СУЧАСНИЙ ІСПАНОМОВНИЙ СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНИЙ ДИСКУРС: ЛІНГВОПРАГМАТИЧНИЙ АСПЕКТ

Краткое содержание

Розділ 1. „Суспільно-політичний дискурс як особливий тип комунікації”. Поява у лінгвістиці таких наукових парадигм, як антропоцентрична, функціональна, прагматична та когнітивна, зумовлюють розвиток комплексної методики досліджень у галузі сучасної лінгвістики. У зв’язку з необхідністю врахування усіх факторів та чинників комунікативних процесів значне місце у дослідженнях початку ХХІ століття посідає дискурс. Дослідження суспільно-політичного дискурсу як складного та багатогранного феномена дає можливість виокремити ефективні засоби комунікативного впливу на масову свідомість, що є важливим фактором  розвитку комунікативних технологій та збільшення ролі засобів масової інформації у сучасному суспільстві.

Значне місце серед актуальних проблем дискурсивної лінгвістики належить питанню поділу дискурсу на типи та визначенню критеріїв їхньої класифікації. Дослідження дискурсу як глобального явища комунікації дає можливість говорити про взаємодію дискурсів різних типів та їхню ієрархію на основі ступеня взаємопроникнення їхніх рис та характерних ознак. Суспільно-політичний дискурс ми визначаємо як  окремий тип дискурсу, який завдяки інтеграції рис різних типів дискурсу, таких як політичний (аргументативність), економічний (термінологія), дипломатичний (офіційний стиль), юридичний (імперативність), побутовий (високий ступінь актуалізації), художній (естетичне навантаження), утворює власну цілісну систему засобів формування семантико-прагматичного змісту, що слугує створенню та розвитку діалогу між владою і суспільством.

Характерними рисами досліджуваного типу дискурсу слід вважати широту сфери функціонування, зверненість до соціальних та політичних проблем суспільства, прагматичне та ідеологічне навантаження, спрямованість у бік збільшення діалогічності, а також оперування суспільно-політичною лексикою і термінологією, що швидко піддаються змінам завдяки факторам екстралінгвістичної дійсності. Іспаномовний суспільно-політичний дискурс відображає явища і процеси, що відбуваються у суспільстві та провокує їхній подальший розвиток. Його комунікативна мета полягає у формуванні взаємодії між суспільством та політиками, бачення та оцінки процесів сьогодення, у спонуканні до практичного обмірковування, що спрямоване на прийняття рішень.

Важливим фактором розвитку іспаномовного суспільно-політичного дискурсу є його ідеонаціональний характер, що зумовлюється культурно-історичними особливостями Іспанії, світоглядом її народу, який переживши відмову свого короля Альфонса від престолу, диктаторський режим генерала Франко, знову зміг повірити у короля Хуана Карлоса І як у провідника нації, піти за ним у складний переломний період історії країни. Важливо підкреслити власний внесок монарха у розвиток держави, його палке бажання служити своєму народові, великі зусилля спрямовані на формування демократичних засад суспільства, підтримку усіх націй і культур на території Іспанії, легалізацію вхідних елементів, які вважалися ворожими за часів диктатури. Дискурс короля значною мірою впливає на формування концептуального образу сучасної Іспанії, оскільки у ньому розширюють своє семантичне значення лексичні одиниці, набуваючи нових інтерпретацій у зв’язку з формуванням сучасного політичного курсу країни. Часто такі лексеми отримують позитивне забарвлення у свідомості мовців під впливом дискурсу монарха і переходять у розряд аксіологем.

Комунікативній меті сучасного іспаномовного суспільно-політичного дискурсу підпорядковуються його прагматичні цілі, хоча вони зумовлюються, насамперед, комунікативними інтенціями мовця, чиї зусилля скеровані на розуміння адресатом цього наміру, який реалізується через надання мовним одиницям спрямованості на вирішення поставленого завдання спілкування. Основними прагматичними цілями іспаномовного суспільно-політичного дискурсу є:  зафіксувати відповідальність мовця за певне повідомлення: Hacemos todos los esfuerzos diplomáticos para restaurar la diplomacia inte acional (Aznar, 15.07.2002); спонукати адресата до дії,  до зміни поглядів: Vamos a poner en marcha la campaña informativa sobre los seis años de gobie o del PP (Arenas, 21.04.2002); покласти на адресанта певні зобов’язання: Y esos proyectos los vamos a defender en las elecciones municipales, sin duda ninguna (Arenas, 12.06.2002); виразити психічний стан мовця, його почуття, переконання, ставлення до того чи іншого явища: Creo que hay que recuperar el status quo... (Arenas, 24.07.2002). Llego con emoción a Cataluña... (el Rey, 17.03.1976); En primer lugar, quiero agradecer a la ministra su intervención (Arenas, 23.04.2002); внести зміни в статус вказаних об’єктів чи явищ шляхом ствердження певних фактів: España seguirá avanzando (Arenas, 21.04.2002).

