ФУНКЦІОНАЛЬНО-СЕМАНТИЧНА КАТЕГОРІЯ МОЖЛИВОСТІ В КЛАСИЧНІЙ ПЕРСЬКІЙ МОВІ (на матеріалі “Шагнаме” Фердоусі)

Краткое содержание

У вступі обґрунтовується актуальність дослідження, визначається його мета і завдання, наукова новизна, теоретичне і практичне значення, об’єкт і предмет дослідження, подаються методи і апробація роботи, окреслюється зв’язок дисертації з іншими темами та проблемами.

У першому розділі “Функціонально-семантична категорія можливості як об’єкт лінгвістичного дослідження” з’ясовуються концептуальні характеристики модальності (та її складової – можливості), визначається місце категорії можливості в структурі категорії модальності, обґрунтовується сутність категорії можливості, окреслюються виділені в лінгвістиці типи ситуацій можливості, визначаються різнорівневі засоби вираження категорії можливості, зв’язки та відмінності між ними.

У підрозділі 1.1. “Статус, структурні та семантичні особливості ФСК можливості як модальної категорії” з’ясовується місце категорії можливості в категорії модальності, її взаємозв’язок з іншими модальними і немодальними характеристиками, обґрунтовується поділ можливості на суб’єктивну і об’єктивну, на основі аналізу лінгвістичної літератури виділяються категоріальні ситуації можливості, враховуючи які буде здійснено структуризацію можливості в “Шагнаме”.

Семантичну функцію категорії модальності становлять відношення змісту висловлювання до дійсності в плані реальності / ірреальності; відношення мовця до висловлювання в плані оцінки його достовірності / недостовірності; відношення між об’єктом дійсності та його ознаками в плані можливості, необхідності, бажаності. Протиставлення висловлювань за характером їх комунікаційної спрямованості, протиставлення за ознакою ствердження – заперечення, емоційна і якісна оцінка змісту висловлювання лежать за межами категорії модальності.

Зазначимо, що погляди мовознавців співпадають тільки стосовно тих модальних значень, які розташовані на двох крайніх полюсах категорії модальності – значень реальності і нереальності, значення ж можливості, необхідності, волевиявлення, припущення, сумніву, бажаності тощо відносять то до реальних, то до нереальних, то до таких, які розташовані по шкалі зменшення ступеня відповідності модального значення реальності до протилежного полюсу – нереальності. Найбільш поширеною є думка про приналежність категорії можливості до категорії потенційності, яка відображає динаміку зв’язків реальності з ірреальністю. Категорію об’єктивної можливості ми розглядаємо як потенційну категорію, яка залежно від конкретної ситуації може бути як реальною, так і гіпотетичною.

Семантична ознака “можливість” безпосередньо входить до складу двох модальних характеристик, які тісно пов’язані між собою: “оцінка мовцем достовірності висловлювання”, від якої слід відділити емоційно-експресивну, і “якісна оцінка мовцем змісту судження і відношення між об’єктом дійсності та його ознаками”, яка хоча і є самостійною модальною характеристикою, проте тісно пов’язана з категорією реальності-ірреальності як центральною модальною категорією. Саме тому ми виділяємо об’єктивну можливість (вказує на існування потенційного зв’язку між об’єктом і його ознакою: суб’єкт здатен здійснити певну дію або суб’єкт має можливість здійснити певну дію; мовцеві відомі детермінуючі фактори, які обумовлюють реалізацію потенційної ситуації) і суб’єктивну можливість (вказує на ставлення мовця до достовірності певної події: у мовця немає достовірних знань про предметну ситуацію і він може лише припустити наявність зв’язку між суб’єктом і ознакою).

При розгляді категорії об’єктивної можливості ми структуруватимемо її на зовнішню (детермінована обставинами) і внутрішню (детермінована властивостями самого суб’єкта). Інші ознаки розглядаються як додаткові, факультативні при аналізі кожної конкретної модальної ситуації. Такими ознаками є умови реалізації певної ситуації (наприклад, реалізація ситуації залежно від волі мовця чи співрозмовника, детермінованість певної ситуації експліцитно чи імпліцитно тощо), реалізованість / нереалізованість можливості (є можливість реальною, активною, такою, яка буде реалізована за певних умов, чи теоретичною, гіпотетичною) тощо. Також розрізняють набуту (суб’єкт здатен виконати певну дію внаслідок тривалих тренувань: Я вмію плавати) / ненабуту (здатність виконати певну дію є природною здібністю суб’єкта: Він міг годинами розповідати про своє захоплення), актуальну (позначає тимчасовий зв’язок суб’єкта та його ознаки: Він не міг нічого сказати) / узуальну (позначає постійний зв’язок суб’єкта та його ознаки: Він не здатен любити) внутрішню можливість, нефункціональну актуальну: ( зумовлюється ситуацією Тут неможливо пройти), нефункціональну узуальну (зумовлюється об’єктивними обставинами: Від долі не втечеш). функціональну узуальну (зумовлюється суспільними нормами: Ви не можете так вчинити); функціональну актуальну (зумовлюється волею мовця: Ви можете залишити свої ключі в мене) зовнішню можливості.

У підрозділі 1.2. “План вираження категорії можливості в перській мові” на основі аналізу фахової літератури визначаються засоби вираження категорії можливості в перській мові.

Категорія можливості є багаторівневою категорією і включає в себе різнопланові засоби вираження. Суб’єктивна можливість розглядається на лексичному (модальні прислівники) та лексико-синтаксичному рівнях (конструкції з модальними дієсловами). Об’єктивна – на лексико-синтаксичному (лексичному), морфолого-синтаксичному (морфологічному) та синтаксичному рівнях.

Засобом вираження категорії можливості на лексико-синтаксичному рівні є конструкції з модальними дієсловами та предикативними прислівниками, оскільки володіючи самостійним модальним значенням, вони реалізують його лише в складі синтаксичної конструкції. Основним є дієслово ﺘﻭﺍﻨﺴﺘﻦ, яке виражає практично всі відтінки значення можливості (крім можливості, зумовленої морально-етичними нормами) та дієслово ﺸﺎﻴﺴﺘﻦ, яке не може виражати лише внутрішню можливість. Інші дієслова є спеціалізованими засобами вираження певного відтінку модальності.

На морфологічному рівні дієслівні часові форми є недискретним засобом вираження категорії можливості. Оскільки в класичній перській мові форми умовного способу ще не виокремились, основне модальне значення дійсного способу залежно контекстуально-інтонаційних умов, взаємодії категорії виду і часу, а також лексичного значення дієслова-присудка може модифікуватися і виступати у своїх відтінках. Форми теперішнього часу позначають потенційні властивості суб’єкта та потенційну майбутню дію, останнє значення може виражати і форма майбутнього категоричного часу; форма простого минулого часу виражає дію, яку не вдалось здійснити через обставини; форма минулого часу з часткою –е – гіпотетичну можливість / неможливість.

На синтаксичному рівні ми виділяємо питальні конструкції, які, будучи за формою ствердними конструкціями з питальними словами, не відображають значення інформаційної прогалини в знаннях суб’єкта, а виражають значення неможливості виконання дії суб’єктом, зумовлену не лише якостями самого суб’єкта, а й обставинами. Іншими одиницями цього рівня є заперечні конструкції, які, характеризуючи суб’єкта, виражають дію, виконанню якої перешкоджають обставини. Також ми розглядаємо описові порівняльні конструкції та риторичні запитання.

Також ми доводимо, що визначний твір перської і світової літератури “Шагнаме” Фердоусі не просто містить усі граматичні особливості, які властиві для класичної літературної перської мови, а й через свою визначну художню та культурну цінність став певним еталоном літературної мови, справивши значний вплив на її подальший розвиток. Саме тому при розгляді граматичних особливостей класичної перської мови звернення до цього твору цілком виправдане, а висновки щодо закономірностей вживання тих чи інших граматичних чи лексичних засобів, зроблені на матеріалі “Шагнаме” Фердоусі, можуть вважатися правильними щодо мови цього періоду.

У підрозділі 1.3. “Функції засобів вираження категорії можливості в тексті” виділено три типи детермінації можливості як текстової категорії: ситуації (не)можливості, які містять змістово-фактуальну інформацію, або розповідні ситуації (містять повідомлення про факти, події, процеси, які відбуватимуться в навколишньому світі); ситуації (не)можливості, які містять описову інформацію (характеристику героя твору); ситуації (не)можливості, які містить змістово-концептуальну інформацію, або ситуація-роздум) та з’ясовано особливості їх функціонування.

Розповідні конструкції зі значенням можливості / неможливості відіграють важливу роль у творенні як ретроспективних, так і проспективних часових відрізків тексту.

При використанні конструкцій зі значенням можливості / неможливості у тексті Фердоусі може виражатися як потенційна нездатність суб’єкта до дії, так і впевнене ствердження потенційної здатності суб’єкта. Вживання заперечних конструкцій у ролі ствердних, у ролі похвали зумовлене наявністю в конструкції засобів порівняння – чи то з одним героєм чи твариною, що уособлює могутність та силу, чи то зі всіма людьми.

Конструкції зі значенням можливості / неможливості відіграють значну роль у вираженні досить традиційних і універсальних релігійних поглядів Фірдоусі, а саме безмежної могутності Бога і його визначального впливу на людину, визначеності життя людини долею, фатумом, неможливості людини вплинути на своє життя і водночас вихваляння чеснот людини, яких вона повинна дотримуватись.

У другому розділі “Вираження функціонально-семантичної категорії  можливості в класичній перській мові (на матеріалі “Шагнаме” Фердоусі) ” ми розглядаємо наявні в тексті “Шагнаме” ситуації можливості і засоби вираження цих ситуацій.

У підрозділі 2.1 “Засоби вираження суб’єктивної можливості в класичній перській мові” розглядається 5 категоріальних ситуацій.

1. Ситуація сумніву або оцінки ступеня ймовірності події, яка відбудеться (засобами вираження цієї КС є модальні прислівники ﻧﺸﺎﻴﺪ ﻛﻪ і ﺸﺎﻴﺪ ﻛﻪ, а також риторичні запитання).

Так, правитель, вислухавши звинувачення Заріра у тому, що його зять Ґяштасп раб, який втік від іранського царя, задумався:

ﻜﻪ ﺸﺎﻴﺪ ﺑﺪﻦ ﺍﻴﻦ ﺴﺧﻦ ﻜﻭ ﮔﻔﺕ / ﺟﺰ ﺍﺰ ﺭﺍﺴﺗﻰ ﻨﻴﺴﺕ ﺍﻧﺪﺭ ﻨﻬﻔﺕ ‘Можливо (цілком ймовірно), в цих словах, що він сказав, нічого, крім правди, не приховано’ (т. 6, с.59, б.820).

