ПРАГМАТИКО-КОМУНІКАТИВНІ ТА ЛІНГВОСТИЛІСТИЧНІ ХАРАКТЕРИСТИКИ ДРАМАТУРГІЧНИХ ТЕКСТІВ ТОМАСА БЕРНГАРДА

Краткое содержание

Розділ 1. „Стильова та мовленнєво-актова структура драматургії Томаса Бернгарда”. Огляд численних досліджень текстів п’єс Т. Бернгарда дає підстави стверджувати, що вони охоплюють психологічні, філософські, соціологічні, літературознавчі й лінгвістичні аспекти, але жодне з них не є системним. Окремі розробки не пов’язують інформаційні, лінгвопрагматичні, когнітивні й лінгвостилістичні чинники драматургічних текстів (далі – ДТ)  Т. Бернгарда та не мають на меті спробу інтегрувати саме ці чинники в єдину систему.

ДТ, при всьому їх розмаїтті, мають ряд загальних ознак, якими є: вираження прагматичних цілей автора переважно через мовленнєві й позамовні дії персонажів, простота й зрозумілість контексту, наявність індивідуальних стилів мовлення персонажів і загального стильового простору п’єси, сконструйованого автором відповідно до його інтенцій.

Домінування в ДТ виразної полістильової структури відсуває на другий план стильову присутність автора. Протилежна ситуація є характерною для драматургів модерністського напрямку, що створюють тексти в традиціях „потоку свідомості”; саме ці традиції й успадкувала драматургія Т. Бернгарда.

Об’єктивна оцінка стилю художнього тексту є можливою за стильовими рисами, які реалізуються на всіх текстових рівнях. Через стильові риси ДТ проявляються як загальні ознаки цього типу тексту, так і часткові ознаки, що залежить від інтенцій автора та його приналежності до певного художнього напрямку.

У текстах п’єс Т. Бернгарда складова „драматичність” на нижчих рівнях конкретизується в таких стильових рисах, як „діалогічність/монологічність”, „стислість/розгорнутість”, „стильова тональність від автора”, „мовленнєво-стильова інтегрованість” та ін. Цим стильовим рисам нижчих рівнів відповідають визначені ознаки ДТ.

„Мовленнєво-стильова інтегрованість” є системотвірною для авторського стильового простору і є основою для мовного конвенціоналізму в масиві драматургічного мовлення персонажів (ДМП); у цій стильовій рисі найповніше виражаються прагматичні цілі ДТ.

У текстах п’єс Т. Бернгарда мовленнєво-стильова інтегрованість проявляється в загальній тенденції персонажів до висловлення мало пов’язаних між собою уривків думок, численних повторів, опорних слів замість цілих фраз; тобто, в мовленнєвому акті (далі – МА) часто присутні несформовані думки, що нерідко передаються, наприклад, мовленнєвими фігурами умовчання, еліпсисами. Синтагматичний зв’язок у середині реплік і між ними – слабкий, але за рахунок цього є добре вираженою „смислова далекодія” – парадигматичний зв’язок між МА.

Архітектоніка текстів п’єс Т. Бернгарда також передає розірваність думок, роз’єднаність персонажів: репліки подано короткими рядками майже без розділових знаків, частими є повтори фрагментів мовлення навіть у різних персонажів, авторські репліки зазвичай скупі й нерідко подаються в дужках як окремі вкраплення в мовлення персонажів.

Найбільш придатною для лінгвопрагматичного описання ДТ є теорія МА, оскільки цей тип тексту ґрунтується переважно на мовленні персонажів. Важлива роль належить дослідженню того, як проявляється в текстах драматурга іллокуція і перлокутивні ефекти МА, яка їх залежність від текстового конвенціоналізму. Оцінка ролі екстралінгвістичних факторів конвенціоналізму і співвідношення мовних та екстралінгвістичних факторів у ДТ походить із концепцій Г. Фреге і  В.П. Руднєва.

У репліках ДТ усі імена не мають реальних денотатів, оскільки є вигадкою автора. Тому є непотрібним дотримання екстралінгвістичних умов істинності, що є необхідними для МА повсякденної реальності. У художніх текстах досить лише вказати аналог екстралінгвістичних факторів та аналоги денотатів художніх висловлень.