Залежно від соціального статусу адресанта та його ролі у суспільно-політичному житті країни, його дискурс може значно відрізнятися своїми прагматичним цілями. Так, суспільно-політичний дискурс представників королівської родини позбавлений елемента політичної боротьби. Оскільки королівський титул є спадкоємним, то у прагматичні наміри королівського суспільно-політичного дискурсу не входить спроба переконати аудиторію у правильності своїх поглядів та перевагах над іншими, тоді як  для політиків – це одна із пріоритетних цілей їхньої професійної діяльності, яка завжди реалізовується тією чи іншою мірою. Завдяки відмінностям, які випливають із соціального становища мовців у суспільстві, їхній дискурс значно відрізняється за типами мовленнєвих актів.

Основними прагматичними цілями королівського дискурсу є повідомлення інформації, вираження свого ставлення до певних явищ чи подій, спрямування діяльності адресата, формування оцінних інтерпретацій щодо того чи іншого явищ у суспільстві, прояв почуттів з метою встановлення прямого контакту з аудиторією, виклику позитивних емоцій з її боку: ...España ha vivido un profundo proceso de transformación... (el Rey, 25.10 2001). – Повідомлення, констатація фактів. Solidaridad significa también reconocer que la sociedad se enfrenta a nuevas conquistas colectivas, y que los individuos deben tomar parte activa en el esfuerzo necesario para alcanzarlas (el Príncipe, 23.10.2001). – Мовець не лише дає власне бачення проблеми, а й авторитетом своєї думки переконує аудиторію у необхідності діяти за допомогою непрямих засобів спонукання.  Muchas gracias por sus amables palabras y por el padrinazgo (el Rey, 25.10.2001). – Вираження вдячності.

Натомість, промови політиків наповнені обіцянками, наданням гарантій, взяттям зобов’язань, мовленнєвими актами, що спонукають адресата до дії, питаннями до слухача, які є ефективним риторичним прийомом для нав’язування власної думки адресатові. Таке завдання зумовлюється постійно існуючою можливістю зміни соціального статусу адресанта у суспільстві: Pondremos en marcha reformas legales (Aznar, 15.07.2002). – Обіцянка, що межує з зобов’язанням, оскільки використання майбутнього часу є проявом категоричності. ... hay también un activo muy importante que tenemos que cuidar (Arenas, 21.04.2002). – Спонукання шляхом використання конструкції зі значенням необхідності набуває відтінку зобов’язання, хоча воно і не є прямим. ¿Puede alguien pensar en serio que sin exigencia y sin esfuerzo se puede hacer alguna actividad? Pues evidentemente yo creo que no (Aznar, 20.04.2002). – Мовець ставить питання, щоб логічно перейти до повідомлення аудиторії власної відповіді. Такий прийом дає можливість не лише логічного введення інформації, а й спрямування думки аудиторії у необхідне русло.

Досягти цих прагматичних цілей допомагають конотативно забарвлені лексичні одиниці, граматичні категорії, синтаксичні конструкції та стилістичні засоби, що, окрім комунікативної функції, несуть прагматичне та аргументаційне навантаження. Форма їхньої організації значною мірою залежить від врахування фактору адресата, чим і зумовлюється варіативність іспаномовного суспільно-політичного дискурсу.

Розділ 2. „Основні засоби формування семантико-прагматичного змісту іспаномовного суспільно-політичного дискурсу”. Досягнення прагматичних цілей сучасного іспаномовного суспільно-політичного дискурсу вимагає від мовця урахування соціальних, психологічних та когнітивних факторів ситуації спілкування, що відбивається на виборі лексичних одиниць, яким притаманна експресивна конотація. Саме вони допомагають мовцю будувати стратегії впливу на адресата. Стратегія переконання адресата у своїй активності будується шляхом створення контрасту за допомогою лексичних та контекстуальних антонімів: En ese sentido, creo que la credibilidad del Gobie o está sustentada por los hechos y no por las promesas incumplidas (Aznar, 12.12.2002).

