Історія лексико-семантичної групи “плати – податки – повинності” в українській мові XV – XVIIІ століть (на матеріалах українських пам’яток)

Краткое содержание

У Вступі обґрунтовано вибір теми та її актуальність, вказано  на наукову новизну, описано джерельну базу, визначено мету, завдання, об’єкт і предмет дослідження, схарактеризовано його методологічні засади, окреслено теоретичну й практичну цінність одержаних результатів, а також подано інформацію про апробацію роботи та її структуру.

Перший розділ – „Науково-теоретичні засади діахронічного лексико-семантичного дослідження” – присвячено з’ясуванню ступеня опрацювання в науковій літературі питань східнослов’янської історичної лексикології та семасіології. Указано на перспективність і наукову важливість комплексного історико-лінгвістичного дослідження окремого фрагмента лексики для виявлення шляхів розвитку словникового складу та з’ясування загальних історичних закономірностей семантичних процесів, забезпечення послідовного вивчення лексичного рівня української мови.

У розділі також зосереджено увагу на визначенні понятійного апарату дослідження, принципів аналізу фактичного матеріалу з метою забезпечення адекватного та різноаспектного опису обраної групи в її цілісності, системності, структурній упорядкованості.

Під терміном лексико-семантична група розуміємо лексичну множину різноструктурних одиниць, сформовану на підставі спільності семантичного ядра, що, у свою чергу, зумовлює взаємозалежність і взаємовідношення елементів групи як одиниць мовної системи.

Для дослідження лексичного рівня мови в діахронії принциповим є розуміння лексичного значення слова як, з одного боку, стабільного, історично закріпленого у свідомості носіїв мови утворення, з іншого – потенційно змінного та еволюціонуючого. У процесі лексико-семантичного аналізу послуговуємося положенням про компонентний склад семантичної структури: лексичне значення слова уявляємо як сукупність певним чином організованих семантичних компонентів – сем. Таке розуміння структури слова забезпечує об’єктивне відтворення семного складу мовних одиниць, з’ясування перерозподілу сем у межах семантичної структури та напрямків семантичної еволюції в різні періоди.

Наголошено, що екстралінгвальний фактор посідає важливе місце         в теорії лексико-семантичного дослідження; зокрема, динамічні процеси          в описуваній системі найменувань, здійснювані за внутрішніми лінгвістичними законами, врешті-решт визначалися соціальними чинниками.

У другому розділі – „Лексико-семантичний аналіз номінацій групи „плати – податки – повинності” –  здійснено історико-лексикологічний аналіз окремих одиниць макросистеми.

У підрозділі 2.1 – „Історія формування лексико-семантичної групи „плати – податки – повинності” в українській мові” – з’ясовано, що номенами досліджуваної сфери був представлений уже словник давньої доби української мови, проте ця група на той час була ще нечисленною. Період інтенсивного поповнення та активного побутування аналізованої номенклатури окреслений кінцем XIV – XVIII століттями.

В українській мові XV – XVIII століть реєстр найменувань понять ‘плати’, ‘податки’, ‘повинності’, за нашими спостереженнями,  містив 832 одиниці (без урахування фонетичних модифікацій та морфемних варіантів однокомпонентних назв, а також лексичних варіантів аналітичних номенів). Класифікуючи матеріал за лексико-тематичним принципом,  виділяємо такі підгрупи номенів на означення конкретних видів плат та повинностей:              1) проїзні, транспортні; 2) судові, правові; 3) обрядові; 4) канцелярські, адміністративні; 5) пов’язані з експлуатацією угідь, мисливством, рибальством; 6) торговельні; 7) виробничі, промислові, ремісні; 8) зумовлені фактом земельної власності та соціальної залежності; 9) військові;                10) шляхетські служби за надані привілеї та пожалувані маєтки; 11) державні. В окрему групу виділяємо назви узагальнених родових понять. У плані структурної організації лексичний матеріал класифікується в такий спосіб: субстантивно-ад’єктивне словосполучення (рідко субстантивно-субстантивне), іменник (похідний чи непохідний), субстантиват, дієслівне словосполучення, субстантивно-субстантивна прийменникова конструкція.  Можливість класифікації конкретних номенів за принципом предметно-логічних зв’язків демонструє багатство досліджуваного словника, його місце в лексичній системі мови. Структурна систематизація матеріалу засвідчує стрункість внутрішньої організації лексичної множини.