Поняття про непрямий контекст (у найпростішому випадку – це підрядне речення) ототожнюється в певному смислі з художнім висловленням. У такому випадку денотатом останнього є звичайне висловлення нормальної мовленнєвої діяльності. Корелятом головного речення є заголовок та все інше, що служить введенню до смислу того, що відбувається (тема тексту): список діючих осіб, авторські ремарки, епіграфи та ін. У „головному реченні” містяться всі аналоги екстралінгвістичних факторів мовленнєвої діяльності персонажів.

Оскільки в непрямому контексті його денотат є неактуальним, то цей контекст спирається, в основному, на мовні конвенції або загальний стильовий простір драми. Через стиль найбільш ефективно проявляються імпліцитно також іллокуції й перлокуції.

Відповідно до поглядів сучасної лінгвопрагматики контекст і МА – поняття, що взаємно доповнюють один одне, а їх конкретна взаємодія є головним завданням лінгвопрагматики.

Висловлення з характеристикою „напрямок на адресата” можуть бути спрямованими на глядача           (у Т. Бернгарда – вкрай рідко) і на персонажів п’єси. Серед останніх зустрічаються спрямовані на інших персонажів, на себе (аутоадресні) й безадресні. Безадресні часто зустрічаються саме в ДТ „потоку свідомості”, традиції якого наслідує Т. Бернгард. 

За комунікативною інтенцією висловлення можуть бути монофункціональними та поліфункціональними. Класифікацію монофункціональних висловлень наведено в схемі підрозділу 1.5, причому нижній рядок схеми фактично збігається за назвами з типовими різновидами іллокутивної сили.

При описанні перлокутивних ефектів варто розрізняти власне перлокутивний ефект, запланований адресантом МА та перлокутивний наслідок МА (неінтендований вплив). У текстах п’єс Т. Бернгарда безадресні й аутоадресні репліки не створюють ніякого перлокутивного ефекту. Присутній він також далеко не в кожній адресній репліці, а якщо й є, то, як правило, карикатурний та обумовлений поліфункціональністю висловлення з несумісними комунікативними установками. У цілому, в ДТ          Т. Бернгарда перлокутивні ефекти слабкі, що свідчить про певну комунікативну установку мовленнєвої діяльності, яка передає атмосферу роз’єднаності персонажів, атомарності „потоку свідомості”.

Щодо співвідношення МА та контексту в п’єсах Т. Бернгарда, можна стверджувати, що незважаючи на перевагу в текстах авторського стилю, помітним є індивідуальний стиль персонажів, а у фіналі кожної п’єси для передачі більш детальної інформації про персонажів і відображення кульмінації драми МА набувають більшої довжини та динаміки.

При більш глибокому розгляді співвідношення МА та контексту є одним з головних завдань дослідження лінгвопрагматики. Текст (сукупність МА) і контекст можна розглядати як взаємне доповнення в тому сенсі, що вони разом створюють драматургічний дискурс. З точки зору самоорганізації дискурсу текст і контекст у процесі його створення взаємно моделюють один одного, збагачуючи тим самим дискурс. При цьому вираження інтенцій автора в сучасних ДТ, зокрема, в п’єсах              Т. Бернгарда, відбувається зазвичай не як підсумок наприкінці тексту, а „голографічно”, тобто будь-який досить об’ємний фрагмент тексту висловлює цю інтенцію з тим або іншим ступенем прозорості.

Розділ 2. „Прагмастилістичне забезпечення інформативності в драматургічних текстах Томаса Бернгарда”. Розробка категорії інформативності тексту здійснювалася широко відомими філологами, а також іншими фахівцями, оскільки дана категорія є загальною для цілого ряду наук. Дослідження інформативності тексту далекі від завершення, але існує деяка наступність підходів, що не виключає, а передбачає їх творче розмаїття.

Загальною рисою в підходах різних авторів є те, що ними рівною мірою, незважаючи на різні акценти, визнаються інформативними як семантика тексту, так і його форма (структура, композиція). 

