КОНТЕКСТУАЛЬНА СИНОНІМІЯ: СЕМАНТИКО-СТИЛІСТИЧНИЙ ТА ПРАГМАТИЧНИЙ АСПЕКТИ (на матеріалі іменників сучасної німецької мови)

Краткое содержание

Розділ 1. “Теоретичні й методологічні засади дослідження контекстуальної синонімії”. Попри всі розбіжності у тлумаченні синонімії дослідники вважають, що при розгляді явища синонімії необхідно чітко розрізняти плани мови й мовлення, а також визначити статус мовної та мовленнєвої синонімії як об’єктів лінгвістичного дослідження (В.Ф.Прохоров, В.М.Солнцев). Дане твердження є вихідним для нашого дослідження, оскільки існують ситуації спілкування, в яких комунікативна семантика слова суперечить його мовній семантиці. Проблему синонімії, яка належить до дискусійних проблем мовознавства, неможливо вирішити лише тими засобами, які може запропонувати семантика, оскільки, на відміну від слова як одиниці мовної системи, що має лише одну референцію – посилання на об’єкт, слово як одиниця мовлення вказує не лише на об’єкт, але й на мовця чи реципієнта, а в деяких випадках і на контекст (Г.Г.Почепцов). Отже, при визначенні суті мовної синонімії слід виходити, по-перше, з явища паралельності вживання різних номінативних одиниць на позначення одного й того самого змісту; по-друге, застосовувати комплекс критеріїв, зважаючи на три основні аспекти семіотики: семантику, синтактику та прагматику.

            Синонімія як незамкнене, рухоме лексичне явище є конгломератом номінативних одиниць, що має головні та периферійні зони, які можливо розглядати як системно               організовані моделі: синонімічні ряди, “синонімічні гнізда” (В.Ф.Прохоров), або “кластерні моделі” (Ф.Едмондс, Ґ.Хірст).

            Джерелом збагачення синонімічних ресурсів мови є семантичні перетворення й інновації, пов’язані, з одного боку, з різноманітністю ознак об’єкта, а з іншого – з комунікативними потребами мовців. Від мовної синонімії слід відрізняти контекстуальну, що передбачає семантичне зближення номінативних одиниць, які в системі мови не є синонімами. Вживання слова з переосмисленою семантикою у новому, нетрадиційному контексті викликане прагненням індивіда акцентувати ту чи іншу особливість референта новим, незакріпленим у мовній номінації способом, тому що вже існуючі в узусі номінативні одиниці з подібним значенням є не досить адекватними для передавання особистісного смислу, який мовець хоче вкласти в позначення            того чи іншого поняття (Г.В.Колшанський). Необхідно враховувати й те, що мовленнєва діяльність передбачає використання різноманітних способів вербалізації думки залежно від комунікативної ситуації: в одних випадках мовець чітко дотримується мовних норм, а в інших передбачається настанова на мовленнєву творчість. Таким чином, мовець може застосувати різноманітні варіанти вираження потрібного змісту і вжити, наприклад, поряд із повнозначним словом розгорнутий опис того змісту, який він у нього вкладає. Тому в німецьких художніх творах досить часто трапляються приклади контекстуальної синонімії слова і словосполучення.

            Встановлено, що для німецьких художніх творів характерними є випадки контекстуальної синонімії простого іменника, іменника-деривата і складного іменника-інновації, комунікативного еквівалента, який заповнює існуючу комунікативну лакуну (узуальна незакріпленість                       таких складних слів нерідко сигналізується дефісним способом написання). Наприклад: Ihre ganze Deckung, ihre Psycho-Rьstung, zeigt sich jetzt (StrauЯ, Paare Passanten). Dann kommt               Anna mit in die Kьche, die aber so voller Tцpfe, Geschirr und Zutaten ist, das es Anna gefдhrlich erscheint, sich auch nur zu rдuspe , so als kцnne durch einen einzigen Luftzug alles                                        zum Kippen, zum Durcheinandergeraten und Insichzusammenstьrzen gebracht werden (Frischmuth,  Die Schrift des Freundes). Такі контекстуальні синоніми, як Deckung – “прикриття”                                     і Psycho-Rьstung – “психо-зброя”, передають ідентичний зміст, проте, не можуть уважатися семантичними дублетами, оскільки “зміна способу вираження, як правило, модифікує               значення” (Л.І.Плотнікова).

            Отже, контекстуальна синонімія визначається нами як мовленнєве явище,                                яке передбачає референтну ідентичність, семантичну подібність, єдність                           функціонально-стилістичних показників та однакову прагматичну спрямованість номінативних одиниць, які синонімізувалися в контексті. В семантичному плані контекстуальні синоніми характеризуються незаданістю системою мови, номінативною факультативністю, невідтворюваністю поза контекстом і пантемпоральністю (В.І.Заботкіна), тобто новизною, яка не залежить від часу. Явище контекстуальної синонімії ілюструє взаємодію двох протилежних тенденцій, характерних для процесу комунікації. З одного боку, це прагнення до мовної економії, яке полягає в уникненні дублювання однакового набору сем у межах одного контексту,                           з іншого – прагнення до різноманітності форм викладення інформації.

            Дослідження контекстуальних синонімів-іменників німецької мови було здійснено з урахуванням того, що їх виникнення пов’язане з творчими елементами, присутніми в процесі номінації. Встановлено, що контекстуальна синонімія іменників може виникати внаслідок синонімізації в контексті: 1) номінативних одиниць зі спільними узуально закріпленими семою чи семами; 2) номінативної одиниці з узуально закріпленою семантикою і лексичних інновацій; 3) номінативної одиниці з мовною семантикою і номінативних одиниць з переосмисленою семантикою. Семантичний зв’язок між контекстуальними синонімами встановлюється завдяки їхній суміжності, функціональній подібності, синтагматичним та парадигматичним зв’язкам.

