Номінативна ланка в середовищі українського обрядового гіпертексту

Краткое содержание

У вступі обґрунтовано  актуальність теми дисертації, зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами, визначено мету й основні завдання роботи, предмет дослідження, показано його методологічну основу, охарактеризовано використані джерела, визначено наукову новизну і практичну цінність дисертації, подано інформацію про апробацію та публікацію результатів дослідження.

Перший розділ, “Номінативна ланка в універсумі обрядового гіпетексту”, присвячений характеристиці обрядового гіпертекстового конструкту, його окремих текстових складових – лексій, –  та номінативних ланок у їхньому складі. Перший розділ дисертації складається з тринадцяти підрозділів.

У ньому аналізується виникнення поняття гіпертексту та його структура,  розглядається існування  сукупності обрядових текстів (як календарних, так і родинних) у вигляді єдиного гіпертексту.

Характерними рисами обрядового гіпертексту є децентралізованість, інтертекстуальність та нелінійність. Під децентралізованістю розуміємо наявність функціонально зумовленого, константно не репрезентованого центру; інтертекстуальністю – зв’язок між усіма гіпертекстовими лексіями та відсилки до невербальної частини гіпертексту; нелінійністю –  його існування у різних площинах як  синкретичне, делінеарне повідомлення, в якому одна і та сама інформація повторюється за допомогою різних засобів – вербальних, предметних, кінетичних, музичних і т.д.

Будівельним матеріалом для обох кіл гіпертексту є  тексти-лексії, що мають, в свою чергу, такі текстуальні характеристики: зв’язність, цілісність, інтенціональність, інформативність, ситуативність, акцептабельність, інтертекстуальність. Завдяки існуванню такого “конструктора” гіпертекст будується щоразу заново згідно з потребами користувачів гіпертексту – тобто лексії розміщуються у часо-просторі кожного разу по-різному. У гіпертексті існують зв’язки з дійовою (акціональною, кінетичною) та предметною частинами обряду; останні супроводжують вербальну частину, розгортаючись у часі паралельно та одночасно з нею. 

Обрядовий гіпертекст первісно існував  в усній формі, але як матеріал для аналізу, наданий у розпорядження лінгвістів, існує у писемному вигляді. Так само, як і письмовий текст, обрядовий гіпертекст має динамічну та статичну форми, які, проте, є відмінними від різновидів, притаманних письмовим одиницям, – його статична частина опосередкована пам’яттю, а динамічна виступає як мовленнєве відтворення.

Гіпертекст постійно реферує до ідеального текстового конструкту – першотексту, вербалізованого у давні часи богом, культурним героєм чи предком. Актуалізований у теперішній період часу гіпертекст повинен якомога точніше наслідувати первинний конструкт – від цього залежить успішність обрядового дійства. Поняття першотексту слід відрізняти від поняття інваріанту – ядерного конструкту, що визначається сукупністю усіх перетворень текстів певного типу. Першотекст – ідеальний, ніколи і ніким не досягнутий, не існуючий у реальному обігу текст; він має стовідсоткову ефективність щодо мети, яка досягається з його допомогою.

Обрядовий гіпертекст утворюється як комунікативний конструкт, комунікація між людьми та вищими силами. Його постійне повторення формалізує цю структуру і порушує звичайну схему розгортання  комунікативного конструкту – автор – текст – реципієнт, бо особа, що вербалізує обрядову лексію, є відтворювачем, а не творцем тексту.

Денотатними відповідникам гіпертексту є язичницьким свята, які репрезентують сукупність нерозчленованих виконавцями мотивів, що виникають за асоціативними ланками, побудованими згідно з уявленнями про загальний зв’язок всього з усім у навколишньому  світі. Звідси – не існує такого поняття як “головне свято” для архаїчного мислення, головним є будь-який обряд, бо він міфологізує побутове середовище; не існує ригідного утворення, яке можна було б вважати обрядом. Обрядове дійство виникає як компіляція  автономно існуючих гіпертекстових лексій у певному порядку, що залежить від обрядових ситуацій, які лежать в основі відповідного гіпертекстового відрізку.

