КОРОТКА ЖУРНАЛЬНА СТАТТЯ ЯК ТИП ТЕКСТУ (на матеріалі української, англійської та російської мов)

Краткое содержание

Розділ 1. «Теоретико-методологічне підґрунтя дослідження короткої журнальної статті (КЖС)». Коротку журнальну статтю визначаємо як тип публіцистичного тексту, основним комунікативним призначенням якого є інформування в стислій і невимушеній формі неоднорідного, масового за своїм складом читача про цікаві новини з різних галузей життя.

У журналістській практиці найбільш близьким до КЖС типом публіцистичного тексту є замітка – «основний інформаційний жанр для повідомлення подієвих новин. Це коротке, написане в «телеграфному» стилі повідомлення, що у конкретних фактах відтворює важливі суспільні відносини людей... Новизна, стислість і оперативність – ось основні ознаки цього жанру» (В. Д. Пельт). Газетну замітку і КЖС зближують такі ознаки, як стислість і оперативність. З погляду її домінантної комунікативної функції КЖС, як і газетна замітка, належить до текстів власне інформативного типу.

Але, на відміну від замітки, КЖС розрахована на більш «докладне» читання і, як правило, більш обізнаного читача. Крім того, КЖС властива наявність елементів художньої зображальності, оскільки комунікативна настанова продуцента тексту КЖС містить у собі не тільки передання інформації, але й елемент розважальності. Це означає, що повідомлювана інформація повинна бути оформлена в привабливе для реципієнта «упакування».

Тематичний репертуар КЖС відрізняється широтою й розмаїттям, його межі чітко не задані, що дозволяє відтворити всю багатоманітність інтересів, цінностей і культурних норм, притаманних певному соціуму: план змісту КЖС може містити будь-яку інформацію, що становить суспільний інтерес і є на сучасний момент актуальною – відомості про останні новини в політиці, економіці, культурі, науці, побуті тощо. Тематичне розмаїття КЖС визначається двома факторами: 1) соціальним замовленням – той або інший друкований орган виконує певне соціальне замовлення; 2) актуальністю і якістю інформації – відомості повинні бути оперативними і становити інтерес для тих, кому їх адресовано.

Обмеження, накладені на обсяг КЖС, багато в чому визначають специфіку лексико-синтаксичної організації та розподілу інформації у тексті, унаслідок чого зміст одержує вираження мінімумом мовних засобів. Обмежений обсяг і простота лексико-синтаксичної організації текстів КЖС сприяє «підвищенню комунікативної загостреності завдяки граничному «оголенню» думки в лаконічній формі» (В. А. Бухбіндер, Є. Д. Розанов). Враження загальнодоступної для огляду дійсності, чіткості думки про неї поєднане з лаконічністю викладу. Так, в основі семантичної організації всякого короткого тексту, КЖС у тому числі, лежить принцип малого дозування інформації, що робить неможливим великі за обсягом перерахування, поширені описи з багатьма деталями, які перенасичені різноманітною семантикою й розсіюють увагу.

Проте в коротких текстах КЖС виділяємо сегменти, що відіграють визначальну роль в інформаційній організації тексту, і сегменти, що інформативно менше значать. У кожному конкретному тексті наявний регулятор, покликаний визначати й розподіляти значеннєві акценти. У тексті є значеннєвий елемент (окреме слово або словосполучення), навколо якого організовано всю закладену в тексті КЖС інформацію. Це слово або словосполучення є центром семантичної «напруги» у тексті. Як правило, центрами семантичної «напруги» у КЖС виступають імена власні (антропоніми, топоніми, зооніми, фітоніми, хрононіми тощо), і ця особливість однаково властива КЖС усіх трьох досліджуваних лінгвокультур.

Обмежений обсяг тексту й настанова на «плинність» і розважальність не вимагають композиційної чіткості КЖС. Більш того, матеріал у КЖС викладено у вигляді свого роду «потоку свідомості». Подібну відсутність чіткої структурної організації вважаємо ще однією дистинктивною особливістю досліджуваного типу публіцистичного тексту (що відрізняє, зокрема, КЖС від великої журнальної статті (ВЖС) та інших типів публіцистичних текстів). Так, якщо у ВЖС, що має задану композиційну структуру, обов'язковими компонентами є вступ, основна частина й резюме, то для КЖС подібна стандартизована модель відсутня.

