ВЗАЄМОДІЯ ВЕРБАЛЬНИХ І НЕВЕРБАЛЬНИХ КОМПОНЕНТІВ КОМУНІКАЦІЇ У СУЧАСНОМУ АНГЛОМОВНОМУ ДИСКУРСІ

ПОСЛЕДНИЕ НОВОСТИ

Бесплатное скачивание авторефератов
СКИДКА НА ДОСТАВКУ РАБОТ!
ВНИМАНИЕ АКЦИЯ! ДОСТАВКА ОТДЕЛЬНЫХ РАЗДЕЛОВ ДИССЕРТАЦИЙ!
Авторские отчисления 70%
Снижение цен на доставку работ 2002-2008 годов

 

ПОСЛЕДНИЕ ОТЗЫВЫ

Порядочные люди. Приятно работать. Хороший сайт.
Спасибо Сергей! Файлы получил. Отличная работа!!! Все быстро как всегда. Мне нравиться с Вами работать!!! Скоро снова буду обращаться.
Отличный сервис mydisser.com. Тут работают честные люди, быстро отвечают, и в случае ошибки, как это случилось со мной, возвращают деньги. В общем все четко и предельно просто. Если еще буду заказывать работы, то только на mydisser.com.
Мне рекомендовали этот сайт, теперь я также советую этот ресурс! Заказывала работу из каталога сайта, доставка осуществилась действительно оперативно, кроме того, ночью, менее чем через час после оплаты! Благодарю за честный профессионализм!
Здравствуйте! Благодарю за качественную и оперативную работу! Особенно поразило, что доставка работ из каталога сайта осуществляется даже в выходные дни. Рекомендую этот ресурс!


Название:
ВЗАЄМОДІЯ ВЕРБАЛЬНИХ І НЕВЕРБАЛЬНИХ КОМПОНЕНТІВ КОМУНІКАЦІЇ У СУЧАСНОМУ АНГЛОМОВНОМУ ДИСКУРСІ
Альтернативное Название: ВЗАИМОДЕЙСТВИЕ вербальных и невербальных КОМПОНЕНТОВ КОММУНИКАЦИИ В современном англоязычном дискурсе
Тип: Автореферат
Краткое содержание:

У вступі обґрунтовано актуальність, новизну, теоретичне та практичне значення дисертації, сформульовано мету та завдання, методологічні засади й методи дослідження, основні положення, що виносяться на захист.


У першому розділі “Теоретико-методологічні засади дослідження взаємодії вербальних і невербальних компонентів комунікації” з’ясовано лінгвістичний статус невербальних компонентів комунікації
та їхню роль в організації комунікативного процесу, критично узагальнено основні підходи до дослідження невербальних компонентів комунікації, висвітлено питання категоріальної визначеності невербальних компонентів, наведено визначення невербального та надвербального комунікативних компонентів, уточнено класифікацію невербальних компонентів на основі головних характеристик невербальних засобів (рух, простір, звучання)
і базових систем їх відображення та сприйняття (зорова та акустична), наведено методологічні основи лінгвістичного підходу до аналізу невербальних компонентів комунікації в англомовному діалогічному дискурсі, проаналізовано роль дискурсивних студій у вивченні взаємодії вербальних і невербальних компонентів комунікації, дано визначення діалогічного дискурсу та дискурсивної особистості.


Кінець минулого століття позначено формуванням різноманітних поглядів, концепцій, висуненням гіпотез стосовно структури мови,
її походження, функціонування в суспільстві, взаємозв’язку мови і культури (О.І. Чередниченко). Спілкування людей є чимось більшим, ніж простою передачею та сприйняттям слів.
Точне значення слів виникає з єдиного комплексу мовних та невербальних засобів, які ми обираємо для вираження думок у конкретній ситуації. Невербальні компоненти комунікації
є соціально засвоєними індивідом засобами організації спілкування, перетвореними на індивідуальну, конкретно-чуттєву форму дій та вчинків (В.О. Лабунська, Г.В. Колшанський, Е. Шефлен); вони, так само як
і вербальні компоненти, виконують базові функції комунікації – інформаційну, прагматичну, експресивну (І.Н. Горєлов). Людина як соціальний індивід існує в загальному комунікативному просторі, котрий, як будь-який простір, не допускає порожнечі. Комунікативний простір заповнюють відповідні комунікативні складові – вербальні або невербальні, які пов’язані складними лінійними та нелінійними відношеннями і здатні утворювати складні комунікативні комплекси.


Здатність невербального знака функціонувати на рівні вербального відзначали ще в давнину. Але невербальні компоненти комунікації стали об’єктом лінгвістичних досліджень тільки в кінці ХХ ст., незважаючи на те, що вони належать до невід’ємної сутності людини. Для того, щоб будь-яке явище стало об’єктом дослідження, мають скластись умови, за яких таке дослідження виявиться необхідним та актуальним (О.С. Кубрякова, Ю.С. Степанов). Активізація досліджень невербальної складової комунікації збігається з періодом інтенсифікації студій у сфері теорії мовленнєвої діяльності, лінгвістичної прагматики, теорії мовленнєвих актів, де розглядають певні ситуації мовленнєвого спілкування, коли значення вербальних висловлень можна зрозуміти лише за умови врахування всіх чинників ситуативного контексту. Зараз вивчення невербальних складових комунікації потрапляє в коло пріоритетів (А.Д. Бєлова). Комунікативна лінгвістика продемонструвала штучність розмежування вербальних і невербальних компонентів комунікації (Г.Г. Почепцов, Г.Ю. Крейдлін).


Порівняно невеликий період дослідження невербальної комунікації є однією з головних причин відсутності універсального поняттєвого апарату, внаслідок чого залишаються невизначеними як межі самого об’єкта, так і зміст багатьох термінів, що варіюється в працях науковців. Існують різноманітні класифікації невербальних компонентів комунікації (Г.В. Колшанський, І.Н. Горєлов, В.О. Лабунська, Г.О. Орлов, Г.Ю. Крейдлін, Дж. Лайонз, Дж.Л. Трагер, Р.Л. Бірдвістелл, Дж.К. Бургон, Д.В. Бюллер, У.Дж. Вудл, В.П. Річмонд, Дж. МакКроскі та ін.), і для теперішнього стану класифікації невербальних компонентів характерним є вживання різних термінів на позначення того самого поняття і, навпаки, розуміння під одним терміном категоріально різних елементів невербальної системи, що, безумовно, ускладнює прогрес у подальшому осмисленні невербальної частини комунікації. Унаслідок еклектичності, що склалась у лінгвістиці
в аналізі невербальних компонентів комунікації, вважаємо за необхідне систематизувати та конкретизувати ту сукупність термінів, на яку ми спираємось у роботі, та подати концепцію трактування НВК
як лінгвістичного об’єкта досліджень.


