РОЗВИТОК АБСТРАКТНОЇ ЛЕКСИКИ В РАННЬОНОВОВЕРХНЬОНІМЕЦЬКІЙ МОВІ (НА МАТЕРІАЛІ ПОЛЕМІЧНИХ ТЕКСТІВ XVI СТ.)

Краткое содержание

Розділ 1. “Основні аспекти дослідження абстрактної лексики в діахронії”. Логічна категорія абстрактного та конкретного належить до плану змісту, отже в лінгвістиці вона може розглядатись як одна з семантичних ознак. Існує також давня традиція ототожнення логічної категорії абстрактного і  конкретного з граматичними категоріями морфологічних класів. Тоді конкретне пов`язується з категоріальним значенням предметності у іменників, а абстрактне - з відповідними значеннями процесуальності у дієслів та ознаковості у прикметників. Незважаючи на те, що велика кількість абстрактних іменників є назвами дій та ознак, відповідний семантичний клас далеко не вичерпується цими словами, до нього належать також абстрактні іменники - не похідні від інших частин мови, а також ті значення, що з`явилися в результаті семантичної деривації конкретної лексики. Ідентифікувати та описати такі іменники можливо лише з використанням семантичних категорій та методів - таких, як компонентний аналіз структури значень.

Структура значень полісемного слова може описуватись як багаточленна (а в діахронії і градуальна) опозиція, за умови визнання ієрархічного принципу цієї структури. Слід підкреслити, що початкове значення не завжди збігається з головним, і це необхідно враховувати при побудові опозицій: в діахронії вони матимуть інший характер, ніж в синхронії. Структурно багаточленні опозиції пов`язуються з семантичними полями, отже, їх основами можуть стати різні типи відносин між значеннями полісемного слова. Умовно процес лексичної абстракції можна зобразити у вигляді шкали, кожний ступінь якої фіксує зміну досліджуваного об`єкта на певному етапі його розвитку. В нашому дослідженні використовується чотириступенева шкала, розроблена автором на основі герменевтичної концепції матеріалізації та інформатизації словопонять сучасного російського філософа М.В. Ільїна. М.В. Ільїн виділяє 5 послідовних стадій переходу від феномена – явища навколишньої дійсності до ноумена  - відповідного словопоняття. Перша з описаних ним стадій відображає акт первісного найменування одиничних унікальних явищ. Оскільки цей рівень може бути співвіднесений з появою іменників сonсreta – назв реальних предметів, ми не включаємо його до шкали, призначеної для класифікації абстрактної лексики.

 Запропонована шкала описує такі рівні лексичної абстракції:

1. Перший рівень абстракції -  ізолюючий, внаслідок якого виникають найпростіші словопоняття, структура яких окрім денотативного містить і виражене сигніфікативне значення - наприклад, назви дій та процесів.

2. Другий рівень абстракції - за М.В. Ільїним, “сходження від слів та дій до понять чи концептів... на рівень більш високих узагальнень та понятійного мислення”. В формальній логіці цей рівень співвідноситься з узагальнюючою абстракцією, на ньому утворюються назви класів предметів та родові поняття дій та процесів.

3. Третій рівень абстракції вимагає філософського осмислення явищ розумової та психічної діяльності, причому з застосуванням процесів як ізолюючої, так і узагальнюючої абстракції. Доцільним видається термін “ідеалізуюча абстракція”. Відповідні семантичні класи - назви родових понять мисленнєвих, психологічних, соціальних, моральних та інших категорій, властивих суб`єктивному (тобто, ідеальному) світу людини.

4. Максимальний рівень абстракції М.В. Ільїн пов`язує з останнім ступенем інформатизації - тобто сходження від реальності матерії до реальності форми, від феномена до ноумена. Традиційно найвищий рівень абстракції називають символічним, до нього належать імена наукових понять та загальні імена – іменники  з високим ступенем десемантизації.

Для класифікації абстрактної лексики в діахронії ми пропонуємо таку робочу схему:

І. Фізична абстракція (лексика зі значенням належності до “зовнішнього”, фізичного світу)

Перший рівень

1.           Назви реальних дій та процесів – іменники дієслівного походження (Sprechen, Abwaschung, Übergang);

2.           Ознаки та властивості матеріальних предметів – іменники прикметникового походження (Dicke, Süßigkeit).

Другий рівень

1.           Родові поняття реальних дій та процесів, а також їх результатів (Errichtung, Übung);

2.           Назви реальних соціальних інститутів (Kirche, Reich);

3.           Колективні поняття соціальної сфери (Bauerschaft, Priestertum).

