ЛІНГВОПРАГМАТИЧНІ ЗАСОБИ ВИРАЖЕННЯ ПОЛІФОНІЇ У СУЧАСНОМУ ФРАНЦУЗЬКОМУ МЕДІЙНОМУ ДИСКУРСІ : Лингвопрагматические0 СРЕДСТВА ВЫРАЖЕНИЯ полифонии в современном французском медийном дискурсе

Краткое содержание

У вступі обґрунтовується вибір теми дослідження, актуальність проблеми, визначаються мета і завдання дослідження, його предмет і об’єкт, описано методи дослідження, розкриваються наукова новизна, теоретичне та практичне значення роботи, формулюються основні положення, що виносяться на захист, наводяться відомості про апробацію роботи, публікації, структуру дисертації.

У першому розділі „Поліфонічність сучасного французького медійного дискурсу у теоретико-методологічній площині” представлено теоретичну основу дослідження, здійснено критичний аналіз наукової літератури, розглянуто розвиток основних підходів до вивчення явища поліфонії.

Теоретико-методологічною базою сучасних досліджень поліфонії є семантика, прагматика, комунікативна лінгвістика, дискурсивний аналіз.

Поняття поліфонії було введене М. Бахтіним для позначення одного із проявів діалогізму в художніх творах як одночасного звучання багатьох голосів, репрезентації багатьох свідомостей. Вчений розглядав поліфонію у двох основних площинах: з одного боку, він вбачав прояв поліфонії в різного роду гібридних конструкціях, в яких зливаються голоси автора і персонажів, а з іншого боку – у відчутті множинності присутніх у тексті рівноправних свідомостей. Вчення М. Бахтіна дало значний імпульс для подальших досліджень поліфонії переважно в літературних творах, де розуміння цього явища звузилося до невласне прямої мови. Але подальші розвідки, переосмислення, нове прочитання наукової спадщини М. Бахтіна сприяли посиленню інтересу дослідників до художнього твору як до поліфонії соціально значущих, філософських смислів, що вибудовуються в результаті діалогічної взаємодії автора, персонажів та читачів і тим самим збагачують їхню концептуальну картину світу (О. Валентинова, Т. Плеханова).

Дослідження поліфонії у лінгвістиці пов’язано головним чином з лінгвістичною теорією поліфонії О. Дюкро, що вивчає поліфонічну структуру окремих висловлень, а також зі скандинавською теорією поліфонії, основним завданням якої є поєднання лінгвістичної та літературної теорій з метою глобального осягнення поліфонічної конфігурації всього тексту через інтерпретацію поліфонічної структури окремих висловлень.

Теорія діалогізму М.Бахтіна разом із засадами психоаналізу лягли в основу теорії явної і конститутивної неоднорідності дискурсу Ж. Отьє-Ревю.

Поліфонія є явищем інтердискурсивного рівня, що зумовлюється одночасною присутністю кількох дискурсивно виражених джерел висловлювання і виявляється у взаємодії різних типів дискурсів у межах певних поліфонічних структур.

Можливість співіснування кількох голосів або поглядів у межах певної комунікативно-мовленнєвої єдності визначається такою внутрішньою, інгерентною властивістю мовлення як діалогізм. Діалогізм є передумовою та умовою існування і прояву поліфонії, а поліфонія – це форма і спосіб вираження діалогізму. Присутність у дискурсі різних голосів і точок зору, а отже, наявність певних форм вираження поліфонії визначають таку ознаку дискурсу як поліфонічність.

Ми розуміємо поліфонію як функціонально-семантичну дискурсивну категорію, що позначає комунікативну присутність кількох голосів чи точок зору в межах комунікативно-мовленнєвої єдності та виражається у формах маркованої та немаркованої неоднорідності інстанцій висловлювання. Смислові варіанти змісту даної категорії та форми її вираження мають польову структуру з ядерними і периферійними елементами. Основним чинником визначення місця певних форм вираження поліфонії у польовій структурі категорії є ступінь злиття голосів, що характеризує ступінь наближення одного голосу до іншого і локалізацію засобів вираження різних голосів у межах одного дискурсивного відрізку або розведення їх по окремих фрагментах дискурсу.

Поліфонічність виступає однією з визначальних ознак і умов існування медійного дискурсу, що характеризується взаємодією голосів учасників соціо-дискурсивного простору. Поліфонія дискурсу преси розглядається насамперед як мовленнєве, комунікативне представлення голосів соціальних акторів.

У французькій медійній аналітиці засоби вираження поліфонії різняться у певних різновидах аналітичної статті, серед яких ми виділяємо: 1) за мотивом написання: а) статті, написані як реакція на певну подію чи явище, б) статті, написані як реакція на певну низку подій, що становлять проблему; 2) за природою події: а) статті, в яких аналізується комунікативна подія, б) статті, в яких аналізується некомунікативна подія. Особливості вираження поліфонії у даних різновидах аналітичної статті визначають тип її поліфонічної організації.

Поліфонічна структура медійної аналітики характеризується багаторівневою структурою статті і виявляється в її: 1) структурно-композиційній організації; 2) семантичній організації; 3) комунікативній організації, внутрішній і зовнішньо спрямованій до читача.

На різних рівнях організації аналітичної статті поліфонія виявляється як експліцитне або імпліцитне: 1) уведення іншого комунікативного актора; 2) уведення комунікативного акту та його складових; 3) представлення висловлювання іншого; 4) представлення висловлення іншого; 5) репрезентація поглядів, точки зору іншого.

Дискурсивна взаємодія голосів носить змінний характер. Певні форми і способи вираження поліфонії фіксують різні позиції співвідношення голосів у їх плинності, локалізують на них увагу, „вихоплюють” момент діалогічної взаємодії. Таку фіксовану присутність двох чи кількох голосів ми пропонуємо назвати фокусом взаємодії голосів. Таким чином, фокус взаємодії голосів – це фіксована лінгвопрагматичними засобами присутність голосів у комунікативній структурі, яка характеризується певним типом їх комунікативної інтеракції. Фокус взаємодії голосів переміщується у комунікативній структурі статті, локалізуючись на різних її складових і утворюючи різні типи взаємодії голосів.

У другому розділі „Форми комунікативної присутності соціальних акторів у французькій медійній аналітиці” розглядаються соціо-дискурсивні основи поліфонії, представлено типологію мовців. Досліджується поліфонічна сутність та поліфонічне функціонування форм переданої мови, виділяються моделі семантичної інтерпретації первісного висловлення та функції переданої мови.

Поліфонічність є однією з основних ознак медійного дискурсу, що зумовлює його функціонування та реалізацію його прагматичного потенціалу і набуває, таким чином, статусу визначальної категорії медійного дискурсу. Кожний медіа-текст являє собою поліфонічний простір, у межах якого і в результаті існування та функціонування якого створюється його загальний смисл.

Дискурс преси і кожний окремий жанр являють собою певну комунікативну сцену, в якій взаємодіють соціальні актори. Журналіст є організатором цієї сцени, її режисером-постановником. Саме він обирає, яких соціальних акторів ввести і яким чином представити їхні голоси або погляди. Виконуючи певні ролі у комунікативній сцені, соціальні актори тим самим здійснюють відповідні мовленнєві акти. Саме журналіст представляє слова або погляди соціальних акторів як певний мовленнєвий акт у взаємодії його локутивного, ілокутивного і перлокутивного аспектів.

Ми виділяємо такі типи соціальних акторів:

1) колективний: а) узагальнений (суспільна думка або думка соціальної групи безвідносно до позиції журналіста; суспільна думка, що включає позицію журналіста як члена суспільства); б) конкретний (організації та інституції; ЗМІ);

2) індивідуальний (політичні лідери, відомі особистості, експерти, громадяни);

3) соціальний актор, голос якого виражається у письмових джерелах: а) індивідуальних; б) колективних.

Присутність соціальних акторів позначається такими маркерами:

1) власне ім’я;

2) позначення соціального актора за його професійною або суспільною діяльністю;

3) позначення соціального актора за його віковими, груповими, статусними, особистісними характеристиками;

4) назва певної організації, інституції;

5) метонімічна номінація;

6) позначення певної групи у множині за різними характеристиками її членів;

7) позначення певної групи збірною назвою;

8) неозначено-особове позначення;

9) узагальнено-особове позначення;

10) безособове позначення;

11) метакомунікативне позначення перформативного типу;

12) графічне позначення за відсутності вказівки на джерело.

Дані інстанції можуть вводитися такими основними способами:

1) прямий: а) вказівка на автора висловлення або поглядів; б) вказівка на джерело, якщо воно є колективним або узагальненим;

2) непрямий: а) вказівка на позицію іншого, якщо маркер його позначення є безособовим; б) через метакомунікативну вказівку на позицію за відсутності посилання на джерело;

3) імпліцитний: відсутність зазначення джерела певної позиції та чіткого окреслення самої позиції. Соціальний актор і його точка зору визначаються за допомогою семантичних засобів, що виражають погляди іншого шляхом їх модалізації, аксіологізації, аспектуалізації, аргументування, позиціонування тощо.

Формами комунікативної присутності соціальних акторів постають форми переданої мови. Вони утворюють поліфонічну структуру шляхом експліцитного представлення комунікативного акту, висловлювання або висловлення соціального актора. Специфіку форм переданої мови визначає та чи інша домінанта мовленнєвого акту: локутивна, ілокутивна або перлокутивна. Для французького дискурсу преси характерні такі способи репрезентації мовлення іншого:

- пряма репрезентація цілісного висловлення у формі прямої мови або сегментована репрезентація прямого висловлення;

- непряме представлення первісного висловлення шляхом його інтегрування до вторинного комунікативного акту;

- форми безпосередньої атрибуції висловлювання типу selon X;

- змішані способи: головним чином пряма мова з que і непряма мова в лапках;

- тематизація висловлення іншого, або наративізована мова;

- невласне пряма мова.