До невербальних компонентів комунікації відносимо набір компонентів немовного характеру, які мовець створює в результаті фізичної (а саме жестово-рухової та голосової) діяльності під час комунікації
та використовує поряд із вербальними засобами через набуття ними комунікативної значущості в процесі спілкування. Вони мають функціонально-динамічний характер. З огляду на наведені характеристики невербальних комунікативних компонентів, базові системи їх творення
та сприйняття (зорову та акустичну), виділяємо такі класи невербальних комунікативних компонентів: кінесичні комунікативні компоненти, проксемічні комунікативні компоненти, просодичні комунікативні компоненти.


Виходячи з розуміння комунікації як свідомої, цілеспрямованої передачі інформації, під комунікативною значущістю невербальних компонентів розуміємо їхню здатність виконувати роль, яка зазвичай притаманна мовним знакам, а саме передавати інформацію, що сприяє розвитку, просуванню й регулюванню комунікативного процесу. НВК здатні позначати ті денотати, які в конкретному комунікативному акті
не потребують обов’язкового вербального визначення.


Ситуативні компоненти статичного характеру (одяг, зачіска, коштовності тощо), які мають потенційну можливість впливати
на комунікативний процес та регулювати його, визначаємо як надвербальні компоненти. Надвербальні компоненти беруть до уваги в плануванні комунікативних стратегій і тактик поведінки, якщо вони впливають
на вибір адекватних ситуації мовленнєвих засобів спілкування. На відміну від кінесичних, просодичних і проксемічних компонентів, їх не завжди сприймають як особливий знаковий світ, оскільки вони є своєрідним предметним світом, окремі елементи якого трактують семіотично.


Реалізація невербальних компонентів комунікації можлива тільки в процесі спілкування за умови наявності двох або більше мовців.
На відміну від вербального, функціонування невербального знака більшою мірою залежить від обох мовців і набуває значення в процесі їхньої дискурсивної взаємодії. Дискурс є діалогічним за своєю природою, і вважаємо за необхідне підкреслити цю характеристичну рису дискурсу, відзначаючи, що дискурс трактуємо як безпосередній контакт мовців
за наявності можливості сприйняття кожним з них як вербальних, так і невербальних складових мовлення, з урахуванням усіх дискурсивних параметрів спілкування.


У сучасному мовознавстві для всебічного опису мови залучають
її носія як мовну особистість. Уведення мовної особистості в центр комунікативних студій є прогресивним кроком на шляху досліджень мовленнєвої діяльності людини, який дає можливість сконцентрувати увагу на суб’єктах комунікації (Ю.М. Караулов, С.О. Сухих, К.Ф. Сєдов, В.В. Красних, В.І. Карасик, Ю.О. Сорокін, М.М. Полюжин, В.В. Наумов, А.М. Приходько та ін). Залучення невербальних складових до кола лінгвокомунікативних досліджень привело до розширення поняття мовної особистості і введення поняття дискурсивної особистості. Дискурсивна особистість діє в континуальному комунікативному просторі і здатна поряд із мовним кодом використовувати й трактувати інші семіотичні коди залежно від типу дискурсивних відносин, у яких вона задіяна в певні моменти спілкування. Невербальні комунікативні компоненти, які використовує дискурсивна особистість, відрізняються ступенем структурної складності, точності та глибини відображення дійсності, цілеспрямованістю та пов’язані з вербальними компонентами за певними принципами взаємодії вербальних і невербальних компонентів комунікації. Поняття дискурсивної особистості відображує індивідуальну здатність мовця гнучко реагувати
на дискурсивне оточення, зважати на всі компоненти не тільки мовного,
але й немовного характеру, з яких складається комунікативний процес і які впливають на його перебіг, тобто дискурсивна особистість здатна
до переходу від одного типу дискурсивних відносин до іншого.


Дискурсивне оточення, центром якого є дискурсивна особистість, складається з трьох зон: ядерної, маргінальної та периферійної. До ядерної зони належать постійні комунікативні партнери дискурсивної особистості (члени родини, близькі друзі, колеги, з якими дискурсивна особистість підтримує постійний соціальний і, як наслідок, комунікативний зв’язок, таким чином набуваючи дискурсивного досвіду стосовно них). У маргінальній зоні перебувають відносно постійні комунікативні партнери (далекі родичі, знайомі, колеги, контакти з якими є рідшими, менш регулярними й менш конфіденційними). До периферійної зони належать
ті партнери, з якими відбуваються випадкові комунікативні контакти через різноманітність соціального життя індивіда. Межі цих зон не є назавжди усталеними, і комунікативний партнер може переходити з однієї зони
до іншої. Найбільш динамічною в цьому плані є маргінальна зона, члени якої залежно від різних соціальних причин схильні до переміщення як
до ядерної, так і до периферійної дискурсивної зони.


У другому розділі “Принципи взаємодії вербальних і невербальних компонентів комунікації” розглянуто такі характеристики НВК, як універсальність, етноспецифічність та індивідуальна означеність, двоїстість їхньої природи та особливості норми їх уживання, які впливають
на організацію взаємодії вербальних і невербальних компонентів комунікації.


Невербальний компонент являє собою трирівневе утворення, у якому відображається його універсальний, етноспецифічний та індивідуально означений характер. Універсальність НВК забезпечує його доступність
та зрозумілість практично будь-якому мовцеві, незалежно від його комунікативного досвіду спілкування з тим чи іншим партнером. Етноспецифічність звужує доступність НВК для комунікативних партнерів, які належать до інших лінгвоспільнот. Індивідуальна означеність

у структурі НВК вимагає додаткових знань про співрозмовника для адекватного декодування. Саме цей рівень у структурі НВК є найменш дослідженим, що зумовлює актуальність нашої роботи.


Поліфункціональність НВК визначає їхню двоїсту природу, яка виявляється на різних рівнях у процесі комунікації. Унаслідок цього вживання того самого невербального компонента може спричинити різні комунікативні результати. Двоїста природа НВК відображається в таких опозиціях: а) з одного боку, НВК є простими для виконання та сприйняття, з іншого – складними, залежними від досвіду та вмінь учасників комунікативного процесу декодувати їх, бажання “помічати” або
“не помічати” їх
; стає вирішальною роль адресата для трактування НВК
в ході їх залучення до комунікативного процесу; б) існує проблема можливості/неможливості маніпулювання НВК: зазвичай вважали, що мовець використовує НВК на підсвідомому рівні й не контролює їх уживання, а отже, у разі виникнення суперечності між вербальною та невербальною складовими повідомлення більшу довіру викликає невербально репрезентована інформація; проте мовець залежно від свого досвіду та комунікативних умінь може використовувати таке стереотипне уявлення на свою користь, свідомо застосовуючи НВК для передачі неправдивої інформації; в) НВК можуть бути застосовані як для інтенсифікації/експресивізації значення вербально репрезентованих інтенцій, так і з метою мітигації, вираження невпевненості, для пом’якшення вербалізованих намірів; г) той самий невербальний компонент може виражати протилежні змісти, які формуються через порушення стереотипного уявлення про функціональну спрямованість НВК.