Третій рівень

Родові назви соціальних відносин та категорій (Dienst, Amt, Beruf).

Четвертий рівень

1.           Терміни точних наук – назви властивостей реальних явищ та предметів (Größe, Zahl);

2.           Десемантизовані іменники – символічні позначення реальних категорій  (Zeit, Werk).

II. Метафізична абстракція (лексика для позначення ментальних та психологічних явищ “внутрішнього світу” людської свідомості)

Перший рівень

1.           Назви ментальних та психічних дій і процесів (Gedanke, Auslegung);

2.           Ознаки та властивості ментальної сфери (Einfachheit, Mäßigkeit).

Другий рівень

1.           Поняття якісної характеристики осіб та явищ – іменники з eмотивно-оціночним компонентом (Buberei, Güte, Listigkeit);

2.           Поняття відносин між людьми, їх взаємного ставлення (Gehorsam, Gewalt, Zwang).

Третій рівень

1.           Родові назви психічного та емоційного стану, явищ ментальної сфери, почуттів (Freude, Sorge, Kummer, Liebe);

2.           Назви моральних та етичних категорій (Gerechtigkeit, Ehre).

Четвертий рівень

1.           Терміни гуманістичних наук – символічні позначення ментальних категорій (Sinn, Geist, Gestalt);

2.           Багатозначні прономіналізації символічного характеру (Ding, Wert, Bild).

Якщо зобразити лексичну абстракцію схематично, у вигляді поля, то до його ядра увійдуть всі іменники метафізичного типу, та іменники ІІІ-ІV рівнів фізичного типу абстракції. Чим більше семантичних ознак конкретності містить структура іменника, тим ближче він до периферії. До проміжної між ядром та периферією області належать іменники змішаного типу, до віддаленої периферії – іменники, що мають в структурі значень сему “особа”, але носять переважно сигніфікативний та конотативний характер (це nomina agentis, назви професій та національностей – іменники фізичного типу абстракції: Priester, Künstler, Deutsche, а також модально-оціночні імена осіб за їх окремими якостями: Heilige, Heuchler, Lügner, які можна віднести до першого рівня метафізичної абстракції). Звичайно, розмежування ядра та периферії, як і градуювання рівнів абстракції, має дещо умовний характер. Але метод градації найбільш зручний для опису процесів лексичної абстракції в діахронії, якщо ми приймаємо основне положення про постійне зростання рівня абстракції як окремих лексичних одиниць, так і лексико-семантичної системи мови взагалі.

Розділ 2. “Кількісні зміни словника абстрактної лексики в ранньнонововверхньонімецькій мові”. Визначальним фактором усіх процесів розвитку лексики в РНВН справедливо вважаються екстралінгвістичні явища. Нові суспільні інститути, що виникли в результаті Реформації, потребували відповідних нових позначень в мові. . Взагалі  ж мовні та позамовні чинники часто впливають на виникнення нових лексичних одиниць комплексно, і розглядати їх слід як такі, що тісно пов’язані між собою.

            За допомогою статистичного аналізу на матеріалі вибірки полемічних текстів 16-го ст. було визначено такі основні тематичні групи абстрактних неологізмів:

1.           Теологічна лексика – 21% 

2.            Назви людських якостей та почуттів – 19%

3.            Церковна лексика – 18%

4.           Експресивна полемічна лексика – 18%

5.            Суспільно-політична лексика – 17%

6.           Терміни гуманітарних наук – 4%

7.           Юридичні терміни – 3% .

        Аналіз текстів РНВН та зіставлення абстрактних іменників – неологізмів РНВН з утвореннями ДВН та СВН переконливо свідчить, що саме під час досліджуваного періоду остаточно виробилась система словотвору одиниць абстрактної лексики, характерна і для сучасної німецької мови. Найпоширенішим та найпродуктивнішим способом словотвору, як і в попередні періоди, лишилась афіксація. Більше половини всіх абстрактних іменників, що зустрічаються в текстах РНВН – афіксати дієслівного, прикметникового та іменникового походження. Найуживаніші афікси: суфікси  -ung (12,6%), -heit\keit (6,8%), префікси  ge- (5%), ver- (4,6%). Відмічається зростання (у порівнянні з СВН) кількості утворень з суфіксом  -ei\erei (3,3%) та латинських запозичень з суфіксами –on\tion, -ment, -um, -ik  та ін.(3,6%).  Суфіксація як спосіб словотвору більш продуктивна, ніж префіксація; в той же час більшість віддієслівних іменників являють собою суфіксально-префіксальні утворення, і не в усіх випадках можна встановити належність префікса дієслову – основі чи неологізму (особливо це стосується префіксів be-, er-, ver-, оскільки вживання таких іменників як Berühmnis, Erretung, Erweisung, Versicherung датується більш раннім періодом, ніж це встановлено для відповідних дієслів). Основні моделі афіксації успадковані з СВН, зокрема, з ужитку середньовічних містиків та схоластів, мовна творчість яких мала значний вплив на словотвір М. Лютера та Т. Мюнцера.   

