ЗАЙМЕННИК У ВІРШОВАНИХ ТЕКСТАХ АМЕРИКАНСЬКОЇ ПОЕЗІЇ: КОГНІТИВНО-СЕМІОТИЧНИЙ ТА ЛІНГВОСИНЕРГЕТИЧНИЙ АСПЕКТИ

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

   У вступі обґрунтовані вибір теми дисертації, її актуальність, новизна, теоретичне значення, практична цінність, мета й завдання роботи, визначені методи дослідження, сформульовані робоча гіпотеза й основні положення, що виносяться на захист.

        У першому розділі “Теоретичні засади дослідження класу займенників” з метою обґрунтування власного підходу до дослідження класу займенників у віршованих текстах американської поезії поданий критичний аналіз поглядів на займенник як частину мови, які формувалися ще з часів античності. У ході дослідження встановлено, що кожна наукова парадигма підкреслює домінантні чинники, за яких займенник виділяють в окремий частиномовний клас.

        Згідно із синтаксичним підходом, частини мови ототожнюються з членами речення, тобто приналежність слова до тієї чи іншої частини мови визначається його синтаксичною функцією у реченні (Л. Блумфільд, О.П. Суник, Л. Теньєр). У контексті нашої роботи ідеї, розроблені представниками цього напряму, дали поштовх до вивчення функціональних особливостей займенникових одиниць з урахуванням їх найближчого оточення у віршованих текстах американської поезії. Дослідження функцій займенників у поетичному тексті розкрило їх здатність функціонувати так само як іменники або прикметники, що, у свою чергу, засвідчило схильність займенників до функціональної переорієнтації (А.Е. Левицький).

        Морфологічний підхід використовується для зарахування слова до певного розряду на основі його формальних ознак (Ch. Fries), які мають вираження у системах відмінювання, флексіях (Ю.О. Карпенко). На відміну від давньоанглійської та середньоанглійської мов, в англійській мові сучасного періоду морфологічний критерій до виокремлення займенників поступово втратив свої позиції, оскільки в новоанглійському періоді займенник був позбавлений багатьох морфологічних ознак. Ураховуючи найбільш помітні особливості займенників, зазначимо, що ці одиниці вважалися словами з формальними аномаліями як у класичних мовах (В.М. Алпатов), так і в сучасній англійській мові (напр., різниця між відмінками: he - him, they - them, або неправильне утворення множини: he, she - they, that - those (О. Єсперсен)). Такі аномальні морфологічні явища, відзначені лінгвістами, слугують підґрунтям для пошуку й дослідження нетрадиційно утворених займенникових одиниць у віршованих текстах американської поезії. У ході нашого дослідження було помічено, що в поетичному тексті займенники набувають функцій інших частин мови через додавання суфіксів та закінчень, які властиві іменникам, прикметникам тощо (напр., someones, everyones, oneful, youful, nothingness).

        Семантичний підхід до розподілу слів на класи базується на особливостях значення тієї чи іншої одиниці. Такий підхід у визначенні займенника як частини мови є найбільш суттєвим для нашого дослідження. Наявність у займенників постійного граматичного і варіативного референційного, контекстуального значення відзначається багатьма вченими (О.М. Вольф,    К.Є. Майтинська, О.В. Падучева, О.В. Петрова, О.М. Селіверстова), ідеї яких є принциповими для нашого дослідження. Оскільки ми вивчаємо “поведінку” займенника у поетичному тексті, зазначимо, що саме залежно від контексту займенники здатні набувати семантичного розширення.

        У контексті нашого дослідження застосування когнітивно-семіотичного підходу до аналізу властивостей займенникових одиниць у поетичному тексті пояснюється семіотичною природою самої когніції (А. Ченкі), а власне когнітивний підхід нерозривно пов’язаний із семіотичним і є логічним продовженням останнього.

