ІСТОРИЧНА ТОПОНІМІЯ КРИМУ

ПОСЛЕДНИЕ НОВОСТИ

Бесплатное скачивание авторефератов
СКИДКА НА ДОСТАВКУ РАБОТ!
ВНИМАНИЕ АКЦИЯ! ДОСТАВКА ОТДЕЛЬНЫХ РАЗДЕЛОВ ДИССЕРТАЦИЙ!
Авторские отчисления 70%
Снижение цен на доставку работ 2002-2008 годов

 

ПОСЛЕДНИЕ ОТЗЫВЫ

Порядочные люди. Приятно работать. Хороший сайт.
Спасибо Сергей! Файлы получил. Отличная работа!!! Все быстро как всегда. Мне нравиться с Вами работать!!! Скоро снова буду обращаться.
Отличный сервис mydisser.com. Тут работают честные люди, быстро отвечают, и в случае ошибки, как это случилось со мной, возвращают деньги. В общем все четко и предельно просто. Если еще буду заказывать работы, то только на mydisser.com.
Мне рекомендовали этот сайт, теперь я также советую этот ресурс! Заказывала работу из каталога сайта, доставка осуществилась действительно оперативно, кроме того, ночью, менее чем через час после оплаты! Благодарю за честный профессионализм!
Здравствуйте! Благодарю за качественную и оперативную работу! Особенно поразило, что доставка работ из каталога сайта осуществляется даже в выходные дни. Рекомендую этот ресурс!


Название:
ІСТОРИЧНА ТОПОНІМІЯ КРИМУ
Альтернативное Название: ИСТОРИЧЕСКАЯ топонимия Крыма
Тип: Автореферат
Краткое содержание:

У вступі розкривається тема роботи, обґрунтовується її актуальність та новизна, визначаються цілі й завдання, теоретична й практична значимість роботи.


Розділ перший присвячений визначенню історичної топонімії Криму, що формувалася на протязі багатьох віків у складних географічних, історичних та лінґвістичних умовах на території, де постійно співіснували різні етноси й мови, як системного об`єкта наукового дослідження, характеристиці її основних джерел та критичному огляду робіт, в яких вона досліджується або зачіпається тим чи іншим чином. Топонімічна система охоплює всі географічні назви певної історичної території й ґрунтується на їх протиставленні. Територіальне ґрупування топонімів у систему поєднується з їхнім ґрупуванням у чіткі топонімічні класи ойконімів, гідронімів та оронімів, що утворюють складну систему взаємопов`язаних підсистем назв різноманітних географічних об`єктів.


Історична топонімія Криму є унікальним багатошаровим поєднанням тюркських, грецьких і реліктових іранських топонімів. Кримський п-в у географічному відношенні становить своєрідну “пастку”, в яку потрапляли племена й народи, залишаючись там назавжди. Новоприбулі степові народи витісняли в гірські долини ті народи, що осіли на півострові раніше, і цей процес повторювався хвиля за хвилею на протязі тисячоліть.


Топоніми виділяють окремі географічні об`єкти поміж ним подібних, локалізують їх та оцінюють з різних точок людського зору. З плином часу в результаті фонетичних змін, втрати мовою лексем, від яких утворилися конкретні топоніми, чи зникнення самої мови, що була породила топоніми, вони втрачають семантичну прозорість, можуть переосмислюватися через лексику мови, котра перемогла, або ж перетворюватися на умовні знаки об`єктів. Так, у гірській частині півострова, де не було раптових етноліґвістичних змін, збереглося чимало давніх деетимологізованих топонімів, котрі не піддаються тлумаченню ні з грецької, ні з тюркських мов.


Грецька (румейська) топонімія південнобережної, гірської та передгірської частин Криму майже повністю була витіснена тюркською, і цей процес заміни однієї топонімічної системи іншою відбився в одночасному існуванні грецької і тюркської назв одного географічного об`єкта та в утворенні гібридних греко-тюркських топонімів, що найчастіше виражається в додаванні тюркського топонімічного терміна (форманта) до грецької назви географічного об`єкта, семантика котрого нерідко дублюється тюркським терміном: Верес-Чокрак, Вересін-Чокрак, Вірсін-Чокрак, Врісі-Чокрак, Вересін-Чешмесі (βρύση), Куронья-Чокрак (κρουνιά), Пугаца-Чокрак (πηγή), Фороз-Богаз (πόρος).


У підрозділі 1.1 характеризуються основні джерела кримської топонімії. Існує широке коло писемних джерел топонімії Кримського п‑ва: списки населених пунктів, географічні карти, ханські ярлики, архівні документи з межування землі, земельні акти й судові позови, праці мандрівників і дослідників природи Криму, туристичні путівники, краєзнавча література.


У підрозділі 1.3 подано огляд робіт із топоніміки Криму.


Науковий інтерес до топонімії Півн. Причорномор`я існує з часу заснування Одеського товариства історії та старожитностей (1839 р.) і був пов`язаний з вивченням давньої й середньовічної історії Криму. Рівень топонімічних досліджень обмежувався рівнем філологічної та історичної наук свого часу. Інтерес фахівців із класичної філології, істориків та археологів до кримської топонімії обмежується конкретними давніми ойконімами, з походженням яких пов`язується з`ясування певних питань історії Криму – Керч, Мірмекій, Керкінітіда, Феодосія та ін. Походженню хороніма Крим та ойконіма Ст. Крим приділив велику увагу в докторській дисертації з історії Кримського ханства В. Смирнов [1887]. В «Топонімії Криму» [1997. Т. 1, ч. 1-2]. виданій ґрупою ономастичних досліджень Інституту мовознавства РАН, очолюваній О. Суперанською, кримська топонімія не є об`єктом спеціального системного дослідження, а слугує ілюстративним матеріалом для підтвердження загальних ономастичних концепцій. Низку статей розшукам індоарійських мовних реліктів у Північному Причорномор`ї присвятив О. Трубачов [1974, 1975, 1977, 1979, 1979, 1979, 1981, 1983, 1985, 1987], до яких він відніс кримські ойк. Алушта, Артек, Балаклава, Богатир, Ельтіґен, Керч, Манґуп, Масандра, Ореанда, Солхат, Феодоро, Челтера, ойконіми з формантом ‑Сала, гідроніми Опока, Авунда, Бадрак, Джалман, Монаготра, Салгир і Тайлап (цей неіснуючий гідронім запозичено зі статті В. Філоненка [1963], в якій з помилкою надруковано Тайган), та ороніми Бойка, Роман-Кош, Урага і Чіґенітра-Богаз. Усі ці імена достовірно етимологізуються з румейської або тюркських мов.


Г. Янковський [H. Jankowski, 1995] вважає, що апелятив кт. sala, відображений в ойк. Салачик, Єні-Сала, Улу-Сала, Богаз-Сала, Ходжа-Сала та ін., походить від монг. salā[n] відгалуження, розвилина, розгалуження; притока, рукав ріки, але він був запозичений кримськотатарською, татарською і чуваською (sala), марійською (sola) та навіть адигейською (чъылэ) і кабардинською (зылэ) мовами у східних слов`ян.


Висловлювалися різні думки щодо семантичного значення варіантів старого імені фортеці Чуфут-Кале – Киркор, Киркер, Kirkel та ін. Варіант Кирк-Єр можна пояснити не лише як “Сорок місць”, а також, зважаючи на те, що плато зрите безліччю штучних печер, як “Зруйноване місце” від qırıq розбитий, зламаний, зруйнований і yer місце, пор. KırıkdağKırıkkale та Kırıkkuduk в Анатолії.


Принципове значення для вирішення деяких гострих питань історії Криму становить походження ойк. Керч [В. Бушаков, 1990, 1991], Ст. Крим і Солхат [1991, 1992, 1994], Киркор [1991] та Манґуп [1992, 1995].


Розділ другий присвячений історико-географічним та етнолінґвістичним умовам формування топонімії Криму і хронологічній та ареальній стратиграфії топонімів.


