ВИРАЖЕННЯ КАРТИНИ СВІТУ В ЛЕКСИЦІ ЯПОНСЬКОЇ МОВИ : ВЫРАЖЕНИЯ КАРТИНЫ МИРА В лексике японского языка

Краткое содержание

У вступі визначено актуальність, новизну, теоретичну та практичну цінність дослідження, визначено його об’єкт, предмет, мету і завдання, описано методи дослідження, зазначено апробацію праці.

Перший розділ – “Основні напрямки дослідження мовної картини світу” – присвячений аналізу різноманітних теоретичних аспектів відбиття світогляду в мові в контексті лінгвістичної філософії, культурології, етнографії, теорії міфу та інших дотичних людинознавчих дисциплін. Проблема мовної картини світу вивчена як невіддільна від ширшої проблеми відношень мови і мислення. Тому у працях дослідників мови і мислення (О.С.Мельничук, Г.В.Колшанський, В.М.Мигирин та ін.), філософії граматики (О.Єсперсен) не можна оминути тих ідей, які стосуються вираження картини світу в мові.

Мовна картина світу є об’єктом вивчення в сучасній науці поряд із іншими результатами відбиття світосприйняття в різноманітних культурних феноменах – міфологічною, релігійною, філософською, художньою, фольклорною та іншими картинами світу. Саме мовна картина світу особливо близька до фольклорно-міфологічної, котру можна визначити як “наївну” картину світу. Відбите у мові фольклорно-міфологічне бачення світу порівняно з сучасним раціонально-науковим баченням значною мірою виступає як інша, не співвідносна з сучасною система координат (парадигма), частково збережена з часів архаїчної культури не лише мовою, а й дитячим, поетичним та художнім світосприйняттям.

Ідеї, що створюють фундаментальну теоретичну базу для студіювання мовних картин світу, знаходимо у В. фон Гумбольдта і О.О.Потебні. Цінні спостереження висловлені представниками міфологічної, історичної та інших шкіл класичної фольклористики, які у своїх працях широко вдавалися до лінгвістичного аналізу власних імен міфологічних персонажів (міфонімів), сталих народнопоетичних формул тощо (О.М.Афанасьєв та ін.). Важлива інформація щодо мовних картин світу міститься й у працях з лінгвокомпаративістики, автори яких не обмежуються суто мовним матеріалом, а намагаються й відтворити за мовними свідченнями особливості культури носіїв мов (В.В.Іванов, В.М.Топоров, О.М.Трубачов, Т.В.Цив’ян та ін.). Спостереження над особливостями вираження мовної картини світу знаходимо у працях не лише лінгвістів, (лінгво)фольклористів та (лінгво)культурологів, а й філософів (Л.Вітгенштейн, Й.Л.Вайсгербер), фахівців з психології та естетики (Г.Г.Шпет), дослідників архаїчних особливостей мислення (Л.Леві-Брюль) та ін. Особливо цінні для досліджуваної проблематики ідеї Е.Кассірера, який вивчав співвідношення мовної і міфологічної картин світу (що особливо важливо з огляду на те, що значна частина лексико-семантичних, граматичних та інших особливостей мов, у яких утілена специфіка мовних картин світу, сформувались в епоху міфологічного мислення). Дослідження міфологічних аспектів архаїчного мислення, проблеми мовної сугестії у зв’язку з уявленнями про магію слова тощо (М.Я.Марр, С.О.Токарєв, В.М.Топоров, Н.В.Слухай та ін.) створює основу для наукового осягнення процесів генези і становлення мовної картини світу, що особливо актуально для таких суспільств, як японське, де глибоко архаїчні уявлення збережено досі, навіть в умовах постіндустріального інформаційного суспільства, і втілено не тільки в питомій народній релігії (синто), а й в інших галузях духовного життя та матеріальної культури, у багатьох елементах родинної, навчальної, виробничої й загалом суспільної структури.

Окреме місце в історії формування такого напрямку лінгвістики, як вивчення мовних картин світу, посідає теорія мовної відносності (відома ще під іншою назвою – гіпотеза Е.Сепіра – Б.Уорфа).