Найпродуктивнішим афіксом абстрактних іменників РНВН є суфікс –ung. Переважна більшість утворень на –ung – віддієслівні іменники, причому утворені від дієслів з префіксами, або ж суфіксально-префіксальним способом. Найпоширеніші значення таких іменників – значення реальної дії чи процесу (І рівень фізичної абстракції): Austreibung, Absonderung, а частіше поняття соціальних процесів та ментальних дій (І-ІІ рівень метафізичної абстракції): Prophezeiung, Emblößung, Fälsсhung. Для багатьох іменників характерне подвійне значення дія – результат, встановити яке можливо лише при контекстуальному аналізі. Серед утворень на –ung більше фахових термінів і менше композит та слів з емотивно-оціночним компонентом, ніж серед іменників з іншими продуктивними суфіксами, особливо суфіксом –heit/keit. Утворення на heit/keit у більшості випадків мають прикметникову основу, отже, являють собою назви опредмечених властивостей та якостей, які самі по собі мають більш абстрактний і суб’єктивний рівень сприйняття, ніж назви опредмечених дій та процесів. Іменники на –heit/keit належать, як правило, до 3-4 рівнів метафізичної абстракції (Geizigkeit, Holdseligkeit, Sittlichkeit, Gutwilligkeit, Sorgfältigkeit).

Характеру “мовної моди” набуло утворення лексичних одиниць з пейоративною конотацією, вираженою за допомогою афіксів. Суфікси  -ei\erei, -ling та запозичений префікс erz- стають стилістичними засобами негативної оцінки та іронії(Dieberei, Sophistrei, Päpstrei, Päpstling, Römling, Erzgotteslästerer; Erzmechelmörder).

Характерним явищем РНВН можна вважати утворення афіксатів з запозиченими суфіксами на основі німецьких лексичних одиниць. Поширеним це явище не стало (як і в сучасній німецькій мові), за винятком іменників на -ist, утворення яких в 1520-тих роках набуло характеру “мовної моди”. Форми на -ist конкурували з іменниками на -er та  -ling: Papist - Päpstling, Romanist – Römer/Römling, Prophеtist - Schwärmer, Buchstаbilist - Buchstaber. Вживання цих форм  вказує на сприйняття запозичених афіксів як потенційних словотвірних формантів.

  РНВН можна вважати і періодом якщо не появи, то поширення словотвору за допомогою афіксоїдів (за термінологією М.Д.Степанової, -amt, -geist, -macher, -meister, -stück, -volk і т.п. елементи є саме напівсуфіксами, а не частотними компонентами складних слів, хоча останнє визначення видається також припустимим). Окрім напівсуфіксів –hengst та –maul з вираженою пейоративною конотацією, більшість суфіксоїдів стилістично нейтральні, найпоширеніше їх значення – збірність, колективність (-amt, -volk, -stand, -stück є регулярними синонімами до суфіксів -heit/keit, -schaft, -tum, -ei/erei). Суфіксоїди –geist і –kopf синонімічні до суфіксів -er, -ling, -ist.  Різноманітні процеси афіксації в РНВН тісно переплітались як з семантичними дериваційними процесами, так і з паралельним словотвором (часто від тих самих основ) за допомогою інших способів. Тому характерна риса текстів 1520-тих років – наявність великої кількості словотвірних синонімів, використання їх зi стилістичною метою, а також конкуренція між різними формами одного абстрактного поняття (Beschwer-Beschweren-Beschwerung).

