СТРУКТУРА ТА СЕМАНТИКА ІМЕННИКОВИХ ПАРАДИГМ В АНГЛІЙСЬКІЙ МОВІ (НА МАТЕРІАЛІ ФРАНЦУЗЬКИХ ПРАВОВИХ ЗАПОЗИЧЕНЬ XI – XIX ст.) : СТРУКТУРА И СЕМАНТИКА именных ПАРАДИГМ в английском языке (На материале ФРАНЦУЗСКИХ ПРАВОВЫХ ЗАИМСТВОВАНИЙ XI - XIX вв.)

Краткое содержание

У вступі обґрунтовано актуальність обраної для дослідження теми, визначено об’єкт і предмет, мету й завдання, описано принципи добору фактичного матеріалу та методи його дослідження, визначено наукову новизну, окреслено теоретичне значення та практичну цінність одержаних результатів, сформульовано винесені на захист положення та описано структуру дисертації.

У першому розділі “Періодизація правових запозичень в англійській мові” розглянуто проблеми і напрями дослідження запозичень з точки зору теорії мовних контактів, зроблено їхню класифікацію за формою та відношенням до мови-реципієнта, за ступенем лексичної асиміляції. Проаналізовано основні підходи до дослідження термінології права в українській та зарубіжній лінгвістиці з акцентуванням уваги на її структурних, семантичних і функціональних особливостях, визначено періоди проникнення французьких запозичень до складу англійської правничої термінології, описано позамовні чинники, які вплинули на процеси запозичення.

     Для вивчення хронологічного аспекту запозичень проаналізовано праці К. Ю. Ахуджанової, О. Е. Біржакової, М. К. Браґіна, Ю. К. Волохова, Л. П. Крисіна, М. Серджінтсон, К. Стивановіч, Л. Н. Фрідман. Оскільки правова наука, як і багато інших галузей знань, безпосередньо стосується соціальної сфери, то, на думку дослідника Р. Г. Кобрина, її термінологію можна охарактеризувати як соціально детерміновану, яка є найчутливішою до зовнішніх впливів і, відповідно, у ній найчіткіше виявляються впливи суспільства на мову. Тому лінгвальні процеси,  пов’язані з утворенням словотвірних парадигм, у термінології мають не лише внутрішньомовну основу, а й зовнішньомовну зумовленість. Вивчення ж походження та розвитку окремих термінів, співвідношення автохтонного та запозиченого в термінології, шляхів і способів терміноутворення стало важливим синтетичним принципом, який уможливив розкриття сукупності засобів у становленні і розвитку англійської правової терміносистеми.

     Проникнення старофранцузької правничої термінології до складу англійської мови розпочалося із нормандського завоювання (1066). У подальшому процес становлення британської правової системи залежав остаточно від нормандського мовного суперстрату. Нормандці, які  швидко злились із французькою цивілізацією, адаптували добре розвинену систему франкського права, запровадивши її в  централізовану адміністративну систему, судочинство та інститут присяжних. Правові запозичення нормандського періоду (XI – XII ст.) хоч і були нечисленні, проте поклали початок французько-англійським мовним контактам, що віддзеркалилися у функціонуванні нормандської лексики на позначення назв посадових осіб, закладів, адміністративно-правових порядків, державного правління та економічно-правових відносин: chattel (1000) < O.F. catel − “земельна власність”, pledge (1164) < O.F. plege − “заставлена річ”, jury (1188) < O.F. jurée − “присяжні (засідателі)”, prior (1093) < O.F. priur − “вища посадова особа”, court (1154) < O.F. curt − “суд”, coroner (1194) < O.F. coruner − “слідчий, який проводить дізнання у випадках насильницької смерті”, council (1123) < O.F. cuncile − “рада”, felon (1116) < O.F. felon − “кримінальний злочинець”.

     Початок XIII ст. (1204) відзначився послабленням соціально-культурних й економічних відносини між Англією та Францією. Відповідно зменшився статус французької мови в Англії, особливо через зростання національної ворожості щодо Франції і французької мови та пожвавлення англійського націоналістичного руху. Дедалі більший антагонізм між двома країнами призвів до Сторічної війни (1337−1453), яка зумовила стагнацію французько-англійських мовних контактів і відкриту ворожість до всього французького. Проте, оскільки війна точилася на французькій території, знання французької мови було обов’язковим, що сприяло розвитку латентних мовних зв’язків.

