СЕМАНТИЧНА СТРУКТУРА РЕЧЕНЬ ІЗ ПРЕДИКАТИВАМИ ЕМОЦІЙНОГО СТАНУ В СУЧАСНІЙ УКРАЇНСЬКІЙ МОВІ

ПОСЛЕДНИЕ НОВОСТИ

Бесплатное скачивание авторефератов
СКИДКА НА ДОСТАВКУ РАБОТ!
ВНИМАНИЕ АКЦИЯ! ДОСТАВКА ОТДЕЛЬНЫХ РАЗДЕЛОВ ДИССЕРТАЦИЙ!
Авторские отчисления 70%
Снижение цен на доставку работ 2002-2008 годов

 

ПОСЛЕДНИЕ ОТЗЫВЫ

Порядочные люди. Приятно работать. Хороший сайт.
Спасибо Сергей! Файлы получил. Отличная работа!!! Все быстро как всегда. Мне нравиться с Вами работать!!! Скоро снова буду обращаться.
Отличный сервис mydisser.com. Тут работают честные люди, быстро отвечают, и в случае ошибки, как это случилось со мной, возвращают деньги. В общем все четко и предельно просто. Если еще буду заказывать работы, то только на mydisser.com.
Мне рекомендовали этот сайт, теперь я также советую этот ресурс! Заказывала работу из каталога сайта, доставка осуществилась действительно оперативно, кроме того, ночью, менее чем через час после оплаты! Благодарю за честный профессионализм!
Здравствуйте! Благодарю за качественную и оперативную работу! Особенно поразило, что доставка работ из каталога сайта осуществляется даже в выходные дни. Рекомендую этот ресурс!


Название:
СЕМАНТИЧНА СТРУКТУРА РЕЧЕНЬ ІЗ ПРЕДИКАТИВАМИ ЕМОЦІЙНОГО СТАНУ В СУЧАСНІЙ УКРАЇНСЬКІЙ МОВІ
Альтернативное Название: Семантическая структура ПРЕДЛОЖЕНИЙ С предикативами эмоциональное состояние В СОВРЕМЕННОМ УКРАИНСКОМ ЯЗЫКЕ
Тип: Автореферат
Краткое содержание:

У “Вступі” обґрунтовано вибір теми, її актуальність, сформульовано мету та завдання дисертаційної праці, визначено об’єкт, предмет і матеріал дослідження, окреслено його методи, розкрито наукову новизну роботи і практичне значення одержаних результатів, подано відомості про апробацію основних положень дисертації.


Перший розділ “Семантична структура речень із предикативами емоційного стану: характеристика предиката” містить характеристику предикатів, виражених емоційно-статальними предикативами. На основі узагальнення лінгвістичних студій, присвячених проблемам таксономії предикатів, та власних спостережень встановлено семантичні ознаки предикатів емоційного стану; аналізовані одиниці розглянуто у контексті понять причини і причиново-наслідкових відношень; висвітлено їх зв’язок з категорією оцінки.


Дослідження предикативів емоційного стану як предикатних знаків здійснено з урахуванням таких релевантних для класифікації предикатів показників, як наявність/відсутність зв’язку з часом, характер співвіднесення з темпоральною віссю, статичність/динамічність, фазовість/нефазовість, контрольованість/неконтрольованість (підрозділ 1.1.). Проведений аналіз дав змогу виявити низку ознак, характерних для досліджуваних предикатів: безпосередній зв’язок з часом, який передбачає, що емоційний стан займає відрізок на темпоральній осі, охоплюючи цей відрізок, триває упродовж усього проміжку часу і не членується на окремі випадки, має місце у будь-якій точці часового відрізка, не може від нього абстрагуватися; статичність, що виявляється у незмінності емоційного стану протягом періоду його існування; фазовість (у кожний окремий момент часу існує окрема фаза стану, а не стан у цілому); неконтрольованість; орієнтованість на суб’єкт. Властивостями суб’єкта емоційного стану є неспроможність відігравати вирішальну роль у виникненні предикативної ознаки, пасивність, здатність відчувати і кваліфікувати свої відчуття, цілісність.


У підрозділі 1.2. розглянуто ознаку інтенсивності, притаманну емоційним станам у позамовній дійсності і відбиту у семантиці відповідних предикатів.


Аналізовані предикати можна розташувати на шкалі, яка відображатиме об’єктивно існуючі градації емоційних станів за інтенсивністю. Ця шкала є односпрямованою й орієнтована в один бік: від менш інтенсивної емоції до більш інтенсивної (пор. предикати групи “страх”, розташовані у порядку збільшення ступеня ознаки: неспокійно, тривожно, лячно, моторошно, страшно, жаско). На ній є щонайменше дві зони відповідно до двох ступенів інтенсивності емоційних станів – власне емоційного стану й афекту.


