Качество жизни населения Украины в условиях трансформации (социологический анализ)

Краткое содержание

У вступі обґрунтовується актуальність теми дисертації, розкривається ступінь наукової розробленості проблеми, викладаються мета, задачі, об’єкт, предмет, гіпотези, визначаються теоретико-методологічні засади та методика дослідження якості життя населення, дається характеристика наукової новизни, теоретичне та практичне значення результатів дисертаційної роботи, наводяться дані про форми їхньої апробації.

Перший розділ дисертації “Теоретико-методологічні підходи до соціологічного аналізу якості життя” присвячений визначенню методологічних підходів до аналізу якості життя як соціологічної категорії, виявленню її сутності, особливостей, розгляду її структури, визначенню її місця і ролі у системі суміжних категорій, аналізу детермінантів.

8

В роботі розглядаються різні підходи до аналізу якості життя: філософський, економічний, соціологічний, що обумовлено комплексним, міждисциплінарним характером цієї категорії. Розкривається специфіка соціологічного підходу, яка полягає в тому, що якість життя розглядається як об'єктивно-суб'єктивний феномен. Об'єктивна його сторона полягає в сукупності умов життєдіяльності людини в конкретному суспільстві, які визначаються якісними характеристиками соціально-економічних явищ і процесів, їхньою здатністю задовольняти ті чи інші потреби індивіда, соціальної групи, спільноти, що у свою чергу залежить від рівня розвитку суспільства. Об'єктивні умови детермінують поведінку людей, створюють ті чи інші можливості підвищення їх якості життя. Суб'єктивна сторона проявляється у сприйнятті індивідами умов життєдіяльності крізь призму своїх потреб та інтересів.

У дисертації наголошується, що категорія “якість життя” ще остаточно не визначена науковцями, носить дискусійний характер. Проаналізувавши визначення і тлумачення якості життя різними дослідниками, автором був зроблений висновок, що це поняття включає всі аспекти взаємодії людини і суспільства, дає якісну характеристику способу функціонування людини в конкретному соціумі. Отже, правомірно говорити про аналіз даного соціального явища як на рівні суспільства в цілому, так і на рівні функціонування особистості, соціальних груп, прошарків.

У першому випадку якість життя являє собою інтегральну якісну характеристику життя людей, що розкриває критерії життєдіяльності, а також умови життєздатності суспільства як цілісного соціального організму. У другому - якість життя - це сукупність та сутнісні характеристики матеріальних, соціальних, культурних цінностей, ресурсів, які надаються суспільством людині, соціальній групі для задоволення їх потреб і реалізації інтересів.

Дослідження категорії “якість життя” з точки зору філософського, економічного та соціологічного підходів і аналізу дозволило автору більш глибоко та всебічно розглянути це складне соціальне явище та більш чітко визначити авторське розуміння даного феномену. Якість життя виступає як сукупність сутнісних характеристик, властивостей різних сфер суспільства, які обумовлені конкретно-історичним етапом його розвитку, котрі в своїй єдності і взаємозв’язку визначають рівень розвитку і ступінь задоволення всього комплексу потреб індивідів, соціальних груп, спільнот. Такий підхід дає підстави розглядати якість життя не тільки (і не стільки) як певний рівень споживання товарів і послуг, а як наявність умов для повноти реалізації соціальних суб’єктів.

9

Визначення структури якості життя, виділення в ній базового (характеризує міру задоволення первинних потреб суб’єктів) та соціального (характеризує ступінь розвитку та рівень реалізації соціальних потреб суб’єктів) рівнів дає підстави для виокремлення і дослідження соціальної якості життя. У дисертаційній роботі автором пропонується визначення категорії “соціальна якість життя” - це сукупність сутнісних характеристик суспільства як цілісного соціального організму, які властиві йому на певному історичному етапі і сприяють задоволенню соціальних потреб індивідів, соціальних груп, спільнот у різних сферах життєдіяльності, створюють умови для їхньої самореалізації і саморозвитку як активних соціальних суб'єктів.

