СОЦИАЛЬНЫЙ ХАРАКТЕР: ПОНЯТИЕ, СТРУКТУРА И ОСОБЕННОСТИ НАЦИОНАЛЬНОГО ПРОЯВЛЕНИЯ

Краткое содержание

У вступі обґрунтовується актуальність дослідження, висвітлюється ступінь наукового опрацювання, визначаються мета і завдання дослідження, його об’єкт і предмет, висуваються основні гіпотези, зазначаються теоретико-методологічні засади й емпірична база дослідження, розкривається наукова новизна, теоретичне і практичне значення результатів, а також форми їх апробації.

У першому розділі дисертаційного дослідження – “Теоретико-методологічні  основи вивчення змісту соціального характеру” здійснено аналіз методологічних традицій інтерпретації сутності феномена “соціальний характер”.

          У першому підрозділі “Соціально-філософська традиція вивчення феномена “соціальний характер” розглядаються протосоціологічні погляди на існування і формування соціального характеру, для визначення теоретико-методологічних основ вивчення, оскільки сучасне концептуальне осмислення феномена “соціальний характер” безпосередньо пов’язане з історією поняття.

          Виявлено, що прецеденти досоціологічного опису цього феномена філософами зустрічаються уже у стародавній Греції (VI-V ст.н.е.) і пов’язані з появою культури давньогрецького полісу. Грецька класика й еллінізм фіксують різницю поведінки суспільних індивідів як належність, родову рису, в першу чергу, національних ознак, ознак, пов’язаних із стійким географічним або біологічним існуванням. Характер соціальний з точки зору грецької класики - це характер, що належить представнику конкретного народу. У середні віки починає намічатися перенесення уваги на особливості характеристик поведінки, які пов’язані зі соціальним статусом індивіда у суспільстві. Мова йдеться про переконаність середньовічних мислителів у глибинних відповідностях між соціальним статусом індивіда та особливостями його поведінкових практик. Провідна концепція - переконаність у первісній заданості статусної нерівності і залежності реакції поведінки від місця у соціальному порядку, що займає індивід (цей соціальний порядок, до речі, має подобу найвищої справедливості, тому що він, за переконанням середньовічних мислителів, - результат Божого промислу).

          Проте практично до початку Нового часу ця розумова структура сприймається як принципово нерухома: питання про особливості прояву відмінностей поведінки у різних статусних є, скоріше, апріорі даним.

          Доведено, що соціально-економічні процеси, які відбували у житті західноєвропейських країн в XVIII-XIX століттях, сприяли розвитку ідей про специфіку різних народів. Ці ідеї знайшли своє відображення у працях таких мислителів, як Ш. Монтеск’є, І. Кант, Д. Юм, Г. Гегель, І. Гердер. Ставилися питання про те, чому народи відрізняються один від одного і які фактори та причини сприяють цьому. Найбільш поширене у цей період учення про детермінацію географічного фактору у формуванні характеру народу.

          Центральною проблемою консервативної історіофілософської рефлексії (наприклад, у працях А. Шлегеля, Ф. Шеллінга, Ш. Мішле та ін.) стає поняття “народного духу” те саме, якому у пізніших рецепціях було призначено довге життя. Це поняття, яке вводиться як фіксація надіндивідуальних особливостей конкретного народу, стосується становлення концепції соціальної детермінованості поведінкового оптимізму кожного конкретного народу.

          У цілому, можна говорити про формування до середини XIX століття в європейській інтелектуальній традиції як мінімум двох підходів до опису характерних особливостей того чи іншого народу. Одну з них можна було б умовно назвати “раціональною” - фактично вона наполягає на детермінованості загальних національних особливостей раціональними зовнішніми факторами (природно-географічні умови, особливості клімату тощо). Друга ж традиція наполягає на превалюванні свого роду внутрішньої детермінованості: у першу чергу - через операціоналізацію досить розпливчастого поняття “народний дух”. Схожі традиції можна зафіксувати і в російській, і в українській філософській думці XIX - початку XX століття: в принципі, такими, що залишаються до певної міри лише інваріантами більш загального руху думки в Європі. Проте, характерною рисою російських мислителів була така - протиставлення Росії і рис народного характеру Європі та європейцям.

          Українські мислителі як домінуючий фактор формування народного характеру використовували “народний світогляд”, який визначається як національно-обумовлене становище цього народу у світі і житті. Слід відзначити, що великий вплив на розвиток цих ідей мали філософські концепції Г. Сковороди і П. Юркевича про “серце”, це наклало свій відбиток на розуміння соціального характеру в українській соціальній думці.

          Таким чином, генеза поглядів на феномен соціального характеру на протосоціологічному та класичному етапі розвитку соціологічної думки стала підґрунтям для виникнення концепцій соціального характеру.

У другому підрозділі “Концепції соціального характеру в сучасній закордонній інтелектуальній традиції” уточнюється визначення поняття і сутності соціального характеру; розглядаються його типологічні моделі. Концепції соціального характеру виникають в результаті соціально-психологічного аналізу деяких специфічних особливостей характеру людини, пов’язаних із соціокультурними умовами формування індивідів і своєрідністю їх способу життя. Концепції соціального характеру, враховуючи особливості національного характеру, соціально-економічних, соціально-політичних умов життєдіяльності певного суспільства, основною метою мали описати  характер суспільства і виявити тенденції його формування.

          Німецький вчений Е. Фромм, представник неофрейдистського напрямку, намагаючись поєднати психоаналітичний  і соціологічний підходи, вводить у соціологічний дискурс поняття “соціальний характер”. Він відзначає, що кожна людина має свій індивідуальний характер, проте, якщо знехтувати незначними розбіжностями, можна виділити декілька типів характерів, у цілому репрезентативних для різних людей. Проблема структури характеру виходить далеко за межі окремого індивіда, якщо тільки вдається показати, що нація, соціальні спільноти або класи у цьому суспільстві мають специфічну для себе структуру характеру. Цей типовий для суспільства характер Е.Фромм назвав “соціальним характером”.

          Показано, що “соціальний характер” не є статичним феноменом, він відображає не просто суму рис характеру, які можна знайти у більшості представників цього суспільства. На підтвердження цього слід розглянути функції соціального характеру. Одна з основних функцій соціального характеру полягає в тому, щоб людям хотілося діяти так, як вони повинні діяти, і в той же час, щоб вони знаходили задоволення, діючи відповідно до вимог соціальної системи. Соціальний характер буде виконувати стабілізуючу функцію на рівні суспільства і адаптуючу функцію на рівні особистості до того часу, поки об’єктивні умови в суспільстві та культурі залишаються незмінними. Якщо ж зовнішні умови змінюються таким чином, що перестають відповідати сформованому соціальному характеру, виникає розрив, завдяки якому соціальний характер замість елемента стабілізації, яким він повинен бути у суспільстві, перетворюється в елемент дестабілізації.

          Концепція соціального характеру, яка була запропонована Е.Фромом разом з концепцією А.Кардинера (basic personality) є найбільш вдалою спробою встановити кореляцію між соціально-психологічним типом особистості і соціальними інститутами суспільства.

          Доведено, що прикладом трансформації типів характеру, яка обумовлена змінами структури суспільства, може бути модель, запропонована Д.Рісменом. Він виділяє три основних типи характеру, які домінували в певний період історії та визначали розвиток того чи іншого суспільства. Ці універсальні типи соціального характеру як “орієнтований-на-традицію”, “орієнтований-на-себе”, “орієнтований-на-іншого” притаманні і сучасним суспільствам. І суспільства розвиваються відповідно до того, який з цих типів характеру домінує.

          Плідною у науковому розумінні соціального характеру стала інтерпретація цього феномена польськими дослідниками У.Томасом і Ф.Знанецьким, яка містить типологію соціальних характерів у відповідності до реакції на соціальні зміни.

Проведений аналіз концепцій соціального характеру дозволив виділити основні змістовні компоненти соціального характеру, механізми їх формування і намітив основні положення його сучасного розуміння та вивчення.

          У другому розділі “Соціальний характер та фактори його формування” розкривається власний підхід щодо визначення соціального характеру, виділяються структурні компоненти, визначаються домінуючі фактори його формування.

