АНГЛОЯЗЫЧНЫЙ ЧАТ КАК РАЗНОВИДНОСТЬ КОМПЬЮТЕРНО-ОПОСРЕДОВАННОЙ КОММУНИКАЦИИ (прагмалингвистическое исследование)

Краткое содержание

У Вступі сформульовано мету і завдання дисертаційного дослідження, його зв'язок з науковими планами, деталізовано об’єкт і предмет дослідження, а також  використані в роботі методи, конкретизовано наукову новизну, теоретичну і практичну цінність виконаного дослідження, охарактеризовано вибірку аналізованого матеріалу, наведено дані про апробацію результатів дисертації.

Розділ І «Теоретичні засади дослідження» містить огляд комунікативно-лінгвістичної парадигми, в межах якої виконано роботу, що в прагмалінгвістичному аспекті вивчає вербальне і паравербальне спілкування людей, їх взаємодію в певній комунікативній ситуації і з певними комунікативними цілями. У нашому випадку це комп’ютерно-опосередковане неформальне синхронне спілкування, націлене на відпочинок, розваги, психологічний комфорт та самовираження комунікантів. У сучасному технічно переоснащеному світі чат-спілкування може претендувати на роль прототипового зразка фатичного спілкування людей.

Мережевий принцип, який тут панує, повністю елімінує ієрархічну або центрально-периферійну структурацію стосунків комунікантів. При цьому парадоксальність досліджуваної чат-комунікації полягає в поєднанні непоєднуваного: масова комунікація на абсолютно тривіальну тематику.

У  роботі залучено також дискурсивну парадигму наукового пошуку. Згідно з існуючими класифікаціями чат слід дефінувати як неінституалізований полілогічний дискурс, у якому фатика превалює над інформуванням, гармонійне спілкування – над конфліктним, а письмова фіксація висловлень не відміняє особливостей усного дискурсу: спонтанність, швидкоплинність, некорегованість.

При аналізі чат-дискурсу ми відмовляємося від терміна текст, замінюючи його терміном текстовий продукт, оскільки всупереч узуально закріпленому значенню терміна текст тут не спостерігається ані змістової, ані формальної цілісності і структурованості. Текстовий продукт чат-спілкування не має початку/кінця, позбавлений цілісної топікальної макроструктури. Одиниці його формального членування (репліки) ієрархічно не впорядковані і становлять собою ланцюг висловлень, об’єднаних за суто хронологічним принципом: порядок слідування в текстовому продукті диктується виключно черговістю надходження реплік до ефіру. Всім реплікам передують інтродуктивні ремарки, що називають нік  (псевдонім) адресанта. Репліки перемежовуються метакомунікативними ремарками про вхід до чату або вихід з нього учасників спілкування. Сукупність реплік (текстового продукту) та ремарок називаємо текстовим масивом чат-дискурсу.

Дослідження спонтанного неформального полілогу передбачає обов’язкове використання деяких положень конверсаційного аналізу (КА). Нашу увагу в арсеналі КА привернув базовий для цієї лінгвістичної парадигми термін «суміжна пара» (adjacency pair), що позначає тематичну, функціонально-комунікативну і формальну єдність ініціативної та респонсивної реплік. Специфічною рисою чат-полілогу виявляється формальна несуміжність функціонально суміжної пари. Швидкий темп спілкування та топікальна невпорядкованість реплік призводить до того, що топікальні ланцюги «розгалужуються» та «розшаровуються». В чат-дискурсі розшарування проявляється не так, як в усному контактному полілозі, чим переважно займається КА. В чаті не буває накладання реплік і тому розшарування лінеарно впорядковується, що, проте, не полегшує завдання адресата, який діє поза зоровим контактом із співрозмовником, і вочевидь вимагає від чат-комунікантів специфічних навичок та конверсаційних тактик. З появою чата як типу спілкування КА отримує новий імпульс для свого подальшого розвитку.

Як свідчить огляд теоретичної літератури, комп’ютерно-опосередкована комунікація (КОК), що з’явилась у другій половині ХХ століття та охарактеризувалася експоненціальним зростанням принципово нових засобів, способів і типів спілкування, виявилася черговим етапом у цивілізаційному розвитку людства. Аналогічно появі мови, винайденню писемності та книгодрукування, впровадження КОК призвело до стрибка не лише в комунікативній, але й у виробничій, економічній, соціальній, культурній  діяльності людей.