Аналіз категоріального апарату суміжних понять, таких, як рівень життя, спосіб, стиль, умови життя, дозволив автору поглибити уявлення про сутність та зміст якості життя та її соціальної складової. У роботі аналізується місце і роль останньої в системі цих категорій. Так, категорія “спосіб життя” інтегрує в собі всі вищезгадані поняття, оскільки характеризує конститутивні властивості того чи іншого суспільства, за допомогою яких формуються рівень і умови життя людей, а також якість життя, що врешті-решт знаходить відображення в певному стилі життя індивіда, соціальної групи.

Соціальна якість життя детермінується як об'єктивними (економічними, політичними, екологічними, соціальними, глобалізаційними), так і суб'єктивними чинниками (здібностями, інтересами, ціннісними орієнтаціями, потребами особистості). Серед останніх особливе місце займають соціальні потреби, що характеризують розвиток людини як соціальної істоти. Це потреби в соціально-економічній активності, трудовій діяльності, духовній культурі тощо, тобто у всьому, що виступає продуктом суспільного життя. Соціальні потреби задовольняються організаційними зусиллями членів суспільства за допомогою соціальних інститутів. Задоволення цих потреб забезпечує соціальну стабільність та суспільний прогрес, незадоволення - породжує соціальні конфлікти та загрозу соціальній безпеці.

В роботі зазначається, що в умовах постіндустріального суспільства значення соціальної складової в структурі якості життя значно зростає в зв'язку з орієнтацією суб’єктів на задоволення потреб більш високого рівня (соціальних), переходу від цінностей “матеріалізму” до цінностей “постматеріализму”, оскільки з розвитком суспільства зростає обсяг і кількість саме соціальних потреб, що задовольняються. Пріоритетним для суспільства постіндустріального типу є сприяння людському розвитку, що передбачає, з одного боку, формування можливостей людини (покращення здоров'я, отримання знань і професійних навичок), а з другого – використання цих можливостей для праці, відпочинку, культурної, суспільної та політичної діяльності.

10

Однак у сучасному українському суспільстві інтерес до вивчення якості життя і її соціальної складової обумовлений не стільки особливостями переходу до постіндустріального суспільства і прийняттям його цінностей, скільки прагненням вирішити гострі соціальні проблеми, пов'язані з трансформаційними перетвореннями, що створюють серйозні перешкоди на шляху до утвердження соціальних стандартів, досягнутих розвинутими країнами. Необхідність дослідження якості життя, зокрема соціальної її складової, пояснюється тим, що останнє виступає індикатором національної безпеки країни, важливим чинником соціального розвитку людини, соціально значущім результатом економічного зростання, завдяки якому розширюються можливості задоволення матеріальних та духовних потреб усіх членів суспільства.

У другому розділі – “Методичні підходи до вимірювання соціальної якості життя” – представлено різні підходи до вимірювання та оцінки якості життя, запропоновано методику вимірювання соціальної якості життя, наведений аналіз динаміки змін стану соціальної якості життя різних соціальних груп населення України в умовах трансформації суспільства.

У практиці соціологічних досліджень накопичений певний досвід побудови системи індикаторів для виміру якості життя. Аналіз різних підходів зарубіжних та вітчизняних дослідників дає змогу виділити дві групи індикаторів якості життя, які визначаються за об’єктивними та суб’єктивними критеріями. Об'єктивні показники якості життя акцентують увагу на якості соціального і фізичного оточення (середовища), в якому люди намагаються реалізувати свої потреби. Такими показниками виступають: Індекс людського розвитку (ІЛР), Індекс Джині (індекс соціальної нерівності в суспільстві), Індекс бідності, якість населення (демографічні показники, рівень освіти) та ін. Суб'єктивні показники якості життя базуються на сприйнятті людьми умов свого існування відповідно до рівня своїх вимог, ціннісних орієнтацій, соціальних установок. Інтегральним суб’єктивним показником якості життя виступає соціальне самопочуття, як цілісна характеристика реалізації життєвої стратегії особистості.

