ЛІНГВОКОГНІТИВНІ ТА ДИСКУРСИВНІ ВЛАСТИВОСТІ ЕПІСТЕМІЧНОЇ ЛЕКСИКИ СУЧАСНОЇ НІМЕЦЬКОЇ МОВИ : Лингвокогнитивные И дискурсивные СВОЙСТВА Епистемична лексика современного немецкого языка

Краткое содержание

У першому розділі („Феномен знання в сучасній науковій парадигмі”) викладені теоретичні міркування щодо статусу “власне-знання” в міждисциплінарному зрізі та з урахуванням його мовознавчої специфіки. Тут здійснюється аналіз явища “знання” в гуманітарних і точних науках в цілому та в лінгвістиці зокрема, уточнюється сфера компетенції епістемології, розглядається понятійна база когнітивної та дискурсивної лінгвістики в контексті епістемічної проблематики.

Проблематика пізнавальних процесів займає одне із центральних місць у сучасному науковому просторі. Пізнання виступає як процес здобуття знань, осягнення довкілля, а знання – як результат цього осягнення, що постає у вигляді інтеріоризованих блоків привласненої інформації, пропущеної через фільтри мовної свідомості. Гнучкість, багатовимірність і міждисциплінарність феномена “знання” забезпечують його здатність піддаватися процедурам різнопланового оперування.

Кожна галузь науки акцентує в його сутності ті сторони, що є найбільш важливими для виконання тих специфічних завдань, які перед нею поставлені: адекватність – для філософії (ідеалістичні та матеріалістичні напрямки, метафізичні та діалектичні точки зору, історичні опозиції „емпіризм / сенсуалізм – раціоналізм”, „класика – некласика”, тріада „пізнавальний оптимізм – скептицизм – агностицизм”, догматичні, релятивістські, діалектичні, кореспондентські концепції істини тощо); істинність – для логіки (Л. Вітґенштайн, Г.Х. фон Врігт, Б. Рассел, Я. Хінтікка); соціальна зумовленість і корисність – для соціології (О.Л. Скідін, B. Müller, T. Rauschenbach, R. Treptow); відповідність технологічним умовам і правилам – для інформатики (К.В. Вигурський, Ф.С. Воройський, В.Б. Касевич, І.О. Пільщиков, D. Hakken); фізіологічні та психічні засади фіксації знання – для психології (О.М. Гольдін, О.О. Залевська, S. Freud, S. Kelter, M. Siebel).

Залежно від специфіки й завдань відповідної наукової галузі увага до фактора “суб’єкт знання” може послаблюватися чи посилюватися. Намагання якомога більше об’єктивувати знання, „відірвати” його від суб’єктивних факторів, зробити його суспільно важливі блоки надбанням широкого загалу призводить до ігнорування суб’єктивного чинника, знеособлення знання (відмова від суб’єктоцентризму в некласичній філософії, „епістемологія без суб’єкта, що пізнає” К. Поппера, інформатика, частково логіка й соціологія). Проте антропоцентрична зорієнтованість сучасних наукових розвідок, визнання Людини альфою та омегою когнітивного універсуму не дозволяє розглядати знання виключно поза особистісним контекстом. Тому когнітивно-дискурсивна парадигма лінгвістики концентрує свою увагу на епістемічному світі суб’єкта, що розуміється як індивідуальна система знань, вірувань і поглядів.

Суб’єкт як носій свідомості та об’єкт як елемент позамовного середовища є категоріями рухливими, що зазнають постійних змін і перетворень (матеріалістична діалектика, діалектичний ідеалізм Гегеля тощо). Це позначається й на динамізмі епістемічного світу мовленнєвої особистості (homo loquens), становлення якого відбувається через процедури трансферу знання під впливом цілої низки чинників соціального, культурного, етнічного, ідеологічного, психологічного порядку в процесі вербальної комунікації.

Гносеологічні студії постають в гуманітарних науках у двоєдності референційного та репрезентативного підходів. Референційний аспект входить до категоріального апарату філософії, логіки, теології, соціології, інформатики, психології, де епістемологія розуміється як вчення а) про методологію пізнання, б) про шляхи розвитку самої науки. Репрезентативна царина знання пов’язана з питанням про те, яким чином мовний знак, повідомляючи інформацію референтного (позамовного) порядку, водночас повідомляє й метаінформацію – її оцінку з точки зору істинності, правдивості, достовірності, прийнятності. За винятком логіки та лінгвістики, природа, статус і функції метазнання не входять до кола інтересів більшості наукових дисциплін.