Головними ж ознаками КЖС, що відрізняють її від ВЖС є малий обсяг і відсутність експліцитної вказівки на авторство. Остання суттєва відмінність має своїм наслідком таку текстову особливість творів жанру КЖС, як «усунення» особистості автора з тексту. Норми жанру забороняють включати в текст КЖС висловлення, що прямо відбивають власну думку журналіста. Однак у реальності офіційно існуючі обмеження не заважають авторові тенденційно висвітлювати події: за допомогою цілеспрямованого добору мовних засобів (що виконують, крім основної номінативної, також і оцінну функцію) він цілком недвозначно висловлює власні настанови і/або настанови свого друкованого органу і/або інформаційного агентства. Негативні або позитивні конотації, які автор надає відповідним одиницям мови, характеризують референційну ситуацію й імпліцитно сигналізують позицію продуцента тексту КЖС.

У продукуванні ВЖС текстовій категорії «образ автора» належить провідне місце, оскільки інформація про референційну ситуацію постає в ВЖС пропущеною крізь призму авторського «я». Особистісне забарвлення – суб'єктивна модальність – у структурі ВЖС виявляється у викладі погляду автора, цей виклад «уплетений» в опис референційної ситуації.

Розділ 2. «Когнітивні аспекти короткої журнальної статті (КЖС)». У когнітивному плані коротку журнальну статтю розглядаємо як двомірну експліцитно-імпліцитну структуру, глобальний зміст якої складається як із вираженого вербально змісту, так і зі значеннєвих компонентів, уведених продуцентом КЖС імпліцитно. Імпліцитну інформацію, пов'язану або із семантичним, або з прагматичним компонентом змісту тексту, реципієнт декодує у процесі осмислення експліцитного текстового компонента на основі свого тезауруса особистості й власної концептуальної системи. Семантична імплікація уможливлює передання максимального обсягу інформації за допомогою вербально вираженого змісту тексту без збільшення його довжини. Наприклад, у наступних фрагментах КЖС українською, англійською й російською мовами імпліцитно подано загальну процедуру проведення судового слідства, слухання справи в суді. У наведених прикладах у підтексті подано деталі судового розгляду: заяви свідків, збір фактів, попереднє розслідування:

«За торгівлю наркотиками суд Таїланду виніс смертний вирок громадянці України Вікторії Мамонтовій» (Політика і культура, 2001, №25).

«At issue: copious notes taken by a former White House lawyer, Jane Sherbu e, about her conversations with First Lady Hillary Clinton after her grand-jury testimony last week. When Star subpoenaed Sherbu e’s notes, the White House refused to comply, citing atto ey-client privilege» (Newsweek, 1997, No18).

«Ни себе, ни людям

Моральную неустойчивость проявил Роджер Сакухуки – посол (теперь уже бывший) Замбии в Зимбабве. Все годы пребывания на ответственном посту он воровал казенное имущество. «Заложила» дипломата его собственная прислуга – повар и горничная, которые решили, что их шеф присвоил себе то, что по логике вещей должно принадлежать им. Теперь Сакухуки придется отсидеть полтора года в тюрьме и уплатить солидный штраф. Ну а прислуге – испытывать моральное удовлетворение» (Эхо планеты, 1997, №45).

Прагматична імплікація безпосередньо пов'язана з функцією впливу. З метою ефективного мовного впливу на реципієнта продуцент КЖС зміщує прагматичне навантаження тексту – змусити реципієнта прийняти певну думку стосовно повідомлюваної інформації – у його імпліцитний компонент. Як відомо, уведення пропозиції за допомогою дієслів думки передбачає, що істинність уведеної пропозиції потребує доказів. Тобто, уживаючи, наприклад, дієслова «припустити», «believe», «полагать», продуцент тексту припускає сумнів в істинності пропозиції, неочевидність якої передано реципієнтові, оскільки відповідний компонент змісту кваліфіковано ним не як знання, а як погляди автора пропозиції:

«Голова Центральної виборчої комісії Михайло Рябець припустив, що терміни проведення виборів президента України можуть бути зірвані з технічних причин» (Політика і культура, 1999, №5).