          У першому підрозділі “Структурні компоненти феномена “соціальний характер” розкривається зміст соціального характеру через три його складові, які утворюють різні, з точки зору динамічності, рівні цього феномену. Перший структурний компонент соціального характеру - національно-етнічний, що базується на архетипних елементах існування етносу. Саме цей пласт є джерелом і культурного, і соціального компонентів соціального характеру навіть у сучасному суспільстві, хоча і в меншій, ніж у традиційному,  мірі.

          Власне етнічний характер - це культове, психосоціальне утворення в соціальному характері, що орієнтоване головним напрямком етнічного поштовху і служить, перш за все, цілям колективного “МИ”, яке сокралізоване в найбільш архаїчних релігійних, культурних, міфічних цінностях та ідеалах соціальної спільності. Елементами етнічного компонента є стереотипи і настанови, які формується під впливом несвідомого, зокрема, архетипів. Власне, вони і створюють той стрижень, завдяки якому вимальовується реальний соціально-психологічний портрет соціальної спільності. Послідовність тут може бути така: несвідоме - настанови - стереотипи - соціальний характер. Виконуючи регулятивну функцію, настанова є фактором, який вносить у поведінку внутрішню організацію, зв’язність, послідовність і структурну стабільність. Але настанова виконує регулятивну функцію ще і тому, що вона може виступати і як мета поведінки. У цьому випадку ми говоримо про настанову на творчий характер праці, на заробіток тощо. Тут настанова, як і усяка мета, визначає спосіб, характер дій людини, їй вона підпорядковує свої дії, свою волю.

          Система настанов створює передумову для формування стереотипів. Стереотип є груповим еталоном, що склався на основі громадської думки однієї соціальної групи про найбільш яскраві характеристики іншої. У несхожості характерів різних соціальних спільностей полягає одна з основних причин появи стереотипів.

          Другий структурний компонент соціального характеру - культурний, детермінований особливими історико-духовними факторами. У рамках культурного компонента ми вважаємо за доцільне виділити аксіологінчий аспект. Необхідно підкреслити ціннісно-нормативну сутність соціального характеру в розумінні того, що інституціональна регуляція здійснюється засобами контролю, серед яких головне місце займають цінності і норми. Соціальний характер виступає специфічним полем вибору суб’єктами своєї лінії поведінки, життєдіяльності, вираженої у визнаних ціннісно-нормативних параметрах. У ситуації вибору своєї лінії поведінки і способу вирішення якоїсь конкретної життєвої задачі, проблеми індивід свідомо або неусвідомлено буде керуватись притаманними йому засобами: уявленнями, образами, ідеями, віруваннями. Таке регулювання - найважливіший засіб, оптимізація прийняття цінностей і норм індивідуумом. Соціокультурний розвиток постійно удосконалює цю здатність людської свідомості і призводить до появи різного роду соціально-психологічних, повсякденних, ідеологічних, зрештою, наукових уявлень, на базі яких сформуються ціннісно-нормативні ідеали.

          Показано, що культурний та етнічний компоненти складають відносно стійкий пласт у структурі соціального характеру, а елементи, що їх утворюють (цінності, норми, стереотипи, настанови тощо), передаються в суспільстві соціально-історичною пам’яттю.

          Розкриття третього структурного компонента соціального характеру - соціального - ґрунтується на положенні діяльнісного підходу, особливість його  має свою специфіку, яка пов’язана з діадою “людина-суспільство”. Завдяки цьому особа розглядається як мінімальна самобутність людини, підкріплена здатністю саморегуляції своєї поведінки у різних ситуаціях. Через це особа стає здатною за конкретними фактами і подіями побачити глибинний, сутнісний смисл. Ця особливість у духовному освоєнні дійсності якраз і має на увазі формування своєрідного ставлення людини до себе і до навколишньої дійсності. Особливість соціальної обумовленості пов’язана із тим, як людина переживає своє ставлення до соціуму, до світу інших людей, до самої себе. Відбувається переорієнтація свідомості з простого знання на сутність і смисл, змінюється оцінка дійсності відповідно до внутрішньо сприйнятої системи координат.

          Однією з причин порівняно швидкого видозмінення соціального характеру у суспільстві є зміни у соціальній сфері  або в навколишньому конкретному соціальному середовищі, що приводе до зміни цілей та інтересів особистості та проявляється на рівні реальних соціальних практик.