У мові представлені різні способи передачі градації емоційних станів. На вищий від норми рівень стану вказують інтенсифікатори, на недостатню силу стану – деінтенсифікатори. Проведений аналіз свідчить, що засоби і способи інтенсифікації у досліджуваних реченнях більш різноманітні, ніж засоби та способи деінтенсифікації.


Ситуації емоційних станів, які за своєю силою перевищують нормативні величини, у реченнях з емоційно-статальними предикативами передаються за допомогою інтенсифікаторів, що використовуються й при інших ознакових словах, або за допомогою інтенсифікаторів, які характерні лише для описів емоційних станів.


До першого типу інтенсифікаторів належать універсальні показники високого ступеня вияву ознаки (так, дуже, особливо, неймовірно, надзвичайно, страшно, жахливо, смертельно та ін.); інтенсифікатори, що ґрунтуються на порівнянні ознаки з однотипними ознаками і кваліфікують її як унікальну за силою свого вияву (зробилось радісно, як іще ніколи; на душі важко, як ще ніколи не було) або залучають типову ситуацію (при інтенсифікації емоційних станів – типову причину), коли має місце певна ознака, що дає змогу уявити її інтенсивність (йому зробилося так совісно, ніби його роздягли наголо при людях; мені страшно, немов у лісі між вовками); інтенсифікатори, які сигналізують про максимальний вияв ознаки, вказуючи, що на шкалі інтенсивності вона межує з іншою, більш інтенсивною однотипною ознакою (до прикрості незручно; кривдно, аж боляче). До неспецифічних способів позначення інтенсивного емоційного стану належить також подвоєння предикатів.


Інтенсифікатори, характерні лише для описів емоційних станів, у досліджуваних конструкціях репрезентовані лексемами, семантика яких узгоджується із семантикою емоційно-статальних предикатів (нестерпно, нестерпуче, безтямно), і словосполученнями та предикативними одиницями, орієнтованими на вираження фізичних симптомів емоційних станів, зумовлених емоціями дій, волюнтивних станів тощо.


Нижча за нормативні величини сила емоційного стану передається за допомогою суфікса –уват, прислівникових деінтенсифікаторів типу трохи, дещо, модальних часток, які вносять у речення семантичний відтінок сумніву, невпевненості (мов, мовби, ніби, неначе, немов та ін.).


Підрозділ 1.3. присвячений вивченню способів і засобів, за допомогою яких мова репрезентує причинову зумовленість емоційних станів.


Включаючи компоненти з причиновою семантикою, аналізовані речення представляють емоційний стан як наслідок дії певної причини (причин). Разом з мовними відповідниками ситуації, що викликає стан, вони формують каузативні конструкції.


Аналіз каузативних конструкцій з емоційно-статальними предикативами дає підстави для висновку про чотиричленну структуру ситуації виникнення емоційного стану. Її складовими є ситуація-першопричина емоційного стану, ситуація сприймання, ситуація ментальної діяльності та емоційний стан як ситуація-наслідок. Первинна причина, сприйнята експерієнсивом, каузує емоційний стан опосередковано, через її когнітивне опрацювання й оцінку. Таким чином, перцептивний і ментальний акти є “посередниками” у процесі каузації стану і вибудовують разом з ним причиновий ланцюг, у якому кожна дана ланка каузує наступну (сприйняв певну ситуацію → осмислив її і дав їй оцінку → відчув емоційний стан).


Ситуація породження емоційного стану може бути по-різному виражена у мові. Організовані на базі досліджуваних речень каузативні конструкції рідко відтворюють її у повному вигляді, з усіма складовими. В більшості випадків у ролі причини емоційного стану виступає якась одна складова (реальний стан речей, перцепція чи ментальне опрацювання сприйнятого матеріалу), вибір якої залежить від того, як бачить причиново-наслідкові відношення автор каузативної конструкції.


Засобами вираження причини емоційного стану є предикативні одиниці, що разом з репрезентантами ситуації-наслідку організовують складні речення на позначення каузативних ситуацій (предикативні компоненти складнопідрядних, складносурядних та безсполучникових речень), і похідні від них одиниці, що мають згорнуту форму: сполуки пропозитивних чи, рідше, конкретних імен з причиновими прийменниками (через+знахідний відмінок, від (од)+родовий відмінок, за+знахідний відмінок, з+родовий відмінок, на+знахідний відмінок), дієприслівники, інфінітиви. Периферію засобів вираження причинової ситуації складають мовні одиниці (відмінкові і прийменниково-відмінкові форми субстантивів, прислівники та ін.) з локативною, темпоральною, суб’єктною, атрибутивною семантикою, для яких позначення антецедента є вторинною функцією.


