КОНСТРУКЦІЇ ЗІ ЗНАЧЕННЯМ ІРРЕАЛЬНОЇ УМОВИ В СУЧАСНІЙ НІМЕЦЬКІЙ МОВІ: СТРУКТУРА, СЕМАНТИКА, ПРАГМАТИКА : КОНСТРУКЦИИ со значением ирреального УСЛОВИЯ В современном немецком языке: структура, семантика, ПРАГМАТИКА

Краткое содержание

У вступі обґрунтовано вибір теми, її актуальність, визначено мету, основні завдання, об’єкт, предмет і структуру дослідження, зазначено зв’язок теми дослідження з науковою проблематикою установи, в якій виконано роботу; розкрито наукову новизну, теоретичне й практичне значення роботи; описано матеріал та методи дослідження; сформульовано положення, що виносяться на захист; зазначено особистий внесок здобувача; наведено дані щодо апробації результатів дисертації та публікацій.

У першому розділі дисертації – “Теоретичні засади дослідження конструкцій зі значенням ірреальної умови в сучасній німецькій мові” –визначено поняття “умова” в логіці та лінгвістиці (підрозділ 1.1.), висвітлено проблему класифікації умовних конструкцій у сучасній германістиці (підрозділ 1.2.) та розглянуто способи вираження умовного зв’язку в сучасній німецькій мові (підрозділ 1.3.).

У підрозділі 1.1. поняття “умова” потрактовано з погляду філософії та лінгвістики. Необхідність такого підходу спричинена належністю умовних конструкцій природної мови до числа рубіжних питань, що становлять тотожний об’єкт дослідження обох дисциплін: ці конструкції досить точно відображають логічну операцію імплікації, а поняття матеріальної імплікації є базовим для семантичного визначення умовних конструкцій (К. Деманн,
С. Левінсон, Г. Рейхенбах, Ф. Шмідт).

В узагальненому плані філософія визначає поняття “умова” як сукупність речей, процесів, відносин, необхідних для виникнення, існування або зміни певного об’єкта. У такому разі поняття “умова” збігається з поняттям “умова дії закону”. Оскільки структурні, функціональні, субстанціональні закони пов’язують між собою внутрішні характеристики об’єкта, умови можуть бути як зовнішніми, так і внутрішніми відповідних типів. Історичний хід розвитку філософської думки призвів до розуміння умов лише як умов каузальних, тобто обставин, за яких здійснюється “причиновість”.

Формою вираження причиново-наслідкових зв’язків вважають умовне висловлення, яке формулюється за допомогою зв’язки “якщо ..., то ...” (логічна операція каузальної імплікації). Його складники “антецедент” і “консеквент” не передбачають зв’язку за змістом у межах поняття матеріальної імплікації як однієї з основних операцій класичної математичної логіки, що визначає істинність / хибність висловлення, і, навпаки, фіксують такий зв’язок у рамках загальнолюдської логіки. Останньому питанню дослідники приділяли особливу увагу в плані використання ірреальних речень: визначали їхні форми; умови встановлення логічного або каузального смислового зв’язку між антецедентом і консеквентом (Б. Бірюков, В.С. Донченко, Д.Г. Лахути).

Здійснений у підрозділі 1.2. порівняльний аналіз різноманітних поглядів щодо класифікації умовних конструкцій дає підстави виокремити два основні підходи: 1) критерієм класифікації виступає граматичний спосіб дієслова-присудка в умовній та наслідковій частинах. Залежно від вживання дієслова у формі Indikativ або Konjunktiv умовні конструкції поділяються відповідно на реальні та ірреальні (Й. Буша, Г. Гельбіг, Е. Гесс-Люттіх,
Л. Гетце, Г. Дрейер, В.-Д. Зілінскі, Л. Нідер, Р. Шмітт, В.С. Храковський, Є.Й. Шендельс); 2) основою класифікації є модальна характеристика умови в складнопідрядному реченні, що виключає існування реальних умовних речень, які замінюються гіпотетичними або потенціальними (Й. Буша,
Г. Гельбіг). Водночас дослідники виділяють потенціальні речення в рамках умовних речень з Konjunktiv (П. Айзенберг, К.Е. Гайдольф, Е. Гентшель) або Indikativ (К.Е. Гайдольф), не заперечуючи при цьому існування реальних умовних речень як окремої підгрупи. Розбіжності у поглядах на проблему класифікації умовних конструкцій стосуються насамперед диференціації реальної та гіпотетичної / потенціальної умови. Зазначені науковці, за винятком К.-Е. Зоммерфельдта та Г. Штарке, які визначають умовні речення з присудком у формі Konjunktiv II як гіпотетичні, виділяють ірреальну умову в окрему групу. Відмінності у підходах дослідників полягають у характерних ознаках, за якими умовні речення необхідно трактувати як ірреальні: деякі мовознавці не беруть до уваги темпоральну характеристику або зміст умовного висловлення, вважаючи достатньою формальною ознакою ірреального умовного речення вживання в ньому дієслова у формі Konjunktiv II (Й. Буша, Г. Гельбіг, Е. Гесс-Люттіх, Л. Гетце, Г. Дрейер, Л. Нідер,
Р. Шмітт, В.С. Храковський, Є.Й. Шендельс). Натомість інші дослідники виділяють як додаткові ознаки класифікації або ознаки для подальшого розподілу в межах групи речень ірреальної умови темпоральні
(П. Айзенберг, К.Е. Гайдольф, Е. Гентшель) та / або контекстуальні характеристики (В.-Д. Зілінскі, З. Мечкова-Атанасова). Підґрунтям нашого дослідження стала класифікація, згідно з якою до речень ірреальної умови належать умовні речення з дієсловом у формі Konjunkiv II незалежно від їхньої темпоральної та / або контекстуальної характеристики.

З-поміж способів вираження умови (підрозділ 1.3.) виокремлено прототипічні (складнопідрядні умовні речення зі сполучником якщо та безсполучникові складнопідрядні речення) та непрототипічні способи:
а) складносурядні речення сполучникові з und, aber, sonst, oder, doch та безсполучникові; б) речення, ускладнені партиципними й інфінітивними зворотами, інфінітивними конструкціями; в) прості речення, в яких умова виражена окремим членом речення – підметом, обставиною (з прийменником mit / ohne / bei / durch, без прийменника), означенням, додатком; г) надфразні єдності; д) контекстуальне вираження умови.

У другому розділі – “Особливості структури та темпоральної семантики конструкцій зі значенням ірреальної умови в сучасній німецькій мові” – здійснено аналіз структурної організації (підрозділ 2.1.) та способів темпорального вираження (підрозділ 2.2.) конструкцій діалогічного мовлення сучасної німецької мови на позначення ірреальної умови. Встановлено, що синтаксична модель (Wenn) + S + P Konj.II, (dann / so) P Konj.II + S (модель 1, де S – підмет, P Konj.II – присудок, виражений дієсловом у формі умовного способу) виступає інваріантом прототипічної конструкції, представленої складнопідрядним реченням зі сполучником wenn у підрядній частині або без нього. Її варіативними ознаками є: 1) порядок розташування частин умовної конструкції (варіанти: 1.1. (Wenn) + S + P Konj.II, (dann / so) P Konj.II + S – умова передує наслідку: „Wenn es nach mir ginge, dann würde ich noch seltener in die Stadt hereinkommen” (Grube); 1.2. S + P Konj.II, (wenn) + S + P Konj.II – наслідок передує умові: „Dir hätte ich die Wahrheit auch nicht gesagt, wenn du mich heute nicht nach den Pferden gefragt hättest” (Rönckendorff); 1.3. S + (P Konj.II), (wenn) + S + P Konj.II, P Konj.II – умова “вклинюється” в наслідок: „Was nun den Maurermeister betrifft, so könnte er, wenn es nach mir ginge, schon übermorgen auf freien Fuß gesetzt werden” (Meyer-Scharffenberg); 2) наявність / відсутність сполучника (варіанти: 1.4. Wenn + S + P Konj.II, (dann / so) P Konj.II + S: „Wenn ich jemandem etwas geben könnte”, sagt Herbert, „würde ich ihm Zeit geben” (Heiduczek); 1.5. P Konj.II + S, (dann / so) P Konj.II + S: „Hätte er sich nicht scheiden lassen, hätte er keinen Schmuck zu schmuggeln brauchen” (Schrobsdorff); 1.6. S + P Konj. II (dann / so), wenn + S + P Konj.II: „Die wären heute schon froh, wenn sie nie bei den Nazis gewesen wären” (Meyer-Scharffenberg); 1.7. S + P Konj.II (dann / so), P Konj.II + S: „Es wären keine Träume mehr, könnte man sie erfüllen” (Heinrich); 1.8. S + P Konj.II, wenn + S + P Konj.II, P Konj.II: „Heute geht die Welt unter, würdest du, selbst wenn du es glaubtest, noch fragen: Wie macht sie das?” (Doutine); 1.9. S + P Konj.II, P Konj.II + S, P Konj.II: „Und außerdem hätte ich – wäre ich mit der Wahrheit herausgerückt, – nur vier bis fünf Jahre Gefängnis bekommen, das nebenbei…” (Doutine); 3) наявність / відсутність корелята (варіанти: 1.10. Wenn + S + P Konj.II, dann / so + P Konj.II + S: „Wenn es etwa so vonstatten ginge, wie Sie eben entwickelt haben, dann wäre die Spezies Mensch nichts anderes als der kosmische Wolf” (Kraft); 1.11. Wenn + S + P Konj.II, P Konj.II + S: „Wenn du mich wirklich lieben würdest, wärst du nicht so unglücklich” (Schrobsdorff); 1.12. P Konj.II + S, dann / so + P Konj.II + S: „Die haben wir. Und hätten wir sie nicht, dann wollten wir sie uns jetzt von ihm holen!” (Heinrich); 1.13. P Konj.II + S, P Konj.II + S: „Wären sie es schon vorher gewesen, hätte Hitler wohl nicht so legal an die Macht kommen können” (Meyer-Scharffenberg)).

Складносурядні речення представлені двома інваріантними структурними моделями, маркованими безсполучниковим та сполучниковим зв’язком відповідно: I. Модель 2.1.: S + P Konj.II / P Ind., das / es / S + P Konj.II (P Ind. – присудок, виражений дієсловом у формі дійсного способу). Варіанти: 2.1.1. S + P Konj.II / P Ind., das / es + P Konj.II: „Kann er nicht”, meinte der Bürgermeister, „das wär´ ein glatter Bruch des Potsdamer Abkommens” (Meyer-Scharffenberg). Анафоричні слова das / es у функції підмета реферують до предмета (явища) або ситуації, названої в препозиційному реченні, і виступають носіями ірреальної умови; 2.1.2. S + P Konj.II / P Ind., S + P Konj.II: „Du könntest gleich die Tore der Stadt öffnen, der Effekt wäre der gleiche” (Heinrich). II. Модель 2.2.: S + P Konj.II / P Ind., Konjunktion + S + P Konj.II / P Ind. Варіанти: 2.2.1. S + P Konj.II, aber S + P Konj.II / Ind.: „Ich hätte dich ge auf Skie gesehen, aber es wäre zu anstrengend für dich, jetzt, nach deiner Krankheit” (Kraft); 2.2.2. S + P Ind., sonst P Konj.II + S: „Einer Ihrer Kollegen hat damit sein Krafttraining erledigt, sonst hätte ich Sie nicht zu bemühen brauchen” (Claßen); 2.2.3. S + P Konj.II / P Ind., dann S + P Konj.II.: „Ich kann das operieren lassen, dann wäre ich diese Pein endlich los” (Grube); 2.2.4. S + P Konj.II / P Ind., und S + P Konj.II: „Ich könnte dich erschlagen, und du würdest dich nicht wehren?” (Heinrich). Підставою для розгляду вираження умови в конструкціях моделі 2.2. з дієсловом у формі Indikativ (P Ind.) як ірреальної є факт послаблення фактичності і, відповідно, посилення гіпотетичності висловлення лексичними та граматичними засобами (моделі 2.2.2., 2.2.3., 2.2.4.) або вираження ірреального значення шляхом протиставлення реальному стану речей (модель 2.2.1.).

Інваріант конструкцій, в яких ірреальна умова виражена за допомогою інфінітивної конструкції або звороту, фіксує модель 2.3.: S + P Konj.II, (ohne) zu + Inf. (Inf. – дієслово в неозначеній формі). Варіанти: 2.3.1. S + P Konj.II, (ohne) zu + Inf. – наслідок передує умові: „In einer Welt wie dieser,”, sagt er, „wäre es verdächtig, physisch und psychisch heil zu bleiben” (Schrobsdorff); 2.3.2. Inf. + (ohne) zu, P Konj.II + S – умова передує наслідку: „Einem römischen Versprechen zu trauen, wäre das gleiche wie sich selbst den Tod zu geben” (Heinrich).

Інваріантною моделлю на позначення простих речень, в яких ірреальна умова виражена за допомогою окремого члена, є модель 2.4.: S + P Konj.II / аdv. Best. (Obj., Attr.) + P Konj.II + S (аdv. Best. – обставина, Obj. – додаток, Attr. – означення). У її варіантах умова виражена: підметом – 2.4.1. S + P Konj.II: „Wundert dich das?” „Das Gegenteil hätte mich gewundert” (Schrobsdorff); обставиною – 2.4.2. аdv. Best. + P Konj.II + S: „Unsere Beziehung war zu einem Lauf in einer Tretmühle geworden, aus der wir auch ohne dich ausgebrochen wären” (Rönckendorff); додатком – 2.4.3. Оbj. + P Konj.II + S: „Für dich würd´ ich sogar ´n Taucheranzug anziehen” (Doutine); означенням – 2.4.4. Attr. + P Konj.II + S: „Dir würden die roten Strähnchen viel besser stehen” (Claßen).

