ПАРАДОКСАЛЬНІ ВИСЛОВЛЕННЯ В АНГЛОМОВНОМУ ХУДОЖНЬОМУ ДИСКУРСІ: ЛІНГВОКОГНІТИВНИЙ ТА ПРАГМАТИЧНИЙ АСПЕКТИ

ПОСЛЕДНИЕ НОВОСТИ

Бесплатное скачивание авторефератов
СКИДКА НА ДОСТАВКУ РАБОТ!
ВНИМАНИЕ АКЦИЯ! ДОСТАВКА ОТДЕЛЬНЫХ РАЗДЕЛОВ ДИССЕРТАЦИЙ!
Авторские отчисления 70%
Снижение цен на доставку работ 2002-2008 годов

 

ПОСЛЕДНИЕ ОТЗЫВЫ

Порядочные люди. Приятно работать. Хороший сайт.
Спасибо Сергей! Файлы получил. Отличная работа!!! Все быстро как всегда. Мне нравиться с Вами работать!!! Скоро снова буду обращаться.
Отличный сервис mydisser.com. Тут работают честные люди, быстро отвечают, и в случае ошибки, как это случилось со мной, возвращают деньги. В общем все четко и предельно просто. Если еще буду заказывать работы, то только на mydisser.com.
Мне рекомендовали этот сайт, теперь я также советую этот ресурс! Заказывала работу из каталога сайта, доставка осуществилась действительно оперативно, кроме того, ночью, менее чем через час после оплаты! Благодарю за честный профессионализм!
Здравствуйте! Благодарю за качественную и оперативную работу! Особенно поразило, что доставка работ из каталога сайта осуществляется даже в выходные дни. Рекомендую этот ресурс!


Название:
ПАРАДОКСАЛЬНІ ВИСЛОВЛЕННЯ В АНГЛОМОВНОМУ ХУДОЖНЬОМУ ДИСКУРСІ: ЛІНГВОКОГНІТИВНИЙ ТА ПРАГМАТИЧНИЙ АСПЕКТИ
Альтернативное Название: Парадоксально ВЫСКАЗЫВАНИЯ В англоязычной художественном дискурсе: лингвокогнитивный и прагматический аспекты
Тип: Автореферат
Краткое содержание:

Розділ 1. “Теоретичні засади вивчення парадоксальних висловлень у художньому дискурсі”. Традиційно аналіз особливостей семантики парадоксальних висловлень (далі – ПВ) у лінгвістичних дослідженнях здійснюється шляхом виявлення їхніх сутнісних ознак. Ряд мовознавців (Б.Т.Ганєєв, В.І.Карасик, Т.І.Манякіна, P.Watzlawick) відмінною рисою ПВ називають суперечливість, яка полягає в наявності відношень між протилежними судженнями про об’єкт, що взаємопов’язані й одночасно виключають одне одного. Згідно з іншим підходом (Е.Б.Тємянікова), основу ПВ складає протиставлення, що трактується як порівняння і / або зіставлення думок про об’єкт, які можуть належати до різних, але не обов’язково протилежних, сфер.


Осмислення логіко-семантичної структури ПВ як такої, що містить два протилежні судження стосовно одного об’єкта, які суперечать одне одному, в результаті чого створюється нове, контрадикторне значення висловлення, дозволяє визначити ПВ як мовленнєву аномалію. Мовленнєва аномалія трактується в роботі як відхилення від ситуативних, певною мірою конвенціоналізованих норм уживання мовних одиниць (Н.Д.Арутюнова, Ф.С.Бацевич, Л.В.Короткова).


ПВ містять семантичні девіації (D.A.Cruse, M.Short), які ми, слідом
за І.М.Кобозєвою, визначаємо як аномалії, що виникають із суперечливості
між конвенціональними значеннями номінативних одиниць, що їх
складають. Наприклад:


The captain was a good chess player, and the games were always interesting. Yossarian had stopped playing chess with him because the games were so interesting they were foolish (Heller, 3).