Спрадавна Криму була притаманна поліетнічність, обумовлена поділом його території на чотири природно-географічні зони: степову, нагірну, Керченський п‑в та Південнобережжя. Зональні природні умови формували господарський уклад, побут і культуру населення, визначали етногенетичні процеси й процеси державотворення. При безперервних міґраціях на півострів різномовних народів давній етнолінґвістичний поділ його неухильно відновлювався.


Тавріка – це найдавніша з відомих назв Кримського п‑ва. Хоронім Ταυρική та етнонім Ταυροι, на думку Е. Соломонік [1976], слід виводити з ороніма *Ταυρος, котрий був перенесений на Кримські гори античними письменниками з Малої Азії. Свідчення про можливість такого перенесення є в античній літературі. Зважаючи на вірогідну іраномовність таврів та поширення у давній Малій Азії індоєвропейських мов, оронім Ταυρος, хоронім Ταυρική та етнонім Ταυροι можна пояснювати кожен окремо з індоєвропейських мов. Для топонімії гірських реґіонів характерні терміни зі значенням “гірський перевал” або “гірський прохід”. Можна припускати, що оронім Ταυρος і хоронім Ταυρική походять від географічного терміна “гірський прохід”, представленого в анатолійських та іранських мовах і похідного від іє. *dhwer-, *dhwor-, *dhur-, *dhwr- прохід, двері; двір, а аналог етноніма Ταυροι вбачати в перс. däri жителі гірських ущелин, долин (від där двері, ворота; ущелина, гірський прохід). Гірські проходи у Кримських горах завжди мали стратегічне значення для місцевого населення.


У конфесійному відношенні християнський середньовічний Крим поділявся на Херсонську, Готську, Судацьку, Фулльську, Кафську та Боспорську єпархії. Назва Готська єпархія (Готія) мала у візантійців не етнічний, а традиційний характер.


Напередодні монгольського завоювання нагірну частину Кримського п-ва займав грецизований етнос, що склався в результаті багатовікового процесу змішування нащадків давнього тавро-скіфського населення з прийшлими сармато-аланськими племенами, носіями черняхівської археологічної культури, та булгарами й аланами, носіями салтово-маяцької культури, що інтеґрувалися в румейську реліґійну й мовну спільність [А. Якобсон, 1973]. Степовий Крим займали кипчаки-половці. З ХІІІ ст. на теренах Криму почали оселятися тюрко-монгольські роди й племена, відомі світові як татари, імена котрих збереглися в назвах сіл північного передгір`я й гірських долин: Байдар, Бадрак, Даїр, Вейрат, Найман, Аргин, Конрат, Тама, Уйшун та ін. У Криму розпочався процес формування кримськотатарського етносу шляхом злиття татарських родів і племен з місцевим грекомовним населенням, від якого татари сприйняли сільську територіальну общину, що склалася тут ще у VІІІ ст. Ядро Кримського юрту, а потім ханства, становли північні передгір`я між Ст. Кримом, що був столицею золотоординського Кримського юрту, на сході, й Бахчисараєм, столицею самостійного Кримського ханства, на заході, де знаходились ханський домен та бейліки знатних татарських родів шірін, барин, аргин і кипчак.


У середньовіччі передгір`я й степ належали Кримському ханству, південно-західна частина півострова – християнському князівству Феодоро, Південнобережжя перейшло від Візантії Ґенуезькій республіці. У 1475 р. ґенуезькі володіння й Феодоро захопила Османська імперія й утворила тут свій санджак із центром у Кафі. Трьохсотлітнє османське панування у південному Криму призвело до ісламізації й мовної асиміляції частини грекомовного християнського населення. У санджаку оселялися вихідці з Анатолії та північно-західного Кавказу, про що свідчать археологічні матеріали й топоніміка, а у степовій частині півострова – ногайці.