Узагальнення світового і вітчизняного досвіду побудови системи показників якості життя окремими дослідниками чи авторитетними міжнародними організаціями свідчить про те, що здебільшого використовуються лише статистичні показники переважно соціально-економічного та демографічного характеру. Наведені індикатори здебільшого є одиницями виміру стандарту або рівня життя, тому що сутність більшості з них економічна. Тому вони можуть бути використані для виміру лише базового рівня якості життя. На наш погляд, найбільш універсальним, теоретично й практично перспективним підходом до виміру соціальної якості життя є міра

11

задоволення соціальних потреб населення відповідно до науково обґрунтованих соціальних стандартів і ресурсів суспільства. Саме наявність умов для задоволення і відтворення соціальних потреб суб’єктів у різних сферах життєдіяльності виступає критерієм оцінки соціальної якості життя населення, оскільки потреба є особливою формою відображення умов життя – економічного становища, виховання, традицій, звичаїв.

Моделлю для побудови системи індикаторів соціальної якості життя, яка ґрунтується на соціальних потребах суб’єктів, виступає теорія потреб А. Маслоу. У термінах теорії А. Маслоу стає зрозумілим внутрішній механізм взаємодії двох рівнів якості життя: базового і соціального - без задоволення базових потреб особистості, соціальної групи, населення в цілому неможлива актуалізація більш складних (соціальних) потреб і перехід до соціальної якості життя, або задоволення соціальних потреб відбувається на рівні мінімальних соціальних норм, що забезпечує лише збереження соціального суб’єкта, а не його розвиток.

У даному розділі дисертаційної роботи був запропонований комплексний критерій оцінки стану соціальної якості життя і відповідні індикатори для його виміру. Комплексний критерій містить у собі систему об'єктивних і суб'єктивних показників соціальної якості життя:

·       наявність умов та механізмів доступу суб’єктів до якісних соціальних ресурсів у різних сферах життєдіяльності, задоволеність суб'єктів існуючими гарантіями і механізмами їхнього втілення в реальному житті;

·       якість соціального і фізичного оточення і задоволеність ними;

·       ступінь розвитку і характер соціальних потреб особистості, соціальної групи, система їх ціннісних орієнтацій та соціальних настанов;

·       соціальний потенціал особистості, соціальної групи (особистісні, соціальні характеристики), що забезпечує можливість їх реалізації як активних соціальних суб’єктів життєдіяльності, виконувати певні соціальні функції.

На підставі комплексного критерію була дана оцінка стану соціальної якості життя різних соціальних груп населення, які були класифіковані залежно від рівня адаптації до нових соціально-економічних умов: “нові середні”, “традиційні середні”, нижні прошарки. Емпіричною базою виступають дані соціологічного дослідження, здійсненого в рамках міжнародного дослідницького проекту “Умови життя, спосіб життя та здоров'я населення в країнах колишнього СРСР” за програмою Єврокомісії “Cope ikus- 2” у 2002 – 2004 рр. Для порівняльного аналізу динаміки стану соціальної якості життя були використані дані всеукраїнського моніторингу, проведеного Інститутом соціології НАН України за період з 1994 по 2004 рр.

За матеріалами соціологічних моніторингових досліджень були проаналізовані сучасні умови формування та реалізації соціальних потреб

12

особистості, соціальних груп і суспільства в цілому, виявлена міра задоволеності людей різними аспектами своєї життєдіяльності, визначені детермінанти якості життя.