У підрозділі 1.4. предметом дослідження є зв’язок емоційного стану й оцінки.


Переважна більшість предикатів емоційного стану містить аксіологічний елемент “добре” або “погано”, що дає підстави вважати оцінність специфічною властивістю таких предикатів. Залежно від знака емоції їх традиційно ділять на дві групи: ті, що репрезентують позитивні переживання суб’єкта (радісно, весело, приємно), і ті, що репрезентують його негативні переживання (сумно, страшно, тужно).


Зв’язок емоційного стану з категорією оцінки виявляється й на рівні семантики речень, що є об’єктом дослідження. Їх семантична структура взаємодіє зі структурою оцінки, або її модальною рамкою, облігаторними елементами якої є власне оцінка, аксіологічний суб’єкт, аксіологічний об’єкт як центральний елемент оцінної структури, підстава оцінки.


У висловленнях про емоційні стани фігурують два аксіологічних об’єкти: емоційний стан і причина емоційного стану.


Емоційний стан може бути аксіологічним об’єктом не лише сам по собі (“добре чи погано Х-у?”), а й узятий у контексті, у ситуації, коли оцінюється так званий “стан речей” (“добре чи погано те, що Х відчуває певний емоційний стан?”). У першому випадку оцінка визначається семантикою предиката, що містить сему “позитивність” або “негативність”. Оцінка стану речей виявляється на рівні конкретного висловлення. Два аксіологічних об’єкти передбачають і два різних суб’єкти оцінки: емоційний стан оцінюють з погляду “загальної думки”, що існує у соціумі (коли весело, спокійно – це добре, коли соромно, страшно – це погано), стан речей – з погляду мовця, а в художньому творі – з погляду автора чи персонажів. Тому аксіологічні знаки можуть не збігатися, напр.: Я мучусь, а він, бач, сміється, весело йому (А.Шиян). Емоційний стан, який маніфестує предикатив весело, належить до сфери позитивних емоцій, проте у контексті страждань мовця (Я мучусь) цей стан дістає негативну оцінку. Таким чином, у наведеному висловленні спостерігаємо розходження оцінок за знаком: оцінка емоційного стану має знак “+”, оцінка “стану речей” – знак “–”.


Оцінка причини емоційного стану є вторинною і залежить від оцінки самого стану. Аксіологічний суб’єкт – експерієнсив – оцінює ситуацію-причину, виходячи з того, які емоції вона викликає: позитивні чи негативні. Оцінка причини виражається за допомогою предиката, а також може міститися у мовній одиниці на позначення емоціогенної ситуації, напр.: ... приємно стає від похвали (М.Стельмах); Скучно, і трудно, і сумно від нашої невихованості (О.Довженко). При цьому оцінне значення, яке маніфестує предикат, є визначальним, пор.: ... Шапталі стало до болю соромно за своє здорове тіло (В.Підмогильний) – загалом позитивна якість суб’єкта (здорове тіло) у контексті каузованої нею емоції одержує оцінку “–”. Її репрезентантом є предикат соромно, негативнооцінне значення якого “переважує” значення позитивної оцінки предиката здоровий.


Підставою для оцінки емоційного стану є, насамперед, характер відчуттів експерієнсива. Стан може оцінюватися і з інших позицій: етичних, раціональних тощо.


Другий розділ“Семантична структура речень із предикативами емоційного стану: типологія” – присвячено аналізу семантичної організації досліджуваних речень, які за формальними показниками поділено на три групи: речення з предикативом емоційного стану, речення з предикативом емоційного стану та інфінітивом, речення з предикативом емоційного стану і локативним прислівником або прийменниково-відмінковою формою імені з локативним значенням.


У підрозділі 2.1 розглянуто семантичну структуру речень першої групи.


Речення цього типу позначають ситуації, які мають щонайменше двочленну структуру і включають дві складові: емоційний стан і його носія. Якщо стан спрямовується на істоту чи предмет, ситуація містить три складові: емоційний стан, його суб’єкт і об’єкт.


Семантична структура речень, що репрезентують емоційно-статальні ситуації, також може бути дво- або трикомпонентною. У першому випадку виражений предикативом емоційного стану одновалентний предикат відкриває позицію суб’єкта емоційного стану (експерієнсива): Гірко стало лісничому (Р.Іваничук), у другому випадку двовалентний предикат приєднує актанти із семантичними функціями суб’єкта та об’єкта емоційного стану: Мені жаль того твого Гриця, донько (О.Кобилянська). Таким чином, семантичну структуру речень першого типу можна представити як “суб’єкт – його емоційний стан (спрямований на об’єкт)”.