Тобто мовець, сумніваючись у словах співрозмовника, все ж припускає з високою долею ймовірності, що вони правдиві.

2. Ситуація, коли мовець оцінює ступінь доцільності події, яка відбудеться, і висловлює бажання вплинути на її реалізацію (засобами вираження цієї КС є модальний прислівник ﻧﺸﺎﻴﺪ ﻛﻪ і конструкції з модальними дієсловами).

Так, Сіявуш, заради миру в сім’ї, вирішує одружитись лише з дочкою Судабе:

ﻧﺸﺎﻴﺪ ﺑﺟﺯ ﺍﻭ ﻛﻪ ﺑﺎﺸﺩ ﻣﺭﺍ  ‘Неможливо, щоб хтось був моєю, крім неї’ (т.3, с.23, б.293).

Мовець висловлює не лише оцінку дії як неймовірної, а й свій намір будь-якою ціною добитись бажаного.

3. Ситуація, коли мовець оцінює ймовірність певної події у майбутньому (засоби вираження – ﺗﻭﺍﻥ ﺷﺪ, ﻤﮔﺭ , ﺸﺎﻴﺪ ﻛﻪ ).

Посилаючи Рустама на битву з Акван-дивом, цар Хосров його застерігає:

ﺑﺭﻭ ﺧﻭﻳﺸﺗﻦ ﺭﺍ ﻧﮔﻪ ﺩﺍﺭ ﺍﺯﻭﻯ / ﻤﮔﺭ ﺑﺎﺸﺩ ﺁﻫﺭﻤﻦ ﻛﻴﻧﻪ ﺟﻮﻯ   ‘Скачи, але себе бережи від нього, мабуть, то сам Агріман, що шукає виходу своїй злобі’ (т.4, с.303, б.33).

Отже, мовець припускає (майже впевнений) злі наміри ворога, проте не має точної інформації, яка б це підтверджувала Додаткове модальне значення тут застереження.

4. Ситуація, коли мовець зацікавлений в реалізації дії (засоби вираження – ﻤﮔﺭ , ﺸﺎﻴﺪ ﻛﻪ ), проте припускає як реалізацію, так і нереалізацію дії.

Правитель, не бажаючи мати за зятя чужинця, людину низького походження, виганяє подружжя з дому. Проте Ґяштасп на богатирських змаганнях вражає всіх своєю силою і хоробрістю. Правитель прагне дізнатись, хто його зять, проте той з презирством відмовляється відповідати. Тоді він звертається до дочки з проханням розпитати свого чоловіка:

ﺧﻮﯾﺶ ﺭﺍﺯ ﻛﻧﺩ ﭘﯾﺩﺍ ﺗﻮ ﺑﺭ ﻣﮔﺭ ﺧﻮﯾﺶ / ﺍﻧﺑﺎﺯ ﺍﺯ ﮔﻓﺕ ﺑﺩﻮ ﺑﭘﺭﺴﻴﺩ ‘Запитай його в щирій розмові, можливо, тобі він відкриє свою таємницю’ (т.6, с.48, б. 646).

Тобто правитель не знає, чи відкриється Ґяштасп своїй дружині, проте припускає таку можливість. Оскільки реалізація ситуації є в інтересах правителя, додатковим відтінком тут є сподівання.

5. Ситуація, коли мовець впевнений у реалізації потенційної дії, проте висловлює застереження, сумнів з комунікативною метою (засоби вираження – ﻤﮔﺭ, ﻫﻣﺎﻦ):

У ситуації, коли воєначальник у поході на Туран вирішує змінити дорогу, він звертається до одного з полководців:

ﻫﻣﺎﻦ ﺑﻪ ﻜﻪ ﺴﻭﻯ ﻜﻼﺖ ﻭﭼﺭﻡ / ﺑﺭﺍﻨﻴﻡ ﻭ ﻣﻨﺯﻝ ﻜﻨﻴﻡ ﻣﻴﻡ ‘Чи не краще (можливо, краще) нам іти на Келат і Черем і місцем спочинку зробити Меєм?’ (т.4, с.36, б.639).

У поєднанні з деякими елементами контексту (зокрема, Тус не змінює свою думку після заперечень Ґіва) ця частка виражає суб’єктивну модальність застереження, тобто воєначальник не висловлює сумніву у доцільності потенційної дії, модальна частка лише пом’якшує категоричність висловлювання.

У підрозділі 2.2. “Засоби вираження внутрішньої об’єктивної можливості в класичній перській мові” розглядається 4 категоріальних ситуації.

1. Ситуація набутої можливості (позначає певну професію чи вміння людини, які розглядаються як її постійна ознака); засоби вираження – дієслово ﺩﺍﻨﺴﺗﻦ + інфінітив; дієслово ﺩﺍﻨﺴﺗﻦ  + іменник; прикметник  ﺗﻮﺍﻨﺎ у поєднанні з іменником.

Після численних скарг простих людей на безчинства візантійського війська шах змушений вдатися до переговорів з цезарем. Для цього він посилає гінця:

ﺸﻧﻴﺪ ﺑﺪﺍﻧﺪ ﺍﻴﺸﺎﻦ ﮔﻔﺗﺎﺮ ﺁﻮﺮﻯ ﺑﺮ ﮔﺰﻴﺪ/ ﮐﻪ ﺰ ﻠﺸﮑﺮ ﺯﺑﺎﻦﺪﺍﻦ ‘Серед війська вибрав собі  знавця мови, який їхню мову знає (здатен) перекласти (розуміти)’ (т.8, с.77, б.429).

Отже, потенційна дія ‘здатен розуміти’ розглядається тут як постійна ознака певного воїна, як його професія.

2. Ситуація актуальної ненабутої можливості (позначають можливість, зумовлену внутрішніми якостями суб’єкта; засоби вираження – ﺑﺴﺘﻦ ﺮﺍ ﻤﻴﺎﻦ + інфінітив; дієслово ﻴﺎﺮﺍﺴﺗﻥ + інфінітив; дієслово ﺗﻮﺍﻨﺴﺗﻦ + інфінітив; заперечна форма дієслова ﻥﺩﻭﺑ в поєднанні з лексемою ﭙﺎﻯ; заперечна форма дієслова ﺪﺍﺸﺗﻦ у поєднанні з лексемою ﭘﺎﻴﺎﺏ; прикметник ﺘﻭﺍﻨﺎ ‘здатний’; прикметник ﺸﺎﻴﺴﺗﻪ ‘достойний, вправний’).

Прикладом актуальної ненабутої можливості може бути ситуація, коли перед походом на Туран шах Ірану Кей-Хосров просить за винагороду зголоситись воїна, який здатен відвезти супротивнику листа і привезти відповідь, і один із воїнів зголошується:

ﺑﻴﺎﺯﻴﺪ ﮔﺮﮔﻴﻦ ﻤﻴﻼﺪ ﺪﺴﺕ / ﺑﺪﺍﻦ ﺮﺍﻩ ﺮﻔﺘﻦ ﻤﻴﺎﻦ ﺮﺍ ﺑﺴﺕ ‘Простягнув руку Ґоргін, син Мілада, готовий вирушити в ту дорогу’ (т.4, с.22, б.239).

Така дія є проявом певного психологічного стану суб’єкта: наявності чи відсутності внутрішньої “схильності” до здійснення дії. У таких випадках відбувається часткове суміщення значення “(не) бути в стані виконати дію” зі значенням “(не) мати бажання”. Тобто суб’єкт дії тут не лише має достатньо якостей для того, аби виконати певну дію, а й має бажання її виконати. Дія тут потенційна, така, яка може здійснитися за певних умов, тобто може трапитися так, що Ґоргін вирушить в дорогу, бо він прагне це зробити і здатен на це.

3. Ситуація узуальної можливості (потенційна дія розглядається як характерна властивість суб’єкта, проте є певною мірою гіпотетичною, суб’єкт здатен її виконати, проте не має наміру виконувати; засоби вираження – морфологічні форми дієслова; ствердна конструкція зі значенням фізичної здатності).

У “Великій війні між Кей-Кавусом і Афрасіябом” автор характеризує одного з воїнів так:

ﺍﺑﻭﺍﻟﻗﺴﻢ ﺁﻦ ﺸﻬﺮﻴﺎﺮ ﺪﻟﻴﺮ / ﻜﺠﺎ ﮔﻮﺮ ﺑﺴﺘﺎﻧﺪ ﺍﺯ ﭽﻧﮒ ﺷﻴﺭ ‘Абулькасим – це той доблесний витязь, який (може) здатен вирвати онагра з пащі лева’ (т.5, с.236, б.34).

Тобто цей воїн має достатньо рис характеру, сили тощо, аби здолати найгрізнішого ворога, проте дія ‘вирвати онагра з пащі лева’ розглядається як гіпотетична: суб’єкт не має наміру її виконувати, водночас здатність героя здолати ворога є його постійною характеристикою.

4. Ситуація непрямої характеристики суб’єкта (потенційна здатність суб’єкта може передаватись опосередковано, через пряму характеристику за допомогою модальних конструкцій для характеристики інших осіб; засоби вираження – риторичні запитання + модальні дієслова; ситуація порівняння + модальні дієслова; заперечна форма дієслова ﺑﻭﺪﻦ у поєднанні з лексемою ﭙﺎﻯ + ситуація порівняння; заперечна форма дієслова ﺑﻭﺪﻦ у поєднанні з лексемою ﺘﺎﻮ ‘сила’ + ситуація порівняння).

Так, у оповіданні про Сіявуша шах Саманґана заспокоює Рустама, який підозрює його воїнів у викраденні свого коня:

ﻨﻴﺎﺮﺩ ﻛﺴﻰ ﺑﺎ ﺘﻮ ﺍﻴﻥ ﻛﺎﺮ ﻛﺮﺩ ﺑﺪﻭ ﮔﻓﺖ ﺸﺎﻩ ﺍﻯ ﺴﺯﺍﻮﺍﺮ ﻤﺮﺪ / ‘Сказав йому шах: О достойний чоловіче! Ніхто б не зважився з тобою так вчинити’ (т.2, с.173, б.50).

У цьому випадку сила й мужність героя підкреслюються нездатністю інших осіб (нікого) заподіяти йому якусь шкоду, тобто нездатність певних осіб виконати певну дію є постійною характеристикою героя, яка свідчить про його доблесть.

У підрозділі 2.3. “Засоби вираження внутрішньої об’єктивної можливості в класичній перській мові” розглядається 4 категоріальних ситуацій.

1. Нефункціональна актуальна можливість (можливість, зумовлена об’єктивними обставинами). Засобами вираження цієї ситуації є питальні, заперечні конструкції та конструкції з модальними дієсловами, наприклад:

ﺯ ﺑﺱ ﮔﺮﺯ ﻭ ﺷﻤﺸﻴﺮ ﻭ ﭘﻴﻝ ﻭ ﺴﭘﺎﻩ / ﻤﻴﺎﻥ ﺍﻧﺪﺮﻭﻥ ﺑﺎﺪ ﺮﺍ ﻧﻴﺴﺕ ﺮﺍﻩ ‘Від великої кількості щитів, мечів, слонів і війська, тут  поміж нас не пройти і вітерцю’ (т.5, с.95, б.160).

2. Нефункціональна актуальна можливість (можливість, зумовлена ситуацією). Засобами вираження цієї ситуації є питальні, заперечні конструкції, конструкції з модальними дієсловами та часові форми, наприклад:

ﻛﺠﺎ ﺑﺎﺯ ﮔﺭﺪﺪ ﺑﺪ ﺭﻮﺯﮔﺎﺭ ‘Він не може змінити долю’ (досл. ‘Де йому повернути долю’) (т.3, с.41, б.594).

3. Функціональна узуальна можливість (можливість, зумовлена суспільними нормами). Засобами її вираження є конструкції з модальними дієсловами та питальні конструкції, наприклад:

ﺠﻬﺎﻨﺩﺍﺮﻯ ﭽﻮﻥ ﺸﺪ ﺴﺮﺍﻔﺮﺍﺯ ﻮ ﮔﺮﺪ / ﺴﭘﻪ ﺮﺍ ﺑﺪﺸﻤﻥ ﻧﺸﺎﻴﺪ ﺴﭘﺮﺪ ‘Володар, коли став (вважає себе) гордим і достойним, військо не може вручати ворогві’ (т.4, с.32, б. 370).

4. Функціональна актуальна можливість (можливість, зумовлена волею мовця). Засобами її вираження є конструкції з модальними дієсловами та заперечні конструкції, наприклад:

ﭽﻮ ﺭﺴﺗﻡ ﻫﻤﻰ ﺯ ﻮ ﺑﺘﺭﺴﺩ/ ﺑﺟﻧﮒ ﻤﺭﺍ ﻮ ﺘﺭﺍ ﻧﻴﺴﺕ ﺟﺎﻯ ﺩﺭﻧﮒ   ‘Коли налякав він у війні Рустама, то мені й тобі не можна зволікати (потрібно втікати)’ (т.3, с.204, б.434).

У розділі 3 “Структура функціонально-семантичної категорії можливості в класичній перській мові (на матеріалі “Шагнаме” Фердоусі)” розглядаються парадигматичні відношення між засобами вираження категорії можливості, подаються практичні рекомендації щодо відтворення особливостей кожної ситуації можливості при її перекладі українською мовою.

У полі можливості ми виділяємо два мікрополя – об’єктивної і суб’єктивної можливості. Мікрополе суб’єктивної можливості включає в себе п’ять функціонально-семантичних груп (ФСГ).

ФСГ сумніву і ФСГ оцінки доцільності події різняться між собою ступенем участі мовця у реалізації дії: у першому випадку мовець лише оцінює ймовірність дії, у другому ж докладає певних зусиль, аби дія відбулась.

ФСГ сумніву і ФСГ припущення різняться між собою ступенем реалізованості дії: у першому випадку мовець розглядає лише один варіант розвитку подій, щодо якого і висловлює сумнів, у другому випадку розглядається можливість настання певної події, а не віра мовця в її правдивість.

ФСГ припущення і ФСГ сподівання різняться між собою ступенем зацікавлення мовця у реалізації дії: у першому випадку мовець лише припускає наявність певної ситуації, а у другому – висловлює своє зацікавлення у реалізації дії. При цьому у обох випадках дія може бути як реалізована, так і нереалізована.

Засоби вираження ситуації сумніву рекомендуємо перекладати українською як ‘неможливо’, ‘навряд чи’, ‘малоймовірно’, ситуації оцінки доцільності події – лише як ‘неможливо’, ситуації припущення – прислівником ‘мабуть’, а ситуації припущення-сподівання – прислівником ‘може’.

Ситуацією, яка виражає ймовірність у найзагальнішому вигляді і передбачає як реалізацію, так і нереалізацію потенційної дії є ситуація припущення. Ця ситуація і є центральною. Інші ситуації містять додаткові ознаки: особисте зацікавлення мовця у реалізації дії, прагнення мовця вплинути на реалізацію потенційної дії, невпевненість, бажання пом’якшити категоричність вислову. Ці ситуації ми розглядаємо як периферійні. Між собою вони перебувають в еквіполентних опозиціях, а стосовно центральної одиниці є привативними опозиціями.

У мікрополі об’єктивної можливості ми виділяємо мікрополя внутрішньої можливості і зовнішньої можливості.

У межах мікрополя “внутрішня можливість” ми виділяємо актуальну (об’єднує набуту і ненабуту можливості) і узуальну можливість (об’єднує власне узуальну і пасивну, непрямо виражену можливість). Слід зазначити, що якщо традиційно актуальна можливість розглядається як однократна дія, а узуальна – як постійна повторювана, у “Шагнаме” це протиставлення дещо зміщене. По-перше, і конструкції на позначення актуальної можливості, і конструкції на позначення узуальної можливості можуть трактуватися як такі, що свідчать про військову доблесть героя. По-друге, у тексті немає жодної вказівки на повторюваність певної ознаки. Тому можна говорити лише про те, чи буде потенційна дія здійснена, чи вона є гіпотетичною. Саме так ми трактуємо поняття актуальний-узуальний.

Основним засобом вираження актуальної можливості в класичній перській мові є конструкція з дієсловом ﺗﻮﺍﻨﺴﺗﻦ, яка виражає найбільш загальне значення внутрішньої можливості і є центром цієї категорії.

Інші конструкції є спеціалізованими засобами для вираження того чи іншого відтінку цієї категорії, часто ускладненими іншими додатковими відтінками. Так, конструкція з модальним модифікатором  ﺑﺴﺘﻦ ﺮﺍ ﻤﻴﺎﻦ позначає “бути здатним виконати дію + бути готовим виконати дію” (ненабута психологічна можливість), ﻴﺎﺮﺍﺴﺗﻥ – “бути здатним виконати дію + мати сміливість виконати дію” (ненабута психологічна можливість), заперечні конструкції – “бути здатним виконати дію + мати силу виконати дію”, ﺩﺍﻨﺴﺗﻦ  (ненабута фізична можливість) – “бути здатним виконати дію + мати знання для виконання дії” (набута можливість). Між собою вони перебувають в еквіполентних опозиціях, а по відношенню до центральної одиниці є привативними опозиціями. У нульовій опозиції перебувають між собою заперечні конструкції з різними опорними словами. Всі зазначені вище одиниці становлять напівпериферію категорію модальності.

На периферії цієї категорії знаходяться прикметники, які виражають потенційне значення без сполучення з відповідним дієсловом. Слід також зазначити, що всі одиниці цього мікрополя однозначні.

Саме тому при перекладі цих одиниць українською рекомендуємо підбирати якомога точніший еквівалент, враховуючи додаткове значення кожного елемента.

Узуальна можливість може виражатися практично всіма засобами вираження внутрішньої можливості. Фактором, що визначає узуальний характер дії є, перш за все, комунікативна ситуація – возвеличення героя, додатковим фактором є структура речень – складнопідрядні з підрядними означальними та речення-риторичні питання.

Конструкції з заперечними формами, які прямо характеризують здатність героя виконати ту чи іншу дію, знаходяться в центрі поля, конструкції з модальними дієсловами та з потенційними формами дієслова, які характеризують постійну здатність героя за умови наявності додаткових комунікативних засобів, є перехідними і становлять напівпериферію поля, інші засоби, які характеризують потенційну здатність героя лише через порівняння тощо – периферію.

Оскільки всі зазначені конструкції виконують у тексті одну і ту ж функцію і різняться лише стилістично, додаткові немодальні елементи – комунікативна ситуація і структурно-синтаксична форма речення вживаються при кожному з цих елементів, можемо вважати, що модальні конструкції, які входять до цього поля, перебувають між собою у відношеннях нульової опозиції.

Отже, при перекладі українською мову центральні і напівпериферійні елементи цього мікрополя рекомендуємо перекладати модальним дієсловом ‘здатен’ + інфінітив.

У межах зовнішньої можливості ми виділяємо нефункціональну актуальну, нефункціональну узуальну, функціональну актуальну і функціональну узуальну можливості.

Для нефункціональної актуальної можливості характерна вказівка на обставини, що зумовлюють характер дії, для узуальної – узагальнений характер дії, універсальний зміст. Основним засобом вираження дії, виконання / невиконання якої дозволяють / не дозволяють обставини, є безособова усічена форма теперішнього і минулого часу дієслова “могти”. Питальні конструкції, які мають відтінок спонукання суб’єкта до дії та заперечні конструкції, які мають відтінок категоричності, неможливості для суб’єкта втрутитися в існуючий стан справ, утворюють периферію цієї категорії. На периферії лежать також дієслівні форми, в який значення можливості тісно переплетене з часовими значеннями. Стосовно центральної одиниці вони є привативними опозиціями, між собою перебуваючи в еквіполентних опозиціях.

При вираженні узуальної нефункціональної можливості питальні, заперечні і конструкції з модальними дієсловами виражають одне і те ж значення і не відрізняються навіть за ступенем категоричності, тому перебувають у нульовій опозиції.

Для розрізнення значень узуальної та актуальної можливості рекомендуємо перекладати речення першого типу реченнями з інфінітивними формами, другого – реченнями з модальним модифікатором можливо/неможливо.

У центрі деонтичної актуальної можливості лежать модальні значення власне поради і поради-застереження (на українську краще перекладати ‘не варто, не можна’), виражені модальним дієсловом. Значення наказу близьке до значення наказового способу і категорії необхідності, тому і становить периферію цієї категорії. У центрі деонтичної узуальної можливості (українською ‘не личить’) лежать конструкції з модальними дієсловами. Заперечні і питальні форми мають додаткові стилістичні функції і є рідко вживаними.

Висновки

1. Метою нашого дослідження було визначити систему категоріальних ситуацій ФСК можливості в класичній перській мові (на матеріалі “Шагнаме” Фердоусі). У роботі ми послуговувались функціонально-семантичним підходом (за О.В. Бондарком), який ґрунтується на семантичному принципі виділення мовних категорій та різнорівневості засобів їх вираження. Застосування функціонального підходу дало нам змогу розглядати модальні відношення можливості з урахуванням складної ієрархічної структури ФСП модальності, або, іншими словами, спираючись на цей підхід, ми змогли виділити і описати різнорівневі засоби категорії можливості у їх взаємодії. Також спираючись на принципи функціонального підходу, ми розглянули ці різнорівневі засоби з погляду їхніх функцій, закономірностей функціонування та зв’язків із конкретною мовленнєвою ситуацією і всім текстом, що дало змогу чіткіше виявити спеціалізацію засобів вираження можливості, а, отже, визначити систему категоріальних ситуацій можливості у класичній перській мові.

