СТРУКТУРА, СЕМАНТИКА ТА ФУНКЦІОНУВАННЯ СКЛАДНИХ ПРИКМЕТНИКІВ В УКРАЇНСЬКІЙ ПОЕТИЧНІЙ МОВІ ХХ СТОЛІТТЯ

Краткое содержание

У вступі обґрунтовано вибір теми, її актуальність і наукову но­визну, сформульовано мету й основні напрямки дослідження, теоретич­не і практичне значення роботи.

У першому розділі “Теоретичні засади дослідження складних прик­метників у поезії XX століття” розкривається розуміння поетичної мови як системи словесних образів, визначається місце складних прик­метників серед образотворчих засобів мови поезії.

Поетична мова в лексико-граматичному аспекті становить взаємо­дію структурно-граматичної будови та лексичного наповнення тексту. Естетизації зазнають як певні граматичні форми, так і загальновживана лексика. На тлі сформованого традиційного поетичного словника виявляються функції авторських неологізмів, викорис­тання характерних для мови поезії типів складних утворень з характерною структурою та семантикою. Поряд із складними прикметниками, що належать до традиційних поетизмів, мова української поезії XX століття засвідчує функціонування індивідуаль­но-авторських утворень, які виникають за усталеними в сучасній українській мові типами словотворення.

Використання індивідуально-авторських прикметників-композитів у поетичній мові зумовлено здатністю складних слів конденсовано пе­редавати зміст поняття, робити його різноплановим, сприяти економно­му вираженню думки, побудованої на асоціативних уявленнях. Віршовий розмір, ритм поетичного твору спричиняється до вибору таких варіантних засобів, коли замість двох самостійних означень утворюється склад­не слово, експресивний зміст якого формує індивідуально-авторський образ.

З функціонально-змістового боку складні прикметники самодостатніші і більш незалежні від контексту, ніж звичайні, прості слова. Власне вони самі є мінімальним контекстом, у якому відбуваються семантичні процеси. У прикметниках-композитах закладене не лише значення складових компонентів, але й їхні власні, “автономні” значення, які  визначають семантико-зображальні властивості всього складного сло­ва як цілого. Семантична конденсація і ритміко-синтаксичні можливос­ті складних слів роблять їх одним із вагомих образотворчих засобів поетичної мови, стилістично маркованою формою поетичної епітетизації.

У розділі розглядається історія вивчення епітета, аналізу­ються різні класифікації, уточнюється визначення епітета.

Епітет – це один з основних тропів, означення, експресивно-образна функція якого виявляється в контексті і полягає у виокремленні індивідуалізованої ознаки явища, особи, у вираженні емоційного став­лення до зображуваного.

У поетичній мові епітет часто зазнає метафоризації, тобто в контексті реалізується переносне значення слова. Метафоризованому епітетові властива семантична двоплановість, що полягає у взаємодії прямого лексичного значення слова і до­даткового, зумовленого контекстуальним значенням. Нове, метафорич­не значення сприймається крізь призму основного, спираючись на нього, але не ототожнюючись із ним. Додаткове контекстуальне значення метафоричного слова стає домінантним, пряме ж значення втрачає свою роль і служить орієнтиром для авторської асоціації. Таким чином метафоричне значення слова передає нерозчленоване уявлення, в якому об’єднані ознаки різних предметів, явищ. В основі метафоричного епі­тета лежить неназване порівняння предмета з яким-небудь іншим предме­том на основі ознаки, спільної для обох порівнюваних компонентів.

 Епітетні словосполучення з прикметником-композитом побудовані на ос­нові зіставлення, порівняння предметів, явищ і виокремлення якоїсь однієї ознаки, що нерідко перетворює словосполучення в усталений символічний образ.

У другому розділі “Типи складних прик­метників за семантикою першого компонента” розглянуто найбільш продуктивні типи складних прикметників поетичної мови. При цьому увагу зосереджено на семантиці першого ком­понента, який містить семи “колір” та “кількість”. Розділ складаєть­ся з двох підрозділів.