Для опису гри в шахи (games) у наведеному ПВ використані прикметники “цікава” (interesting) та “дурна” (foolish), значення яких у цьому контексті суперечать одне одному. Парадоксальність цього висловлення полягає в тому, що партію, яку називають цікавою, за логікою не можна одночасно характеризувати як дурну.


Суперечливість між значеннями номінативних одиниць у структурі ПВ, наявність якої дозволяє тлумачити такі висловлення як семантичну аномалію, створюється за допомогою логіко-семантичного прийому, для позначення якого в дослідженні використано термін “антиномія”. Прийом антиномії ми трактуємо як такий, що полягає в навмисному поєднанні двох протилежних суджень про об’єкт з метою створення парадоксального смислу.


Аналіз логіко-семантичної структури ПВ в англомовному художньому дискурсі дозволив установити певні лексико-семантичні засоби реалізації антиномії, до яких належать, зокрема: а) порушення семантико-граматичної валентності слів / словосполучень. Аномальність висловлення The one [chest] I am making now is nearly as small as nothing (O’Brien, 80) полягає в тому, що порівняльна конструкція зі словом “ніщо” (as small as nothing) не відповідає її нормативному вживанню; б) використання антонімів, наприклад, That crazy bastard may be the only sane one left (Heller, 38); в) оказіональне перетворення фразеологічних одиниць. Так, висловлення You don’t seem to realize, that in married life three is company and two is none (Wilde, 440) утворене внаслідок трансформації прислівя “two is company and three is none”; г) використання заперечення, наприклад, I looked blankly and carefully everywhere, seeing for a time no difference between any different things, inspecting methodically every co er of the same unchanging sameness (O’Brien, 177—178); д) використання синонімів: At least we are presented with alte atives. […] But not choice (Stoppard, 30);
е) використання паралельних синтаксичних конструкцій, наприклад, Men went mad and were rewarded with medals (Heller, 11); ж) полісемія. У висловленнях Opportunity only knocks once in this world”, he would say. Major Major’s father repeated this good joke at every opportunity (Heller, 207) іменник “можливість” (opportunity) вживається в двох значеннях: у першому випадку як “вдалий збіг обставин” та в другому випадку як “нагода”. Парадоксальними вони стають завдяки суперечливості між значеннями обставини часу “раз у цьому світі” (once in this world) і означення “кожний” (every).


На синтаксичному рівні антиномія проявляється як два типи відношень між значеннями номінативних одиниць: у межах одного висловлення й в межах однієї комунікативної ситуації, які були покладені в основу пропонованої класифікації ПВ в англомовному художньому дискурсі. В дисертаційному дослідженні зазначені відношення позначаються як внутрішня й зовнішня антиномія.


Під внутрішньою антиномією розуміємо відношення суперечливості в семантиці номінативних одиниць одного висловлення. Синтаксичними маркерами внутрішньої антиномії слугують суперечливі відношення між такими членами речення: а) однорідними присудками. У висловленні He believed all the news he heard and had faith in none (Heller, 130) парадоксальність утворюється шляхом уживання синонімів “вірив” (believed) та “довіряв” (had faith) у якості однорідних присудків з додатком “новини” (news, none); б) однорідними означеннями. Так, парадоксальний смисл висловлення She made him the happiest man in the whole world and the most wretched, and after a few years she died, and then, when he was thirty, he died too (Stoppard, 13) формується шляхом використання прикметників “найщасливіший” (happiest) і “самий нещасливий, бідолашний” (most wretched), які мають протилежні значення, в функції означення; в) однорідними обставинами. Наприклад, у ПВ I looked blankly and carefully everywhere, seeing for a time no difference between any different things, inspecting methodically every co er of the same unchanging sameness (O’Brien, 177-178) суперечливість виникає внаслідок уживання антонімів “тупо, без зацікавлення” (blankly) й “уважно, вдумливо” (carefully) у функції обставини способу дії; г) означенням і означуваним словом. Парадоксальність висловлення He left his flak suit and parachute there and crossed back past the water wagon to the intelligence tent to retu his map case to Captain Black, who sat drowsing in his chair with his skinny long legs up on his desk and inquired with indifferent curiosity why Yossarian’s plane had tu ed back (Heller, 101) формується в результаті поєднання лексичних одиниць із протилежним значенням “байдужа” (indifferent) та “допитливість, зацікавленість” (curiosity) у відношеннях означення – означуване слово.