Глобальність, фантомність, демократизм КОК дуже яскраво виявляються в одному з найпопулярніших інтернет-сервісів – у чаті, синхронному неформальному спілкуванні комунікантів, які з будь-якої точки планети в будь-який час надсилають  до ефіру свої графічні (вербальні та паравербальні) повідомлення на будь-яку тематику.

Безцільна взаємоприємна балаканина ні про що, яка складає суть фатичного спілкування, - це онтогенетично і філогенично примарна комунікативна діяльність людини (по відношенню до інформативного спілкування). Така діяльність підпорядковується гедоністичному принципу найменшої напруги (мовленнєвої та психологічної) для максимізації позитивних і мінімізації негативних результатів.

Як показує аналіз, нове медіа-середовище (КОК) породжує нові моделі комунікації та реалізації мови, що раніше ніколи не існували. Їх новаторський характер визначає суть епістемологічної цінності лінгвокомунікативного дослідження та опису чат-спілкування.

У Розділі ІІ «Топологічні характеристики чат-комунікації (ХТО? ДЕ? КОЛИ? спілкується)» виходимо із засадничої тези про те, що чат-спілкування, як і будь-яка інша діяльність людини, відбувається в тих чи інших часових і просторових координатах: людина спілкується з іншими людьми десь і колись. Сукупність характерних особливостей комуніканта, просторових і часових параметрів його діяльності називаємо топологічними ознаками і трактуємо як суб’єктно-локативно-темпоральну тріаду. Її формульний запис виглядає: «ХТО? ДЕ? КОЛИ? спілкується». Кожний компонент цієї тріади: антропоцентр, простір і час чат-спілкування зазнає в роботі ретельного аналізу з метою виявлення жанрово специфічних, нерідко унікальних, характеристик, властивих чат-дискурсу та його текстовому продукту.

Три компоненти топологічної тріади [ХТО? ДЕ? КОЛИ?] існують у кількох вимірах:

·       онтологічно як реальні люди [ХТО?], що перебувають у реальному просторі (на континенті, в країні, місті, приміщенні, де розташовано комп’ютер) [ДЕ?], та спілкуються в якомусь поясному часі в той чи інший час доби [КОЛИ?];

·       віртуально як фантомні, не видимі/чутні один одному співрозмовники, що виконують кожен свою комунікативну партію адресанта та/або адресата [ХТО?] у просторі, що перцептивно не сприймається і мислиться як локус масштабу кімнати [ДЕ?], синхронно в єдиній системі інтернет-часу, більше або менше відмінної від поясного часу [КОЛИ?];

·       текстово як експліцитно заявлені під певними ніками (онімами) автори реплік [ХТО?], що сплітаються в безпочатково-нескінченну низку комунікативних ходів (кроків) (реплік та ремарок) на просторі текстового вікна монітора [ДЕ?], та існують недовго і швидко рухаються від нижньої межі екрану до верхньої, за якою вони зникають з читацького поля зору і згодом із комунікативного простору взагалі [КОЛИ? (ЯК ДОВГО?)].

Антропоцентр чат-дискурсу – це сукупність усіх учасників спілкування, що перебувають у чаті, тобто всіх користувачів комп’ютером, які на певний момент підключені до сервісу інтернету та ведуть з його допомогою синхронну комунікацію. В роботі ми оперуємо словом чатлани як коротким та виразним позначенням учасників чат-комунікації.

Однією з кардинальних особливостей комп’ютерно-опосередкованої чат-комунікації є відсутність face-to-face контакту, або фантомність співрозмовників, яка обумовлює цілу низку компенсаторних лінгвокомунікативних прийомів, націлених на оптимізацію спілкування. Серед них, по-перше, відзначаємо жорстко фіксоване онімне (за допомогою ніків) позначення всіх учасників чата. При абсолютній анонімності чатлан як реальних особистостей їхня віртуальна іпостась обов’язково має індивідуальне онімне маркування. Феномен «тезки» виключений.

По-друге, компенсаторні прийоми полягають в обов’язковому маркуванні адресантної належності кожної репліки, в результаті чого текстовий продукт чат-дискурсу нагадує текст драматургічних творів.

По-третє, попередження комунікативних збоїв забезпечується експлікацією за допомогою ремарок (у текстовому масиві) та переліку (в спеціальному вікні) всіх учасників, що входять до чату і знаходяться в ньому або виходять з нього. Без участі цих допоміжних комунікативних компонентів синхронне спілкування численних співрозмовників, які не бачать і не чують один одного, було б украй ускладнено.

