ФОНОЛОГІЧНА ТА МОРФОЛОГІЧНА СИСТЕМИ ЄГИПЕТСЬКОГО ДІАЛЕКТУ АРАБСЬКОЇ МОВИ : Фонологическая И МОРФОЛОГИЧЕСКАЯ СИСТЕМЫ Египетские диалектного арабского языка

Краткое содержание

У вступі обґрунтовано вибір теми дисертаційного дослідження та її актуальність, визначено об’єкт, мету, завдання й методи дослідження, розкрито наукову новизну, теоретичне значення та практичну цінність отриманих результатів.  

У першому розділі “Теоретичні та лінгвопрагматичні засади дослідження єгипетського діалекту” подається історіографія проблеми та характеристика підходів провідних діалектологів до стилістичної стратифікації розмовної мови. Класифікація, яка береться за основу в роботі, – відома функціональна парадигма С. Бадаві, що складається з п’яти мовних рівнів, два з яких – це класична арабська мова і сучасна АЛМ, а решта належать до розмовної мови (діалект інтелігенції, освічених і неосвічених).

Зазначається, що першу у світі спробу вивчення ЄД здійснив наприкінці XVI ст. Ю. аль-Магрібі (праця daf‘ al-’isr ‘an kalām ’ahl misr ‘Усунення тягаря з мовлення жителів Єгипту’), після чого аж до ХХ ст. арабські філологи не виявляли інтересу до діалектів. Така ж ситуація панувала і в Європі, і в дореволюційній Росії, сходознавство в яких орієнтувалося на арабську національну традицію.

Першим, хто усвідомив необхідність докорінної зміни цієї ситуації й значення діалектології в арабському мовознавстві, був А.Ю. Кримський, який присвятив характеристиці різних груп арабських діалектів кілька розділів у праці “Семитские  языки и народы”. Її значення полягає в тому, що при описі семітської мовної системи вперше у світовій лінгвістичній науці арабські розмовні форми отримали рівний статус із класичною мовою. Заслуга вченого полягає також у класифікації арабських діалектів, які він поділив на чотири групи: діалекти Аравії, діалекти Сирії і Месопотамії, діалекти Єгипту та діалекти Магрібу. Саме цей підхід було покладено в основу їхньої сучасної класифікації. Вченим було розроблено наукову фонетичну транскрипцію на базі російського алфавіту для фіксації живого мовлення сирійців і вперше виявлено науковий підхід до вивчення арабської фонетики.

Як окремий напрям у радянській арабістиці діалектологія сформувалась у другій половині ХХ століття. Зокрема, було виявлено низку принципових відмінностей у типологічній структурі АЛМ та розмовних форм. На сьогодні в наукових установах і закладах вищої освіти Росії та країн СНД створено описові граматики багатьох арабських діалектів, у тому числі столичних говірок. Однак, попри значну кількість праць з арабської діалектології, дуже мало з них присвячені аналізу окремих аспектів діалектного ладу (здебільшого це лексико-граматичні характеристики). Спеціальних робіт, присвячених безпосередньо предмету нашого дисертаційного дослідження, не існує.

Західними вченими було зроблено значний внесок у розвиток арабської діалектології як окремої дисципліни, досліджено структуру більшості діалектів.

В арабському мовознавстві дослідження розмовної мови досі посідає скромне місце, й арабська діалектологія як дисципліна розвивається поза межами арабського світу. Арабські філологи, як правило, не ставлять за мету наукове дослідження структури діалектів, а залучають їх для інтерпретації фонетичних, граматичних, лексичних особливостей АЛМ у її взаємодії з розмовними формами. Наявні праці, присвячені окремим діалектам, як правило, мають практичний і навчальний характер.

Другий розділ “Фонологічна система єгипетського діалекту” присвячено дослідженню консонантизму, вокалізму, реалізації гортанного вибуху та проблемам суперсегментного рівня. Важливі питання, пов’язані з класифікацією приголосних і голосних фонем не лише ЄД, а й регіонального варіанта АЛМ, залишаються дискусійними у світовій арабістиці. До “класичної” класифікації приголосних звуків АЛМ у її єгипетському варіанті ми додаємо g (єгипетський варіант “класичної” фонеми р) і z (алофон “класичної” емфатичної інтердентальної z ). До консонантної системи ЄД ми включаємо 28 приголосних, що свідчить про незначне розходження з консонантною системою АЛМ. З інвентарю класичних приголосних зникли інтердентальні s, z, емфатична інтердентальна z, із діалектних з’явилися g і z. Обґрунтовується недоцільність виключення з інвентарю приголосних “класичних” фонем q і р з огляду на доволі високу частотність їхнього вжитку та включення до нього запозичених p і v через оказіональний характер їхньої реалізації.