Різновидом внутрішньої антиномії є відношення суперечливості, які виникають між значеннями компонентів у складному реченні, а саме між:
а) складниками складносурядного речення, наприклад, There is only one true morality for every man; but every man has not the same true morality (Shaw, 70);
б) головним та підрядним реченнями: Because the mister’s wife was round and sweet and idle like a sweet yellow bun, and reminded you of the mister because she was so unlike him (Hensher, 110) та в) складниками складної конструкції з сурядними та підрядними зв’язками, як наприклад, Even among men lacking all distinction he inevitably stood out as a man lacking more distinction than all the rest, and people who met him were always impressed by how unimpressive he was (Heller, 28).


Зовнішня антиномія – це тип відношень між значеннями номінативних одиниць кількох висловлень у межах однієї комунікативної ситуації. Такі відношення виникають між: а) значеннями кількох висловлень мовця у межах однієї його репліки та б) значеннями кількох висловлень, які містяться в різних репліках мовця у межах однієї комунікативної ситуації. Наприклад:


“But Twenty-seventh Air Force says I can go home with forty missions.”


“But they don’t say you have to go home and regulations do say you have to obey every order. That’s the catch. Even if the colonel were disobeying a Twenty-seventh Air Force order by making you fly more missions, you’d still have to fly them or you’d be guilty of disobeying an order of his” (Heller, 83).


У наведеному фрагменті пілоти американських військово-повітряних сил обговорюють розпорядження про можливість повернення додому після виконання сорока бойових завдань (But Twenty-seventh Air Force says I can go home with forty missions). Але насправді безпосереднє керівництво в особі полковника примушує їх брати участь у більшій кількості бойових завдань, тим самим порушуючи зазначене розпорядження (Even if the colonel were disobeying a Twenty-seventh Air Force order by making you fly more missions). Проте пілоти не можуть не виконати його наказ, оскільки вони мусять підкорятися керівництву (you’d still have to fly them or you’d be guilty of disobeying an order of his). Отже, в аналізованому уривку експлікована суперечливість між розпорядженнями керівництва різних рівнів (Twenty-seventh Air Force та the colonel), яка перетворює вищенаведену ситуацію на парадоксальну. Її парадоксальність полягає в тому, що підлеглі (пілоти) потрапляють у пастку, оскільки, порушуючи будь-який наказ, вони є
однаково винними.


ПВ трактуються нами як прагматичні аномалії, оскільки вони формуються внаслідок конфлікту між комунікативними стратегіями мовця й установленими правилами мовленнєвого спілкування, що проявляється в порушенні мовцем певного комунікативного постулату за умови загального дотримання принципу кооперації (П.Грайс). Наприклад:


Stop mumbling.”


“Yes, sir.”


And mumble "sir" when you do” (Heller, 154).


У даному фрагменті персонаж використовує протилежні команди “припинити мимрити” й “мимрити "сер"” (Stop mumbling. And mumble “sir”) під час проведення допиту підлеглого йому офіцера. Дотримуючись принципу кооперації взагалі, він порушує постулат способу вираження (“Мовець має бути послідовним”), щоб спантеличити й заплутати підсудного.


Комплексний підхід до аналізу ПВ як семантичної та прагматичної аномалії створює підстави для звернення до лінгвокогнітивного й комунікативно-прагматичного аспектів його вивчення з метою встановлення специфіки формування й функціонування ПВ у художньому дискурсі.