Залучення когнітивного підходу (О.С. Кубрякова) до аналізу класу займенників у поетичному тексті слугує основою для пояснення таких властивостей займенників, як здатність до накопичення, зберігання та передачі інформації. На когнітивному рівні займенник у поетичному тексті постає як номінативна одиниця, що здатна до багатошарового й асоціативного наповнення, і набуває таких значень, які є неможливими у повсякденному мовленні, оскільки поетичному мовленню властиві численні контекстуальні зв’язки. Так, вживання займенника she в однойменному поетичному тексті       Р. Уїлбера без вказівки на антецедент свідчить про можливість варіантних підстановок, які виявляються за різних контекстних умов. Зокрема, значення “жіноче начало” вилучаємо з наступного фрагменту: What was her beauty in our first estate / When Adam’s will was whole / Appeared the gift and creature of his king. Займенник she втілює значення “Земля” у наступному фрагменті: She so partook of water, light and trees. Значення “природа” актуалізується через вживання займенника  she у наступному рядку: But then she changed, and coming down amid / The flocks of Abel and the fields of Cain. Широке значення слова “захисниця” розкривається у такому описі: She cupped her patient hand for attributes […] And shed her honor on the fields of war […] Her shadow like a dark ogival door. Властивість займенника, що полягає у набутті ним різних референтних значень у певному контексті свідчить про синкретизм, основною ознакою якого є реалізація різних смислів слова і форми в одному контексті (Л.В. Зубова). Аналіз фактичного матеріалу, свідчить про те, що у кожному з поетичних текстів актуалізується лише частина потенційних значень займенника. Реалізація всього арсеналу значень в одному тексті неможлива, оскільки в думці інтерпретатора спливають лише ті аналогії, що є актуальними у конкрентому контексті.

Згідно із семіотичним підходом, у рамках якого досліджується знакова природа займенників, останні належать до індексальних знаків, утім, функціонуючи в поетичному тексті, займенникові одиниці набувають властивостей, характерних іконічним знакам та знакам-символам. У поетичному тексті такі знакові особливості займенників сприяють тому, що вони можуть заміщувати об’єкти, ситуації і цілі історії. Так, наприклад, займенник першої особи однини I, що найчастіше вживається у текстах американської поезії, і за своєю формою нагадує відскановану “одиницю” (1), яка асоціюється з одинокістю та індивідуальністю особистості, демонструє єдність форми і змісту мовленнєвого знаку.

У другому розділі “Функціонування займенників у поетичному мовленні” доведено, що своєрідність займенників в американському поетичному мовленні зумовлена їхніми функціональними властивостями, які значно відрізняються від функцій, притаманних займенникам у повсякденному мовленні. До основних функцій займенників у поетичному тексті відносимо: текстотвірні, світотвірні та образотворчі.

Текстотвірні функції займенників реалізуються через їх потенційну здатність впливати на текст як цілісне структурне утворення та бути одним із засобів, що сприяють актуалізації цілої низки текстових категорій, таких як інтегративність (цілісність і зв’язність), установка на читача, художній час і простір, підтекст (І.Р. Гальперін, В.А. Кухаренко, З.Я. Тураєва). Так, категорія інтегративності, що проявляється у здатності тексту функціонувати як єдине ціле (О.П. Воробйова) має два основні аспекти: цілісність і зв’язність. Когерентність (зв’язність) поетичного тексту забезпечують засоби когезії (cohesive links) (R. Dirven, M. Verspoor), серед яких є особові (I, you, we, he, she, it, they), присвійні (my, your, our, his, her, its, their) та вказівні (this, that, these, those) займенники, що вживаються як анафорично (при співвіднесенні з попереднім фрагментом тексту), так і катафорично (при співвіднесенні з наступним фрагментом тексту). Заперечні (nobody, nothing, none, neither, no one), неозначені (anybody, anything, anyone, any, some, someone, something, somebody, one) та питальні (what, which, who, whose) займенники менш важливі для формування структури зв’язності тексту. Вони здебільшого виконують випереджальну (катафоричну) функцію і є засобом розгортання тексту. Роль займенників у реалізації цілісності поетичного тексту полягає у забезпеченні смислової єдності шляхом поєднання окремих частин тексту. Завдяки потенційній ролі слів-замінників займенники дозволяють уявити окремі фрагменти тексту у стислому вигляді, уникаючи повторів, що сприяє реалізації  зв’язності поетичного тексту. Наприклад: Love is not all: it is not meat nor drink (E. Millay). Займенник it, виступаючи словом-замінником, виконує функцію повторної номінації і грає анафоричну роль у поетичному тексті.