Імпліцитні моделі словотвору трапляються рідше, ніж експліцитні. Трансфігурація дієслівних основ (часто з внутрішньою флексією), яка була поширеним засобом утворення абстрактних понять в ДВН та СВН, в РНВН не відіграє помітної ролі. В РНВН зросла роль конверсії: більшість імпліцитних утворень являють собою саме номіналізації дієслівних інфінітивів (Erwähnen, Dichten, Bedünken) та прикметників (Stolz, Eifer).  Серед абстрактних неологізмів РНВН такі новоутворення становлять в середньому 7%. Щоправда, більшість з них були оказіоналізмами, але їх поява також є важливим свідченням розвитку конверсії. Переважна більшість номіналізованих інфінітивів в полемічних текстах 1520-тих років вживаються при серійному перерахуванні дій чи якостей з метою риторичного впливу на читача Номіналізовані інфінітиви можуть також вводитись до серії абстрактних іменників з іншою морфологічною структурою і конкурувати з однокорінними афіксатами, утвореними в більш ранні історичні періоди. Поширення конкурентних форм імпліцитних дериватів та афіксатів свідчить про посилення рівня лексичної абстракції в мові взагалі, а диференційоване вживання, наприклад, іменників на –ung в значенні “результат процесу” і аналогічних номіналізованих інфінітивів в значенні “процес, перебіг процесу” є показником семантичної деривації словотвірних моделей.

Нарешті, основоскладення відіграло значну роль в формуванні як терміносистеми протестантської теології (Genugtuung, Rechtfertigung, Gottesgericht), так і в утворенні великого пласту полемічної лексики з експресивним компонентом (Papstketzer, Pfaffenopfer, Teufelshurhaus, Ohrenkriecher). Статистичний аналіз показав: близько 10% усіх абстрактних іменників, що вживаються в полемічних текстах 1520-тих років, являють собою детермінативні композити, з яких 89% були утворені вже в періоді РНВН. Подібний кількісний стрибок можна помітити лише у вживанні напівафіксів, яке семантично наближається до деяких видів основоскладення з частотними елементами. Але слід враховувати і специфіку публіцистичного жанру: звичайно, в науковій та іншій фаховій літературі РНВН вживається значно менше композит. Семантичні фактори основоскладення відіграють не меншу роль, ніж морфологічні та синтаксичні, але їх взаємозв’язок досліджений мало. Можна помітити деякі кореляції, хоча їх системність лишається досить спірною. Так, серед метафоричних композит частіше зустрічаються складені іменники, компоненти яких належать до різних частин мови. Здебільшого, це композити, при утворенні яких застосовується афіксація дієслівних основ: Seligmacher, Menschwerdung, Herrlichmachung, Genugtuung, Ehrerbietung. Трапляються і безафіксні форми: Larvenspiel, Werkheiliger, Sanftleben. Семантична мотивація цих композит досить складна і, на відміну від синтаксичних утворень, не може бути встановлена шляхом аналізу кожного з компонентів, оскільки значення таких іменників, засновані, передусім, на емотивних комплексах та асоціаціях.

        Розділ 3. “Якісні зміни словника абстрактної лексики в ранньонововерхньонімецькій мові”. В сімнадцятому та вісімнадцятому століттях відбувався послідовний процес секуляризації теологічних понять РНВН, пов’язаний з розвитком художньої літератури та суспільних наук, незалежних від теології. В НВН змінювались також значення іменників з інших тематичних груп. При цьому можна помітити певну закономірність: чим більший рівень абстракції іменника  і чим менше його семантична структура містить конотативних компонентів, тим більша вірогідність зміни значення (як правило, це не витіснення попереднього значення, а поява нових ЛСВ і розвиток полісемії поняття на основі різних видів асоціативного переносу).

 За аналогією зі словотвором, можна виділити два основні види процесів зміни значень: експліцитну та імпліцитну деривацію.

Визначити вид деривації можна за допомогою етимологічних та історичних словників: здебільшого, вони фіксують лише випадки експліцитної деривації - явної зміни значень, коли з'являються нові ЛСВ або виходять з ужитку попередні значення. Випадки імпліцитної деривації досліджені менше, лише деякі з них описані в  лексикографічних джерелах. В таких випадках змінюється денотативне значення внаслідок зміни реальних денотатів, або ж конотативне значення внаслідок переоцінки понять. Найпоширенішими типами семантичної деривації абстрактних іменників досліджуваного періоду є метафора, метонімія, інші форми асоціативного переносу значень (напр. алегорія), узагальнення, конкретизація, пейоративізація (меліоративізація загалом вважається досить рідкісним явищем, і в РНВН спостерігаються лише поодинокі її випадки, як от хрестоматійний приклад з позитивною переоцінкою поняття Arbeit).

