СПОЛУЧУВАНІСТЬ ТА ФУНКЦІОНАЛЬНІ ОСОБЛВИОСТІ ПРИКМЕТНИКІВ НА ПОЗНАЧЕННЯ ПОРТРЕТНОЇ ХАРАКТЕРИСТИКИ ЛЮДИНИ В СУЧАСНІЙ НІМЕЦЬКІЙ МОВІ




  • скачать файл:
Название:
СПОЛУЧУВАНІСТЬ ТА ФУНКЦІОНАЛЬНІ ОСОБЛВИОСТІ ПРИКМЕТНИКІВ НА ПОЗНАЧЕННЯ ПОРТРЕТНОЇ ХАРАКТЕРИСТИКИ ЛЮДИНИ В СУЧАСНІЙ НІМЕЦЬКІЙ МОВІ
Альтернативное Название: СОЧЕТАЕМОСТЬ И ФУНКЦИОНАЛЬНЫЕ ОСОБЕННОСТИ Прилагательных для обозначения портретной ХАРАКТЕРИСТИКИ ЧЕЛОВЕКА В современном немецком языке
Тип: Автореферат
Краткое содержание:

У вступі обґрунтовується вибір теми, її актуальність, визначається мета, основні завдання, об’єкт, предмет і методи дослідження, характеризується джерельна база, розкривається наукова новизна дисертації, її теоретичне і практичне значення, зв’язок із науковими програмами, планами, темами.


У І розділі „Валентність та сполучуваність у лінгвістичних дослідженнях” характеризується зміст понять „сполучуваність” та „валентність”, аналізується історія їх виникнення, простежуються зміни у тлумаченні вказаних термінів, розглядається взаємозв’язок синтаксичної та семантичної валентності.


Вивчення проблематики сполучуваності та валентності слова збагачує наше розуміння мови, розкриває властивості різних типів мовних одиниць, їх місце в структурі мови. Ця теорія відкриває ширші можливості полегшеного оволодіння як іноземною, так і рідною мовою.


Зародки теорії сполучуваності сягають античних часів (поняття повного та неповного присудка у граматиці стоїків). У середні віки у вченнях схоластів виникли терміни „соnnotatio”, „абсолютні та відносні присудки”, значення яких дуже близьке до сучасного поняття валентності. Вже у VIII-у столітті з метою опису залежності непрямого відмінка від дієслова чи прийменника вживається термін „керування” („Rektion“). Близькі до поняття „валентність” вислови, присутні у працях граматиків епохи Просвітництва, особливо у творах Ґ.Ляйбніца та Й.Майнера. Найбільшого розвитку теорії валентності та сполучуваності досягли в 30 – 90 роках ХХ сторіччя. Поштовхом для цього стали дослідження засновників теорії валентності Л.Теньєра та С.Д.Кацнельсона.


Термін „валентність” був запозичений Л.Теньєром та С.Д.Кацнельсоном з хімії і перенесений у мовознавство. Однак варто зауважити, що у Л.Теньєра він стосувався в основному дієслова. Його формулювання валентності на початку 50-х років ХХ століття використовувалось у роботах західнонімецьких лінгвістів, у той час як формулювання С.Д.Кацнельсона ініціює розвиток теорії сполучуваності в радянському мовознавстві. У радянській лінгвістиці валентність та сполучуваність досліджували О.І.Москальська, В.А.Абрамов, М.Д.Степанова, Г.А.Гречина, Р.С.Абрацумян, А.В.Щербакова, І.Г. Ольшанський та ін. Найширше валентність презентує В.Г.Адмоні. Він називає її потенційною сполучуваністю (Fügungspotenz) і вважає, що вона властива кожній частині мови. Вчений розрізняє обов’язкову та факультативну здатність слова сполучатися. Як приклад обов’язкової сполучуваності він наводить відношення атрибутивного адєктива до іменника. Перший не може у реченні існувати без другого. Відношення ж іменника до атрибутивного прикметника є факультативним.


У ФРН теорія валентності ґрунтувалася в основному на дослідженнях Г.Брінкмана, К.Геґера, Г.-Й Герінґера, У.Енґеля, Й.Ербена, В.Флеміга, Г.Шумахера, а в НДР, орієнтованій з ідеологічних міркувань на російську науку, – В.Шмідта, Ґ.Гельбіга, В.Шенкеля, В.Бондціо, К.-Е.Зоммерфельдта і Г.Шрайбера. В англійському мовознавстві її розвивали Ч.Філмор, Й.Андерсон, Й.Робінсон, Р.Джекендорф та Д.Нільсен.


Валентність спочатку розглядалася вченими здебільшого на синтаксичному рівні. (обов’язкове або факультативне заповнення певної кількості та певного виду „вільних місць”), а згодом і на логічному (що засвідчує інтерлінґвальний взаємозв’язок між понятійними значен­нями) та семантичному (представляє комбінаторику значеннєвих компонентів) (Ґ.Гельбіг). Такого поділу на три рівні дотримувалися Г.-Й.Герінґер, К.-Е.Зоммерфельдт/Г.Шрайбер, Н.-Р.Вольф. Згодом вони об’єднують два останні рівні і зупиняються на синтаксичній та логіко-семантичній валентності. Це свідчить про тісний зв’язок між логікою та семантикою (Й.Коргонен). Ця основна тенденція розвитку теорії валентності сприяла використанню цього терміна в стосунку до інших частин мови, в тому числі й прикметника (Ґ.Гельбіг). Валентність прикметника досліджували в першу чергу К.-Е. Зоммерфельдт/ Ґ.Штарке, К.Юнкер, М.Піітуляйнен, Ґ.Шрайбер.


            Валентність передбачає необхідне чи можливе контекстуальне оточення слова,


контекстуальні зв’язки слова, контекстуальні відношення між різними частинами мови в реченні на семантичному і синтаксичному рівнях, контекстуальну сполучуваність слів як семантичних і синтаксичних партнерів у реченні (М.Д.Степанова, Ґ.Гельбіг).