Крім впливу на цілісність і зв’язність, займенники сприяють композиційній організації поетичного тексту. Наприклад, у загадковій баладі  Е. Рoбінсона  під назвою “Luke Havergal” у першій строфі героїня говорить про себе у третій особі (“she will call”), у третій строфі – від першої особи (“I come to tell you…”), і в останній, четвертій – знову від третьої особи (“she will call”). Такий перехід від третьої до першої особи і знову до третьої пов’язаний з проблемою композиції ліричного поетичного тексту. Займенник третьої особи (she) тут виконує функцію рамки, а займенник першої особи (I) композиційно виступає центром симетрії поетичного тексту.

У реалізації такої текстової категорії, як установка на читача, саме займенники виступають засобами художнього впливу на читача. Це відбувається через використання особових, присвійних, указівних займенників як у прямому зверненні (експліцитне вираження установки на читача), так і в непрямому зверненні до читача з урахуванням того, що йому відомі події, реалії, факти (імпліцитна реалізація установки на читача). Аналіз функціональних особливостей займенників у поетичному тексті дозволив виокремити таку їх ознаку, як здатність виступати засобами створення інтимізації (А.В. Корольова), що наближають поета до читача. Інтимізуючі звернення з використанням особових займенників (особливо I та you) сприяють встановленню, налагодженню та підтримці контакту з читачем. Наприклад: I have told you in another poem, whether you’ve read it or not / About a beautiful place the hard-wounded / Deer go to die in (R. Jeffers).

Вказівні займенники this, that, these, those забезпечують актуалізацію категорії художнього простору і часу шляхом фіксації точки зору оповідача у такий спосіб, що можна здогадатися про місце, з якого ведеться оповідь. Місце оповідача при цьому може збігатися з місцем перебування певного героя поетичного тексту. Так, наприклад, у поетичному тексті А. Макліша “Empire Builders” завдяки вживанню вказівного займенника this стає зрозуміло, що репортаж ведеться з того місця, де відбувається подія (екскурсія): […] This is The Making of America in Five Panels: / This is Mister Harriman making America […] This is Commodore Vanderbilt making America […] This is J.P. Morgan making America / This is Mister Mellon making America […] This is the Bruce is the Barton making America (A. MacLeish). Займенник this у цьому фрагменті вказує не лише на місце події, а й на час, оскільки багаторазове вживання займенника this передає повторюваність сцени, що описується, протягом цілого періоду часу, підкреслюючи таким чином її типовість. Час при цьому наче зупиняється, оскільки він зображений не через дію, що послідовно розвивається, а у вигляді циклічного повторення займенника this.

Дослідження ролі займенників в американських поетичних текстах дозволило виявити приховані смисли, актуалізовані займенниками. Так, наприклад, у тексті Р. Уоррена “Original Sin” вживання займенника it (its) понад два десятки разів впливає на підтекст твору: Nodding, its great head rattling like a gourd […] It fumble your door before it whimpers and is gone (R. Warren). Зміст тексту вказує на те, що займенник it експлікує значення першорідного гріха, що є особистим психологічним комплексом, який переслідує героя протягом усього його життя. Роль займенника у розкритті імпліцитного смислу полягає у тому, що він втілює приховану ідею, яка спонукає читача до роздумів, до відкриття нових  смислів.

Світотвірні функції займенників у поетичному тексті пов’язані з їх здатністю відтворювати текстові світи. У роботі крізь призму функціонування займенників розкриваються механізми відтворення реального і вигаданого світів, що характеризуються міметичним і дієгетичним способами художнього відображення дійсності. Міметичний спосіб відображення дійсності дозволяє розглядати займенники як такі, що співвідносяться з реальними образами, які відповідають дійсності. Так, С. Плат у своєму поетичному тексті “Lady Lazarus”, який вона написала, коли їй було 30 років, розповідає про те, що кожні десять років у її свідомості ніби помирає попереднє “я” і народжується нова людина: I have done it again / One year in every ten / I manage it – / A sort of walking miracle, my skin / Bright as a Nazi lampshade / My right foot  (S. Plath). Біографічні моменти С. Плат підтверджують, що вона насправді була німкеня по батьковій лінії, а тому відчувала відповідальність за мільйони жертв другої світової війни й ототожнювала себе з ними. Тож, “я” (І) Сільвії Плат перероджується так само, як душі загиблих у війні. Факти з життя С. Плат проектуються на образ жінки, яка існує у текстовому світі й позначена займенником І. Поетична реальність у згаданому фрагменті розкривається як справжня історія, що є підтвердженням міметичного зображення. Дієгетичний спосіб відображення дійсності, що характеризується поєднанням правди і вимислу (З.Я. Тураєва, Н.В. Ярова), передбачає використання займенників для посилання або вказівки на образи, символи і цілі ситуації, які виникають через творче осмислення реальності, що зумовлює певні трансформації, модифікації, неоднозначність семантики займенників. Це, зокрема, відбувається у поезії      Е. Дікінсон: He questioned softly “Why I failed”? / “For Beauty”, I replied – / “And I – for Truth – Themself are One – / We Bretheren, are”, He said –  (E. Dickinson). У наведеному прикладі автор створює аналогію між двома художніми світами – “світом Краси” (“Beauty”) і “світом Правди” (“Truth”), і підкреслює, що ці два світи є одним цілим. Ліричний герой і його “компаньйон” асоціюються з Красою і Правдою, що єднає їх. Займенники у цьому випадку грають об’єднувальну роль: I (Beauty) + He (Truth) = We (Bretheren) та вказують на дієгетичний спосіб відображення дійсності.

У реферованому дослідженні серед основних світотвірних ознак займенників виділяються такі, що сприяють реалізації основних принципів світопобудови, а саме – антропоцентризму, антропоморфізму, антропокосмізму, згідно з якими визначається місце людини у зовнішньому світі.

Прикладом втілення антропоцентричного принципу світопобудови крізь призму функціонування особового займенника I слугує поетичний текст          К. Сендберга “I Am the People, the Mob”. Людина, позначена займенником I, виступає центральною фігурою Всесвіту. Завдяки функціонуванню займенника у поетичному контексті спостерігаємо переломлення світу крізь свідомість індивіда, оскільки цей світ стає настільки багатогранним, що через займенник I втілюється людська індивідуальність, яка починає роздрібнюватися і виявлятися тотожною народові, юрбі, натовпу, винахідникові, спостерігачеві, свідкові подій.

Згідно з принципом антропоморфізму людина і природа виступають як єдине ціле. Антропоморфний характер порівняння людини з природою простежується у випадках, коли через займенник першої особи передається образ людини, яка асоціює себе з рослинами, тваринами тощо. Наприклад:         I stood still and was a tree amid the wood (E. Pound). У наведеному прикладі займенник I втілює образ людини й природи (дерева) одночасно. Тіло людини асоціюється зі стовбуром дерева, а місце, де знаходиться людина асоціюється з місцем, де посаджене дерево. Так само, як і дерево стоїть посеред лісу і спостерігає за тим, що відбувається навкруги, так і людина, будучи центром Всесвіту, є свідком усіх подій, що відбуваються навколо неї.

Згідно з принципом антропокосмізму, людина й навколишній світ є рівноправними складниками Всесвіту, і тому вживання займенників на позначення людини сприяє розкриттю образу всього людства і кожної окремої людини, що є своєрідною проекцією однієї особи на кожного, хто її оточує. Так, у поетичному тексті У. Лоуенфелса “I Belong” відбувається переміщення акценту з людини, позначеної особовим займенником I, на всі поняття навколишньої дійсності, що є характерною рисою антропокосмізму. Займенник I, що постійно повторюється в тексті, вказує не лише на особу автора, але й на образ усього людства і кожної окремої людини.

Для відображення внутрішнього світу людини в поетичному тексті найчастіше використовується прийом розповіді від першої особи завдяки використанню займенника I. У таких поетичних текстах вживання займенника першої особи розкриває внутрішній стан особи, її переживання, замкненість у власному “я”, відчуженість. Так, у поетичному тексті Е. По “The Raven” використання великої кількості займенників I, me, my сприяє розкриттю внутрішнього світу героя, уяви про самотність, тугу, печаль, безутішність. У такий спосіб автор підкреслює відмежованість героя від зовнішнього світу. За займенником I стоїть відчуття таємничості, відчай, страждання, страх героя, пов’язаний із втратою коханої.

Образотворчі функції  займенників у поетичному тексті пов’язані з гендерним аспектом відтворення позначених ними сутностей, що уможливлює передачу характеру образів, надання їм ознак мужності і/або жіночності. На відміну від слов’янської культури, де слово “смерть” отримує жіночі асоціації, в американській культурі СМЕРТЬ мислиться як уособлення чоловічого образу. В поетичних текстах у 75% випадках СМЕРТЬ актуалізовано займенником чоловічого роду (he), у 20% випадків СМЕРТЬ ототожнюють з ЖІНКОЮ (через використання займенника she), і лише у 5% випадків на позначення СМЕРТІ використовується займенник середнього роду (it), що було б цілком природньо з огляду на те, що СМЕРТЬ є абстрактним поняттям. Образ СОНЦЯ об’єктивується у 80% випадків займенником чоловічого роду (he), і лише у 20% – займенником середнього роду (it). Кількісний аналіз, застосований у дослідженні образотворчих функцій займенників в американських поетичних текстах, свідчить про те, що вибір займенника на позначення того чи іншого образу є соціально маркованим і культурно зумовленим.

Образотворчі функції займенників проявляються й у втіленні образів автора та ліричного героя поетичного тексту. Специфіка такого тексту сприяє тому, що не завжди образ автора передається через використання займенника першої особи однини  (I). Це зумовлено різницею у способах осмислення, а отже, різною категоризацією тих аспектів особистості мовця, які він розглядає як найбільш значущі при здійсненні референції до самого себе. Наприклад:        I was a boy when I heard three red words (C. Sandburg). Рядок з поетичного тексту К. Сендберга ілюструє стандартний спосіб зображення мовця як особи, яка безпосередньо виступає суб’єктом висловлення. В іншому прикладі замість звичного займенника першої особи однини  (I) вживається займенник другої особи однини (you): When I see birches bend to left and right / Across the lines of straighter darker trees,/ […] / You’d think the inner dome of heaven had fallen       (R. Frost). Використання займенника you профілює уявний образ мовця в межах його особистого простору. У цьому випадку індивід, якого можна спостерігати реально або уявно (you), є більш концептуально значущим, ніж уявлення індивіда як єдиного цілого (I). Крім того, використання займенника you свідчить про зміну перспективи зображення (R. Dirven, M. Verspoor,              Б.А. Успенський), що вказує на факт спостереження об’єкта збоку, очима особи, яка знаходиться на певній відстані від свого власного уявного образу як об’єкта спостереження. У поетичному тексті мають місце й варіанти використання зворотнього займенника myself замість нормативного I: I myself am hell (R. Lowell); Myself as old as universe  (A. Ginsberg); MYSELF and mine gymnastic ever (W. Whitman). Вживання займенників I і myself, MYSELF і mine, на нашу думку, вказує на те, що існує межа між суб’єктом дії та сферою його внутрішніх переживань і емоцій, тією областю його “я”, що виражена займенником  myself. Використання займенника першої особи множини (we) замість першої особи однини (I) у поетичному тексті пояснюється наявністю збірного (або колективного) суб’єкта. Як приклад, згадаємо рядки з поетичного тексту Е. Дікінсон: We never know how high we are / Till we are asked to rise      (E. Dickinson). У цьому прикладі форма множини пов’язана із втіленням в образі автора всього навколишнього світу: покоління людей, що існує в реальному часі й у реальному просторі.