Більше третини ЛСВ абстрактних іменників ДВН та СВН в РНВН змінили свою основну сферу вжитку: 20,6% з них перейшли до терміносистем різних наук та фахової лексики, 13,5% колишніх термінів та професіоналізмів стали загальними поняттями. Більш високий процент термінологізації свідчить про інтенсивний розвиток наукової думки та професійної свідомості. Основна маса (85%) термінів, створених на основі абстрактних іменників ДВН та СВН, що зустрічаються в текстах полемічного жанру 1520-1550-тих років, належить до церковної та теологічної лексики. Звичайно, це пояснюється специфікою текстів. Проте Реформація торкнулась не лише церковного устрою та основних догматів релігійного віровчення; це був широкий суспільних рух, і до середини XVI ст. не лишилось жодної сфери суспільного життя, яка б не зазнала впливу нової ідеології. Тому слід враховувати поліфункціональність більшості термінів, які дуже швидко стали надбанням мовних сфер, пов'язаних з Протестантизмом, але не церковних: наприклад, військової та юридичної лексики, а також терміносистеми філософії, яка до епохи Просвітництва у XVIІІ ст. офіційно лишалась "служницею теології” і викладалась виключно на богословських факультетах.

Розширення структури значень є найчастотнішим процесом семантичної деривації в РНВН, що охоплює майже третину всіх випадків. Це пояснюється універсальністю цього явища, що включає в себе практично всі типи експліцитної деривації: від метафізичного переносу до спеціалізації. Екстралінгвістичною причиною розширення значень є, передусім, розвиток нових ідеологій, галузей наук і т.п., що потребували створення відповідних терміносистем. Автори XVI ст. часто надавали перевагу семантичним неологізмам перед новоутвореннями чи запозиченнями - очевидно, як з причини мовної економії, так і з прагнення бути доступними та зрозумілими масовому читачеві.

При розширенні структури значень рівень лексичної абстракції підвищується приблизно в 30% випадків, зменшується в 17%, більше половини нових ЛСВ зберігають рівень абстракції вихідного значення. Проте результати аналізу окремих випадків не враховують розширення значень як комплексного явища, що змінює семантичну структуру іменників в цілому. Висока семантична валентність іменника сама по собі може  вважатись критерієм його високого ступеня абстракції (не тільки на лексико-семантичному, а й на лексематичному рівні, якщо ми визнаємо існування основного категоріального значення, яке характеризує семантичну структуру іменника в цілому).

Тематичні групи абстрактних іменників, структура значень яких розширилась, загалом збігаються з тематичними групами словотвірних неологізмів РНВН. Це теологічна та церковна лексика (30%), поняття суспільного та політичного життя (25%), поняття ментальної та психічної сфери (22%), терміни гуманітарних та точних наук (8%), терміни права (7%), загальні категоріальні поняття (8%). Відсутня лише тематична група експресивної полемічної лексики, для якої семантичні неологізми характерні менше, ніж словотвірні.

Звуження структури значень досліджене менше, ніж розширення, що пояснюється його відносно низькою частотністю: на нього припадає менше 10% випадків семантичної деривації в РНВН. Найчастіше (75% випадків) звуження значень пов’язане зі спеціалізацією іменника. Для РНВН, як і для СВН характерні процеси спеціалізації насамперед іменників з тематичних груп теологічної та церковної лексики.

З усіх процесів імпліцитної деривації найменше досліджена в філологічних працях денотативна переоцінка (15% всіх випадків зміни значень) . Очевидно, так трапилось через суто екстралінгвістичні причини цього явища. Пояснюючи його, неможливо оминути питання індивідуальної інтерпретації окремих понять, що потребує не тільки контекстуального аналізу, а й залучення концепцій герменевтичної теорії.

Слід зазначити, що практично всі основні поняття Реформації з’явились саме внаслідок денотативної переоцінки яка, здебільшого, не супроводжувалась експліцитними змінами структури значень. Характерна особливість денотативної переоцінки – можливість у багатьох випадках встановити авторство нових інтерпретацій. Найбільша кількість семантичних неологізмів цього типу (до 80%) може вважатись особистим внеском двох видатних діячів Реформації – М. Лютера і Т. Мюнцера. Закріплення їх інтерпретацій в мові як сталих ЛСВ здійснювалось завдяки поширенню власних текстів реформаторів та популяризаторським зусиллям їх прибічників. Денотативної переоцінки зазнали, насамперед, такі тематичні групи абстрактних іменників, як: