СИСТЕМНІ ТА ФУНКЦІОНАЛЬНІ ОСОБЛИВОСТІ АНГЛОМОВНИХ ОДНОСЛІВНИХ ІДІОМ (на матеріалі сучасного публіцистичного дискурсу) : СИСТЕМНЫЕ И ФУНКЦИОНАЛЬНЫЕ ОСОБЕННОСТИ АНГЛОЯЗЫЧНЫХ однословных идиом (на материале современного публицистического дискурса)

Краткое содержание

Розділ 1. “Теоретико-методологічні засади аналізу однослівних ідіом”. Плідна історія вивчення ідіоматичних одиниць знає численні визначення понять ідіоми та ідіоматичності (І.Є. Анічков, О.І. Смирницький, О.В. Кунін, Д.І. Квеселевич, Дж. Сейдл, У. Макморді, В.М. Телія, А.Н. Баранов, Д.О. Добровольський, Т.З. Черданцева, A.P. Cowie, R.W. Gibbs, J.E. O’Brien, С. Fe ando, R. Moon та ін.).

У рамках структурно-семантичного напряму увага науковців зосереджена на формальних властивостях ідіоми, яка визначається з цих позицій як стійке словосполучення (іноді фразеологізм), значення котрого не виводиться зі значень його складових (Ch. Hockett, U. Weinreich, B. Fraser, A.P. Cowie, R. Mackin).

 Прихильники функціонального підходу опікуються питанням про функціональне призначення ідіом, їх взаємодію з іншими одиницями в синтагматичному ланцюжку, наголошуючи на тому, що саме призначення ідіом об’єднує словосполучення різних структурних типів в один функціональний підклас і формує їх прагматичний профіль (О.К. Бирих, С.С. Волков, Н.М. Кабанова, А.В. Вернер). Комунікативне відгалуження функціонального підходу до вивчення ідіом пов’язане з прагматикою дискурсу, тобто із засобами вираження відповідних інтенцій та настанов. Із цього погляду ідіоми є носіями іллокутивної сили висловлювання, беруть участь у реалізації дискурсивних стратегій та підпорядковуються меті досягнення перлокутивного ефекту (А.П. Мартинюк, А.В. Федорюк).

У когнітивному напрямі функціоналізму ідіома розглядається як продукт когнітивної діяльності людини, а не лише як мовний знак. У світлі настанов когнітивного підходу ідіома постає як мовна одиниця, значення котрої зумовлене загальним знанням людини про світ, що утворює концептуальну систему (R.W. Gibbs, Z. Kövecses, P. Szabó).

У річищі етнокультурного підходу досліджується національно-культурна специфіка ідіом, зумовлена тим, що вони містять у собі комплекс наївних уявлень носіїв мови про певний еталон, стереотип або концепт національної культури (О.Є. Чікіна, Л.Б. Копчук, В.М. Телія, В.І. Шаховський, А.Л. Афанасьєва, Н.Г. Брагіна, В.Г. Гак, І.Є. Денисенко, Д.О. Добровольський, Н.М. Кирилова, В.Т. Малигін).

Одним із дискусійних питань сучасної лінгвістики є співвідношення понять фразеології та ідіоматики, від вирішення якої залежить визначення мовного статусу однослівних ідіом (далі – ОІ).

Серед лінгвістів немає єдиної думки щодо того, які мовні одиниці входять до сфери компетенції фразеології. Представники вузького погляду на цю проблему (О.В. Кунін, В.П. Жуков, О.І. Молотков) уважають, що фразеологізмами є відтворені в мові стійкі сполучення слів, які мають хоча б один компонент, що зазнав семантичних трансформацій. Прихильники широкого погляду (М.М. Шанський, М.М. Копиленко, З.Д. Попова, С.Г. Гаврин, В.В. Хімік, В.М. Мокієнко) залучають до сфери фразеології всі стійкі сполучення слів незалежно від семантичних перетворень їх компонентів – фразеологізми-ідіоми, крилаті вирази, паремії, вигукові й модальні фразеологічні одиниці тощо.
Широкий підхід видається більш виваженим, адже фразеологія, за визначенням, є розділом мовознавства, що вивчає стійкі сполучення слів, тобто відтворювані у готовому вигляді вислови. Про що переконливо свідчить сама назва цієї галузі мовознавства, що етимологічно сягає грецьких слів phrasis (вираз, вислів) та logos (поняття, вчення) (Толковый словарь иностранных слов), тобто фразеологія – це наука про “вислови, які втілюють поняття”.

При широкому підході у фразеологічному складі мови можна виокремити два сегменти, утворені сполученнями слів із переосмисленим компонентом/компонентами (ідіоматику) та висловами, що не зазнали семантичних трансформацій. З іншого боку, переосмисленню може піддаватися і значення однослівних мовних одиниць, тобто поняття ідіоматики, власне кажучи, виходить за межі фразеології.

Таким чином, фразеологія та ідіоматика мають, по-перше, зону перетину, до якої належать фразеологізми-ідіоми, по-друге, свої власні сфери компетенції. Їх співвідношення можна унаочнити в такий спосіб: