УКРАЇНСЬКА ВІЙСЬКОВА ПРЕСА ЯК СКЛАДОВА ІНФОРМАЦІЙНОГО ПРОСТОРУ В РЕАЛІЗАЦІЇ ІДЕЇ ДЕРЖАВНОСТІ (1917-1921 рр.) : УКРАИНСКАЯ ВОЕННАЯ ПРЕССА КАК СОСТАВЛЯЮЩАЯ ИНФОРМАЦИОННОГО ПРОСТРАНСТВА В РЕАЛИЗАЦИИ ИДЕИ ГОСУДАРСТВЕННОСТИ (1917-1921 гг.)

Краткое содержание

     У вступі обґрунтовано актуальність теми, її новизну та практичну й теоретичну цінність, визначено мету й завдання роботи, ступінь дослідження тематики дисертації, об’єкт і предмет дослідження, окреслено хронологічні рамки дослідження, його методологічні основи,  а також подано інформацію щодо апробації результатів роботи і публікації.

      Перший розділ "Військова преса в українському інформаційному просторі початку ХХ-го століття" має описово-систематизуючий характер. В ньому йдеться про загальну характеристику мережі друкованих видань періоду визвольних змагань (1917-1921 рр.) в контексті кардинальних революційних перетворень.

         У підрозділі 1.1. "Система преси в Україні періоду боротьби за незалежність" розкривається генезис української національної ідеї, реалізованої в публіцистичних працях видатних теоретиків державотворення.

         Простежується специфіка й відмінності формування мережі друкованих видань на західноукраїнських землях, підвладних династії Габсбургів, і преси Наддніпрянської України, що потерпала від цензурних утисків російської монархії. Зазначається, що саме в цей період публіцистичні твори українських борців за визволення заклали передумови зародження й формування поки ще пошматованого й нерівномірно розвинутого національного інформаційного простору.

        Докладно висвітлюються різні групи періодики, процес її диференціації за сферами людської діяльності. Зокрема, на основі аналізу періодичних джерел, архівних документів мемуарних спогадів визначаються характерні ознаки інформаційного простору періоду Центральної Ради, Гетьманату й Директорії УНР.

         У підрозділі 1.2. "Українська військова періодика в ідеологічному забезпеченні формування збройних сил" проаналізовано умови й причини виникнення військової періодики в Галичині та Наддніпрянщині. Розкривається специфіка, відмінні та спільні риси періодики Галицької армії та Дієвої армії УНР. Йдеться про функціональні можливості військової преси на різних етапах боротьби за державність, висвітлюється структура військових видань, обумовлена організаційно-штатною будовою Збройних Сил. Простежується роль і місце військової преси в ідеологічному забезпеченні формування військових підрозділів, утвердженні основних принципів армійської життєдіяльності: єдиноначальності, карності урядові, відданості ідеалам національно-державного будівництва.

          У підрозділі розкриваються різні форми висвітлення тогочасних подій під час мирного існування  й особливо в періоди збройної боротьби за державність.

           Водночас використовуються джерела воєнно-історичного характеру, де зафіксовано процес творення війська, українізації військових підрозділів, основні напрямки й форми воєнних реформ під час української революції ( 1917-1921 рр.).

            У другому розділі "Проблемно-тематична та жанрове спрямування військової періодики" аналізується тематика військових газет, реалізована у різноманітних жанрових формах.

           У підрозділі 2.1. "Відображення суспільно-політичних перетворень у державі як основний тематичний напрямок військових видань" висвітлюється перебіг суспільно-політичного життя країни. Цей універсальний та найпоширеніший тематичний напрямок подавався у вигляді поточного інформування про події загальнодержавного значення, коментарів окремих найактуальніших подій у державі, воєнно-політичних оглядів.

