ЕКОНОМІЧНА МОРАЛЬНІСТЬ СУЧАСНОГО УКРАЇНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА

Краткое содержание

У вступі обґрунтовано актуальність теми, зв’язок роботи з науково-дослідницькими темами, сформульовано мету та завдання дослідження, розкрито наукову новизну, практичне значення одержаних результатів, подано дані про апробацію й публікації результатів дослідження.

Перший розділ «Теоретико-методологічні засади дослідження економічної моральності» пропонує розгляд інтелектуальної традиції, що легітимізує соціологічне дослідження нормативних аспектів і чинників економічної поведінки та окреслює теоретико-методологічні засади такого дослідження. На підставі аналізу значної кількості праць виявлено існування інтелектуальної традиції, присвяченої соціологічному дослідженню нормативних аспектів і чинників економічної поведінки. Вихідною для вказаної традиції є теза про те, що спосіб функціонування та ефективність економічної системи пов’язана із системою цінностей, норм та моральних зобов’язань. Полюси вказаного дискурсу були означені нами як комунітарна та ліберальна традиції. Наявні в межах дискурсу теоретичні побудови та зразки кодифікованих ціннісно-нормативних систем дають підстави для окреслення референтного змісту моральних норм, пов’язаних із економічною діяльністю.

Аналізується поява та генеза застосування терміну «економічна моральність» і оформлення відповідного поняття. Пов’язане, але не тотожне за значенням поняття «моральна економіка» вживається переважно у межах історичної дисципліни та є центральним для концептуальної побудови, що описує універсальну модель взаємозв’язку ціннісно-нормативної й економічної систем, одним із важливих аспектів якого є механізми інструменталізації моралі депривованими групами населення з метою перерозподілу ресурсів на свою користь. Отже, моральна економіка є центральним механізмом так званої економіки виживання депривованих спільнот. Поняття «економічна моральність» вказує на широкі інституційні рамки, що структурують економічну діяльність, а поняття «моральна економіка» – на один із механізмів дії згаданих інституційних рамок. Обидва вказані поняття концептуалізуються у межах теоретико-методологічних засад неоінституціоналізму та нової економічної соціології. Концептуалізацію поняття «економічна моральність» доцільно збагатити напрацюваннями неоінституціоналізму, теорії соціального капіталу, а також дюркгаймівською інтерпретацією соціальної норми та відхилення.

Також у цьому розділі проаналізовано теоретико-методологічні та методичні лакуни соціології моралі та шляхи їх подолання. Підкреслено, що дослідження економічної моральності неминуче має спиратися на напрацювання соціології моралі, яка відзначається низкою методологічних, теоретичних та методичних лакун, центральними з яких є: неминуча нормативна заангажованість дослідника, яка унеможливлює безстороннє дослідження нормативної сфери; проблемність з’ясування ступеня конгруентності респондента; проблемність емпіричної фіксації нормативних суджень загалом. Напрямами заповнення вказаних прогалин є: використання різнопланового інструментарію конкретно-соціологічних досліджень; тріангуляція кількісних та якісних соціологічних методів; використання тестів на суб’єктивну надійність респондентів.

Другий розділ «Емпіричне дослідження економічної моральності: крос-національний та внутрішньоукраїнський вимір» присвячений операціоналізації економічної моральності, конструюванню та верифікації її інтегрованих показників, використанню цих показників у вторинному аналізі бази даних Європейського соціального дослідження (2004–2005 рр.) та розгляду результатів фокус-групового дослідження економічної моральності полярних груп населення м. Львова.

На підставі інструментарію Європейського соціального дослідження були сконструйовані два інтегровані показники економічної моральності (ІПЕМ1 та ІПЕМ2). Соціальним змістом першого з них є ступінь поширеності (а отже, і прийнятності) окремих соціальних дій у неформальних економічних взаємодіях. Соціальним змістом другого є ступінь поширеності (а отже, і прийнятності) окремих соціальних дій в економічних взаємодіях із представниками формального інституту держави. Вказані показники були верифіковані нами аналітично та статистично. Зрештою, обидва ці показники були визнані нами за такі, що можуть вказувати на кумулятивну причинність низки явищ (таких, як ступінь соціально-економічного розвитку, рівень демократії, рівень корумпованості, ступінь економічної свободи), які у складному взаємозв’язку витворюють якісні характеристики соціумів країн-учасниць ЄСД 2004-2005.

На підставі аналізу значень інтегрованих показників економічної моральності на крос-національному рівні було отримано такі результати: соціальні практики, які передбачають порушення високої моралі в неформалізованих економічних взаємодіях, є значно прийнятнішими у всіх країнах-учасницях ЄСД 2004-2005, ніж соціальні практики, пов’язані з порушенням високої моралі в економічних взаємодіях із представниками формального інституту держави. Одним із пояснень цього є те, що в другому випадку йдеться про соціальні практики, карані законом, в той час як у першому випадку покаранням часто є лише неформальні негативні санкції. У ранжуванні за ІПЕМ2 чітко можна прослідкувати кластеризацію, у котрій посткомуністичні країни розташовані поруч у «хвості» ранжування.

На підставі використання та адаптації концептуального розмежування трьох режимів встановлення еквівалентності у соціальних взаємодіях проаналізовано орієнтації полярних груп населення м. Львова щодо меж прийнятної поведінки в економічній сфері. Було проведено шість фокус-груп, учасники яких представляють полярні за критеріями статі, віку, рівня освіти, типу зайнятості та рівня матеріальних доходів групи населення м. Львова.

ВИСНОВКИ

Проаналізовано значну кількість праць, присвячених проблематиці нормативних аспектів економічної поведінки, що дозволило розмежувати дві традиції: комунітарну та ліберальну. Згадане наукове поле структурує вісь «загальносуспільне / індивідуальне» та пов’язана з нею оцінка реципрокатних та редистрибутивних моделей обміну та соціальної нерівності як дисфункціонального чи функціонального явища загалом.

Актуалізація проблематики нормативних аспектів економічної поведінки у межах сучасного соціогуманітарного дискурсу пов`язується з двома різноспрямованими тенденціями соціальних змін у сучасному світі: з одного боку – загальноцивілізаційна тенденція до зростання ролі духовного виробництва та споживання у процесі відтворення соціального простору та, з іншого боку, – поглиблення соціального розшарування та утвердженням вільноринкового способу організації економіки у більшості країн світу. За умов дестабілізації цієї структури, яка в українських умовах відбувається у формі транзиту від державного соціалізму до ринкової економіки, в індивідів посилюється відчуття несправедливості економічної системи, поглиблюється соціальне розшарування і відповідне відчуття депривації у тих груп населення, які з різних причин менш ефективно адаптуються до нових економічних умов, ніж інші. Категорії віку, статі, типу населеного пункту проживання, рівня освіти та рівня матеріальних доходів дають можливість окреслити полярні групи населення.

Проблематика нормативного виміру економічної поведінки має певні аспекти, які є різною мірою актуальними для суспільств зі встановленою  вільноринковою економікою та колишніх суспільств державного соціалізму, де вільноринкові інститути лише утверджуються. Деякі з цих аспектів пов’язані зі станом високої соціальної інтеграції та високим рівнем конформної поведінки, інші ж пов’язані з надмірною індивідуалізацією та послабленням соціальних зв’язків. Це: проблема несумісності нормативних систем окремих суспільств чи соціальних груп з вільноринковим способом організації економіки, яка ставить під сумнів успішність функціонування останньої; проблема соціальної легітимізації нових соціальних практик та інститутів, пов’язаних із вільноринковою економікою; проблема надмірної індивідуалізації та нехтування суспільним благом та інтересами у процесі економічної діяльності; проблема надмірної орієнтації корпоративних акторів на максимізації прибутків, що, зокрема, знайшла вираз у впровадженні в науковий обіг понять «соціальна відповідальність бізнесу», «корпоративна відповідальність» та «корпоративна злочинність»; проблема віктимізації у соціально-економічних взаємодіях.