Розділ 2. “Лінгвокогнітивні особливості парадоксальних висловлень в англомовному художньому дискурсі”. Для розкриття механізму створення ПВ в англомовному художньому дискурсі, а також інтерпретації нового смислу, що породжується семантикою таких висловлень, у роботі застосовано методику реконструкції ментальних просторів. У світлі теорії концептуальної інтеграції Ж.Фоконьє та М.Тернера ментальні простори трактуються як компактні формати знання, що конструюються, а також модифікуються під час інтерпретації дискурсу. Намагаючись вирішити проблему співвідношення концептуальної структури з мовною, теорія концептуальної інтеграції пропонує модель, що дозволяє відтворити процес формування нових значень. Типова модель, або мережа, концептуальної інтеграції (G.Fauconnier, M.Tu er) складається з трьох типів ментальних просторів: родового, двох або більше вхідних та інтегрованого простору (бленду), в який вибірково проектуються елементи вхідних просторів.


У своєму дослідженні ми виходимо з того, що реконструкція ментальних просторів є інструментом аналізу семантики ПВ, який дозволяє пояснити особливості формування й осмислення парадоксів у художньому дискурсі. Опрацьований матеріал дозволив виявити дві базові моделі концептуальної інтеграції, за якими формуються ПВ в англомовному художньому дискурсі. Для позначення моделі концептуальної інтеграції, яка містить два вхідні простори, в роботі запроваджено термін “мінімальна”. Саме така модель концептуальної інтеграції є найбільш поширеною серед ПВ (86% усіх досліджених ПВ). Нами виявлено три різновиди мінімальних моделей концептуальної інтеграції, які ґрунтуються на заміщенні, частковому поєднанні й об’єднанні елементів
вхідних просторів.


Під моделлю, що базується на заміщенні елементів, розуміємо мінімальну модель концептуальної інтеграції, у структурі якої шляхом проекції відбувається заміна частини елементів одного вхідного простору на антонімічні елементи другого. Наступний різновид – це модель, що ґрунтується на частковому поєднанні елементів, структура якої складається з вибірково спроектованих на неї елементів обох вхідних просторів. Це означає, що в бленді реалізуються лише окремі елементи, перенесені з кожного із вхідних просторів. Третя модель, яка базується на обєднанні елементів, містить одночасно присутні в її структурі елементи обох вхідних просторів.


Як приклад, розглянемо ПВ, утворене за моделлю концептуальної інтеграції, побудованою шляхом заміщення елементів:


Alge on: Oh! There is no use speculating on that subject. Divorces are made in Heaven (Wilde, 433).


Аналізоване висловлення, яке ґрунтується на внутрішній антиномії, утворено шляхом трансформації фразеологічної одиниці “Marriages are made in heaven” (“Шлюби укладаються на небесах”). Перший вхідний простір, структурований сутностями царини джерела, які утворюють сценарій “шлюб”, містить такі елементи: “чоловік 1” і “дружина 1”, які “одружуються в час 1”, через те, що це “визначено небесними силами”. Сутності царини мети: “чоловік 2” і “дружина 2”, які “розлучаються” в “час 2”, які є елементами актуалізованого сценарію “розлучення”, структурують другий вхідний простір. Родовий простір містить найбільш узагальнені елементи обох вхідних просторів: “чоловік і дружина”, які “одружуються / розлучаються” в “час”, через те, що це “визначено небесними силами”. В інтегрованому просторі, який є ПВ, відбувається злиття деяких елементів обох вхідних просторів “чоловік 1” і “чоловік 2” в єдиний елемент “чоловік'”; “дружина 1” і “дружина 2” – у “дружина'”; “час 1” і “час 2” – у “час'”. Проте причина дії – “визначено небесними силами” – спроектована в бленд із першого вхідного простору, а сама дія “розлучаються”, яка посіла місце елемента “одружуються”, – з другого вхідного простору. Шляхом операції розширення (Ж.Фоконьє, М.Тернер) в інтегрованому ментальному просторі виникає емерджентна структура: “Той факт, що чоловік і дружина розлучаються, ніяк від них не залежить, оскільки ця подія визначається небесними силами; таким чином, ані чоловік, ані жінка не несуть за це ніякої відповідальності”.