Посилення французького впливу збігається з відновленням престижу англійської національної мови. Французькі запозичення проникали у ті сфери, в яких англійській мові не вистачало власних засобів вираження. Отже, витіснення французької мови із повсякденного вжитку не завадило її інтенсивному впливу на англійську, передусім у правовій сфері. Затвердження англійської мови як державної (XIV ст.) сприяло її поступовому введенню в парламент та  судочинство, тобто в ті сфери, де її раніше не використовували. Тематично нормандські запозичення цього періоду відображені у 1) сфері адміністративно-державного управління: gove ance (1380) < O.F. gouve ance − “управління, керівництво”, allegiance (1297) < O.F. aligeance − “громадянство, державна належність”; 2) судочинстві: issue (1308) O.F. issue − “питання, що підлягає судовому обговоренню”, mainpe or (1292) < O.F. mainpe eur − “поручитель (за з’явлення до суду)”; 3) назвах злочинів і правопорушень: arson (1275) < O.F. arsun − “підпал”, perjury (1292) < O.F. parjurie − “лжесвідчення”.

     Незважаючи на співіснування латинських і французьких запозичень у правовій терміносистемі англійської мови у другій половині XV – першій половині XVI ст., у період між 1660 і 1815 рр. спостерігається нова хвиля французьких правових запозичень. Це пов’язано з посиленням французького впливу насамперед у панівних колах Англії, а також із модою на французькі погляди на життя та звичаї: distraint (1730) < O.F. distraindre “накладення арешту на майно на забезпечення боргу”, resolution (1604) < O.F. resolution “постанова, резолюція”,  demur (1639) < O.F. demeur “заява про процесуальний відвід”.

     Запозичення кожного століття характеризуються різним ступенем лексичної асиміляції та словотвірної продуктивності в системі англійської мови. При аналізі лексичної асиміляції використано праці дослідників В. П. Сєкіріна, Л. Гвіне,            Р. С. Помірка, які трактують її як засвоєння мовою запозиченої лексичної матеріальної форми через максимальне наближення її фонетичних, графічних, граматичних і лексико-семантичних характеристик до норм мови-реципієнта. Відповідно виокремлено такі типи лексичної асиміляції: 1) фонетико-графічну, 2) морфологічну та 3) лексико-семантичну.

     Вивчення процесів асиміляції дало можливість відмежувати правові запозичення XI – XII ст. від запозичень XIII − XIV ст. Це мотивовано тим, що нормандські завойовники розмовляли діалектом французької мови Північної Франції, який розвивався в англійському мовному середовищі й був настільки впливовим, що поступово сприяв утворенню гібридного англо-нормандського діалекту. Великий пласт запозичень із домінантного центральнофранцузького діалекту почав надходити в англійську мову вже після 1250 р. Особливості англо-нормандського та центральнофранцузького діалектів по-різному впливали на фонетико-графічну ассиміляцію правових запозичень, насамперед це стосувалось носових і лабіалізованих звуків: cтарофранцузька голосна фонема [õ], що графічно позначалась через u, назалізувалась в [õ:] перед m та n наприкінці XII ст., отримавши графічне вираження через о в центральнофранцузькому діалекті       (O.F. rumpere [rõpr∂] > rompre F. [rõ:pr^∂]). Під впливом таких фонетичних змін, звукосполучення un/um − [õ] присутнє в англо-нормандських правових запозиченнях: arsun (1275), prisun (1121), coruner (1194). Згодом їхня реалізація в англійській мові модифікувалась у коротке [∂] перед носовими m та n. Такою ж є фонетична адаптація центральнофранцузького носового дифтонга [õ:]. Графічні ж модифікації звуків u→o залишились такі самі, як і у французькій мові: arson (1583) [΄a:s∂n], prison (1123) [΄priz∂n], coroner (1292) [΄kor∂n∂].

   Продуктивним показником адаптації та входження французьких запозичень у функціональні правові сфери англійської мови є словотвірна асиміляція. Вона була інтенсивною тоді, коли з мови-джерела запозичувались терміни, які слугували твірними для дериваційних процесів у мові-реципієнті:

                              → felonry                                                              → heiress

felon < O.F. felon → feloness                                        heir < O.F. → heirdom

                              → felon-setter                                                       → heirloom

     І навпаки, словотвірні суфікси, що часто траплялись в запозичених словах і не піддавались процесам спрощення, сприймались як афікси і ставали засобом творення нових слів від англійських коренів. До таких суфіксів належить прикметниковий суфікс -able, який в результаті виділення з таких запозичень як capable < F. capable – “правоздатний”, culpable < O.F. coupable – “винний, злочинний”, heritable < O.F. eritable – “спадкоємний” та ін., утворив в англійській мові права слова answerable < E. answer + F. - able – “відповідальний, підзвітний”, callable < E. call + F. -able – “який підлягає відшкодуванню”, lettable < E. let + F.     -able –  “який видається напрокат”.