Величезна кількість учасників чата (до ста і більше на кожний момент) та їх нестабільний склад (в середньому близько 30 входів/виходів за 10 хвилин) корелюють з різними комунікативними ролями, які виконують чатлани. Багато з присутніх у чаті обмежуються роллю адресата, тобто виключно читають чужі репліки, не посилаючи свої у відповідь. Проте їх мовчазна присутність релевантна. Вибираючи роль адресата (і тільки), чатланин включається в масову аудиторію та веде свою комунікативну партію, яку називаємо латентною. Інший різновид комунікативної партії чатланина – це власне мовленнєва партія, тобто ті репліки, які він як адресант відправляє в ефір.

Отже, фантомність, реальна анонімність, компенсована віртуальним онімним маркуванням чатлан, свобода вибору комунікативної ролі, а також нестабільність персонального складу чат-співрозмовників – такі основні параметри антропоцентру як одного із складників топологічної тріади ХТО? ДЕ? КОЛИ? в чат-дискурсі.

Друга складова тріади – простір онтологічно утворюється з реальних локусів, в яких перебувають усі чатлани в кожний конкретний момент чат-спілкування. Ці реальні локуси розділено географічними кордонами та необмежно великими відстанями. В цьому плані говорять про глобальний масштаб інтернет- (в тому числі чат-) спілкування. Онтологічний простір залишається за межами чат-спілкування і має проекцію в текстовий продукт дискурсу лише у випадку «тематизації»  (за Т.ван Дейком), тобто обговорення чатланами своєї національно-географічної приналежності.

Віртуальний локус – перцептивно не сприйманий простір, в якому спілкується група чатлан, вони мислять себе такими, що перебувають в якомусь камерного масштабу локусі з чіткими межами, перетин яких обов’язково есплікується ремарками: N entered room/channel; N left room/location.

Текстовий локус чат-спілкування – це простір текстового вікна на екрані монітора, заповнений текстовим масивом, що складається з безпочатково-нескінченної  низки комунікативних ходів. Цей масив рухається знизу вгору. Нижній та верхній краї текстового вікна (у сполученні з бічними краями) обмежують текстовий локус до дуже незначних обсягів: приблизно 15÷20 комунікативних ходів, доступних зоровому сприйняттю в кожний даний момент чат-спілкування. Специфічною особливістю чат-комунікації є те, що її текстовий масив становить швидкоплинний феномен, що постійно змінюється. Текстовий продукт чат-спілкування не розрахований на повторне прочитання, він передбачає одноразову реалізацію. Почасти цим пояснюємо і його інформативну малоцінність. У чаті процес спілкування виявляється значно важливішим від того, що повідомляється в цьому процесі. Можна стверджувати, що чат – це спілкування, в якому диктум (подієва основа, логічний блок судження) тоне в модусі (суб’єктивній, оцінній кваліфікації з боку мовця).

Досліджуючи темпоральну специфіку чат-спілкування в запропонованій нами парадигмі онтологічного, віртуального та текстового вимірів чат-дискурсу, доходимо наступного висновку. Онтологічно чат-спілкування здійснюється цілодобово, 7 днів на тиждень, 365 днів на рік, у тому чи іншому поясному часі, який діє в реальному локусі того чи іншого комуніканта. Віртуально чат-спілкування здійснюється в системі єдиного інтернет-часу, що збігається з часом за-Гринвічем. Онтологічні та віртуальні виміри перетинаються в точці «зараз», оскільки всі чатлани спілкуються синхронно в так званому “desk-time” (за Ю. Обелець). Темпоральна характеристика чат-спілкування в текстовому вимірі зводиться до реалізації імперативу «Швидко! Швидше! Ще швидше!». Специфічний для чат-дискурсу темпоритм проявляється таким об’єктивним параметром, як ступінь динамізму спілкування в чаті, що його вираховуємо кількістю комунікативних кроків за 1 хвилину ефірного часу. Цей показник коливається в широких межах: від 5 до 35 кроків на хвилину. Проте навіть у повільних чатах пауза між комунікативними кроками не перевищує однієї п’ятої хвилини (12 секунд). Сліди такого високого темпоритму простежуються як у мовній своєрідності чат-дискурсу, так і в його композиційно-структурній специфіці.