Згідно з Кючук-Кайнарджийським мирним договором, котрим закінчилася чергова війна (1769–1774) між Російською та Османською імперіями, турки були змушені залишити Кримський п-в, де вони панували майже три століття, а окуповане російськими військами Кримське ханство було визнане незалежним від обох держав. Катерина ІІ прийняла рішення про виселення з Криму християнського населення. Румеї (свою мову вони називали апла  απλη γλώσσα) та уруми (румеї називають їхню мову базарьоту глоса “мова базару”), яких вийшло з Криму 18391 душа, поселилися між Бердою та Мокрими Ялами на заході й Кальміусом на сході. Слідом за ними Крим покинули вірмени, що оселилися в урочищі Полуденка в двадцяти верстах від гирла Дону, де заснували Нахічевань, та по течії Чалтиру. Анексія Кримського ханства Російською імперією та її подальша колоніальна антитатарська політика спричинилися до масового виходу з Криму до Туреччини татар і ногайців. У 1897 р. 70,8% населення Криму становили росіяни й усього 13% татари.


До корінних етносів Криму належать караїми та кримчаки. За народними переказами караїми переселилися до Криму з Персії, Бухари й Черкесії.


Як же етнолінґвістичні зміни, що відбувалися в Криму на протязі довгих віків, відбилися в його топонімії? Дотюркський топонімічний субстрат у Криму зводиться до відносно незначної кількості ойконімів, оронімів та гідронімів, передусім назв приморських селищ, котрі виділяються своєю давньою документованістю. Географічні об`єкти півострова колись мали розгалужені системи таврських, скіфських, грецьких та румейських найменувань. Румейська топонімія системний характер, її окремі елементи перейшли на субстратний рівень у тюркській топонімії.


Автохтонне населення Тавріки та Малої Азії було стабільним на протязі століть і зрештою увійшло до складу тюркомовних етносів – татар і турків. В обох країнах відбулися аналогічні етнолінґвістичні процеси: давньогрецька колонізація, належність до Візантійської імперії, османське чи монголо-татарське завоювання, тому закономірності адаптації до турецької фонетичної системи стародавніх малоазійських топонімів можна використати при етимологізації нетюркської топонімії гірської частини Криму, засвоєної татарами. Знання закономірностей заміни нетюркських звуків і звукосполучень тюркськими в субстратних топонімах Анатолії [D. Georgacas, 1971] можна використовувати у визначенні етимонів субстратної кримськотатарської топонімії. Характерними фонетичними змінами, котрі відбулися в тюркізованих малоазійських топонімах, можна вважати: (1) перехід глухих κ, π і τ у дзвінкі g, b і d; (2) перехід γ в k; (3) збереження χ (> тур. h) або перехід у k; (4) перехід β- та -υ- у f; (5) перехід α в e; (6) перехід ο та ω в u; (7) поява протетичних ı-, i- або e- в назвах, котрі починаються на Στ-, Σβ-, Σμ- і Πτ-; (8) поява протези в назвах, котрі починаються на Ρ- або Λ-; (9) епентеза голосної (a, e, ı, i, u) між приголосними γρ, κρ, πρ і τρ; (10) суміжні й віддалені метатези; (11) втрата і гаплологія складів. Складовим елементом субстратного топоніма може бути означений член або прийменник: τά Λούμα > Dalama, τά Μύρα > Dembre, είς Νικαιαν > İznik, είς ’Αμνισός > Samsun, είς ’Ιψόν > Sipsin. Грецькі іменники третьої відміни в непрямих відмінках мають у своїй основі приголосні β, π, φ; γ, κ, χ; δ, τ, θ; ντ, відсутні в називному відмінку, на що слід зважати при етимологізації румейських топонімів Криму.


Румейські топоніми у кримській топонімії можна поділяти на прозорі, напівпрозорі та непрозорі. В розділі наведені переліки таких топонімів із їхніми етимонами.


У розділі третьому топоніми аналізуються за їхнім географічним поділом на основні тематичні класи (1) оронімів, (2) гідронімів, (3) ойконімів та (4) хоронімів, відповідно пов`язаних з орографічними та гідрографічними об`єктами, різними типами поселень і територіями (географічними або етно-політичними), що вимагає знання й урахування всіх фізико-географічних характеристик реґіону. Розділ містить короткий фізико-географічний опис Кримського п-ва.


Оронімії присвячений підрозділ 3.1. Оронімія – це сукупність географічних назв, котрі відображають вертикальне розчленування земної поверхні. Рельєф має додатні й від`ємні форми. До додатних форм належать гори, гірські хребти, узвишшя, пагорби, скелі, камені, кургани, вали, а до від`ємних – долини, балки, яри, ущелини, перевали, ями, рови.


Численну тюркську й грецьку орографічну номенклатуру та назви мінералів, що вказують на мінералогічну структуру орографічних об`єктів, було визначено в результаті ретельного лексико-семантичного аналізу історичної топонімії. Орографічні терміни адекватно й детально репрезентують ландшафти, географічні об`єкти, надзвичайно складний рельєф півострова, входять до складу не лише оронімів, а також гідронімів та ойконімів, що виникають у результаті топонімічної метонімії.


До тюркських орографічних термінів, що відображають додатні форми рельєфу й мають найбільшу частотність у топонімах, належать baş, bayır, burun, dağ ~ tağ ~ tav, oba, qır, sırt, taş та töbe.


Від`ємні форми рельєфу передаються такими найуживанішими в кримських топонімах тюркськими термінами: boğaz, cılğa  ~ yılğa, çuqur, dere, qapı, qoba.


До тюркських орографічних термінів, що характеризують земну поверхню у горизонтальному вимірі й утворюють багато імен, належать: alan, çayır, egrek, orman, otar, otlaq, soqaq, toğay, tüp, yer, yol.


У топонімії Криму представлені назви мінералів: balçıq, bor, boya (ями Боя-Чухурлар біля с. Коклуз, де добували темно-зелену глину, якою фарбували стіни та підлогу житла), cav ~ yağ (грязьовий вулкан Джав-Тобе), cermay, çağır, çaqıl, çırış, kireç, köktaş, kül, may, mermer, nasat, qayraq, qayraqtaş, qum, sabun (Сапун-Гора, де видобували земляне мило – кіл), sünger (Сюндюрлю[к]-Кобаси), topraq, tuz.


            Гідронімії присвячений підрозділ 3.2. Він містить короткий нарис гідрографії Кримського п-ва.


            У тюркських мовах гідроніми в основному класифікуються за такими семантичними ознаками: (1) особливості географічних реалій; (2) особливості характеру гідронімічного об`єкта; (3) температура води, її запах і чистота; (4) форма, об`єм і глибина об`єкта; (5) колір води; (6) співвідношення географічних об`єктів; (7) величина об`єкта; (8) наявність риби та її вид; (9) різні дерева та кущі; (10) люди й племена; (11) образність, описовість, уподібнення й порівняння з іншими предметами; (12) реліґійні уявлення тощо.


У назвах кримських річок (потамонімах), озер (лімнонімах), джерел (пегóнімах) і колодязів (фреаратóнімах) відображені численні тюркські та грецькі терміни, котрі відбивають гідрографічні реалії Криму: arıq, avut, baş, bataq, bol göl (застої у руслі Бурульчі), bunar, cur-cur, çeşme ~ keşme ~ kişme, çıñrav, çoqraq, eşme, özen, özenbaş, qarasuv, suv, suv baş, suvat, tamaq, tekne, tekneçek, tıynaq, uçansuv ~ suv-uçqan, ayazma, βρύση, κεφαλόβρυση, πηγάδι, ποτάμι.


Ойконімії присвячений підрозділ 3.3. Вона складає значну частину топонімії заселених територій. Походження ойконіма, його семантика, первинна форма й подальші зміни дають цінну інформацію про умови появи відповідного поселення, його первинні функції та розвиток. На відміну від фізико-географічних об`єктів населенні пункти не можуть бути безіменними. Ойконіми виконують адресну функцію, розрізняючи поселення й указуючи на місцезнаходження. Вони утворені від антропонімів, народних географічних термінів, фітонімів та від родоплемінних імен.