     Особливості семантичної асиміляції полягали в тому, що французькі запозичення засвоювались мовою-реципієнтом, зберігаючи всі чи одне з тих смислів, які були для них характерні в мові-джерелі. У своєму смисловому розвитку в новому лексичному оточенні термінологічні запозичення дуже часто втрачали внутрішню форму, а також первинне етимологічне значення, тобто потрапляли під  деетимологізацію. У подальших процесах парадигматизації французької лексики з’являлися нові значення, що виникли внаслідок метафоричного перенесення і були відсутні у відповідних термінах у мові-джерелі: французькі загальновживані запозичення label < O.F. label – “стрічка, етикетка, ярлик” та lien (1531) < F. lien – “пута, кайдани; петля” стали позначати правові поняття завдяки асоціаціям, що ґрунтуються на спільних семах: сема “належності, додатка до чогось” відображена у правовому значенні запозичення label  − “додаток до заповіту”; сема “зв’язку з чимось, обтяженості” відображена у правовому значенні запозичення lien –  “право затримання майна до сплати боргу; заставне право”. Отже, переосмислення запозичених лексичних одиниць на позначення нових понять і реалій – процес динамічний та багатогранний, який охоплює широкий спектр семантики слова. Завдяки його метафоризації відбувається входження до досить чітко визначеної системи понять, що репрезентують певні систематизовані галузі знань.

У другому розділі “Генеза та особливості словотвірних іменникових парадигм в аглійській правовій терміносистемі” описано утворення іменникових парадигм у системі мови-реципієнта, здійснено поділ словотвірних парадигм за характером запозичення, відзначено важливість не лише французького, а й латинського впливу на дериваційне розширення парадигм.

     Перший параграф розділу присвячений висвітленню питань, пов’язаних із запозиченням значної кількості латинських термінів. Визначено безпосереднє і опосередковане проникнення правничих латинізмів і, відповідно, характер їхньої фонетико-морфологічної адаптації. У тих випадках, коли правничі терміни  англійська мова запозичила безпосередньо з латинської, їхня форма змінювалась за аналогією з функціонуючими вже французькими термінами: асиміляція латинських термінів французькою та англійською мовами відбувалась переважно за допомогою редукції латинських закінчень або ж альтернації  морфних сегментів згідно з фонетичними законами розвитку контактуючих мов:

                                    E. justice < O.F. justise < L.jūstitia

                                    E. contract < O.F. contract < L.contractus

                                    E. libel < O.F. libel < L.libellus

                                    E. licence < F. licence < L.licentia

     E. solemn < O.F. solemne < L.sōllemnis

     Тому за генезисними особливостями словотвірні іменникові парадигми можна поділити на: а) парадигми, основою яких є пряме французьке запозичення та б) парадигми, основу яких становить непряме французьке запозичення, тобто, запозичення з латинської мови, форма якого могла змінюватись за аналогією з уживаними  французькими термінами.

     Походження та склад парадигм випадку а) має свої особливості. До них належать:

     1. Парадигми зі суто французькою запозиченою основою, їх компоненти розвивались на англомовному ґрунті й не мають структурних відповідників у французькій мові:

→ mortgagee (1584)

mortgage (1475) < O.F. mortgage

→mortgager (1584)

                       → chairman (1654)

chair (1300) < O.F. chaëre

                                                                                                          →chair-woman (1699)

Отже, їх появі сприяв “творчий момент”, тобто, структура компонентів парадигми віддзеркалює  продуктивні англійські словотвірні моделі. У цьому випадку процес запозичення підтримував тенденції словотвірного розвитку цільової мови.

     2. Парадигми, компоненти яких запозичені безпосередньо з французької мови, тобто мають свої структурні відповідники у французькій мові як результат міжмовної словотвірної кореляції:

O.F.                           E.

→          faisant          →       feasant (1405)

O.F. v faire                  →          faisance         →      feasance (1412)

       →          fesour           →      feasor (1400)

     Елементи англійської іменникової парадигми feasance – “виконання (закону)”, feasant – “виконавець (закону)”, feasor – “законодавець” копіюють структуру своїх французьких відповідників, зазнавши лише фонетико-графічних змін. Таку парадигму можна вважати прямим французьким запозиченням. Відповідно, у мові-реципієнті відсутні будь-які “творчі моменти”, якщо не брати до уваги фонетико-орфографічні зміни, зумовлені закономірностями розвитку системи звуків і правописом англійської і французької мов. У даному випадку англійська мова є сферою функціонування парадигм, структура компонентів яких утворена за наявними і корелятивними в мові-джерелі словотвірними моделями.