Для адекватного, повноцінного аналізу необхідно враховувати тип світосприйняття, що лежить в основі породжуваних текстів. Тому у роботі  розглядаються декілька концептів міфологічного мислення, необхідних для розуміння причин породження обрядових текстів і, відповідно, номінативних ланок у їхньому складі, а саме – партисипація, прецедент, механізм зворотнього зв’язку, опозиції.

Крім лексій, у гіпертексті існує ще один текстовий рівень, а саме – метатексти. Вони утворюють структурні щаблі мегатекстового конструкту (гіпертекст – лексія – метатекст). Запозичення метатекстової структури супроводжується взаємним впливом текстових конструктів – змінюється як запозичена одиниця (інтекст, метатекст), так і текст-реципієнт, “материнський” текст. У вигляді гіпертексту можуть виступати загадки та тлумачення снів.

Предмет, явище чи суб’єкт вербально представлені у гіпертекстуальному середовищі через номінативну ланку. Номінативна ланка – це текстовий кореферентний конструкт, який реферує до певного денотату і відображає в імпліцитній формі  текстову динаміку  за рахунок збільшення об’єму кожної наступної ланкової одиниці. Така номінативна ланка реферує до світу через первинний елемент і утворює “бажальну” спрямованість обрядових лексій завдяки своєрідності обрядової номінації, що називає не реальні, а бажані прикмети денотату.

Номінативна ланка може включати власні назви, які в обрядовому гіпертексті виступають засобами індивідуалізації окремих лексій і через це носять лакунний характер – заповнюють певні позиції на позначення особи, надприродної сили чи географічного місця. Власні назви – заповнювачі лакун репрезентують перемінну частину обрядових лексій.

  Номінативні ланки у складі гіпертексту можуть слугувати, крім прямо називної, класифікативної, мовної, ще і обрядовій, ідеологічній меті. Ця їхня функція стає зрозумілою лише після спеціального аналізу цих ланок, підѓрунтям якого є позалінгвальні уявлення міфологічної свідомості. Виділяємо такі типи механізмів як відчуження, апорія, перекодування. Відчуження – це використання в обрядовому тексті номінацій із значенням (явним чи прихованим) “чужий” з метою сакрального маркування денотату. Апорія в обрядовому тексті – це невпевненість щодо номінування особи чи ситуації, висловлена з тою чи іншою ритуальною метою. Перекодування – текстовий перехід з одного коду на інший, представлений у мовному коді через предикатну номінацію, другий член якої має нульовий референт.

Другий розділ, “Родинне гіпертекстове коло”, присвячений аналізу родинних гіпертекстових вузлів – родильного, весільного,  вузла голосінь. Це коло є меншим за обсягом у порівнянні з календарним, проте охоплює більший часовий проміжок – людське життя. Розділ складається з трьох підрозділів.

Підрозділ 2.1. “Родильний вузол” описує  процедуру засвоєння новонародженого колективом. Характерною рисою цього вузла є його неекзистенціальність. Цей вузол є цікавим для дослідників тим, що дозволяє прослідкувати процес побудови нового гіпертекстового пункту, розглянути механізми його утворення  та онтологію текстового матеріалу, що використовувався для його побудови. Біологічний процес народження оформлюється вербально через номінування учасників ритуалу родильниця,  называется уже “породилей”;  жонки, що прийшли, звуться в нас родинниці  і под. Спроби “олюднити” поки що чужорідний елемент – новонародженого –  відбуваються через його називання, номінування. “Прибулець з того світу” таким чином отримує признання колективу, напр.:  поздоровляю, бабо, зъ внукомъ Иваномъ. Велика кількість номінативних ланок у лексіях, що вербалізуються у цьому відрізку вузла, реферують до баби, старої жінки, яка допомагає породіллі. Намагання очистити породілля, новонародженого і бабку породжує значну кількість запозичень – лексій-замовлянь, звернених до води: свята вода оліяно, очищає луги и береги, коріння о каління. Лексії родильного вузла утворюють такі обрядові ситуації: родин, хрестин, зливок, похрестин. Родильний вузол є  високоінтертекстуальною побудовою і включає до свого складу різнорідний текстовий матеріал, який слугує будівельним матеріалом для вузла і відсилкою до інших вузлів гіпертексту та до інших, необрядових, конструктів. У родильному вузлі співіснують лексії-замовляння, колискові пісні, ліричні пісні, історичні “пісні голоти”. Це обумовлює пористу структуру  родильного вузла і його неповноцінний гіпертекстовий статус.