Ми розглядаємо поліфонічну сутність форм переданої мови через призму взаємодії двох ситуацій висловлювання, що виявляється у первісному висловленні та сегменті введення даного висловлення мовцем-передавачем. Оператор вводу переданої мови визначає домінантний аспект первісного мовленнєвого акту і задає модель його семантичної інтерпретації.

Пряма мова, з огляду на притаманні їй формально-синтаксичні ознаки, передає голос певного соціального актора, відтворюючи локутивний акт, а саме об’єктивовану репрезентацію самого висловлювання. Проте характерним для операторів вводу прямої мови у французькій аналітичній статті є присутність поряд з локутивним також ілокутивного та/або перлокутивного компонентів. Таким чином, розрізняються оператори вводу з локутивною: Chaque semaine, il (le maire de La Nouvelle-Orléans – O. C.) rend des comptes à ses administrés, ou ce qu’il en reste, dans une réunion à l’hôtel de ville. Un des premiers à prendre la parole l’apostrophe: «Vous dites vouloir remettre la ville en état et vous commencez par licencier 3 000 employés municipaux, dont des types comme moi. Vous trouvez ça normal?» (Le Figaro. La Nouvelle-Orléans peine à se relever. 23.11.2005); ілокутивною: «Nous avons tant pleuré ces de iers jours que nous pouvons bien nous défouler un peu», s’excusait presque ce jeune homme... (Le Monde. Au siège madrilène du PSOE, l’allégresse et les larmes. 16.03.2004) та перлокутивною домінантами: Un expert des questions de sécurité avait pourtant prévenu l’Elysée: «La crise peut s’arrêter parce que les imams veulent apparaître comme des interlocuteurs incontou ables, capables de ramener la calme. Et que le désordre ne plaît pas non plus aux narcotrafiquants des banlieues» (Le Monde. Jacques Chirac réagit dix jours après le début de la crise. 8.11.2005).

До того ж, маркери акту висловлювання можуть набувати більш розгорнутої форми цілісної синтагми, що передає стислий зміст або коментар щодо первісного висловлення. Специфіка даного способу введення прямої мови полягає у комунікативному дублюванні змістовного компоненту переданого висловлення з нашаруванням ілокутивного і перлокутивного компонентів.

Поліфонічність непрямої мови зумовлено двоетапністю операції переформулювання: 1) декодування та інтерпретація висловлення іншого з урахуванням ситуації висловлювання; 2) продукування нового висловлення, еквівалентного першому в плані змісту. Результатом даної операції є вибір автором певного дієслова вводу. У французькій аналітичній статті більшість дієслів-операторів, що вводять непряму мову, мають ілокутивна домінанту.

Специфікою непрямої мови у французькій медійній аналітиці є представлення погляду колективного соціального актора, яке виступає як тенденція до узагальнення джерела первісного висловлення. Внаслідок цього непряма мова передає не лише інтерпретоване, переформульоване висловлення, а висловлення, що не має конкретної просторової, часової та суб’єктної локалізації. Таким чином, комунікативно-прагматична функція непрямої мови полягає в позначенні переходу від первісного висловлення до репрезентації поглядів соціального актора.

Перехідним утворенням між прямим та непрямим способами представлення первісного висловлення є фрагменти в лапках, які мають форму вкраплень прямої мови в текстуру статті. Ми розрізняємо два різновиди таких вкраплень: 1) синтагма, обсяг якої варіюється від лексеми до завершеного синтаксичного цілого; 2) синтагма, що не є завершеною синтаксичною структурою.

Дана форма переданої мови передбачає три поліфонічні структури: 1) сегмент прямого висловлення представлено як продовження іншої форми переданої мови; 2) він може виступати єдиним способом представлення первісного висловлення у резюме або стислій репрезентації погляду соціального актора, коли відтворюється лише фрагмент висловлення; 3) фрагменти в лапках можуть вживатися на фоні розповіді про соціального актора, що не передбачає репрезентацію його слів і поглядів, і у такому випадку фрагменти у лапках виступають опосередкованим способом висвітлення точки зору актора.