Стратегія критики негативних явищ у суспільстві здійснюється за допомогою використання лексем з негативним конотативним забарвленням і дає можливість підштовхнути владу до рішучих кроків у боротьбі з суспільними негараздами: La inflación ha generado una situación de inestabilidad a las familias (Aznar, 23.05.2001). Звернення до соціальних проблем іспаномовного суспільства може бути  фоном для подання власних пропозицій. У дискурсі така стратегія реалізується за допомогою дієслів з суб’єктивною семантикою (querer, pedir, creer, exigir, dar propuestas): Le pido que retire y baje los impuestos (Aznar, 25.09.2002).

Заклик аудиторії до певних дій характеризується широким використанням прикметників з позитивним конототивним забарвленням, підсилених прислівниками extraordinariamente positivo, más intensivo, muy importante, muy necesario: ...lo cual me parece extraordinariamente positivo (Rato, 22.10.2002).

Стратегія заклику громадян до патріотизму здійснюється шляхом використання великої кількості лексем зі значенням об’єднання: unir, juntar, integrar, atar, incorporar, solidarizar: Conseguir una sociedad más justa es tarea de todos (el Príncipe, 23.10.2001). ...su voluntad de solidarizar a los españoles (el Rey, 24.12.1978). Такі лексеми допомагають адресанту формувати у свідомості адресата поняття національної цілісності та почуття терпимості: ... que hizo posible el éxito de convivencia de culturas (el Rey, 23.05.2002); а також позитивно забарвлюють у свідомості мовців концепт входження Іспанії у міжнародну спільноту: Nuestra incorporación a la Unión Económica coincide con un proceso de globalización económica (el Rey, 12.12.2001).

Надати ключовим концептам дискурсу позитивного чи негативного конототивного забарвлення завдяки врахуванню меж універсальної та національної своєрідності ментального простору адресата допомагають загальновживані одиниці, що набувають у дискурсі статусу аксіологем, завдяки політичним, соціальним та культурним процесам, які відбуваються у суспільстві. Найуживаніші з них можна поділити на чотири групи  лексем, що позначають загальнолюдські (confianza, paciencia, responsabilidad), політичні (seguridad, balance político, diálogo social, libertadess), європейські (ingreso en las instituciones europeas, globalización económica, incorporación) та національні цінності (monarquía de todos, Estado-nación, soberaníal).

Використання негативно забарвлених аксіологічних одиниць у дискурсі має за мету нагадування, звинувачення, підкреслення досягнень та заклик до дій: Algunos guardaban en su corazón los recuerdos tristes de la guerra y el enfrentamiento, otros el dolor del exilio (el Príncipe, 14.07.2002). – Нагадування. La inflación se les ha ido de las manos (Zapatero, 24.10.2002). – Звинувачення. Tenemos que seguir evitando la peligrosa tentación del ensimismamiento (el Príncipe, 23.11.2001). – Заклик до дій.

Демократизації мовних норм та еволюції іспаномовного суспільно-політичного дискурсу у бік більшої діалогічності сприяє широке використання мовцями фразеологічних одиниць, які завдяки своїй складній та багатовимірній структурі не лише економлять мовленнєві зусилля, інформативно насичуючи при цьому висловлювання, а й роблять його більш емоційним, дають можливість мовцю звертатися до загальновідомих і загальноприйнятих істин, самобутніх національних традицій чи історичних моментів:  Si así fuera, estaríamos atando de pies y manos a nuestra democracia (Arenas, 23.05.2002). Yo estoy muy orgulloso de decir sin tirar ningún papel al suelo que con esta reforma fiscal habrá diez mіllones de personas que no presenten declaración sobre la renta (Aznar, 3.03.2000).

Можливості формування експресивно-емоційної конотації у сфері фразеології набагато ширші, ніж у сфері лексики. Тому мовці часто вдаються до цілеспрямованої заміни форми, структури фразеологічної одиниці, трансформації сполучуваності, семантики для перетворення фразеологізму на ефективний засіб досягнення прагматичних цілей: ...de hechos a nuestras espaldas... (Aznar, 28.02.2000). – Позаду, раніше, за (часове значення). Інше значення цього фразеологізму „за спиною, таємно, без відома”. ...está al alcance de nuestra mano satisfacer las necesidades de los españoles de hoy (Rato, 25.10.1999). –  Заміна присвійного займенника vuestra на nuestra робиться мовцем з метою віднесення себе до аудиторії та зближення з нею. Hoy nuestro gobie o tiene en marcha un proyecto de Ley de Calidad de la Enseñanza (Arenas, 21.04.2002). – Традиційне дієслово poner замінено на tener, при цьому змінюється часове відношення у розгортанні дії: вона не починається, а вже знаходиться в процесі розвитку.