У підрозділі 2.2 – „Семантична характеристика лексичних одиниць макросистеми на матеріалі українських писаних пам’яток XV – XVIIІ століть” – аналіз лексики здійснюється за групами споріднених найменувань, в основі виділення яких лежить спільне стрижневе слово означеної сфери понять, наприклад: hзъ бити, колья на ез давати, езовщина, езовое. Подібна класифікація, окрім з’ясування закономірностей формування, розвитку та функціонування номенів, дозволяє простежити семантичні зв’язки й відношення спільнокореневих, але різноструктурних одиниць. У підрозділі проаналізовано п’ятнадцять таких груп. Реконструйовано семантичну структуру десяти найменувань (поляховщина, огурщина, езовщина, змирская куница, куничное, згонщина, сенничое, сеножатное, кликовщина, мазепщина); уточнено значення восьми слів (ралець, впоминок, выход, ордынщина, куница, викидщина, дубащына, сено).

Ядро семантичної структури номінативних одиниць становить інваріант ‘види привласнення матеріальних і трудових ресурсів’, опорним смисловим компонентом підгруп „плати”, „повинності” виступають семи ‘плата’, ‘повинність’ відповідно. Ознакою диференційних сем є вказівка на певне відношення до предмета, суб’єкта, процесу, місця, часу тощо, пов’язаних з оподаткуванням чи виконанням повинності. Цей факт зумовлює високу мотивованість номенів: поляховщина – ‘данина хлібом із мешканця польського поселення – ляха’, змирская куница  – ‘судова плата з позивачів зі справ, які мирно вирішилися до розгляду в суді’, згонщина – ‘плата за запобігання крадіжці коней’, на обламках кликати – ‘повинність нести нічну сторожу’ (нічний сторож, обходячи міську стіну, повинен був криком сповіщати про себе).

Одиниці досліджуваної номенклатури характеризувалися виробленням специфічних парадигматичних та синтагматичних відношень. Одночасно особливості цих зв’язків зумовлювали динамічні процеси в семантичній структурі лексем; спостерігаємо вплив контекстного оточення на смислову специфікацію загальновживаних слів, явища семантичної атракції, смислової конденсації синтагм. Наприклад, синтагматична закріпленість одиниць        на пам’ять, поминок і лексем дар, подарунок спричинила процес інтерференції смислів компонентів синтагми дар для поминку. У такий спосіб семний склад лексеми поминок (пряме номінативне значення ‘пам’ять, згадка’) поповнився семою контекстного партнера ‘дароване на згадку’, котра згодом оформилася в окремий лексико-семантичний варіант ‘подарунок’. На подальшу трансформацію семантичної структури лексеми поминок у напрямку ‘коштовний подарунок’ → ‘приношення’ → ‘данина’ → ‘плата’ вплинула закріпленість за текстами певного смислового наповнення (сфера офіційного спілкування Литовської держави з Кримським ханством), усталення лексичних та синтаксичних валентностей.

Для виявлення компонентів семантичних структур  релевантною є дистрибуція мовних одиниць, парадигматичні та синтагматичні характеристики, у тому числі лексична та синтаксична сполучуваність, опозиція семантично зіставних слів, лексична наповненість контексту.

Вищим ступенем дискретності характеризувалися слова, утворені за регулярними в описуваній системі типами й моделями деривації (ордынщина, сеножатное); значення спеціальних лексико-семантичних варіантів загальновживаних слів є контекстуально зумовленим (сено – ‘натуральна данина сіном’, ‘грошова плата’; выходъ – ‘данина феодалові за право виходу з села або переходу до іншого господаря’, ‘данина кримській орді на знак політичної залежності’).

Нижчим ступенем спеціалізації характеризувалися номени на означення повинностей, що, як правило, були виражені синтагмами,  співвідносилися з вільними сполученнями слів: сено косити, hзъ бити. Подібні конструкції зазнавали процесу семантичної атракції з подальшою лексикалізацією семантики.

Аналіз окремих елементів макросистеми виразно демонструє закономірності її формування та розвитку, специфіку внутрішньої організації.