В основу наших досліджень покладено концепцію інформативності як розмаїтості всередині певної єдності (тотожності) за У. Ешбі, а також теорію інформаційної архітектоніки А. Моля, згідно з якою, на кожному композиційному рівні художнього тексту є надмірність повідомлень, що повністю набуває сенсу, сприймається адресатом лише на більш високому композиційному рівні. Композиція тексту, яка є невід’ємною частиною стилю, містить можливість семантичної компенсації (надмірно) оригінальної інформації одного композиційного рівня на іншому вищому композиційному рівні.

У текстах п’єс Т. Бернгарда розглянуто прояв інформативності на формальному, формально-змістовому, змістовому та образному композиційному рівнях. На формальному рівні відзначена хаотичність інформації в тексті, наявність розривів змісту, безліч імпліцитної інформації і т.д. Є надлишок інформації, що сполучається з когнітивним дефіцитом.

На формально-змістовому рівні спостерігається аналогічна картина, однак інформація в тексті набуває нової якості, стає „інформацією про інформацію”.

Актуальна інформація,  яка міститься в мовленні персонажів, виражається, за Кларком-Карлсоном інформативами, m-намірами та іншими МА. У текстах п’єс можна виявити дотримання або порушення персонажами канонічності розмов, принципу відповідальності. Повний облік інформативів, висловлених персонажами, порушень канонічності й принципу відповідальності в розмовах призводить до виявлення структури зв’язків у тексті п’єси між персонажами, їх діями та відносинами. Іншими словами, до усвідомлення структурної інформації тексту, що  відіграє роль „інформації про інформацію”. 

На змістовому рівні текст п’єси сприймається як ціле. Головну роль в цьому відіграє його структурна інформація („інформація про інформацію”). На змістовому рівні також підтверджується справедливість концепції інформаційної архітектоніки А. Моля: наявність надлишкової інформації, асимілювання інформації попередніх рівнів. 

На образному рівні інформаційна суть створення художніх мікро- і макрообразів полягає в доборі автором об’єктів з імпліцитних рядів, які складаються зі споріднених мікро- і макрообразів. При цьому можна стверджувати, що чим більшим є семантичний обсяг створеного образу, чим більше в ньому потенційних додатків, тим більш ґрунтовно актуальна словесна інформація „йде в тінь”, тобто не сприймається читачем буквально. Звідси випливає природа надлишкової інформації на образному рівні: вона є потенційною.  

Насичення інформацією художніх текстів може зводитися до компресії інформації на архітектонічну одиницю тексту, до кодування, до переходу актуальної інформації в потенційну і т.д. Прийоми насичення інформацією текстів п’єс Т. Бернгарда умовно розподілено на такі класи:

1) логічні засоби: гротескна логіка персонажів і так звані „правильні силогізми”.

Приклад  гротескної логіки:

Frau Kant: E st Ludwigs Schwester / ist tot / schreibt ihr Mann

Kant (zu E st Ludwig): Sei froh / auf Hoher See / keine Mцglichkeit / fьr eine Begrдbnisbesuch / Wie alt war deine Schwester  (з п’єси „Іммануїл Кант”)

Приклад „правильного силогізму”:

Caribaldi: ... Ist die Haube zu weit / rutscht sie ihm herunter / ... Dann sieht er nichts / und ein MiЯton ist da / sofort ist ein MiЯton da / Ist ein MiЯton da / weiЯ ich / ihm ist die Haube heruntergerutscht (з п’єси „Сила звички”)

2) просторово-часові засоби;

3) ментальні засоби;

4) асоціативні засоби: тропи, гра слів і так звані „силогізми в траві”;

Приклади з п’єси „Лицедій”.