Основними видами фонетичних змін, які відбуваються у консонантній системі ЄД, є: а) реалізація “класичних” фонем (інтердентальні s, z; емфатичні s, d, t, z; увулярний q; африката р) через інші звуки; б) якісна зміна вимови (полегшена або напружена) звуків (сонорні r, l); в) випадіння звуку або його перехід у слабкий приголосний (гортанний вибух). Вибір варіанта реалізації фонем залежить, з одного боку, від фонетичних закономірностей (як АЛМ, так і ЄД) та консонантного або вокалічного оточення, з іншого боку – від соціолінгвістичних чинників. Останні в гетерогенному суспільстві відіграють неабияку роль у становленні мовних форм. Зокрема, на вибір фонетичних варіантів приголосних s, z, d, z, q та’ у багатьох випадках впливає належність лексичної одиниці до тієї чи іншої тематики або галузі (суспільно-політичного життя, які зазвичай обслуговує АЛМ, або побутової сфери, яку обслуговує діалект). Варіанти реалізації приголосних можуть також різнитися залежно від соціального статусу мовця та рівня його освіти.

Характерною ознакою єгипетського територіального варіанта сучасної АЛМ є тенденція до вимови замість інтердентальних звуків s і z дентальних s і z. Реалізація інтердентальності не сприймається єгиптянами як ознака більш престижного діалекту, а заміна інтердентальних відповідними дентальними стає загальноприйнятою тенденцією навіть на “високих” мовних рівнях. Таким чином, загальноарабська літературна норма поступається найбільш престижному діалекту тієї чи іншої соціальної групи.

В опозиції звукових пар t/s та d/z як алофонів “класичних” інтердентальних фонем звуки t і d можна назвати більш “діалектними” варіантами, а s і z – більш “високими”, більш престижними. З трьох стилістичних варіантів t→s→s звук s може належати до двох функціональних рівнів: як до неформальної, спрощеної АЛМ, так і до “формалізованого” діалекту. Семантичні ознаки “t-лексем” та “d-лексем” здебільшого пов’язані з побутовою сферою: ti‘bǟn ‘змія’, tihin ‘товстіти’, tōm ‘часник’, dibbǟna ‘муха’, had ‘взяти’;  а “s-лексем” і “z-лексем” – з більш “високою”: ’istismār ‘інвестування’, gursūma ‘бактерія’, zarra ‘атом’, zihn ‘розум’.

У низки коренів можливі обидва варіанти реалізації, що є проявом двох ознак фонем: а) диференційних: ’inba‘at ‘бути відправленим’ / ’inba‘as ‘виникати’; sanya ‘секунда’ / tanya ‘вигин’; hadīt ‘розмова’ / hadīs ‘хадіс; сучасний’; б) інтегральних (пов’язані з соціальним статусом мовця): musallas ‘трикутник’, suqb ‘діра’, haddis ‘розповідати’, gizr ‘корінь’ у мовленні освічених / mitallit, tu’b, haddit, gidr  у мовленні неосвічених відповідно.

У системі емфатичних фонем найбільших змін зазнає “класична” z. Обґрунтовується доцільність позначення у транскрипції ознаки її інтердентальності для розмежування з діалектним дентальним алофоном z. Переважно ця фонема реалізується як твердий напружений простий z (слова з “високої” сфери), у решті – як емфатичний d (з побутової сфери). Існують релевантні альтернації: zill ‘дотична’ / dill ‘тінь’ і нерелевантні (залежно від соціального статусу мовця): ġalīz / ġalīd ‘товстий’; mahfaza / mahfada ‘гаманець’. Фонема d  лише у семи коренях реалізується через інші звуки: простий d (dabah ‘охрипнути’, dayya’ ‘вузький’) та напружений z у дериватах кореня (dbt). Щодо емфатичних s  і t, то нерелевантні варіації s/s і t/t спостерігаються лише у семи та 17 коренях відповідно: sabaġ / sabaġ ‘фарбувати’, tāza / tāza ‘свіжий’.

Через реалізацією фонеми q можна судити про рівень освіти мовця та його соціальний статус. Із 750 коренів, до складу яких вона входить, у 120 коренях зберігається її літературна реалізація, в решті – відбувається перехід у гортанний вибух на всіх функціональних рівнях. За особливостями реалізації фонеми q в ЄД всі досліджувані лексичні одиниці можна поділити на такі групи: 1) слова, в яких ця фонема представлена єдиним можливим варіантом – гортанним вибухом (найчисленніша група, загальновживана лексика): ’alb ‘серце’, ’atal ‘вбити’, ’izǟz ‘скло’; 2) слова, в яких звук q вимовляється лише як в АЛМ (суспільно-політична сфера, термінологія): taqaššuf  ‘аскетизм’, ’iqtā‘ī ‘феодальний’; 3) лексеми АЛМ, які функціонують винятково на рівні інтелігенції: qad ‘вже’, qat‘an ‘абсолютно’; 4) слова, в яких зустрічаються нерелевантні альтернації q/’: qurha / ’urha ‘виразка’, ’usquf / ’us’uf ‘єпископ’, qissa / ’issa ‘розповідь’. 5) слова, в яких альтернації  q/’ мають диференційну ознаку: ’il-bunduqiyya ‘Венеція’ / bundu’iyya ‘рушниця’, qazaf ‘бомбити’ / ’adaf ‘метати’.

Реалізація ğ через більш фрикативний варіант ž зустрічається лише у лексиці іншомовного походження: žirsēh ‘пуловер’, muntāž ‘монтаж’.

Деякі дослідники, слідом за Ч. Фергюсоном, вважають доцільним розмежування емфатичної l / неемфатичної l з огляду на фонологічну релевантність цієї опозиції: wallāhu ‘і Бог’ / wallāhu ‘він призначив його’. В дисертації ці два звуки також протиставляються як окремі фонеми. Щодо решти “вторинних емфатиків”, то підстав для виділення їх в незалежні фонеми в ЄД немає.

Реалізація гортанного вибуху пов’язана не лише з фонетичними трансформаціями, а й з морфологічною перебудовою слова і змінами типологічного характеру. Ініціальна та медіальна позиції даної фонеми у більшості випадків не спричиняють корінних змін у структурі слова. Типами трансформацій у цих позиціях є: а) випадіння гамзи: kаl ‘їсти’; б) перехід гамзи у слабкий приголосний: widn ‘вухо’; в) перехід роз’єднувальної гамзи у з’єднувальну: wintu ‘і ви’. У дієсловах із фінальною гамзою відбуваються зміни типологічного характеру (перехід дієслова до типу недостатніх). Системним явищем ЄД є перехід гамзи у слабкий приголосний у звукосполученні -ā’i (fǟyiz ‘переможець’; garāyim ‘злочини’) та випадіння її у словоформах, що закінчуються на -ā’ з кількісною редукцією попереднього довгого голосного (buka ‘плач’; hukama ‘мудрі’). Словоформи, в кінці яких реалізується гортанний вибух у повній вимові, здебільшого є інтерференцією з АЛМ (bannǟ’ ‘конструктивний’), оскільки чим більш загальновживаним є слово, тим менш стійким є гортанний вибух на всіх функціональних рівнях ЄД. В якості кореневого приголосного гортанний вибух є значно стійкішим, ніж у дериватах від інших типів неправильних коренів.

Питання класифікації загальнодіалектної системи вокалізму та вокалізму конкретних діалектів, а також наукової транскрипції для діалектних вокалічних елементів залишаються дискусійними.  Різні дослідники виділяють у ЄД п’ять, шість, вісім, дев’ять або дванадцять голосних. У дисертації береться за основу підхід Т. Мітчелла (п’ять фонем (a-e-o-і-u), кожна з яких може мати довгу й коротку форми, і три дифтонги (aw-ay-iw). Фонема а представлена двома звуковими варіантами – переднього і заднього рядів, що зумовлено консонантним оточенням. Пропонується виділити в системі алофонів фонеми а “нейтральний” голосний середнього ряду.

Голосні ЄД за кількісною характеристикою можуть бути найкоротшими, короткими, середніми, неповними, довгими (власне довгими і наддовгими). Наслідком перерозподілу голосних у мовленнєвому потоці є утворення фонетичних слів, переміщення наголосу та перерозподіл силабічних меж. Найпродуктивнішим складом у ЄД є CVC, питома вага якого порівняно з аналогічним типом в АЛМ збільшується за рахунок кількісної редукції етимологічно довгих голосних у закритих складах всередині слова або конструкта. 

Третій розділ “Дериваційні особливості єгипетського діалекту” присвячено дослідженню структуризації словоформ. Вона може бути аглютинативною (в системі правильних коренів) та фузійною (в системі неправильних коренів). Це підтверджує інтерпретацію арабських діалектів у цілому як систем флективно-фузійних з елементами аглютинації. Іменна діалектна словоформа може включати до свого складу, крім основи,  від однієї до п’яти морфем різних типів, а також проклітичні та енклітичні елементи. Загалом нараховується сімнадцять можливих комбінацій морфем у системі імені та дев’ять структурних типів у системі дієслова ЄД.

Морфологічні типи в системі імені не зазнали істотних кількісних або якісних змін порівняно з АЛМ і значною мірою репрезентують ті самі форми. Загальна кількість регулярних іменних словотвірних моделей ЄД та АЛМ є приблизно однаковою – близько 105 типів (враховуючи моделі конкретних і абстрактних імен, масдарів, дієприкметників).