Значна активізація дослідження мовних картин світу і виділення цих студій майже в окрему галузь лінгвістики (пов’язаної водночас із психолінгвістикою і лінгвокультурологією) припадає на 1980–1990-ті роки, коли з’являються ґрунтовні студії Н.Д.Арутюнової, Б.О.Серебренникова, О.С.Кубрякової, В.І.Постовалової, Ю.С.Степанова, В.М.Телія, А.О.Уфимцевої та ін. Окремим напрямком, пов’язаним із вивченням національних мовних картин світу в їхньому співвідношенні з універсальними семантичними особливостями всіх мов і “семантичними примітивами”, є праці А.Вежбицької.

Глибокими і різноманітними як за теоретичним підходом, так і за методами та мовними матеріалами є студії над мовними картинами світу (в ширшому контексті психолінгвістики й етнолінгвістики) на різному мовному матеріалі й на різних мовних рівнях, здійснювані в сучасному українському мовознавстві (праці О.А.Гапченко, І.О.Голубовської, В.В.Жайворонка, Ю.О.Карпенка, В.І.Кононенка, В.П.Сімонок, О.С.Снитко та її учнів, Ж.П.Соколовської, Н.В.Слухай та її учнів, Н.І.Сукаленко, О.В.Тищенка та ін.). Сучасний стан лінгвістичних студій у галузі теорії мовного, зокрема лексичного, вираження картини світу дозволяє здійснити вивчення того, як особливості світобачення втілюються в лексиці японської мови.

У другому розділі – “Дослідження мовної картини світу як проблема лінгвістичної японістики: лексичний аспект” – вивчено місце студій над проблематикою мовної картини світу в сучасному японознавстві, зокрема українському. Особливу увагу зосереджено на лексичному аспекті мовного втілення світобачення японців, оскільки лексика виступає найбільш яскравим, динамічним та прозорим матеріалом для такого дослідження.

Проаналізовано стан і напрямки новітніх японістичних досліджень. Українські та зарубіжні японознавці (І.П.Бондаренко, О.В.Дебейко, С.В.Капранов, К.Ю.Комісаров, І.А.Петриченко, В.Л.Пирогов, В.А.Рубель, Б.П.Яценко, О.Ратті, А.Уестбрук, Т.Судзукі, В.М.Алпатов, С.О.Арутюнов, В.М.Горегляд, В.С.Гривнін, Т.П.Григор’єва, Л.М.Єрмакова та ін.) показують на різному матеріалі окремі аспекти феномену втілення особливостей світосприйняття японців у їхній мові. Але комплексного дослідження картини світу японської мови, зокрема на лексичному рівні, ще не ставилося за мету здійснити. Важливими кроками на шляху до такого дослідження, необхідного для якнайповнішого усвідомлення “японського дива” у різних його аспектах (економічному, включаючи побудову стосунків у фірмах та на підприємствах за родинним принципом, соціальному, включаючи збереження сакральної імператорської влади у високорозвиненому інформаційному суспільстві, релігійному, включаючи збереження глибоко архаїчних питомих народних вірувань “язичницького” типу), є студії над окремими аспектами японської мовної картини світу та їхніми лексичними втіленнями.

Вивчення мовної картини світу японців може бути здійснене на різному матеріалі, як-от фонетика (передовсім особливості звуконаслідувальних та звукосимволічних слів, емоційних вигуків, звертань до тварин, слів дитячого мовлення тощо), граматика, лексика і семантика, синтаксис. Центральну увагу присвячено дослідженню лексичного аспекту проблеми на матеріалі не тільки загальних, а й власних назв – географічних (топонімів), міфологічних (міфонімів) тощо. Аналізовано і словниковий, і текстовий матеріал.

Максимальну культурну вагу має найбільш стійка й давня лексика (“основний словниковий фонд”, “базисний словник”). Водночас у міру можливості досліджено і ті специфічні одиниці японської периферійної лексики, які дають найяскравіше уявлення про особливості світосприйняття носіїв мови. Серед досліджених текстів представлені як ті, що репрезентують давню мовно-культурну традицію, так і ті, що є результатом новітньої творчості.