Адекватній інтерпретації НВК сприяє також знання про норму в їх використанні. Поняття норми репрезентоване у двох аспектах: норма користування НВК, яка пов’язана з невербальним паспортом мовця,
та норма, що випливає зі стереотипних уявлень про категорію інтенсивності у використанні НВК.


Поняття дискурсивної особистості вимагає введення поняття невербального паспорта мовця, котрий розуміємо як особливості невербальної поведінки кожного окремого індивідуума, який обирає
для себе певний стиль такої поведінки під час спілкування. Незважаючи

на загальновідомі характеристики та смисли невербальних компонентів, кожна людина може користуватися ними й трактувати їх відповідно
до своїх настанов та інтенцій і досвіду через двоїсту природу НВК.


Згідно з невербальним паспортом можна виділити три типи мовців: 1) активні користувачі невербальних компонентів комунікації; 2) помірні користувачі невербальних компонентів комунікації; 3) пасивні користувачі невербальних компонентів комунікації. Для активних користувачів характерним є гіперболізоване використання НВК у комунікативній діяльності, вони виходять за межі норм використання цих компонентів, і тоді НВК починають утрачати комунікативне значення, відображаючи головним чином гіперемоційність мовця. Недостатня присутність НВК у комунікативній діяльності мовців дає підстави для кваліфікації останніх як пасивних користувачів НВК. Активність, помірність або пасивність у використанні НВК, як правило, збігається зі ступенем вербальної активності мовців. Завдяки знанням про невербальний паспорт комунікативного партнера адресат адекватно сприймає висловлення, яке формується
за допомогою вербальних і невербальних компонентів комунікації.


Модифікована шкала інтенсивності дала змогу скласти уявлення
про особливості функціонування НВК у комунікативному процесі. Рівень визначення інтенсивності використання НВК спирається на колективно-суб’єктивне уявлення про нейтральність, про норму відповідності
їх використання в певних комунікативних ситуаціях з огляду на емпіричне знання мовця про цей аспект функціонування НВК, яке закладено в онтогенезі. Адресант використовує невербальні компоненти
для посилення вірогідності адекватного сприйняття свого висловлення адресатом. НВК слугує поясненню, інтенсифікації, підтвердженню пропозиціональної значущості вербальної частини висловлення, з яким взаємодіє, якщо збігається з ним за семантичною та комунікативною спрямованістю згідно з уявленнями мовця про відповідність використання НВК у певній комунікативній ситуації. Надмірне відхилення від норми, зайва інтенсифікація або деінтенсифікація у використанні НВК можуть призвести до протилежного ефекту.


Таким чином, невербальні компоненти комунікації, з одного боку, сприяють прискоренню та полегшенню ведення комунікативного процесу, що є важливим чинником в епоху підвищеної комунікативно-інформативної насиченості життєдіяльності індивідів, а з іншого боку, вимагають додаткових знань та зусиль комунікантів для їх декодування внаслідок своєї двоїстості природи. Подолання труднощів такого типу можливе за умови врахування принципів взаємозв’язку та взаємодії вербальних і невербальних складових комунікативного процесу.


Кінесичні, проксемічні та просодичні комунікативні компоненти, входячи до структури діалогічного дискурсу, взаємодіють із вербальними компонентами на двох рівнях: на макрорівні і на мікрорівні.


Макровзаємодія вербальних і невербальних компонентів комунікації відбувається в процесі конструювання окремих діалогічних реплік
за допомогою невербальних компонентів. Такі репліки здатні функціонувати в діалозі в автономному режимі, тобто мають завершене смислове значення без залучення до їхньої структури вербальних компонентів. Таким чином, мовленнєвий акт (МА) у репліці перетворюється на парамовленнєвий (ПМА), здатний виконувати всі функції, зазвичай притаманні МА, самостійно, без підтримування вербально оформленими висловленнями. Отже, репліка повністю формується з невербальних компонентів і взаємодіє з іншими репліками, репрезентованими як вербально, так і невербально:
CLEVELAND: Hey, Tex. Man, what the hell’s going on? Tex holds up his hand, motioning that he doesn’t know (Forrest Gump).


Створювати самостійні ПМА в повному обсязі здатні лише кінесичні компоненти. Адже просодичні компоненти реалізуються лише в сукупності з вербальним кодом. Проксемічні компоненти здебільшого можуть лише модифікувати значення вербального висловлення.


Таким чином, автономність функціонування невербальних компонентів обмежена використанням кінесичних компонентів. ПМА, що створюються кінесичними компонентами, здатні виступати в діалогічному дискурсі
в ролі репліки-стимулу та в ролі репліки-реакції. ПМА інтенсивно використовують: 1) у випадках, коли комуніканти мусять передавати необхідну інформацію один одному в присутності третіх осіб, для яких вона не призначена, і тому принаймні один із комунікантів не хоче робити її надбанням присутніх; 2) у випадках, коли вербальну активність гальмують фізичні причини; 3) для вираження та позначення соціально-етикетних норм поведінки, таких як вітання, прощання, вибачення, подяка тощо. Використання ПМА зумовлене їхньою більшою експресивністю, у результаті чого можливим стає не тільки формування та передача певної комунікативної інтенції, але й одночасне вираження ставлення комуніканта до партнера.


Мікровзаємодія вербальних і невербальних компонентів комунікації відбувається в разі їх поєднання в межах однієї репліки, структура якої в такій ситуації складається з вербальних і невербальних компонентів. У таких випадках ідеться про гетерогенні мовленнєві акти. Принципи зчеплення (поєднання) вербальних і невербальних компонентів у межах гетерогенного МА є найбільш цікавими з точки зору взаємодії вербальної і невербальної складових висловлення. Взаємодія вербальних і невербальних компонентів у межах однієї репліки може бути впорядкована за чотирма принципами: принципом координації, принципом субординації, принципом ідентифікації та принципом контрадикції, які виділено залежно від особливостей організації інформативного поля висловлення та його структурно-семантичної побудови.


Координативний тип взаємозв’язку вербальних і невербальних компонентів у межах репліки маємо в тих випадках, коли і вербальна, і невербальна складові містять ідентичну базову інформацію, яка є семантично односпрямованою та інформативно однозначною: A shiver chilled Ted to the core. “Is he – alive?” He looked at Wylie, his eyes pleading for an answer.‘He’ll be all right. You’ve missed the worst of it. Fortunately, she had her father there”(Segal).


Субординативний тип взаємозв’язку відбувається в тих випадках, коли інформація в репліці розподіляється між вербальним і невербальним каналами, елімінація однієї зі складових веде до порушення комунікативної цілісності репліки і створює інформативний дисонанс у рамках діалогічного дискурсу: How is it?” He nodded to Schyler’s bandaged arm. “Okay, I guess. It hasn’t hurt at all”(S. Brown).


Взаємодія вербальних і невербальних компонентів за принципом ідентифікації відбувається в тих випадках, коли структурно-семантична організація вербального висловлення не є інформативно достатньою для вираження його комунікативної спрямованості. Тобто сутність цього принципу полягає у визначенні інтенціональної спрямованості синтаксично та семантично ідентичних висловлень за допомогою їх відповідного невербального оформлення: I read about you all the time,” Jennifer said. “I’m very proud of you, Adam.” “Thank you.” Adam hesitated. “I’ve been reading about you, too.” She responded to the tone of his voice. “But you’re not proud of me.” “You seem to have a lot of Syndicate clients” (Sheldon).


У випадку контрадикторної взаємодії ВК і НВК вербальним і невербальним каналами передається інформація, яка є протилежно спрямованою за комунікативним змістом. У взаємодії вербального і невербального компонетів висловлення виявляється семантична неузгодженість, вони суперечать один одному: Lucky knew Gino couldn’t live forever, but she’d never imagined the end would come with an assassin’s bullet. “He’ll make it,” she said, a determined thrust to her jaw. “Gino’s strong.” “I hope so,” the doctor said, his eyes revealing that he didn’t think so (Collins).


Принцип контрадикторної взаємодії вербальних і невербальних компонентів комунікації забезпечує дві протилежно спрямовані тенденції в комунікативній діяльності дискурсивної особистості: тенденцію
до передачі певної інформації та тенденцію до її приховування. Однією з необхідних складових успішної комунікативної діяльності дискурсивної особистості стає її вміння гнучко користуватися як вербальним, так і невербальним кодами в умовах зміни дискурсивного оточення.


У третьому розділі “Паралінгвістичні номінації в англомовному дискурсі” предметом розгляду є особливості та закономірності паралінгвістичних номінацій в англомовному дискурсі з урахуванням їх структурно-семантичних та стилістичних аспектів. В англомовному художньому дискурсі для позначення невербальних компонентів, задіяних у комунікативному процесі, використовують різноманітні номінації, які є або сталими номінаціями НВК, що закріпились у мові і знайшли відображення в лексикографічних джерелах (головною мірою у вигляді соматичних фразеологізмів), або індивідуально-авторськими утвореннями, спрямованими на виконання певних комунікативних завдань.
Це неоднослівні засоби – вільні словосполучення, що позначають невербальні компоненти як кінесичного, так і проксемічного та просодичного характеру. У них виділяємо дві структурні складові – індивідну константу та індивідну змінну, які заповнюються необхідним лексико-семантичним змістом згідно з комунікативною настановою мовця.


Індивідна константа це базовий, обов’язковий елемент структури, з яким сполучається індивідна змінна. Індивідна константа репрезентована іменниками та дієсловами, що позначають базовий невербальний компонент, задіяний у комунікативній діяльності мовця. Тобто значення іменника або дієслова в індивідній константі містять кінесичну, проксемічну або просодичну сему для номінації кінесичних, проксемічних та просодичних невербальних компонентів відповідно. Кінесична сема міститься насамперед в іменниках-соматизмах та соматичних дієсловах, серед яких найбільш частотними є hand, arm, finger, shoulder, fist, thumb, head; to finger, to thumb, etc, а також в іменнику gesture та в іменнику,
що називає результат дії,
shrug; посмішка (усмішка) позначається іменником/дієсловом smile та синонімами; погляд – іменником/дієсловом look та синонімами й іменником eye/eyes; вираз обличчя – іменниками face, expression. Проксемічна сема міститься в дієсловах переміщення у просторі (to lean forward / to lean to smb. / to lean closer to smb. / to lean back in the armchair; to take / to go a step (another step, three steps) to smb., etc); просодична – у дієсловах (to say, to ask, to reply, to sound, etc) та іменниках (voice, tone, intonation), що позначають процес мовлення в його різновидах.


Індивідна змінна слугує для позначення довільного елемента в структурі, що описує НВК. У цій структурі може міститися як одна,
так і декілька індивідних змінних різного характеру. Індивідна
змінна містить опис способу творення НВК, деталізує його особливості та комунікативну значущість (to say menacingly, wa ingly, (dis)approvingly, reprovingly, obediently, questioningly, accusingly, ironically, etc; a teacher’s tone, an army officer’s voice; to say with a What do you think I am, an idiot? shrug; a warm, trusting smile that he flashed usually at older women; a fierce “love-me-love-my dog” look on her face; etc).


Для вербалізації невербальних компонентів комунікації використовуються стилістичні засоби, які базуються на концептуалізованій системі уявлень повсякденної життєдіяльності мовця, апелюють
до концептуалізованого знання про навколишній світ і викликають відповідні асоціації, які є найбільш виразними та ефективними для сприйняття комунікативної значущості НВК.


Для відтворення невербальних компонентів комунікації переважно вживаються метафори та метафорічні епітети (to shoot a look of sharp suspicion, the eyes bore right into someone, a dark look, a steely glance, a soft tone, a firm tone, etc.), епітет перенесений (an apologetic finger/arm, an accusing finger, a knowing finger, a forbidding hand, to elbow smb. with a "We're in an Elementary School" elbow) та порівняння (a tone of voice which made you think of rubbing your hand down a cat’s back, just as soft, eyes like lasers, to have a smile like a crocodile).


Стилістичні засоби превалюють у вербалізації кінесичних та просодичних комунікативних компонентів. У вербалізації проксемічних компонентів випадки використання стилістичних засобів є досить поодинокими.


У четвертому розділі “Дискурсотвірний потенціал невербальних компонентів комунікації” визначено роль невербальних компонентів комунікації на всіх етапах творення діалогічного дискурсу, проаналізовано дискурсотвірний потенціал кожного класу невербальних комунікативних компонентів.


З огляду на кількісну репрезентованість НВК провідне місце посідають мімічні невербальні компоненти (54 % від суцільної вибірки прикладів),
а саме усмішки (21
 %), погляди (24 %), вираз обличчя в цілому (9 %), у той час як жести складають 17 %, просодичні комунікативні компоненти – 19 %, проксемічні – 10 % від суцільної вибірки прикладів.


Для усмішки характерною є взаємодія з вербальними складовими на мікрорівні. Взаємодія усмішки з вербальною складовою відбувається за координативним, ідентифікаційним принципами та принципом контрадикції. Взаємодія усмішки з вербальними компонентами на макрорівні виявлена в 7 % від загальної кількості прикладів з усмішкою. Стереотипне уявлення про усмішку асоціюється з вираженням позитивного емоційного стану мовця. Аналіз усмішки на базі англомовної культури показав, що до основного її значення, поряд із визначенням “я почуваю зараз щось добре”, необхідно додатити “я вдаю, що почуваю зараз щось добре, і хочу справити саме таке враження на партнера по комунікації”, тому що, по-перше, цього вимагають англосаксонські культурні канони, по-друге, в адресанта є підстави приховувати свої справжні комунікативні наміри. І за усмішкою, яка порівняно з поглядом виявляється більш керованим невербальним компонентом, можна замаскувати дійсні комунікативні наміри. Якщо зміст невербального компонента суперечить вербальному, більшу довіру викликає невербально подана інформація. У випадку з усмішками іноді доволі проблемно ідентифікувати істинну значущість повідомлення через те, що поширеність використання усмішки призвела до нейтралізації її справжнього значення. Вона втрачає щирість, стає професійною або соціальною ситуативно закріпленою ознакою, а отже, неінформативною: The big man looked at me as if I had just hatched out. His whiskey sour hadn’t seemed to improve his temper. “Who the hell asked you to stick your face in?” he asked me. I smiled. I made it a big warm friendly smile. “I’m the fellow that came in with you. Remember?” He grinned back then, a flat white grin without meaning. “Whiskey sour,” he told the barman. “Shake them fleas outa your pants. Service” (Chandler).