Термін «економічна моральність» з’явився на початку ХХ ст. у працях теологічного спрямування і від самого початку обігу мав виразну полемічну загостреність. У цьому сенсі поняття «економічна моральність» кореспондує з започаткованою О.Контом традицією, згідно з якою нормативність є не лише об’єктом дослідження, а й базовим методологічним принципом соціології. Авторська дефініція поняття наступна: економічна моральність – це стійкий комплекс поведінкових імперативів, що стосуються соціально-економічних обмінів та позиціюють ці обміни в межах дихотомічної структури, локалізація у рамках якої пов’язана із формальними і неформальними, позитивними та негативними санкціями з боку агентів соціального контролю.

Методологічними рамками дослідження економічної моральності полярних груп населення є неоінституціональний напрям соціології з його увагою до соціокультурних чинників економічної успішності соціумів, які концептуалізуються через поняття «соціальні інститути» та «соціальні практики». Дослідження нормативних аспектів економічної поведінки спирається на теоретико-методологічні напрацювання соціології моралі, яка є однією з найменш опрацьованих спеціальних соціологічних теорій. Подолання теоретико-методологічних лакун соціології моралі було здійснене завдяки залученню напрацювань Е.Дюркгайма, Г.Бекера, П.Бергера, Т.Лукмана, а також на підставі соціології критики та виправдання Л.Тевено й Л.Болтанскі. Відповідно до сформованої теоретико-методологічної схеми аналізу економічна моральність інтерпретувалася нами як система поведінкових імперативів, що стосується соціально-економічних дій та взаємодій та позиціонує їх у межах дихотомічної структури «моральне / неморальне», пов`язуючи ці позиції з позитивними та негативними санкціями.

У межах роботи створено авторську програму соціологічного дослідження економічної моральності полярних груп населення України, яка передбачає тріангуляцію кількісних та якісних соціологічних методів з метою верифікації надійності отриманих результатів. Було здійснено вторинний аналіз бази даних Європейського соціального дослідження (хвиля 2004–2005 рр.) та проведено шість фокус-груп, спрямованих на виявлення змісту економічної моральності полярних соціальних груп населення м. Львова.

На підставі вторинного аналізу бази даних Європейського соціального дослідження (хвиля 2004–2005 рр.) сконструйовано інтегровані показники економічної моральності, соціальним значенням яких є ступінь поширеності, а отже і прийнятності, окремих соціальних дій в економічній сфері. Ці показники було верифіковано статистично та аналітично. У межах статистичної верифікації було проаналізовано внутрішню несуперечливість інтегрованих показників, скорельованість їх складових та скорельованість з низкою інтегрованих показників, таких як індекс людського розвитку, індекс сприйняття корупції, індекс економічної свободи та «індекс демократії». Високі показники кореляції між вказаними індексами та інтегрованим показником економічної моральності вказують на каузальний зв’язок між політичною, економічною та соціальною сферами, зокрема між рівнями громадянських та політичних свобод, економічного розвитку, свободи приватної економічної ініціативи та корупції в тій чи іншій країні.

На підставі порівнянь середніх значень інтегрованих показників економічної моральності було виявлено, що соціальні практики, які передбачають порушення високої моралі у неформалізованих взаємодіях, є значно більш прийнятними у всіх країнах-учасницях ЄСД 2004-2005, ніж соціальні практики, пов’язані з порушенням високої моралі у формалізованих соціально-економічних взаємодіях. У ранжуванні за інтегрованим показником економічної моральності у формальних взаємодіях респондентів прослідковується чітка кластеризація, у якій так звані нові європейські країни, тобто переважно посткомуністичні країни, які нещодавно приєдналися до ЄС, а також Україна, розташовані поруч у «хвості» ранжування, що свідчить про значні проблеми у сфері формалізованої економічної моральності. Україна займає крайню нижню позицію за інтегрованим показником економічної моральності в економічних взаємодіях з представниками формального інституту держави, в той час як у ранжуванні за показником економічної моральності у неформальних економічних взаємодіях вона поділяє останні місця разом з такими країнами, як Люксембург, Словаччина та Естонія.