Для вивчення мовної картини світу, визначення її ключових слів недостатньо дослідження суто матеріалу однієї мови (у даному випадку японської). Необхідне залучення і перекладних словників (для виявлення і дослідження груп тих лексичних одиниць, які залишаються без перекладу і виступають культурними символами), і іншомовних – не японських – текстів (з яких видно ті японські мовно-культурні особливості, які справляють найбільше враження на носіїв інших мов та культур і потребують коментування). Плідним шляхом вивчення специфіки японської мовної картини світу порівняно з європейськими видаються це студії над текстами європейських (українських, російських, англомовних) авторів про Японію.

З огляду на міфологічний контекст епохи формування мов і міфологізм як одну з головних ознак японської та багатьох інших картин світу та їхніх втілень у мові, першорядна увага приділена вираженню японської мовної картини світу в лексиці міфологічно-релігійної сфери. З опертям на дослідження А.О.Накорчевського, Г.Є.Свєтлова, Л.М.Єрмакової та ін. розглянуто такі ключові лексеми, як kami神“бог”, “божество”, “божествена сутність”, “дух” “демон”, tama魂 “душа”, “дух”, oni 鬼“злий дух”, “чорт”, rei 霊“дух”, “душа покійного”, kokoro 心“серце”, “душа”, “серцевина”, “нутрощі”,  shin 神“душа”, “дух”, “божество”, shinto 神道“традиційна японська релігія”, буквально “шлях богів”. Яскравим мовним утіленням поглядів японців на мікрокосм і макрокосм виступають складені лексеми, що містять ключові слова te 手“рука” і ten天 “небо”.

Особливості стародавнього образно-міфологічного, міфопоетичного світогляду втілені в складених іменах богів: Аме-но-мінака-нусі “Повелитель священного центру небес”, Такамі-мусубі “Бог високого священного творіння”, Камі-мусубі “Бог божественного творіння”, Умасіасікабі-хікодзі “Прекрасні пагони очерету”, Аме-но-токотаті “Той, що навіки затвердився на небесах”, Куні-но токотаті “Той, що навіки утвердився на землі”, Тойокумоно “Рясні хмари над рівниною”, Сусаноо “Доблесний швидкий ярий муж” (бог вітру), Омоікане “Той, що роздумує”, Ко-но-хана “Цвітіння дерев”, Іванага “Довговічна як скеля”, Хікохоходемі “Той, хто з’явився з вогню”, Цубутацу-мі-тама “Священний дух закипаючих бульбашок піни”, Амацу хіко-хіконагісатаке-угаяфукіаедзу-но мікото “Небесний отрок, доблесний бог бакланового даху, не настеленого на морському березі”, Ясо-магацухі-но камі “Бог восьми десятків викривлень”, Каму-наобі-но камі “Божественний бог, який випрямляє” та ін.

Важливу лінгвокультурологічну інформацію в аспекті мовного втілення релігійно-міфологічної свідомості японців несе термінологія культів синто (кеґаре “забрудненість, скверна”, сайкай  “духовне очищення й утримання від тілесних спокус” тощо), назви культових споруд (дзіндзя “святилище”), природних об’єктів поклоніння (івакура “скеля-вмістилище (духа, божества)”) та дзен-буддизму (за твормами Банкей Йотаку, Іккю Содзюн, Секіда Кацукі: муродзі “світ безпристрасності”, мусін “не-свідомість” тощо). Отже, в японській лексиці втілюються різноманітні аспекти світобачення японців, однією з важливих ознак якого є міфологізованість.

Третій розділ – “Фіксація сприйняття японської мовної картини світу в іншомовних текстах та лексикографічних джерелах” – присвячено проблемі рецепції картини світу японської мови в іншомовних (українсько-, російсько- та англійськомовних) текстах різних стилів та жанрів (на прикладі наукових, науково-популярних, публіцистичних, навчальних текстів на японську тематику) та словниках.

У “Словнику чужомовних слів” (І.Бойків, О.Ізюмов, Г.Калишевський, М.Трохименко, 1932) уміщено японізми єна, кабукі, мікадо, самураї, синто тощо, деякі в нині незвичній формі – гаракірі, джиу-джитцу, сакі; деякі лексеми словника відсутні в пізніших подібних виданнях, напр., дзибан – “японський шовковий халат”. Автори вживають форми Япанія, япанський.