Експлікацію ірреальної умови за допомогою надфразних єдностей (НФЄ) репрезентовано інваріантною моделлю 2.5.: S + P Konj.II / Ind. (М) P Konj. II + S, де символ М позначає будь-який маркер синтаксичного зв’язку між елементами НФЄ. За ознакою відсутності / наявності маркерів синтаксичного зв’язку та їхніх типів виділено варіантні моделі, перша з яких не має формальних показників синтаксичного зв’язку (2.5.1. S + P Konj.II / Ind. S + P Konj.II). У решті моделей маркером синтаксичного зв’язку між частинами НФЄ виступають: а) анафоричні слова в дейктичній функції (2.5.2. S + P Konj.II / Ind. Das / es + P Konj.II); б) анафоричні слова, що не належать до займенникових (2.5.3. S + P Konj.II / Ind. Dann + P Konj.II + S); в) прислівник sonst (2.5.4. S + P Ind. Sonst + P Konj.II + S); г) сполучник aber (2.5.5. S + P Konj.II. Aber + P Ind. / Konj.II + S).

Контекстуальне вираження умови фіксує інваріантна модель 2.6.: Kt. S + P Konj.II (Kt. – уривок тексту, в якому актуалізується значення “ірреальна умова”): „Ich bin nicht hier, um Däumchen zu drehen. Es wär` das erste Rennen, das wegen Regen abgeblasen würde” (Doutine).

Дослідження особливостей темпоральної семантики різних типів вираження ірреальної умови вказує на те, що темпоральними критеріями для визначення прототипічних ірреальних умовних конструкцій виступають такі темпоральні значення: 1) одночасність умови й наслідку в теперішньому / майбутньому часі; 2) одночасність умови й наслідку в минулому часі;
3) умова передує наслідку; 4) наслідок передує умові.

Аналіз уживання часових форм у прототипічних конструкціях зі значенням ірреальної умови засвідчує: 1) спільне для всіх груп цих конструкцій кількісне переважання складнопідрядних умовних речень, у яких час дії умови й наслідку збігається й належить до плану теперішнього / майбутнього (50%–80% досліджуваного матеріалу). Наступну за кількістю вживання позицію посідає друге значення таксисної залежності, яке включає конструкції з одночасною дією умови й наслідку в минулому (15%–35%). Кількість конструкцій, у яких умова й наслідок належать до різних часових інтервалів, набуває найменшого значення для всіх груп речень (0%–10%);
2) взаємозалежність між вживанням часових форм прототипічних ірреальних умовних конструкцій та фактором наявності / відсутності сполучника. Так, зафіксовано подібність темпоральних значень у двох парах груп: 1.1. (умова передує наслідку – конструкції зі сполучником) та 1.3. (наслідок передує умові – конструкції зі сполучником) vs. 1.2. (умова передує наслідку – безсполучникові конструкції) та 1.4. (наслідок передує умові – безсполучникові конструкції). У групах 1.1. та 1.3. зафіксовано найбільшу кількість контекстів із темпоральним значенням 1 – 74,8% та 77,05% відповідно й найменшу кількість контекстів із темпоральним значенням 2 – 17,96% та 17,24% відповідно. Темпоральне значення 3 не відрізняється для всіх чотирьох груп прототипічних конструкцій. Водночас існують суттєві відмінності між кількісними показниками у зазначених вище парах груп стосовно темпорального значення 4: кількість випадків, де наслідок у часовому відношенні передує умові, для пари 1.1. / 1.3. майже в чотири рази перевищує кількість аналогічних випадків для пари 1.2. / 1.4.

За ступенем наближеності до прототипічного ядра непрототипічні конструкції зі значенням ірреальної умови віднесено до трьох зон: 1) зони ближньої периферії – це конструкції, представлені надфразними єдностями та складносурядними реченнями, частини яких пов’язані між собою за допомогою анафоричних слів у дейктичній функції das / es, а також анафоричного слова dann; 2) проміжної зони, яка включає складносурядні речення та надфразні єдності без формальних показників зв’язку між частинами; інфінітивні конструкції та звороти; конструкції-прості речення, в яких умова виражена одним із членів речення; конструкції, в яких умова виражена контекстуально; 3) зони дальньої периферії – сюди входять конструкції, представлені надфразними єдностями або складносурядними реченнями, у яких маркером синтаксичного зв’язку між антецедентом і консеквентом виступає прислівник sonst або сполучник аber.