2.1. Складні прикметники з першим колірним компонентом.

Складні прикметники з колірним компонентом кількісно переважають серед композитів, зафіксованих у мові поезії XX століття. Найбіль­ша кількість структурно-семантичних типів характерна для прикметникових утворень з компонентами багрян(о)-, червон(о)-, золот(о)-, біл(о)-, чорн(о)-. Порівняно менша кількість типів – це композити із компонентами синь(о)-, блакитн(о)-, голуб(о)-, жовт(о)-, рожев(о)-.

У дисертації проаналізовано семантичні типи склад­них прикметників з першою основою біл(о)-, жовт(о)-, золот(о)-, зелен(о)-, синь(о)-, голуб(о)-, блакитн(о)-, з номінаціями червоного спектра та з компонентом чор­н(о)-. Семантика названих компонентів виразно оцінна. Негативна оцінна експресія характерна для складних прикметникових утворень із компонентом чорн(о)-. Переважають прикметники-композити, в яких перший колірний компонент містить позитивну оцінку, зокрема це стосується активних у мові досліджуваних поетичних текстів прикметників з компонентами біл(о)-, золот(о)-.

Перший компонент біл(о)- поєднується з другим компонентом, що містить: 1) сему “колір”. Цей семантичний тип поділяється на декілька підтипів: а) складні прикметники, утворені з двох, не ускладнених суфіксами, прикметникових основ, і передають колір з відтінком іншого кольору: біло-голубий, біло-рожевий; б) прикметникові утворення, одна з основ яких ускладнена суфіксом: біляво-русий; в) складні прикметники, обидві основи яких ускладнені суфіксами і передають поєднання відтінків кольорів: білясто-синявий і под.; 2) сему “явище природи”: біловодний – біла вода, білопінний – біла піна, білохмарий – біла хмара; 3) назву предмета: біловітрильний – білі вітрила, білостінний – білі стіни, білохатий – біла хата; 4) сему “рослина”: білоберезий – біла береза, білолистий – біле листя, білокорий – біла кора; 5) сему “дія”: білотканий – тканий білими нитками; 6) назву частини тіла людини, тварини, птаха: білобокий – білий бік, білобородий – біла борода, білокрилий – білі крила; 7) сему “психічне сприйняття”: білосліпучий – такий білий, аж сліпучий, білочистий – чистий, аж білий тощо.

За такою схемою проаналізовано прикметникові композити з колірними компонентами жовт(о)-, золот(о)-, зелен(о)-, синь(о)-, блакитн(о)-, голуб(о)-, червон(о)-, багрян(о)-, рожев(о)-, чорн(о)-.

Кількісна перевага конкретних прикметникових слововживань із колірним компонентом впливає на формування традиційного поетичного словника (білокрилий, білокорий, синьоокий, синьозорий, чорнобровий тощо). Саме для мови поезії характерні такі прикметники: білолебедий, білостанний, білоберезий, білопінний, жовтопінний, зеленоволосий, зеленобровий, зеленокрилий, зеленоперий тощо.

2.2. Складні прикметники з першим компонентом на позначення кіль­кості.

У досліджуваних текстах зафіксовано складні прикметники, що називають  означену  та неозначену кількість. Прикметникові найменування означеної кількос­ті мають у своєму складі власне кількісний числівник на зразок однорукий, двогорбий тощо. Переважна більшість прикметників з основами ст(о)-, тисяч(о)- вказують не на точно визначену кількість, а на вищу міру вияву ознаки, на наявність значної міри чогось, напр.: стозапеклий, стодимний, стобезнадійний, тисячосилий, тисячоокий і под.

На неозначену кількість вказують складні прикметники з компонентами багат(о)-, мног(о)-, рідше – мал(о)-, кільк(а)-. У поетичній мові використовуються композити з першою частиною, що співвідноситься з елементами пишний, повний, широкий. Вони вказують на характеристику відносної кількості, оцінної щодо певної норми. Наприклад: повнорадісний, повносонячний, повнодзвонний, пишнобарвний, пишнодревний, пишнорунний, широкошумний тощо).