          Соціальний характер являє собою порівняно стійке світоглядне і морально-психологічне утворення. Проте завдяки соціальній спрямованості його зміст завжди рухомий.

Визначити соціальний характер можна таким чином: соціальний характер - це складний та суперечливий соціальний феномен, який включає сукупність історично обумовлених норм, цінностей, потреб, настанов, очікувань і інтересів соціального суб’єкту у визначеному просторово-часовому континуумі.

          У другому підрозділі “Особливості формування соціального характеру сучасного українського суспільства” розглядаються різні групи факторів, які вплинули на процес формування українського соціального характеру. Будь-яке соціально-історичне утворення безпосередньо пов’язане з великою кількістю та інтенсивністю впливу сукупності різних умов, факторів, обставин, детермінант, які специфікують конкретні прояви соціальності. Не є винятком стосовно цього і структурні компоненти соціального характеру. Також ці структурні компоненти можуть бути адекватно пояснені тільки у рамках різноманітності соціально-історичних проявів. Серед сукупної різноманітності факторів впливу можна виділити, принаймні, такі детермінанти: сукупність геополітичних факторів; вплив сукупних суспільно-історичних подій і дія субнаціональних начал та субкультурних основ.

          Розглядаючи групи факторів, які історико-генетично формували український характер в гео-етно-політичному просторі України, необхідно відзначити, що родюча земля давала можливість тим, хто на ній селився, не тільки вижити, а й жити у достатку. Це породжувало у характері українців неквапливість і неспішність, які дуже часто прирівнюють до лінощів. Українці працювали монотонно, методично, але іншого було не треба, бо цьому сприяли природні умови: багата флора і родюча земля.

          Геополітичну ситуацію в Україні тривалий час ускладнював той факт, що вона постійно прагнула звільнитися і від жорстких порядків Москви, і від безправ’я Польщі. Таке становище, тобто сукупність зазначених умов, призвело до формування в українців різних типів психічних реакцій, серед яких більш виразно проявляються: 1) авантюрно-козацький, характерний протягом великого періоду часу для психологічної орієнтованості значної частини людей; 2) притаєного існування, що розкривається у характерному типі чужого чужаниці, який є об’єктивним і суб’єктивним виразником пасивного сприйняття особи (на відміну від активного сприйняття особи поляком і общинного - росіянином). Завдяки факторам, пов’язаним із соціальною структурою і суспільним ладом, соціальний характер, обумовлений зазначеними передумовами, набуває оригінальних стійких характеристик і знаходить специфічні соціально-доцільні контури.

          Істотні зміни українського соціального характеру відбуваються у XX ст. і тісно пов’язані з радянською соціальністю. У цей період цілеспрямовано і методично формувались такі риси соціального характеру, які б допомагали будувати радянське комуністичне суспільство.

          Однією з таких соціально-типових рис є комуністична ідейність, яка характеризує такі властивості особи, як розвинена свідомість господаря своєї країни і її багатств, радянський патріотизм, усвідомлення гідності людини праці, оптимізм і цілеспрямованість, впевненість у завтрашньому дні, політична і трудова активність тощо, проте це досягалось досить жорсткими методами і особі не залишалась можливість вибору. Іншою характерною рисою є колективізм. Усі масові процеси у радянському суспільстві являли собою продукт надзвичайно високої колективізації і масовізації, призводячи до соціальної ентропії і атомізації соціуму. Процес атомізації суспільства, що далеко зайшов, призвів практично до повного розриву всіх горизонтальних соціальних зв’язків, замкнув їх на вертикаль “людина-держава”. Цей деструктивний процес мав помітні соціально-психологічні наслідки. Упевненість у тому, що кожен окремо нічого не значить, самозречення стали масовим явищем. Тоталітаризм гранично ідеологізував масову свідомість, стимулюючи гордовиту зневагу до повсякденного життя як дуже малої величини, презирство до морального самовиховування, що осуджується ним як прояв егоїзму і приниження суспільних інтересів. Пригнічуючи індивідуальне начало у всіх сферах життєдіяльності людини, тоталітаризм досяг успіху у формуванні потрібного йому “генотипу” особи - homo totalitaricus. Зневага повсякденністю, готовність жертвувати теперішнім в ім’я майбутнього, презирство до суверенітету особи - такий далеко не повний перелік вихованих соціальною інженерією тоталітаризму соціальних установок.