1)Bruscon: Wenn wir einen weiblichen Darsteller beschдftigen / beschдftigen wir sozusagen Theaterhemmschuh

2)Bruscon: Ein talentierter Schauspieler / ist so selten wie ein Arschloch

3)Bruscon: Vor den Schweinen / Im Dorf jedes geistige Produkt / muЯ man vor den Schweinen werfen  

4)Bruscon: Du Handwerksidiot (Репліка Брюскона синові)

5)Bruscon (zu Sarah): Hat sie noch Husten die Mutter

Sarah: Sie hustet noch / sie hat auch in ihrem Text gehustet 

Bruscon: Das dachte ich mir / daЯ den Text verhustet / hat sie denn die Antihustenpillen nicht genommen 

Sarah: Doch 

Bruscon: Warum hustet sie dann / Ein so schцner Text / eine solche herrliche Passage / und sie verhustet alles / Aber wir dьrfen der Gewцhnlichkeit / nicht entgegenkommen

У наведеному діалозі реалізується логіка „силогізму в траві”:

Гарний текст                               псують буденності

Хвора дружина кашляє                              зіпсувала(прокашляла) весь текст

Звідси за логікою такого силогізму випливає: дружина = буденність.

 5) імпліцитність мовлення персонажів (інформативи). Наведемо приклад з тексту п’єси „Іммануїл Кант”:

 Kant (zu E st Ludwig): Diese Schiffskцche sind hinterhдlig / es gibt nichts Hinterhдltigeres / als die Schiffkцche / Auf Hocher See muЯ man sich in acht nehmen / vor der Kost / die die Schiffskцche kochen 

Frau Kant: Aber du hast doch geste / mit dem Schiffkoch gesprochen / mit dem Chefkoch   

У цьому класичному, відповідно до теорії Кларка-Карлсона, інформативі адресатом є Е. Людвіг, а слухачкою – пані Кант. Але інформатив дає повне уявлення і їй, про що йде мова, й дозволяє їй також підключитися до розмови.

Існує істотна різниця в компресії інформації за допомогою „правильних силогізмів” і „силогізмів у траві”. Останні, на відміну від перших, здатні утворювати підтекст.

Інформативи не лише насичують текст інформацією, а й сприяють самоорганізації інформації й змісту. Інформативи створюють способи генерації інформації в мовленні персонажів, і зокрема, спосіб, властивий ДТ „потоку свідомості”, до яких належать тексти п’єс Т. Бернгарда. 

Прийоми й засоби (1-5), насичення інформацією тексту, є основними (у всякому разі, у  Т. Бернгарда), але цей перелік може бути продовжений. 

Дослідження ДТ було б неповним без урахування інформаційної взаємодії автора, персонажів і глядачів. У виставі автор драми надає глядачам і персонажам різні інформаційні статуси. Завжди існує чітке розгалуження ролей для всіх учасників вистави. Схематично це розгалуження зображується театральним фреймом. Дане поняття рівною мірою належить інформатиці й когнітології.

Межі рольового фрейму учасників вистави досить чіткі, але їх можна подолати у відношенні інформаційної взаємодії. Більшість МА персонажів є інформативами з іллокуцією, що спрямована на глядача. Отже, всі учасники комунікативного акту (вистави) поєднані автором драми в єдиному інформаційному просторі.

Розділ 3.  „Мовні засоби експресивності в текстах п’єс Томаса Бернгарда”. Експресивність у тексті з’являється при вираженні адресантом свого відношення до об’єкта опису. Експресивність проявляється на всіх мовних рівнях тексту. У цій роботі досліджено прояв експресивності на рівні лексики, синтаксису та надфразової єдності (далі – НФЄ). 

У текстах п’єс Т. Бернгарда присутній як прошарок навмисно експресивної лексики, так і прошарок, що набуває експресивності в контексті. Перший з зазначених прошарків відносно малий, однак надзвичайно насичений корпоративною лексикою. Загальна бідність лексики персонажів і зловживання корпоративною лексикою – один зі способів показати суто функціональні стосунки між діючими особами, сатирично підкреслити їх незначимість як професіоналів. Приклад із п’єси „Іммануїл Кант”:

Kant: Alle mцglichen Stufen / der Exzentrizitдt / von den Planeten / bis zu den Kometen

Приклад з п’єси „Сила звички”:  

Caribaldi  (Nimmt das Ferraracello und streicht einen tiefen langen Ton): Hцrst du / das ist es / Ja / das ist es / Crescendo / wenn ich Crescendo sage / Decrescendo / sage ich Decrescendo / Hast du verstanden / nichts berechtigt zur Nachlдssigkeit / Casals

 Порівняно невеликий обсяг образного мовлення персонажів містить і навмисно експресивний прошарок лексики, і контекстно-експресивний. Останній стає таким багато в чому за рахунок модального забарвлення, переважно негативного.