Ефективним засобом виділення певних концептів, надання їм актуальності, глибшого пояснення думки, підвищення експресивності, переконливості та оригінальності дискурсу є неологізми і запозичення: El registro electrónico, el portal Salud... lo que ha comentado la ministra me parece especialmente importante (Arenas, 15.05.2002). – Неологізми. Quines tenemos con el movimiento voluntario una relación de interés y afecto, que en mi caso es doble, la de Eminent person y la de Presidente de Honor del Comité Español (el Rey, 13.12.01). – Запозичення.

Формуванню семантико-прагматичного змісту сучасного іспаномовного суспільно-політичного дискурсу слугують синтаксичні одиниці. Використання різних часових форм у їхніх модальних значеннях дає можливість маніпулювання свідомістю адресата, розмиваючи межі актуальності та бажаності чи необхідності подій і явищ. Модальність, крім того, надає дискурсу естетичної привабливості та позитивності значення, оскільки асоціюється з можливістю реалізації, а отже, з надією на майбутнє: El Gobie o tendría que verlo (Aznar, 3.03.2000). En el año 2000 mejorarán las pensiones mínimas (Rato, 25.10.1999). – Майбутній час надає категоричності обіцянці.

Найпоширенішими синтаксичними одиницями сучасного іспаномовного суспільно-політичного дискурсу, що слугують досягненню прагматичних цілей мовця, є перифрастичні конструкції на позначення розвитку та результату дії (Ésa política la voy a seguir haciendo (Aznar, 3.03.2000)), вставні речення для надання більшої інформативності висловлюванню, інверсія, для акцентування уваги на певних частинах висловлювання (Más que en las dificultades del camino hemos de pensar en el camino mismo... (el Rey, 24.12.1981)), використання однорідних членів речення для нарощення необхідних асоціацій навколо певного концепту, синтаксично паралельних конструкцій, що є ефективним засобом емоційної аргументації для створення адресатом оцінної інтерпретації дискурсних концептів відповідно до прагматичного наміру мовця.

Проникнення літературної мови в усі сфери людського існування стало причиною вживання у сучасному  іспаномовному суспільно-політичному дискурсі великої кількості елементів розмовного та художнього мовлення. Мовці широко використовують різноманітні образно-експресивні засоби для поглиблення діалогічності своїх промов, їхнього наближення до мовлення широких верст населення. Широкого використання у досліджуваному типі дискурсу набула метафора, яка завдяки руйнуванню логічного змісту слова та пробудженню емоційних асоціацій дає можливість адресанту глибше пояснити явище, оскільки слугує засобом осмислення дійсності: ...el desarollo se base, principalmente, en una red de solidaridad (la Infanta Cristina, 27.11.2001). Будучи засобом переконання аудиторії у тих чи інших поглядах, метафора виконує аргументативну функцію у дискурсі: Sеguiremos medidas concretas que impulsen programas de promoción de la libertad religiosa (el Paíncipe, 23.11.2001). Прагматична функція метафори слугує обходженню „гострих кутів”, що дозволяє звести до мінімуму відповідальність мовця за можливу буквальну інтерпретацію його слів реципієнтом: ...un sistema democrático dispuesto a garantizar las reglas del juego (Aznar, 15.07.2002). – У грі може виграти як один суперник, так і інший. ... tenemos en España una democracia sin déficit (Aznar, 3.03.2000). Окрім того, в іспаномовному суспільно-політичному дискурсі метафора може слугувати засобом активізації уваги та емоційного поглиблення висловлювання: El problema de terrorismo continua siendo una herida abierta en la piel de nuestra sociedad (el Rey, 21.09.1979).

Прийоми протиставлення допомагають підвищити переконливість слів адресанта, оскільки для адресата з’являється можливість порівняння. Протиставлення в іспаномовному суспільно-політичному дискурсі реалізується за допомогою прийменників, лексичних та контекстуальних антонімів, вставних словосполучень: ...como oportunidad para el enriquecimiento personal y social, pero no para la confrontación. Yo insisto tanto en que no hay que mirar nunca al pasado. Tenemos que mirar al futuro. Al contrario, se dedican a darse autobombo (Aznar, 15.07.2002, 5.05.2000, 4.03.2000). ... para convertir la dictadura en democracia (еl Rey, 27.11.2001).

Характерним для досліджуваного типу дискурсу є неповне протиставлення,  підсилене прислівниками también або sólo, що поглиблює емоційний  рівень висловлювання, доповнюючи одне поняття іншим шляхом обмеження: Pudimos ver cómo el terror, no sólo asesinaba a miles de personas, sino que también atacaba los valores básicos de la civilización (Aznar, 15.07.2002).

