ІНСТИТУЦІЙНИЙ КОМУНІКАТИВНИЙ ПРОСТІР НІМЕЧЧИНИ (фахова мова економіки) : ИНСТИТУЦИОННОЕ коммуникативное пространство ГЕРМАНИИ (профессиональная речь экономики)

Краткое содержание

У вступі обґрунтовано вибір теми, об’єкта, предмета дослідницьких розвідок, визначена актуальність, наукова новизна, теоретична і практична значущість, встановлено основну мету і завдання, висвітлені методологія дослідження та низка методів наукового аналізу, викладено положення, що винесені на захист, представлено мовний матеріал, його джерела, структуру, викладено основні вихідні положення та наукову гіпотезу.

У першому розділі дисертації "Теоретико-методологічні основи дослідження мовленнєвої комунікації у сфері інституційної економічної діяльності Німеччини” висвітлені головні теоретичні тези, дослідження яких базується на ґрунтовному аналізі лінгвістичних і міждисциплінарних передумов розвитку теорії комунікації та відповідного сучасного мовного матеріалу.

Інтерес гуманітарних наук до проблем функціонування та розвитку фахової комунікації пояснюється вагомим впливом професійної діяльності людини на життя суспільства. Професійне спілкування є сталим елементом загально-людської культури, яка відображає норми комунікативної поведінки, моральні цінності, моделі інтерактивної взаємодії тощо. Фахову мову економіки можна уявити як функціональну систему, що має своє еволюційне призначення у сфері економічної діяльності. Центральне місце у цій системі посідають фахові терміни та стильові ознаки різних типів текстів, жанрова специфіка яких зумовлена низкою екстралінгвістичних чинників. Головний із них – сфера діяльності, у якій відбувається професійно спрямоване спілкування. Інші – типи змістів, умов, форм викладу (усна, писемна, віртуальна) та характер комунікації (приватний або інституційний) – складаються під впливом взаємодій основних галузей людської діяльності, зокрема предметно-практичної та практично-теоретичної економічної. Істотну роль у дослідженні функціональної природи мовних феноменів відіграє діяльнісний підхід до вивчення мовленнєвої комунікації у сфері економічної діяльності (О.М. Леонтьєв, S. Jäger). Цей підхід дає можливість дослідити основні етапи її еволюції та встановити чинники, що впливають на формування спільних та суспільно-значущих зразків комунікативної поведінки суб’єктів у галузі інституційного економічного спілкування. У межах цього підходу акцент робиться на визначенні місця професійно спрямованої та наукової практично-теоретичної мовленнєвої діяльності мовців у системі інших типів діяльності людини, що сприяє розумінню феномену комунікативного оточення та нерозривності мовленнєвої комунікації професійної спрямованості в системі професійно-предметних та наукових знань мовця, єдності когнітивної та предметно-практичної діяльності (О.В. Соколов, В. Дильтей).

Взаємодія професійно спрямованої та наукової практично-теоретичної мовленнєвої діяльності мовців створює професійно спрямоване комунікативне середовище. Залежно від мотивованого та тематизованого комунікативного наміру інституційні та індивідуальні суб’єкти цього комунікативного середовища створюють та сприймають мовлення відповідних жанрів, застосовуючи комунікативні стратегії й тактики. У процесі лінгвістичної рефлексії комунікативних феноменів увага зосереджена на цілісному розгляді предметно-практичної та професійно-спрямованої комунікативної діяльності мовців, яка фокусує пріоритети функціонального дослідження комунікативних явищ з погляду гносеології. Це дає можливість розкрити головні змісти економічного спілкування як нерозривну частину сув’язі культури та світогляду.

Істотним аспектом функціонального дослідження мовленнєвої комунікації є не тільки вивчення сьогоденного розмаїття мовленнєвої діяльності людини у сфері економічної діяльності, але й діахронічний аналіз мовних даних, які засвідчують те, як відбувалось історичне засвоєння найважливіших понять із галузі економічної діяльності, а також відповідних до неї жанрових форм. Періодизація шляхів становлення інституційного комунікативного простору є певною даниною традиції збереження системного характеру дослідження, яка передбачає необхідність поєднання діахронічних методів дослідження із синхронічними (О.О. Потебня).

Суспільно-історична періодизація розвитку мовленнєвої комунікації у сфері економічної діяльності має свою традицію дослідження. Як першорядні критерії у відповідних діахронічних дослідженнях виступають:

а)  виявлення основних галузей комунікації у сфері економічної діяльності, в яких формується основний лексичний склад професійно спрямованої мови, наприклад, мова ранньокапіталістичної торгівлі (frühkapitalistische Handelssprache), мова підприємництва (Unte ehmenssprache), мова у промисловості (Industriesprache), мова виробничого програмування (unte ehmerische Programmierungssprache), мова виробничого консультування (Unte ehmensberatungssprache), мова віртуальної торгівлі (E-Commerzsprache);

б)  основні шляхи термінологічного збагачення німецької мови за рахунок запозичень з інших європейських мов у контексті посилених періодів міжмовних контактів.

Проблема лінгвістичного опису мовних феноменів у галузі фахового спілкування попереднього часу ускладнюється через істотну обмеженість джерел економічного змісту. Німецькомовні першоджерела засвідчують факти існування професійної комунікації в Німеччині від початку X сторіччя, і пов’язані вони з історією розвитку активних торговельних відносин поміж германськими народами. Також і наступного періоду – до XV–XVI сторіч – мовленнєва комунікація у сфері економічної діяльності Німеччини проваджена була переважно латиною, а до XIX сторіччя зазнавала потужного впливу французької мови. Автономне становлення професійно спрямованої мови у сфері економічної діяльності в Німеччині – як предмета дослідження – розпочинається з другої половини XIX сторіччя, що засвідчують процеси замін чужомовних економічних термінів на німецькомовні, а також помітне зменшення кількості засобів мовного етикету, якими була перевантажена ділова німецька мова. З часу посиленого розвитку економічних зв’язків Німеччини за урядування Отто фон Бісмарка мовленнєва комунікація у сфері економічної діяльності істотно збагачується новою економічною семантикою, а також стилістичними та риторичними засобами; з’являються нові ділові жанри, здебільшого рекламного характеру.

Перший етап активного розвитку професійно спрямованих галузей спілкування припадає на добу стрімкого економічного піднесення Німеччини, передусім від 1871 до 1933 року. Вперше від часу об’єднання Німеччини розпочинається посилена популяризація економічних знань, що відобразилося у німецькомовних виданнях з питань провадження торговельних переговорів та ділової документації, а також у засобах масової інформації економічної спрямованості (G. Bohn, F. Kluge). Прикметним у цьому періоді став 1913 рік, коли комерційні організації Німеччини випрацювали уніфіковану систему офіційного діловодства, яка вимагала від суб’єктів інституційного економічного спілкування стислого викладу та стилістичної виразності. Фахова мова економіки цього періоду суттєво збагачується термінами з гуманітарних та природознавчих галузей.

По Першій світовій війні у німецькій мові відбуваються загальні значущі семантичні трансформації в лексиці, пов’язані зі збільшенням кількості лексичних різновидів для негативно-метафоричного мовного відображення економічних процесів. Особливою галуззю у цих трансформаціях були газетні матеріали, через які до німецької мови з ділянки економічної діяльності додалося, зокрема, чимало таких екзистенційних концептів, як ХВОРОБА, ЕПІДЕМІЯ, СМЕРТЬ. Активні намагання економічних інституцій Німеччини відновити свої зовнішньоекономічні зв’язки сприяли збагаченню німецької мови переважно на англомовні економічні терміни (F. Dessauer, E. Messing). Однак її серйозний розвиток унаслідок втручання націонал-соціалістської ідеології в мовну політику було перервано від 1933 року і до закінчення Другої світової війни.

Другий етап активного розвитку мовленнєвої комунікації у сфері економічної діяльності припадає на післявоєнний період.

Істотні науково­технічні зміни того часу сприяли збагаченню економічної терміносистеми. Основними аспектами їхнього розвитку є:

• граматичний аспект (збільшення чисельності економічних номінацій та їхніх дериватів);

• логічний аспект (ускладнення логічних зв’язків між різними економічними поняттями);

• фаховий аспект (розширення класифікування економічних понять).

Головним шляхом збагачення німецької економічної терміносистеми стає вживання в ній широкої низки англіцизмів, що мало за характерні наслідки таке:

• смислове збагачення економічних значень у німецькій мові;

• збагачення можливостей модифікації слів, наприклад, за допомогою деривативних афіксів;

• утворення нових англомовних абревіатур.

Розвиток економічної термінології також пов’язаний із виникненням у повоєнній Німеччині низки нових галузей економіки та інституційних форм спілкування, що зумовило помітне збільшення кількості субмов і терміносистем. У цей час також спостерігалося активне проникнення економічних термінів до суспільно­політичної мови (“бізнес”, “державні фінанси”, “маркетологія”, “менеджмент”).

Третій етап активного розвитку мовленнєвої комунікації у сфері економічної діяльності позначений активізацією мовних контактів унаслідок глобалізації та засвоєння лінгвістикою набутків інших гуманітарних та природознавчих дисциплін. Розвиток нових субмов (unte ehmerische Programmierungsprache, E-Börsensprache, amtliche korporative Sprache, Eurosprache etc.) засвідчує, що економічна терміносистема німецької мови є широко репрезентована й у неекономічних типах дискурсу та стала застосовуватись як інструмент організації, управління й маніпулювання у важливих ділянках суспільно-економічного життя.

Еволюція лінгвістичних та міжнаукових здобутків у галузі дослідження фахової мови економіки надала пріоритетного статусу вивченню “екзистенційного контексту” феноменів фахової комунікації (G. Wazel), що набуло відображення у поняттях комунікативного простору та його різновидів у системі інституційного спілкування.