% – 3%) зміцнення спільності комунікантів за рахунок використання ідентифікаційних маркерів приналежності до групи, перемикання кодів та ін.), а також стратегії пошуку згоди (Р5) у зв’язку з архаізацією більшості маркерів ввічливості та спонукальності (pray, a’it please), які реалізували останню у XVI – XVIII ст.), перформативних дієслів (beseech, entreat та ін.) які пізніше замінюються уніфікованою формою please;


– зростання чисельності стратегії запитання/інформування про причини (Р13) (з XVI по XX ст. відповідно 3% – 2% – 5% – 4% – 6%), яка реалізується каузативними директивами, що пов'язане із процесом демократізації мовленнєвого спілкування;


– зменшення частотності використання стратегії укріплення дружніх стосунків (Р15) (з XVI по XX ст. відповідно 13% – 11% – 9% – 11% – 7%), що супроводжується архаізацією благословінь–побажань, які були частотні у раннєновоанглійський період.


Застосування метода польового представлення лінгвістичних явищ для систематизації еволюції прагматичних характеристик директива дозволяє представити МА директив як сукупність діахронічних сталих та змінних, структурованих у вигляді поля, яке має центр з домінантою та періферією. Основою для виділення констітуентів поля є прагматичний зміст, який міститься у комунікативно-інтенціональній категорії спонукальності та  реалізується у вигляді іллокутивної сили спонукання до дії або до зміни стану.  


 Прагматичне поле спонукальності має такий вигляд:


Домінанта поля спонукальності — це експліцитні директивні МА з імперативною структурою речення та формами let + Vinf., моноіллокутивні ін’юнктиви та реквестиви.


 


Центральна частина поля (ядро) — це полііллокутивні МА директиви з провідною експліцитною іллокуцією спонукальності та додатковими іллокутивними значеннями інших типів; за способом реалізації це прямі полііллокутивні МА та непрямі директиви.

 


Обновить код

Заказать выполнение авторской работы:

Поля, отмеченные * обязательны для заполнения:


Заказчик:


ПОИСК ДИССЕРТАЦИИ, АВТОРЕФЕРАТА ИЛИ СТАТЬИ


Доставка любой диссертации из России и Украины