Фігури повтору завдяки своєму великому емоційно-експресивному потенціалу виступають у дискурсі засобами акцентування уваги адресата, психологізації, смислового та емоційного посилення ритмічної організації дискурсу. Вони обростають асоціаціями та набувають особливої ідейної і символічної глибини, створюють міцну основу для сприйняття та запам’ятовування змісту. У сучасному іспаномовному суспільно-політичному дискурсі широко використовуються лексичний, синонімічний та синтаксичний повтори, які часто поєднуються у одному висловлюванні: Tengo que decirles, señorías, que no estamos ante políticas nuevas, es lo que ofrecimos en los tres presupuestos anteriores y lo hemos cumplido; es lo que el Partido Popular dijo en su Programa Electoral que iba a hacer, y lo hemos cumplido; es lo que el Presidente del Gobie o ofreció a la sociedad española, y lo hemos cumplido (Arenas, 21.04.2002).

Риторичні запитання та питально-відповіднí ходи дають адресанту можливість логічного переходу від однієї думки до іншої, спонукають реципієнта до обмірковування, дають можливість переходу до висловлення власної точки зору, а також відіграють функцію нагадування та емоційного підсилення тези: ¿Qué hemos hecho? Hemos aprobado una ley para conciliar la vida laboral (Aznar, 26.02.2000). 

Прийоми протиставлення, повтору, риторичні запитання та питально-відповіднí ходи слугують звуженню чи розширенню дискурсної інформації, варіативність у структуруванні якої зумовлюється прагматичними намірами мовця та фактором адресата.

Розділ 3. „Комунікативна компетенція мовця та фактор аудиторії як чинники варіативності іспаномовного суспільно-політичного дискурсу”. Характерною рисою сучасного іспаномовного суспільно-політичного дискурсу є варіативність викладу інформації у ньому, тобто однакові прагматичні цілі досягаються за допомогою використання різних мовних структур. Різноманітність в організації та виборі лексико-граматичних і стилістичних мовних засобів зумовлюється мовною та комунікативною компетенцією мовця, особливостями його індивідуального стилю та врахуванням фактору адресата.

Характерними рисами індивідуального стилю короля Іспанії Хуана Карлоса І є чітка витримка мовних норм, раціональний добір виражальних засобів, вміру емоційно навантажені висловлювання, підкреслення адресованості як норми етикету, повторення звертань як елементу структурування дискурсу, що має прагматичне навантаження. Пріоритетами виступають загальнолюдські та національні цінності. Саме у королівському дискурсі значна кількість лексичних одиниць набуває статусу аксіологем (nacionalidad, libertad, sociedad, democracia, integración, pluralismo, diversidad, solidaridad), створюючи у свідомості адресата образ сучасної конституційної демократичної монархії, яка є невід’ємним елементом образу Іспанії: Solidaridad es saber respetar los derechos de la persona (el Rey, 18.11.2000).

Залежно від фактору аудиторії широко використовуються лексеми на позначення пріоритетних напрямків та досягнень у окремих сферах діяльності: ...la Universidad lo hace con una doble función, la de transmitir y mantener la búsqueda de la verdad y la de ser germen de nuevos cambios y conquistas sociales (el Rey, 23.10.2004, la Universidad de Utrecht).

Для аудиторії з високим рівнем освіти обираються терміни, поняття, пов’язані з історичними подіями, суспільно-політичними реаліями (1), тоді як у дискурсі для пересічної аудиторії превалюють абстрактні лексеми з позитивним конотативним забарвленням (2), завдяки яким перед реципієнтом постає змінена і оновлена країна, імперіалістичність якої кардинальним чином змістилася у бік демократії, що розуміється монархом як співіснування найрізноманітніших проявів життя і їхня взаємодія для досягнення інтересів народу, який пов’язаний спільною історією: (1) Su historia, desde Roma a Carlos V, desde Cervantes hasta Picasso, resuena con ecos europeos intensos y vibrantes (el Rey, 17.11.2004). (2) Defender a la sociedad es indispensable para evitar el desánimo y restablecer la justicia (el Rey, 25.10.2001).

Ефективним аргументом для пересічного громадянина є суб’єктивність королівського дискурсу завдяки авторитетності мовця, засобами якої у дискурсі виступають такі значимі частини мови як прикметники (importantísimo, útil, feo, verdadero), прислівники (realmente, seguramente, claro) та дієслова (creer, animar, esperar), що передають впевненість мовця, його емоції та переконання: Hoy deseo sinceramente que estas dos Cámaras puedan acometer la decisiva tarea histórica de lograr  la consecuención efectiva  (el Rey, 9.05.1979).

На відміну від королівського дискурсу, промови політиків рясніють обіцянками, гарантіями, зобов’язаннями, що зумовлено можливістю зміни соціального статусу мовця. Характерною рисою дискурсу колишнього Голови уряду Іспанії Х.Азнара є інтимізація шляхом вираження емоцій, звертання до подій із власного життя: He aprovechado para pasar una mañana formidable una vez más en vuestra tierra (Aznar, 22.04.2002). Таку ж роль виконують образно-експресивні засоби у дискурсі: Es un clima de confianza (Aznar, 1.03.2000). Суб’єктивізація дискурсу відбувається через використання  займенника першої особи однини або дієслів, форма яких їй відповідає, та поглиблюється лексемою mismo: Yo mismo lo decía aquí en Valencia (Aznar, 15.07.2002). Y es exactamente lo que estoy dispuesto a hacer (Aznar, 12.03.2002).

Серед засобів досягнення прагматичних цілей Х.Азнар широко використовує лексеми на позначення пріоритетних напрямків своєї політики, що набирають у дискурсі статусу ідеологем: Continuaremos las reformas necesarias para alcanzar un objetivo, como es el del pleno empleo (Aznar, 28.10.2001). La acción de Gobie o se concentrará en mejorar la seguridad jurídica y ciudadana (Aznar, 07.08.2001). Вищий ступінь порівняння прикметників з неодноразовим повтором підсилює позитивну конотацію усього виловлювання, надає йому більшої емоційності та глибини: Somos una sociedad más libre, más fuerte y más desarrollada (Aznar, 26.06.2001). Для позначення результатів своєї діяльності колишній Голова уряду використовує граматичні та перифрастичні конструкції для загострення уваги на стані речей: Los españoles tienen ahora garantizado por ley el futuro de las pensiones (Aznar, 25.08.2002).

Дискурс Х.Азнара вказує на соціально-домінуючу особистість, що проявляється у використанні прикметників із значенням необхідності, які допомагають надати дискурсу приписуючий характер: necesario, preciso, obligatorio, posible: Son cambios necesarios para incrementar el dinamismo económico (Aznar, 15.02.2001). Serán precisos más diálogo social y más acuerdos (Aznar, 6.03.2000). Категоричність висловлювань виражається також за допомогою прислівників razonablemente, absolutamente, exactamente: Su actitud ha sido absolutamente irresponsable (Aznar, 15.07.2002).

Суб’єктивність дискурсу зумовлюється його ідейно-політичними переконаннями, що проявляється у використанні як логічних, так і експресивних аргументів, співвідношення яких змінюється залежно від фактору аудиторії. Яскрава деталізація власного „Я” помітна у дискурсі, зверненому до народу (1), тоді як у дискурсі, зверненому до своїх соратників, колег, однодумців переважають принципи узагальнення, де мовець співвідносить себе з аудиторією (2): (1) Y yo estoy muy contento de haber planteado este debate en la sociedad española (Aznar, 20.04.2002). (2) Nuestro objetivo para la sociedad española es el pleno empleo (Aznar, 28.10.2001). – Дискурс може спрямовуватися до представників своєї партії або до широких мас від імені своєї партії.

Яскравими рисами ідіостилю лідера Соціалістичної партії та нового Голови уряду Іспанії Р.Сапатеро є емоційність та влучність висловлювань, що проявляється у широкому використанні конотативно забарвлених лексем, образно-експресивних засобів, так званих максим – коротких висловлювань, що можуть слугувати лозунгами чи заголовками статей, простих речень. Невід’ємною складовою дискурсу Р.Сапатеро є велика кількість елементів з негативною семантикою, що надають концептуальному образу сучасної Іспанії певної об’єктивності, урівноважуючись з усіма тими позитивними характеристиками, які превалюють у королівських промовах та у дискурсі Х.Азнара: España necesita un nuevo modelo de Gobie o... (Zapatero,12.05.2003). ... que no se ha cerrado una vieja etapa sino abierto una nueva (Zapatero,23.07.2002). Засобами звинувачення та порівняння часто слугують умовні речення: Si yo hubiera sido presidente, recibiría a los sindicatos (Zapatero, 23.07.2002).

Р.Сапатеро звертається до живих та образних порівнянь, метафор, фразеологізмів, епітетів, що роблять його промови яскравими, живими, близькими пересічним громадянам та „пожвавлюють” дискурс: Yo no tiro la piedra y escondo la mano (Zapatero, 08.092002). El salario medio español está a la cola de Europa (Zapatero, 22.10.2002). Він постійно використовує максими, які можуть слугувати політичними слоганами та лозунгами: Menos planes y más resultados (Zapatero, 19.11.2001); Menos leyes y más política (Zapatero, 19.10.2002).

Серед засобів зв’язності Р.Сапатеро майже ніколи не використовує нумеративних конекторів. Їхню роль у промовах виконують маркери пояснення (es decir, en otras palabras), ілюстрації (por ejemplo, así), підведення підсумків (resumiendo, en suma), введення додаткової інформації (además, incluso, también), тощо: Se ha avanzado poco en las materias determinantes para el futuro de un país, como por ejemplo la investigación y la tecnología (Zapatero, 03.05.2002).

Лідерові соціалістів є властивою абсолютна адресованість. Вона є як засобом категоричності, так і вказує на прямолінійність мовця: No tiene usted límites, señor Aznar (Zapatero, 03.05.2002). Характерною рисою ідіостилю Р.Сапатеро можна вважати використання коротких, непоширених, еліптичних речень, які не тільки підвищують категоричність висловлювання, а й роблять його більш сприйнятливим для адресата. Окрім того, еліптичні конструкції мають глибокий потенціал для висловлення почуттів та емоцій: Las cosas se han torcido. Van peor (Zapatero, 52.03.2002).

Найпопулярнішими інформаційно-переконувальними жанрами суспільно-політичного дискурсу є промова та інтерв’ю, тоді як коментарі, огляди та нариси можна віднести до жанрів інформаційно-дослідницького чи дослідницько-образного спрямування. Основною відмінністю промови є її монологічна форма, де визначальним є погляд мовця. Вона характеризується спрямованістю мовних одиниць на досягнення комунікативно-прагматичної мети, власним сприйняттям та оцінкою мовцем ситуації спілкування та залежністю засобів вираження і прийомів від комунікативної ситуації. Відповідно до місця реалізації промов, їхнього змісту та аудиторії, суспільно-політичні промови можна поділити на урядово-громадські, дипломатичні, радіотелевізійні, вітальні та святкові.

Специфіка інтерв’ю як жанру полягає в тому, що визначальним ззовні у ході його розгортання є погляд співрозмовника, тоді як внутрішньо діалог скеровується журналістом, який утримує його у тих межах, які необхідні для досягнення поставленої мети. Він дає можливість не лише дізнатися про ставлення співрозмовника до тих чи інших подій, а й створити його психологічний портрет завдяки суб’єктивізації розповіді. Важливими елементами невербального рівня, що слугують формуванню іміджу мовця та його психологічного портрета виступають темп, ритм мовлення, особливості паузації, наповненість пауз та кінетика обличчя. Варіативність дискурсу у випадку жанру інтерв’ю зумовлюється трьома учасниками комунікативного процесу. Окрім мовця та аудиторії, важливу роль відіграє журналіст, який спрямовує діалог у необхідному руслі завдяки дискурсивним ходам, запитанням, висловленням власного бачення ситуації.

У висновках узагальнено результати проведеного дослідження.

1. Виділення такого типу дискурсу, як суспільно-політичний ґрунтується на визначенні його комунікативної мети, яка полягає у формуванні взаємодії між владою та суспільством та на формуванні особливої системи засобів створення його семантико-прагматичного змісту, які інтегруються з різних типів дискурсу. Його основними рисами слід вважати особливу соціально-рольову конфігурацію, історичний характер, широту сфер породження та функціонування, зверненість до соціальних та політичних проблем суспільства, інтеграцію рис інших типів дискурсу.

2. Пріоритетні цілі іспаномовного суспільно-політичного дискурсу зумовлюються соціальним статусом мовця, його роллю в даній ситуації та прийнятими умовами стосовно прав і обов’язків сторін, зовнішніми обставинами і тематикою дискурсу. Соціальний стан регламентує мовленнєву поведінку адресанта у виборі типів комунікативних актів, лінгвістичних засобів, ступеня експресивності висловлювань та прагматизації мовних елементів. Прагматичні наміри мовця, включаючи ідеологічні, реалізуються у мовному контексті за допомогою свідомого використання засобів лексичної та граматичної структури мови, а також образно-експресивних та риторичних елементів.

3. Конотативно забарвлені лексеми, що актуалізуються у дискурсі, граматичні та стилістичні засоби, які можуть моделювати зміст висловлювання іспаномовного суспільно-політичного дискурсу допомагають мовцю необхідним чином впливати на свідомість масової аудиторії та формувати оцінні інтерпретації основних дискурсних концептів, які співвідносяться з важливими суспільно-політичними процесами у сучасній Іспанії, найвагомішим з яких є процес демократизації. Досягнення прагматичних цілей значною мірою зумовлюється взаємодією семантичного, смислового та інтенційного значення лексичних та морфологічних одиниць, синтаксичних структур, стилістичних засобів. Особливості актуалізації у дискурсі лексико-фразеологічних і граматичних мовних одиниць та використання стилістичних прийомів, які є основними засобами формування семантико-прагматичного змісту суспільно-політичного дискурсу, варіюються залежно від його прагматичної спрямованості, поля комунікативної ситуації, а також від мовної та комунікативної компетенцій мовця і фактора аудиторії. 

4. Основою індивідуального стилю адресанта є вибір і така організація мовних одиниць, завдяки якій вони отримують у іспаномовному суспільно-політичному дискурсі невластиві їм можливості і перетворюються у певний образ, що допомагає мовцю досягти своїх цілей. Характерними рисами королівського дискурсу слід вважати оптимістичність, категоричність, підкреслення адресованості, повторення звертання як елемента структурування дискурсу, розширення меж семантичного поля лексичних одиниць. Важливим фактором, з погляду на аргументацію, є авторитетність джерела інформації.

5. Промови політиків, на відміну від королівського дискурсу, містять значну кількість ідеологем та прикладів власних заслуг перед суспільством, що зумовлено необхідністю постійно підтримувати власний статус. Дискурс Х.Азнара характеризується використанням великої кількості аргументів з позитивним значенням. Для нього характерними є категоричність, інтимізація дискурсу та вміння обходити „гострі кути” шляхом використання поширених, вставних речень, однорідних членів речення та повторів. Суб’єктивність зумовлюється ідейно-політичними переконаннями мовця, що проявляється у використанні як логічних, так і експресивних аргументів з метою досягнення прагматичних цілей.

6. Частотність використання образно-експресивних засобів, короткі влучні висловлювання, різкі негативні характеристики деяких процесів у суспільстві різко відрізняють дискурс Р.Сапатеро, характеризуючи лідера соціалістів як прямолінійну та емоційну людину. Його дискурс з великою кількістю елементів із негативною семантикою надає концептуальному образу сучасної Іспанії об’єктивності, урівноважуючись з усіма тими позитивними характеристиками, які превалюють у королівських промовах та у дискурсі Голови уряду.

7. Відповідно до статі, віку, освіти, професійного статусу, релігійних та політичних вподобань, національної приналежності більшості численної аудиторії, мовці вдаються до цілеспрямованого використання окремих ціннісних категорій, вибору особливої спрямованості аксіологічних одиниць, зміни співвідношення логічних та емоційних аргументів та синтаксичної організації дискурсу.

8. За жанровими формами суспільно-політичний дискурс можна поділити на промови та інтерв’ю, які належать до інформаційно-переконувальних жанрів, та на коментарі, огляди і нариси, які мають інформаційно-дослідницьке або дослідницько-образне спрямування. Особливістю промови як жанру є її монологічна форма, що дає можливість адресанту досягти своїх прагматичних намірів завдяки врахуванню особливостей аудиторії. Цей жанр характеризується спрямованістю мовної системи на досягнення комунікативно-прагматичної мети, власною оцінкою мовцем комунікативної ситуації та залежністю від неї засобів побудови дискурсу.

9. Варіативність побудови інформації у жанрі інтерв’ю зумовлюється не лише мовною і комунікативною компетенцією мовця та врахуванням фактора аудиторії, а й особливим учасником цього комунікативного процесу ­– журналістом, який внутрішньо спрямовує діалог, що являє собою як особистісно, так і соціально зорієнтоване спілкування.

Подальші дослідження у сфері іспаномовного суспільно-політичного дискурсу варто спрямувати на аналіз потенційно-множинних оцінних інтерпретацій головних концептів, що складають образ сучасної демократичної Іспанії; простеження тенденцій розвитку королівського дискурсу від початку становлення конституційної монархії до теперішніх днів, оскільки він відображає загальні прагнення іспанського народу; виявлення ефективних засобів реалізації мовленнєвих зусиль з метою досягнення прагматичних намірів адресанта у дискурсі Р.Сапатеро після його перемоги на виборах 2004 року, у чому важливу роль відіграв його дискурс, та на його порівняння до виборів і після них.