Персонажі Т. Бернгарда часто використовують лексику в денотативному значенні. Це пов’язано з однією з вимог сценічного мовлення (безпосередність, природність експресії), і зокрема, з особливостями вираження експресії в текстах „потоку свідомості”.  

Експресивність проявляється не лише в лексичному значенні слова, але й через його структуру, тобто створюється на морфемному рівні. Т. Бернгард часто вдається до вживання композитів (складних слів), у тому числі неологічних композитів, які є ознакою мовленнєвих примх та механічного, неадекватного мислення. Наприклад: meine Vorteilskappe, Lyoneffekt, Wasserkopfspiegel, Theaterhemmschuh, Theaterkerkerhaft та ін. 

 Неологічні композити також являються комічним засобом створення дистанції між комунікантами, різновиди якої можна охарактеризувати як „риторику безцеремонності”, багатозначність (мовленнєва незграбність) та мовленнєві жарти. 

Певну роль в експресивності текстів п’єс відіграє субстантивація дієслів, які позначають діяльність і зміни стану персонажу. Текстам п’єс Т. Бернгарда також характерні синтаксичні дисоціації в мовлені персонажів, ізольовані речення, зміна порядку слів у реченні, розриви мовлення (зупинки) у підрядних реченнях. 

У мовленні персонажів Т. Бернгарда присутні буквальні й варійовані повтори, редукційні синтаксичні структури (ізольовані речення, перестановчі структури, еліпсиси, антиеліпсиси, нерозчленовані висловлення).

Чисельні буквальні повтори в мовленні персонажів зі стилістичної точки зору можуть бути розглянутими як повторна номінація, а з погляду синтаксису – як антиеліпсис. Розглянуто синтаксичні та інші функції монологічного й діалогічного антиеліпсису. Приклади з п’єси „Сила звички”:  

1)Caribaldi: Du frierst ja mein Kind / Morgen sind wir in Augsburg / morgen Augsburg / Du muЯt die Ьbung machen / verstehst du  / die Ьbung / Komm her / mach die Ьbung / dann wird dir warm

Саме інформативною є частина цієї репліки – про Аугсбург; тричі повторюється про вправу, яка, ніби то, зігріє замерзлу онучку.

Репліка Приборкувача про тигра Макса:

2)Man darf ihn nicht / aus den Augen lassen / Morgen in Augsburg / neue Bandagen / verstehst du / Max sagen / ruhig Max sagen / und ihn nicht aus den Augen lassen / Hypnose / verstehst du / Mein Onkel / hat fьr Hypnose / nichts ьbrig / Die Tiere gehorchen  mir / umgekehrt / gehorche ich den Tieren / verstehst du / Hypnose

Тут двічі повторюється варіація „очей спускати не можна”, „очей з нього не спускати” (у значенні – він небезпечний), і паралельно з цим тричі повторюється „гіпноз” як протиставлення небезпеці.

Головна функція надфразового мовного рівня – забезпечення зв’язності тексту. Разом із цією функцією реалізуються й інші функції, наприклад, інформативність та експресивність тексту.

Одна з необхідних ознак НФЄ – наявність у тексті так званих ненасичених речень, в яких відсутній відносно завершений смисл при їх самостійному вживанні. У ДТ Т. Бернгарда їх велика кількість. Зв’язок між окремими ненасиченими реченнями здійснюється, в основному, за допомогою анафоричних залежностей, рідше – катафоричних.

Реплікам персонажів Т. Бернгарда притаманна велика кількість тем, тобто наявність в одній репліці декількох незв’язаних мікротем. Ці мікротеми, які виражено в основному ненасиченими реченнями й повторами лексики та фразеології, мають у тексті парадигматичний зв’язок (за рахунок синтагматичного), реалізований анафорами та катафорами, що є в свою чергу  вираженням сильної концентрації персонажів на своїх оцінках і відносинах, тобто є, певним чином, вираженням експресії.