            Ця тема висвітлювалась у різноманітних жанрових формах. Зустрічаються публікації інформаційного, аналітичного та художньо-публіцистичного характеру. Найпоширенішими були статті, що поділялись на пропагандивні та контрпропагандивні, а також прямі й проблемно-тематичні звіти. Найпопулярнішими були огляди преси й так звані "малі фейлетони". Мав місце й різновид нарису – політичний портрет.

           Підрозділ 2.2. "Хроніка збройної боротьби" хронологічно й деталізовано передає хід бойових подій. Можна стверджувати, що з ескалацією насильства військова періодика зосереджує увагу на  відображенні оперативних бойових подій на наявних фронтах, висвітленні ходу бойових операцій на окремих напрямках фронту, інформуванні про окремі епізоди збройної боротьби.

             Найчастіше для висвітлення зазначеної теми використовувались інформаційні жанри: замітка й репортаж. Однак, були також і хронікальні нариси та специфічні за змістом портретні нариси-некрологи.

             У підрозділі 2.3. "Проблеми внутрідержавного життя на сторінках військових газет" аналізуються складні й суперечливі процеси, що торкались питань державного будівництва, поступу земельної реформи, розвитку національних відносин, церковно-релігійної ситуації, новин освіти й культури. Реалізувалась тема внутрішнього життя країни у різних жанрових формах. Найбільш поширеними були такі інформаційні жанри, як замітка й звіт. Не були поодинокими й публікації аналітично-публіцистичного характеру. Особливо часто зустрічаємо такий різновид статті, як передова з пропагандистським спрямуванням. Надзвичайно поширеним був лист. Серед художньо-публіцистичних жанрів особливо виділялись гострі й безкомпромісні памфлети на злобу дня.

           Підрозділ 2.4. "Зорієнтування читачів у міжнародних подіях"  присвячений висвітленню закордонної політики уряду. З цією метою військові видання фокусували увагу на інформуванні про політичні й воєнні події за кордоном, роз’ясненні міжнародної політики уряду в контексті потреб розв’язання внутрішніх конфліктів, ознайомленні читачів з поглядами зарубіжної дипломатії на Україну. Міжнародні події висвітлювались на сторінках військових часописів досить різнопланово. Переважали замітки й політичні кореспонденції. Публікувались і віршовані гуморески.

           Третій розділ "Організація масово-інформаційної діяльності редакцій військових часописів"  досліджує питання взаємодії  між військовими й цивільними інформаційними службами, досвід залучення до співпраці позаштатних дописувачів, технологію формування позитивної громадської думки за допомогою громадських акцій.

           У підрозділі 3.1. "Бюро народного повідомлення як першооснова військових інформаційних служб" розкривається механізм масово-інформаційної діяльності періоду Визвольних змагань 1917-1921 років. Зокрема, аналізується досвід роботи прес-бюро за Центральної Ради, Бюро народного повідомлення Генерального штабу Української армії доби Гетьманату, Управління преси й інформації Директорії УНР та його структурного підрозділу – Інформаційного бюро армії. Окремо аналізується діяльність Державного Бюро пропаганди й преси УНР. Дається визначення поняття "мобілізації преси" й основних напрямків масово-інформаційної діяльності. Розкривається структура військових інформаційних служб (1917-1921рр.).

           У підрозділі 3.2. "Організаційна робота редакції з позаштатними військовими кореспондентами й читачами" йдеться про залучення творчого потенціалу армії до співпраці з редакціями військових часописів, поглиблення процесу інтеграції між збройними силами та суспільством, відпрацювання ефективних моделей впливу на аудиторію з метою утвердження ідеї громадського обов’язку щодо збройного захисту незалежної Української держави.