«FBI officials believe they are close to a breakthrough in last year’s bombing of a U. S. military barracks in Saudi Arabia» (Newsweek, 1997, No19).

«Изобретатели полагают, что их детище гораздо эффективнее уже известных средств, поскольку предусматривает замену настоящих сигарет их имитацией – ингалятором» (Эхо планеты, 1997, №48).

Структурну зв’язність тексту КЖС в зазначених мовах забезпечують внутрішньотекстові конектори як експліцитного, так і імпліцитного типів. Когезія експліцитного типу реалізована переважно за допомогою рекурентних внутрішньотекстових зв’язків, побудованих повторенням лексичних одиниць або синонімічних лексем:

        «Знаменита українська гімнастка Катерина Серебрянська приголомшила всіх своїх шанувальників: вона вирішила відкрити власну школу моделей. За її словами, «зараз в Україні школи моделей не відповідають сучасним вимогам» (Політика і культура, 1999, №12).

        «Tea: you can sip it with a scone, hurl it into the harbor – or spritz it behind your ears. A French fragrance company is capitalizing on the renewed inte ational frenzy for tea by introducing spray-on distillations of Chinese Lapsang Souchong, Indian Darjeeling and Sri Lankan Orange Pekoe» (Newsweek, 1997, No6).

        «Трудно представить дом, в котором бы не было замков на дверях и запоров на окнах. В индийском штате Орисса таких домов наберется более 80» (Эхо планеты, 1997, №50).

Імпліцитний тип когезії репрезентовано у більшості КЖС тезаурусними внутрішньотекстовими зв’язками, що становлять собою ефективний засіб забезпечення не тільки структурної, але й змістової зв’язності тексту, створюваної завдяки наявності певних відношень між словами, що позначають поняття, які входять до складу того самого понятійного фрейму в концептуальній системі реципієнта:

        «Одна з малих планет відтепер буде носити ім’я посла Російської Федерації в Україні Юрія Дубиніна. Ініціатором хрещення стала Кримська астрофізична обсерваторія» (Політика і культура, 1999, №5) (тезаурусні внутрішньотекстові зв’язки реалізовано за допомогою таких слів: 1) «ім’я» – «хрещення»; 2) «планета» – «астрофізична обсерваторія»).

        «With poaching under control, elephants are overpopulated in some areas. So for the first time in more than seven years, the world will permit an ivory sale» (Newsweek, 1997, No26) (тезаурусний зв’язок забезпечено словами «elephant» (слон) – «ivory» (слоновая кость)).

        «Нескончаемая серия операций началась после того, как в 1974 году артист сорвался с трапеции из-под купола цирка. Хирургам пришлось лечить его от множества переломов рук и ног, повреждений спины, челюстей и грудной клетки, ампутировать Клейну несколько пальцев» (Эхо планеты, 1997, №45) (зв’язність тексту реалізована за допомогою слів «операция», «хирург», «перелом», повреждение», «ампутировать», які входять до складу фрейму «хірургія»).

Прототипова структура КЖС – когнітивна формула й стратегія для побудови цього типу тексту – може бути подана в такому вигляді: «стислий зміст» → «головна подія» → «подробиці» → {«тло»} → [«контекст»] → [«цитати»] → [«коментарі»]. Перші три складові є обов'язковими, вони мають експліцитне вираження в поверхневій структурі тексту, на підставі якої актуалізовано імпліцитні компоненти суперструктури, зокрема, фонова інформація, що передбачає активізацію релевантних компонентів концептуальної системи реципієнта, які містять відомості про описувану референційну ситуацію, отримані реципієнтом з інших текстів, минулого досвіду тощо. Такі з зазначених складових, як «контекст», «цитати» і «коментарі», є факультативними. Виділений тип структури в КЖС українською, англійською й російською мовами є ефективним засобом передання максимального обсягу інформації мінімумом вербальних засобів.

Розділ 3 «Спільні характеристики плану вираження короткої журнальної статті (КЖС) українською, англійською й російською мовами». Зіставне дослідження україно-, англо- і російськомовних КЖС, валідність результатів якого підтверджено перевіркою за допомогою ймовірнісно-статистичних методів, свідчить про те, що їм притаманна певна сукупність інваріантних властивостей, зумовлених інтернаціональністю ряду якостей, що характеризують масового споживача ЗМІ. До числа таких якостей належать: бажання читача не тільки одержати інформацію зі ЗМІ, але й заповнити дозвілля; висувана вимога загальнодоступності використовуваних мовних засобів поруч з наданням переваги неортодоксальності у формах і способах подання інформації; претензія на певний рівень освіченості й поінформованості в різних галузях життя; скептичне ставлення до занадто наполегливо нав’язуваної думки тощо.