Окремий тип композитів становлять утворення, в яких компонент із кількісною семантикою поєднується з компонентом, що містить сему “істота” (стокрилий, столапий, сторотий, многолюдний, многоустий, багатозорий, повногрудий і под.), “явище природи” (стоджерельний, стосонцевий, многоводний, многорікий і под.), “психічний стан” (стонасторчений, стотривожний, многослізний, повноклектий, повнорадісний тощо), “рослина” (стогронний, многоплідний, многоцвітний, повнозерний, повнолистий та ін.) тощо.

Серед складних прикметників із кількісним компонентом – назви термінологічних понять, загальновживана лексика, а також номінації з виразним оцінним змістом. Рідковживані, незвичні такі утворення, як багатобджолий, дво-сірий, стобуремний, стоглобальний, сторадісний, стовесельний тощо.

Третій розділ “Типи складних прикметни­ків за семантикою другого компонента” присвячений аналізові прикметникових утворень, другий компонент яких містить семи “соматичне поняття”, “дія”.

Розділ складається з двох підрозділів.

3.1. Складні прикметники, другий компонент яких пов’язаний із соматичним поняттям.

Серед названих прикметників виділено композити, другий компонент яких співвідноситься з назвою частини тіла люди­ни (лице – ‑лиций, -ликий, вид – -видий, рука – -рукий, брови – -бровий, -бривий, -брив, чоло – ‑чолий тощо) або істоти взагалі (голова – -головий, -главий, -глав, очі – -окий, ноги – ‑ногий, ті­ло – -тілий і под.). Окрему групу становлять композити, другий компонент яких співвідноситься з назвою частини тіла птаха (крило – -крилий). Спільний компонент (соматичне поняття) накладає певне обмеження на семантичну сполучува­ність, вказуючи на віднесеність номінації до істоти. Поєднання компонентів, що сприймаються як семантично несумісні, надає метафоричного значення композитові. Основи -крилий, -окий, -рукий, -головий і под. найчастіше поєднуються із кольороназвами (голубоокий, червоноокий, зеленокрилий, рожевокрилий, багрянокрилий, блідорукий, білорукий, чорнорукий, жовтоголовий, зеленоголовий, і под.), з основами на позначення психічних властивостей (веселоокий, ганебноокий, тихоокий, блаженнокрилий тощо), вражень, психічного сприйняття (кригоокий, сонцеокий, веснянокрилий,   ганебнокрилий,   хитрорукий,   громорукий   та   ін.).   Компоненти   -крилий, -головий та їх форми -крильний, -крил, -главий, -глав поєднуються з кількісними номінаціями: восьмикрилий, мільйоннокрилий, стокрильний, шестикрилий, двоглавий, дев’ятиголовий, п’ятиглавий, триглавий тощо.

Прик­метники з компонентами -крил, -главий, -глав, -зорий є поетично маркова­ними і в словниках подаються з поміткою “поет.”. У мові поезії XX сто­ліття список поетизмів збільшується. Чільне місце серед них займають композити із другою частиною -зорий, що містить сему “очі, погляд”. За сполучуваністю -зорий з компонентами відповідної семантики розрізняємо такі семантичні типи складних прикметників: 1) складні прикметники, перший компонент яких – кольороназва: блакитнозорий – блакитний зір (очі, погляд), синьозорий – синій зір (очі, погляд), чорнозорий – чорний зір (очі, погляд); 2) прикметники-композити, перший компо­нент яких означає психічні властивості: наївнозорий – наївний зір (очі, погляд),  ніжнозорий – ніжний зір (очі, погляд), спокійнозорий – спокійний зір (очі, погляд); 3) прикметники, у яких перший елемент вказує на враження, психологічне сприймання: пекельнозорий - пекельний (лихий) зір (погляд), холоднозорий – холодний (злий) зір (погляд); 4) складні прикметники, перший компонент яких містить сему “відстань”: близькозорий, короткозорий – який погано бачить на далекій відстані; дальнозорий – який погано бачить на близькій відстані; 5) прикметники-композити із семою “форма”, “розмір” у першій основі: великозорий – великий зір (очі, погляд). Прикметник широкозорий становить окремий підтип, оскільки співвідноситься з перифразою “який має широкий погляд”; 6) композити, у яких перша основа містить сему “швидкість”: бистрозорий – бистрий (жвавий) зір (очі, погляд) тощо.

За такою схемою проаналізовано складні прикметники з другим компонентом -окий, -крилий, - видий, - лиций, -головий, - ногий, -рукий, -бровий, -чолий, -тілий.

3.2. Складні прикметники, другий компонент яких містить сему “дія”.

У поетичній мові спостерігаємо значну кількість склад­них прикметників з другим компонентом віддієслівного утворення: -сяйний, -носний, ‑творчий. Прикметників із елементами -тканий, -любний, -любивий, -творящий, ‑творений у досліджуваних текстах порівняно небагато.

Компоненти віддієслівного походження характеризуються різноманітною семантичною сполучуваністю. Поєднуються вони з кольороназвами (зеленотканий, червонотканий, золотосяйний та под.), з назвами предметів та явищ природи (буреносний, громоносний, вінценосний, зоре­носний, водолюбивий, сонцесяйний, зоресяйний тощо), з назвами істот (братолюбний, гостелюбивий, дружелюбний), матеріалу (золотоносний, медоносний, сріблотканий, золототканий), з назвами абстрактних понять (свободоносний, мироносний, смертоносний, животворчий, духотворений, чудотворний і под.).

 Поетичній мові властиві прикметникові утворення типу “сема “абстрактне поняття” + -носний”, “сема “предмет” + -носний”, “сема “колір” + -тканий”, “сема “істота” + -любний”, “сема “абстрактне поняття” + -любний (‑любивий)” і под.

Серед складних прикметників із другим семантичним компонентом “дія” є стильово нейтральна, термінологічна, книжно забарвлена лек­сика, що здебільшого зафіксована в загальномовному словнику.

Для словника мови української поезії XX століття характерні складні прикметники-поетизми на зразок буреносний, громоносний, пісенноносний, мрійнотканий, ніжнотканий, сліпосяйний, ніжносяйний, вічнотворчий, животворящий, пісеннотворчий тощо.

У четвертому розділі “Сполучуваність складних прикметників з іменниковими дистрибутами” простежуються шляхи реа­лізації семантичних відтінків складних прикметників, розглядається лексико-семантична сполучуваність прикметникових утворень, яка знач­ною мірою залежить від семантики означуваних іменників-дистрибутів.

Розділ складається із двох підрозділів.

4.1. Лексико-тематичні групи іменників-дистрибутів.

Враховуючи функціонування традиційної лексики в українській поезії, здатність слова розширювати свою семантику, набувати нового змісту та зважаючи на поетичну маркованість слова і різноманітність епіте­тів до нього, розглядаємо такі лексико-тематичні групи означуваних прикметниками-композитами іменників: назви рослин, тварин, птахів, темпоральна лексика, назви небесних світил.

Серед назв лексико-тематичної групи рослин, означуваних прикмет­никами-композитами, переважають номінації дерев (дуб, верба, клен, ли­па, каштан та ін.) та квітів (айстри, волошки, жоржина, конвалія, мак, лілея тощо). Значно рідше означаються назви ку­щів (бузок, глід, калина, терен) та трав (ковила, конюшина, хвощ, чебрець).

У межах лексико-тематичних груп розглянуто тенденції їх сполучуваності зі складними прикметниками. Одні лексеми можуть мати при собі цілий ряд складних прикметників-епітетів, що називають різні ознаки за зовнішнім виглядом, станом, віком, властивостя­ми. Інші відображають власне бачення митця, на основі чого виникають нові асоціації, нове називання предмета, що виражається у складних епітетних номінаціях.

Найширшу сполучуваність із складними прикметниковими епітетами має лексема дуб. У поетичному слововживанні відбито народну традицію функ­ціонування цього слова (дуб символізує мужнього воїна, коханого) та індивідуально-авторські асоціації (дуб – це символ рідного краю, оберіг, символ мужності та сили українського народу). Звідси й різноманітність епі­тетів до нього, напр.: “Край поля – холодні, горді, Бронзово-темні дуби” (М. Рильський); “Під буйнолистим кучерявим дубом, У затінку старих кремезних віт, Обнявшися, сиділи люба з любим, Як не сиділи цілих двоє літ” (О. Підсуха); “Міцнорукі дуби триста років стоять на сторожі. Суховій просичав, градобій налетів, пролетів”  (П.Дорошко).

У поетичній мові естетизуються, набувають нової семантики, часто переростають в образи-символи номінації тварин. Чільне місце в поезії належить лексемі кінь, що вживається в традиційних епітетних словосполученнях на зразок сиво­гривий кінь, буйногривий кінь, чорногривий кінь та в індивідуально-авторських, пор.: нейтронно-бомбовий кінь, лиховорожі коні та ін.

Номінації птахів, за незначним винятком (крук, ворон, коршак та ін.), в українській поезії мають переважно позитив­ні конотації. Вжиті в прямому значенні, вони сполучаються з прикмет­никами різної семантики, утворюючи традиційні поетичні та індивіду­ально-авторські епітетні сполуки. Народна поетична традиція відбита у слововживанні сизокри­лий голуб (голубка), що використовується як ласкаве, ніжне звертання, напр.: “Ой, напій коня, каре оченя! Сизокриле голуб’ятко, до побачення” (А. Малишко).

До традиційного поетичного словника належать епітетні словоспо­лучення з іменником чайка (чайки), який в українській поезії, з одно­го боку, символізує печаль, зажуру (“Прощайте, чайки легкокрилі, Лі­тайте і плачте без слів, – Чайками кричать мої сестри Над трупами рідних братів” (О. Олесь)), а з другого – є  традиційною озна­кою ліричного пейзажу, пор.: “В’ються чайки срібнокрилі, Де синіє далечінь, Море грає, плещуть хвилі, І синіє далечінь” (Х. Алчевська).

Прикметники-композити, означаючи темпоральну лексику, вносять у поетичний контекст додаткові відтінки змісту. Так, лексема ніч охоплює два протилежні поняття: у мові поезії одне символізує горе, лихо, пітьму, а друге – виступає  символом  щасливого  кохання,  пор.: “Чорна  ніч  столітня  і зловісна” (А. Малишко); “Ох, ця Ніч, ця лукаво-жагуча Ніч” (Б. Олійник).

Зафіксовані в досліджуваних поетичних текстах композити, що означають назви місяців, мають у своєму складі колірний компонент, який вказує на панівний у природі колір у певну пору року: золотолистий жовтень, багрянокосий листопад тощо.

У дисертації проаналізовано семантичну структуру іменників – традиційних поетизмів (сон­це, місяць, зорі тощо), які окреслюються складними прикметниками: срібнорогий місяць, срібнобровий місяць, блідолиций місяць, ясноока зоря, золоторога зоря, ясночола зоря, білогриве сонце, карооке сонце тощо.

Серед номінацій небесних світил лексема сонце утворює найбільшу кількість епітетних словосполучень зі складними прикметниками: сонце – байдужо-біле, ласкаво-променисте, незрушно-мутне, радісно-палке, ніжно-золоте, стожальне, огнекриле, світлозоре, золотороге, вогнелике, ясночоле тощо.

4.2. Функціональний обсяг складних прикметників-епітетів.

Поетичною традицією мотивується як вибір означення, так і вибір означуваного іменника. Той самий прикметник може вільно поєднуватися з різними іменниками, називаючи не лише безпосередні, об’­єктивні ознаки предметів, а й характеризуючи предмет через метафорич­но осмислені, переносні ознаки. Залежно від ступеня семантичної мотивованості ознаки, остання може вказувати на  об’єктивну, узвичаєну ознаку предмета, або на віддалену, випадкову, в основі якої лежать метафоричні або метонімічні зв’язки.