Зазначається, що в умовах переходу від старої ціннісно-нормативної системи  до нової в українському суспільстві відбулися істотні структурні перетворення, які призвели до змін в способі, якості і стилі життя людей у різних сферах життєдіяльності суспільства. Ці зміни торкнулися всіх соціальних груп, прошарків населення: “нових середніх”, “традиційних середніх”, нижніх прошарків. Якщо в межах першої групи поступово затверджуються стандарти споживання, рівня і якості життя, які досягнуті в економічно розвинутих країнах (використання побутової техніки, придбання авто, будівництво комфортного житла тощо), то для нижнього прошарку характерною є субкультура бідності, що породжує соціальне відчуження. Соціальна група “традиційних середніх” - це маргінальна група, представники якої можуть за несприятливих обставин (об’єктивного і суб’єктивного характеру) опинитися в складі нижнього прошарку, або при використанні активних адаптаційних стратегій потрапити до складу “нових середніх”. На завершальному етапі перехідної фази (цьому передували передтрансформаційна і початкова фази) трансформації українського суспільства відбувається стабілізація його соціальної структури, закріплення певного способу і якості життя людей в межах тієї чи іншої соціальної групи. Однак значні розбіжності між високоприбутковими і низькоприбутковими групами, домінування нижнього прошарку в соціальній структурі суспільства негативно впливають на результати трансформації, створюють передумови негативної динаміки трансформаційних процесів. На наш погляд, процес стабілізації соціальної структури українського суспільства ще не завершений, а значить, якість життя, зокрема її соціальна складова, різних соціальних груп може істотно змінюватись.

Матеріали дослідження дають підстави стверджувати, що умовами і чинниками поліпшення стану соціальної якості життя на сучасному етапі розвитку українського суспільства є наступні: стабілізація і підвищення рівня життя населення, сприяння соціальній інтеграції суб’єктів (включення до сфери зайнятості, реалізація права на суспільно-корисну діяльність тощо). Визначальними для соціальної якості життя виступають: дотримання державою гарантій політичних, економічних, соціальних свобод, можливості вибору суб’єктів щодо їх самореалізації. Що стосується останніх, то вони стають усе більш відчутними в порівнянні з періодом 90-х рр. ХХст.

У третьому розділі “Соціальна політика держави щодо регулювання соціальної якості життя населення в умовах трансформації суспільства” висвітлюються передумови формування соціальної політики в Україні, її

13

основні завдання та напрямки щодо поліпшення якості життя, зокрема її соціальної складової.

     Аналіз зовнішніх і внутрішніх передумов формування сучасної соціальної політики показав, що на даному етапі розвитку українського суспільства актуальною є проблема розробки оптимальної моделі соціальної політики, яка враховує як рівень економічного розвитку країни, динаміку соціально-структурних змін, історичний спадок, домінуючі в суспільстві цінності, так і загальносвітові тенденції, які пов’язані з переосмисленням функцій соціальної держави.

     В даний час соціальна політика зосереджена як на реалізації програм, характерних для кризового суспільства, а саме, на програмах підтримки, які спрямовані на забезпечення мінімальних соціальних стандартів (в основі їх лежать соціальні гарантії та пільги), так і прогресивних програм, які властиві суспільству на стадії економічного підйому, - стимулюючі програми, націлені на активізацію самих людей, їхніх здібностей і можливостей (в основі їх лежить розуміння того, що людина повинна сама забезпечити свій життєвий успіх, використовуючи передумови, створені для цього державою). Світовий досвід свідчить, що стимулюючі програми більш ефективні і найкраще відповідають стратегії підвищення якості життя і зокрема її соціальної складової.

Відзначається, що пріоритетними задачами соціальної політики в даний час є наступні: ліквідація бідності, попередження соціальної ексклюзії, зростання рівня життя населення; створення умов для максимально повної реалізації принципів соціальної справедливості і забезпечення соціальних прав, гарантій населення, які визначені конституційними нормами; забезпечення соціальної стабільності і соціальної безпеки в суспільстві.