ВИСНОВКИ

            Періодична спадщина та інші джерела, що їх вдалось опрацювати дисертантові, дозволяють зробити такі наукові висновки:

       1.  Структура преси України перебувала  у процесі становлення і не мала усталеної форми. Кожна  суспільно-політична формація – Центральна Рада, Гетьманат, Директорія – витворювала власну мережу друкованих видань. Таким чином, відповідно до зміни влади та постійних суспільно-політичних перетворень формувався й інформаційний простір України. Наприклад, для періоду Центральної Ради був характерним політичний плюралізм в організації друкованих видань. Одночасно діяла періодика, що підтримувала існуючу владу, преса, що займала нейтрально-помірковану позицію, і видання, які вели проти влади  пропагандистську війну. Період Гетьманату був доволі суперечливим. Він позбавив громадськість права на вільне висловлювання думок. Була введена цензура, що негативно позначилось на опозиційній періодиці українських  соціалістичних партій. Натомість розквітла російськомовна преса монархічних та ліберально-буржуазних партій. Режим  стимулював появу офіційно-урядових видань. Остання ж фаза української державності – Директорія – була сприятлива насамперед для  самоідентифікації української преси. Дослідники вказують на відносну типологічну стабільність та кількісний ріст видань цього періоду. Умови військового часу позначились на періодичності виходу часописів, сприяючи, у той же час, більш чіткому поділу на періодику, що підтримувала ідею української державності, і на ту, що виступала на протилежному боці. Війна і жорстка цензура позбавляли низку часописів і таких рис, як неупередженість й лояльність. Зникала нейтральність газетних виступів.

Провідне місце за кількісними та якісними показниками в інформаційному просторі країни посідала періодика політичних партій та угруповань, що нерідко зі зміною влади трансформувалась в групу  офіційно-урядової преси.

Український інформаційний простір характеризувався різновекторністю свого розвитку. Зокрема, з точки зору реалізації ідеї української державності можна виділити три напрямки розвитку мережі друкованих видань: конструктивний, нейтральний та деструктивний.

    Формування інформаційного обширу відбувалось  не еволюційно, а революційно. Насамперед це твердження стосується Наддніпрянщини, де поступовий розвиток мережі українських видань був унеможливлений імперською політикою царського уряду.  Отже, інформаційний вибух міг статись лише на тлі бурхливих подій української революції, в умовах національно-державницького піднесення та безперервних воєнних сутичок, що супроводжувались завзятою інформаційно-пропагандистською боротьбою. У мережі друкованих видань Наддніпрянщини домінував конструктивний напрямок щодо ідеї української державності. Проте відчувався і могутній вплив деструктивної періодики.

Мережа друкованих видань Галичини суттєво  відрізнялась від Наддніпрянської моделі. Це пояснюється тим, що періодика західних земель мала змогу розвиватись еволюційно за менш жорстких умов габсбурзького  панування. Інформаційний обшир Галичини був менш структурованим, однак, не мав помітних деструктивних  ухилів стосовно ідеї української державності. У періодиці переважав конструктивний напрямок.

У цей час сформувалась за всіма типологічними ознаками і набула поширення українська військова преса. Цей масив періодики був тісно інтегрований у загальну мережу видань і посідав чільне місце в інформаційному просторі країни.

Водночас військова преса зуміла витворити власну інформаційну  структуру в межах тодішнього медіа-простору. Це значно розширило її функціональні можливості, дозволивши відіграти:

а) на тактичному рівні – винятково важливу роль в ідеологічному забезпеченні формування дисциплінованих і боєздатних збройних сил;

б) на стратегічному рівні – опосередковано впливати за допомогою інституту армії на процес реалізацій ідеї української державності.

Проведений тематичний і жанровий аналіз виявив основний найбільш поширений проблемно-тематичний напрямок військових видань – відображення суспільно-політичних перетворень у державі. Це підтверджується проведеним вибірковим контент-аналізом  частотності появи на газетних шпальтах різних тематичних напрямків у низці військових часописів. Водночас чільне місце посідали на газетних шпальтах й інші тематичні напрямки. Серед них неабиякого значення набуло висвітлення проблем внутрідержавного життя, зорієнтування читачів у міжнародних подіях, багато уваги приділяли військові часописи і хроніці збройної боротьби.

Форми подачі матеріалів – жанрова палітра військової періодики - були доволі різноманітними і представляли публікації інформаційних, аналітичних та художньо-публіцистичних жанрів журналістики. Найбільш поширеними серед них були: замітка, звіт, кореспонденція, стаття, фейлетон, памфлет, гумореска. У стадії формування перебували жанри репортажу й інтерв’ю. З’явились портретні нариси-некрологи, а також такий різновид нарису, як політичний портрет.

Досвід  організації масово-інформаційної діяльності свідчить, що провідниками державної інформаційної політики (ДІП) в країні і за кордоном були інформаційні служби (ІС), які її реалізували за допомогою функції інформації (І), пропаганди (П), контрпропаганди (К) й агітації (А) з метою позитивних змін у масовій свідомості (ПЗМС) громадян щодо ідеї Української державності.

ДІП → ІС (І + П + А + К) → ПЗМС

З метою інформаційної протидії було відпрацьовано поняття "мобілізації преси". Це була спроба організації державної монополії на інформацію в умовах воєнного часу. Впровадження "мобілізації преси" (МП) передбачало концентрацію творчих і націоналізацію видавничих ресурсів (КТНВР) з централізацією, керуванням та цензурою (ЦКЦ) над інформаційною діяльністю.

МП = КТНВР + ЦКЦ

Дослідження виявило, що організація масово-інформаційної діяльності ( ОМІД) відбувалась у двох напрямках: концептуальної координації (КК) цивільних і військових засобів масової інформації та системної взаємодії (СВ) з метою "мобілізації  преси" (МП).

ОМІД → КК + СВ = МП

Таким чином під мобілізацією преси слід розуміти комплекс державних нормативно-правових заходів, спрямованих на відповідну організацію масово-інформаційної діяльності в умовах воєнного і надзвичайного стану.

Домінуючими напрямками організації роботи редакції з позаштатними військовими кореспондентами та читачами були: налагодження інформаційно-інтеграційних зв’язків між військовими часописами  й армійською аудиторією, сприяння в реалізації творчого потенціалу позаштатних військових кореспондентів, ініціювання інформаційних громадських акцій.

  З метою налагодження інформаційно-інтеграційних зв’язків військові журналісти використовували: соціологічні опитування й редакційні звернення, що у свою чергу поділялись на короткі інформаційні звернення з акцентацією на певному заклику й аналітичні постановочні із зосередженням читацької уваги на одній або низці проблем.

 Залучення авторського активу до співпраці відбувалось у формах використання редакційних оголошень, авторських листів, рекламної інформації. 

           Особливо велику роль відіграли авторські листи, тематика яких була доволі різнопланова й розрізнялась за формою подачі на: листи-звернення, листи-спростування, листи-звинувачення та адресні листи.

Важливим напрямком організаційно-масової роботи редакцій військових часописів було ініціювання інформаційних громадських акцій. Вони розрізнялись за масштабом на локальні й регіональні та розподілялись на заходи з матеріальної допомоги, рекреативного забезпечення, увічнення пам’яті загиблих вояків. Особливим змістом була наповнена робота армійських видань щодо увічнення пам’яті загиблих вояків. Вона розподілялась на публікації, присвячені урядовим розпорядженням і наказам командирів, посмертні згадки про вояків.

Проведене дослідження виявило недостатній рівень інтеграції між військовими засобами масової інформації та військовими інформаційними службами, що в умах збройної боротьби призвело до руйнації організаційних основ інформаційної структури збройних сил. Водночас незавершена в умовах воєнного часу координація між цивільною і військовою пресою ускладнила процес формування єдиного національного інформаційного простору продержавної орієнтації.

Цей факт негативно вплинув на утвердження ідеї української державності в період визвольних змагань (1917-1921 рр.).

Проведене наукове дослідження дозволило дисертантові подати такі практичні рекомендації:

За сучасних умов інформаційні відносини набувають дедалі більшого значення в усіх сферах життя українського суспільства. Це обумовлює неабияку увагу до формування повноцінного національного інформаційного простору, спрямованого, насамперед, на зміцнення української державності і всебічний розвиток громадянського суспільства. Саме гармонійне поєднання державних (національна безпека) та суспільних (свобода слова) елементів повинні з часом викристалізувати національний інформаційний простір продержавної орієнтації.

   Для вирішення цього завдання потрібен системний підхід, що, у свою чергу, передбачає вивчення досвіду масово-інформаційної діяльності. Відомо, що історія має властивість концептуального повторення, змінюються лише хронологічні межі й засоби втілення, методи ж і форми певною мірою завуальовуються, не втрачаючи при цьому свого колишнього змісту.

Роки Української революції ( 1917-1921 рр.), з цієї точки зору, надають повчальні уроки й примушують сучасників замислитись над вирішенням низки питань, що не втрачають своєї актуальності і до сьогодні. Це, насамперед:

подолання обмеженості впливу інформаційного поля України, особливо у східних та південних регіонах;

нарощування пропагандистського забезпечення підтримки соціально-політичних та економічних реформ в Україні на міжнародній арені;

-                подальшого вдосконалення юридичних основ інформаційної політики.

Роль і місце військових засобів масової інформації як структурного елементу національного інформаційного простору полягає у формуванні позитивного іміджу навколо одного із основних інститутів державності – Збройних сил України.

          Для цього в умовах реформування армії потрібні реальні кроки, що можуть ґрунтуватися на таких рекомендаціях:

активізації рекламної діяльності, інформаційних громадських акцій, побудованих на сучасних наукових принципах керування суспільною думкою. Для цього варто зосередити зусилля на створенні ефективної структури – Управління інформаційної політики Міністерства оборони України, - яка б об’єднала і підпорядкувала на рівні державного секретаря воєнного відомства наявні засоби масової інформації з інформаційними службами і, поки  відсутніми центрами у зв’язках з громадськістю з метою всебічного забезпечення положень “Державної програми реформування та розвитку Збройних сил України до 2005 року";

-       процесі оптимізації функціональних можливостей редакцій військових ЗМІ, постійної їх кореляції при визначенні пріоритетних тематичних напрямків;

  організаційно-штатному вдосконаленні. Зокрема, було б доцільним започаткувати при редакціях соціологічні служби. Для цього відпрацювати відповідні штати, механізм збору, аналізу, поширення і збереження військово-соціологічної інформації;

  вжити заходи, спрямовані на підвищення тиражованості друкованої продукції військових ЗМІ. На сьогоднішній день загальний тираж військових газет складає лише 32 тисячі примірників. Цього явно недостатньо для повноцінного інформаційного забезпечення особового складу збройних сил;

-         створенні локальної комп’ютерної мережі військових ЗМІ;

професіоналізації військових журналістів. З цією метою ввести до освітньої програми військових навчальних закладів нових предметів: "Реклама і маркетинг військових ЗМІ", "Основи зв’язків з громадськістю", "Інформаційна безпека і військові ЗМІ", "Роль засобів масової інформації в локальних війнах" тощо;

відродженні кращих традицій національної школи військової журналістики.

Проблеми реформування Збройних Сил України з метою їх подальшої професіоналізації викликають надзвичайну зацікавленість громадськості. Воєнна тема посідає чільне місце за рейтингами продажу на ринку мас-медіа. Проте для її об’єктивного й неупередженого висвітлення журналістам іноді бракує розуміння суті таких специфічних явищ, як армія, збройна боротьба, локальні війни, миротворчі операції, не вистачає мінімуму суто військових знань.

Тому є сенс впровадити для майбутніх журналістів та працівників мас-медіа програми семінарів під умовною назвою "Екстремальна журналістика". Цей проект можуть здійснити фахівці прес-служби Міністерства оборони України на базі Інституту журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка та інших вищих навчальних закладів, які готують журналістські кадри.