Метод перифразування дає змогу виділити ступені семантичної мотивації епітетного словосполучення. Наприклад: семантика прикметника білокрилий “який має білі крила” визначає традиційне коло його сполучуваності – назви птахів та комах (білокрилий голуб, білокрилий лебідь, бі­локрилий метелик, білокрилий птах і под.). Ці словосполучення становлять перший ступінь образності, яка мотивується спільною семою “крило”, пор.: білокрилий голуб – голуб, який має білі крила, білокрилий лебідь – лебідь, який має білі крила, білокрила чайка – чайка, яка має білі крила.

Другий ступінь мотивованої сполучуваності становлять епітетні конструкції на зразок білокрилі вітрила (вітрила, схожі на білі крила), білокрила книжка  (книжка, сторінки якої нагадують білі крила),білокрилі паруси (паруси, схожі на білі крила), в яких спільними є ознака кольору і форми.

Віддалений семантичний зв’язок між композитом і дистрибутом – назвою явищ природи сигналізує про третій ступінь метафоризації, пор.: білокрила хмара, білокриле небо – біла хмара має крила (і летить по небу); небо з білими хмарами, що мають крила.

Сполучення композита білокрилий з іменником місто у контексті “Падав сніг на місто білокриле, і в тумані жовті ліхтарі нам привітно й тепло так світили у сніжинок і промінні грі” (В. Сосюра) мотивується семою “колір” (білий сніг) та семами “крило”, “політ” (летить лапатий, як крила, сніг). Словосполучення білокриле місто становить четвертий ступінь мотивованої сполучуваності, оскільки подібність міста до крил віддалена.

П’ятий ступінь мотивованої сполучуваності становить іменник ранок, у поєднанні з яким композит білокрилий означає щось світле, чисте (пор. значення фразеологізму серед білого дня – відкритий, неприхований): “Білокрилий, злототканий Встане ранок знов” (Х. Алчевська) тощо.

  Несподіваність, < > непередбачуваність < > прикметниково-іменникової сполучуваності ґрунтується на асоціативно-метафоричних зв’язках, характерних для мови поезії.

П’ятий розділ “Художньо-виражальні функції складних прикметників” присвячений аналізові складних прикметників з погляду їх стилістичного навантаження в поетичному контексті.

Складні прикметники поетичної мови як стилістичне явище – поліфункціональні. Функція, яку вони виконують у поетичному контексті, за­лежить від кількох чинників: 1) складний прикметник вживається у пря­мому значенні; 2) складний прикметник становить метафоричний епітет; 3) складний прикметник входить у структуру інших тропів – метафор, по­рівнянь.

Розділ складається із трьох підрозділів.

5.1. Функціональне навантаження складних прикметників-епітетів.

У поезії XX століття широко вживаються народнопісенні епітети на зразок чорнобровий, сивочолий, кароокий, синьоокий, білолиций, русокоса, тонкостанна і под., які використовуються в усталених сло­восполученнях для підкреслення характерної риси зовнішності, напр.: “Ой дівчино чорноброва, Будь здорова, будь здорова! Подивися, Усміхнися, Любо привітай!” (М. Вороний); “Там від поля стелиться Даль ши­рока. Там чекає дівчина Синьоока” (А. Малишко).

Кольористичні епітети переважають у пейзажній ліриці. Актуалізу­ються здебільшого зелені, сині, рожеві барви з різноманітними відтін­ками, напр.: “Здається, чую: лопають каштани, жовто-зелену викидають брость...” (В. Стус). У вживанні складних прикметників-композитів з колірною семантикою виявляється усталена традиція: зв’язок світлих кольорів із позитивною оцінкою і темних – з негативною оцінною коно­тацією, пор.: “І відповіді не було. Пустиня Мовчала люто. Згуба навкруги. Лиш персть тріпоче, хмара чорно-синя, – Понуре плазування пи­люги” (М. Бажан).