Спостерігається збільшення продуктивності іменних моделей, основи яких поширені гемінацією, довжиною голосного або за допомогою двох цих засобів одночасно, а також моделей, структура яких пов’язана з класичним типом демінутива  fu‘ayl, що реалізується в декількох варіантах (близько ста лексем). Модель fu‘ayyі/аl використовується для утворення прикметників, які вказують на малу кількість, короткий відрізок: ’usayyar (короткий); ’urayyib (близький); ru’ayya’ (тонкий). Загалом, за нашими підрахунками, у ЄД активно функціонують близько 45 іменних словотвірних типів, з яких лише вісім є суто діалектними.

У системі імені виявляються дві протилежні фонетичні тенденції – гармонія голосних та її відсутність. Перша характерна для “класичних” типів fa‘īl і fa‘il, у яких фатха першого кореневого переходить у кясру. Тип fa‘īl у 320 випадках реалізується як класичний, у 65 випадках – у діалектизованій формі. У 25 випадках існують нерелевантні альтернації. До типу fi‘īl переходять широковживані імена з побутової сфери, а також лексеми з вузьким значенням, що відображають національний побут: gidīd (новий); kinīsa (церква); ’is-si‘īd (Верхній Єгипет); zirība (загін; район сміттярів). У типі fa‘il спостерігається системне явище переходу фатхи в кясру під впливом тенденції до гармонії голосних, незалежно від консонантного оточення. “Діалектизований” тип fі‘il реалізується у 80 випадках зі 110: wisih (брудний); ritib (вологий). Релевантних альтернацій не спостерігається.

Друга тенденція виявляється в чотириконсонантних основах “класичних” типів fu‘lūl, fi‘līl, у яких системним явищем є перехід огласовки першого кореневого у фатху: ‘asfūra (пташка); ‘an’ūd (гроно); sahrīg (цистерна).

Для іменного словотвору характерне ускладнення морфологічної структури діалектної словоформи шляхом зовнішньої афіксації. Хоча в арабських діалектах класична система вокалізації й афіксації словоформи порушена через характерні фонологічні процеси, які спричинили “розмиття” структури моделей, у морфологічній системі ЄД спостерігається досить високий ступінь чіткості зовнішньої форми дериваційних типів та її зв’язку з планом змісту.

У дисертації подається детальна порівняльна класифікація афіксів АЛМ та ЄД (позиційна та за функцією творення). Позиційні типи морфем поділяються на дві великі категорії: дифіксація та власне зовнішня афіксація. Кількісне співвідношення  афіксів АЛМ та ЄД становить 57:55 відповідно. До позиційних типів афіксів АЛМ та ЄД належать суфікси (25:25), префікси (14:17), циркумфікси (13:7), інфікси (1:1), афіксоїди (1:2), преформативи (3:3) відповідно. Дискусійним питанням залишається наявність афіксоїдів в арабській мові, до яких у роботі віднесені дві напівморфеми-напівлексеми – -hāna і baš-.

Кількісне співвідношення афіксів АЛМ та ЄД за функцією творення становить: словотворчих іменних – 13:20, словотворчих дієслівних – 5:7, формотворчих іменних – 9:7, формотворчих дієслівних – 30:21 відповідно. Детально розглядаються словотворчі суфікси ЄД як важливі компоненти дериваційної системи з характеристиками їхніх значень. Спільними для АЛМ та ЄД є суфікси -а, -і, -ān, -āni(yy), -iyya, -ūt. Специфічними суфіксами ЄД виступають -āwi (miġannǟwi ‘співак’), -āya (batаtāya ‘картоплина’), -gi (gawahirgi ‘ювелір’), -āti (mіsawwarāti ‘фотограф’), -li (šarbatli ‘продавець солодких напоїв’), -ti (’akalti ‘недобросовісний’), -lik (harаmlik ‘жіноча половина дому’), з яких останні три непродуктивні як архаїзми. Новими словотворчими діалектними префіксами виступають ’it- (значення пасиву) та ’isti- (утворює похідну дієслівну форму). За допомогою деяких найпродуктивніших діалектних словотворчих суфіксів (-ān, -āti, ’it-, ’isti-) формуються нові іменні словотвірні моделі (mifa‘‘a/ilāti; mifa‘li/alāti; ’itfa‘al, ’itfa‘‘а/іl, ’itfā‘il, ’istifa‘‘а/іl, ’istifā‘il).

Парадигма дієвідмінювання дієслова в ЄД включає лише 19 словоформ, тоді як ця кількість у АЛМ сягає 159, що переконливо свідчить про спрощення діалектної системи граматичних категорій. Загальне співвідношення словозмінних дієслівних форм перфекта АЛМ та ЄД – 13:8, імперфекта – 13:8, форм імператива – 5:3, загалом – 31:19 відповідно. 