У зв’язку з тим, що в досліджуваних конструкціях відсутній спеціалізований засіб репрезентації підмета – ім’я у номінативній формі, а суб’єкт емоційного стану здебільшого виражений за допомогою давального відмінка, їх кваліфікують як безособові односкладні речення. Унаслідок недостатньо чіткого розмежування формально-граматичного і семантичного ярусів речення відсутність підмета на поверхневому рівні іноді вважають свідченням невизначеності суб’єкта, відсторонення, абстрагування предикативної ознаки від її носія тощо. У дисертаційному дослідженні обстоюється думка про глибинну, семантичну особовість і двоскладність речень з емоційно-статальними предикативами та про обов’язковий характер їх суб’єктного компонента. Такий підхід ґрунтується на ідеях про принципову двоскладність власне-семантичної структури речення, висловлених Г.Золотовою, Ю.Степановим, В.Брициним, О.Болюх та ін., і аргументований двочленною структурою ситуацій-денотатів аналізованих синтаксичних побудов та співвідносних з ними мисленнєвих одиниць.


Вербальна невираженість суб’єкта у досліджуваних конструкціях у роботі розглядається як один із можливих способів представлення цього компонента, напр.: Сумно-досадно (А.Тесленко); І жінки ж жалко (Б.Грінченко), а речення, у яких суб’єкт не має самостійного дискретного вираження у поверхневій структурі, визначаються як варіанти двокомпонентних речень із семантикою емоційного стану.


Замість особових номінацій у формі давального відмінка, репрезентантами експерієнсива в аналізованих побудовах можуть бути іменники душа і серце, що позначають духовні органи, в яких зосереджується емоційне життя людини і які наділені здатністю незалежно від неї відчувати емоційний стан, напр.: ...серцю так терпко стало від радісного болю (Є.Гуцало).


Уявлення про локалізацію емоцій у певних частинах фізичного чи духовного “я” відбиті й при розчленованому способі представлення експерієнсива за допомогою двох номінацій: особового імені у формі давального або родового відмінка, яке репрезентує суб’єкт як цілісну істоту, та іменника-партитива, що має форму просторового компонента (на (у) душі, на (у) серці) і позначає носія емоційного стану через найменування його складової: Проте на душі в княгині було тихо (В.Скляренко); І дивно-дивно було йому на серці (З.Тулуб). Такі сполуки можуть скорочуватися за рахунок вилучення лексеми на позначення особи. Виразником експерієнсива у таких випадках є лише партитив у формі місцевого відмінка, що представляє суб’єкт як пасивну оболонку, місце, у межах якого розгортається емоційний стан, пор.: Каламутно в серці (А.Головко); По шумі денних голосів На серці тихо, сумно, чисто (М.Рильський). На носія стану може вказувати присвійний займенник: Спи, моя гіллячко голуба, Тихо в моїм серці і щасливо (М.Вінграновський).


Функцію об’єкта емоційного стану виражають форми знахідного і родового відмінків: ... І жаль мені, малому, стало Того сірому-сироту... (Т.Шевченко); Мені тепер і Олени страшно... (Г.Квітка-Основ’яненко) та прийменниково-відмінкові форми перед+орудний відмінок: Їй було сором перед невісткою (І.Нечуй-Левицький), за+знахідний відмінок: Мені соромно за тебе (В.Підмогильний), за+орудний відмінок: Скучно за тобою страшно (В.Винниченко), з+орудний відмінок: Страшно мені з ними, Северине (В.Земляк), з+родовий відмінок: Смішно мені з Карпа (М. Коцюбинський), без+родовий відмінок: Мені без тебе сумно серед людства (Л.Костенко), на+знахідний відмінок: Особливо їй було кривдно на Тищенка (Ю.Мушкетик), утворені від назв осіб і, рідше, від назв предметів. При цьому предметний об’єкт у досліджуваних реченнях репрезентується меншою кількістю прийменниково-відмінкових засобів, ніж особовий об’єкт, оскільки окремі об’єктні форми (перед+орудний відмінок, на+знахідний відмінок) утворюються лише від особових номінацій. З іншого боку, деякі предикати емоційного стану вимагають, щоб вжиті у тій чи іншій формі субстантиви, які виконують при них функцію об’єкта, належали саме до класу назв осіб. Різна спроможність назв осіб і назв предметів заповнювати позицію об’єкта при емоційно-статальних предикатах зумовлена особистісною орієнтацією емоційних станів у реальній дійсності.


У реферованій праці розглянуто дискусійні питання, пов’язані з визначенням статусу перелічених прийменниково-відмінкових та безприйменникових форм, оскільки у деяких лінгвістичних студіях їх відносять до засобів вираження причини емоційного стану (Н.Бурдаківська, А.Кендюшенко, К.Максапетян). Відправною точкою при вирішенні цих питань у роботі є звернення до класу денотатів аналізованих речень.


Зокрема, встановлено, що особа чи предмет, які входять у ситуацію емоційного стану як об’єкт, паралельно є учасниками ситуації, що каузує стан. Тому об’єктні компоненти аналізованих речень, позначаючи субстанцію, на яку спрямований стан, побіжно вказують на його причину. Однак найменування одного із субстанціальних елементів причинової ситуації не є достатньо експліцитним та інформативно задовільним її відповідником, пор.: – Мені стало соромно за брата. – Чому? Що трапилось? Що він зробив? (запитання засвідчують брак відомостей про ситуацію-причину). Об’єктні словоформи не супроводжуються показниками причиново-наслідкових відношень і не виражають суть причинової ситуації – каузуючу ознаку. Тому вони не є повноцінними репрезентантами причинової ситуації і мають лише опосередкований стосунок до мовних засобів позначення антецедента, що функціонують у досліджуваних конструкціях.


Крім загальної об’єктної семантики, прийменниково-відмінковим формам перед+орудний відмінок, за+знахідний відмінок, за+орудний відмінок, з+орудний відмінок, з+родовий відмінок, без+родовий відмінок, на+знахідний відмінок та безприйменниковим формам знахідного і родового відмінків притаманні специфічні семантичні відтінки, що нашаровуються на інваріантне значення об’єкта.


Підрозділ 2.2. з’ясовує семантичну структуру речень із предикативом емоційного стану та інфінітивом.


Аналіз цих побудов ґрунтується на концепції, згідно з якою інфінітив позначає ознаки субстанції і виступає предикатом, якому властива здатність приєднувати до себе актанти і формувати елементарне речення (Г.Золотова, В.Брицин). Таке розуміння семантико-синтаксичної функції інфінітива дає підстави для висновку, що конструкції, які містять предикатив емоційного стану та інфінітив, мають складну семантичну структуру і являють собою об’єднання двох елементарних речень, одне з яких організоване предикативом, інше – інфінітивом: Опанасові стало чогось ніяково дивитися йому в вічі (Б.Грінченко)← Опанасові стало ніяково (1) + Опанас дивився йому в вічі (2).


Елементарне речення, центральним семантичним компонентом якого виступає предикатив, є знаком ситуації емоційного стану. Його семантична структура формується двома облігаторними компонентами: вираженим предикативом емоційного стану предикатом та суб’єктом. Друге елементарне з семантичного погляду речення відображає ситуацію, яка каузує емоційний стан. Воно містить інфінітив та зумовлені ним актанти.


Реалізуючи власний валентний потенціал, інфінітив приєднує характерні для предикатів свого класу актанти, пор.: Їм страшно навіть подумати про такі гроші... (І.Франко) – інфінітив із семантикою розумової дії сполучається із синтаксемою, що експлікує предмет думки; Мені любо буде побалакати з тобою, Петре... (В.Шевчук) – інфінітив на позначення інтерсуб’єктної мовленнєвої дії – із синтаксемою, яка називає суб’єкта-партнера, співрозмовника.


Спільним структурним компонентом двох елементарних речень виступає конкретне ім’я у формі давального відмінка, яке є наслідком об’єднання лексично тотожних, але різних за своїми семантичними функціями актантів: актанта, що входить у валентну рамку предиката емоційного стану і вказує на носія стану, та залежного від інфінітивного предиката актанта з функцією носія названої інфінітивом предикативної ознаки.


У конструкціях, які містять інфінітив та предикатив емоційного стану, реалізується значення потенційності, що загалом є характерним для інфінітивних конструкцій, пор.: ... ті цукерки було їй чогось гидко їсти, і вона віддавала їх дітям або викидала (Б. Грінченко). Їй було гидко їсти ті цукерки не означає Їй було гидко, коли вона їла ті цукерки (пор. післятекст). Емоційний стан суб’єкта у даному випадку зумовлений потенційною дією, пор.: Вже сама думка про те, щоб їсти ті цукерки, викликала у неї почуття огиди.


Семантично елементарному реченню, сформованому інфінітивом та його валентним оточенням, як репрезентантові причини емоційного стану притаманні такі особливості: інфінітив може позначати причину, яка має характер реальної або потенційної ситуації, лише за умови, що суб’єкт цієї ситуації збігається із суб’єктом емоційного стану; головною функцією інфінітива є вираження синхронізованої з емоційним станом предикативної ознаки, а не вказівка на її каузуючу роль; при ньому немає показників каузативних відношень (прийменників, сполучників); якщо у реченні з предикативом та інфінітивом є компоненти, що експлікують іншу причинову складову ситуації “каузація емоційного стану”, основний акцент робиться на тій складовій, яка позначена інфінітивом, незважаючи на те, що вона може бути проміжною ланкою причиново-наслідкового ланцюга.


Невід’ємною складовою семантики речень з емоційно-статальним предикативом та інфінітивом є оцінний компонент. Оцінне значення аналізованих конструкцій витікає зі значення предикатива, що містить у своїй семній структурі сему оцінки й виконує функцію аксіологічного предиката.


Речення цієї групи передають емоційну, інтелектуальну й етичну оцінки.


Конструкції зі значенням емоційної оцінки можуть виражати конкретну або узагальнену інформацію.


У першому випадку речення констатує актуальне переживання експерієнсива і повідомляє про конкретну дію, стан чи процес, які збігаються з емоційним станом у часі і стимулюють його виникнення. При цьому значення каузованого емоційного стану супроводжується оцінкою емоції, що безпосередньо випливає з відчуття, яке переживає суб’єкт. Другим аксіологічним об’єктом виступає відображена інфінітивом та його актантами причина емоційного стану, напр.: Так боляче дивитись було: шкура та кістки чоловік... (А.Тесленко). Емоційний стан має знак “–”: психічні переживання, окреслені предикативом боляче, розцінюються як душевний дискомфорт, тобто як зло для суб’єкта. Відповідно дія, що стимулює негативний емоційний стан, теж оцінюється негативно.


У конструкціях, які мають узагальнений характер (напр.: ... приємно встановлювати закони й зовсім прикро їм підлягати (В. Підмогильний); Дожидати страшного страшніше, ніж його переживати (Панас Мирний)), змінюється співвідношення дескриптивного й оцінного компонентів семантики речення: зростає вага аксіологічної складової значення, натомість емоційно-статальний компонент послаблюється. Такі речення виражають загальну емоційну оцінку певної абстрактної ситуації, яку представляє інфінітив зі своїм валентним оточенням.


У синтаксичних побудовах на позначення актуальної ситуації емоційного стану предикатив відкриває актантну позицію суб’єкта стану, яка повинна бути обов’язково заповнена, оскільки суб’єктна валентність предикатива, у семантиці якого переважає дескриптивний компонент (значення емоційного стану), має облігаторний характер. У реченнях другої групи давальний суб’єкта відсутній, що пов’язано з посиленням аксіологічного компонента у семантиці предикативів. Предикатив у їх складі орієнтований на інфінітив, який можна кваліфікувати як пропозитивний суб’єкт.


Значення інтелектуальної оцінки виражають конструкції, що містять предикатив смішно, пор.: Та це ж смішно – так марно себе занапастити (В.Підмогильний), де предикатив смішно реалізує аксіологічне значення, яке включає його в синонімічний ряд із предикативами інтелектуальної оцінки нерозумно, безглуздо, абсурдно тощо.


Етичні оцінки реалізуються у реченнях із предикативами соромно, сором, совісно та їх розмовними і діалектними відповідниками, напр.: Обнімати, хоч і батька, – сором (У.Самчук), тобто не годиться, негідно, негарно, а тому не можна, не слід; пор. приклад, у якому предикативи соромно і негідно вжиті поряд: ... соромно копирсатися у собі, – соромно і не гідно козацького імені (З.Тулуб).


Аналіз мовного матеріалу свідчить, що значення інтелектуальної та етичної оцінок витісняє значення емоційного стану. При цьому змінюються відношення між інфінітивом і предикативом: відсутній причиново-наслідковий зв’язок, інфінітив зі своїм валентним оточенням репрезентує об’єкт оцінки як невід’ємний елемент оцінної структури і тому є облігаторним компонентом досліджуваних речень, а предикатив функціонує у якості аксіологічного предиката.


Підрозділ 2.3. присвячено дослідженню семантичної структури конструкцій із предикативом емоційного стану і локативним прислівником або прийменниково-відмінковою формою імені з локативним значенням. Їх аналіз здійснено з урахуванням таких чинників, як значення предикатива, контекстуальне оточення речення та його здатність об’єднуватися з іншими, однорідними за структурою і семантикою пропозитивними одиницями.


Проведені з таких позицій спостереження над зібраним матеріалом свідчать, що група речень із предикативом емоційного стану і локативом з погляду семантики неоднорідна. Таку поверхневу структуру можуть мати речення на позначення емоційного стану, який зумовлений місцезнаходженням експерієнсива, і речення на позначення стану, що характеризує локус.


Речення першого типу названо, за Ю.Степановим, “я”-речення, оскільки вони інформують про те, що належить “не до зовнішнього світу, а до внутрішнього стану “я””, – про емоції особового суб’єкта, каузовані його місцезнаходженням, напр.: Дома було нудно; На чужині сумно. Ці конструкції є семантично складними і утворені на базі двох семантично елементарних речень. Одне з них сформоване предикатом емоційного стану і суб’єктним компонентом, що не одержав лексичного вираження на поверхневому рівні: (Йому) було нудно; (Дівчині) сумно. Друге елементарне речення організоване локативним предикатом (бути, перебувати, знаходитися) і через його редукцію представлене у структурі похідного речення лише локативним компонентом: Він (був) дома; Дівчина (перебуває) на чужині. Між двома елементарними реченнями у переважній більшості випадків існують причиново-наслідкові зв’язки, а локативний компонент, попри свою основну функцію, вказує на ситуацію-причину емоційного стану: Дома (йому) було нудно = Йому було нудно, коли (і тому що) він був дома; На чужині (дівчині) сумно = Дівчині сумно, коли (і тому що) вона перебуває на чужині.


Речення другого типу у роботі означено як “воно”-речення, або “локус”-речення (терміни Ю.Степанова), оскільки вони характеризують локус, приписуючи йому певний стан, напр.: З того часу ставок чистий Заріс осокою… Сумно-сумно кругом його (Т.Шевченко); Загриміло, і полегшено зітхнув степ, і радісніше стало навкруги (О.Гончар). При цьому для вираження стану середовища використано мовні засоби, які спеціалізуються на позначенні емоційних станів осіб. Семантична структура таких конструкцій формується предикатом, для якого первинною є семантика емоційного стану, і локативним суб’єктом.


У дисертаційному дослідженні визначено такі особливості “воно”-речень: 1) у їх складі вживається обмежене коло предикативів емоційного стану (зокрема зафіксовано лексеми страшно, моторошно, лячно, радісно, весело, сумно, невесело, тужно, журливо, тоскно), пор.: Навкруги сумно, страшно і *Навкруги боляче, заздрісно, соромно, жаль, ніяково; 2) “воно”-речення мають здатність виступати у контекстуальному оточенні, яке не містить будь-якої вказівки на особу-носія емоційного стану, зокрема в описах середовища, зроблених безвідносно до людини, коли вона не включена у буття навколишнього світу; 3) аналізовані речення можуть утворювати складні синтаксичні одиниці, до яких, крім емоційно-статального предикатива, входять предикативи на означення стану навколишнього середовища, напр.: Страшно тепер в лісі і глухо (О.Кобилянська); У яру тихо й сумно (В.Васильченко) (пор. неможливість такого сполучення для речень із семантикою емоційного стану особи: *Дітям страшно в лісі і глухо; *У яру йому тихо й сумно).


Аналіз складних синтаксичних побудов на зразок У яру тихо й сумно дає змогу з’ясувати механізми виникнення “локус”-речень та оприявити їх семантику.


У роботі висловлено ідею, що об’єднання двох елементарних одиниць (У яру тихо й сумно ← У яру тихо + У яру сумно) ґрунтується на їх семантичній і структурній подібності, оскільки і перше, і друге речення інформують про стан навколишнього середовища. Однак у другому елементарному реченні (У яру сумно) предикативна ознака приписується просторовому суб’єкту за певної умови. Такою умовою є існування спільного для мовців стереотипу, за яким на основі об’єктивних ознак середовища (тихо, темно, порожньо) йому приписуються ознаки, спроектовані із внутрішнього світу людини на зовнішній світ речей (сумно, весело, страшно тощо). Ці стереотипи виявляються на основі аналізу мовного матеріалу. Напр., оскільки в досліджуваних реченнях емоційно-статальний предикатив сумно та його синоніми найчастіше утворюють однорідний ряд з локативно-статальними предикативами тихо, пусто, голо, безлюдно, глухо, пустельно, темно, очевидно, що такі характеристики стану навколишнього середовища дають підстави приписати локусу ще одну предикативну ознаку – сумно.


Для семантики речень “локус”-речень важливим є зв’язок з особовим суб’єктом, оскільки вони відображають стан середовища опосередковано, через інтерпретацію людини як суб’єкта думки, носія певного погляду на локус, його характеризатора. Базуючись на реальному стані речей, ці конструкції насамперед маніфестують людське бачення зовнішнього світу крізь призму внутрішнього “я”.