Загальним місцем багатьох досліджень чат-спілкування є констатація його гібридного характеру, тобто контамінації в ньому характеристик усного і письмового дискурсу. Ми вважаємо, що чат функціонує в особливому комунікативному модусі, поза чіткою опозицією «письмовий VS усний дискурс». Резюмуємо наші спостереження наступним чином.

Генетично успадковані від письмової комунікації характеристики чата проявляються: у графічній презентації, лінійності повідомлення, розгортанні мовленнєвого ланцюга зліва направо на просторі монітора, у можливості використання параграфеміки та піктографії, в опосередкованому характері спілкування, тобто відсутності face-to-face контакту, в роздільності та віддаленості один від одного реальних (онтологічних) локусів перебування комунікантів.

Генетично успадковані від усної комунікації характеристики чата проявляються: у синхронності (єдності часу) і спонтанності спілкування чатлан, у короткостроковості збереження знакового тіла повідомлення, в одноразовому характері реалізації повідомлення, у відсутності редагування тексту репліки, у неможливості регулювати швидкість сприйняття повідомлення (в чаті комунікант позбавлений вибору повільного або швидкого читання).

Своєрідний комунікативний статус чат-спілкування детермінує специфіку комунікативної поведінки чатлан, що породжує специфічний текстовий продукт чат-дискурсу.

Розділ ІІІ «Текстовий продукт чат-комунікації як прояв законів економії та надлишковості мовленнєвих зусиль» містить спостереження над тим, яким чином спонтанність, розмовність, високий темп і фатичний характер спілкування впливають на текстовий продукт чат-дискурсу, в якому дуже яскраво і своєрідно проявляються дві протилежні одна одній універсалії мови та мовлення, а саме закон економії та закон надлишковості  мовленнєвих зусиль.

Дія закону економії мовленнєвих зусиль у чат-комунікації призводить до компресії мовленнєвого сигналу, тобто скорочення мовленнєвого ланцюга, зменшення психомоторних дій адресанта. В цьому випадку скорочуються слова і фрази (особливо клішовані) за рахунок усічення (апокопи, синкопи, аферезиса) та абревіації, опускаються пунктуаційні знаки, графеми розширюють свою функціональну парадигму, починають виконувати функції, які їм споконвічно не властиві, але які призводять до компактнішого вираження змісту (технократичне письмо, емотікони).

Закон надлишковості мовленнєвих зусиль, навпаки, виражається в протилежній діяльності адресанта чат-комунікації: мовець подовжує мовленнєвий ланцюг за рахунок мультиплікації, тобто багаторазового використання графем (літерних, символьних, пунктуаційних). Крім того, експансія мовленнєвого ланцюга відбувається за рахунок того, що в нього включаються лінгвістичні знаки (слова, словосполучення, фрази), які вербалізують паралінгвістичні знаки (жести, міміку), що зазвичай лише супроводжують усне контактне спілкування, не позначаючися словесно, наприклад, якщо в контактному спілкуванні, адресант, обіймаючи адресата, говорить: «Як справи?», то в чат-спілкуванні адресант говорить адресату: «Обіймаю тебе, як справи?».

Як подовження (експансія), так і скорочення (компресія) мовленнєвого ланцюга можуть бути схарактеризовані кількісними параметрами. Для цього ми пропонуємо алгоритм обчислення коефіцієнта експансії (Кекс.) і коефіцієнта компресії (Кком.). Обидва вони показують співвідношення нормативно очікуваних, віртуальних графем (N н.гр.) і реально використаних у мовленні, актуалізованих графем (N а.гр.). У цілому за вибіркою середні показники компресії та експансії свідчать про превалювання процесів експансії над процесами компресії, Кекс. = 5, 3, Кком. = 2, 5. Ці показники потребують скрупульозного аналізу та інтерпретації.

Ми вважаємо, що питома вага кожного з наведених комунікативних феноменів – компресії та експансії – в чат-дискурсі неоднакова.

При компресії зменшення форми висловлення не тягне за собою зменшення змісту висловлення. Наприклад, 4-літерна абревіатура rofl позначає те ж саме, що й 25-літерна фраза rolling on the floor laughing (Кком. = 6, 3). При цьому, набираючи rofl, адресант економить не лише текстовий простір, але також час і фізичні зусилля, оскільки натискує на клавіатуру 4 рази замість 29 (25 графем + 4 пропуски), тобто на 25 рухів менше та швидше. У наявності економія місця, часу, зусиль при повному збереженні змісту висловлення. Запорукою того, що адресат швидко і правильно декодує абревіатуру, є клішованість фраз, які зазнають компресії в чат-дискурсі, тобто наявність у пам’яті комунікантів відповідного еталону, який легко активується при використанні абревійованих кліше.