З огляду на подану в розділі 3 і висновках характеристику мовлення головних персонажів можна стверджувати, що це – характеристики всього тексту п’єс Т. Бернгарда, а основний спосіб текстотворення п’єс – парадигматичний.

Розділ 4. „Загальна характеристика комунікативної діяльності персонажів у текстах п’єс Томаса Бернгарда”. На основі проведених досліджень встановлено, що масив мовлення персонажів п’єс Т. Бернгарда є досить неоднорідним та асиметричним. Це твердження можна уточнити за допомогою поняття „реляційного потенціалу” (далі – РП).  Дане поняття означає міру участі персонажа в комунікативній діяльності, а визначення цієї міри може відбуватися за обсягом висловлень персонажа в тексті, за інформативністю, за здатністю індивіда до іронії, професійних висловлень та інше – залежно від інтенцій контексту. 

Поняття „реляційний потенціал персонажа” (далі – РПП) дозволяє „розшарувати” комунікативну діяльність персонажа на підвиди та виявити, які концепти в художньому тексті реалізує персонаж за допомогою свого РП (наприклад, концепти „професіоналізм”, „святенництво”, „домінування” та ін.).

Концепт „професіоналізм”, як й інші текстові концепти в п’єсах Т. Бернгарда, створюється відбором усіх мовленнєвих засобів і відображенням їх у РП головних персонажів. „Професіоналізм” виражено, насамперед, численним використанням корпоративної лексики. Перевага останньої у висловленнях персонажів надає даному концепту сатиричного відтінку. Цьому ж сприяють численні висловлення персонажів щодо великих власних професійні здібностей та досягнень. Приклад із п’єси „Рятівник людства”:

Weltverbesserer: In der Schatulle ist meine Kette / Heute will ich sie umhдngen / Heute ist ein grцЯer Tag / Die Kette / gibt mir mehr Wьrde

 У даному фрагменті монологу Рятівника його концепцію професіоналізму доведено до того краю, коли професіоналізм ототожнюється з величчю унікального й єдиного у світі майстра, здатного генерувати ідеї, що рятують людство.

Створення концепту „домінування” персонажа відбувається як традиційними засобами (повчальність висловлень, риторика наказів, принизливі характеристики оточення), так і більш витонченими. Це – контроль характеру й змісту спілкування, контроль іллокуцій співрозмовника, модальні конструкції з імперативами та ін. Приклади з п’єси „Президент”:

1)Prдsidentin (ruft):  Sie haben kein recht / den Schleier zu tragen/ Sie haben kein Recht dazu / kein Recht / Nehmen Sie den Schleier herunter / herunter den Schleier herunter / ab / (Frau Frцlich nimmt den Schleier ab) / Sie mьssen Ihr wahres Gesicht tragen Frau Frцlich 

2)Prдsidentin: Schwarz / Sie sind schwarz gekleidet / Frau Frцlich / Ziehen Sie sofort Ihr schwarzes Kleid aus / Sie nicht / Sie nicht Frau Frцlich / Sie haben kein Recht / schwarz gekleidet sein / ziehn Sie sofort Ihr schwarzes Kleid aus

Ситуація боротьби персонажів за домінування відображається в їх певних мовленнєвих стратегіях, в яких переважає викриття один одного в недоліках і пороках. У цілому концепт „домінування” представлено в текстах п’єс Т. Бернгарда  як досить сильне пригнічення мовленнєвої активності другорядних персонажів, їх РП за рахунок „роздутого” та беззмістовного РП домінуючих персонажів.