Ареально-стратиграфічний аналіз ойконімічного матеріалу може бути використаний при вирішенні історичних та географічних питань. У передгірських Сімферопольському та Феодосійському повітах зосереджені ойконіми з топоформантом ‑ель / -елі. У степових Євпаторійському та Перекопському повітах, населених ногайцями, кількість ойконімів із цим топоформантом зовсім незначна. Згідно зі списками кримських сіл 1805 та 1865 р., з 95 ойконімів з формантом -ель / ‑елі знаходилися відповідно 43 в Сімферопольськомул та 34 у Феодосійському, а на долю степових Євпаторійського та Перекопського повітів таких ойконімів припадає відповідно лише 11 і 7. Ойконіми з формантом ‑елі походять, як правило, від імені або титулу особи, в залежності від якого знаходились мешканці селища. В ойконімах на ‑елі представлені станові терміни ağa, atalıq, bay, biy, çelebi, duvan, molla, qazı, seyit, sultan, şeyx, ulan і xan. Можна дійти висновку, що залежне населення (el) мешкало на території, де знаходились бейліки та ханський домен. Формант –елі не поєднується з етнонімами. Ойконіми з топоформантом ‑кой (köy) зосереджені в основному в південно-західній частині півострова. Цей формант потрапив до Криму з османським завоюванням. Ойконіми на ‑кой також утворюються від термінів, що позначають соціальний статус: avcı, duvan, efendi, mırza, molla, qadı-asker, seyman, şeyx, topçı, xanış. В гірській частині півострова до назв багатьох християнських сіл входить термін sala село. Співіснування в ойконімії нагірного Криму топоформантів різного походження свідчить про складну соціально-етнічну історію цього реґіону.


Особливе місце у формуванні ойконімів належить термінам, що називають житло, селище, укріплення, реліґійну споруду: ev ~ üy; avul, el, köy, sala, caylaq ~ caylav, qışlaq ~ qışlav, otar (Евлія Челебі свідчив, що в Криму було “1600 сіл та 6 тисяч отарів, тобто чіфтліків”), yurt; kermen, ordu, rabat, ribat, qale, qastel; imaret, mescit, tekiye ~ tekke, zaviye. Різні лексико-семантичні ґрупи слів, відображених у кримській ойконімії (титулатура, назви професій, антропоніми, родоплемінні імена, географічні терміни, назви дерев, прикметники, числівники тощо), розглядаються в розділі 4.


Для вирішення деяких суперечливих питань історії Криму суттєвим є встановлення достовірних етимологій ойк. Аджимушкай, Артек, Балаклава, Керч, Киркор, Козлов, Манґуп, Нахоч, Ст. Крим, або Солхат, Судак, Ускют, Фулли, Шелен та ін.


 


Аджимушкай ~ Гадчи-Мишкай, “де черкеси жили”, входить в один ряд з ойконімами на ‑кай в Адигеї і походить від антропоніма Hacımuş, оформленого ойконімічним формантом адиг. ‑къŷай. Евлія Челебі повідомляв, що татари Балаклаву називали Баликлаги-Керман через величезну кількість риби в її бухті: татарському balıqlaq, -ğı скупчення риби відповідає тур. balıklava місце скупчення риби в морі, ріці тощо; рибник. У середньовіччі Феодосія називалося Kefe. Можливо, Kefe (пор. тур. kefe шалька) є метафоричною назвою Феодосійської затоки і відображає її форму й глибину. Козлов передає татарську назву міста Gözlev(e) ~ Közlev(e). Козлов був значним портовим і рибальським містом, тому його назву можна пов`язувати з тур. gözlek, ‑ği місце спостереження або gözleği місце спостереження; місце засідки (на полюванні), котрі у вимові татар звучали як közlev(e). Цими термінами, вірогідно, називалися вишки, що використовувалися місцевими рибалками. Вони вживалися в Криму ще в античні часи. В ойк. Нахоч ~ Накуш у верхів`ї Салгиру відбите ім`я давнього міста Naxçevan біля Арарату.

 


Обновить код

Заказать выполнение авторской работы:

Поля, отмеченные * обязательны для заполнения:


Заказчик:


ПОИСК ДИССЕРТАЦИИ, АВТОРЕФЕРАТА ИЛИ СТАТЬИ


Доставка любой диссертации из России и Украины