Підрозділ 2.2 “Весільний вузол” аналізує весільний гіпертекстовий вузол. Весілля є найбільшим вузлом у родинно-обрядовому колі свят і найважливішим у життєвому циклі, бо маркує перехід з групи “молодших” до групи “старших”. У цей період соціальний кордон між “своїм” та “чужим” тимчасово зникає, утворюючи дискретність обрядового простору. Виникнення простору, не замкненого захисним обрядовим кордоном, стає можливим завдяки зіткненню двох партій – М (локус нареченого) та F(локус нареченої), тобто в основі всього весільного обряду лежить механізм відчуження. Номінативні ланки цього вузла, які реферують до обрядових предметів та дій, описують весь процес приготування обрядових страв, предметів, проведення обряду, склад учасників, їхні дії і т.п. Головні учасники обряду – наречена та наречений можуть у весільних лексіях називатись княгинею та князем – найвірогідніше, ці назви пов'язані з ієрархією парубоцько-молодецької громади, час від часу один із членів якої, пройшовши певні випробування, що засвідчували його “дорослість”, обирався тимчасовим головою-князем, відповідно його обраниця була княгинею. Наречена як учасниця обряду набагато перевищує нареченого кількістю адресованих до неї лексій та номінацій. На початку обряду наречена називається: на ім'я-заповнювач обрядової лакуни, на ім'я-заповнювач лакуни з додаванням  константного атрибуту, номінаціями на позначення спорідненості, що у номінативній ланці можуть перемежовуватись онімами, через автономінування. Номінації, реферуючі  до молодої, пов'язані з процесом відчуження: називання нареченої княгинею, номінування її “чужою” у текстах-прогнозуваннях майбутнього життя. На останньому етапі весілля наречена може також маркуватись  як член молодшої вікової групи, як учасниця обряду, з'являються номінації, що позначають її щойно отриманий статус хазяйки. Як імпліцитне  нагадування “чужості” нареченої у номінативних ланках використовується лексема невістка  та номінацій, що приписують нареченій якості “тваринності” та заможності як представниці чужого світу. Апорійне невпізнавання прибулої до локусу нареченого молодої також підкреслює її чужорідність.

Молодий у своєму локусі  іменується синку, сину, мій синоньку.    Із локусу молодої наречений сприймається як поступово засвоюваний елемент, який ніколи не “олюднюється” до кінця: зятенько-сокіл.  Різнофокусність номінацій (породження їх різними особами-представниками  протилежних локусів) простежується і у номінації батьків молодого/молодої. У цьому вузлі часто зустрічається номінація гість, яка може позначати: старостів, сватів; молодого  і супроводжуючих його учасників обряду; батька, матір та інших родичів молодої, що відвідують подружжя після весілля; молоду.  Номінація гість використовується не лише у весільному обрядовому вузлі, але і в інших точках гіпертексту, позначаючи представників не-свого світу, при цьому таке називання застосовується не лише до людей, але і до міфологічних персонажів. У весільному обрядовому вузлі метатекстами є вставки-тлумачення снів. Інтерпретатори снів задаються метатекстовою рамкою – материнським текстом і є представниками групи старших (батько, брат, мати). Лакунне використання топоніму литва позначає представників локусу молодого –“чужих”. Воно використовується як збірна назва ворога, недруга. Довільність використання антропонімічних заповнювачів лакун підкреслює думку щодо узагальнено-формульної природи  гіпертекстових лексій.