При експансії подовження мовленнєвого ланцюга не сумірно ані зі збільшенням інформаційного навантаження повідомлення, ані зі зростанням комунікативних зусиль, які витрачають адресант і адресат. Мультиплікуючи графемний  склад репліки, адресант збільшує кількість знаків від 2÷3 наднормативних одиниць до кількох десятків, що, проте, не призводить до такого ж росту смислового потенціалу. Наприклад, 4-літерне слово kiss трансформується у 29-літерне kisssssssssssssssssssssssssss, вигук ya! супроводжується 28 додатковими ! .  Експансія форми не є результатом збільшення інформації, але є сигналом підвищеної емоційності адресанта. Крім того, ступінь надлишковості чат-повідомлень (кількість наднормативних графем) не пропорційний ступеню надлишковості психофізичних та почасти часових затрат з боку комунікантів. Набираючи текст такої репліки, адресант натискує на клавіші стільки разів, скільки приписує орфографічний і пунктуаційний норматив, при цьому одну з клавіш (зазвичай останню в наборі) він натискує довше звичайного. Як результат одним, хоч і пролонгованим, натиском клавіші чатланин вибудовує довгий ланцюжок графем, необхідних з його точки зору для вираження інтенсивних емоцій.

Як результат уся сукупність надлишкових графем (від 2 до 20, 40 тощо) функціонує як один сигнал експресивності висловлення, хоч і різної міри інтенсивності.

Ці спостереження дають нам підставу для наступного висновку: компресія та експансія не симетричні одна одній. Їх не можна трактувати як дзеркальне відхилення від якоїсь кількісної норми: нібито, компресія – це відхилення в бік скорочення, а експансія – ізоморфне відхилення, але в бік подовження мовленнєвого ланцюга. Аргументи проти такого твердження наступні: Компресія  призводить до пропорційного зменшення місця, часу та комунікативних зусиль (скільки графем опущено, стільки ж місця, часу, рухів «зекономлено»). Зміст при цьому незмінний. Експансія призводить до пропорційного збільшення місця, що займають наднормативні графеми, та до непропорційного (дуже незначного) збільшення зусиль. Непропорційно (мало) зростає і час кодування/декодування повідомлення, зміст якого не змінюється, але забарвлюється експресивно.

Крім кількісних трансформацій мовленнєвого ланцюга, дія законів економії та надлишковості породжує також якісні та функціональні трансформації. Сюди уналежнюємо, в першу чергу, технократичне письмо та емотикони, що зумовлюють компресію.

Відзначимо, що попри певну зовнішню подібність ці явища різко відрізняються одне від одного за комунікативним механізмом дії. Кожне з них ґрунтується на своєму каналі зв’язку: технократичне письмо – на акустичному, а емотикони – на зоровому, хоча вони обидва презентуються в чат-дискурсному текстовому продукті за допомогою графем.

В технократичному письмі цифра, символ, літера використовуються замість словосполучення, слова, фрази на підставі омофонії. Алфавітні назви трьох літер I, C, Q [ai], [si:], [kju:], вимовлені підряд, омофонічні фразі I seek you [ai si:k ju:] та використовуються замість неї в назві одного із сервісів інтернету. Назва цифри 8 eight вимовляється таким чином [eit], що збігається з частиною слова mate [meit], яке в технократичному письмі трансформується в m8 [meit]. Адекватне декодування  таких одиниць можливе лише за наявності в пам’яті адресата матриці фонетичної оболонки віртуальної (словесної) та актуалізованої (графемної) одиниць. При накладанні обох матриць одна на одну їх акустична ідентичність робить осмисленими такі сполучення графем, як 2u = to you [tu: ju:],  b4 = before [bi:'fɔ:] тощо.