“Словник іншомовних слів української мови” за ред. О.С.Мельничука (1985) містить більш або менш засвоєні українською мовою японізми – як порівняно давні (гейша, мікадо, рикша, соя), так і новіші (ікебана, карате).

Словник іншомовних слів колективу авторів за ред. Л.О.Пустовіт і словник іншомовних слів С.М.Морозова і Л.М.Шкарапути містять, окрім давніших японізмів, низку нових, зокрема карате.

Орфографічний словник української мови за ред. С.І.Головащука і В.М.Русанівського (1975) японізми гейша, гінкго, дзю-до, івасі, ієна, кімоно, мікадо, рикша, самурай (також самурайський), соя (також соєвий), харакірі, цунамі, а нове видання цього словника (1999) вміщує також ікебана, кабукі, карате, синтоїзм.

Новітній українсько-японський і японсько-український словник І.П.Бондаренко і Т.Хіно містить в українській частині низку “японізмів-екзотизмів” (визначення авторів), що не ввійшли до словників іншомовних слів української мови (удон “японська локшина”, кана “японський складовий алфавіт”, кендо “японське фехтування” тощо).

Отже, українська мова різною мірою засвоїла понад 40 лексичних японізмів багатьох тематичних груп. Потребує уточнення фонетична форма репрезентації деяких японізмів у словниках (далекі від оригінальної японської вимови такі написання, як сегун – потрібно сьоґун, синто – потрібно сінто, тсуга – потрібно цуґа тощо). Деякі фонетично змінені форми давно стали традиційними – як-от джіу-джитсу замість правильного дзюдзіцу. Спостерігається непослідовність передачі японських звуків [sh] (гейша, рикша, суши, “Тошиба”, але бусидо (іноді бушидо), івасі, сегун, синто) і [j] (джіу-джитсу, “Фуджи”, але дзю-до, Фудзіяма).

В українських перекладах японської поезії (на матеріалі перекладів І.П.Бондаренка) символами картини світу виступають японські топоніми, невіддільні від давніх культів та легенд (Фудзі, Фудзіяма, Фудзі-сан), лексичні “екзотизми” як символи культури (кабукі, кімоно, кото, моті “солодкі рисові тістечка”, саке, сакура та ін.). Перекладач звертає увагу на естетичний принцип моно-но аваре “чарівний смуток речей”, “сумна чарівність речей”, естетично-філософський принцип юґен “таємнича краса”, “незбагненна, нерозгадана привабливість”, естетичні категорії та принципи поетики віршів ренґа такетакаку “піднесеність” і усін “щиросердність, щирість почуття” тощо.

Вираження японської мовної картини світу в українських навчальних виданнях досліджено на матеріалі розділу посібника “Людина і культура” (автор В.С.Гриценко, 2000) і розділу підручника “Історія середньовічного Сходу” (автор В.А.Рубель, 2002). Виділено тематичні групи лексичних японізмів: титули монархів (кімі “цар”, сумерагі “верховний володар”, тенно “небесний монарх”, “імператор”, інсей “храмовий правитель”, “екс-імператор”), інші соціальні терміни, включаючи військові (бусі “воїн”, вако “пірат-купець”), назви установ, інституцій (курандо “особистий секретаріат при імператорі”, бакуфу “система розподілу влади між номінальним імператором – тенно і фактичним правителем – сьогуном”), назви одягу та взуття (гета “дерев’яні сандалії-колодки на високих підставках”, камісімо “штани-спідниця з крилаткою, що одягалася поверх халата”), назви жанрів фольклору та літератури (норіто “тексти заклинань і молитов”, гункі “військова повість”), назви театральних жанрів, видів мистецтва (васікі “японський культурний стиль”, кабукі, бунраку, йосе “театральні жанри”, ікебана “мистецтво квітів”, родзі “чайний сад”), мовознавчі терміни (бунго “класична японська мова”, хірагана й катакана “японські абетки”), релігійна лексика (саторі “просвітлення”), назви звичаїв (тя-но-ю “чайна церемонія”), назви будівель, їхніх елементів та внутрішнього облаштування (тясіцу “чайна хатинка”, токонома “ніша”), терміни адміністративно-територіального поділу (до “губернія”, куні “провінція”). Значна частина розглянутої вище лексики, серед якої істотне місце посідають історизми, не описується словниками іншомовних слів української мови.