На співвідношення валентності і сполучуваності існує дві різні погляди. Представники першого трактують валентність у широкому плані. Вони розглядають її як „сполучувальну здатність однорівневих одиниць мови”, „як потенцію та як її реалізацію, тобто одночасно як фактор мови і як фактор мовлення”(С.Д.Кацнельсон, Ю.Д.Апресян, Н.З.Котєлова). Валентність – це така сполучуваність, коли на перший план при дослідженні лексичної комбінаторики мовні одиниці виступають у ролі семантичних і синтаксичних партнерів у реченні. Представники іншої точки зору вважають, що валентність – це потенційна здатність слів до сполучуваності, а сполучуваність – це реалізація такої здатності. Схиляємось до думки, що основну різницю між валентністю та сполучуваністю слід шукати в об’ємі цих понять. Ширшим з них є „сполучуваність”, тому надалі у дослідженні прикметників на позначення портретної характеристики людини вживатимемо саме цей термін.


Для виявлення стандартних зв’язків між лексико-семантичною групою прикметників на позначення портретної характеристики людини і відповідною групою іменників використано метод статистичного аналізу. Вірогідність результатів дослідження обґрунтовано шляхом використання лінгвостатистичних прийомів: критеріїв c2 („хі-квадрат“), спряженості та кореляції. Сума c2 дозволяє встановити наявність або відсутність зв’язку між величинами, коефіцієнт спряженості К (коефіцієнт Чупрова) виявляє ступінь цього зв’язку.


У ІІ розділі Прикметник, його сполучуваність та семантична класифікація”


розглядаються прикметники в препозиції (атрибутивна функція) та постпозиції (предикативна функція).


Подібно до дієслів, у прикметників розрізняють обов’язкові та факультативні доповнення (В.Г.Адмоні, К.Тарвайнен): Der Sohn ist seinem Vater ähnlich (обов’язкове). Der Mann ist des Diebstahls schuldig (факультативне). Обов’язкові доповнення є валентно залежними і не можуть бути вилучені, інакше речення буде граматично неправильним або модифікується значення присудка як носія валентності. Поняття „обов’язковості/ факультативності” доповнень може змінюватися залежно від контексту та ситуації (Н.Фріз, К.-Е.Зоммерфельдт/Г.Шрайбер): der seines Erfolges frohe Sportlerder frohe Sportler.


Відповідно до синтаксичної комбінаторики прикметники вживаються найчастіше атрибутивно та предикативно. Як у предикативній, так і в атрибутивній функції вони мають однакову семантичну валентність (К.Вельке): kleine TinkaTinka ist klein.


Аналізуючи твори німецькомовних авторів, ми виявили нерівномірний розподіл їх вживання в якості означення в препозиції (атрибутивна сполучуваність) та постпозиції (предикативна сполучуваність): відповідно – 82% -18%. Характерним для всіх позицій прикметника є його синтаксична залежність або від дієслова, або від іменника.


Наявність випадків сполучуваності кількох атрибутивних прикметників з іменником спричинила до розгляду питання їх почерговості (сурядності) та послідовності (підрядності). Послідовність відрізняється від почерговості насамперед незмінністю позиції прикметника. Наприклад: ganz kleine blinzelnde Augen (М.Фріш). Почергові прикметники можуть вільно змінювати свої позиції: еin netter, scharmanter Menschеin scharmanter, netter Mensch. При цьому місцеположення ад’єктивів у номінативній рамці, згідно з законом зростаючих членів речення О.Бегаґеля, залежить здебільшого від кількості складів прикметника: коротший стоїть спереду, а довший після нього. Наприклад: lange weißliche Haare (К.Гайн).


При визначенні атрибутивного ад’єктива у різних граматичних довідниках (Дудена, Ґ.Гельбіга/Й.Буша, Й.Ербена, Академічній граматиці,) робиться наголос на його різноманітних якостях, які, звичайно, не є однаковими у різних авторів. Плутанину в даному випадку можуть вносити артиклі, дієприкметники (Partizip I i Partizip II), займенники та числівники, які стоять перед іменником, що дозволяє деяким авторам розглядати їх як атрибутивні прикметники. Якщо в граматиках немає єдності щодо віднесення числівників, займенників та артиклів до атрибутивних прикметників, то стосовно дієприкметників існує правило (Ґ.Гельбіг/Й.Буша), яке твердить, що вони поводяться як прикметники оцінки чи приналежності, а тому їх слід розглядати як атрибутивні. У запропонованому статистичному дослідженні використано дане твердження.


Семантична класифікація прикметників є не що інше, як їхнє впорядкування в різні підкласи за певними семантичними ознаками. У науковій літературі спостерігається достатньо спроб розподілити прикметники за їх змістом на окремі семантичні групи. Дослідники часто стикаються з певними труднощами, оскільки досить важко прокласифікувати прикметники, які нерідко бувають полісемними. Це призводить до перехрещення груп і ускладнює їх розмежування. Близькі за значенням лексеми часто перебувають на рівні семантичної роздвоєності між різними групами прикметників (напр., розміру, форми та будови та ін.). Подібна невизначеність стосується і багатьох інших семантичних груп. Це пояснюється не тільки об’єктивно-суб’єктивним поглядом на речі, але й прийняттям до уваги комбінаторики дефініцій лексичних значень та основних тлумачних формул. У таких випадках краще обрамлюються значеннєві відтінки, представлені семантичним маркуванням переважаючої кількості прикладів, що змусило кваліфікувати мовний матеріал за допомогою опису перехідних випадків.


У дисертації не ставилось за мету порівнювати всі попередні класифікації, оскільки це могло б бути темою окремого дослідження. Зрештою, більшість із них є не що інше як розширення чи звуження попередніх класифікацій і також не позбавлені певних недоліків через суб’єктивний характер їх аналізу.