У роботі вперше подається класифікація лексем ЄД, утворених за допомогою основоскладання: 1) лексеми іншомовного походження, запозичені у готовій складеній формі (40): ’ayskrim ‘морозиво’; haylaif ‘першокласний’; 2) повнозначні лексеми арабського походження (25): ba‘diši ‘трошки’; bani’ādam ‘людина’; balāš ‘дарма’; 3) складені числівники:  а) від 11 до 19: ’itnāšar ‘дванадцять’; б) цілі сотні від 300 до 900: tumnumiyya ‘вісімсот’; 4) частки та питальні слова (30): ’ešmi‘na ‘чому саме?’; ’imta ‘коли?’. Усі виявлені діалектні частки, утворені за допомогою основоскладання, відсутні в АЛМ, що свідчить про значно більшу продуктивність цього словотвірного засобу в ЄД. Принциповою відмінністю між ними є те, що діалектні композити утворюються природно, за внутрішніми мовними законами, на відміну від літературних, утворених здебільшого штучним шляхом. 

Четвертий розділ “Найважливіші аспекти дієслівної системи єгипетського діалекту” присвячено дослідженню дієслова, морфологічному аналізу непохідних і похідних дієслівних типів від триконсонантних і чотириконсонантних коренів та словотвірним процесам у дієслівній системі ЄД.

Згідно з даними словника ЄД, загальна кількість дієслів у ЄД сягає 8215, що майже дорівнює кількості дієслів АЛМ (8327). Переважна більшість дієслів непохідної основи ЄД (770) мають морфологічний тип fa‘al, який здебільшого зберігає характерне для нього значення перехідності. Менш продуктивні типи – fi‘il (232) і fu‘ul (50) – зберігають ознаку тимчасового стану або перехід до нього, набуття ознаки, вираженої відповідним прикметником, що є характерним і для АЛМ: ti’il ‘стати важким’, hizin ‘сумувати’, suhun ‘бути гарячим’. Малопродуктивний тип fu‘ul поступово витісняється більш поширеним fi‘il (47 з 50 дієслів мають паралельний варіант): hurus = hiris ‘замовкнути’. В ЄД простежується тенденція до морфологічного вираження категорії перехідності-неперехідності в системі непохідних дієслівних основ.

Співвідношення типових голосних основ перфекта й імперфекта в ЄД у більшості випадків визначається не консонантним оточенням, а дистинктивно варіюється: yišġal ‘обіймає посаду’ / yišġil ‘спонукає до дії’, на відміну від АЛМ, у якій увулярні, фарингальні та ларингальні приголосні найчастіше зумовлюють фатху в імперфекті. Це підтверджується тим, що в деяких дієсловах зустрічаються альтернації типового голосного імперфекта в оточенні увулярних, фарингальних та ларингальних: yišlih / yišlah ‘знімає’.

У системі похідних дієслівних форм ЄД спостерігається низка кількісних та якісних відмінностей порівняно з АЛМ. Інвентар дієслівних словотвірних типів триконсонантного дієслова ЄД складає п’ятнадцять, порівняно з десятьма формами сучасної АЛМ. Розширення системи порід відбулося завдяки продуктивності зовнішньої афіксації. За допомогою словотворчих префіксів ’it- та ’istа/і- утворилися п’ять нових форм: ’itfa‘al, ’itfa‘‘а/іl, ’itfā‘il, ’istifa‘‘а/іl, ’istifā‘il.  Типи ’itfa‘‘а/іl та’itfā‘il і форми V та VI порід являють собою словотвірні омоніми, ідентичні в морфологічному відношенні. В роботі вони виділяються в окремі форми з огляду на чітко виражену семантичну диференціацію. Форми, утворені за допомогою префікса ’it-, характеризуються значенням пасиву. У типі ’itfa‘‘а/іl часто переплітаються зворотне і пасивне значення, які не відокремлюються одне від одного: ’itfarra‘ (розгалужуватися; бути розгалуженим). Але в типі ’itfā‘il межа між значеннями VI породи та пасиву пролягає чітко: ’itdǟfi‘ (штовхати один одного; бути захищеним). Це свідчить про незалежний статус форм з префіксом ’it-, які в роботі умовно позначаються як Іа, ІІа та ІІІа відповідно до типів мотивуючих основ.

Форми ’istifa‘‘а/іl та’istifā‘il, що в деяких працях трактуються як різновиди X породи, в дисертації розглядаються як нові словотвірні типи. Тому вони виділяються в окремі форми, утворені шляхом зовнішньої афіксації від II та III порід, з умовним позначенням ІІб та ІІІб. Їхній незалежний статус підтверджується тим фактом, що подібні форми зустрічаються і в системі чотириконсонантних дієслів.

Відсутність внутрішньофлективного вираження категорії стану в ЄД компенсується за допомогою зовнішньої афіксації. Префікс ’it- може приєднуватися практично до будь-якого перехідного дієслова I, II та III порід, утворюючи діалектну морфологічну форму з пасивним значенням: ’itšarab ‘бути випитим’; ’itgaddid ‘бути поновленим’;  ’itdǟfi‘ ‘бути захищеним’.