Лапки як спосіб репрезентації сегменту прямого висловлення позначають перехід від буквального до імпліцитного значення цитованого фрагменту. Внаслідок цього фрагменти в лапках виступають у двох функціях: цитації та переформулювання смислу, що передбачає як дистанціювання мовця-передавача, так і взяття ним відповідальності за цитований фрагмент. Можна виділити: 1) повне дистанціювання від буквального значення цитованого фрагменту: Le sommet n’a donné aucun résultat. Israël affіrme qu’il a «offert» aux Palestiniens un pont d’or qu’ils ont rejeté (Le Monde. Proche-Orient: la paix en fuite. 18.04.2002); 2) повне дистанціювання, що виявляється у сумніві з приводу буквального значення: Non, c’est la deuxième gauche, c’est la gauche dite «mode e», celle qu’en d’autres temps Jospin critiquait si vivement (Le Monde. La «première gauche» vient-elle de mourir? 25.04.2002); 3) часткове дистанціювання: Chacun sans doute y trouvait son compte: les Russes et les Chinois, qui mâtent durement chez eux ceux qu’ils appellent leurs «terroristes», n’allaient pas faire obstacle à une riposte américaine qui apportait de l’eau à leur moulin (Le Monde. La réponse unanime à une menace planétaire. 19.11.2001); 4) специфікація: Les dirigeants socialistes pourront d’autant moins faire l’économie de cette réflexion que tous ces événements se combinent pour en accoucher d’un autre, de portée lui aussi historique: au passage, la gauche, ou, plus précisément la «première gauche», celle dont Lionel Jospin a longtemps été le de ier porte-drapeau, a vraisemblalement été rayée de la carte politique française pour longtemps (Le Monde. La «première gauche» vient-elle de mourir? 25.04.2002).

Іншим перехідним утворенням між прямою та непрямою мовою є форми безпосередньої атрибуції висловлювання типу selon X, що репрезентують первісне висловлення як пряме, як сегмент прямого висловлення або як непряме. Дані форми характеризуються більшим наближенням позиції журналіста до позиції соціального актора, що позначається нульовим маркером акту висловлювання.

Поєднання специфічних рис прямої та непрямої мови виражається у змішаних формах. Ми розуміємо під змішаною таку форму переданої мови, що запозичує в однієї з традиційних форм її специфічні показники та/або певні смислові нюанси. До першої групи змішаних форм належать такі, що утворюються внаслідок поєднання пунктуаційних і синтаксичних маркерів, характерних для прямої та непрямої мов:

1) пряма мова з que, коли сполучник є „екзоцитаційним”, тобто не інтегрованим у лапки;

2) пряма мова з que, коли сполучник є інтегрованим у лапки;

3) непряма мова в лапках, де que є „ендоцитаційним”;

4) непряма мова в лапках з que, не включеним у лапки;

5) нейтралізована передана мова.

Другу групу змішаних форм складають такі, що утворилися внаслідок взаємодії інших форм переданої мови, окрім прямої та непрямої. У дискурсі преси цей механізм є дуже продуктивним. У даній групі можна виділити:

1) поєднання прямої та вільної прямої мови;

2) поєднання невласне прямої та вільної прямої мови;

3) поєднання конструкцій з pour, selon тощо з прямою мовою.

До третьої групи належать такі структури, які утворюються внаслідок часткової, неповної трансформації певних елементів різних форм переданої мови у рамках якоїсь однієї структури.

Поліфонічна сутність змішаних форм полягає у поєднанні стратегій, притаманних іншим формам переданої мови, що дозволяє журналісту одночасно і дистанціюватися, і представляти висловлення актора у власній інтерпретації.

Невласне пряма мова як третя класична форма переданої мови не є типовою для дискурсу преси, але тим не менш вживається в ньому. Для аналітичних жанрів є характерними такі її різновиди: 1) репрезентація власне висловлення; 2) представлення певного факту, події, відрізку буття очима соціального актора, з його точки зору, з позиції його сприйняття; 3) розповідь про дію, вчинок, поведінку, позицію тощо певного соціального актора у формі невласне прямої мови.

Невласне пряма мова характеризується не лише злиттям голосів журналіста і соціального актора, а також їх взаємодією. Ця взаємодія виявляється в можливій реакції журналіста на точку зору соціального актора або у відсутності такої реакції, нейтральній позиції журналіста, у можливій оцінці, яку він дає актору. У даному випадку спостерігаються дві протилежні тенденції: 1) взаємодія голосів може мати нульовий ступінь вираження авторської суб’єктивності, коли журналіст нейтрально представляє чужий погляд без власного коментарю; 2) голос журналіста може виражати його власну оцінку позиції соціального актора.

Характерною для дискурсу преси є наративізована, або тематична мова, що представляє не саме висловлення, а лише його основну тему. Їй властивий найбільший ступінь однорідності висловлювання у порівнянні з іншими формами переданої мови. Синтетизм наративізованої мови зумовлює досить широкий спектр можливих інтерпретацій погляду соціального актора читачем, адже чим більше журналіст конденсує зміст первісного висловлення, тим він більше розширює його смисл і надає простір для його інтерпретації читачем.

Кожна форма переданої мови характеризується певним фокусом взаємодії голосів відповідно до поліфонічної структури та співвідношення голосів мовця-передавача і актора. Комунікативна присутність іншого визначається різними конфігураціями поліфонічної взаємодії: розмежуванням, сегментованим розмежуванням, перетинанням, розмежованим перетинанням, взаємонакладанням, поглинанням.