2. У дослідженні виділено дві субкатегорії можливості: об’єктивну можливість (суб’єкт здатен здійснити певну дію або ж суб’єкт має можливість здійснити певну дію) і суб’єктивну можливість (оцінка мовцем ймовірності певної модальної ситуації.

Основне членування семантичної структури категорії об’єктивної можливості здійснюється за ознакою “зовнішній / внутрішній”. Інші семантичні ознаки залежні від неї. Внутрішня можливість – це такий потенційний зв’язок, який детермінується психічним та фізичними властивостями, системою поглядів і переконань, вміннями й навичками, рисами характеру суб’єкта. Зовнішня можливість – це такий потенційний зв’язок між суб’єктом та ознакою, існування якого зумовлене факторами, які знаходяться поза самим суб’єктом, наприклад, зовнішніми обставинами постійного чи тимчасового характеру, соціальними законами, законами природи.

3. Мікрополе суб’єктивної можливості включає в себе п’ять ФСГ, кожна з яких має свої засоби вираження: ФСГ сумніву (прислівники ﻧﺸﺎﻴﺪ ﻛﻪ і ﺸﺎﻴﺪ ﻛﻪ, риторичні запитання); ФСГ оцінки доцільності події (модальний прислівник ﻧﺸﺎﻴﺪ ﻛﻪ і конструкції з модальними дієсловами); ФСГ припущення (ﺗﻭﺍﻥ ﺷﺪ, ﻤﮔﺭ , ﺸﺎﻴﺪ ﻛﻪ ), ФСГ припущення-сподівання (ﻤﮔﺭ, ﺸﺎﻴﺪ ﻛﻪ ); ФСГ застереження, сумнів з комунікативною метою (ﻤﮔﺭ, ﻫﻣﺎﻦ). Ситуацією, яка виражає ймовірність у найбільш загальному вигляді і передбачає як реалізацію, так і не реалізацію потенційної дії є ситуація припущення. Ця ситуація є центральною. Інші ситуації містять додаткові ознаки: особисте зацікавлення мовця у реалізації дії, прагнення мовця вплинути на реалізацію потенційної дії, невпевненість, бажання пом’якшити категоричність
вислову.

4. Внутрішня об’єктивна можливість представлена у таких типових ситуаціях: 1) набутої можливості, позначає здатність суб’єкта чи його вміння, яке отримане внаслідок тривалих тренувань (засоби вираження – конструкція з дієсловом  ﺩﺍﻨﺴﺘﻦ  і інфінітивом, з цим же дієсловом і іменником, модальні прикметники); 2) ненабутої актуальної можливості, позначає здатність чи здібність суб’єкта, якою він володіє від природи (засоби вираження – конструкція з дієсловом ﺘﻭﺍﻨﺴﺘﻦ  (виражає загальне значення можливості); конструкція з дієсловом ﻤﻴﺎﻦ ﺮﺍ ﺑﺴﺘﻦ (ненабута психологічна можливість), конструкція з дієсловом ﻴﺎﺮﺍﺴﺘﻦ (ненабута психологічна можливість), заперечні конструкції (ненабута фізична можливість), а також модальні прикметники); 3) узуальної можливості, позначає постійну, або гіпотетичну здатність суб’єкта (речення з дієслівними формами); 4) непрямо вираженої можливості, або пасивної можливості – суб’єкт не сам виконує якусь дію, а зазнає її з боку інших суб’єктів, що виступає його характерною властивістю.

5. До зовнішньої можливості належить: 1) актуальна недеонтична можливість, тобто можливість, зумовлена конкретною ситуацією можливість, для якої характерна вказівка на обставини, що зумовлюють характер дії (виражається питальними, заперечними конструкціями, конструкціями з модальними дієсловами часовими формами); 2) узуальна недеонтична можливість, тобто можливість зумовлена моральними нормами; можливість, яка вказує на узагальнений характер дії, універсальний зміст (виражається питальними, заперечними конструкціями, конструкціями з модальними дієсловами часовими формами); 3) актуальна деонтична можливість, тобто можливість, зумовлена волею мовця (виражається конструкціями з модальними дієсловами і заперечними формами); 4) узуальна недеонтична можливість, тобто можливість, зумовлена суспільними законами (виражається конструкціями з модальними дієсловами і питальними формами).

Конструкції з модальними дієсловами є основним, універсальним засобом вираження зовнішньої можливості. Питальні конструкції мають відтінок спонукання суб’єкта до дії, а заперечні конструкції мають відтінок категоричності, неможливості для суб’єкта втрутитися в існуючий стан справ У дієслівних формах значення зовнішньої можливості тісно переплетене з часовими значеннями.

Результати дослідження можуть бути використані: по-перше, при читанні курсу морфології і синтаксису класичної перської мови, зокрема при читанні спецкурсу “Лінгвістичні особливості “Шагнаме” Фердоусі”; при створенні цілісної функціональної граматики класичної перської мови; по друге, у лексикографії, при укладанні словників різних типів, зокрема при укладанні тематичного словника перської мови; по-третє, у перекладознавстві при перекладі твору Фердоусі українською мовою; по-четверте, при вивченні “Шагнаме” Фердоусі, для кращого розуміння змісту твору.                                    