Російськомовні японознавчі тексти розглянуто відповідно до тематики. У текстах календарно-обрядового змісту (С.А.Арутюнов, Р.Ш.Джарилгасинова, С.Б.Маркарьян, Е.В.Молодякова) виділено ключовий термін мацурі “свято”, образні назви лунарних місяців (муцукі “місяць дружби”, сорьоґацу “місяць першої зелені” тощо), назви 24-х сонячних сезонів року, які не збігалися з лунарними місяцями (ріссюн “початок весни”, усуі “дощова вода” тощо), назви тварин як символів років 12-річного зодіакального циклу (тора “тигр”, у “заєць”, тацу “дракон”, мі “змія”, ума “кінь” та ін.), назви свят (наприклад, Сьогацу “Новий рік”, буквально “Істинний місяць”) та святково-обрядових атрибутів (наприклад, кадомацу “новорічне дерево”, букв. “сосна біля входу”), назви святкових обрядодій, що стали назвами й самих свят (о-ханамі “милування квітами”).

Російські переклади японської художньої літератури (Сей-Сьонаґон, Сайкаку Іхара, Акутаґава Рюноске, Кавабата Ясунарі) зберігають побутову лексику (ікан “старовинний придворний одяг”, кітьо “завіса, що відгороджувала шляхетних дам від стороннього погляду”, табі “шкарпетки з відділеним великим пальцем”), соціальну термінологію (камаду “староста будинку”, сьонаґон “молодший державний радник”), релігійну лексику (фуда “хатні молитовні таблички”), назви харчів (тірасі “гарячий напій, настояний на апельсиновій шкірці”), назви типів письма, стилів, жанрів літератури та мистецтва (імайо “одна з форм японського вірша, що складається з двох чотиривіршів”, какемоно “картина або каліграфічний напис, виконаний на смузі шовку або паперу”), назви мір (кен “міра довжини – 1,81 м”, рі “міра довжини – 3, 927 км”), власні назви з прозорою внутрішньою формою (ставок Мідзунасі букв. “Без води”, річка Міміто букв. “Вухо, що добре чує” тощо).

У російськомовних журналістських, науково-популярних, краєзнавчих нарисах про Японію (С.А.Арутюнов, Р.С.Васильєвський, О.І.Мамонов, Г.Б.Навліцька, В.В.Овчинников, М.Т.Федоренко, В.Я.Цвєтов, В.О.Пронников та І.Д.Ладанов) виділено безеквівалентну лексику, що виступає в ролі культурних символів (здебільшого побутова та соціальна термінологія – як сучасна, так і історична), окремі назви рослин і тварин, назви специфічних морально-етичних понять, які стосуються духовної культури, світогляду, звичаїв, норм поведінки (вакон йосай “узяти новітні знання, вироблені іноземцями, але не дозволити їм похитнути основи японського способу мислення”, ніндзьо “жалість, піклування, любов між батьками й дітьми, сусідами”), позначення традиційних принципів вівічливості, також безпосередні спостереження над особливостями лексики та граматики японської мови як вираження народного світосприйняття (“У європейських мовах у слові “я” закладений смисл “індивідуум”, “особистість”. У японській мові слово “дзібун” – еквівалент європейського “я” – означає “моя доля”, “моя частина”. Японець розглядає себе як частину якої-небудь спільності” – В.Я.Цвєтов).

Лексика японського походження в англомовних текстах на японську тематику репрезентує різні тематичні групи: релігійні терміни (назви релігійних учень та течій Zen, Shintō, обрядів і дій kegare, духів і міфологічних персонажів kami, tama, shin, kokoro, kappa, oni, kidō, myōdō, tō на позначення шляху як релігійного принципу, служителів релігії yamabushi, ритуальних пісень або молитов norito, власні імена божеств (Susa-no-o) та ін.); назви звичаїв, правил життя, обрядів (seppuku “ритуальне самогубство шляхом розпорювання живота”, matsuri “(релігійне) свято”, кодекс самураїв bushido); назви археологічних культур (Jomon, Yayoi, Kofun); назви давніх племен Японії ezo, ebisu, emisu; назви рослин і тварин, зокрема й культурних символів (sakura); назви їжі та напоїв (sake); назви музичних інструментів (koto); назви видів традиційного японського театру noh, kabuki; соціальні терміни (daimyo, bakufu, samurai, Shogun, geisha, kuge), зокрема титули імператора як божественної особи (tennō, sumera mikoto, ō kimi); мовознавчі та літературні терміни, передусім позначення традиційних японських поетичних форм (renga, uta, haiku, hokku,  tanka, monogatari, kigo, kotoage), зокрема й міфологізовані (kotodama “душа слова”).