У таких випадках істинну значущість інтенцій адресата в разі необхідності можна ідентифікувати за виразом очей: Rhett stood beside her on the landing, his eyes appraising her carelessly. “Can this wanness mean that you’ve been missing me?” he questioned and though his lips smiled, his eyes did not (Mitchell).


Погляд є найбільш уживаним невербальним комунікативним компонентом. Погляд взаємодіє з вербальними компонентами на макрорівні, тобто здатний до функціонування як ПМА (18 % від загальної кількості прикладів з поглядами): Anna: Here we are. Do you want to come up? William: There seem to be lots of reasons why I shouldn’t. Anna: There are lots of reasons. Do you want to come up? His look says yes (Notting Hill).


Здатність до комбінації з вербальними компонентами за принципами координації, субординації, ідентифікації, контрадикції, тобто за всіма принципами мікровзаємодії, демонструє великий інформативно-комунікативний потенціал погляду як невербального компонента комунікації. Погляд ефективно використовується в модально-спонукальному аспекті, випереджає вербально оформлену інформацію, готуючи адресата до її сприйняття, передає додаткову інформацію, призначену тільки тому комунікантові, на котрого спрямовано погляд,
і не призначену для третіх осіб:
I hear youve got a baby.” “A boy,” Paul said proudly. Fenella clung to his hand possessively. “Yes, little Military’s image of his daddy.” Brigette stopped herself from laughing out loudly. “Military?” she said, shooting Paul a surely-you-can’t-be-serious look. We wanted an unusual name,” Fenella said (Collins).


Довгота і спрямованість погляду ілюстративно відбивають двоїстість природи НВК. Відсутність прямого погляду на людину, яка перебуває в залежній позиції, свідчить про некооперативні настанови співрозмовника.


В аналізі виразу обличчя в цілому беруть до уваги увесь комплекс змін на обличчі, чітко не виокремлюючи усмішки, погляду тощо. Декодування виразу обличчя адресанта адресатом є менш складним процесом, ніж декодування значення окремої зони обличчя, через об’єктивні причини: саме в обличчя один одного дивляться зазвичай мовці під час спілкування і не можуть не бачити виразу обличчя. Адекватно декодувати значення виразу обличчя найпростіше комунікантам з ядерної зони дискурсивного оточення один одного, тому що вони мають спільні пресупозиції стосовно невербальних звичок один одного і можуть “зчитувати” інформацію з обличчя. Мовець залежно від своїх комунікативних настанов: а) у повному обсязі намагається продемонструвати адресатові свої наміри через вираз обличчя, для чого вдається до перебільшень у вираженні емоцій або інформації на обличчі, щоб у співрозмовника не залишилося сумнівів щодо його намірів: Melanie took her calling with her on formal afte oons, gently forcing her into parlors in which Scarlett had not sat for more than two years. And Melanie, with a fiercelove-me-love-my-doglook on her face, made converse with astounded hostess (Mitchell); б) набирає так званого непроникного (impassive) виразу обличчя, якщо в його намірах є приховання важливої інформації до певного моменту, щоб запобігти її використанню адресатом зі своєю метою: Come on in, Jack. You aren’t in any trouble, son?” Judge Irwin tu ed to shut the door, and if his ticker hadn’t been in good shape for all his near three score and ten he’d have dropped dead. For the Boss was standing there in the door. He hadn’t made a sound. As it was, the Judge didn’t drop dead. And his face didn’t show a thing (Warren).


У сучасному суспільстві йде гостра боротьба за отримання інформації. У діловому світі існують спеціальні служби захисту інформації. Мовці також уживають заходів для захисту інформації, коли це потрібно для структурування спілкування в необхідному для них руслі: "I just retu ed this mo ing and saw a report on what happened," said warden Brannigan. Tracy sat watching him, her impassive face giving nothing away. "According to this report, you were sexually assaulted by your cell mates." "No, sir." Warden Brannigan nodded understandingly. "I understand your fear, but I can't allow the inmates to run this prison. I want to punish whoever did this to you, but I'll need your testimony. I'll see that you're protected. Now, I want you to tell me exactly what happened and who was responsible." Tracy looked him in the eye. "I was. I fell off my bunk." The warden studied her a long time, and she could see the disappointment cloud his face. "Are you quite sure?" "Yes, sir" (Sheldon).


Вираз обличчя може набувати іллокутивної сили певного МА, тобто функціонувати на макрорівні взаємодії вербальних і невербальних компонентів: Willie appeared at the bathroom door, braced against the doorjamb, staring at me with a face of sad reproach bedewed with the glitter of cold sweat.“You neednt look at me like that,” I said (Warren).


На мікрорівні вираз обличчя як невербальний компонент взаємодіє з вербальними компонентами за координативним, ідентифікаційним та контрадикторним принципами.


Жестова поведінка людей є найбільш дослідженою підсистемою невербальної комунікації. Серед жестів спостерігається найбільша кількість конвенційних НВК, значення яких є чітко закріпленим, унаслідок чого вони можуть функціонувати автономно, як ПМА практично будь-якого типу. Якщо жести мають фіксоване значення, затверджене соціально-культурним досвідом, то не потрібні додаткові визначення їхньої семантики. Тому
в процесі вербалізації описується сам рух, а не його значення. Для англомовної лінгвокультури поширеною практикою є використання контактних жестів, тобто жестів, у творенні яких задіяні обидва комуніканти. Найпродуктивнішим принципом взаємодії жесту і вербальної складової виявляється координативний принцип, бо саме за жестами більшою мірою, ніж за іншими НВК, у ході історичного розвитку тієї чи іншої лінгвокультури закріпилися певні значення, які мають відносно постійне трактування і сполучаються з вербальними складовими такої ж семантики:
They've reached the stairs to the El. A rickety train rattles above them. As they start up, she slips her arm around his waist... JULIANNE (murmurs): Forgive me, okay? I was talkin' crazy. Michael slides his arm around her shoulder: Pals (My Best Friend’s Wedding).