            Елементарною реалізацією контекстуальних синонімів-іменників у мовленні є пара контекстуальних синонімів у вигляді контекстуального синонімічного ряду. Для теоретичного обмеження його кількісного подовження немає підстав. Ядерний контекстуальний синонім, представлений іменником з мовно закріпленим значенням, ідентифікує актуальний зміст решти контекстуальних синонімів у межах одного контекстуального синонімічного ряду. Наприклад: Das stдhle e Ungeheuer [сталеве чудовисько], das Kriegshaus [військовий будинок], der Panzer [танк], wдchst herauf aus der MalchusstraЯe (Schneider, Die Luftgдngerin).

            Контекстуальні синоніми-іменники не можуть бути внесені до синонімічних рядів, наявних у мовній системі, оскільки вони мають аномальну природу, виникають унаслідок порушення мовної норми і є ситуативно обумовленими. Проте, за умов функціональної переорієнтації (термін А.Е.Левицького) їх перехід до статусу мовних синонімів є вірогідним.

            Розділ 2. “Семантико-стилістичний аспект контекстуальної синонімії іменників у сучасній німецькій мові”. Вивчення контекстуальних синонімів вимагає, перш за все, вивчення їхньої семантичної структури. Значення контекстуальних синонімів-іменників має складну імплікативно організовану багатомірну структуру, яка являє собою єдність його денотативного, мотиваційного, конотативного і прагматичного значень, реалізовану в контексті. Специфіка денотативного компонента контекстуального синоніма-іменника полягає у тому, що він зберігає зв’язок лише з конкретним предметом, а не з поняттям.

            Денотативні компоненти контекстуальних синонімів, які входять до одного контекстуального синонімічного ряду, мають містити щонайменш одну спільну сему, за рахунок чого можлива їхня синонімізація в контексті. На денотативний компонент значення контекстуального синоніма-іменника нашаровуються мотиваційний, емоційний, оцінний та стилістичний компоненти, які обрамовуються прагматичним компонентом.

            Мотиваційний компонент, який відображається у вигляді внутрішньої або зовнішньої форми чи їх поєднання, є обов’язковим для семантики контекстуального синоніма-іменника, оскільки його виникнення стимулюється відповідним мовленнєвим актом. Слід виходити                           з того, що мовленнєва умотивованість відрізняється від мовної, оскільки є референтною. Умотивованість контекстуальних синонімів-іменників залежить від зв’язку мотиваційних ознак із когнітивним змістом і має суб’єктивний характер, оскільки спостерігається неоднорідність типів та ступенів їхньої умотивованості.

            У процесі дослідження було виявлено, що контекстуальні синоніми-іменники німецької мови є умотивованими за морфологічним (створені шляхом вторинної номінації) або семантичним (інновації) типом. Ступінь та тип умотивованості визначають залежність їхньої семантизації від широкого та вузького контекстів.

            Конотативне значення контекстуального синоніма утворюється складною комбінацією оцінної, емотивної та стилістичної конотацій. Виокремлення експресивного компонента у конотативному комплексі ускладнює розуміння суті категорії експресивності, природа якої не може бути осмислена без урахування чинника суб’єкта. Тому експресивні характеристики контекстуальних синонімів-іменників мають розглядатися в межах прагматичних компонентів їхніх значень.

            Контекстуальні синоніми-іменники є словами з контекстуально набутою, інтенсифікованою або деінтенсифікованою оцінною семантикою. Остання визначається умовами функціонування, підставами та критеріями оцінки. Контекстуальні синоніми, що належать до одного контекстуального синонімічного ряду, реалізують позитивну чи негативну оцінку з різними ступенями інтенсивності. Оцінне значення контекстуальних синонімів-іменників               може виражатись експліцитно або імпліцитно. Позитивний чи негативний оцінний зміст контекстуальних синонімів-іменників сприймається як такий завдяки лексичним індикаторам, присутнім у контексті. Ними можуть бути якісні прикметники та дієприкметники з позитивною або негативною оцінною семантикою в атрибутивній функції, вказівні займенники у підсилювальній функції, повнозначні дієслова з оцінною семантикою, допоміжні та модальні дієслова, що беруть участь у створенні оцінної модальності в певному контексті. Іноді експліцитне вираження оцінного змісту контекстуальних синонімів-іменників здійснюється за рахунок оцінних конотем. За В.І.Говердовським, конотема є реалізованим у морфемі конотатом (конотативним значенням). Наприклад: sie sagte das erste beste, was ihr in den Sinn kam, und es war das Erste und Beste, eine Bitte, eine Bettelei (Andersch, Die Rote). Негативна оцінна конотація іменника Bettelei – “жебрування” є експліцитною, оскільки його конотемна структура містить суфікс -ei, який має пейоративне значення.

            Аналіз фактичного матеріалу показав, що контекстуальні синоніми-іменники в німецьких художніх творах входять до складу динамічних оцінних структур, в межах яких відбувається зміна або коливання ступеня позитивності чи негативності оцінки, а саме: наростання ступеня позитивності оцінки, наростання ступеня негативності оцінки, поєднання негативної та позитивної оцінки. Наприклад:

–    наростання ступеня позитивності оцінки (див. рис. 1): es ist das berьhmte Touristenpanorama [туристська панорама], aber dennoch ist es ganz unabgenutzt, das eisige               Januar-Panorama [січнева панорама], die Vogel-perspektive [вид з висоти пташиного польоту], winterwinddurchstrцmt, das Cosmorama [косморама], ultramarintief und golden (Andersch, Die Rote);