Отже, японська лексика в іншомовних джерелах репрезентує передусім сфери духовної культури, особливо релігії, поезії, мистецтва та спорту, меншою мірою – побутову, історичну, соціальну сфери.

Дослідження дозволяє зробити низку висновків.

1.Стан сучасних теоретичних досліджень у галузі відображення картини світу в мові, зокрема лексиці, дозволяє здійснити комплексне вивчення мовного вираження специфіки світобачення японців.

2.У японській мові на всіх її рівнях (фонетичному, морфологічному, лексичному, фразеологічному, синтаксичному та ін.) відображена картина світу (світосприйняття) носіїв мови. При цьому найбільш яскравим, показовим, прозорим і очевидним рівнем вираження картини світу виступає лексичний рівень.

3.Важливим чинником формування картини світу японців (зокрема, мовної картини) виступало міфологічне мислення (міфологізоване світобачення), взагалі характерне для архаїчних періодів усіх суспільств та їхніх культур. Усталенню такого світобачення у японців значною мірою сприяло збереження і закріплення у них аж до нашого часу власної народної (так би мовити, язичницької) міфологічно-релігійної системи – синто 神道(синтоїзму). Внутрішня форма багатьох давніх і важливих лексичних одиниць японської мови промовисто свідчить про риси міфологічного світосприйняття.

4.Ключовими словами картини світу, втіленої в японській мові, виступають chadō 茶道“мистецтво чайної церемонії”, буквально “шлях чаю”,  gaku 学“наука, вчення, заняття”, омонім 額“картина, каліграфічний напис”, омонім 楽“музика”, giri義理 “обов’язок”, “почуття, усвідомлення обов’язку”, kami 神“божество, дух”, ki 気“душа”, “характер”, “дух”, “свідомість”, kokoro心 “серце, душа”, matsuri祭り “свято”, oni 鬼“чорт, злий дух”, rei 霊“дух”, suki 好き“любов, схильність”,  tama 魂“душа”, te 手“рука”, ten 天“небо”, та ін. Поряд із ними важливими елементами японської мовної картини світу є ті культурні слова-символи, які нині запозичені в різні мови світу як безеквівалентна лексика разом із відповідними культурними реаліями (зокрема, в українську мову запозичені: ікебана, карате, кімоно, саке, соя, сумо, танка, татамі, харакірі, хоку тощо).

5.Утіленням картини світу в японській мові виступає не лише питома лексика, а й запозичення (напр., ten “небо” від кит. tian). Культурно важливі лексеми запозичувалися разом із відповідним комплексом уявлень (напр., конфуціанських або буддійських), котрі на японському ґрунті у процесі освоєння могли зазнавати значної трансформації.

6.Мовним матеріалом, у якому втілюється світобачення японців, є не тільки масив загальних назв (апелятивна лексика), а і власні назви різних класів (ономастична лексика). Особливо яскравим вираженням картини світу відзначаються найменування божеств (теоніми) і територіальні назви (топоніми).

7.Лексичні японізми широко використовуються в українськомовних текстах різної тематики і жанрів – не лише наукових і науково-популярних, а й публіцистистичних, навчальних та ін. Дослідження такої лексики та її функціонування в іншомовних (українськомовних та інших) текстах сприяє вивченню японської мови та культури, дозволяє поглиблювати й удосконалювати міжкультурну комунікацію.

8.У різножанрових текстах російською й англійською мовами на японську тематику може бути виділений загалом той самий масив лексичних японізмів на позначення ключових концептів культури, що й в українськомовних текстах.