Просодичні компоненти, на відміну від кінесичних та проксемічних, здатні до взаємодії з вербальними компонентами тільки на мікрорівні. Вони взаємодіють із вербальною складовою на основі трьох принципів – ідентифікації, контрадикції та координації. Найпоширенішим є взаємозв’язок вербального і просодичного компонентів за принципом ідентифікації, сутність якого полягає у визначенні інтенціональної спрямованості синтаксично та семантично ідентичних висловлень завдяки відповідному інтонаційному оформленню і внаслідок того, що вони є одним із основних засобів вираження суб’єктивної модальності. Просодичний чинник здебільшого виступає індикатором не основних типів прагматичних значень, а вторинних, які суміщаються з основними: The boys were finishing breakfast when she came downstairs. They were wearing dark blue pants and starched white shirts. Tom gave her a sharp look. “No black?” His tone reproved her. “I have nothing. White is summer mou ing, anyway” (Plain).


Мовці, починаючи комунікацію, створюють спільний комунікативний простір, який складається з особистого простору кожного з них. У процесі комунікації в результаті зміни поз або руху мовців їхні особисті простори можуть порушуватися, накладатися залежно від комунікативних намірів. Основними напрямами оперування проксемічним чинником під час спілкування є скорочення або збільшення дистанції між мовцями. При цьому досить виразно виявляється двоїстий характер проксемічних НВК: той самий проксемічний компонент маркує різноспрямовані інтенції й викликає діаметрально протилежні реакції комунікативного партнера: а) зміна дистанції (її скорочення) адресантом слугує для створення умов реалізації стратегії кооперативного спілкування: Do you still love me?” Helene asked in a low voice, leaning over the table towards him and looking searchingly into his face. He stared at her… “Of course, I love you,” he said (Shaw); б) зміна дистанції (її скорочення) адресантом може, навпаки, бути спрямованою на посилення домінування та реалізацію конфліктно спрямованої стратегії: Trumann leaned to him with a drippy smile. "Mark, was Jerome Clifford already dead when you and Ricky found him?" "I take the Fifth Amendment." The drippy smile vanished. McThune's face reddened, and he shook his head in absolute frustration (Grisham).


Ініціатором зміни особистого простору може бути і адресант, і адресат, який реагує на репліки адресанта. Конфігурації особистого простору мовців набувають різних форм, оскільки інтенції у зміні цього простору в обох комунікативних партнерів можуть збігатись або відрізнятись. У разі збігу інтенцій скорочення дистанції можна характеризувати як перехід у зону більшої близькості комунікативного партнера. У разі розбіжності інтенцій скорочення дистанції маркує замах на особисту територію комунікативного партнера і, таким чином, загрозу його особистості й комунікативній незалежності. Визначення комунікативної значущості зміни конфігурації комунікативного простору можливе за умови врахування взаємодії цієї зміни з вербальними компонентами, яка відбувається головним чином
за координативним принципом. Слід відзначити меншу варіативність
у репертуарі проксемічних комунікативних компонентів, унаслідок чого лімітованим є набір принципів їх взаємодії з вербальною складовою. Проксемічна складова в ході спілкування вживається разом з іншими НВК, тобто можлива комбінаторика різних невербальних компонентів між собою, завдяки чому посилюється їхня впливовість у реалізації різноманітних комунікативних стратегій і тактик у будь-якому типі дискурсу.


Характер і частотність використання НВК варіюються в процесі спілкування залежно від фази діалогічного дискурсу. У теорії мовленнєвого спілкування комунікативна ситуація складається з трьох фаз, а саме: 1) ініціальна фаза – зав’язування контакту, 2) змістовна фаза – підтримування контакту; 3) завершальна фаза – припинення контакту. Під час ініціальної фази передається більша частина надвербальної інформації, яка має потенційну можливість впливати на комунікаційний процес та регулювати його. Надвербальна інформація має особливе значення для представників периферійної зони дискурсивного оточення мовця, коли мовець ще
не знайомий з імовірним комунікативним партнером. Партнери намагаються подати себе в певному світлі через зовнішність, одяг, аксесуари тощо. Вони оцінюють один одного за цими параметрами. Це можна розглядати
як підготовчу стадію, яка передує комунікативному процесу, оскільки людина в багатьох випадках заздалегідь готується до спілкування, продумуючи як вербальні і невербальні складові своїх реплік, так і інформативність тих компонентів, які ми відносимо до надвербальних. В
ербальна і невербальна поведінка комунікантів в ініціальній фазі прогнозує тип спілкування у змістовній фазі. Завершальна фаза
є інформативною щодо перспектив подальшого спілкування комунікантів
у майбутньому. Навіть якщо діалог відбувався в суперечливих тонах, остання його фаза – фаза прощання – це можливість перевести
міжособистісні стосунки принаймні в нейтральне русло, що є запорукою продовження позитивних стосунків.


Таким чином, дискурсивні властивості невербальних компонентів комунікації сприяють творенню цілісності дискурсу, його розвитку
на різних етапах формування.


У п’ятому розділі “Варіативність використання невербальних компонентів комунікації у побутовому та діловому типах дискурсу” вивчається детермінованість функціонування невербальних компонентів комунікації соціально-статусними параметрами комунікантів у побутовому та діловому типах дискурсу.


Варіативність невербальних компонентів комунікації в разі зміни соціальної ролі комуніканта в певній ситуації доводить соціальну зумовленість функціонування невербальних комунікативних складових. Наприклад, характерне для домінантної позиції просодичне оформлення мовлення, репрезентоване такими номінаціями, як to yell, to snarl, to shout, to snap, to hiss, to say loftily, to ask severely, to say solemnly, to say dismissively тощо, комунікант у залежній позиції змінює на інтонації, які позначаються в описі його мовлення як to mutter (desperately), to stutter, to say nervously, to wail, to change tone from indifference to interest, to lapse into a stricken silence тощо.


Функціонування НВК та їхня взаємодія з вербальною складовою варіюються в особистісно орієнтованому (побутовому) типі дискурсу кооперативної або конфліктної спрямованості та статусно орієнтованому (діловому) типі дискурсу.


Настанову на кооперативність у парентальному дискурсі розглядаємо як стратегічне завдання досягти прийнятного для обох сторін рішення. Для цього в ході спілкування використовуються тактики, що відповідають стратегії кооперативності. Початкова настанова на кооперативність може бути притаманною тільки одному з комунікантів, другий спочатку може ще перебувати на стадії стратегічної невизначеності або навіть мати потенційну конфліктну настанову. У такому разі забезпечення кооперативного спілкування залежить від уміння позитивно налаштованого комуніканта перехопити ініціативу в конструюванні діалогу та вивести його
на кооперативну тональність.