У свою чергу, емотикони апелюють не до вуха комуніканта, але до його ока, оскільки побудовані на піктографічній подібності ланцюжка набраних підряд графем з умовним зображенням людського обличчя. В горизонтальних набірних емотиконах двокрапка, крапка з комою, цифра 8 «читаються» як очі, дефіс – як ніс, а дужки, літери O, S, D, P, символ @ - як рот :-)  ;-) тощо. Для такого «прочитання» подібної групи графем адресату слід схилити голову ліворуч  і домислити овал обличчя. У вертикальних  набірних  емотиконах голову нахиляти не потрібно і набір графем  тут інший: очі зображуються парою діакритичних знаків ^, або знаків рівності =, або маленьких/прописних літер оО, рот – підкресленням ^_^   =_=   О_о. Яка б не була комбінація графем, у ній обов’язково наявне зображення усміхненого рота, рота з висунутим язиком, з опущеними або стуленими куточками тощо. Другим за регулярністю позначення елементом «портрета» виступають очі, інші деталі (ніс, брови) факультативні, овал обличчя в набірних емотиконах завжди повинен бути домислений адресатом.

Піктограма служить іконічним вираженням емоції адресанта, про яку він бажає повідомити адресату. Емотикон інтерпретується адресатом як фраза: «Я посміхаюсь (тобі), (тому, що ти сказав)», «Я регочу, бо ти мене розсмішив», «Я сумую, мені тебе жаль», «Я здивований», «Ну-ну! Я скептично відношусь до тебе, твоїх слів» і т.ін. Емоція, про яку адресанту повідомляє адресата, не обов’язково позитивна, тому поширений термін «смайлик» (“smiley”) є неточним позначенням піктограми, покликаної двома-трьома графемами, тобто дуже компактно, передати повідомлення, значно довше у своїй віртуальній вербалізованій формі.

Технократичне письмо та емотикони служать не лише цілям компресії мовленнєвого ланцюга, але також і цілям розваг комунікантів. Тим самим вони дають вихід ігровому імпульсу, який багато в чому і спонукає чатлан до такого виду спілкування.

Підвищена, нерідко гіпертрофована емоційність чат-спілкування наштовхується на цілу низку обмежень, викликаних опосередкованим характером комп’ютерної комунікації. Відсутність face-to-face контакту компенсується різними засобами, специфічними для чат-спілкування. До них належать проаналізовані вище емотикони, абревійовані кліше, які широко використовуються та позначають емоційну, часто сміхову реакцію (lol, lmao, lmfao, rofl тощо), а також вербалізовані кінеми, тобто словесні позначення жестових та мімічних рухів адресанта для вираження симпатії, привітання, прощання, поцілунків, демонстративного позіхання (to hug, to wave, to kiss, to yawn тощо).

Отже, фатика, емотивність, швидкий темп спілкування в чаті відображаються цілим спектром вербальних та паравербальних явищ..

ВИСНОВКИ

Виконане дисертаційне дослідження містить теоретичне узагальнення та нове висвітлення  сучасного феномену людської комунікації – чат-спілкування, що з’явилося трохи більше двох десятків років тому і яке завдяки бурхливому розвитку комп’ютерних технологій вийшло на передній край сьогоднішнього фатичного неформального комп’ютерно-опосередкованого спілкування.

Фатичне спілкування в онтогенезі та філогенезі є примарним по відношенню до інформаційного спілкування. З появою КОК реалізація цього виду людської взаємодії набула нового імпульсу. Англомовний чат являє в сучасному світі прототипічним зразком синхронної КОК, націленої (в цьому своєму різновиді) на досягнення психологічно комфортного, необов’язкового, тривіального за тематикою, масового за масштабами та мережевого, тобто ієрархічно не структурованого спілкування, що протікає в режимі 24/7/365, тобто цілодобово, без вихідних, цілий рік.

Тілесне непредставлення співрозмовників (те, що ми називаємо фантомністю) призводить до низки комунікативно-поведінкових особливостей. По-перше, чатлани (так у роботі позначаються учасники чата) онімно марковані індивідуальними ніками. Феномен «тезок» виключається. По-друге, відсутність face-to-face контакту призводить до того, що початок спілкування в чаті та припинення такого спілкування в обов’язковому порядку есплікується метакомунікативною ремаркою. Крім того, адресантна належність кожної висловленої репліки також обов’язково маркується інтродуктивною ремаркою.

Сукупність реплік і ремарок називаємо текстовим масивом чат-комунікації, в якому перш за все аналізуємо репліки чатлан, що переплітаються в текстовий продукт, тобто безпочатково/нескінченну низку окремих висловлень чатлан, упорядковану виключно хронологічно: кожна розташована нижче репліка – це висловлення, що надійшло до чату після попередньої, розташованої вище репліки. Розроблений нами індекс щільності топікальних ланцюжків показує, що в чаті репліки, що тематично утворюють одну діалогічну єдність або суміжну пару, практично ніколи не є просторово суміжними, їх розділяють «чужі» комунікативні кроки. Іншими словами, індекс щільності майже ніколи не буває рівний 1 (його показники варіюють від 2 до 6 та більше).

Прагмалінгвістичний підхід до обраного для дослідження об’єкта – англомовного чата – спонукає нас скрупульозно проаналізувати суб’єктно-локативно-темпоральні параметри чат-комунікації як фактори, що впливають на структурну, мовну та функціональну специфіку текстового продукту. В дисертації пропонується концепція, згідно з якою всі три топологічні компоненти [ХТО? ДЕ? КОЛИ спілкується] існують у кількох вимірах: онтологічному, віртуальному, текстовому.

Антропоцентр чат-спілкування [ХТО?] – це онтологічно реальні люди, що віртуально існують як фантомні співрозмовники, довільно самоідентифіковані під псевдонімами, вони  виконують свої комунікативні партії, які в чаті можуть бути двох типів: латентна (чатланин = адресат і тільки) та власне мовленнєва (чатланин = поперемінно то адресат, то адресант), причому латентні партії також включені до чат-спілкування, саме вони надають чату характер масової комунікації. В текстовому вимірі антропоцентр заявлений за допомогою метакомунікативних/інтродуктивних ремарок, текстових реплік, а також за рахунок переліку всіх користувачів (їхніх ніків), підключених у кожний поточний момент до відповідного чат-сервісу.

Простір чат-спілкування [ДЕ?] в онтологічному вимірі – це реальне місцезнаходження кожного учасника чату; у віртуальному вимірі він мислиться як певний локус камерного масштабу, що має чіткі зовнішні межі. В текстовому вимірі простір чат-спілкування обмежується текстовим вікном на моніторі, в межах якого знизу вгору рухається безкінечна «стрічка» текстового масиву, що має абзацне членування: кожен комунікативний крок (ремарка/репліка) виділений в окремий абзац. Така чітка графічна структурація в поєднанні із стислістю реплік уможливлює елімінацію межових (ініціальних/фінальних) маркерів висловлення: великих літер та фінальних розділових знаків, у першу чергу, крапки.

Час чат-спілкування [КОЛИ? ЯК ШВИДКО/ДОВГО?] в онтологічному вимірі є той чи інший поясний час, у якому діють чатлани з різних кінців Всесвіту. Віртуальний вимір часу чат-спілкування – це так званий «інтернет-час», що збігається з часом  за-Гринвічем; діяльність чатлан синхронна, відтермінована реалізація комунікації, така характерна для письмового модусу спілкування, в цьому випадку практично відсутня. Темпоральна специфіка чат-спілкування в текстовому вимірі проявляється недовговічністю текстового масиву чата, незважаючи на свій письмовий модус, він не розрахований на тривале зберігання або повторне прочитання. Темпоральна специфіка комунікативної поведінки чатлан може бути сформульована імперативом: «Швидко! Швидше! Ще швидше!». Підпорядкування такому темпоритму проявляється спонтанністю, квапливістю мовленнєпородження, а в результаті – аграматизмом, невідшліфованістю, орфографічною та пунктуаційною ненормативністю мовленнєвого продукту.

Одним з найважливіших завдань нашого дослідження було виявлення дії універсальних мовних законів економії/надлишковості в англомовному чат-спілкуванні. Виконання цього завдання передбачало, по-перше, визначення факторів, які ініціюють запуск цих законів, і, по-друге, аналіз механізмів їх реалізації, якими виступають компресія та експансія мовленнєвого сигналу. Отримані результати свідчать, що кожна складова суб’єктно-локативно-темпоральної тріади по-своєму впливає на запуск того чи іншого закону. Фатична вмотивованість та фантомність суб’єктів чат-спілкування корелює з надлишковістю мовленнєвих зусиль та експансією мовленнєвого ланцюга. Локативно-темпоральні параметри, навпаки, переважно запускають механізми компресії мовленнєвого сигналу, сприяючи економії місця та часу.