Створення концепту „святенництво” у висловленнях персонажів полягає в ствердженні одним і тим самим персонажем діаметрально протилежних цінностей, моральних оцінок. Дані твердження в складі РП персонажа подані не підряд, а розкидані в тексті, створюючи парадигматичну єдність; саме це й втілює концепт. Приклад із п’єси „Рятівник людства”:

 Weltverbesserer: Wir treiben / alles auf die Spitze / rьcksichtslos / wir wollen diejenigen / die uns peinigen / ve ichten / aber wir ve ichten sie nicht sofort / wir machen einen langwierigen ProzeЯ / aus diesem Ve ichtungswillen / Es gehцrt sich nicht / es schickt sich nicht / Aber wir zwingen ja niemanden / bei uns zu bleiben / Die Leute ketten sich an uns / und deshalb peinigen wir sie / sie trachten danach / uns zu ve ichten / wir sind ihr Opfer / Wir stellen eine Falle / und lochen unser Opfer hinein / und bezeichnen diesen Vorgang als Vergnьgen / Aber wer sagt daЯ nicht wir / den kьrzeren ziehen

Визначено лінгвістичний статус РП, описано різновиди РП у ДТ Т. Бернгарда та концепти, що утворюються в текстах за допомогою РП. РПП, формуючи концепти, підвищує інформативність та експресивність художнього тексту. Взагалі, РПП відбиває когнітивний аспект ДТ (текстові концепти), соціолінгвістику драми (вербалізовані соціальні ролі персонажів, їх статус), а також дозволяє робити висновки щодо характеру розшарування масиву драматургічного мовлення персонажів за концептами. 

Визначення мовленнєвого статусу комуніканта спирається на схему комунікативної діяльності персонажів. Виявити мовленнєвий статус можна за допомогою „паспорта”, що складається з ряду питань і коментарів. По мірі заповнення для кожного персонажа його „паспорта” виникають підстави для розробки „ескізу аудиторії” тієї або іншої п’єси. У розділі наведено „ескізи аудиторій” чотирьох п’єс Т. Бернгарда, які мають так звані зоряні, кільцеві, трикутні та ієрархічні схеми, що відповідають конфігураціям спілкування в соціальній психології. Отже, комунікативна діяльність персонажів адекватно відображає побутові комунікативні ситуації, незважаючи на карикатурність їх зображення. 

ВИСНОВКИ

У дисертації проведено дослідження прагматичних, стилістичних, інформаційних й когнітивних аспектів драматургічних текстів Томаса Бернгарда. З точки зору  лінгвістики художній текст є системним поєднанням інформаційних, прагматичних, стилістичних і когнітивних аспектів. Розроблена парадигма вивчення кожного з них дозволяє також виявити їх системні зв’язки та взаємний вплив, також визначити механізми текстотворення.

ДТ, при всій їх розмаїтості, мають певні загальні ознаки, що випливають із специфіки сценічного мовлення і сценічних дій. Інтенції автора ДТ виражаються переважно через мовленнєві та позамовні дії персонажів, які, у свою чергу, повинні бути досить простими й зрозумілими для глядача. Для виразності й неповторності кожного персонажа автор надає йому індивідуальний стиль мовлення, а для реалізації своїх інтенцій – створює загальний стильовий простір тексту п’єси. Саме така полістильова структура, а також загальний стиль автора – найбільш пізнаванні глядачем фактори. 

У роботі описано прояв стилю ДТ у вигляді стильових рис. Стильова риса „мовленнєво-стильова інтегрованість” є текстотвірною для авторського стильового простору. Феноменологічний опис цього простору є основою для мовного конвенціоналізму в масиві драматургічного мовлення персонажів. Зазначена стильова риса найповніше виражає загальні характеристики комунікативної діяльності персонажів Т. Бернгарда, обумовленої їх „потоком свідомості”.

Введення мовного конвенціоналізму в ДТ є можливим завдяки тому, що змістове актуальне членування тексту п’єси (тема, рема) синтаксично аналогічне членуванню на головне та підрядне речення. Непрямий контекст ДТ (рема п’єси) ототожнюється з масивом художніх висловлень. Оскільки цей масив не має реального денотата (усе вигадано автором ДТ), він спирається, в основному, на мовні конвенції, породжені стильовим простором драми. 