У третьому розділі – “Прагматична характеристика конструкцій зі значенням ірреальної умови” – розкрито когнітивні механізми мовленнєвої діяльності комунікантів шляхом детальної інтерпретації особливостей функціонування досліджуваних конструкцій у художньому тексті.

Аналіз досліджуваного матеріалу (підрозділ 3.1.) показав, що причинами надання мовцем переваги ірреальним умовним конструкціям перед каузальними у випадках, коли умовні конструкції виражають саме каузальний зв’язок, виступають додаткові значення ірреальних умовних конструкцій. А саме: а) зсув прагматичного фокусу: „Wenn du an Steves Stelle wärst, würdest du sie auch e st nehmen, Lorenzo” (Doutine) Þ Du nimmst sie nicht e st, weil du nicht an Steves Stelle bist – очевидною комунікативною метою мовця є не вказівка на те, що Лоренцо не є в положенні Стіва (беззаперечний факт), а емфатичне виділення мотивів поведінки самого Стіва, а не Лоренцо; б) зацікавленість автора в настанні описаної гіпотетичної ситуації: „Wenn du nicht so ein unverschämtes Mundwerk hättest, wärst du geradezu erschreckend sympathisch,” stelle ich fest (Claßen) Þ Du bist nicht sympathisch, weil du so ein unverschämtes Mundwerk hast – ірреальне умовне речення містить іронічне зауваження, делікатну вказівку на недолік, акцент на тому, що описана в наслідку ситуація можлива й бажана для обох учасників діалогу; в) образність, експресивність, переносне значення, вираження психологічного стану, а не фактичного стану речей: „... Wenn ich nicht so kaputt gewesen wäre, hätte ich ihn erschlagen” (Claßen) Þ Ich habe ihn nicht erschlagen, weil ich kaputt gewesen bin – автор не збирався в прямому розумінні вбити особу, про яку говорить. Поєднання несумісних за логікою здорового глузду причини (втома) та наслідку (вбивство) анулює пряму причиново-наслідкову залежність (як у випадку вживання каузального речення), породжуючи образне, експресивне вираження психологічного стану мовця: незадоволення діями іншої особи;
г) вираження ставлення автора повідомлення до реального стану речей: „Wenn sich Hitler mit den Israeliten verbündet hätte,” – grimmiges Auflachen – „dann hätte er den Krieg nicht verloren” (Schrobsdorff) Þ Hitler hat den Krieg verloren, weil er mit den Israeliten nicht verbündet war – з історичних хронік відомо, що такий союз був абсолютно неможливим, тому в зазначеному контексті він не може розглядатися як один з ймовірних варіантів розвитку минулих історичних подій. Це уявна побудова, за допомогою якої автор з позитивного боку характеризує властивості ізраїльтян як солдатів, а не союзників Гітлера. Гіпотетичний союз із Гітлером лише тло, на якому ці якості зображено; ґ) припущення, невпевненість, розмірковування, уникнення категоричності повідомлення: – Könnte sie nicht bei deiner Freundin Jarmila sein? – Wenn sie zu Mangels wollte, hätte sie´s doch vorher gesagt, – meinte Christine  (Bieler) Þ Sie will nicht zu Mangels, weil sie es uns nicht vorher gesagt hat – за логікою, у цьому контексті випущено ввідну фразу “Nein, weil …”, яка втрачає свою актуальність через те, що ірреальна умова вже містить обґрунтування, а також підтримує загальну тональність бесіди, а саме, невпевненість співрозмовників, пошук взаємної підтримки. За вживання ж каузального речення в такому разі змістовий зв’язок із запитанням був би втрачений, когезія тексту порушена, а смисловий тон висловлення набув би категоричності; д) демонстрація жалкування стосовно фактичного ходу подій у минулому: – Wenn es anders gelaufen wäre, hätte das unser Kind sein können. – Hätte! (Rönckendorff) Þ Das ist nicht unser Kind, weil es so gelaufen ist – героїні оповіді шкода, що обставини склалися таким чином, що дитина, про яку йде мова, не належить їй та її колишньому коханому; е) вираження прагнення настання наслідку, жалкування з приводу обставин, описаних в умовній частині: „Wenn ich jemand hätte, der mitkäme, dann würde ich jetzt ge e nach Europa fliegen” (Schrobsdorff) Þ Ich fliege nicht nach Europa, weil ich niemand habe, der mitkommt – маркером вираженої в наслідковій частині бажаності настання події, описаної в умовному реченні, є прислівник “ge e”; є) уникнення прямого звинувачення: „Wenn du mich wirklich lieben würdest, wärst du nicht so unglücklich” (Schrobsdorff) Þ Du bist so unglücklich, weil du mich nicht liebst – заперечення позиції мовця за допомогою ірреального умовного речення ґрунтується на загальному характері умови (всі, хто любить, – щасливі, і навпаки), а цей конкретний випадок є окремим її проявом.