В чат-комунікації мовний закон економії призводить до компресії мовленнєвого сигналу. Під цим розуміємо скорочення мовленнєвого ланцюга за рахунок: 1) скорочення слів і фраз (переважно клішованих), що досягається усіченням та абревіацією, 2) опущенням пунктуаційних знаків, а також 3) функціональною переорієнтацією графем, при якій більша компактність висловлень досягається нетрадиційним використанням графем (технократичне письмо, емотикони). Такі явища корелюють з економією текстового простору, часу (де)кодування та психомоторних зусиль комунікантів.

Мовний закон надлишковості в чат-спілкуванні спричиняє експансію мовленнєвого сигналу за рахунок: 1) мультиплікації графем (багаторазового повтору літер, символів, пунктуаційних знаків) та 2) вербалізації жестово-мімічних кінем, які в контактному спілкуванні супроводжують вербальне спілкування, а в КОК стають предметом додаткового вербального повідомлення «Я тебе обіймаю», «Я позіхаю (від нудьги)».

Згідно з нашими спостереженнями, компресія та експансія не є феноменами, симетричними один одному, хоч обидва вони суть відхилення від певної норми. Неізоморфізм цих відхилень проявляється в тому, що компресія призводить до пропорційного зменшення місця, часу, зусиль при збереженні незмінного змісту висловлення. Експансія мовленнєвого повідомлення непропорційно: (незначною мірою) збільшує час та комунікативні зусилля, оскільки мультиплікація графем відбувається одним натиском клавіші та сприймається як один сигнал експресивності (того чи іншого ступеня інтенсивності). Значне збільшення текстового простору при цьому не призводить до збільшення змісту, але лише до його емоційного забарвлення.

Лінгвопрагматичне дослідження чат-комунікації показало, що специфіка цього спілкування дуже яскраво проявляється у функціональній переорієнтації графем. Під цим розуміємо використання чат-співрозмовниками літерних, символьних і пунктуаційних графем у невластивих для них функціях. Йдеться про технократичне письмо та емотикони. Об’єднуючи їх у спільну групу, вважаємо, тим не менш, необхідним акцентувати комунікативну розбіжність цих двох явищ, оскільки працюють вони на різних каналах зв’язку.

В технократичному письмі цифра, символ, літера використовуються замість буквосполучення, слова, фрази на підставі їх омофонії. Наприклад, ланцюжок з двох графем m8 апелює до акустичної матриці, що зберігається в пам'яті адресата: цифра 8 англійською вимовляється [eit], що омофонічно збігається з частиною слова mate [meit] (друг, товариш). В емотиконі графеми використовуються як деталі піктограми, що переважно зображають лице адресанта, який відчуває певну емоцію. Ланцюжок таких графем, наприклад, як 8-( апелює до зорової матриці, що зберігається в пам’яті адресата. Мімічна кінема, позначена подібним емотиконом, є еквівалент емоційно-оцінного висловлення, яке приблизно розшифровується як: «Я незадоволений (тобою; тим, що ти сказав;тим, що відбувається тощо)», або «Я сумую» або «Мені тебе жаль, я тобі співчуваю». Контекст вживання емотикону звужує діапазон трактувань, але не знімає розмитість змісту. Очевидно, що обидва варіанти функціональної переорієнтації графем розрізняються також ступенем їх прив’язаності до національно-специфічного мовного коду. Технократичне письмо можливе лише за умови, що обидва комуніканта добре володіють спільним мовним кодом. Використання емотиконів у цьому плані ніяк не обмежено.

Функціональна переорієнтація графем не лише призводить до компресії мовленнєвого ланцюга, але й виступає потужним засобом реалізації ігрового імпульсу, який є одним із найсильніших мотивів, що спонукають людину вступити в чат-комунікацію.

Підсумовуючи результати дослідження, підкреслимо її епістемічну цінність, яку бачимо в лінгвопрагматичному дослідженні принципово нового виду людської комунікації, що суміщає, здавалося б, несумісні прояви контактного та опосередкованого, усного та письмового, масового та індивідуально-особистісного, вербального та паравербального спілкування.

В перспективі розглянута нами проблематика може збагатитися спеціалізованим вивченням глибинного та поверхового синтаксису чат-повідомлень, зіставним аналізом англомовного чата та чатів, що функціонують на базі інших мовних кодів. Цікавим може бути також аналіз зображеного чат-спілкування у творах художньої літератури. Чат-спілкування, що з’явилося менше чверті століття тому, міцно завоювало позиції в комунікативному просторі і відповідно вимагає наукового осмислення.