Прагматичний аспект ДТ  Т. Бернгарда проявляється у співвідношенні МА та контексту. Відповідно до сучасних уявлень лінгвопрагматики контекст перебуває в стані додатковості до МА. Встановлено зв’язок масиву висловлень персонажів  Т. Бернгарда за характеристиками „спрямованість на адресата” й за прагматичною заданістю (монофункціональні, поліфункціональні) з їх іллокутивною силою та перлокутивним ефектом у типових ситуаціях ДТ. Одержано загальну характеристику контекстів п’єс      Т. Бернгарда, згідно з якою індивідуалізації мовленнєвих партій надається меншого значення, ніж у творчості реалістів і неореалістів. І проте, до кінця кожної п’єси для передачі більш детальної інформації про персонажів їх МА стають розгорнутими та більш динамічними. Відповідно посилюється індивідуальний стиль мовлення.              

Зв’язок прагматичного та інформаційного аспектів описується за допомогою спеціальної теорії інформативності МА Г. Кларка і Т. Карлсона. Також розглянуто питання про реалізацію важливої текстової категорії інформативності. Використано концепцію інформативності як розмаїтості, тобто безлічі оригінальних (нетривіальних) висловлень та концепцію інформаційної архітектоніки А. Моля. Це дозволило виявити характеристики інформації на кожному композиційному рівні ДТ Т. Бернгарда. Так, наприклад, на змістовому композиційному рівні головну роль відіграє згадана вище „інформація про інформацію”, створена на формально-змістовому рівні. Дане поняття введено для розуміння того, яким чином з безлічі мікроінформативних комунікативних актів персонажів виникає структура зв’язків між персонажами та їх діями. Дана структура виявлена в тексті при урахуванні всіх „порушень відповідальності й канонічності розмов”, що дозволило створити „ескіз аудиторії”. 

Розглянуто питання насичення ДТ інформацією. У ДТ Т. Бернгарда для цього використано п’ять класів прийомів і засобів: логічні (гротескна логіка персонажів і так звані „правильні силогізми”), просторово-часові, ментальні, асоціативні (тропи, гра слів і так звані „силогізми в траві”) та інформативи.

З точки зору інформатики й когнітології всі учасники вистави (автор драми, режисер, актори, глядачі) приймають участь у спільному комунікативному акті та знаходяться в єдиному інформаційному просторі. У цьому просторі автор драми надає учасникам різні інформаційні статуси. Існує чітке рольове розмежування для всіх учасників комунікативного акту, яке схематично може бути зображено театральним фреймом. Рольове розмежування досить чітке, але водночас прозоре для інформаційної взаємодії.

Експресивність ДТ знаходить вираження в межах мовного конвенціоналізму та композиційно-стилістичної структури текстів, і проявляється на різних мовних рівнях. Експресія ДТ Т. Бернгарда проявляється на рівні лексики (корпоративна лексика, мінус-ефект, субстантивація, неологічні композити, буквальні й варійовані повтори), синтаксису (ізольовані речення, перестановчі структури, еліпсиси, антиеліпсиси, нерозчленовані висловлення, синтаксичні дисоціації) та надфразової єдності.

Зв’язність як текстова категорія реалізується в ДТ Т. Бернгарда в основному на надфразовому рівні. Парадигматичні зв’язки, реалізовані анафорами й катафорами, переважають за рахунок синтагматичних.

Підсумок дослідження масиву мовлення персонажів підводимо за допомогою поняття „реляційний потенціал”. З погляду когнітивної лінгвістики це поняття сприяє усвідомленню „розшарування” мовленнєвої діяльності персонажа на тематичні підвиди та виявленню концептів.

Для визначення мовленнєвого статусу комуніканта розроблено „паспорт”, за допомогою якого стало можливим створення „ескізу аудиторії” тієї або іншої п’єси.

Проведені дослідження ДТ Т. Бернгарда та розроблена парадигма дають можливість застосувати їх до лінгвістичного вивчення ДТ інших авторів, що не обов’язково сповідують ідеологію „потоку свідомості”. На нашу думку, аспекти ДТ є універсальними, але внесок кожного аспекту в текстах кожного автора варіює і підлягає конкретному опису та оцінці. Перспективою дослідження може стати подальший розвиток таких питань, як: когнітологічний аналізів художніх текстів Т. Бернгарда; лінгвістичні параметри „потоку свідомості” в художніх текстах Т. Бернгарда; прагматика художніх текстів Т. Бернгарда та ін.