Підрозділ 2.3 ”Вузол голосінь” присвячено останньому гіпертекстовому вузлу  родинного циклу, рамочному обряду,  в якому людина бере участь  (хоча і пасивну) як індивід.  Обрядове “умирання” особи розтягується надовго, а остаточно померлою людина вважається через багато років після біологічної смерті. Голосіння є текстами, невеликими за об'ємом, і характеризуються прямою адресатною спрямованістю –   усі розглянуті нами тексти починаються з номінацій у позиції звертання. Голосіння також відзначаються сильною прив'язаністю до свого вузла гіперсистеми, вони не переходять до інших вузлів у текстово оформленій єдності, але відсилки до них зустрічаємо   у весільних та календарних вузлах, що свідчить про досить високий ступінь інтертекстуальності. Відтворювач тексту намагається урегулювати майбутній статус померлого як “предка” і “доброзичливого” мерця, який приходить у світ живих у точно визначений колективом час у певному вигляді – як гість або птах: Донечко моя, перепелочко, куды ты полетила; васъ, мои братикы, въ гости выглядать. Бажаними (можливими) обрядовими пунктами повернення є Різдво, Великдень та Свята неділя (Зелений тиждень, Русальний тиждень, Навський великдень). Ці хрононіми утворюють інтертекстуальний гіперперехід – відсилку до русального і колядкового вузлів, і, таким чином, пов'язують  родинний вузол з календарними.

Для  дівчат і хлопців похорони оформлюються як своєрідне весілля, навіть із символічним шлюбом, при цьому до них звертаються як до князя і княгині:  Мій синочку, мій князю!; Моя дочечко, моя княгынечко.

Труна для небіжчика – його оселя, для називання якої використовуються номінації з негативним значенням: Якої ви хатоньки забажали/ Темної, невидної. Небіжчики у голосіннях  доручаються опіці старших (тобто раніше померлих) родичів: Стричайте, мои родытели, мого татуся ридненького.

     Географічні власні назви, що заповнюють у гіпертексті лакуну з семантикою “далеко”, – це  Крим, Рим і Таврія, вони позначають розташування місця останньої мандрівки небіжчика, який помандрував далі цих пунктів, які у свідомості учасників ритуалу є маргінальними щодо засвоєної  людьми ойкумени. Ці лакунні заповнювачі також окреслюють сферу  просторового функціонування гіпертексту, вказуючи на межі, поза якими він уже не діє.

Третій розділ, “Календарне гіпертекстове коло”, присвячений характеристиці календарного гіпертекстового кола. Воно є сезонно повторюваним, і його вузли прив’язані до відповідних календарних дат. Підрозділ 3.1. "Колядковий вузол" описує лексії, що співвідносяться з річними змінами, і виступає у вигляді своєрідного “стартового” вузла календарного кола. Інтертекстуальність відбиває його тісні зв'язки з купальським вузлом, власне, обидва вузли є "оберненими" один до одного. Лексії колядкового вузла дозволяють розглянути весільний обряд з  локусу нареченого на відміну від лексій весільного вузла, дія яких цілком відбувається у локусі нареченого; так, вони описують від'їзд молодця у чужу, далеку землю, яка позначається власними назвами – заповнювачами лакуни “далеко” – Українонька, Мир-город, Немир-земля, Туреччина. Зв'язність та цілісність лексій цього вузла є винятковою у порівнянні з іншими вузлами. Номінації сонце, місяць, зоря, зірки  можуть утворювати астрологічний тип перекодування, позначаючи членів сім'ї, яким призначена колядка-лексія. Співвіднесення родини зі світовим деревом також відбувається через перекодування, напр., члени сім'ї називаються тваринами, які розміщуються на світовому дереві. У ролі світового дерева можуть виступати такі породи “земних” рослин, як яблуня, верба, сосна, і такі трансформанти, як стовп, пруток, копна, при цьому останні можуть диференціюватись (презентуватись у троїні чи множині). У різдвяному вузлі ініціальна подія описується лексіями з метатекстовими вставками-загадками.

У підрозділі 3.2. "Веснянковий вузол" лексії, що реферують до цього святкового вузла, є “розмазаними” у часі завдяки специфіці їхнього використання – з ранньої весни до Зелених свят. Така “крихкість” вузлової структури сприяє проникненню чужорідних, позагіпертекстових лексій до її складу - запозичень з купальського вузла. Цілісність та зв'язність лексій-веснянок підтримується завдяки їхнім тісним зв'язкам з кінетичною частиною гіпертексту, відбитим у самій лексії чи коментарі-ярликуванні, що прив'язує вербальний відрізок гіпертексту до кінетичного. Питально-відповідна діалогова структура, яка притаманна більшій частині лексій-веснянок, зумовлює велику кількість номінацій у позиції звертання, що спостерігаємо у цих номінативних ланках. Лексії цього вузла співвідносяться з обрядами жіночої магії, зокрема з обрядовим сіянням, та ініціальними випробуваннями, пов'язаними з переходом в іншу соціальну групу. У веснянковому вузлі зустрічаємо лексії з метатекстами-загадками та метатекстами – тлумаченнями сну.

Підрозділ 3.3 "Русальний вузол" присвячено розгляду Зелених святок. У проаналізованих нами лексіях відсутня “бігаюча” внутрішньовузлова лексійна  межа. Це пояснюється "пористістю" лексій: метатекст, частина іновузлової лексії чи лексемна відсилка до інших вузлів утворюють усередині лексії просторовий перехід, який збільшує текстовий об'єм і "цементує", "скріплює" "рамочну" структуру з введеною одиницею. Вставки, відсилки та метатексти-загадки підвищують інформативність окремих лексій, а отже і всього гіпертекстового вузла: він несе не лише відомості про відповідні обрядові дії та учасників ритуалу, але і про дії та їх суб'єкти, які співвідносяться з іншими святковими вузлами. Русальний святковий вузол є вихідною точкою для гіпертекстової відсилки, що започаткована у голосіннях – запрошення приходити у гості – і позначається хрононімом Свята неділя, у русальному вузлі вихідний хрононім називається всі святки – всі празники, свята неділя, свята неділя – зелена-то, зелені святки, Гряна неділя і “християнською” назвою свята – Троїця. В основі акцептабельності деяких лексій русального вузла лежать уявлення про появу на Зеленому (Русальному) тижні русалок. Русалки вступають у контакт з жінками і називають останніх жіночки-сестрички. Лексії цього вузла вербально оформлюють обрядову подію кумлення – прийняття до роду дівчат, що досягли шлюбного віку, при цьому учасниці називаються кумочки,  голубочки. Характерною особливістю русального святкового вузла є існування метатекстових вставок-загадок, які використовувались для ініціальних випробувань у ході Зелених святок.

Зв'язність та цілісність лексій купальського вузла, проаналізованих у підрозділі 3.4 "Купальський вузол", є підвищеною у порівнянні з лексіями інших вузлів: серед  проаналізованих лексій не виявлено “рухомої” межі, характерної для інших гіпертекстових відрізків. У купальському вузлі цей процес відбувається  через жертвопринесення – потоплення у воді  і наступне творіння світу із частин тіла жертви; опис побудови відбувається через перекодування    (предикатну номінацію) і супроводжується низкою заборон.      Для побудови сакралізованого простору – церкви – використовуються номінації купальського деревця (зрубане прикрашене невелике дерево, яке носили селом і топили/спалювали наприкінці обряду) та учасників ритуалу, через предикатно-номінативні комплекси: Первоє віконце – Василько як сонце./ Другоє віконце – Іванко як сонце./ Третєє віконце – Павличко як сонце./ Четверте віконце – Палійко як сонце.  Мотив інцесту – шлюбу брата з сестрою – і наступне їх перетворення на квітку, який є частиною купальського міфу, вербально оформлюється відповідною лексією; ідентифікація відбувається через повідомлення дівкою-міщанкою батьківського імені (Карп’янка). Так само і міщанин називає своїм іменем батьківське (Карпів син). Лексії-загрози, що використовуються у цьому вузлі є звичайними для обрядових текстів і використовуються з метою врегулювання поведінки учасників обряду.

У підрозділі 3.5 "Жнивний вузол"  подана характеристика жниварських обрядів, при цьому відзначається побутовий характер більшості лексій, які описують працю женців, їхнє харчування, відносини з господарем. Ситуативність  лексій у цьому вузлі не цілком утворюється обрядовими текстами, а значною мірою залежить від позаобрядових трудових дій. Відсилкою до відповідних святкових вузлів є і хрононіми - назви свят: на Купала,  Петра й Павла. У центрі уваги у лексіях жнивного вузла виступають: господар, на якого працюють женці (нашого господаря – паноньку наш); господиня (наша пані хупава – наша пані пишна); женці (жниці молодії, серпи золоті – мої жнійки). У лексіях жниварського вузла найчастіше фігурують такі обрядові  предмети: кінь (як правило, є  вороненьким і належить хазяїну: кінь вороний); “борода” – обрядово незжатий жмуток останнього колосся, може також називатися “козою”, “перепілкою”; вінок (пишність якого співвідноситься з багатством господаря - Наш вінок пелехатий,/ Наш пан багатий). Як заповнювачі лакун у цьому вузлі використано власні назви, що позначають осіб – учасників обряду (Оврам, Маруся), що позначають віддаленість місця (Острог, Варшава) і такі, що позначають представника чужого локусу (Пониковецький  [пан ]).

У “Висновках” сформульовані основні результати дослідження.

1. Обрядовий текст є гіпертекстовою конструкцією, яка повинна аналізуватися як єдине ціле.  При такому підході декодування окремих обрядових лексій є більш адекватним, бо проводиться у контексті інших лексій-текстів, споріднених між собою. Можемо говорити про гіпертекстовий обрядовий універсум, що формує життя індивіда з відповідним світобаченням, вербально оформлюючи важливі для нього, поворотні моменти життєвого шляху. Використання вербального тексту на позначення події утворює ситуацію зворотньої референції, коли не подія співвідноситься з актуалізованим мовцем текстом, а навпаки, текст-обрядова лексія лежить в основі виникнення події. Тому життя індивіда, що знаходиться “усередині” гіпертекстового кола, є текстово-орієнтованим, вербальноцентричним. Вихід за межі гіпертексту є для індивіда неможливим.

2. Гіпертекстові характеристики – децентралізованість, нелінійність, інтертекстуальність – дозволяють говорити про нього як складну текстову гіперодиницю, що утворюється з окремих текстових одиниць – лексій,  яким притаманні текстові характеристики, і відтворюється кожного разу заново, згідно з інтенціями і  вимогами колективу, актуальними у певний період часу.  Утворена “тут і зараз” конструкція  є сильнокінетизованою побудовою, бо вона  виникла спочатку як вербальний “додаток” до кінетичного ритуального дійства.

3. Існування гіпертексту у письмовій формі означає, що він пройшов стадію запису і не існує як робоча  гіпертекстова система,  але як “розрихлена”, у значній мірі зруйнована конструкція, яка не використовується мовцями  на сучасному етапі для досягнення специфічніх обрядових цілей. Споконвічно ж гіпертекст був текстуальною конструкцією, використання якої опосередковувалось пам’яттю, тобто особи, що вербалізували його, були не авторами текстів, а їхніми відтворювачами.

4. Гіпертекст як сакрально маркована текстова структура у свідомості мовців реферує до першотексту (тексту, вербалізованого у першочас культурним героєм чи богом), тобто реферує до іншого тексту з підвищеним сакральним потенціалом – ідеальної, не існуючої в дійсності  текстової одиниці і є застиглим комунікативним конструктом. Специфічність структури обрядових свят базується на усіх вищезгаданих його особливостях.

5. Найнижчою текстовою складовою гіпертексту є метатексти, які слугують текстовим засобом інтертекстуальності і відсилками до інших гіпертекстових систем. У ролі метатекстів можуть виступати загадки та тлумачення снів. Метатексти як тексти-вставки можуть змінювати свою будову при вживленні до обрядової “материнської” лексії.

6. Розглянутий нами обрядовий гіпертекст є двочасною структурою, яка складається з родинного та календарного кіл, що, в свою чергу, поділяються на окремі вузли: родильний, весільний, вузол голосінь та колядковий, веснянковий, русальний, купальський, жнивний. Усі вузли пов’язуються між собою через складну систему лексійних запозичень та відсилок. Родинне гіпертекстове коло вербально оформлює життєвий шлях індивіда. Родильний та вузол голосінь  є обов’язковими для всіх членів колективу;  при випаданні середньої ланки – весільного вузла – з життєвого кола індивіду  робиться спроба актуалізувати пропущений обряд в останньому вузлі і провести необхідні дії у дещо скороченому вигляді. Перший вузол цього кола цікавий тим, що на момент письмової фіксації гіпертекстових лексій він знаходився у стадії становлення, тому його лексійний матеріал є досить бідним; він фіксує засвоєння нового члена колективу. Метатексти у його складі відсутні. Другий, весільний, є найбільшим у цьому колі, бо включає до свого складу ініціальні обрядові дії та численні лексії, орієнтовані на підвищення рослинної фертильності, його підвищена значущість пояснюється свідомою участю обрядових осіб у ньому на відміну від першого і останнього; він відбиває часткове відчуження одного з елементів F-локусу (локусу нареченої) і так само часткове засвоєння її локусом нареченого (М-локусу). Метатекстами цього вузла є снотлумачення. Останній вузол родинного гіпертекстового кола, вузол голосінь, остаточно відчужує особу від соціального та фізичного простору відповідного колективу, проте завдяки уявленням про тісний зв’язок усього з усім у природі навіть таке відчуження не є остаточним і переривається у спеціально зазначені періоди часу (прихід померлих у гості). Метатекстів у цьому вузлі не виявлено.

7. Календарне гіпертекстове коло співвідноситься з макрокосмосом, природними силами та явищами. Колядковий вузол співвідноситься з річними змінами і є оберненим до купальського вузла, який також зазначає час переходу від Хаосу до Космосу, тому структура обох вузлів є подібною, а метатекстовими вставками в обох випадках є загадки. Веснянковий вузол, “розмазаний” у часі, можна назвати найбільш “дидактичним” у порівнянні з іншими гіпертекстовими вузлами. Метатекстами у його складі є снотлумачення. Русальний вузол – це вихідна точка вузла голосінь, у якій  померлі предки  приходять у гості до живих у вигляді русалок;  метатексти-загадки у його складі позначають перехід осіб до іншої вікової групи під наглядом старших, як живих, так і померлих предків. Жнивний вузол має найменший сакральний потенціал, бо реферує до побутово-трудової події збирання врожаю і не має метатекстів у своєму складі.

8. Розгляд обрядової сукупності текстів дозволяє узагальнити денотатну структуру обряду і виділити у ній такі складові, як обрядові особи, обрядові предмети та обрядові дії. Сакральний характер складових позначається відповідними номінаціями. Обрядові особи – це особи, що беруть участь в обряді. Вони можуть бути представниками групи старших чи групи молодших; головними обрядовими особами  можуть бути як індивіди з групи молодших, так і індивіди з групи старших, хоча пріоритет належить найчастіше першим. Сакральний статус обрядових осіб може маркуватися номінаціями на позначення  військових чинів, світських титулів, назв рослин чи тварин, дій природних явищ, рослин, тварин. Обрядові предмети виступають як предметна частина обряду і набирають  сакральних якостей через відповідні номінації; до групи останніх належать ад’єктиви золотий, номінації, що позначають такі предмети, як виготовлені  далеко, номінації, що мають сакральний характер для членів колективу внаслідок традиції і т.д. Обрядові дії – це акти людської поведінки, що отримують відмінне від    звичайного інтерпретування у контексті поганського свята і, на думку учасників обряду, викликають ті чи інші бажані події в навколишньому соціальному чи природному середовищі.

9. Номінативна ланка, що існує у гіпертекстовому середовищі, може бути представлена як гіперланка, що маркує – обрядово називає – особу протягом всього життя, від народження через щорічно повторювані обрядові вузли до весілля і похорон. Номінативна ланка є мовленнєвим утворенням, номінує денотати у динаміці і тому приховано відбиває предикатно-дійову частину гіпертексту; можемо говорити про неї як про предикатну номінацію, розтягнуту на весь гіпертекст, лише первинний елемент якої є “зачепленим” за дійсність.

10. Така гіперланка є узагальненою – називаючи узагальнені, “бажані”, обрядові характеристики учасників, вона водночас дає змогу індивідуалізувати   лексію через заповнення спеціальних текстових лакун, що позначають значущу відсутність власного імені і є широким утворенням, яке маркує групу неіндивідуалізованих денотатів – “людина”, “далека просторова точка”, “близька просторова точка”, “надприродна сила”. Такі лакуни заповнюються власними назвами згідно з вимогами користувачів, що в свою чергу залежать від складу учасників ритуалу і часу його використання.