ЕМОЦІЙНА ЛЕКСИКА У СУЧАСНІЙ НІМЕЦЬКІЙ МОВІ: СТРУКТУРА, СЕМАНТИКА

Краткое содержание

У вступі обґрунтовано актуальність теми, сформульовано його мету і завдання, охарактеризовано предмет, об’єкт, методи та джерела фактичного матеріалу, вказано на зв’язок теми дисертації з науковою проблематикою установи, у якій її виконано, визначено наукову новизну, теоретичне й практичне значення дослідження, сформульовано положення, що виносяться на захист; наведено дані щодо апробації результатів, зазначено кількість публікацій, які відображають особистий внесок дисертанта.

У першому розділі – „Теоретичні засади вивчення емоційної лексики“ – обґрунтовано емотивність та емоційність як основні категорії лексики й інших суміжних з ними категорій.

Як відомо, мову вивчають у всьому різномаїтті її функцій: комунікативній, апелятивній і експресивній або емотивній. Звернення до особистості в лінгвістичних дослідженнях не може обійтись без її ядерного аспекту – емоційного. Проблеми емоційної лексики на даний момент достатньо розроблені лінгвістами (Ю. Апресян, Н. Бойко, А. Вежбицька, Л. Ставицька, В. Шаховський), проте в німецькій лінгвістиці немає єдиної теорії щодо емоційності. Складність її утворення зумовлена вивченням прийомів і засобів вираження емоційності в мові.

Емоційна лексика передає емоційний стан мовця, його ставлення до ситуації, об’єкта і тільки після цієї функції реалізується інформативний складник.

У лінгвістиці існують дві теорії, де перша поділяє емотивний шар мови на: лексику емоцій (слова, предметно-логічне значення яких складає поняття про емоції) і експресивну лексику (емоційно забарвлені слова, які містять чуттєвий фон). Виділення двох типів емоційно забарвленої лексики враховує різну функціональну природу цих слів: лексика емоцій зорієнтована на об’єктивацію емоцій у мові на їхню інтерпретацію (номінативна функція), експресивна лексика призначена для вираження емоцій мовця й емоційної оцінки об’єкта мовлення (експресивна і прагматична функції). Друга ж теорія, яка була висунута порівняно недавно, заперечує цей умовний поділ і розглядає емоційно-експресивний вокабуляр мови як одне ціле – „емоційна лексика“. У запропонованій дисертаційній праці дотримуємось останньої теорії. У сучасних дослідженнях поряд із терміном „емоційна лексика“ активно вживаються й терміни „емотивна лексика“ та „емотиви“. Підставою для терміна „емотивна лексика“ може слугувати категорія емотивності, яка до цих пір має дискусійний характер, оскільки недостатньо вивченні відмінності емотивності від емоцій.

Емоції – це універсальна категорія, що перебуває на стику психології й мови. На лексичному рівні емоції трансформуються в емотивність, у зв’язку з чим емоція кваліфікується як категорія психологічна, а емотивність – як категорія мовна. Емотивність як інваріантна сема в лексичному значенні слова реалізується у двох антонімічних варіантах: „схвалення“ (позитивна емоційність) / „несхвалення“ (негативна емоційність).

Визначення сутності емотивів у мові передбачає дослідження іншого феномена, на якому вони ґрунтуються, – самих емоцій. У нашій роботі термін „емоція“ має узагальнене значення – це всі психічні переживання людини – афекти, почуття, стани. Вибір терміна „емоція“ зумовлений мовознавчою традицією, оскільки саме йому надають перевагу автори більшості наукових філологічних праць.

Для визначення належності тих чи інших лексичних одиниць до класу емотивів необхідно, на нашу думку, застосовувати два підходи: психологічний, за якого емоційність є властивістю суб’єкта (людини), та лінгвістичний, що припускає розгляд емоційності як властивості звукової одиниці. Із психологічного погляду емоційна вмотивованість лексики зумовлюється особистісною емоцією суб’єкта, яка виражається паралінгвістичними засобами (міміка, жести); лінгвістичне ж розуміння емоційності полягає в тому, що вона (умотивованість) притаманна самому слову і є невід’ємним компонентом його значення.

Наявність емотивного компонента в лексичному значенні є основним критерієм його належності до емотивів. Емотивний компонент – результат опосередкованого відображення взаємодії емоції та оцінки, емоції як психічного переживання суб’єктом свого ставлення до навколишнього світу й оцінки як результату цього процесу.

Загалом емоційна лексика сучасної німецької мови представлена такими категоріальними типами: іменники-емотиви, прикметники-емотиви і дієслова-емотиви. Емотиви різної категорійної належності утворюють адекватні семантичні класи, які складають основний фонд емотивного вокабуляра німецької мови: 1) лексичні одиниці з емоційним компонентом у денотативній частині значення (lieb, freundlich); 2) лексеми, у конотативному значенні яких емоційний компонент сполучений з іншими компонентами: а) лексеми з експресивним компонентом (ekelhaft, furchterregend); б) лексеми з образним компонентом (Schatz, Fuchs, Gans, Engel).

Підставою для адекватного аналізу емоційно-оцінної лексики є теорія лексичного значення слова і, зокрема, питання, пов’язані з визначенням самого поняття емотивного значення слова, семантичної структури слова, конотації та її компонентів.

Залежно від парадигматико-синтагматичних властивостей мовного знака конотація може бути або інгерентною, або адгерентною; вона, як правило, вторинна відносно денотативної частини значення; конотативна частина лексичного значення більш динамічна порівняно з денотативною. Конотація слова – комплексне утворення, яке потенційно містить емоційний, оцінний, експресивний, образний, стилістичний компонент.

До найбільш типових співвідношень конотаційних компонентів у семантичній структурі лексичного значення на рівні емотивності належать співвідношення емоційного й експресивного, емоційного та стилістичного, емоційного й образного. Емоційний та експресивний компоненти в значенні слова припускають існування один одного, водночас вони диференціюються за своїм змістовим наповненням, оскільки онтологічно походять від різних категорій на рівні реальної дійсності – „емоції“ та „експресії“. Змістове наповнення емоційного компонента складає вираження емоцій, почуттів; експресивного компонента – сила, виразність почуттів, переживань.

Дослідження дає підстави для висновку щодо недоцільності розгляду емоційного й оцінного компонентів як окремих, незалежних один від одного, елементів значення слова, оскільки вони є об’єктивним відображенням взаємодії емоції та оцінки на рівні реальної дійсності.

Емоційність може бути як елементом денотації, так і конотації слова. Методи її експлікації визначаються репрезентацією в семантичній структурі значення тих чи інших лексичних одиниць. Найбільш поширеним методом експлікації є метод опозицій, причому опозиції можуть утворюватися як на рівні слів (емоційно забарвлене слово протиставляється нейтральній або ж полярній мовній одиниці), так і на рівні семем у рамках семантеми однієї лексеми (денотативна семема протиставляється конотативній). Емоційний компонент характеризується семантичною гетерогенністю, яка проявляється, в основному, в різноманітності відображуваних ним типів емоцій та оцінок. Підставою для оцінки можуть бути когнітивні (інтелектуальні, логічні), психологічні, морально-етичні, естетичні, правові та інші критерії. Емоційні компоненти, представлені у значенні різних груп слів, диференціюються за своїм змістовим наповненням, джерелом якого є різноманітні емоції людини.

У другому розділі – „Типи емоційної лексики сучасної німецької мови“ –детально описано емоційну лексику за частинами мови; обґрунтовано поділ емотивів на основні лексико-семантичні групи, принципи категоріально семантичної типологізації; наведено кількісно-якісні співвідношення емотивних лексем, зроблено спробу обґрунтування існуючої диспропорції представлення емоцій у мові.

У лексико-семантичній системі сучасної німецької мови емоційна лексика представлена іменниками, прикметниками та дієсловами, які утворюють велику кількість різноманітних семантичних типів і підтипів (нечисленні прислівники в нашому дослідженні розглядались разом з прикметниками).