Оператори вводу первісного висловлення визначають моделі семантичної інтерпретації висловлення іншого у напрямку:

1) модалізації, яку представлено трьома видами:

а) епістемічна модалізація: «Nous ne sommes pas des migrants. Le traité de 1816 entre la Compagnie des Indes orientales et lе Népal a divisé le Madhesh entre les deux pays», affirme Vijay Kant Ka a, président de l’organisation non gouve ementale Le Pouvoir au peuple (Le Monde. Dans le sud du Népal, la révolte des Madhesi fait peser une menace sur le processus de paix. 6.02.2007);

б) комунікативна модалізація, яка відображає ставлення актора до певної події через різні комунікативні акти: «Lorsque l’on est dans la majorité, il est difficile de donner vie au parti. Est-il vraiment intéressant de le diriger dans ces conditions?», s’interrogeait il y a quelques mois M. Sarkozy, qui figure, avec Be ard Kouchner et Jack Lang, dans le trio des hommes politiques préférés des Français (Le Monde. Les dirigeants des principaux partis ont vu, en 2003, leur autorité contestée. 5.01.2004);

в) суб'єктивна модалізація: «Et c’est le préfet de région, aux pouvoirs renforcés par un décret du 29 avril 2004, qui devient le pivot de cette politique publique», se félicite Pierre Mongin, directeur de cabinet de Dominique de Villepin (Le Figaro. Guerre économique: Villepin mobilise les préfets. 1.12.2004);

2) аспектуалізації: «Nous sommes associations d’aide aux victimes et non de victimes», précise le président de cette fédération, Hubert Bonin (Le Monde. Du bon et du mauvais usage des victimes. 22-23.04.2007);

3) аксіологізації: Lilas Desquiron décrit ses adversaires comme des grands patrons à l’ancienne, rigides et arrogants: «En quelques sorte, ils disent au peuple haïtien: „La récréation est finie, nous reprenons les choses en main.” Ils ont réussi à entraîner dans leur aventure les étudiants de Port-au-Prince, souvent issus de familles modestes, mais leurs propres enfants ne sont pas ici, ils font leurs études à l’étranger...» (Le Monde. Les profondes inégalités sociales ravivent les tensions raciales. 4-5.01.2004);

4) аргументування: Hier, un diplomate européen estimait qu’il serait difficile de convaincre Koutchma. (...) Il ajoutait qu’une nouvelle élection aurait l’avantage de calmer le Krémlin et de ne pas laisser sur le bord de la route les millions de gens de l’Est du pays qui ont voté pour Yanoukovitch le 21 novembre (Le Figaro. La sortie de crise passe par les élections. 2.12.2004);

5) позиціонування: «Ce n’est pas un appel, mais un chantage à la démocratie. Désolant», renchérit Jacques Bosser ... (Le Monde. Continuité. 22-23.04.2007);

6) експлікації: «Les enfants sont élevés dans une société où la violence est la norme, qu'il s'agisse de la télévision, du foyer ou du lieu de travail», explique cet expert, ancien président de l'unité infantile du ministère de la Santé (Le Figaro. Les écoles britanniques sont gangrenées par les violences entre adolescents. 25.11.2005).

У третьому розділі „Лінгвопрагматичні засоби поліфонізації французького дискурсу преси” досліджено структурно-синтаксичні, структурно-семантичні та лексико-семантичні експліцитні та імпліцитні засоби вираження поліфонії, розроблено типологію семантичних критеріїв розмежування голосів. Досліджуються інтердискурсивний та інтертекстуальний способи вираження поліфонії та їх особливості у французькому дискурсі преси.

Ми виділяємо наступні лінгвопрагматичні засоби вираження поліфонії:

1) структурно-синтаксичні; 2) структурно-семантичні; 3) лексико-семантичні.

Основними серед структурно-синтаксичних засобів є заперечення і питання. Заперечення і питання є мовними категоріями, поліфонічна сутність яких є закладеною в їх системно-функціональній основі і визначається присутністю віртуального мовця, який є суб’єктом альтернативного висловлювання. Цей віртуальний мовець відповідає певному соціальному актору. Складність інтерпретації поліфонічної структури заперечення і питання полягає у визначенні актора-джерела стверджувального або респондивного погляду.

Ми виділяємо наступні поліфонічні структури заперечення за співвідношенням стверджувальної та заперечної точок зору:

1) повне заперечення стверджувальної точки зору;

2) приховане надання інформації через стверджувальну точку зору;

3) представлення заперечної точки зору як вірогідної або маловірогідної;

4) заперечення заперечення.

Ми розрізняємо наступні типи поліфонічної структури питання:

1) усі точки зору, що утворюють поліфонічну структуру питання, належать мовцю-журналісту у його різних проявах як суб’єкта висловлювання. У даному випадку виявляється внутрішня діалогічність питання;

2) у питальній конструкції присутні точки зору, голоси певних соціальних акторів, завдяки чому виявляється зовнішньо спрямована діалогічність питання;

3) риторичні питання, які передбачають лише одну респондивну позицію, стверджувальну або заперечну в залежності від форми питання.

Основними структурно-семантичними засобами вираження поліфонії виступають прагматичні конектори, а також модальні та логічні прислівники і звороти, частки тощо. Конектори створюють поліфонічні структури внаслідок того, що їх лексичне значення передбачає присутність ще однієї точки зору, яку вони підтверджують або відкидають. Ми виділяємо наступні поліфонічні структури, що створюються конектором mais: 1) протиставлення поглядів соціального актора і журналіста; 2) поєднання аргументів соціального актора всередині певної форми переданої мови; 3) протиставлення поглядів різних соціальних акторів; 4) введення погляду соціального актора без передачі мовленнєвого акту.

Важливу роль у поліфонічній організації відіграють лексико-семантичні засоби. Поліфонічність цих засобів не є закладеною в їх мовному значенні, вона створюються в дискурсі й дискурсом. Характерним для даного способу вираження поліфонії є представлення не висловлення актора, а його поглядів, точки зору. За допомогою цих засобів репрезентація погляду може відбуватися експліцитно та імпліцитно.

Ми розрізняємо три види експліцитної репрезентації погляду: 1) репрезентація погляду як результату комунікативної дії соціального актора: M. Barak avait une idée en tête, conclure le plus rapidement possible et parvenir à un accord sur la fin du conflit, alors que les engagements pris en vertu des accords intérimaires n’avaient pas encore été remplis (Le Monde. Proche-Orient: la paix en fuite. 18.04.2002); 2) репрезентація можливої, потенційної точки зору; 3) репрезентація позиції як результату некомунікативної дії: A partir du 7 octobre, les Etats-Unis entraient en guerre contre le régime d’Afghanistan. Ils étaient tenus de respecter les règles des conventions de Genève, de même en principe que les autres belligérants, talibans ou moudjahidins (Le Monde. La réponse unanime à une menace planétaire. 19.11.2001).

Другим способом репрезентації погляду є імпліцитна присутність точки зору іншого. У даному випадку „імпліцитна” означає відсутність прямої вказівки на належність певної точки зору соціальному актору. Даний спосіб вираження поліфонії межує з невласне прямою мовою і характеризується таким типом фокусу взаємодії голосів як взаємонакладання.

Можна виділити три групи лексико-семантичних засобів імпліцитного представлення точки зору: 1) соціо-дискурсивні: Son organisation, la Confindustria, estime que les entreprises ont été réduites à la portion congrue dans la distribution des allégements fiscaux adoptée vendredi en Conseil des ministres et présentés hier au Sénat dans un amendements à la loi de finances. Sur une prime fiscale de 6,5 milliards d’euros représentant 0,7 % du PIB, les ménages empocheront l’an prochain 6 milliards (Le Figaro. Grève generale contre les réformes de Silvio Berlusconi. 1.12.2004); 2) індивідуально-дискурсивні: Au fil des années, l’influence de Ben Laden sur Mollah Omar a grandi et, avec elle, l’importance de la mouvance arabe dont l’objectif est de faire de l’Afghanistan non seulement un sanctuaire pour les militants islamistes mais aussi une base de lancement de la Révolution (Le Monde. Ben Laden: un antiaméricamisme absolu au service du Djihad islamique. 13.09.2001); 3) іншомовні: Ils (les idéologues du Parti républicain des Etats-Unis – O. C.) voulaient les (les traités – O. C.) remplacer par des gentlemen’s agreements entre gens de bonne compagnie et de bonne volonté (Le Monde. Erreur sur la menace. 13.09.2001).

Окрім лексико-семантичних засобів, що вказують на присутність голосу, погляду іншого через представлення певного типу дискурсу, найчастіше імпліцитний погляд виокремлюється завдяки аргументуванню, позиціонуванню, аспектуалізації, аксіологізації.

Для дискурсу преси є притаманними інтердискурсивний та інтертекстуальний різновиди поліфонії, які характеризуються взаємопроникненням голосу журналіста і попередньо існуючого фрагменту певного дискурсу або тексту. Інтердискурсивна пам’ять має два шари: 1) пам’ять дискурсів, коли певне висловлення або формулювання можна віднести до певного дискурсу з його джерелом; 2) лексична пам’ять, коли певне формулювання не належить конкретному джерелу (неможливо його ідентифікувати), а виникло раніше у даній дискурсивній формації. Одним із основних засобів активізації інтердискурсивної пам’яті є дискурсивно виражена номінація, а саме називання певного об’єкту, факту, події, особи, які є центральними фігурами певного дискурсу або позначаються в термінах даного типу дискурсу.

Ми розглядаємо інтертекстуальний різновид поліфонії як такий, що базується на прихованій цитації та передбачає введення слідів певним чином фіксованих текстів. Інтертекстуальність поліфонії передбачає звернення до прецедентних феноменів як продуктів мовленнєво-інтелектуальної діяльності лінгвокультурної спільноти. Для французької аналітики інтертекстуальність не є характерною, відсоток відсилань до прецедентних текстів є низьким.