Статистика продуктивності похідних дієслівних форм ЄД становить: І – 1385, ІІ – 1575, ІІІ – 276, IV – 196, V – 460, VI – 225, VII – 583, VIII – 217, IX – 27, X – 384, Ia – 950, IIa – 1125, IIIa – 125, IIб – 37, ІІІб – 4. Загальне кількісне співвідношення всіх словотвірних типів та словозмінних форм у системі триконсонантного дієслова АЛМ з відповідними формами ЄД становить 1090:222 відповідно.

Характерним набором похідних дієслівних основ у ЄД у більшості випадків є комбінація порід, яка включає ІІ породу з її формою пасиву (IIа), VII породу та форму пасиву від непохідної основи (Іа).

Система похідних дієслівних форм ЄД у цілому зберігає сукупність значень, характерних для АЛМ. Разом з тим деякі словотвірні типи набули додаткових значень або відтінків. ІІ порода, поряд з характерними значеннями каузативності та інтенсивності, відрізняється продуктивністю при утворенні деномінативів (значна частина яких неперехідні, на відміну від АЛМ), в тому числі від запозичених слів: fīl ‘слон’→ fayyil ‘стати великим і товстим’; šīša ‘кальян’ → šayyiš ‘палити кальян’. Серед них багато деномінативів часу: lēla ‘ніч’→ ’id-dunya layyilit ‘настала ніч’. У V породи з’явилося, але не набуло широкого розвитку значення характеристики поведінки: ’itdalla‘ ‘поводитися як балувана дитина; поводитися легковажно’.

Основним значенням Х породи є ‘вважати якимось’, ‘вважати надто …’ відповідно до семантики імені або непохідного мотивуючого дієслова, (абстрактне з відтінком непрямої зворотності, що розвинулося зі значення ‘привертати до себе’): ġimi’ ‘темнішати’→ ’istaġma’  ‘вважати надто темним’; šiwayya ‘незначна кількість’ → ’istašwa ‘вважати незначним’. Із цим значенням тісно пов’язане інше – ‘вибирати, надавати перевагу’ (за ознаку, виражену відповідним дієсловом або мотивуючим іменем): sahl ‘легкий’ → ’istashil  ‘вважати легким’, ‘надавати перевагу через легкість’.

Загальнодіалектною тенденцією є поступове зникнення з ужитку форми IV породи. В ЄД близько половини дієслів цього типу – це “запозичені” з АЛМ “класицизми”, які функціонують у мовленні інтелігенції: ’aflas ‘стати банкрутом’.  Оскільки значення цієї форми часто збігається зі значенням І породи, до якої вона близька морфологічно, необхідність її вживання відпадає. 

Спостерігається тенденція до витіснення ІХ породи іншими формами (здебільшого І породи): ’iġma’’ = ġimi’ ‘стати темним’. У ЄД мотивуючим іменем можуть виступати прикметники, утворені не за моделлю ’af‘al (на відміну від АЛМ): wihiš ‘поганий, негарний’ → ’iwhašš ‘стати негарним, непривабливим’, а також прикметники з позитивним або нейтральним значенням: hilw ‘гарний; солодкий’ → ’ihlaww ‘стати гарним/ солодким/ приємним’; ‘arīd ‘широкий’ → ’i‘radd ‘стати широким’. 

Діалектні типи з префіксом ’istа/і- у багатьох випадках функціонують як синонімічні форми до інших похідних порід: ’istilabbid =’istalbid ‘зачаїтися’, тому виявлення конкретних відтінків їхніх значень ускладнюється. У багатьох із них спостерігається типовий для основ із префіксом ’ist- відтінок привертання дії на свою користь, що семантично зближує їх з Х породою: ’istimanna ‘жадати’; ’istibǟrik ‘отримати благословення для себе’. Більшість дієслів цих форм (23) характерні для найнижчих функціональних рівнів.

Загальнодіалектною тенденцією є збільшення продуктивності типів чотириконсонантних дієслів порівняно з АЛМ (серед 700 коренів 270 є новими діалектними утвореннями). В їхній системі виявлено чотири форми, дві з яких є новими діалектними утвореннями: а) форма пасиву на ’it-, яка морфологічно збігається з ІІ породою. У роботі вона виділяється в окремий словотвірний тип з умовним позначенням Іа: ’itzahraf ‘бути прикрашеним; чепуритися’;  б) похідна форма на ’istа/i- з умовним позначенням Іб: ’isti’amrik ‘наслідувати американців’. З формами ІІб та ІІІб триконсонантного дієслова останню форму зближує: а) морфологічна структура; б) відсутність чіткого значення словотвірної моделі та збіг її значення з семантикою інших порід; в) функціонування здебільшого в мовленні неосвічених.

Виявлено нову модель масдара tifa‘līl, який може бути утворений від форми пасиву, що є новою типологічною особливістю системи чотириконсонантних дієслів ЄД.

Максимальна кількість форм, які можна утворити (теоретично) від чотириконсонантного кореня в ЄД, – 21. З них морфологічно розрізнюються 12 форм. Практично від більшості чотириконсонантних коренів утворюються й функціонують не більше восьми–дев’яти форм (здебільшого І порода і пасив з їхніми дериватами).

У роботі розглядаються процеси “вторинного коренеутворення” в дієслівній системі ЄД. Низка нових лексичних одиниць утворилася за традиційними словотвірними моделями від вже поширених, похідних основ. Некореневі приголосні такої основи сприймаються як кореневі. В ЄД їхня кількість сягає 250, причому понад 150 коренів вторинного походження – чотириконсонантні, що свідчить про продуктивність цього словотвірного типу. Основними морфологічними засобами утворення основ вторинного походження в системі чотириконсонантних коренів є: а) редуплікація двобуквеного звукосполучення (модель fa‘fa‘): qass  ‘різати; стригти’ → ’as’as; б) утворення від триконсонантного кореня (модель fa‘fal): lahab ‘полум’я’ → lahlib ‘підпалювати’; в) розширення триконсонантного кореня додатковим приголосним (як правило, m і n): hilw ‘солодкий’ → halwin ‘підсолоджувати; їсти солодке’; rāgil ‘чоловік’ → margil ‘зробити мужнім’; г) повторення останнього кореневого приголосного: ša‘al ‘запалювати’ → ša‘lil ‘розпалювати’; д) деномінативне утворення дієслова від мотивуючого імені без зміни консонантного складу кореня: su‘ūdi ‘саудівський’ → sa‘wid  ‘саудизувати’; е) утворення від арабських дериватів з основою, поширеною за допомогою зовнішньої афіксації: muslim ‘мусульманин’ → ’itmaslim ‘прийняти іслам’.

Чотириконсонантні дієслівні типи є продуктивним словотвірним засобом при утворенні дериватів від запозичених лексичних одиниць: англ. captain ‘капітан’ → ’itkabtin ‘вдавати себе за командира’; fazlīn ‘вазелін’ → fazlin ‘застосовувати вазелін’ → fazlana ‘масдар’/ ’itfazlin ‘бути обробленим вазеліном’.

Розглядається формальний аспект дослідження моделей похідних порід – дифіксація типів похідних основ. У роботі вони поділяються на кілька груп: 1) (і)-a-a (VII, VIII, IX, Ia), 2) (i)-a-a/i (II, V, X), 3) (i)-ā-i (III, VI), 4) (i)-і-а-a/i (IIa, IIIa), 5) a-a (IV) у перфекті та 1) i-i-і (VII, VIII, IX, Ia), 2) i-a-а/i (II, V, X), 3)  i-ā-і (III, VI), 4) (i)-і-а-a/i (IIa, IIIa), 5) i-i (IV) в імперфекті відповідно. Варіювання голосного другого кореневого ІІ, ІІа, V та X порід триконсонантного, а також третього кореневого всіх форм чотириконсонантного дієслова є суто алофонічним і визначається консонантним оточенням. Емфатичні, увулярні h і ġ, фарингальні ‘ і h, ларингальний ’, а також r зумовлюють фатху: bahhar ‘поїхати у Верхній Єгипет’, sahhan ‘підігрівати’. Форми Іа, III, ІІІа, VI, VII, VIII та IX порід виступають зі стабільними типами дифіксації. У похідних формах (імперфект, імператив, дієприкметник) завжди зберігається огласовка другого кореневого триконсонантних та третього кореневого чотириконсонантних дієслів.

В ЄД у 27 дієслівних словоформ зі 171 (здебільшого в утворених за допомогою конфіксальних формотворчих афіксів) скорочується силабічна структура порівняно з цими формами в АЛМ відповідно до фонетичних законів (редукції коротких голосних у відкритих складах).

У системі дієприкметників ЄД спостерігаються дві загальнодіалектні тенденції: “розщеплення” форм, які, з одного боку, субстантивуються й ад’єктивуються, з іншого – вербалізуються. Характерною функцією дієприкметника в ЄД, на відміну від АЛМ, є предикація, зокрема, позначення завершеності дії на момент мовлення: kǟtib ‘вже написав’. У субстантивованих формах (“запозичених” з АЛМ) зберігається літературний тип дифіксації, у вербалізованих реалізується відповідний діалектизований тип: muhawwil ‘трансформатор’ / mihawwil ‘той, хто передає, перетворює’. Друга тенденція виявляється в стиранні опозиції форм активного й пасивного дієприкметників похідних порід через порушення диференціації коротких голосних, які у відповідних формах АЛМ несуть категоріальну ознаку. Однак, граматичне значення пасиву в діалектній системі дієприкметників не втрачається й може визначатися контекстом: minaddaf ‘той, хто чистить / почищений’. Втрата опозиції коротких голосних a/i компенсується за допомогою дієприкметника від відповідної форми пасиву (неактивного дієприкметника): mit’arrab ‘наближений’.

Наприкінці розділу стисло розглядаються морфонологічні альтернації в різних типах неправильних дієслів, у яких сформувалися регулярні відмінності порівняно з АЛМ (при словотвірних та словозмінних процесах у гамзованих, подібноправильних, порожніх, недостатніх і подвоєних коренях). Однак загалом ці відмінності не змінюють внутрішнього системного характеру дієслівної деривації та парадигматики ЄД.

У додатках А–Г подано класифікації приголосних та голосних фонем ЄД і варіанти реалізації приголосних на різних функціональних рівнях, порівняльні класифікації словотворчих і формотворчих афіксів АЛМ та ЄД, відомості про кількісне співвідношення дієслівних форм і граматичних категорій АЛМ та ЄД, сукупність похідних форм триконсонантного і чотириконсонантного дієслів ЄД, порівняльні класифікації типів дифіксації похідних основ перфекта та імперфекта.

ВИСНОВКИ

Висновки дослідження подаються наприкінці кожного розділу та в заключній частині дисертації. В інтегрованому вигляді їх можна звести до таких положень:

1.  У системі консонантизму ЄД, яка містить 28 приголосних, спостерігаються три основних типи фонетичних явищ: а) нерелевантні альтернації, зумовлені соціальним статусом мовця; б) альтернації дистинктивного характеру; в) обов’язкові для всіх функціональних рівнів варіанти реалізації звуків.  Існують більш “престижні” та “низькі” варіанти “класичних” фонем, які зазнають змін в усному мовленні. Реалізація гортанного вибуху в певних позиціях може мати як неістотні відмінності, так і спричиняти зміни типологічного характеру.

    2. Основною типологічною рисою морфонології ЄД є домінування вокалічних альтернацій. Питання класифікації голосних звуків арабських діалектів досі залишається дискусійним. На основі підходів провідних дослідників складено класифікацію вокалічних елементів ЄД, яка містить п’ять фонем і дев’ятнадцять алофонів. За кількісними характеристиками голосні можуть бути найкоротшими, короткими, середніми, неповними й довгими.

3. У системі іменного словотвору спостерігається тенденція до ускладнення морфологічної структури словоформи за допомогою зовнішньої афіксації. У деяких випадках це спричиняє перебудову й навіть “розмиття” словотвірної моделі через порушення класичної системи вокалізації та афіксації. Однак у ЄД загалом зберігається корпус “класичних” словотвірних моделей і спостерігається тенденція до уніфікації та звуження характеристик їхніх значень. Зросла питома вага словотворчих афіксів, а інвентар формотворчих, навпаки, скоротився через спрощення діалектної системи граматичних категорій.

4. У групі непохідних дієслівних основ ЄД спостерігається тенденція до морфологічного вираження категорії перехідності-неперехідності, а у системі похідних дієслівних форм – тенденція до збереження семантичних ознак словотвірних моделей. Разом з тим низка словотвірних типів набула додаткових значень або відтінків. Деякі малопродуктивні дієслівні моделі поступово виходять з ужитку.

5. Інвентар похідних дієслівних форм триконсонантного дієслова ЄД поповнився п’ятьма новими діалектними типами завдяки продуктивності зовнішньої афіксації, яка компенсує втрату внутрішньофлективної категорії стану. Сукупність словотвірних типів чотириконсонантного дієслова становить чотири форми, з яких дві є діалектними. Загальна кількість дериватів від триконсонантного кореня становить 78, від чотириконсонантного – 21.

6. У системі дериватів триконсонантного кореня морфологічно розрізнюються 62 форми з 78, чотириконсонантного – 12 із 21. Дієслівні словотвірні моделі в морфологічному відношенні поділяються на форми зі стабільними типами дифіксації та форми, в яких вибір голосного визначається консонантним оточенням.

7. Типологічні відмінності в системі дієслова ЄД (кількість словотвірних моделей, типи дифіксації основ, вираження пасиву, функції дієприкметника, перебудова силабічної структури словоформ) у загальних рисах не порушують внутрішнього системного характеру дієслівної морфології ЄД. Таким чином, морфологічна структура ЄД загалом залишається системним утворенням.

8. Основний результат дослідження – систематизація ключових закономірностей та явищ фонологічного і морфологічного рівнів ЄД, розробка детальних класифікацій всіх непохідних і похідних дієслівних форм та власних принципів морфологічного аналізу. Статистичний матеріал, зібраний у ході дослідження, дозволяє визначити ступінь продуктивності фонологічних явищ та словотвірних типів ЄД. Розробка класифікацій фонем і морфологічних моделей ЄД сприятиме кращому розумінню й систематизації процесів і закономірностей фонетичного і морфологічного рівнів, які мають місце не лише в ЄД, а й в інших розмовних формах арабської мови