     3. Парадигми, до складу яких входять водночас похідні, запозичені з французької мови, і похідні, утворені на англомовному ґрунті:

                                                           O.F.                            E.

                                                   →    quiteclame      →        quitclaim (1450)

v quit (1300)< O.F. quiter                                         →        quit-rent (1460)

                                                   →    quitance          →        quittance (1330)

    Імовірно, такі часткові кореляції зумовлені суто зовнішньою подібністю до будь-яких похідних лексем, що вже існували в мові-реципієнті й стали зразками для побудови компонентів парадигми. Одночасне входження французьких похідних лексем і лексем, утворених на англомовному ґрунті, до складу парадигми спричинене також легкістю їх адаптації з огляду на типологічну структурну близькість мов.

      Виявлено, що запозичені твірні основи мають варіантну внутрішню структуру. Вони можуть бути простими, тобто збігатися з кореневою морфемою у французькій мові і в такому ж вигляді асимільовуватись англійською мовою: quest < O.F. queste; bail < O.F. bail; suit < O.F. suitte. Це слугувало підставою для виокремлення в англійській мові права а) словотвірних парадигм, ядром яких є запозичена проста твірна основа, і б) словотвірних парадигм, основою яких є твірна з ускладненою морфемною структурою. Подібні утворення складаються не лише з кореня, а й з афіксів (переважно суфіксів). Тобто певна кількість запозичень не зазнала морфемного спрощення, оскільки вони корелюють з продуктивними словотвірними процесами в англійській мові. До них можна віднести різні таксономічні групи  правничих термінів: commission < F. сommission − “комісія; судове доручення”; possession < O.F. possessiun − “володіння, об’єкт володіння”; concession < O.F. concession − “поступка, концесійна угода”; convention < F. convention − “конвенція, міжнародна угода”. Латинський суфікс -ion, що вичленовується в утвореннях мови-оригіналу, трапляється і в багатьох англійських автохтонних словах за моделлю V + ion → N: union – “союз”, legion – “легіон”, precision – “точність, влучність”. Поєднання  латинських кореневих морфем commiss-; possess-; concess-; convent- з суфіксом -ion успадкувала французька мова на різних етапах свого формування. Оскільки запозичення з подібною структурою з’явились в англійській правничій підмові, то суфікс -ion у них автоматично вичленовувався, а згодом став одним із найпродуктивніших суфіксальних формантів.

     У третьому розділі “Основні дериваційні позиції словотвірних іменникових парадигм” розглянуто особливості семантичного співвідношення запозичених твірних та їх похідних у моделях продуктивних способів словотворення: суфіксації та словоскладання.

При суфіксації простежуються наступні типи взаємодії запозичених твірних і похідних:

     1) похідна пов’язана з твірною основою лише частиною своїх значень і може утворювати в мові-реципієнті додаткові терміносмисли (звуження / розширення семантичного обсягу). Французький іменник assise − “суд присяжних” є багатозначним у сучасній англійській мові  та реалізований у чотирьох смислах:     E. assize 1. “суд присяжних” (1200); 2. “виїзна судова сесія” (1215); 3. “рішення присяжних” (1375); 4. “постанова, ухвалена законодавчими органами для врегулювання цін, мір й ваги.” (1400). Похідна лексема assizement абсорбує лише четверте значення − “встановлений законом контроль за врегулюванням цін, мір й ваги продуктів споживання” (1864), лексема ж assizer, навпаки, розвиває перше значення − “присяжний засідатель” (1330). Завдяки суфіксам -ment та -er у похідних іменниках з’являються семи виконавця дії та уточнення результату дії. Отже, смислова інформація деривата значною мірою залежить від специфіки семантичної функції словотвірного форманта;

     2) похідні можуть виникати не лише шляхом реалізації значень їх твірних основ, а й в результаті розвитку конотативної семантики. Запозичення, здійснені на основі метафоричного перенесення, розвиватимуть образні дериваційні парадигми. Ілюстрацією слугує правове запозичення bribe < O.F. bribe, яке в старофранцузькій мові означало “шматок хліба”, “милостиня”, а згодом набуло ще такої додаткової семантики, як “виживання за допомогою милостині” та “професійне жебракування”. Останні значення були поштовхом для появи негативних конотацій: “шахрайство, пограбування, вимагання”. Саме ці семантичні ознаки абсорбувала англійська мова − вони реалізувались у збірному значенні “награбоване добро” (1386) та “шантаж” (1386). Словники свідчать про ознаки архаїзації таких термінів у сучасній англійській мові. Мало місце також зміщення образності лексеми bribe в бік конкретизації семних метафоричних відтінків − “хабар, дарунок з метою підкупу судді, чиновника чи виборців” (1535) і закріплення їх у парадигмі твірної bribe як основних. Деривати парадигми bribe, згідно з семантико-прагматичною функцією їхніх суфіксів, набули пасивного та агентивного значень: bribee − “одержувач хабара, хабарник” (1858), briber − “той, хто дає хабар” (1583). У похідній лексемі bribery відповідно відбулась видозміна метафоричних значень для узагальнення процесу “хабарництво, підкупництво” (1549), “підкуп судді або виборців” (1570).

     Між компонентами складних слів простежуються такі типи взаємодії:

     1) значення цілого можна описати як суму значень компонентів: rule-breaker < O.F. riule + breaker – “правопорушник”; official-designate < F. official  + designate − – “особа, призначена на посаду”; felony-homicide < F. félonie + homicide − “позбавлення людини життя”; treaty-making < O.F. treté + making − “укладання міжнародної угоди”;

     2) значення одного або двох компонентів вже не пов’язане із значенням відповідної вільної форми, проте наведені приклади все ж не сприймаються як нелогічні: time-charter < O.F. chartre + time – це не просто “документ, обмежений певним періодом часу”, а “договір фрахтування судна на певний період”; safe-pledge < safe + O.F. plege означає не “надійну обіцянку, поруку”, а “поручительство за присутність у суді”;

   3) значення цілого не виводиться із значень компонентів: prison-bird < O.F. prisun + bird − “ув’язнений, який сидить вже тривалий час у в’язниці”; black-guard < black  + O.F. garde – “шахрай”; field-servant < field  + F. servant − “працівник оперативної служби”.

     Запропонований поділ композитів на три групи ґрунтується на ступені семантичної щільності їхніх компонентів (М. М. Полюжин, Л. Ф. Омельченко,        Б. Уорен, Р. Квірк). Отже, при утворенні композита лексичні значення як запозиченої, так і автохтонної основ зливаються, утворюючи нову семантичну одиницю з новим значенням, яке домінує над індивідуальним значенням цих основ і характеризується додатковим семантичним компонентом.

     У розділі також визначено лексико-семантичні групи твірних, їх похідних і відповідні їм словотвірні моделі для характеристики всіх можливих дериваційних позицій типових словотвірних парадигм, утворених на основі різних граматичних класів слів. Парадигматичні відношення між словами зумовлюють вивчення лексики як єдиної системи. Це передбачає аналіз словникової організації, тобто розподілу лексичних одиниць за різними лексико-семантичними об’єднаннями та виявлення багатогранних семантичних відношень, які мають місце в лексико-семантичній системі мови. Різноманітність лексико-семантичних груп спостерігається передусім серед запозичених іменників, які визначають суб’єкти та об’єкти правової діяльності (constable (1240) < O.F. cunestable − “судовий виконавець, констебль”, bailiff (1297) < O.F. baillif − “бейліф, судовий пристав”, state (1380) < O.F. estat − “держава, штат”, parliament (1216) < O.F. parlement − “парламент”), права й обов’язки (privilege (1154) < O.F. privilege − “привілейоване право”, prerogative (1293) − “прерогатива, виняткове право”, seisin (1297) < F. saisine − “володіння земельною власністю”, franchise (1330) < O.F. franchise − “право, привілей”, access (1382) < O.F. aces − “право доступу”).

У зазначених лексико-семантичних групах простежуються міжлексемні та внутрішньолексемні зв’язки. Міжлексемні зв’язки характризуються родо-видовими відносинами, що визначають основні та залежні поняття в межах лексико-семантичної групи. У лексико-семантичній групі об’єктів як організацій чітко виділяються підгрупи установ та органів. Ці підгрупи можна розглядати як об’єднання та угруповання, що також мають ознаки системності. Запозичені терміни council (1123) < O.F. cuncile – “рада”, Treasury (1290) < O.F. tresorie – “міністерство фінансів”, comission (1494) < O.F. commission – “комісія”, parliament (1200) < O.F. parlement – “парламент”, court (1154) < O.F. curt – “суд” називають поняття, що належать до підгрупи органів, тобто, певних суспільних об’єднань, завдання яких полягає у вирішенні різноманітних соціальних проблем. Наприклад, терміном сourt  позначається орган держави, який здійснює правосуддя, а лексемою сouncil − вищий виконавчий і коорденаційний орган державної влади. Терміни, що входять у певні підгрупи, є похідними стосовно  лексико-семантичної групи об’єктів. Тобто можна твердити про основні та залежні поняття, які характеризуються індивідуальними ознаками.