Що до першого. У нашій роботі ми не лише на матеріалі “Шагнаме” Фердоусі узагальнили деякі граматичні правила класичної мови, а саме вживання інфінітива після модальних дієслів і прислівників; тлумачення  ﺸﺎﻴﺪ як прислівника зі значенням суб’єктивної можливості, якщо після нього йде підрядне з’ясувальне і як дієслова зі значенням об’єктивної можливості, якщо після нього йде інфінітив тощо, а й суттєво доповнили перелік засобів, які виражають значення можливості. Так, окрім традиційних модальних дієслів як засобів вираження можливості, ми виділили заперечні конструкції, питальні конструкції, риторичні питання тощо, які в українському сходознавстві досі не вивчалися.

Що до другого. У перській лексикографії основним засобом тлумачення певного слова є синоніми. Тому відмінності між значеннями засобів вираження категорії можливості, а також між окремими значеннями багатозначного слова залишаються невисвітленими. Розглянувши системно засоби вираження категорії можливості та їх функції, можна зробити висновок, що більшість одиниць цієї категорії є багатозначними. Модальні прислівники виражають різні відтінки суб’єктивної можливості: ﻧﺸﺎﻴﺪ ﻛﻪ   – сумніву і достовірності, ﺸﺎﻴﺪ ﻛﻪ  – сумніву і припущення, ﻤﮔﺭ   – припущення і сподівання. У поєднанні з формою інфінітива модальні прислівники виражають усі відтінки зовнішньої можливості. Так, ﻧﺸﺎﻴﺪ   позначає 1) немає можливості (пройти); 2) не варто (цього робити); 3) не личить; 4) неможливо (змінити долю). Особові форми дієслів у поєднанні з інфінітивом є спеціалізованими засобами вираження конкретного відтінку внутрішньої можливості. Дієслово ﻥﺘﺴﻧﺍﻮﺘ може у різних формах виражати і внутрішню, і зовнішню, і суб’єктивну можливість. Значення можливості, виражене заперечними і питальними конструкціями, також має бути відображене у статті на відповідний іменник чи займенник. Отже, відтінки можливості можуть стати основою для рубрикації значень конкретного прислівника, дієслова чи іншого засобу вираження можливості.

Що до третього. У нашому дослідженні ми розробили механізм перекладу засобів вираження кожної категоріальної ситуації на українську мову залежно від значення цієї ситуації. Так, модальний прислівник ﻧﺸﺎﻴﺪ ﻛﻪ  у ситуації сумніву щодо настання певної дії ми перекладаємо як  ‘навряд чи’, а у ситуації  ствердження неможливості настання певної дії – ‘неможливо’. У бейті ‘Неможливо, щоб хтось був моєю, крім неї’ переклад ‘Навряд, що хтось буде моєю, окрім неї’ спотворив би зміст ситуації.

Також ми пропонуємо перекладати засоби вираження ситуації припущення прислівником ‘мабуть’, а засоби вираження ситуації сподівання – прислівником ‘може’.

Для розрізнення ситуації, коли здатність виконати певну дію є гіпотетичною, тобто постійною властивістю суб’єкта, яку він не має наміру реалізовувати, і ситуації, коли здатність суб’єкта виконати дію є реальною, або актуальною, ми пропонуємо перекладати засоби вираження першої модальним дієсловом ‘здатен’ + інфінітив, другої –добирати якомога точніший еквівалент, враховуючи додаткове значення кожного елемента.

Засоби вираження деонтичної актуальної можливості українською краще перекладати прислівниками ‘не варто, не можна’, деонтичної узуальної можливості – ‘не личить’, для розрізнення значень недеонтичної узуальної і актуальної можливості рекомендуємо перекладати речення першого типу реченнями з інфінітивними формами, другого – реченнями з модальним модифікатором ‘можливо/неможливо’.

Що до четвертого. Уживання конструкцій зі значенням внутрішньої можливості підтверджує відсутність індивідуальних рис героїв у “Шагнаме”. У тексті не описано жодного індивідуального вміння чи індивідуальної здібності. Фактично всі позитивні якості героя зводяться лише до здатності здолати супротивника. І навіть інформація про військову майстерність є загальною: він такий сильний, що ніхто його не здолає. Якщо відірвати цитату, яка характеризує потенційну здатність субєкта від контексту, неможливо навіть визначити, туранець він, чи іранець. Ситуація зовнішньої можливості у творі також досить стандартизована. Основними є конструкції, які містять мораль твору. Вони стосуються, по-перше, неможливості людини змінити свою долю, по-друге, необхідності жити за ідеалами добра і справедливості. Серед інших типів зовнішньої можливості звертає увагу ситуація “неможливо пройти” як основа ситуативно обумовленої можливості і ситуація возвеличення шахської влади як основа деонтичної можливості.

Отже, у дисертаційній роботі вперше в українському мовознавстві подано комплексний всебічний опис ФСК можливості з урахуванням різноманітних мовних засобів вираження цієї модальної категорії на матеріалі класичної перської мови; встановлено взаємозв’язок цих засобів, їх ієрархію та місце в структурі категорії можливості; здійснено класифікацію засобів вираження досліджуваної категорії за семантичним принципом, за ситуаціями, у яких вони вживаються в тексті; виявлено особливості функціонування цих засобів у художньому тексті.