Конструкції зі значенням ірреальної умови містять експліцитно та імпліцитно виражену інформацію, необхідну для інтерпретації адресатом мети висловлення. Експліцитно представлену інформацію автор надає з метою творення різних іллокутивних актів. На імпліцитному рівні інформація виступає “оцінною прагматичною пресупозицією” (ОПП) (підрозділ 3.2.), яка набуває крайнього позитивного або негативного оцінного значення, закладеного автором висловлення. Мовець визначає оцінний зміст пресупозиції в момент творення висловлення з огляду на іллокутивну мету. Щодо ОПП, то: її матеріальним носієм виступає форма ірреальної умовної конструкції; декодування обумовлюється мовним узусом, а причиною використання є прагнення мовця створити умови, за яких співрозмовник матиме змогу самостійно зробити заплановані висновки:
1) “Hab´ mich bis unter die Zähne bewaffnet, und wär´ was passiert, ich hätt´ mich in der Panik vermutlich selber erschossen” (Schrobsdorff) – герой змальовує почуття страху, яке охопило його попри повну озброєність. Оцінка автором висловлення гіпотетично можливої події, яка могла відбутись в минулому (sich erschießen), має негативний характер; 2) „Danke, gleichfalls, so sagt man doch? Ohne Sie hätte ich den Wagen stehen lassen und laufen müssen” (Cormann) – оцінка ситуації як бажаної здійснюється шляхом порівняння із змальованою в наслідковій частині антиситуацією.

Дискурсний аналіз (підрозділ 3.3.) формально ідентичних випадків вживання ірреальних умовних конструкцій засвідчив в окремих контекстах порушення максими «способу» та специфічну реалізацію максим «кількості» й «відношення» мовленнєвої взаємодії. Ці явища спричинені бажанням адресата розширити обсяг інформації, очікуваної співрозмовником, з огляду на прагматичні цілі: 1) спонукання співрозмовника інферувати запланований автором висловлення висновок про його психоемоційний стан, що полягає у незадоволенні діями партнера по комунікації, роздратуванні, спричиненому його неспроможністю самостійно зробити висновки з наявних фактів;
2) прагнення мовця передати свій емоційний стан, особисте ставлення до описаної події; 3) намагання мовця знайти підтримку у співрозмовника.

Екстралінгвальними чинниками (підрозділ 3.3.) обумовленості змісту конструкцій зі значенням ірреальної умови виступають події, на тлі яких розгортається діалог, та комунікативний ранг співрозмовників, зумовлений їхнім соціальним статусом.

Як смислотвірний складник мовленнєвих актів (підрозділ 3.4.) ірреальні умовні конструкції мають прагматичні обмеження щодо вживання у мовленнєвих актах Kommissive та Deklarative, оскільки Kommissive включають іллокутивні акти із самозобов’язанням мовця виконати певну дію, а сфера вживання Deklarative вимагає однозначного формулювання думок, що не відповідає прагматичним характеристикам ірреальних умовних конструкцій.

У мовленнєвих актах Direktive прототипічні ірреальні умовні конструкції домінують над непрототипічними через кількісну перевагу іллокутивного поля “пропозиція у формі питання”, що зумовлено вибором мовця експліцитно представлених антецедента й консеквента для більш точного й однозначного формулювання питань.

У мовленнєвих актах Assertive непрототипічні конструкції зі значенням ірреальної умови домінують через свою кількісну перевагу в іллокутивних полях “ствердження” та “пояснення”, в яких вони здебільшого представлені мовленнєвими діями “доведення” та “пояснення” відповідно. Цей факт пояснюємо безпосереднім слідуванням цих мовленнєвих дій за описом тих подій, істинність яких вони мають на меті довести або сутність яких пояснити.

За способом вираження ірреальної умови встановлено відсутність значних відмінностей щодо вживання різних типів ірреальних умовних конструкцій у мовленнєвих актах Expressive та їх певного роду “спеціалізацію” залежно від способу вираження умовної частини в мовленнєвих актах Direktive та Assertive.