     У внутрішньолексемних зв’язках простежується тенденція до багатозначності запозичень на англомовному ґрунті, зокрема категоріальної, коли запозичений термін складається з ознак, що одночасно належать до декількох лексико-семантичних груп і знаходяться на перетині різних семантичних полів. Перше правове поняття французького запозичення service < O.F. servise − “виконання службових обов’язків” (1200) − належало до лексико-семантичної групи дії. Згодом термін serviсe почали вживати на позначення інших понять, а саме: 1. “феодальна залежність, повинність” (1297); 2.“сплата боргу грішми чи виконанням трудової повинності” (1338); 3.“володіння землею на правах суборендатора” (1362); 4.“оголошення спадкоємця померлої особи” (1597); 5. “відомство” (1632). Це свідчить про те, що в період утвердження правової терміносистеми англійської мови лексема service розширила своє термінологічне функціонування, ввійшовши до різних лексико-семантичних груп. Перше значення даного терміна вказує на правову ознаку, друге −  належить до лексико-семантичної групи дії, два наступні визначають семантичні ознаки прав та обов’язків, а останнє стосується поняття, яке належить до групи об’єктів. Аналіз значень запозичених термінів-іменників методом словникової вибірки показує, що понад  45% (140 одиниць із 313) мають ознаки категоріальної багатозначності. Для одиниць запозичених у XI – XIV ст., ознаки категоріальної багатозначності властиві значно більшою мірою, ніж для одиниць, запозичених пізніше. Таке явище пояснюється вищим ступенем лексико-семантичної асиміляції французьких запозичень в англійській мові права XI – XIV cт., яка полягає у ширших лексико-семантичних дериваційних можливостях і мотивована кульмінаційними моментами становлення терміносистеми.

     Прийнятий у дослідженні принцип семантичного поділу запозичень поширюється і на їх похідні. Для похідних, утворених від запозичених твірних, визначальною є внутрішня форма, яка залежить від семантики їхніх компонентів (кореня та словотвірних формантів) та від типу структурної моделі − саме вона пояснює та організовує ці компоненти в єдине ціле. Тобто, в похідній одиниці внутрішня форма тією чи іншою мірою обумовлює значення хоча б з точністю до лексико-семантичної групи. Це означає, що внутрішня форма похідних, утворених від запозичених твірних, вказує на їхнє місце в правовій терміносистемі англійської мови, а також уможливлює їхній поділ на лексико-семантичні групи. Для послідовності викладу та розширення можливостей порівняння семантики запозичених твірних та їхніх похідних доцільно скласти єдиний список лексико-семантичних груп юридичної лексики, який презентує і твірні, і похідні лексеми. Для цього до вже встановленого списку додаємо ще й такі, як агенс (adviser < O.F. aviser+er − “консультант, радник”; suitor < O.F. suitour − “позивач”, heiress < O.F. eir+ess − “спадкоємиця”), пацієнс (designee < F. désigner+ee − “призначена посадова особа”, indictee < O.F. inditer+ee − “обвинувачений за обвинувальним актом”), статус (nationhood < F. nation+hood − “державність, статус держави”, assigneeship < F. assigné+ship − “статус правонаступника”, chiefdom < O.F. chef+dom − “керівництво, посада керівника”) та ін.

     Завдяки категоріальній обумовленості семантики твірних і похідних і, відповідно, повтору окремих лексико-семантичних груп у конкретних словотвірних парадигмах, такі повтори можна узагальнити і звести в одну – типову для запозичень кожної окремої частини мови словотвірну парадигму. Як показав аналіз матеріалу, типова словотвірна парадигма для запозичених іменників охоплює такі регулярні позиції: суфіксація – 94,5%, словоскладання – 5,5%; для запозичених дієслів: суфіксація –   99%, словоскладання – 1%; для запозичених прикметників: суфіксація – 99%, словоскладання – 1%.

ВИСНОВКИ

Структурно-семантичний аналіз дериваційних іменникових парадигм англійської мови, в основі яких лежить французьке запозичення, дає підстави для таких висновків:

     1. Запозичення становлять один із продуктивних способів розширення та збагачення словникового складу мови, зокрема, її термінологічних підсистем. Усебічний аналіз запозичень в англійській мові дав змогу визначити основні хронологічні періоди їх надходження, сфери функціонування, структурні типи, ступінь лексичної асиміляції та напрями словотвірної потенції.

        2. Еволюція англійської правничої термінології тісно пов’язана з розвитком правничої науки, культури, освіти, вона залежить від соціально-історичного поступу людства, підпорядковується внутрішньомовним законам і міжмовним контактам, зокрема, англо-французьким, що зумовило гетерогенність її етимології.

        3. Хронологічні періоди надходження французьких правничих термінів до складу англійської мови визначаються низкою позамовних факторів, передусім, політичних, і тривалих соціокультурних відносин, що сформувалися протягом XI – XIX ст. Кожен з цих періодів зумовлює різні кількісно-якісні характристики французьких запозичень, насамперед, в адміністративно-правовій, цивільно-процесуальній, фінансово-комерційній, міжнародно-правовій галузях права. Зародження системи наукової правничої лексики припадає на XI ст. − саме у той час на розвиток правової культури в Англії вплинуло нормандське завоювання (1066), з якого почалось запровадження нововведень в англійську правову систему.

        4. Найінтенсивніше надходження французьких правових запозичень відбувалося у два періоди: 1) друга половина XIII –XIV ст.; 2) друга половина XVII –  початок XIX ст. У перший період кількість запозичених французьких правничих термінів була найбільшою, що зумовлено поширенням англійської мови у тих сферах правової діяльності, де вона раніше не застосовувалась. На кількість французьких запозичень у другий період вплинув культурний та політичний престиж Франції в Західній Європі. Постійні контакти між Англією та Францією, підтвердженням чого є такі політичні події, як війни королеви Анни проти Франції (1702 – 1714), Французька буржуазна революція (1789 – 1799), наполеонівські війни (1803 – 1815),  неодноразові конфлікти між Англією та Францією з приводу колонізації територій Індії й Америки, постійно супроводжувались численними угодами про мир, які впливали на розвиток міжнародно-правового словника англійської мови.

        5. Правові запозичення кожного періоду характеризуються співвідношенням іншомовних елементів з національними, специфікою проникнення та адаптації в мову-реципієнт, особливим словотвірним розвитком.

        Упродовж двох століть після нормандського завоювання простежується домінування англо-нормандського діалекту. Англо-нормандське походження мали і правові запозичення, які поступово формувались у певні тематичні групи правової лексики. Після 1250 р. правові терміни запозичувалися через центральнофранцузький діалект. Вплив англо-нормандського та центральнофранцузького діалектів на фонетичний склад англійської мови виявлявся у пристосуванні фонетичної будови запозичень до англійської вимови та орфографії. Насамперед, це стосувалось носових і лабіалізованих звуків.

       Правові запозичення XI − XIV ст. збагатили англійську мову також концептами узагальненого вжитку. Розширення значень термінів у неправовій сфері свідчить про високий рівень їх прагматико-семантичної адаптації. Цей процес не був однобічним: у запозичених термінів виникають також вужчі, більш спеціалізовані смисли. Отже, інтеграція запозичень у лексико-семантичну систему мови-реципієнта сприяла не лише появі в них нових значень, а й їх смисловій диференціації.                                                                                                                                               

       Запозичення XIII – XIV ст. відзначаються високим ступенем фонетико-орфографічної та структурно-морфологічної асиміляції в системі мови-реципієнта, що створювало сприятливі умови для появи словотвірних парадигм. У запозиченнях XVII –  XIX ст. ступінь цієї асиміляції був меншим. Вони повніше корелюють зі своїми французькими прототипами, здебільшого характеризуються моносемантичністю і мають в англійській правовій мові статус іншомовних вкраплень з обмеженою сферою вживання. Словотвірна продуктивність таких запозичень розвинена слабше, а отже, процес творення словотвірних парадигм на їхній основі має периферійний характер.

        6. Французька мова впливала на процес запозичення прямо і опосередковано. Тому за своєю фонетико-орфографічною формою багато латинських запозичень в англійській мові збігається з латинськими запозиченнями у французькій. За цим принципом асимілювалися правничі терміни, які проникли до англійської мови безпосередньо з латинської. Соціальні фактори та неприязне ставлення до французької мови в епоху Ренесансу спричинили регресивну корекцію старофранцузьких термінів з метою наближення їх до латинського зразка. Це вплинуло на походження ядра словотвірних парадигм правничої термінології, їхньою основою є і прямі французькі, і опосередковані латинські запозичення.

     7. Розгалуження словотвірних парадигм правничої термінології ґрунтувалось на двох видах запозичень: 1) простих основах, до яких додавались продуктивні автохтонні словотвірні елементи (heirdom < OF eir + suf. -dom; heirship < OF eir + suf. -ship); 2) складних основах, які переважно запозичувались безпосередньо з французької мови (comissioner < F. commission + suf. -er; commissionee < F. commision + suf. -ee).