У парентальному дискурсі ініціаторами кооперативного спілкування здебільшого виступають батьки. У разі дотримання кооперативних тактик спілкування вони в змозі перевести будь-який діалог у кооперативну площину. Діти копіюють кооперативність у поведінці батьків. Вибір тактик зумовлений прагненням батьків установити з дітьми дружні, довірливі стосунки, створити когнітивний, аксіологічний, соціальний асонанс щодо родинних та суспільно-побутових цінностей з метою запобігти конфліктним ситуаціям між батьками і дітьми в родині та між дітьми
і суспільством у цілому, що могли б виникнути через зіткнення світоглядних позицій дітей і батьків та їхніх уявлень про життєві цінності. До дискурсотвірних компонентів кооперативно спрямованого парентального дискурсу належить категорія ввічливості. За комунікативною спрямованістю виділено кооперативні і некооперативні НВК, тобто НВК, які асоціюються
з відкритістю або потайністю, щирістю або недовірливістю, дружністю або ворожістю, налаштованістю на контактність або розрив контакту, НВК,
які свідчать про бажання слухати або прагнення закінчити бесіду, тощо. Вони активно впливають на створення тих чи інших тактик спілкування.

У ході аналізу парентального кооперативного дискурсу виділено такі кооперативні тактики, які формуються за участю невербальної складової: тактика м’якого запрошення до участі в обговоренні певної теми; тактика ухиляння від прямого формулювання питань, яка межує з тактикою м’якої констатації очевидних фактів; тактика поступового, дозованого надавання інформації дитині (ця тактика вимагає підтвердження її адекватного сприйняття від останньої); тактика ухиляння від особистих негативних оцінок ситуації або дій дитини, що спонукає її саму просити дати оцінку своїм діям; тактика ухиляння від прямої відмови на прохання дитини; тактика готування дитини до відповіді на запитання; тактика позитивного судження щодо дій дитини; тактика утримання теми розмови в певному руслі, щоб запобігти виходу на небезпечні для кооперативного спілкування розмови; тактика заспокоєння; тактика прямого спонукання до кооперативності в спілкуванні; тактика детальної експлікації своєї точки зору, наказу, прохання тощо; тактика заохочення до виконання певних дій шляхом демонстрації їхніх позитивних наслідків; тактика відвертого визнання своїх помилок або неадекватності дій; тактика заперечення негативних наслідків певної дії для дітей.


Порівняльний аналіз показав, що на мовному та невербальному рівнях найбільш багатопланово репрезентовано конфлікти батьків і дітей-підлітків. Дослідження конфліктно спрямованого парентального дискурсу на основі мовленнєво-поведінкових характеристик батьків і дітей-підлітків акумулює в собі особливості спілкування як дітей молодшого віку, так і дорослих дітей. У випадку некооперативного спілкування підвищується частотність
і значущість застосування невербальної складової, коли реалізується низка тактик: тактика критичного оцінювання батьків, їхньої думки, манери поведінки, стилю життя тощо; тактика демонстративної опозиції; тактика запиту підтвердження очевидного стану справ; тактика емфатичного перепитування, повтору, цитування (іноді набуває форми передражнювання й забезпечує підкреслення суб'єктивних оцінок); тактика висунення обвинувачення; тактика висування умов, яка може комбінуватися
з тактикою констатації негативних наслідків; тактика докору, що може варіюватися за ступенем інтенсивності; пов’язана з попередньою тактикою тактика критичної оцінки дитини, її поведінки, бажань тощо; тактика випитування; тактика декларації негативних наслідків (її можна трактувати як погрозу і попередження про тотальні проблеми в майбутньому).


На кінцевій стадії конфлікт може розвиватися за різними сценаріями: або відбувається закріплення конфлікту, або один з учасників (а іноді й обидва) змінює стратегічну спрямованість діалогу, вдаючись до примирливо спрямованих тактик спілкування.


Для побутового типу дискурсу, де комуніканти входять до ядерної зони дискурсивного оточення один одного, характерним є частотне функціонування НВК індивідуально означеного рівня, декодування яких забезпечується обізнаністю мовців із невербальними особливостями поведінки співрозмовника. Взаємодія вербальних і невербальних засобів спілкування в побутовому кооперативно спрямованому типі дискурсу (парентальному та матримоніальному) відбувається за координативним, субординативним та ідентифікаційним принципами. Інтенсифіковане підтвердження істинності намірів мовця забезпечується вибором вербальних і невербальних комунікативних компонентів у межах семантичних діапазонів позитивності. Для цього типу дискурсу характерною є висока частотність автономного функціонування кінесичних та проксемічних комунікативних компонентів, тобто можливий перехід на рівень макровзаємодії вербальних і невербальних комунікативних компонентів.


Взаємодія вербальних і невербальних засобів спілкування в побутовому конфліктно спрямованому типі дискурсу (парентальному та матримоніальному) відбувається за всіма принципами взаємодії вербальних і невербальних комунікативних компонентів за рахунок використання цих компонентів у межах семантичних діапазонів негативності.


Комунікативно визначальною в матримоніальному дискурсі стає категорія гендеру. В англосаксонській культурі існує стереотипне уявлення про те, що чоловіки повинні бути менш експресивними у вираженні емоцій порівняно з жінками (В.П. Річмонд, Дж. МакКроскі М.Л. Непп, Дж.Е. Холл). Вони більш стримані у використанні усмішок, у виявленні своїх інтенцій та емоцій через вираз обличчя. Жінки всміхаються не тільки в разі передачі позитивної інформації або гарних емоцій, але й із метою приховування нервовості або хвилювання. Це пояснюється тим фактом, що
в англосаксонській культурі жінка має бути чутливою та тонко реагувати
на ситуацію. Вона повинна більше всміхатися, щоб відповідати очікуванням, які існують у суспільстві щодо неї. Кооперативність/конфліктність спілкування в матримоніальному дискурсі має багатоаспектне втілення

в невербальній площині. Чоловік і дружина добре знають одне одного, що дає їм можливість багато розуміти без слів: вербальні компоненти поступаються своєю провідною роллю в спілкуванні невербальним компонентам. Відбувається інформативний зсув у бік просодичних, проксемічних та кінесичних комунікативних компонентів, останні при цьому виявляють тенденцію до підвищення частоти автономного функціонування.


У кооперативному матримоніальному дискурсі порушується стереотипне уявлення про англомовну культуру як таку, у якій мовці уникають використання контактних жестів у процесі спілкування. У матримоніальному типі дискурсу такі жести є облігаторним невербальним компонентом
у сукупності з проксемічною складовою. Мовці оперують позитивно зарядженими кінесичними та просодичними компонентами, використовуючи їх у реалізації кооперативних тактик, серед яких провідне місце посідають такі: тактика відкритої демонстрації позитивного ставлення до партнера; тактика демонстрації підтримки під час розв’язування проблеми, яку має один із комунікантів; тактика розради в разі отримання негативної інформації; тактика надання поради; тактика демонстрації спільного протистояння негараздам; тактика виправдовування партнера; тактика приховування негативної інформації для збереження (емоційних) сил партнера; тактика переведення розмови в безпечну/нейтральну площину; тактика уникнення відповіді на запитання, пряма відповідь на яке може викликати занепокоєння партнера; тактика об’єднання зусиль для розв’язання проблеми.


Для реалізації конфліктно спрямованої стратегії в матримоніальному дискурсі домінантною є категорія модальності, за допомогою якої будуються конфліктні тактики: тактика демонстрації необхідності додержання певної лінії поведінки; тактика негативного оцінювання та обвинувачення; тактика виразного підкреслення незначущості особистості; тактика вимоги відповіді на запитання щодо очевидних фактів. Для досягнення мети можлива зміна конфліктної лінії поведінки на вдавано кооперативну.


Саме в конфліктно спрямованому матримоніальному дискурсі
на перший план висувається гендерний чинник. Тобто якщо в кооперативно спрямованому матримоніальному дискурсі застосування вербальних та невербальних складових в організації діалогу мало залежить від гендерного чинника, то в конфліктній ситуації вербальна і невербальна організація мовлення є різною в чоловіків і жінок. Дискурсивна діяльність жінки більш емоційно заряджена, багатослівна та різноманітна у використанні вербальних і невербальних компонентів. Характерною для жінок є тактика докорів. Чоловіки частіше зберігають непроникний вираз обличчя, який заважає жінці передбачити їхню реакцію та обрати найвигідніші для себе комунікативні кроки. Вони рідше виступають ініціаторами конфлікту. Якщо таке трапляється, чоловіки переважно намагаються протистояти втягненню у вербальну перепалку та уникнути демонстративного невербального вираження своїх настанов. Тобто якщо говорити
про дотримування норм використання НВК чоловіками, частотність
і активність цих компонентів є меншою порівняно з використанням
їх жінками в стереотипній конфліктній ситуації.


У стереотипній ситуації ділового спілкування дискурсивні особистості, як правило, належать до маргінальної або периферійної сфери дискурсивного оточення, що означає їхню меншу обізнаність з особливостями функціонування індивідуально означених НВК. Унаслідок цього перевага віддається використанню універсальних НВК залежно
від етнокультурних особливостей суспільства.


У діловому діалогічному дискурсі спостерігається більш усвідомлене, контрольоване узгодження комунікантами невербальних компонентів
із вербальними та більш суворий контроль як за вербальними, так і невербальними складовими висловлень
.


 




ВИСНОВКИ


 


Починаючи з середини ХХ століття накопичено відомості щодо ролі НВК у комунікативному процесі, підтверджено їхню значущість для організації та інтерпретації комунікативної діяльності людини.


До НВК відносимо набір компонентів немовного характеру, які створюються в результаті фізичної (жестово-рухової та голосової) діяльності мовця під час комунікації та використовуються поряд із вербальними засобами комунікації через набуття ними комунікативно значущого функціонально-динамічного характеру в процесі спілкування (кінесичні комунікативні компоненти, проксемічні комунікативні компоненти, просодичні комунікативні компоненти). У НВК відображаються їхні універсальні, етноспецифічні та індивідуально означені властивості. Індивідуально означений рівень у складі НВК забезпечує можливість модифікувати універсальний або/та етноспецифічний рівні й підвищує значущість ролі особистості в інтерпретації НВК.


Поліфункціональність НВК зумовлює їхню двоїсту природу, що вимагає від мовців певних знань для їх інтерпретації. Адекватне оперування НВК і їх декодування залежать від типу дискурсивної особистості та її дискурсивного оточення. Запобігти неадекватному сприйняттю НВК допомагає поняття норми у використанні НВК, репрезентоване у двох аспектах: норма користування НВК, яка пов’язана з невербальним паспортом мовця, та норма, що випливає зі стереотипних уявлень
про категорію інтенсивності у використанні НВК.


Кінесичні, проксемічні та просодичні комунікативні компоненти, входячи до структури діалогічного дискурсу, взаємодіють із вербальними компонентами на двох рівнях: на макрорівні і на мікрорівні. Макровзаємодія ВК і НВК відбувається в процесі автономного функціонування НВК як діалогічних реплік, тобто НВК мають завершене смислове значення без залучення до їхньої структури вербальних компонентів. Таким чином, мовленнєвий акт (МА) у репліці перетворюється на парамовленнєвий (ПМА), здатний виконувати всі функції, зазвичай притаманні МА, самостійно. Отже, репліка повністю формується з невербальних компонентів і взаємодіє з іншими репліками, репрезентованими як вербально, так і невербально.


Мікровзаємодія ВК і НВК відбувається в разі їх поєднання в межах однієї репліки, структура якої в такій ситуації складається з ВК та НВК. У таких випадках ідеться про гетерогенні МА. Взаємодія ВК і НВК у межах однієї репліки впорядковується за такими принципами: принципом координації, принципом субординації, принципом ідентифікації та принципом контрадикції, які виділено залежно від особливостей організації інформативного поля висловлення, його структурно-семантичної побудови та прагматичної настанови.


Кожен із досліджуваних невербальних компонентів комунікації має певний дискурсотвірний потенціал, який по-різному виявляється в їхній комбінаториці з вербальними компонентами в різних типах діалогічного дискурсу, а саме в побутовому та діловому. Вивчення функціонування невербальних компонентів комунікації в побутовому та діловому дискурсах дало можливість визначити варіативність їх використання в особистісно орієнтованому та статусно орієнтованому типах дискурсу кооперативно спрямованого та конфліктно спрямованого характеру.


Для вербалізації НВК в англомовному художньому дискурсі вживаються їх сталі номінації, що закріпились у мові і знайшли відображення
в лексикографічних джерелах, та індивідуально-авторські утворення, які є неоднослівними позначеннями – вільними словосполученнями, що містять індивідну константу та індивідну змінну (або декілька індивідних змінних), які заповнюються лексико-семантичним змістом згідно з комунікативною настановою мовця. У вербалізації невербальних компонентів комунікації використовуються стилістичні засоби, які базуються на концептуалізованій системі уявлень повсякденної життєдіяльності мовця, апелюють
до концептуалізованого знання про навколишній світ і викликають відповідні асоціації, які є найбільш виразними та ефективними для сприйняття комунікативної значущості НВК. Для відтворення невербальних компонентів комунікації переважно вживаються метафори, метафорічні епітети, епітет перенесений та порівняння.


Перспективи досліджень НВК зумовлені їхнім поліфункціональним характером. Встановлення особливостей взаємодії комунікативних компонентів різнорідної знакової природи (утворених вербально та невербально) на основі їхніх структурно-семантичних та прагматичних властивостей і комунікативних функцій відкриває можливість досліджувати різнорідні знаки як єдине ціле у межах мовознавчих розвідок. Дослідження відкриває перспективи діахронічного аналізу взаємодії ВК і НВК, гендерної та вікової специфікації у взаємодії ВК і НВК. Перспективним також вважаємо дослідження невербальної комунікації з позицій когнітивної парадигми сучасних лінгвістичних розвідок та створення спеціалізованих каталогів невербальних засобів комунікації.


 


 

 


Обновить код

Заказать выполнение авторской работы:

Поля, отмеченные * обязательны для заполнения:


Заказчик:


ПОИСК ДИССЕРТАЦИИ, АВТОРЕФЕРАТА ИЛИ СТАТЬИ


Доставка любой диссертации из России и Украины