У роботі узагальнено вже існуючі ад’єктивні систематизації, подані у провідних граматичних довідниках (Академічній граматиці, граматиці Дудена, граматиках Р.Поснера, К.-Е.Зоммерфельдта/Й.Штарке, В.Шмідта, Г.Вайнріха, Ґ.Гельбіга/Й.Буша, Л.Айхінґера, У.Енґеля, К.-Е.Зоммерфельдта) та працях науковців Ф.Гундснуршера/ Й.Шплета, Лє Сун-Мука, В.В.Левицького, О.Д.Огуя та ін.). На їх основі та за результатами власного лінгвістичного дослідження складено класифікацію прикметників на позначення портретної характеристики людини. У зв’язку з відсутністю єдиної методики впорядкування прикметників запропонована класифікація також не позбавлена певної авторської суб’єктивності. На основі вибраних прикметників із творів німецькомовної художньої прози виділено 19 основних груп прикметників, що позначають портретну характеристику людини і найчастіше фіксуються в словосполученнях з іменниками:


1) прикметники кольору [Farbe]: rote Lippen; 2) прикметники розміру [Dimension]: lange Wimper, ваги [Gewicht]: schwerer Mann; 3) прикметники форми [Form]: runder Nacken; 4) прикметники будови тіла [Bau]: sportlicher Mann; 5) темпоральні прикметники [Temporal]: eine junge Frau; 6) прикметники недоліку [Nachteil]: dummer Gedanke; 7) прикметники вигляду [Aussehen]: eine schöne Frau; 8) прикметники ступеня [Grad]: winzige Finger; 9) прикметники характеру [Charakter]: tüchtiges Mädchen; 10) прикметники поведінки [Verhalten]: eine vo ehme Frau; 11) соціальні [Soziale]: armer Mensch, оцінки [Wert]: eine teuere Brille; 12) прикметники настрою [Stimmung]: ein lachendes Mädchen; 13) особистісні прикметники [Privat]: argloses Gesicht; 14) компаративні [Komparative]: kastanienbraunes Haar;15) прикметники стану [Zustand]: abgenutzte Hose; 16) прикметники походження [Herkunft]: grichische Nase; 17) прикметники положення: [Lage] linke Hand; 18) прикметники температури [Temperatur]: warme Haut; 19) інші [Andere].


Дослідження синтагматичних зв’язків передбачає такі операції: поділ досліджуваних


прикметників та іменників, які сполучаються, на певні семантичні підкласи; складання таблиці сполучуваності підкласів іменників з підкласами прикметників; складання на її основі альтернативних (чотирипільних) таблиць для їх наступного опрацювання; проведення за допомогою критерію хі-квадрат та коефіцієнта спряженості статистичного аналізу альтернативних таблиць; опис отриманих результатів.


 ІІІ розділ ”Синтагматичні та парадигматичні відношення між прикметниками на позначення портретної характеристики людини в німецькій мові” присвячений визначенню суттєвих та несуттєвих зв’язків різних семантичних груп прикметників та іменників з використанням сучасних статистичних методів дослідження та їх аналізу. Характеристика частоти вживання прикметників супроводжується даними про їх ступінь зв’язку та розгорнутими і скороченими прикладами з німецькомовних джерел. Увага звернена не тільки на суттєві зв’язки, засвідчені словниками, а й на значну кількість нетипових або несподіваних словосполучень, тобто таких, що рідко реалізуються контекстуально і залишаються потенційними одиницями мови. Основна кількість найчастотніших прикметників супроводжується їх семантичною характеристикою. Аналіз кожного параграфа починається із загального опису групи прикметників та формул їх тлумачення.


Оскільки суть будь-якого явища можна пізнати через його ознаки, то й опис зовнішності людини зводиться до виділення певних її якостей. Метою дослідження у цьому розділі є виявлення синтагматичних та парадигматичних зв’язків, ознак та властивостей семантичних груп прикметників на позначення портретної характеристики людини.


Прикметники кольору [Farbe] на позначення портретної характеристики людини належать до однієї з найбільших груп (510 слововживань). Досліджено сполучуваність кольоропозначень schwarz, rot, weiß, braun, blau, grau, gelb, grün, відтінків кольору: blaß, bleich, blond та специфікатоів hell і dunkel. Найуживанішими є номінативні кольори schwarz (109), weiß (87) та rot (77). Прикметники розглядаються як у прямому, так і в конотативному значеннях. Найширша палітра відтінків (22 одиниці) виявлена у прикметника rot. При його дослідженні простежується семантична прозорість: rote (rötliche) Augen, hellrotes Kleid, dunkelrotе Krawatte, rotbraunes Haar, grellrote Kleidung, rotblonde Locken.


Прикметники blaß та bleich не позначають конкретної колірної якості, а визначають здебільшого ступінь насиченості блідого (білого) відтінку шкіри та обличчя людини, що є виявом внутрішнього її стану внаслідок шоку, переляку, хвороби та ін. Специфікатори кольору hell та dunkel об’єднують у собі певну групу кольоропозначень, однак не називають ознаку за її кольором (helles Haar, dunkle Augen). Вони виявляють насиченість тону і певні спектральні особливості кольорів та їх відтінків, тобто служать для позначення недостатнього або надмірного вияву колірної якості, і найчастіше виступають композитною частиною майже до всіх кольорів. Ці прикметники можуть вживатися самостійно, виступаючи частиною підгрупи кольору bunt, яка є універсальним позначенням усіх забарвлень. Вона охоплює всі можливі кольори, у тому числі hell та dunkel.


Прикметники розміру [Dimension] позначають розміри речей і явищ об’єктивної реальності у трьох вимірах – довжина, висота, ширина – і визначають їх протяжність у просторі. Можливе також їх комбіноване вживання. Так само, як і при висвітленні об’єктивно існуючих відношень, виходимо з положення реального чи видуманого об’єкта стосовно земної осі. Прикметники розміру у запропонованому дослідженні позначають здебільшого міру неозначеної висоти чи товщини, хоча у реченнях з предикативом наявна точна міра розміру: der Mann ist 2 Meter hoch (пор. з укр.: чоловік висотою 2 метри – чоловік 2 метри на зріст чи двометровий чоловік). Композити hoch-, groß-, breit- та ін. також не подають точної фіксації розміру і є приблизними показниками міри: ein breitschultriger Mann, ein hochwüchsiges Mädchen. Тобто вони беруть на себе функцію виразника міри „неозначено високий”, „неозначено низький,” „неозначено широкий” і т.д. При цьому читач сприймає їх як помітні семантичні наближення чи розходження із мірою, яку прийнято вважати за середню. Прикметники на позначення розміру найширше представлені антонімічною парою groß – klein. Розглядаючи дані реляційні прикметники, спостерігаємо їх принципову контекстуальну залежність: Der Finger ist groß – der Mann ist klein. При зіставленні іменників Finger та Mann само собою є зрозумілим, що у словосполученні großer Finger йдеться про меншу за розмірами частину тіла, ніж позначення зросту людини типу kleiner Mann. Через це між groß та klein не може бути виразника абсолютного масштабу. Масштабність є визначальною тільки на рівні одного класу споріднених позначень. Зіставлення на рівні різних класів часто є неактуальним. Результатами статистичного аналізу виявлено 18 суттєвих зв’язків прикметників розміру. Найсильнішими з них є: klein + Mädchen, klein + Mann, groß + Auge, lang + Haar, kurz + Haаr.


Прикметники недоліку [Nachteil] позначають негативно забарвлені ознаки, визначені формулою „позбавлені чого-небудь”: розуму (dumm), душевного тепла (streng), чуйності (trocken), сердечності. Інші прикметники цієї групи описуються формулами тлумачення „сповнений чогось”: злості, ворожнечі, гніву, люті (schlecht, böse, teirisch böse). Прикметники недоліку виражають природні або успадковані якості (blinder Mann), набуті з віком (kurzsichtige Augen, glatzköpfige zahnlose Idioten (К.Гайн)), через хворобу (blutarmer Mann), відсутність сили волі (ein verfetteter Mann), пов’язані з низькими розумовими здібностями (dummer Mensch), позначають духовну вбогість (ein nichtiger Mensch), психічний та нервовий стан (hysterischer Mensch), безпорадність (geduckter Mann). Для них характерні якості, які піддаються або не піддаються коректуванню: (zahnloser Mannverrückter Mann). Найбільш значущі зв’язки зафіксовано у словосполученнях dummer Mann та dumme Frau, що позначають недолік інтелектуального рівня людини. Однак даній групі прикметників не притаманна висока частотність вживання. Це свідчить про те, що в аналізованій німецькій літературі перевага надається позитивно забарвленим лексемам і, відповідно, позитивній характеристиці людини.


У групі прикметників будови тіла [Bau] визначено різні ознаки предметів у межах зіставлення „kräftigschwächlich“; „festweich та ін. Цей ряд антонімічних ад’єктивів описує властивості явищ з погляду їх зорового сприйняття та дотикових відчуттів. Вони належать до значеннєвих компонентів, що деталізуються як в об’єктивних, наближених до норми, так і в суб’єктивних тлумаченнях. Відповідно до цього поняття класичної будови наближене до тлумачної формули ”перебуває в межах норми”. До даної групи належать такі прикметники на позначення будови, як kräftig, stark, fleischig, muskulös та інші. Дослідженням виявлено найсильнішу сполучуваність stark + Mann. Компаративні композити bullenstarker Mann, bärenstarker Mann, утворені від зоонімів, які позначають сильних тварин і виступають інтенсифікаторами при описі будови тіла дуже міцної людини, не належать до частотних.


Для прикметників поведінки [Verhalten] характерний семантичний компонент „ставлення до людей”, що визначає поведінку людини, стосується ознак її суспільного життя, дотримання прийнятих норм поведінки, дисципліни, звичаїв, інструкцій і т. ін (І.Kюнгольд: 1978), відповідність певним директивам (В.Моч: 1960). Прикметники цієї групи об’єднуються навколо антонімічних значень дотримуватися – не дотримуватися певних правил. Вони можуть позначати не тільки норму поведінки людей, але й порядок та певні правила: ordentlich, ve unftgemäss (Г.Брінкман: 1971). Лексеми, які характеризують людські стосунки та доброзичливе ставлення до людей (freundlich, höflich і т.д.), протиставляються негативно забарвленим лексемам (grob, unfreundlich usw.). У нашому дослідженні детально проаналізовані прикметники, які характеризують людину як з позитивної, так і негативної сторони: vo ehm, nett, freundlich, höflich, ruhig, rasch, energisch, schnell, schmächtig та інші. Найсильнішим виявився зв’язок vo ehm + Frau.


Порівняно невеликою, але все ж важливою групою є компаративні прикметники [Komparative]. У дослідженні неодноразово підтверджувалась їх роль у системі мови і здатність підсилювати значення прикметників різних семантичних груп. До цієї групи ми віднесли прикметники, в основі яких лежить порівняння: olivengrüne Hose, wasserblaue Augen. У компаративних прикметниках закріпляється сталість певних ознак, що виражають схожість чи несхожість зовнішніх рис людини з природою, рослинним та тваринним світом і навколишнім середовищем, всім тим, що оточує нас щодня і є невід’ємною частиною нашого життя. Джерелами порівняння служать іменники, що позначають тваринний світ (mausgraue Augen), птахів (kanariengelbe Augen), рослин (zwiebelfarbige Haut), хімічні елементи (zinnoberrotes Haar), метали (silbergraues Haar), субстанції (feuerrotes Haar), речовини (pechschwarze Augenbrauen). Ці прикметники можуть позначати різні ознаки, відтінки: silberblaues Tuchsilbergraues Haar; olivengrüne Augenolivenblaue Augen, weinrotes Hemdweingelbe Bluse. Поєднуючись із лексемами різних поняттєвих груп, композити сприяють перенесенню певних ознак за схожістю на людину. Для компаративних прикметників важливу роль відіграють інтенсифікатори, призначені для емоційного підсилення. Вони складаються із прикметника, що виступає основним семантичним визначником, та віддієслівної чи відіменникової основи, яка втратила своє основне значення і виступає в ролі емоційного підсилення: stinkreich, saufrech, stocksauer. Інтенсифікатори набувають рис класифікаторів, що входять у систему термінів мови, займаючи полярні місця у градуюванні певних оцінок явищ (stink-, sau-, stock- = sehr). Значна частина композитів такого типу не підлягає розгорненню stockdummdumm wie ein Stock (неможливе словосполучення). Це стосується також синтезу словосполучень, що позначають низький інтелектуальний рівень: dumm wie Bohnenstroh (пор. з укр.: дурний, як квасоля) – bohnenstrohdumm (неможливий композит). Тлумачення обох прикметників засвідчуються формулою „дурненький, здатний на необдумані вчинки”. Компаративні прикметники розглядаються нами як спресовані лексеми, що здатні згортатися в композитне слово. За особливостями словотворення вони виникли шляхом словоскладання та суфіксації внаслідок щільного зв’язку компонентів словосполучень. За результатами статистичного аналізу не виявлено суттєвих зв’язків компаративних прикметників.


Темпоральні прикметники [Temporal] позначають час або відрізок часу. Це може бути інформація про тривалість життя або його етапи, в рамках яких перебуває особа (вік людини). Часові дані стосуються як людей, так і предметів чи подій (вікові дані). Прикметники позначають також час існування речей та виникнення об’єктивної реальності початку й кінця чи проміжного етапу між ними. Ця група прикметників належить до найбільших, а їхня сполучуваність є однією з найсуттєвіших. Позначаючи часові ознаки, темпоральні прикметники нерідко є композитами, які слугують для вираження неозначеної та наближеної до означеної кількості прожитих людиною років (minderjährig, volljährig). Для позначення ступеневості віку, що об’єднує у собі прикметник alt, або ж для делікатнішої оцінки віку людини вживаються прикметники älter, ältlich. Часто читачеві пропонується самостійно визначити час чи вік. Наприклад: so eine kleine Grusinskaja, so alt ... so von geste ! (B.Баум), die ältliche Person (B.Баум). Значення наднормативності підсилюється префіксами ur-, stein- та sub-: ein subalte es Wesen, uraltes Gesicht, steinalter Mann. До найчастотніших темпоральних прикметників належать лексеми jung, alt, neu. Найсильнішими є зв’язки alt+Mann, alt+Frau, jung+Frau.


Широким діапазоном варіантності відзначаються прикметники стану (Zustand). Вони представлені ад’єктивами, що позначають матеріальний (граматика Дудена): zerrissene Socken, фізичний (І.Кюнгольд): offene Augen, schwangere Frau та психічний стан (М.Піітуляйнен): glückliches Gesicht. Їм притаманний семантичний компонент „вираження стану радості, болю” і т. ін. Широка палітра значень свідчить про особливо розгорнуте індивідуальне бачення автором ознак стану людини. Існує ряд прикметників, що входять до складу метафоричних словосполучень. До таких належить прикметник schwer: schwere Beine. Дослідженням засвідчується велика кількість суттєвих словосполучень: nass+Gesicht, glücklich+Augen, offen+Augen. Установлено, що значна частина прикметників стану не є частотними і не зафіксовані у словниках.


Прикметники вигляду [Aussehen] засвідчуються формулами „приємний на вигляд, доглянутий, привертає до себе увагу” і мають одну з найбільш виражених контекстуальних реалізацій (538) з 27 значущими зв’язками. До прикметників вигляду належать hübsch, schön, elegant, sympatisch, zart та інші. Вони мають здебільшого спільний компонент семантичного впорядкування. Високі показники сполучуваності характерні для словосполучень hübsches Mädchen, schönes Gesicht, zarte Hände. У даній підгрупі широко представлені позитивно забарвлені лексеми. Негативно забарвлені становлять незначний прошарок серед загальної кількості прикметників та їх словосполучень. Наприклад: „Die Freundinnen verkündeten, daß die sogenannten schönen Frauen leere dumme Dinger seien, an denen ein intelligenter Mann keine Freude haben könne...(М.Вальзер).


Прикметники походження [Herkunft] становлять невелику підгрупу, що позначає належність до певного етносу (bayrischer Mann), національності (holländische Frau), виду діяльності (ritterlichs Benehmen), вплив соціального стану (bäurisches Gesicht), залежність від місця проживання (altstädtischer Mann), що реалізується здебільшого в семантичному компоненті „перебувати на певній території” (eine in Berlin wohnafte Frau). Нам добре відомі такі словосполучення як індійський танець, французька фігура. Німецька мова, як і кожна інша, також багата на такі типові національно-марковані позначення зовнішності: грецький ніс, римський ніс, ägyptischer Schädel, Judenaugen, Schwedenaugen, Bäuerinnengesich, що вказують на приналежність до тієї чи іншої нації чи соціальної групи. Якщо прикметник виражає приналежність до міста, країни чи частини світу, то він утворюється від назви жителів міста чи країни і т. д., а не від власне назви країни: griechische Nase, а не griechenländische Nase. Словосполучення griechische Nase, römische Nase (Й.М.Зіммель) характерні для німецької мови.


Прикметники ступеня [Grad], що представлені в плані вияву інтенсивності якості предмета, часто уточнюються тлумаченнями „незначний, вищий або нижчий за інтенсивністю, порівняно з прийнятою нормою”. За результатами дослідження найбільш вживаними є лексеми riesig, mager, hager, winzig, laut, leise, tief, hell та інші. У ролі інтенсифікаторів часто виступають прислівники höchst-, minder- та інші: höchstqualifizierter Fachmann, minderbegabte Frau, префікси über-, unter: Ihre Füsse waren müde, unbeschreiblich müde, schwer, satt, übersatt des Tanzes (В.Баум). Прикметники ступеня, у яких наголошується на високому чи низькому ступені ознак, часто є носіями характеристики їх насиченості, яскравості (grell), форми (massiv) та розміру (riesig) в портретному описі людини. Найсильнішими зв’язками є: mager + Körper, laut + Stimme, leise + Stimme. Високі показники даної сполучуваності стверджують свою сталість фіксацією у словниках.


Прикметники форми [Form] позначають обрамлення та обриси зовнішності людини. Вони стосуються тіла людини в цілому і поділяються на дві групи: 1) точна форма: dünne Beine; 2) змінена форма (вказується різниця між старою та новою формою, на процес, який веде до зміни форми чи результат, який виникає внаслідок цієї зміни): ein fettetes Mädchen. До найчастіше презентованих лексем даної групи належать: schmal, breit, rund, schlank, dick, dünn, kurz, lang, glatt, dicht та інші. Суттєві зв’язки з високими показниками виявлено у таких словосполученнях: dicke Frau, dicker Mann, dünnes Haar, breite Hand, schmales Gesicht, schmale Lippen. Для прикметників форми характерні композитні конструкції, утворені за допомогою прикметникової частини –förmig: mandelförmige Augen, eierförmiges Gesicht, kugelförmiger Bauch, bi enförmiger Kopf, hackenförmige Nase, elypsenförmiger Kopf. Вони позначають форму, що цілком збігається або дуже схожа із формою предмета, від якого утворився прикметник: kugeliges Auge (І.Бахман), або таку, при позначенні якої дається ще й позитивна чи негативна оцінка зовнішнього вигляду: wohlgeformte Schulter (Ш.Гайм).


Соціальні прикметники [Soziale] позначають становище людини у суспільстві та її соціальну вартісність. Йдеться про певні градуювання людських стосунків, підпорядкування загальноприйнятим правилам з точки зору суб’єктивно-об’єктивного оцінювання, стан людини, а не форму соціальної організації суспільства: соціальний стан (armer Mann), партійну приналежність, соціальну активність (revolutionärer Mann, sozialistische Frau), сімейний стан (verheiratete Frau), становище у суспільстві (emanzipierte Frau), соціальну вартісність (berühmter Mann), духовний стан (heiliger Mann), статеві ознаки, сексуальність (homosexueller Mensch), соціальний статус (adliger Mensch), освітній рівень (hochgebildeter Mensch). Вони складають у нашому дослідженні його периферійну частину. Найбільш уживаними є arm i reich, які здебільшого сполучаються з іменниками Mensch, Frau та Mann. Зв’язки reich + Mann, arm + Frau, arm + Mann є найсуттєвішими. Невелика кількість суттєвих зв’язків, які обмежуються антонімічною парою reicharm, свідчить про те, що питання „багатий – бідний” належить до найактуальніших серед соціальних проблем, які розглядаються в німецькомовній літературі.


 Прикметники оцінки [Wert] характеризують як внутрішню вартісність речей, так і речі взагалі. Оцінка може здійснюватися окремим індивідом і бути цілком суб’єктивною. Разом з тим, вона може представляти загальноприйняту думку, пов’язану з культурою поведінки, поглядами, переконаннями та іншими якостями людини, матеріальним станом речей. При позначенні оцінки прикметник нерідко виражає ознаки, характерні для одного предмету чи групи предметів, осіб та їх відповідність загальноприйнятим нормам. До цієї групи належать прикметники gut, schlecht, teuer, billig та ін. Статистичний аналіз дозволив зафіксувати такі найсильніші зв’язки : gut + Frau, billig + Zubehör, teuer + Zubehör. Прикметники оцінки можна поділити на чотири різновиди: 1) позитивно оцінні: gute Figur; 2) негативно оцінні: ein schlechter Anzug; 3) нейтральні: eine durchschnittliche Krawatte; 4) матеріально вартісні: eine teuere Halskette. Сполучуваність прикметників на позначення оцінки зафіксована з більшістю лексико-семантичних груп іменників. Під час їх аналізу ми виявили здебільшого позитивні лексеми з високим ступенем оцінювання, тобто таким, що перевищує рівень, прийнятий за середній: extrawagante Frau (П.Гертлінґ), genialer Gedanke (Р.Вальзер), erstklassige Frau, großartige Frau (М.Фріш).


Прикметники положення [Lage] належать до однієї з чотирьох досліджуваних нами найменших груп. Вони визначають положення предмета у просторі. При цьому не має ніякого значення, чи людина, про яку йдеться, знає про фізичний взаємозв’язок зі своїми діями, чи ні. Їх замінюють установлені суспільством позначення, що належать до повсякденного життя і підпорядковуються спостереженню чи навчанню (rechte Handlinke Hand). Значення найбільш адекватно передаються антонімічним відношенням rechtlink, що є найхарактернішим для даної підгрупи: link + Hand, recht + Hand.


Серед прикметників на позначення портретної характеристики людини побутує значний прошарок слів, що з семантичного погляду позначає вплив певних факторів на людину, результатом чого є її настрій. Вони утворюють досить продуктивний семантичний ряд, якому притаманні метафоричні і лексикалізовані значення. До нього належать: glücklich, traurig, lachend, e st, froh, trübe та інші. Розгалужену сітку творять як позитивно, так і негативно забарвлені лексеми. Показовою є семантична реалізація прикметників настрою [Stimmung] в наступних характеристиках, що позначають: веселий (heitere Grimasse), сумний (unterdrückte Stimme), сердитий (wütende Grimasse), піднесений (singende Stimme), серйозний настрій (e stes Gesicht), роздратованість (gereizte Stimme), байдужість (unbeteiligte Stimme), оптимізм (klingelnde Stimme), ворожість (geballte Faust), скептичність (ironische Haltung). За результатами статистичного аналізу виявлено наступні суттєві зв’язки: lachend+Frau, lachend+Mädchen, lachend+Kind, trübe+Gesicht, froh+Augen.


Прикметники характеру [Charakter] позначають доброту (weiche Augen), добродушність (gnädige Frau), високомірність (stolze Augen), спостережливість (aufmerksame Augen), зухвальство (spöttische Augen), відповідальність (e ster Mensch), суворість (harter Blick) тощо. Для них притаманний семантичний компонент, що вказує на ставлення до людей (gut, gutmütig, gnädig та ін.). Разом з тим семантична формула „здатність піддаватися чужому впливові” характерна для антонімічних пар hartweich та hartschwach, що протиставляє людей рішучих, духовно сильних, впевнених у своїх діях (harter Schritt), та людей, які легко піддаються чужому впливові (schwacher Mensch). До найбільш уживаних прикметників характеру належать: gutmütig, lieb, zart, gnädig, hart, gut, ehrlich, stolz, weich, starr та інші. На основі статистичного аналізу виявлено такі суттєві зв’язки: ehrlich + Gesicht, gnädig + Frau, gut + Auge. Оскільки група прикметників характеру представляє зовнішність людини тільки частково, у нашому дослідженні вона належить до периферійних.


Прикметники температури [Temperatur] означають ознаку предмета, яка спричинена зовнішнім впливом на людину. Наприклад: kalte Finger (В.Баум). Вони рідше позначають точну температуру в градусах, а частіше відображають категорію встановлених норм, яким при суб’єктивній характеристиці властиві певні відхилення, що пояснюються індивідуальним сприйняттям температури (warme Händekalte Hände). Група прикметників, що позначають температуру, об’єднується інтегральною антонімічною парою kaltnicht kalt. Значення лексеми nicht kalt (нехолодний) розкривається завдяки двом прикметникам: heiß (гарячий), який становить безпосередній лексичний антонім до kalt, та warm (теплий), що визначає температури, середні між гарячими і холодними. Погодні та кліматичні показники подаються в аналізованих нами прикметниках не як ознаки температури, а крізь призму їх сприятливості – несприятливості для життя людини. Позначення температури є здебільшого відносним і не завжди досконалим при характеристиці та порівнянні ознак різних явищ або предметів. Наприклад: heiße Sti heißes Wasser; kalte Händekaltes Eis. При вживанні прикметників температури в переносному значенні визначення ознаки базується на життєвому досвіді та набутих знаннях: kühler Kopf, kalter Blick. Статистичним аналізом не виявлено суттєвих зв’язків прикметників цієї групи.


Результати статистичного аналізу, отримані за допомогою критерію χ2 та коефіцієнта спряженості К, засвідчують, що майже усі підкласи прикметників мають статистично значущі синтагматичні зв’язки. Портретна характеристика людини найчастіше описується підкласом прикметників [Farbe] (11 стандартних зв’язків), [Form] (9) та [Größe] (7). Рівномірний розподіл вживання ад’єктивів спостерігається у підкласі [Bau] (6), [Zustand] (6), [Aussehen] (5), [Charakter] (5), [Verhalten] (5), [Soziale] (5).


Усі семантичні підкласи іменників установлюють синтагматичні зв’язки, кількість яких розподілена нерівномірно. Найбільшу кількість статистично значущих зв’язків (6) зафіксовано у підкласах [Mann] та [Bewegung]. Підклас [Mann] сполучається з прикметниками підкласів будови, недоліку, характеру, походження, темпоральними та іншими. Найтісніше він пов’язаний з підкласом темпоральних прикметників. З цим підкласом прикметників найбільшою силою семантичної зв’язаності характеризується також підклас іменників [Frau] (5 зв’язків). Його стабільними партнерами є прикметники підкласів будови тіла, недоліку, характеру та соціальні. У підкласів [Mann] і [Frau] збігаються наступні партнери: темпоральні, будови тіла, недоліку та характеру, які, крім підкласу темпоральних прикметників характеризуються різною силою зв’язків. За винятком підкласу [Frau], по п’ять зв’язків утворюють підкласи [Hand], [Lachen] та [Gedanke]. Стабільними партнерами підкласу [Hand] є ад’єктиви підкласів розміру, будови тіла, порівняльні та положення, [Lachen] – характеру, поведінки, настрою, соціальні та особистісні. Підклас [Gedanke] має однакових спільних партнерів із підкласом [Lachen]: поведінки, настрою та особистісні, з них найсильнішими є синтагматичні зв’язки із підкласом настрою.


Підкласи іменників [Augen], [Bein], [Kleidung], [Schmuck], та [Mensch] мають по чотири синтагматичних зв’язки. Найменше стандартних зв’язків утворюють іменники підкласу [Gesicht], [Kopf], [Organe], [Kleid], [Hemd], [Anzug], [Blick] (по два зв’язки) та [Mantel], [Hut], [Gefühle], [Kind] (по одному). Отже, найчастіше синтагматичні зв’язки утворюють такі підкласи іменників: [Bewegung], [Mann], [Frau], [Hand] та [Lachen]. Найуживанішими підкласами прикметників є [Farbe], [Form] та [Größe].


Для встановлення парадигматичних зв’язків між лексико-семантичними групами прикметників був проведений кореляційний аналіз. Його результати засвідчили, що за загальною кількістю цих зв’язків підкласи прикметників можна розташувати так: [Aussehen]- 12 (8 сильних + 4 середніх), [Bau] – 11 (9+2), [Temporal] – 10 (9+1), [Privat] – 10 (9+1), [Nachteile] – 10 (7+3), [Andere] – 11 (10+1), [Charakter] – 11 (7+4), [Soziale] – 9 (8+1), [Herkunft] – 9 (7+2), [Verhalten] – 11 (4+7), [Dimension] – 10 (5+5), [Vergleich] – 6 (3+3), [Stimmung] – 4 (2+2), [Farbe] – 3 (1+2), [Form] – 1 (1+0), [Grad] – 1 (1+0), [Zustand] – 4 (1+3), [Lage] – 1 (1+0), [Temperatur] - 0. Cемантичні зв’язки між досліджуваними підкласами прикметників можуть бути сильними, середніми або ж слабкими. За кількістю парадигматичних зв’язків 19 підкласів прикметників ми розділили на три нерівні групи. До першої входять дев’ять підкласів: 10-12 зв’язків; до другої – шість: 4-9 зв’язків, до третьої – чотири: 0-1 зв’язок. Найбільшу кількість парадигматичних відношень утворюють підкласи [Aussehen] та [Bau], найменшу – [Lage]. Підклас прикметників [Temperatur] не вступає у парадигматичні відношення з досліджуваними підкласами.


Ми проаналізували шість найбільш уживаних підгруп прикметників, що позначають колір, розмір, вік, форму, вигляд та стан людини і вживаються при її портретній характеристиці. Використання тих чи інших груп прикметників у творах німецькомовних авторів розподіляється нерівномірно. Це залежить не тільки від обсягу обраних творів, але й від змісту, індивідуального стилю кожного автора. Статистичний аналіз виявив такі закономірності: 1) для творів усіх авторів характерна найвища частотність використання прикметників кольору та стану; 2) найнижчу частотність використання мають прикметники вигляду та розміру; 3) найменша частотність застосування досліджуваних прикметників у Г.Бьоля та П.Гертлінґа; 4) найвищі показники сполучуваності прикметників: стану: у В.Баум; кольору: у Ф.Дюрренматта, М.Фріша, Й.М.Зіммеля; розміру: у В.Баум; темпоральні: в І.Бахманн та К.Гайна; форми: у К.Вольф та Е.Гакля; вигляду: у Р.Вальзера.


Результати аналізу ще раз засвідчують, що кожен із авторів володіє індивідуальною манерою письма, яка вирізняється з-поміж інших характером представлення тексту, системою подачі і ґрунтується на багатому описами викладі, чи, навпаки, короткому логічному підході до реалій життя, в чому виявляється насамперед особистість автора та його професійний рівень. Використання тим чи іншим автором меншої кількості прикметників на позначення портретної характеристики людини не є недоліком його авторського стилю, а свідчить про індивідуальне світосприйняття. Наведений розподіл груп прикметників, використаних авторами у літературних творах, є тільки однією із ланок проведення ґрунтовного аналізу кожного твору та творчої діяльності автора. Та все ж він допомагає нам отримати уявлення про те, наскільки пильною є увага тих чи інших авторів до опису зовнішності людини.


Проведений аналіз дозволяє зробити нам такі висновки:


1. Семантика слова розкривається не ізольовано, а у сполученні з іншими словами. Саме сполучуваність лексико-семантичного варіанта в контексті дає можливість збагнути його справжнє значення.


2. Вивчення послідовності та почерговості сполучуваності прикметників підтвердило, що послідовність характеризується стійкістю, незмінністю позиції прикметника, а почергові ад’єктиви можуть вільно змінювати своє місцеположення. Приблизно 90% становлять двочленні почергові чи послідовні прикметники. Кількість прикметників, що вживаються в предикативній функції, становить 18% (740 одиниць із 4134). Отже, сполучуваність прикметника в ролі означення з іменником є типовою для 82% проаналізованих прикметників.


3. Прикметники на позначення портретної характеристики людини, можна поділити на 19 груп: 1) прикметники кольору (Farbe), 2) прикметники розміру (Dimension), 3) прикметники форми (Form), 4) прикметники будови тіла (Bau), 5) прикметники темпоральні (Temporal), 6) прикметники недоліку (Nachteile), 7) прикметники привабливості (Aussehen), 8) прикметники ступеня (Grad), 9) прикметники характеру (Charakter), 10) прикметники поведінки (Verhalten), 11) соціальні (Soziale), оцінки (Wert), 12) прикметники настрою (Stimmung), 13) особистісні прикметники (Privat), 14) компаративні (Komparative), 15) прикметники стану (Zustand), 16) прикметники походження (Herkunft), 17) прикметники положення (Lage), 18) прикметники температури (Temperatur), 19) інші (Andere).


4. За критерієм частотності підкласи прикметників суттєво відрізняються один від одного. Середня частота вживання підкласів прикметників становить 218. Найчастотнішими підкласами прикметників на позначення портретної характеристики в німецькій мові є [Farbe], [Aussehen], [Zustand], [Temporal] та [Dimension]. Вони використовуються приблизно у 60% усіх зареєстрованих нами слововживань. Частота вживання переважної більшості (10 підкласів прикметників) лежить в межах між 100 та 210, наприклад (Grad), (Lage). Підкласи з частотою від 20 до 100 становлять всього 6,5%. До них належать [Temperatur], [Herkunft], [Lage], [Nachteile].


5. Результати статистичного аналізу виявили синтагматичний статус кожного окремого підкласу прикметників, зокрема 244 суттєві словосполучення, більшість з яких занесені до словників. Найбільше значущих синтагматичних зв’язків зафіксовано у групах прикметників стану (47) кольору (36), вигляду (28) та розміру і ваги (23), найменше – у соціальних (3), спритності та інстинкту (3), поведінки (5), розуму та знань (5) і походження (5). Зовсім не зафіксовано – у групі компаративних прикметників і прикметників температури.


6. За допомогою кореляційного аналізу досліджено парадигматичні відношення між прикметниками. Його результати виявили сильні, середні або слабкі семантичні зв’язки між підкласами прикметників, які умовно поділено на три групи. До найбільшої (сильні зв’язки) входять дев’ять підкласів, що становить 48% від загальної кількості: 10-12 зв’язків; до другої (середні зв’язки) – шість підкласів (31%): 4-9 зв’язків, до третьої (слабкі зв’язки) – чотири підкласи (22%): 0-1 зв’язок. Найбільшу кількість сильних та середніх парадигматичних відношень утворюють підкласи [Aussehen], [Bau], [Temporal], [Privat], [Soziale] , найменшу – [Form] [Grad], [Lage]. Підклас прикметників [Temperatur] не вступає у парадигматичні відношення з дослідженими прикметниками.


            7. Використання прикметників на позначення портретної характеристики людини в аналізованих творах, частота їх слововживання залежить перш за все від індивідуального стилю кожного автора та форми викладу. Дослідженням виявлено, що прикметники кольору та стану домінують у творах усіх авторів, а найменш частотними є прикметники вигляду та розміру. Найнижча частотність вживання прикметників спостерігається у творах Г.Бьоля та П.Гертлінґа. Найвищі показники сполучуваності прикметників стану у В.Баум; кольору – у М.Фріша, Ф.Дюрренматта та Й.М.Зіммеля; розміру – у В.Баум ; темпоральні: в – І. Бахманн та К.Гайна; форми – у К.Вольф та Е.Гакля; вигляду – у Р.Вальзера.


 


 

Заказать выполнение авторской работы:

Поля, отмеченные * обязательны для заполнения:


Заказчик:


ПОИСК ДИССЕРТАЦИИ, АВТОРЕФЕРАТА ИЛИ СТАТЬИ


Доставка любой диссертации из России и Украины


ПОСЛЕДНИЕ СТАТЬИ И АВТОРЕФЕРАТЫ

Ржевский Валентин Сергеевич Комплексное применение низкочастотного переменного электростатического поля и широкополосной электромагнитной терапии в реабилитации больных с гнойно-воспалительными заболеваниями челюстно-лицевой области
Орехов Генрих Васильевич НАУЧНОЕ ОБОСНОВАНИЕ И ТЕХНИЧЕСКОЕ ИСПОЛЬЗОВАНИЕ ЭФФЕКТА ВЗАИМОДЕЙСТВИЯ КОАКСИАЛЬНЫХ ЦИРКУЛЯЦИОННЫХ ТЕЧЕНИЙ
СОЛЯНИК Анатолий Иванович МЕТОДОЛОГИЯ И ПРИНЦИПЫ УПРАВЛЕНИЯ ПРОЦЕССАМИ САНАТОРНО-КУРОРТНОЙ РЕАБИЛИТАЦИИ НА ОСНОВЕ СИСТЕМЫ МЕНЕДЖМЕНТА КАЧЕСТВА
Антонова Александра Сергеевна СОРБЦИОННЫЕ И КООРДИНАЦИОННЫЕ ПРОЦЕССЫ ОБРАЗОВАНИЯ КОМПЛЕКСОНАТОВ ДВУХЗАРЯДНЫХ ИОНОВ МЕТАЛЛОВ В РАСТВОРЕ И НА ПОВЕРХНОСТИ ГИДРОКСИДОВ ЖЕЛЕЗА(Ш), АЛЮМИНИЯ(Ш) И МАРГАНЦА(ІУ)
БАЗИЛЕНКО АНАСТАСІЯ КОСТЯНТИНІВНА ПСИХОЛОГІЧНІ ЧИННИКИ ФОРМУВАННЯ СОЦІАЛЬНОЇ АКТИВНОСТІ СТУДЕНТСЬКОЇ МОЛОДІ (на прикладі студентського самоврядування)