Універсальність перерахованих якостей масового реципієнта зумовлює наявність таких спільних характеристик плану вираження тексту КЖС у трьох зіставлюваних лінгвокультурах:

1) використання широкого діапазону лексичних і фразеологічних засобів, що містить книжну лексику і фразеологію, «популярні» й деспеціалізовані терміни з різних галузей знань, науки, суспільного й виробничого життя, аспекти яких висвітлюються в КЖС; кліше й штампи, що сприяють автоматизації процесу сприйняття повідомлення; колоквіалізми й розмовні ФО (у тому числі жаргонізми і сленгізми), що підкреслюють «демократичність» мови текстів масової інформації, розрахованих на «середнього» читача з різним освітнім рівнем і соціальним досвідом; іншомовну лексику й фразеологію (зокрема, екзотизми й варваризми), що привносить у план вираження КЖС елементи вишуканості, престижності й екзотичності, одночасно сприяючи створенню гумористичного і/або іронічного ефекту;

2) експлуатація звукової подібності слів (зокрема, алітерації, асонансу, рими) з метою підвищення експресивності висловлювань, естетизації повідомлення і в кінцевому підсумку посилення емоційного впливу на читача. Фоносемантичні прийоми найбільш активно використовуються у назвах КЖС з метою привертання уваги потенційного читача до конкретного повідомлення;

3) супровід інформаційного повідомлення словесною грою у формі каламбуру, трансформацій ФО і под. з метою задоволення властивого масовому читачеві публіцистики попиту на дотепність і нестандартність у виборі асоціацій і засобів їхнього мовного втілення;

4) включення в КЖС елементів претексту (у експліцитному/імпліцитному, незмінному/трансформованому вигляді), які виконують функцію прецедентних текстів-стимулів, що активізують у свідомості і національно-специфічній концептуальній картині світу реципієнта певні уявлення, пов'язані з тими або іншими цитатами, крилатими висловами, назвами, іменами тощо. Відрізнювальною особливістю КЖС усіма трьома мовами є настанова на те, що читач впізнає прецедентні тексти. Використання інтертекстуальних посилань у КЖС ґрунтується на спільності аперцепційної бази й культурного досвіду реципієнта й продуцента тексту. Якщо цей досвід не збігається, то бажаний ефект може бути не досягнутий. Відсутність у реципієнта КЖС необхідного мінімуму історико-філологічних знань призводить до ігнорування ним елементів претексту й зводить процес читання просто до поверхового сприйняття експліцитної інформації;

5) активне використання когнітивно-семантичного потенціалу метафор з метою образної категоризації дійсності й актуалізації пов'язаного з тим або іншим метафористичним найменуванням фрейму. У цілому метафори, використовувані в КЖС трьома мовами, об’єднує стерта образність, прагнення до клішованості. Такі «стерті» метафори, що актуалізують постійно присутній у свідомості реципієнта стереотипний набір  фреймів, складають, за нашими спостереженнями, більшу частину використаних в аналізованих КЖС метафор. Аналіз джерел метафоризації свідчить про спільний для КЖС у досліджуваних лінгвокультурах набір тематичних полів метафор, що містять такі концептуальні сфери, як «війна», «спорт», «космічна промисловість», «релігія», «побут». Переважання останньої є наслідком настанови на зрозумілі й близькі масовому реципієнту асоціації й загальнолюдські пріоритети. Метафорична концептуалізація дозволяє публіцистові – авторові КЖС надати описуваній референційній ситуації бажану оцінку – позитивну (схвалення, захват, замилування) або негативну (глузування, осуд, осудження), ефективно спрямовуючи, таким чином, сприйняття реципієнта в «потрібне русло»;

6) використання іронії, за допомогою якої продуцент КЖС апелює до таких якостей реципієнта, як критичність у сприйнятті інформації та нетерпимість до нав’язуваної йому ЗМІ категоричної оцінності. Іронічне зображення референційної ситуації в КЖС зумовлене також інтенцією автора статті виразити своє ставлення до дійсності імпліцитно.

Розділ 4 «Етнокультурні риси короткої журнальної статті (КЖС) українською, англійською й російською мовами». Проведений аналіз дозволяє стверджувати, що масові реципієнти українських, англійських і російських КЖС – носії відповідних мов – сприймають і інтерпретують тексти КЖС крізь призму власної етнопсихології та культури. До числа найбільш культурно релевантних розбіжностей належать, за нашими даними, такі.

По-перше, англомовним КЖС властивий знижений, у порівнянні з україно- і російськомовними, стилістичний регістр: колоквіалізми в них традиційно є невід’ємною частиною «демократичності» лексики публіцистичних текстів і, на відміну від КЖС двох слов’янських лінгвокультур, не сприймаються як негативно оцінні маркери: «Still, the Feds are leaving little to chance» (Newsweek, 1997, No49).

В україно- і російськомовних КЖС відзначено явну перевагу книжної лексики і фразеології, що є непрямим показником більш високого освітнього рівня масового українського й російського читача: «Феномен цього явища поки що залишається без пояснень» (Політика і культура, 1999, №10), «Можно было бы с определенным скепсисом отнестись к патриотическим заявлениям местных жителей» (Эхо планеты, 1997, №41).

З другого боку, мову україномовних КЖС відрізняє прихильність до штампів і кліше, підвищений ступінь стандартизованості лексичних і фразеологічних одиниць, що можна розглядати як «пережиток» радянської журналістської практики в українському пострадянському суспільстві: «Уряд має також визначити перелік спеціальностей і професій, за якими проводять прийом на навчання зазначеної категорії осіб» (Політика і культура, 1999, №7). У російськомовних КЖС подана тенденція виражена значно слабше, а введення в текст статті елементів бюрократичної мови або слоганів тоталітарної епохи в більшості випадків має на меті створення іронічного ефекту: «Депутаты озабочены. Но не законами… Перед тем как снять трубку, теперь надо известить ответственного за аппарат сотрудника о цели звонка» (Эхо планеты, 1997, №49); «Даешь приплод!» (Эхо планеты, 1997, №51).

По-друге, репертуар фоносемантичних засобів є найбільш багатим і різноманітним в англомовних КЖС. Найпоширенішим фоносемантичним прийомом є алітерація, використовувана продуцентом з метою фокусування уваги читача на актуальних змістах: «Power Play» (Newsweek, 1997, No9), «Brutality in Brooklyn» (Newsweek, 1997, No8).

У російськомовних КЖС аналогічну функцію виконує рима, що є також додатковим засобом експресивного виділення протиставлюваних один одному елементів висловлення, створення гумористичного ефекту: «Был никотин – стал витамин» (Эхо планеты, 1997, №41), «Козел подвел» (Эхо планеты, 1997, №47).

По-третє, каламбур, що становить собою одну із найтонших і інтелектуальних форм мовної гри, не належить до числа розповсюджених прийомів оформлення текстів КЖС ні в одній із трьох розглянутих лінгвокультур. Проте у порівнянні з україно- і російськомовними КЖС, в англомовних текстах він репрезентований більш широко й різноманітно. Той факт, що елемент словесної гри сильніше виражений у КЖС англійською мовою, можна пояснити підвищеним попитом на дотепність, неординарність, навіть ексцентричність як особливі культурні цінності в індивідуалістичних англомовних співтовариствах.

По-четверте, дані кількісного аналізу щодо використання продуцентами КЖС прецедентних текстів показують, зокрема, що англомовні КЖС містять більше, порівняно з КЖС українською та російською мовами, число алюзій інтернаціонального характеру, джерелами яких є грецька міфологія й інші літературні й історичні твори й пам’ятки, що становлять спільну основу європейської культури: «Pyrrhic Win» (Newsweek, 1997, No26), «One headline ridiculed both countries: AMERICAN TRAGEDY, ITALIAN COMEDY» (Newsweek, 1997, No6).

У російськомовних КЖС алюзії на факти й події західної і світової історії та культури є достатньо рідкісними, для адекватного опису референційної ситуації, що належить до інокультурних реалій, продуценти звертаються переважно до національних стереотипів: «Иранский Мичурин» (Эхо планеты, 1997, №44).

В україномовних КЖС інтернаціональні й національні джерела алюзій подані загалом рівномірно, однак звертає на себе увагу факт явної переваги алюзій на реалії сучасної зарубіжної й вітчизняної масової культури: ««Масяня» відпочиває» (Політика і культура, 2001, №37). 

Квазіцитування – особливо з творів масової культури – найбільш широко експлуатовано в російськомовних КЖС і відбиває таку особливість російського реципієнта, як фетишизм слів: «Свой среди чужих» (Эхо планеты, 1997, №48), «Их паровоз вперед летит» (Эхо планеты, 1997, №49). Досить популярна гра з цитатами без лапок і в україномовних текстах: «Як корабель назвати, так він і попливе» (Політика і культура, 2001, №46), «Танки бруду не бояться» (Політика і культура, 2001, №33). Указаний прийом дозволяє продуцентам КЖС зазначених лінгвокультур «розділити відповідальність» за повідомлювану інформацію з автором цитованого прецедентного тексту.

По-п’яте, метафори в КЖС трьома розглянутими мовами розподілені за тематичними полями нерівномірно, що відбиває особливу суспільну цінність відповідних культурних тем для того або іншого соціуму, їхню пріоритетність у етноспецифічній картині світу. У російськомовних КЖС домінують метафори, співвіднесені з концептом «війна», що можна пояснити його актуальністю в сучасній російській картині світу: «Внушительный арсенал средств против бессонницы предлагает своим пациентам германский доктор Штефан Фольк» (Эхо планеты, 1997, №51).

Україномовні тексти відрізняє від їхніх аналогів у двох інших мовах широке застосування «спортивних» метафор для імпліцитного вираження схвалення й позитивної оцінки, що, безумовно, пов'язано з прагненням українських журналістів експлуатувати «культурно ціннісні» образи, які викликають у соціумі позитивні асоціації (видатні українські спортсмени – гордість нації): «Директора одного із найпрестижніших банківських консультаційних агентств Англії Марка Гарбера названо ключовим гравцем» (Політика і культура, 2001, №47).

Англомовні тексти виявляють більш високу, у порівнянні з україно- і російськомовними КЖС, питому вагу «космічних» метафор, розрахованих на позитивну реакцію американського читача, що пишається технічними досягненнями своєї країни в галузі освоєння космосу: «Tourism is down by 15 percent from 1995 and worried officials plan to launch a $ 10 million campaign next month to prevent further cancellations» (Newsweek, 1997, No8). КЖС англійською мовою відрізняє також підвищене число метафоричних номінацій, побудованих на основі концептуального поля «релігія», що із соціокультурного погляду може бути пов'язане з тим, що релігійні реалії посідають сьогодні більш важливе місце в житті членів англомовних соціумів, ніж у пострадянських Україні та Росії: «At the very least, the product should inspire some fresh-breathed evangelism» (Newsweek, 1997, No30).

По-шосте, використання іронії як засобу формування текстової модальності і способу вираження імпліцитної оцінності істотно коливається в КЖС трьома розглянутими мовами. Як наслідок сформованої в західному суспільстві практики залучення автора ЗМІ до юридичної відповідальності не тільки за наклеп, але і за відверте «нав'язування» своєї думки щодо описуваного явища, прикметною ознакою англомовних КЖС є мінімальне, у порівнянні з україно- і російськомовними КЖС, число випадків іронічного зображення подій. При цьому, навіть звертаючись до іронічного опису референційної ситуації, автор КЖС вважає за необхідне «об’єктивізувати» повідомлення шляхом наведення конкретних фактичних даних.

Найбільше поширення спосіб іронічного подання референційної ситуації одержує в російськомовних КЖС, де іронія спрямована в більшості випадків проти представників неросійських етнокультурних колективів. Проте такий іронічний опис не є засобом вираження негативного ставлення до представників інших етносів, а прийомом, використовуваним для розваги читача, активізації його позитивних емоцій (сміху).

В україномовних КЖС іронія зустрічається, за даними нашого кількісного аналізу, у три рази рідше, ніж у російськомовних текстах, і переважно є елементом критичного дискурсу, що виражає несхвальне ставлення автора до предмета викладу.