У третьому розділі – „Основні способи номенотворення в лексико-семантичній  групі “плати – податки – повинності” – розглянуто специфіку дериваційних процесів у макросистемі.

У підрозділі 3.1 – „Шляхи формування та способи  поповнення лексико-семантичної групи „плати – податки – повинності” – з’ясовано, що номенклатура плат, податків, повинностей в українській мові XV –   XVIII ст. поповнювалася  за рахунок власних мовних ресурсів та шляхом запозичень. Способи словотвору, які в період найбільш інтенсивного розвитку макросистеми були обрані за провідні (лексико-семантичний, субстантивація, синтаксичний), базувалися на традиціях, започаткованих       у давній період і зафіксованих уже в перших писаних пам’ятках. Давні корені мала і специфічна властивість номенів досліджуваної сфери виражати спільне номенклатурне значення спорідненими одиницями, котрі різнилися структурно-граматичними характеристиками. Показовою в цьому плані є історія семантичної підгрупи зі стрижневим словом вира. У пам’ятках Х – ХІІ ст. побутувала метафорично трансформована одиниця вира – ‘штраф за вбивство’, лексикалізовані словосполучення дикая вира – ‘штраф за чужу вину (вбивство) при відмові сприяти пошукам справжнього вбивці’, правая вира – ‘плата за вбивство, яке є незаперечним, доведеним’, творимая вира – ‘штраф за недоведене вбивство’, субстантиват вирное – ‘штраф за вбивство’.

Іншомовні впливи на досліджувану макросистему позначилися на рівні 1) лексики, 2) морфеміки. Найсуттєвішою є „полонізація” аналізованої групи. Насамперед, це: 1) прямі лексичні запозичення (крижове, налізне);                 2) запозичення, у яких польська мова відіграла роль посередника (цло, чинш, юргелт, стация); 3) запозичення дериваційного афікса -щизн- (-чизн-) (подужъчизна, головщизна, поемщизна, подорожчизна); 4) вплив польського суфікса -щизн- (-чизн-) на дериваційну активність питомого українського відповідника -щин- (-чин-), котрий не був актуалізований            у досліджуваній макросистемі до кінця XIV століття (петровщина, тивунщина, береговщина).

Нечисленними є лексичні запозичення з інших мов – литовської (мезлева, дякло), чеської (паметное), молдавської (илишъ), латинської (евекта, индукта), тюркських (гарачъ, тамга). Загалом чужомовні лексичні елементи становлять 2 %  досліджуваного словника.

У підрозділі 3.1.1 – „Семантична деривація як спосіб номенотворення  в лексико-семантичній  групі” – розглядається вторинна номінація як спосіб творення назв плат та повинностей. Загальновизнано, що на початкових етапах формування термінологічних та номенклатурних систем за відсутності регулярних типів та моделей творення нових одиниць активність вторинної номінації є закономірною. Водночас з’ясовано, що семантична деривація в досліджуваній групі посідала місце й після вироблення регулярних  морфологічних типів номенотворення. У нашому матеріалі є 110 одиниць, утворених семантичним способом, що становить   13 % загальної кількості проаналізованих номенів, із них 37 визначають повинності, інші – 73 становлять назви натуральних та грошових плат,            у тому числі грошових еквівалентів трудової повинності.

В аналізованому фрагменті лексики простежуємо тенденцію до уніфікації семантичних перетворень, які здійснювалися за відповідними моделями:

1) назва опредмеченої дії → плата за дію: проезд, вязба, переем, пересуд, випуск, просока, поездка, перепис;

2) провина → плата за провину: глоба, ослух, вина;

3) моральна образа чи фізична кривда → плата за образу, кривду: безчестя, увече,  рана, бой;

4) частина об’єкта оподаткування → плата з цієї частини: третина, десятина;

5) предмет, матеріал, речовина → натуральна данина, сплачувана цим предметом, матеріалом тощо: овсы, белки, куница, мед, вепръ;

6) предмет, об’єкт оподаткування → плата з цього предмета як                з оподаткованої одиниці: фура, віз;

7) територіальна, земельна, адміністративна одиниця → плата з цієї одиниці як із суб’єкта оподаткування: позем,  посад;

8) міра → данина, сплачувана цією мірою:  ведро, мера, варь, кадь;

9) поняття → плата, пов’язана з цим поняттям: зарука, присяга, осада;

10) предмет, особа, поняття → повинність, виконання якої пов’язане з цим предметом, особою, поняттям: каменье, дерево, сторож, воин, серп, млин, толока, пригон, гвалти, топор, невод;

11) свято, обряд → данина з нагоди свята чи за обряд: сорокоуст,  подзвін, коляди;

12) перенесення за емоційним враженням – здирство, тяжесть, бремена, потуги;

13) подарунок, приношення → данина: упоминки,  ралець, поклоны.

На формуванні деяких номенів описуваної групи позначився процес семантичної аналогії. Саме в таких відношеннях перебувають спеціальні семантичні варіанти лексем старина, давность ‘споконвічний податок’, ‘податок узагалі’ – новина ‘новий податок’.

Спеціальне номенклатурне значення тринадцяти одиниць, що постали шляхом семантичної трансформації, виражене категорією pluralia tantum, серед них назви плат – вроки, разруби, овсы, дуди, коледы, бобры, белки, поклоны, посhди, та повинностей –  потуги, потяги, лови, гвалти.

У підрозділі 3.1.2 – „Синтаксичний спосіб формування номенів” –  проаналізовано способи формування та особливості функціонування аналітичних номенів, що становили найчисленнішу групу досліджуваної макросистеми: 387 одиниць (46 %), із них 234 репрезентують підгрупу „плати”, 153 – „повинності”. Це субстантивно-ад’єктивні (мито скопне, грош пропойний, робота замковая, дань боброва), субстантивно-субстантивні (везенье каменья, плата за сохачки, сухое от товару), вербально-субстантивні (служити конем,  озеро волочить, носити листи) словосполучення. Подібні синтаксичні конструкції в лексико-семантичній групі кваліфіковано як аналітичні номени на означення смислової єдності, що постали в результаті складних семантичних процесів – звуження значення, спеціалізації, лексикалізації – та змін на синтаксичному рівні. Аналітичі номени граматично зіставні з вільними сполученнями слів, на базі яких розвинулося нове спеціальне значення. Головним чином, структуру синтагм становили загальновживані слова, іноді з дещо звуженою семантикою. Цілісне значення синтаксичних конструкцій формально мотивоване сумою значень компонентів (робити на млинах = робити + на млинах), однак семантика подібних синтагм набувала спеціального номенклатурного відтінку (‘робити на млинах, виконуючи трудову повинність’).

Про спеціалізацію словосполучень свідчить обмеження кола лексичної сполучуваності, стабільність компонентного складу, чітка закріпленість за відповідною сферою в писаних пам’ятках, перехід до іншої парадигми, своєрідність синтагматичних параметрів. Аналітичним номенам було властиве формування специфічних дериваційних властивостей: синтагми становили лексичну основу для творення однокомпонентних номенів із високим ступенем спеціалізації, із якими вступали в дублетні відношення й різнилися лише структурою (дань медовая – медове, гроши покуховные – покуховщина, дяклы осипные – осипщина, робити на млинах – млин, на обламках кликати – кликовщина, плата з лану – ланове, плата за осад людей – осадное).

Становлення нових номінацій відбувалося в два етапи: 1) уживання загальновідомої конструкції в новій сфері понять; 2) формування нового значення. Але ці процеси не завжди завершувалися виробленням стійкого номенозначення; ступінь цілісності та спеціалізації синтаксичних комплексів часто кваліфікуємо як низький.

Підрозділ 3.1.3 – „Морфолого-синтаксичний спосіб творення номінативних одиниць групи “плати – податки – повинності” (субстантивація)” – присвячено субстантивації як одному з провідних способів номінації в макросистемі. В аналізованих матеріалах зафіксовано 172 субстантивати (як правило, на означення поняття ‘плата’), що становить 21 % загальної кількості номінативних одиниць лексико-семантичної групи.

Лексичною основою для процесу субстантивації слугувало субстантивно-ад’єктивне словосполучення, що становило собою аналітичний номен на означення певного конкретного виду побору. У такому випадку формування номінативної одиниці відбувалося шляхом еліптичної конденсації синтагми (сухое + мито → сухое; торговое + мито → торговое). Форма середнього роду субстантивованих назв цієї групи є структурно зумовленою. Однак частіше в досліджуваній лексичній підсистемі фіксуємо субстантивати, що не зберігають роду первинних означуваних слів. Назви плат послідовно вживаються у формі середнього роду, хоча мотивуючий прикметник-означення був чоловічого чи жіночого роду або мав форму множини: покуховные гроши – покуховное, поворотная дань – поворотное, пенязи чиншовые – чиншовое, десятина рыбная – рыбное, плат квитовий – квитове, выводная куница  – выводное.

Унікальною рисою морфолого-синтаксичного способу в межах лексичної підсистеми є те, що ряд відповідних одиниць не проходив закономірного перехідного етапу двокатегорійності, а був результатом свідомої (чи підсвідомої) дериваційної діяльності. У такому разі названі одиниці лише формально були подібними до субстантиватів і творилися          1) від загальновживаних прикметників шляхом фіксації відповідного граматичного значення – середній рід, однина (волочобне, огурне, жалобливое, ланове, лоевое, шляхове, складове); 2) від інших частин мови шляхом додавання формантів -н(е), -ов(е), -о(е) (оглядне, шестове, присадне, помочне, подужне, очкове, постригальное). Підґрунтям активізації цього процесу були: 1) давня традиція (субстантивати на означення плат фіксуються з Х століття); 2) висока частотність відповідних одиниць у лексико-семантичній групі в досліджуваний період; 3) вплив польської традиції виражати поняття ‘плати’ субстантиватами середнього роду (grodne, kłomne, łęgowe, błędne, liczone).

У підрозділі 3.1.4 – „Морфологічні способи як засоби номінації              в макросистемі” – з’ясовано основні дериваційні типи й моделі творення номенів у межах морфологічних способів.

Загальна кількість назв, утворених морфологічними способами, – 149 одиниць (18 %), головним чином, це найменування плат. Іменні лексичні одиниці творилися такими морфологічними способами: 1) суфіксальний: броднина, сокольщина; 2) префіксально-суфіксальний: посощина, повіщина, подужчизна; 3) безафіксний: випуст, подлаз. Ці способи перебувають у різному співвідношенні щодо своєї продуктивності. За нашими спостереженнями, узагалі не було актуалізовано префіксального способу, способу основоскладання.

Непродуктивним способом був безафіксний – зареєстровано кілька лексем: випуст (випуск), прилаз (подлаз). Ці деривати мотивовані дієсловами. Узагалі в  аналізованій групі налічуємо близько двох десятків одиниць, первинно утворених безафіксним способом, але до сфери плат і повинностей вони перейшли шляхом трансформації своїх семантичних структур. Це такі лексеми, як закос, посад, перевоз, уход, перепис, переем, пересуд, позем, пригон, збор, осад.

Серед морфологічних способів словотвору найвищу активність виявили суфіксальний та префіксально-суфіксальний. Словотвірне значення плати та повинності формувалося від іменних та дієслівних основ за допомогою продуктивних суфіксів -щин-, -щизн-: бобровщина, корчовщина, верховщина, путевщина, темьянщина, ямщина, поемщина, скопщина, винщина, отъбегщина, головщизна, капщизна, серебщизна, згонщизна; а також непродуктивних суфіксів -ин-, -к-, -j-, -ств- (-цтв-): броднина, рhзанка, вижованье, децкованье, поhздниство, головництво, воловництво.

Специфічними моделями

           по-     +      -щин-        (поворотщина)

           по-     +      -щизн-      (пофурщизна)

           по-     +      -овщин-    (поволовщина)

           по-     +      -чин-         (подужчина)          

           по-     +      -чизн-       (подорожчизна)

виражалося, головним чином,  словотвірне значення плати. Усі суфікси – це продуктивні форманти при творенні номенклатури податків; префікс по-  вносив додатковий відтінок до семантичної структури лексем, а саме підкреслював одиничність предмета оподаткування, заявленого в кореневому морфі. Названі засоби деривації префіксально-суфіксального способу (форманти по- + -щин-, -щизн-, -овщин-, -чин-, -чизн-) вказують на загальну функцію слова – назву податку, данини, повинності, що конкретизується його мотивуючою частиною.

У четвертому розділі – „Аналіз системних відношень у лексико-семантичній групі “плати – податки – повинності” – розглянуто типи зв’язків між елементами групи в аспекті системності.

У підрозділі 4.1 – „Специфіка системності семантичного рівня мови” – постулюється думка про проблемність суворої регламентації відношень у лексиці. Визнаючи системність за об’єктивний факт мови, лінгвісти підкреслюють її специфічний характер на лексико-семантичному рівні. Упорядкованість елементів, що є основою системності, часто                 в семантичному континуумі виявляється відносним поняттям. Це зумовлено необмеженою кількістю лексичних одиниць, багатоаспектністю й багатовимірністю типів зв’язків у системі мови, екстралінгвальною детермінованістю слів.

У підрозділі 4.2 – „Ієрархічна структура семної організації одиниць групи „плати – податки – повинності” – виявлено регулярні відношення на рівні семантичної структури аналізованих слів.

У спробах різних мовознавців описати структуру підпорядкування сем слів однієї лексико-семантичної групи спільним є: 1) виділення елемента вищого рівня на означення родового поняття; 2) встановлення на наступному рівні елементів видового значення – диференційних сем; 3) віднесення до найнижчого рівня потенційних сем, які актуалізуються за певних обставин.

З’ясовано, що семантичну структуру лексичних одиниць підгруп „плати”, „повинності” становив визначений набір смислових компонентів, котрий відзначався чіткою ієрархічною організацією. Наприклад, стрижневим компонентом першої підгрупи є сема ‘плата’. На другому рівні семної організації містяться диференційні компоненти: ‘часове відношення’ (осенщина), ‘відношення до грошової одиниці, якою сплачувався податок’ (серебщизна), ‘відношення до метрологічної одиниці, що нею вимірювався оподаткований товар’ (полокотщина), ‘відношення до топоніма’ (тетеринщина) тощо. Третій рівень репрезентований рядом потенційних сем: ‘натуральна плата’, ‘грошова’,  ‘регулярна’, ‘одноразова’, ‘висока’, ‘нововведена’ тощо.

Список смислових компонентів лексем є закритим; виявлені практично всі семи, які при певних комбінаціях та організаціях формували семантику одиниць досліджуваної лексичної групи.

У підрозділі 4.3 – „Реалізація системних відношень на парадигматичному рівні” – виявлено, що основними системними ознаками на рівні парадигматики у групі були гіпер-гіпонімічні зв’язки, синонімія, дублетність, варіативність.

Антонімічні відношення не властиві, хоча для ряду слів характерні такі контекстні позиції, при яких, у результаті актуалізації відповідних сем, реалізується смислова опозиція:  ‘плата натуральна’ – ‘плата грошова’, ‘трудова повинність’ – ‘плата як грошовий еквівалент повинності’, ‘плата внутрішня’ – ‘плата зовнішня’, ‘плата державна’ – ‘плата приватнофеодаль-на’, ‘плата одноразова’ – ‘плата регулярна’, ‘об’єкт оподаткування’ – ‘суб’єкт оподаткування’ (з службами и поплатки; поплатки платять, дани дають; езу не бьють, але езовщину  платять).

У досліджуваній групі зафіксована лише одна омонімічна пара: поколодне ‘помірна плата від колоди зерна’ –  поколодне ‘плата ув’язненого за забиття в колодки’.

Багатозначністю в межах лексико-семантичної групи характеризува-лися номени, що постали в результаті метонімічного та метафоричного перенесення за моделями: 1) предмет, матеріал → натуральна данина, сплачувана цим предметом, матеріалом → грошовий еквівалент натуральної данини (овси, белки, куница, сокол, яловица); 2) предмет, особа, поняття → повинність, виконання якої пов’язане з цим предметом, особою, поняттям → грошовий еквівалент виконання повинності (сторож, воин, сено, толока, пригон, гвалти, топор, сокол, невод, бобри, лови, закос). У мові досліджуваного періоду співіснували відповідні спеціальні лексико-семантичні варіанти, наприклад: куница ‘натуральна данина’ – куница ‘грошова плата’, толока ‘трудова повинність’ – толока ‘грошовий еквівалент повинності’.

У підрозділі 4.3.1 – „Відношення синонімії між одиницями макросистеми” – розглянуто типи синонімічних зв’язків у групі. З’ясовано, що синонімічна парадигма, головним чином, репрезентована логічними синонімами, існування яких зумовлено потребою акцентування в окремій номінації певної ознаки процесу оподаткування (поколодне ‘плата від звільненого в’язня, який у тюрмі був забитий у колоду’ – поланцужне ‘плата від звільненого в’язня, що в тюрмі був прикутий ланцюгом’; дубровщина ‘плата за користуванням дібровою’ – гаєвщина ‘плата за користування гаєм’; показанщина ‘податок за право виробництва і збуту горілки на внутрішньому ринку’ – скатне ‘податок за продаж горілки на експорт’). Виникнення логічних синонімів могло бути спричинене також різною назвою об’єкта, покладеного в основу номінації (повежное – потюремне ‘плата з ув’язненого в тюрмі’; возове – подужне – подводне ‘плата з кожного воза за право торгівлі’).

Специфічними відношеннями характеризувалися номени узагальненого змісту, що становили 2 % аналізованого матеріалу:  дань, плата, оброк, вроки, пошлина, податок, мито, куница, збор, чинш, побор, драча, здирство, витягане, лупество; повинність, тяжесть, тяглость, потяги та інші. Синоніми різнилися: 1) ступенем узагальнення;                      2) диференційними семами в семантичній структурі; 3) частотністю;             4) експресивною маркованістю. Ці лексеми одночасно перебували в гіпер-гіпонімічних зв’язках із найменуваннями конкретних видів поборів і повинностей.

У підрозділі 4.3.2 – „Відношення дублетності” – з’ясовується специфіка еквівалентних відношень лексичних одиниць.

В аналізованій лексико-семантичній групі спостерігаємо дублетність таких видів: а) питоме й запозичене слово (мясне – мезлева);                                  б) спільнокореневі різноструктурні утворення (скопщина – мито скопне);  в) спільнокореневі номени однієї граматичної категорії з невідповідністю морфемної будови (різняться словотвірними афіксами, а також наявністю чи відсутністю афікса) (поконевщизна – коневъщина); г) однокомпонентні спільнокореневі номени, утворені різними способами (перевоз – перевозне); ґ) спільнокореневі номени однієї частини мови, котрі диференціюються граматичним значенням роду (промита – промито).

Номени-дублети з різною граматичною та морфемною  структурою характеризувалися абсолютною тотожністю семантичних структур.                У текстах вони часто виступали взаємозамінними в аналогічних конструкціях у тому самому документі або навіть реченні.

У підрозділі 4.3.3 – „Відношення варіативності” – досліджено, що варіанти в лексико-семантичній групі були репрезентовані трьома видами:    1) фонетичні; 2) морфемні; 3) лексичні.

Фонетичні модифікації словника досліджуваної групи послідовно відбивають стан загальної фонетичної системи української мови періоду ХV – XVIII століть у системі вокалізму (поборъ – побуръ, десетина – десятина – десhтина, поветщина – повитщина) та консонантизму (отбегщина – одбегщина, поланцужне – поланчужне). Паралельне написання ряду форм відображає основні фонетичні процеси в динаміці.

Морфемне варіювання в описуваній номенклатурній системі було поширеним явищем; головним чином,  воно реалізовувалося в афіксальній частині слова. Регулярністю відзначалося варіювання суфіксів -щин- (-чин-) / -щизн- (-чизн-): поемщина – поемщизна, огурщина – огурщизна, згонщина – згонщизна, ординщина – ординщизна, верховщина – верховщизна, броварсчина – броварщизна. Інші морфемні модифікації мали спорадичний характер, наприклад: записное – вписное, померное – померчое.

До лексичних зараховуємо варіанти аналітичних номенів.                         У синтаксичних конструкціях спеціального значення, утворених за моделлю загальнородове поняття + атрибут, часто змінним був головний компонент. У ролі альтернантів поставали номени узагальненого змісту на означення а) плат: дань, плата, податок, побор; б) повинностей: робота, служба, послуга, повинность. Наприклад: робота замковая – послуга замковая – повинность замкова; плата чиншовая – мыто чиншовое – дань чиншовая; дань серебреная – податок серебщизний – пенязи серебщизные – плат серебщизный.