Проаналізуємо механізм формування ПВ, утвореного на основі моделі концептуальної інтеграції, що ґрунтується на частковому поєднанні елементів:


The case against Clevinger was open and shut. The only thing missing was something to charge him with (Heller, 48).


Дане висловлення, парадоксальність якого формується шляхом поєднання антонімів, характеризує судову справу як таку, що є одночасно відкритою (open) і закритою (shut), тобто закінченою, незважаючи на відсутність офіційного обвинувачення. Обидва вхідні простори структуровані такими елементами: “справа”, яка є “відкритою” або “закритою” у певний “час” за “наявності” / “відсутності офіційного обвинувачення”. Родовий простір містить схему загальної процедури судового засідання, на якому розглядається судова справа.
В інтегрованому просторі, в який вибірково спроектовано елементи вхідних просторів, відбулося злиття двох сутностей: різних судових справ із різним результатом у єдину “справу'”, яка є “відкритою / закритою” в “час'”. Елемент “відкрита” увійшов до інтегрованого ментального простору з першого вхідного простору, а елементи “закрита” й “відсутність офіційного обвинувачення” – з другого. В інтегрованому просторі виникає така емерджентна структура: “Для того, щоб порушити кримінальну справу й засудити обвинуваченого, не потрібна наявність обвинувачення”.


Розглянемо ПВ, що формується за моделлю концептуальної інтеграції, яка базується на обєднанні елементів:


Here I gave some sound again, hearing my own vioce as if I was a bystander at a public meeting where I was myself the main speaker (O’Brien, 179).


Вищенаведене ПВ, утворено шляхом поєднання контекстуальних антонімів “спостерігач” (bystander) й “оратор” (main speaker) для характеристики персонажа. Перший вхідний простір структуровано такими елементами: “людина 1”, яка є “спостерігачем” на “зборах 1” у “час 1”, а другий вхідний простір – елементами “людина 2”, яка є “оратором” на “зборах 2” у “час 2”. Родовий простір містить фрейм “публічні збори”, який передбачає наявність учасників, що проголошують промови, тобто є ораторами, й просто спостерігачів, які не беруть активної участі в зборах. Елементи вхідних просторів “людина 1” і “людина 2”, “спостерігач” і “оратор”, “час 1” і “час 2” проектуються в інтегрований ментальний простір, в якому виникає емерджентна структура: “Персонаж почув свій голос наче з далека, поглянув на себе очима іншої людини”, що відтворює значення ПВ.


Ілюстративний матеріал свідчить, що деякі ПВ формуються на основі множинної моделі концептуальної інтеграції, яка складається зі значно більшої кількості ментальних просторів, ніж мінімальна модель. Множинні моделі включають послідовні операції з кількома (три й більше) вхідними просторами. Інтегровані простори, утворені шляхом цих операцій, можуть слугувати вхідними просторами для нових моделей.


Як приклад, побудуємо мережу ментальних просторів ПВ: And yet, Professor, one can’t help wondering at the persistence of the reflex, the universal constant unthinking appeal to the non-existent God who is presumed dead (Stoppard, 26) (див. рис. 1), яке ґрунтується на внутрішній антиномії, що полягає в використанні контекстуальних синонімів “неіснуючий” (non-existent), “мертвий” (dead) для опису Бога в даному фрагменті художнього дискурсу. Аналізоване ПВ формується на основі множинної моделі, що одночасно залучає до своєї структури елементи трьох вхідних просторів.


 


Другий та третій ментальні простори структуровані такими елементами: “Бог 2” “не існує” у “час 2” та “Бог 3” “помер” у “час 3”. Частина цього ПВ, в якій ідеться про постійне, бездумне звертання до Бога (constant unthinking appeal to … God), актуалізує концепт ВІРА, що передбачає віру в Бога, яка суперечить раціональному знанню.

 


Обновить код

Заказать выполнение авторской работы:

Поля, отмеченные * обязательны для заполнения:


Заказчик:


ПОИСК ДИССЕРТАЦИИ, АВТОРЕФЕРАТА ИЛИ СТАТЬИ


Доставка любой диссертации из России и Украины