Розглянуті засоби вираження поліфонії не є однаковою мірою присутніми у французьких аналітичних жанрах. Співвідношення різних засобів вираження поліфонії визначає тип поліфонічної організації статті. Ми розглядаємо основні типи поліфонічної організації аналітичної статті та виділяємо прототипи її поліфонічної організації. Визначальними характеристиками ми вважаємо ступінь поліфонізації та ступінь поліфонічної експліцитності/імпліцитності. Ми розрізняємо чотири типи поліфонічної організації аналітичної статті:

1) високий ступінь поліфонізації/середній ступінь поліфонічної імпліцитності (притаманний статтям, в яких аналізується суспільно значуща проблема на основі представлення думок багатьох експертів);

2) низький ступінь поліфонізації/високий ступінь поліфонічної імпліцитності (характерний для статей, де аналізується суспільно значуща проблема на основі власних роздумів автора);

3) високий ступінь поліфонізації/низький ступінь поліфонічної імпліцитності (найчастіше зустрічається у статтях, в яких аналізується певна комунікативна подія);

4) високий ступінь поліфонізації/перемінний ступінь поліфонічної імпліцитності (притаманний статтям, в яких аналізуються некомунікативні події).

Аналіз матеріалу показав, що найбільш частотними є перший та четвертий типи. У проаналізованому матеріалі не було виявлено залежності між типом поліфонічної організації та тематичною рубрикою, до якої належить стаття.

Функції поліфонії у французькій аналітиці можна об’єднати у три групи:

1) текстотвірні функції: власне поліфонізації; наративна; дескриптивна;

2) прагмакомунікативні функції: аргументативна; полемізації; інформативна; сугестивна; ілюстрації; дискурсивної портретизації;

3) семантичні функції: аспектуалізації; аксіологізації; модалізації.

ВИСНОВКИ

1. Поліфонічність сучасного французького дискурсу преси виступає його онтологічною ознакою. Внаслідок цього поліфонія розглядається нами як функціонально-семантична дискурсивна категорія. Дану категорію представлено у сукупності її форм і значень, які мають польову структуру з центральними та периферійними елементами.

2. Центральними елементами цієї польової структури є ті, які відзначаються більшим ступенем злиття голосів, а отже, більшим ступенем „поліфонічності”. До них відносяться: 1) серед форм переданої мови – невласне пряма мова; 2) серед способів представлення точки зору – імпліцитне представлення погляду іншого за допомогою відповідних лексико-семантичних та семантичних засобів; 3) інтердискурсивний та інтертекстуальний різновиди поліфонії.

Більш віддаленими від центру є форми, в яких злиття голосів є частковим, неповним. Це непряма мова, наративізована мова, а також форми, поліфонічна структура яких утворюється структурно-синтаксичними та структурно-семантичними засобами (заперечення, питальна конструкція, прагматичні конектори, модальні прислівники, звороти, частки тощо).

На периферії знаходяться форми вираження поліфонії, в яких співіснування голосів є формальним і їх злиття не відбувається. Ці форми є найменш „поліфонічними”. До них належать пряма мова, сегментована пряма мова, форми безпосередньої атрибуції висловлювання, змішані форми переданої мови, а також експліцитний репрезентований погляд.

3. Сутністю категорії поліфонії є одночасна присутність кількох голосів або поглядів у межах комунікативно-мовленнєвої єдності. Спосіб позначення інваріантного значення зумовлюється формою вираження присутності голосів. Основним його показником є фокус взаємодії голосів, який зосереджується на одній чи кількох складових комунікативної організації аналітичної статті та переміщується в комунікативній сцені в залежності від обраного способу вираження присутності голосу іншого. Ми виділили наступні типи фокусу взаємодії голосів журналіста і соціального актора: розмежування, підпорядковане розмежування, сегментоване розмежування, перетинання, розмежоване перетинання, поглинання, взаємонакладання, взаємопроникнення. Центральними з них є взаємонакладання і взаємопроникнення. Далі від центру розташовані перетинання і поглинання, а на периферії знаходяться розмежування, підпорядковане розмежування, сегментоване розмежування, розмежоване перетинання.

4. Аналітична стаття є трирівневим утворенням, в якому поліфонія виявляється на всіх трьох рівнях: 1) структурно-композиційному; 2) семантичному; 3) комунікативному. Поліфонізація медійного дискурсу відбувається за допомогою певних маркерів позначення комунікативного акту, комунікативної присутності, висловлення або точки зору соціального актора.

5. Одним із визначальних чинників поліфонії є тип мовця. Соціо-дискурсивну типологію мовців у французькому дискурсі преси зумовлено характеристиками мовця як джерела мовлення іншого, як носія певних компетенцій і ролей, як соціального актора, що бере на себе відповідальність різного ступеню, визначається у категоріях колективного/індивідуального, узагальненого/конкретного та характеризується прямим, непрямим або імпліцитним способом уведення голосу і певним маркером позначення присутності соціо-дискурсивного актора.

6. Поряд з мовцями соціальними акторами у дискурсі преси присутні віртуальні мовці, які не завжди відповідають конкретному соціальному актору, адже вони є дискурсивними сутностями, що створюється журналістом. Віртуальний мовець постає носієм певної точки зору, яка є необхідною журналісту для висвітлення власної позиції. Засобами введення віртуального мовця та вираження віртуального погляду є власне мовні засоби, а саме питальна та заперечна конструкції, конектори, модалізатори тощо.