У “Висновках” узагальнено результати дослідження, які можна звести до таких положень:


Емоційно-статальним предикативам як словам, спеціалізованим на вираженні предикатів стану, притаманні семантичні характеристики цього класу предикатних імен: безпосередній зв’язок з віссю часу, статичність, фазовість, неконтрольованість, орієнтованість на пасивний цілісний суб’єкт, що не відіграє визначальної ролі у породженні емоційного стану, не може його контролювати, а лише констатує вплив зовнішньої щодо нього сили і має здатність відчувати стан та кваліфікувати його.


Емоційні стани можуть мати різну інтенсивність, яка виявляється на тлі інших станів, що складають одну групу, а також відносно нормативного для даного емоційного стану рівня інтенсивності. Існуюча у позамовному світі градація емоцій за інтенсивністю в аналізованих реченнях передається за допомогою розгалуженої системи інтенсифікаторів та деінтенсифікаторів.


Для лінгвальної репрезентації емоційних станів релевантною характеристикою є їх детермінованість у об’єктивній дійсності. Аналізовані речення відбивають цю ознаку, сполучаючись із мовними відповідниками причини емоційного стану.


У семантиці переважної більшості емоційно-статальних предикативів, які виступають предикатами аналізованих речень, присутній оцінний компонент. Включаючи ці предикати й описуючи емоційні стани, для яких характерний різноаспектний зв’язок з оцінкою, досліджувані речення також мають оцінний зміст. Їх семантична структура взаємодіє зі структурою оцінки: предикат, поєднуючи в собі аксіологічний і дескриптивний смисли, позначає власне оцінку й емоційний стан, що оцінюється з різних позицій і може бути об’єктом не лише емоційної, а й етичної, раціональної та інших оцінок; суб’єкт емоційного стану виступає аксіологічним суб’єктом, якому належить оцінка причини стану і можуть належати інші оцінки; причина, що викликала емоцію, є об’єктом оцінки. При цьому оцінка емоціогенної ситуації залежить від оцінки стану й узгоджується з нею за знаком.


Речення, що містять предикативи емоційного стану, за формальною ознакою поділяються на три групи: речення з предикативом, речення з предикативом і інфінітивом та речення з предикативом і локативом. Проведене дослідження дає підстави для висновку, що зазначені типи речень відрізняються не лише за своєю формальною будовою, а й за семантичною організацією.


Речення з емоційно-статальним предикативом позначають емоційні стани особових суб’єктів. Їх семантичну структуру здебільшого формують два компоненти: предикат емоційного стану і суб’єкт. Якщо предикат має об’єктну валентність, семантична структура речення є трикомпонентною і, крім предиката й суб’єкта, містить об’єктний компонент.


Речення з емоційно-статальним предикативом та інфінітивом є знаками двох взаємопов’язаних ситуацій: ситуації емоційного стану особового суб’єкта і ситуації, що каузує стан. Ситуацію емоційного стану відображає елементарне речення, центральним компонентом якого виступає предикатив. Другу ситуацію репрезентує елементарне речення, організоване інфінітивом, який являє собою окремий, самостійний предикат. Спільним компонентом двох елементарних речень є виражений давальним відмінком суб’єкт. Конструкції з емоційно-статальним предикативом та інфінітивом, таким чином, належать до семантично складних, хоча простих з формально-синтаксичного погляду речень.


Речення з предикативом емоційного стану і локативом можуть позначати емоційний стан людини або стан середовища. У першому випадку речення описують складну ситуацію, коли суб’єкт-особа перебуває у якомусь місці і відчуває через це певний емоційний стан. У таких реченнях компонент зі значенням носія емоційного стану не отримує лексичного втілення, а просторовий прислівник або прийменниково-відмінкова форма позначають локалізацію експерієнсива, що каузує його емоційний стан, а отже, мають синкретичне локативно-причинове значення. У другому випадку конструкції з предикативом і локативом дають характеристику локусу, використовуючи для цього мовні засоби, первинне призначення яких – вираження емоційного стану людини. Прийменниково-відмінкова форма чи прислівник у таких конструкціях виконують роль просторового суб’єкта, якому у реченні приписується названа предикативом ознака. Особливістю зазначених речень є те, що вони, на відміну від речень з локативно-статальними предикативами, відображають стан середовища опосередковано, через інтерпретацію людини.


 








Степанов Ю.С. Имена, предикаты, предложения (Семиологическая грамматика). – М.: Наука, 1981. – С.166.



 


Обновить код

Заказать выполнение авторской работы:

Поля, отмеченные * обязательны для заполнения:


Заказчик:


ПОИСК ДИССЕРТАЦИИ, АВТОРЕФЕРАТА ИЛИ СТАТЬИ


Доставка любой диссертации из России и Украины