У роботі простежено функціональне навантаження і стилістичні ко­нотації складних епітетів з одоративною, звуковою семантикою та епі­тетів синкретичного змісту.

5.2. Функціональне навантаження прикметникових композитів у скла­ді метафори.

У поетичному контексті реалізуються лексико-семантичні варіанти лексем, пов’язані з їх переносним, образним уживанням. Традиційні народнопісенні епітети  чорнобровий, сизокрилий, білокрилий, синьоокий і под., пов’язані з антропоморфологізацією образів, у поетич­ній мові розширюють сполучуваність з іменниками різної семантики, напр.: “О, добрі руки... Бачу їх красу, уміння їх і чую пальців мову. Про них я в серці пісню понесу, здолавши сум, у вечір чорнобровий” (О. Колодій).

Для мови української поезії XX століття найхарактернішим різно­видом метафоричного переносу є тип “живі істоти – нежива природа, рос­лини”: кароокий мак, кароокий рядок, синьоокий бузок, синьоокий за­тон, синьоброве небо, синьокриле сонце тощо.

Оцінний зміст епітетних характеристик, виражених складними прикметниками, визначається  як конкретною сполучуваністю з відповідним дистрибутом, так і ширшим поетичним контекстом.

5.3. Функціональне навантаження прикметників-композитів у скла­ді порівняння.

Складні прикметники як компонент порівняння увиразнюють об’єкт зображення, переводять увагу читача із предметної конкретики у сфе­ру почуттєвого сприйняття навколишньої дійсності.

У складі порівняльних зворотів функціонують епітетні словосполучення з назвами птахів, що увиразнюють образи людей. Як правило, це традиційні, фольклорні порівняння, які зберігають народнопоетичний колорит в авторській поезії. Так, хлопець, воїн порівнюються з орлом, голубом, дівчина – з голубкою, птицею. Епітет-композит у складі порівняльного звороту індивідуалізує пред­мет змалювання та викликає фольклорні асоціації. Напр.: “І вона ме­не зустріла, наче птиця білокрила” (В. Сосюра).

Традиційними також є порівняння думок, мрій з птахами – улюбле­ний троп багатьох майстрів поетичного слова. Напр.: “Пустив я на волю орли сизокрилі, Думки розлетілись, Мої діти милі” (В. Гренджа-Донський); “На зелені гори, на блакитні хвилі, ой, летіте, мрії – птиці срібнокрилі” (В. Сосюра).

Складні прикметники у складі порівняння доповнюють, розвивають семантику народнопісенних образів, вносять нові семантичні відтінки у значення поетичних універсалій.

У висновках реферованого дисертаційного дослідження наголошено:

1. Поетична мова, своєрідно моделюючи мовну картину світу, є одним із джерел лінгвокраїнознавства. У мові поезії відображаються духовно-культурні цінності народу, смаки й уподобання мовців, літера­турно-мистецькі стилі й напрямки, соціальні зміни в суспільстві тощо.

2. Поетична мова як одна із сутнісних форм художньої літератури поєднує естетично важливі елементи в словесно-образну систему. Структурна різноманітність типів складних прикметників у функції епітетів – показова ознака поетичної мови XX століття. Сполу­чуваність компонентів складного прикметника і введення останнього в широкий поетичний контекст сприяють формуванню метафоричної ознаки, що лежить в основі метафоричного епітета.

3. Поетична мова XX століття характеризується оновленням метафо­ри, що полягає у залученні лексичних і словотвірних засобів для від­новлення втраченої форми метафоричного словосполучення, активізації асоціативних зв’язків в індивідуально-авторських епітетних конструкціях.

4. Аналіз семантичних типів складних прикметників показав, що компоненти композита мотивують утворення таких номінацій, які в сучасній українській мові кваліфікуються як поетизми. Складні прикметникові утворення поповнюють словник мови української поезії XX століття.