7. Засобами представлення комунікативного акту, висловлювання або висловлення іншого виступають форми переданої мови. Представлення комунікативної ситуації може бути описане в термінах теорії мовленнєвих актів з виділенням відповідної домінанти: локутивної, ілокутивної або перлокутивної. Визначення домінантного аспекту мовленнєвого акту зумовлюється семантикою оператора вводу первісного висловлення.

8. У французькій медійній аналітиці представлено такі лінгвопрагматичні засоби поліфонізації:

1) структурно-композиційні: форми переданої мови;

2) структурно-синтаксичні: питальна та заперечна конструкції;

3) структурно-семантичні: конектори, модалізатори, прислівники, звороти;

4) лексико-семантичні: контекстуально зумовлені засоби. До них відносяться соціо-дискурсивні, індивідуально-дискурсивні та іншомовні засоби;

5) семантичні: моделі семантичної інтерпретації, що актуалізуються в контексті.

9. Читач має змогу інтерпретувати співвідношення голосів журналіста і соціального актора завдяки моделям семантичної інтерпретації, що задаються журналістом і дозволяють встановити присутність голосу іншого. Основними моделями семантичної інтерпретації у дискурсі преси є модалізація, аксіологізація, аспектуалізація, позиціонування, аргументування, перформативність.

10. Окрім соціо-дискурсивного та комунікативного, французький дискурс преси характеризується інтердискурсивним та інтертекстуальним вимірами поліфонії. Інтердискурсивність є однією з визначальних рис аналітичних жанрів сучасного французького дискурсу преси. Інтердискурсивність поліфонії у вузькому розумінні утворюється внаслідок взаємодії різних дискурсивних формацій. Інтертекстуальна поліфонія розглядається як прихована цитація прецедентних текстів та висловлень і не є характерною для аналітичних жанрів французької преси.

Поліфонія виконує в аналітичних жанрах такі функції:

1) текстотвірні функції: власне поліфонізації, наративна, дескриптивна;

2) прагмакомунікативні функції: аргументативна, полемізації, інформативна, сугестивна, ілюстрації, дискурсивної портретизації;

3) семантичні функції: аспектуалізації, аксіологізації, модалізації.

Французькі аналітичні жанри визначаються різним типом поліфонічної організації, основними критеріями якої є ступінь поліфонізації та ступінь поліфонічної експліцитності/імпліцитності.

Таким чином, поліфонія як одна з основних функціонально-семантичних категорій дискурсу преси визначає всі аспекти даного типу дискурсу: його структуру, функціонування, семантичну та прагмакомунікативну орієнтацію.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Соболь О. Ю. Еволюція поглядів на явище поліфонії і перспективи подальших досліджень // Мовні і концептуальні картини світу: Зб. наук. пр. – Випуск 16. Книга 2. – К.: Видавничий Дім Дмитра Бураго, 2005. – С. 217-221.

2. Соболь О. Ю. Поліфонія як інтердискурсивне явище // Мова і культура. – К.: Видавничій Дім Дмитра Бураго, 2005. – Вип. 8. – Т. VI. Ч. 3. – С. 127-134.

3. Соболь О. Ю. Поліфонічне функціонування прямої мови в жанрі аналітичної статті // Сучасні дослідження з іноземної філології: Збірник наукових праць. – Випуск 4. – Ужгород: ПП Підголіцин П. Ю., 2006. – С. 419-431.

4. Соболь О. Ю. Порівняльний аналіз поліфонічного функціонування прямої мови в жанрах аналітичної статті, інформаційної статті та інтерв’ю // Проблеми семантики, прагматики та когнітивної лінгвістики: Зб. наук. пр. – Вип. 9. – К.: Логос, 2006. – С. 268-281.

5. Соболь О. Ю. Поліфонія заперечення як основа його аргументативної функції у французькому дискурсі преси // Проблеми семантики слова, речення та тексту: Зб. наук. пр. – Вип.. 16. – К.: Вид. центр КНЛУ, 2006. – С. 169-176.

6. Соболь О. Ю. Питання у французькому дискурсі преси: поліфонічний аспект // Сучасні дослідження з іноземної філології. Збірник наукових праць. – Випуск 5. – Ужгород: ПП Обручар В. В., 2007. – С. 217-226.

7. Соболь О. Поліфонічне функціонування прагматичних конекторів у французькому дискурсі преси // Нова філологія. Збірник наукових праць. – Запоріжжя: ЗНУ, 2007. – № 26. – С. 293-301.

8. Соболь О. Ю. Семантичні засоби вираження репрезентованого погляду як способу створення поліфонії у французькому дискурсі преси // Проблеми семантики, прагматики та когнітивної лінгвістики: Зб. наук. пр. – Вип. 11. – К.: Логос, 2007. – С. 302-311.