У роботі підкреслюється, що соціальна якість життя інтегровано виражає собою сукупність цілей соціальної політики і її результативність. Одне з провідних завдань соціальної політики держави – формування, розвиток і задоволення соціальних потреб широких верств населення, що передбачає наявність розвиненої соціальної інфраструктури. Сьогодні в глобальному масштабі ефективність соціальної політики держави визначається створенням умов для формування людського капіталу, можливостей для самореалізації особистості у всіх сферах життєдіяльності, тобто рівнем соціальної якості життя людей.

Аналіз зовнішніх і внутрішніх умов реалізації соціальної політики в Україні сприяв визначенню шляхів її оптимізації з метою поліпшення як базової, так і соціальної складової якості життя різних соціальних груп українського суспільства. Для населення з низькими прибутками, нижніх прошарків потрібні соціальні програми, спрямовані насамперед на стабілізацію рівня життя як необхідного механізму підвищення соціальної якості життя,

14

оскільки за відсутності умов для задоволення базових потреб, потреби більш високого рівня вважаються несуттєвими або недосяжними. Для середніх прошарків і, особливо високоприбуткових груп населення, фокус соціальної політики повинен бути спрямован на створення, підтримку і покращення умов для вільної, творчої життєдіяльності людей, їхній розвиток і самореалізацію, налагодження ефективних взаємин між особистістю і державою, суспільством в цілому, що буде сприяти підвищенню їхньої соціальної якості життя. Стан останнього, у свою чергу, буде свідчити про ефективність соціальної політики держави.

Незважаючи на те, що зміст соціальної якості життя і її показники будуть різними для представників певних соціальних груп, можна виявити типові механізми зміни її стану (удосконалення, покращення):

·       створення комфортних умов для розширення можливостей людини, соціальної групи для задоволення своїх соціальних потреб, що сприятиме здійсненню їх життєвих стратегій та планів;

·       оптимізація ціннісно-цільових орієнтацій людини, соціальної групи, що дозволяє удосконалити структуру потреб, збалансувати первинні і соціальні потреби. Із цивілізаційним розвитком суспільства відбувається поступове просування людини від концентрації своїх сил і уваги на задоволенні потреб нижчого рівня до їх вищого рівня;

·       формування, розвиток соціального потенціалу особистості, соціальних груп, що сприятиме реалізації соцієтальних мотивацій, соціальній активності тощо.

У роботі зазначається, що усі соціальні програми і заходи, спрямовані на покращення соціальної якості життя населення, можуть бути реалізовані лише при об'єднанні зусиль суб'єктів соціального управління (держава, муніципальна влада) і самих людей, об'єднаних в інститути громадянського суспільства. Оскільки ці інститути ще недостатньо розвинуті, активна участь населення в розробці і реалізації програм підвищення соціальної якості життя буде сприяти їхньому формуванню і включенню в процес соціального управління. Варто погодитися з думкою, що соціальна якість життя в перспективі буде виступати головною цінністю громадянського суспільства. Отже, діяльність щодо покращення соціальної якості життя і процес становлення громадянського суспільства знаходяться в прямому кореляційному зв’язку. Розробка і реалізація соціальних програм підвищення соціальної якості життя вимагає впровадження на всіх рівнях принципів соціального партнерства, метою яких є включення громадськості як соціального суб’єкту в процес розробки і реалізації управлінських рішень, які торкаються її суттєвих потреб і інтересів.

У висновках дисертаційного дослідження підводяться підсумки й узагальнюються результати в цілому.