Аналіз способів актуалізації значення “ірреальна умова” в непрототипічних ірреальних умовних конструкціях (підрозділ 3.5.) вказує на такі чинники приналежності цього класу конструкцій до умовних з ірреальним значенням: 1) контекстуальні – передбачають актуалізацію ірреального умовного значення за допомогою контекстуальної інформації, вживання спеціальних лексем, відсилання до подій у передконтексті; на основі відносин порівняння-протиставлення, імпліцитної оцінки; 2) лексико-граматичні – передбачають вживання модальних слів; вираження антецедентом дії у майбутньому; вживання в антецеденті наказового способу, модальних дієслів, неозначеного артикля, питальних речень, специфічного порядку слів; вираження антецедентом суб’єктивної модальності; 3) структурно-логічні – передбачають вживання конструкцій, що відповідають структурно-логічному типу “обґрунтування” та належать до іллокутивного поля “ствердження”; є найбільш частотним класом конструкцій за типом мовленнєвої дії “доведення”; включають сполучник weil / denn; містять в одній з частин умовного висловлення заперечення; вводять в пресупозицію наслідкової частини спільну для учасників діалогу інформацію про реальний стан речей; актуалізують контрафактичне значення антецедента за допомогою дейктичного елемента das та прислівника sonst;
4) екстралінгвальний чинник – передбачає актуалізацію значення „ірреаль­на умова” шляхом інференції з використанням екстралінгвальних даних.

ВИСНОВКИ

Виступаючи мовним засобом вираження ірреальної умови, у структурному плані синтаксичні конструкції з кон’юнктивом представлено двома класами: прототипічними та непрототипічними ірреальними умовними конструкціями, які актуалізуються в системі реалізаційних варіантів відповідних інваріантних моделей.

Клас прототипічних конструкцій характеризується експлікацією ірреальної умови за допомою сполучникового або безсполучникового складнопідрядного речення з присудком у формі Konjunktiv II. Ознаками їх розподілу на варіантні моделі є: 1) порядок розташування частин умовної конструкції (умови й наслідку) – комбінація “умова – наслідок” (53%) домінує над комбінацією “наслідок – умова” (45,96%); частка речень, у яких умова “вклинюється” в наслідок, складає 1,04%; теоретично можливого варіанта “вклинення” наслідку в умову не зафіксовано; 2) наявність / відсутність сполучника – складнопідрядні речення зі сполучником wenn (77,2%) домінують над безсполучниковими умовними реченнями (22,8%). Кількість безсполучникових речень, у яких умова передує наслідку, майже вдвічі перевищує кількість речень цього типу, в яких наслідок передує умові, проте кількісної залежності між наявністю сполучника та порядком розташування підрядної та головної частин умовної конструкції не виявлено. Окрему підгрупу становлять високочастотні безсполучникові речення зі зворотним порядком слів у підрядному реченні; 3) наявність / відсутність корелята – ірреальні умовні речення без корелятів dann / so домінують над реченнями з цими корелятами. Залежності вживання корелята від критерію наявності / відсутності сполучника в ірреальному умовному реченні не зафіксовано.

Непрототипічними конструкціями зі значенням ірреальної умови виступають: 1) складносурядні речення (5,58% сполучникових конструкцій – модель S + P Konj.II / P Ind., Konjunktion + S + P Konj.II / P Ind. – на противагу 2,59% безсполучникових конструкцій – модель S + P Konj.II / P Ind., S + P Konj.II). З огляду на вид конектора та способи об'єднання простих речень у складне (слідування, обґрунтування, альтернативна мотивація, протиставлення) виділено такі варіанти сполучникових речень: 1) S + P Konj.II, aber S + P Konj.II / Ind.; 2) S + P Ind., sonst P Konj.II + S; 3) S + P Konj.II / P Ind., dann S + P Konj.II; 4) S + P Konj.II / P Ind., und S + P Konj.II;
2) ускладнені речення (3,13%) включають інфінітивні конструкції та звороти. Значну кількісну перевагу речень з інфінітивом у кінцевій позиції (91,31%) пояснюємо його семантичною залежністю від базового речення, що зумовлює його стилістичну нейтральність. Натомість, речення з інфінітивом у препозиції (8,69%) є емоційно забарвленими й більш експресивними. Відсутність випадків вираження ірреальної умови за допомогою партиципних зворотів вказує на прагматичну обмеженість цього типу конструкцій у розмовній мові; 3) прості речення (22,07%) виражають ірреальну умову за допомогою одного з членів речення – підмета, обставини, додатка, означення; 4) надфразні єдності (21,25%) репрезентовано інваріантною моделлю S + P Konj.II / Ind. (М) P Konj.II + S. За ознакою відсутності / наявності маркерів синтаксичного зв’язку та їхніх типів (анафоричні слова в дейктичній функції; анафоричні слова, що не належать до займенникових; прислівник sonst; сполучник aber) виділено відповідні варіантні моделі; 5) конструкції контекстуального вираження умови (1,5% – модель Kt. S + P Konj. II) містять експліцитно виражену лише наслідкову частину. Інференція умови відбувається шляхом залучення широкої контекстуальної інформації з урахуванням фонових знань учасників діалогу та екстралінгвальних факторів.

У плані темпоральної семантики критеріями для визначення прототипічних умовних конструкцій виступають темпоральні значення, що фіксують: а) одночасність умови й наслідку в теперішньому / майбутньому часі, а також б) у минулому часі; в) передування умови наслідку;
г) передування наслідку умові. Темпоральними особливостями прототипічних умовних конструкцій є: 1) спільне для всіх груп кількісне переважання складнопідрядних умовних речень, у яких час дії умови та наслідку збігається й належить до плану теперішнього / майбутнього. Частотність конструкцій з одночасною дією умови й наслідку в минулому й таких, у яких умова й наслідок належать до різних часових інтервалів, набуває меншого та найменшого значень для всіх груп речень відповідно;
2) взаємозалежність між вживанням часових форм прототипічних конструкцій зі значенням ірреальної умови та фактором наявності / відсутності сполучника.

За ступенем наближеності до прототипічного ядра непрототипічні конструкції зі значенням ірреальної умови віднесено до зони ближньої периферії, проміжної зони та зони дальньої периферії.

У прагматичному аспекті мовець надає перевагу ірреальним умовним конструкціям, які виражають саме каузальний зв’язок, на противагу суто каузальним конструкціям. Причину вбачаємо в додаткових значеннях досліджуваних конструкцій порівняно з іншими мовними формами, простішими як за формою, так і за змістом. А саме: зсув прагматичного фокусу; зацікавленість автора в реалізації описаної гіпотетичної ситуації; образність, експресивність, переносне значення, зображення насамперед психологічного стану, а не опис фактичного стану речей; вираження ставлення автора повідомлення до реального стану речей; припущення, невпевненість, розмірковування, уникнення категоричності повідомлення; демонстрація жалкування стосовно фактичного перебігу подій у минулому; вираження прагнення настання наслідку, жалкування з приводу обставин, описаних в умовній частині; уникнення прямого звинувачення. Той факт, що конструкції зі значенням ірреальної умови у випадках, коли їх вживають не з метою здійснення логічного висновку, містять у собі значну за обсягом і різноманітністю додаткову прагматичну інформацію, дає підстави говорити про вплив закону економії мовних ресурсів.

Конструкції зі значенням ірреальної умови можуть передавати експліцитно та імпліцитно виражену інформацію. Першу автор актуалізує для творення різних іллокутивних актів: виправдання вчинку; спонукання слухача до певних дій; надання поради; вираження незгоди, незадоволення. Імпліцитна інформація виступає “оцінною прагматичною пресупозицією”, яка може набувати крайнього позитивного або негативного оцінного значення, закладеного автором висловлення в деяких типових ситуаціях спілкування з метою інференції адресатом запланованого ним висновку.

У формально ідентичних випадках вживання зміст конструкцій зі значенням ірреальної умови обумовлюється дією дискурсних (порушення максими «способу» та специфічна реалізація максим «кількості» й «відношення» мовленнєвої взаємодії) та екстралінгвальних (фонові події; комунікативний ранг співрозмовників) чинників.

Конструкції зі значенням ірреальної умови як смислотвірний складник мовленнєвих актів не вживаються у Kommissive та Deklarative; натомість відзначаємо високу частотність вживання прототипічних конструкцій у Direktive та непрототипічних конструкцій в Assertive, оскільки мовець прагне досягти оптимального перлокутивного ефекту з максимальною економією мовних ресурсів.

Способи актуалізації значення “ірреальна умова” в непрототипічних ірреальних умовних конструкціях представлені системою контекстуальних, лексико-граматичних, структурно-логічних та екстралінгвальних чинників віднесеності цього класу конструкцій до умовних з ірреальним значенням.

Серед перспективних напрямків подальшого вивчення синтаксичних конструкцій з кон’юнктивом можна зазначити такі: 1) встановлення й аналіз мовних засобів вираження ірреальної умови на матеріалі різних функціональних стилів німецької мови; 2) вивчення особливостей репрезентації ірреальної умови в інших мовах; 3) визначення специфіки мовної репрезентації інших логічних понять, виражених синтаксичними конструкціями з кон’юнктивом, на матеріалі різних функціональних стилів різних мов.