5. Семантичний обсяг першого колірного компонента складного прикметника визначається насамперед кількістю різних предметів – носіїв певного кольору. Традиційними поетизмами є прикметникові складні утворення з компонентом, що містить сему “білий колір”, “золотий колір”, “червоний колір”, “чорний колір”. У складі композита семантика кольору нейтралізується і заступається загальною семантикою – переважно позитивною, рідше негативною.

Ознакою асоціативного поетичного мовомислення є поєднання колірного компонента з номінацією психічного стану, психічного сприйняття (золото-лютий, синьо-благальний, зелено-пружний).

6. Традиційна образність властива прикметниковим композитам з першим компонентом, що називає кількість (або означену чи неозначену), на зразок ст(о)-, мног(о)-, багат(о)-, повн(о)-, пишн(о)- , широк(о)- і под. Функцію поетизмів виконують прикметникові утворення сторадісний, сторозтерзаний, стосонячний, стомудрий, многомудрий, повнокрилий, повнодзвонний, повнорадісний, пишнобарвний, широкошумний тощо.

7. Характерною ознакою поетичного словника є прикметникові композити з другим компонентом - соматичним поняттям. Це утворення на зразок блакитнозорий, веселозорий, пекельнозорий, сонцеокий, кривоокий, блаженнокрилий, легкокрилий, райдужнокрилий, вогневидий, мрійнолиций тощо. Індивідуально-авторські словесні образи, що органічно входять у традиційний словник мови поезії, формуються на семантичній віддаленості компонентів, пор.: синьоокий – ганебноокий, білокрилий – шлюбнокрилий.

8. Словник поетичної мови поповнюється прикметниками-композитами з другим компонентом віддієслівного утворення на зразок -сяйний, -носний, -тканий,  -любний, -творний. Критерій семантичної віддаленості поєднуваних понять дозволив розрізнити традиційні та індивідуально-авторські прикметникові композити.

9. На підставі аналізу тематичних груп іменників-дистрибутів зроблено висновок про взаємозалежність семантики поетичної лексики – іменників та прикметникових епітетів до них.

Прикметникові композити найчастіше функціонують як епітети до дистрибутів – назв рослин, які становлять традиційну поетичну лексику. Епітетні словосполучення з дистрибутами – номінаціями кущів і трав засвідчують пряме значення цих номінацій, тоді як назви дерев і квітів, означувані складними прикметниками, часто виступають у функції символів.

Номінації тварин, окреслені прикметниковими композитами, - переважно символічні. Образ коня, який найчастіше сполучається із складними прикметниками, у мові поезії нерідко символізує певну пору року залеж­но від колірного компонента в складі композита: багряно-золотий кінь символізує осінь, білий-білий кінь – зиму.

10. Функціональний обсяг складних прикметників визначається се­мантикою композита, мовною традицією та авторським задумом. Ці факто­ри впливають на сполучуваність прикметника з іменником-дистрибутом. Метод перифразування дозволив встановити ступені семантичної мотивованості складників епітетного словосполучення. Найбільшу кількість ступенів мотивованої сполучуванності (шість ступенів) має прикметник білокрилий, п’ять ступенів – композит синьоокий, чотири ступені – композит золототканий (злототканий). Прикметники животворний, стозвукий, дзвінкоголосий мають по два ступені мотивованої сполучуваності.

У поетичній мові найбільш розгалужену сітку сполучуваності мають складні прикметникові утворення на позначення зовнішніх ознак предме­тів та прикметники на позначення особливостей людського характеру і психічного складу. Менший функціональний обсяг мають прикметники, в яких наявний семантичний компонент “звукове відчуття”: стодзвонний, дзвінкоголосий, стоголосий, стозвукий тощо.

11. Художньо-виражальні функції прикметникових композитів, які виступають у ролі епітета, зокрема метафоричного, семантично доповнюють порівняння, розгорнуту іменникову метафору, визначаються як внутрішньою формою і типом семантичної структури складного слова, так і його входженням у міні- та макроконтекст поетичного твору.