15

Теоретичне узагальнення досліджень якості життя населення дозволяє зробити висновок, що виокремлення та вивчення її соціальної складової ні в теоретико-методологічному, ні в методичному аспектах дотепер ще не було самостійним предметом аналізу. Більш широко розглядалися рівень, спосіб, стиль, якість життя населення з точки зору соціально-економічних характеристик останнього. Це обумовлено тим, що постіндустріальні цінності ще не досить затвердилися в українському суспільстві, якому доводиться вирішувати проблеми, пов'язані з базовим рівнем якості життя. З огляду на перспективи входження України в ЄС в умовах глобалізації світового співтовариства, все більше уваги приділятиметься соціальним параметрам якості життя суспільства. Таким чином, категорія “соціальна якість життя” виконує методологічну та аксіологічну функції, що дозволяють по-новому, з позицій системності і цілісності, підійти до осмислення проблем життя і діяльності сучасної людини, соціальних груп, суспільства в цілому. Практичне значення дослідження соціальної якості життя як соціального феномена полягає в тому, що останнє виступає показником ефективності соціальної політики держави.

В ході дисертаційного дослідження була уточнена соціологічна концепція якості життя, охарактеризований її соціальний аспект; визначені критерії й індикатори виміру соціальної якості життя як системного і багаторівневого феномена, взаємозв'язок і взаємодія з базовою якістю життя.

Розробка методики соціологічного виміру соціальної якості життя дозволяє визначити її стан для певної соціальної групи, спільноти з урахуванням цивілізаційного розвитку конкретного суспільства, стандартами останнього, використовувати як універсальний управлінський інструмент підвищення задоволеності населення різними аспектами життєдіяльності.

У роботі була дана оцінка стану соціальної якості життя різних соціальних груп населення в сучасних умовах. Було зроблено висновок, що характер трансформаційних перетворень у різних сферах життєдіяльності суспільства носить суперечливий характер. З одного боку, вони актуалізували базові потреби людей, які не виробили чіткої стратегії адаптації до нових умов або в силу об'єктивних причин є представниками соціально-вразливих груп населення (інваліди, батьки-одинаки тощо.). У свою чергу, актуалізація базових потреб призвела до згортання соціальних потреб широких верств населення. З другого боку, трансформаційні зміни вже на етапі перехідної фази сприяли новим якісним перетворенням прогресивного характеру: формуються нові соціальні потреби, якості особистості, з'являються нові умови для їхньої реалізації.

16

Соціальна якість життя була розглянута як один із показників ефективності соціальної політики держави. Забезпечення належного її стану є

одночасно наслідком та визначальною передумовою економічного зростання і успішної реалізації стратегії сталого розвитку суспільства. Умовою забезпечення високої якості життя, зокрема соціальної її складової, є досягнення стану добробуту в тому сенсі, який повинен не тільки підтримувати, але й збагачувати життя людини, забезпечувати гармонійне співіснування людини і природи, особистості і суспільства, задовольняти соціальні, економічні та інші потреби сучасних та майбутніх поколінь. У цьому контексті розвиток слід розглядати не просто як підвищення темпів економічного зростання, а як інвестиції у людський капітал, запобігання або мінімізація масштабів бідності, вирішення екологічних проблем, надання громадянам рівних можливостей, політичних та громадянських прав, що і визначає соціальну якість життя. Практичним результатом роботи стало визначення механізмів підвищення стану соціальної якості життя різних соціальних груп українського населення в сучасних умовах.

Було підтверджено гіпотезу, що підвищення соціальної якості життя населення залежить перш за все від спроможності держави створити сприятливі умови (економічні, політичні, правові, соціальні тощо) формування, розвитку і реалізації соціальних потреб особистості, соціальних груп, прошарків.

Як можливі напрямки подальшого наукового аналізу якості життя пропонується:

·       більш глибоко вивчити вплив принципів демократії на взаємодію держави і суспільства, активізацію життєдіяльності населення як суб’єкту соціальних відносин, що сприятиме задоволенню соціальних потреб населення;

·       більш детально дослідити механізми підвищення соціальної якості життя, що передбачає розвиток соціальної сфери та вирішення актуальних соціальних проблем з урахуванням соціальних потреб різних прошарків населення;

·       розглянути механізми формування громадянського суспільства, його структурних елементів з метою включення громадянських інститутів до вирішення проблеми поліпшення соціальної якості життя населення, особливо його найбільш  уразливих груп.