Такі результати інтерпретуються нами із залученням концепції організаційної поразки Р.Роуза, згідно з якою у країнах колишнього соціалістичного табору неефективність та репресивність формальних організацій з часом спричинили відчуження від них значної частини населення та формування альтернативи до них – неформальних соціальних мереж, які становлять собою структури обміну ресурсами за відмінними від формальних правилами. Концепція подвійної інституціоналізації вітчизняного дослідника Є.Головахи доповнює цю інтерпретацію.

Виявлено статистично значимі відмінності значень інтегрованих показників для респондентів різних статей, вікових категорій, мешканців населених пунктів різного типу, респондентів з різним рівнем освіти та рівнем матеріальних доходів. Висновком є те, що представники соціальних груп, чиї переваги полягають у високому рівні освіти, відносно високих матеріальних доходах, проживанні у великих населених пунктах, приналежності до чоловічої статі та молодому віці, значно більшою мірою залучені до соціальних практик в економічній сфері, які суперечать закону і моралі. Соціальна успішність в сучасному українському суспільстві значно більшою мірою пов’язана із залученням до неправових та неморальних соціальних практик в економічній сфері, ніж соціальна депривованість. Нижчий рівень економічної моральності соціально успішних груп населення, очевидно, визначається не лише чинниками індивідуального морально-етичного плану, скільки структурно: амплітуда можливостей, які стоять перед індивідом, та соціальні практики, поширені в його оточенні спрямовують його поведінку.

Аналіз змісту фокус-групових дискусій дає підстави для наступних висновків. У всіх фокус-групах було виявлено апеляції до кожного з трьох режимів встановлення еквівалентності (режим публічної конвенції, функціональний режим та режим близькості). Водночас є можливість виокремити домінуючий у конкретній групі режим встановлення еквівалентності. У всіх групах режим близькості слугував фоном, прийнятною для учасників фокус-груп нормативною основою взаємодії, яка не піддається сумніву.

У групах учасників із відносно низьким соціальним статусом зафіксовано встановлення режиму публічної конвенції. При цьому в групі учасників, найстарших за віком (46-60 років), із відносно низьким соціальним статусом спостерігалася апеляція до релевантності до оцінки дій в економічній сфері таких понять, як «чеснота» та «гріх».

У всіх групах учасників із відносно високим соціальним статусом зафіксовано встановлення функціонального режиму – режиму, за якого релевантними до оцінки (схвалення чи осуду) дій в економічній сфері визнаються міркування, пов’язані з поняттям прагматичної цілі та співвідношенням переваг та витрат сторін економічної взаємодії. У групі із відносно високим соціальним статусом учасників, віком 41–60 років, зафіксовано спроби встановлення режиму публічної конвенції, змістом якого є уявлення про неправові соціальні практики в економічній сфері як про компенсаторний механізм. Зафіксовано інтерпретацію, згідно з якою неправові соціальні практики в економічній сфері можуть бути організовані «правильним» і «неправильним» чином: у першому випадку суб’єкту неправових дій необхідно розподіляти потоки ресурсів, сформовані неправовим шляхом, реципрокатно. Дотримання цієї норми визнається чеснотою. Суб’єкт, який монополізує потоки ресурсів, заслуговує на осуд і наражається на небезпеку. Було зафіксовано спробу встановлення режиму еквівалентності, за якого неправові соціальні дії в економічній сфері виправдовуються як такі, що відповідають цінностям взаємодопомоги та солідарності і протистоять формальній нормативній системі і формальній структурі обміну ресурсами, яка має неефективний та репресивний характер.