     8. Розвиток складу словотвірних парадигм не був послідовним: у системі англійської правової термінології функціонують парадигми, структура компонентів яких утворювалась за словотвірними моделями і мови-реципієнта, і мови-джерела. Процес запозичення стосувався не лише окремих одиниць, які були джерелом утворення словотвірних парадигм, а й словотвірних французьких парадигм, перенесених до мови-реципієнта цілим блоком.

     9. Становлення словотвірних парадигм ґрунтується на особливостях семантики запозичених твірних. Під час запозичення твірні французькі основи семантично модифікувались внаслідок метафоричного перенесення значень, що позначилось на подальшій семантичній деривації їхніх значень у системі мови-реципієнта. За збереженням чи зміною значень терміна-прототипа твірні основи представлені семантичними конвергентами та дивергентами. Останні демонструють звуження чи розширення семантики терміна прототипа.

     10. 92,5 % похідних, що входять до складу словотвірних іменникових парадигм, представлені суфіксальними моделями, а 7,5 % – композитними. Зіставний аналіз семантики твірних основ та їхніх похідних показав, як похідна одиниця пов’язана з твірною. Отже, особливість семантики суфіксальних похідних полягає в повному або частковому засвоєнні ними лексико-граматичних варіантів твірної та залежить від специфіки семантичної функції словотвірного форманта. Кожен похідний термін виникає на основі строго визначеного значення запозиченої французької основи, яка є матеріальним виразником семантичної спорідненості суфіксальних похідних словотвірної парадигми. Суфіксальні деривати можуть виявляти словотвірно зумовлену полісемію, джерелом якої є мотивуюча частина. Це веде до виникнення додаткових терміносмислів. Спостерігаються такі варіанти значення складних слів, у яких французьке запозичення становить детермінант або детермінат: а) значення цілого виводиться зі значень  його елементів; б) зміщення в семантичній структурі цілого зумовлене зміною значення одного з елементів внаслідок його спеціалізації; в) сприйняття семантичної структури цілого відбувається на основі асоціацій, при цьому його значення не виводиться із значень елементів складного слова.

     11. Особливістю правових запозичень в англійській мові є тенденція до  тематичного групування їх навколо основних центрів значень. Запозичені іменники, дієслова, прикметники та їхні похідні, що виступають засобами номінації для вираження понять правничої термінології, утворюють свою систему в межах англійської правової терміносистеми та об’єднуються у сім лексико-семантичних груп. У їх межах простежуються міжлексемні (родо-видові) та внутрілексемні (полісемія) зв’язки. Внаслідок цього аналіз більшості словотвірних парадигм, основою яких є запозичення, дає змогу побудувати типову, на частиномовному рівні узагальнення словотвірну парадигму. Типова словотвірна парадигма запозиченого іменника містить і суфіксальні, і композитні моделі. Її дериваційні позиції представлені в семи лексико-семантичних групах. Типові словотвірні парадигми запозиченого дієслова та прикметника охоплюють лише суфіксальні моделі. Дериваційні позиції типової парадигми запозиченого дієслова репрезентують шість лексико-семантичних груп, а запозиченого прикметника –  лише три.

     12. Обсяг словотвірної парадигми запозичення залежить від двох тісно пов’язаних між собою факторів: структури запозиченого твірного слова та його семантики (багатозначності). Залежність обсягу словотвірної парадигми від твірного слова можна назвати обернено пропорціональною: зі зменшенням кількості морфем у запозиченій твірній основі кількість похідних слів у словотвірній парадигмі зростає. Залежність обсягу словотвірної парадигми від семантики твірного слова не настільки очевидна, хоча, зазвичай, що більше значень має запозичене твірне слово, то вірогіднішим є утворення від нього великої кількості похідних слів.

      Результати дисертаційної роботи можуть слугувати основою для зіставних термінознавчих досліджень у межах англійської мови або застосовуватись у вивченні структурно-семантичних особливостей правової терміносистеми у двох або більше мовах. Вони також відкривають перспективу дослідження продуктивних способів словотворення для виявлення словотвірних парадигм в інших терміносистемах англійської мови, що дасть змогу описати їх словотвірний розвиток та прогнозувати продуктивність моделей, за якими утворюватимуться нові похідні на основі запозичення. Аналіз словотвірної парадигматики, що ґрунтується на запозиченому елементі, сприятиме виявленню нових закономірностей номінативної діяльності англійської мови.