          І в наш час тоталітарна духовна спадщина впливає на зміст і характерні особливості масової свідомості, відтворюючи духовні конструкції та ідеологічні схеми 30-40-х і 60-70-х років в українському соціальному характері (особливо представників старшого і середнього поколінь).

          На сучасному етапі соціально-економічна нестабільність породжує і масову невпевненість людей у майбутньому та у своїй власній здатності вплинути на процеси, що відбуваються, у бажаному для себе напрямку. Тому подолання масового невдоволення становищем у суспільстві пов’язане, перш за все, з економічними факторами, що визначають рівень життя населення. Проте останнім часом простежується така закономірність: у соціальному характері українців патерналізм займає досить стійке становище, але у молодих людей, можна говорити про слабке, але позитивне зрушення у соціальному характері в бік індивідуалізму.

На сучасному етапі розвитку українського суспільства, що можна визначити як період трансформації, в результаті модернізації суспільства, презентуються два типи соціального характеру. Поряд з сформованим раніше типом “Homo soveticus” формується індивідуалістичний характер “інноваційного типу”, в якому домінуючими стають досягнецькі цінності і відповідні їм соціальні практики. Основні риси інноваційної особистості оформлюються під впливом динамічних процесів сучасного суспільства, сприяючи виникненню і розвитку в ньому змін, які самі підтримуються та революціонізують стандарти і цінності соціального середовища. На протилежність авторитарному типу, інноваційна особистість в змозі впливати на різноманітні соціальні явища, генерувати конструктивні рішення, що допомагають змінити існуюче положення речей.

 Прояви цього характеру можуть відрізнятися варіативністю, в залежності від соціального статусу його носіїв та їх місця в соціальній структурі. Однак якісні ознаки цих типів не структуровані, розмиті, в результаті впливу маргінальних проявів, викликаних зміною типу соціальності.

При дослідженні впливу фактору “територія проживання” на соціальний характер українців, необхідно особливо відзначити, що суб’єктом-носієм соціального характеру у цьому випадку маємо на увазі населення конкретних областей з певною соціокультурною, господарчо-економічною і соціально-стратифікаційною специфікою. Безумовно, суб’єктом-носієм соціального характеру можуть виступати і більш локальні (територіальна, класова, етнічна, професійна тощо) спільності і окремий індивід, який в усвідомленій чи неусвідомленій формі відтворює своєрідність свого соціального середовища, починаючи від спільності і закінчуючи суспільством у цілому.

          Висновки. У висновках дисертації підбито підсумки, узагальнено результати дисертаційного дослідження феномена соціального характеру, факторів, що визначають його сучасний прояв, і рис, які притаманні типам соціального характеру у сучасному українському суспільстві.

На підставі здійсненого в роботі теоретичного аналізу та емпіричних даних зроблено висновок про принципову можливість використання концепту “соціальний характер” для опису нових та реставрації традиційних категорій, таких як: “національний характер”, “народна воля”,  “душа народу”, “соціальна психіка” тощо. Ці категорії відображають складну єдність соціально-психологічних образних, понятійних, духовних, інтелектуальних та інших феноменів. Введення в дискурсивний контекст терміна “соціальний характер” доповнює категоріальний ряд соціологічної науки в аналізі та визначенні соціальних явищ. Це дозволяє в структурі соціального характеру виділити структурні компоненти: етнічний, культурний та соціальний. Етнічний компонент, охоплює компоненти підсвідомого, архетипи, настанови і стереотипи;  культурний компонент, основними елементами якого виступають ціннісно-нормативна і ідеологічна системи суспільства, а також обряди та традиції,  які пов’язують між собою соціальний і етнічний компоненти, забезпечуючи трансляцію і відтворення елементів соціального характеру; соціальний, який уявляє найбільш динамічний компонент соціального характеру, і детермінується соціально-культурними и економічними перетвореннями в суспільстві, що реалізується на рівні соціальних практик.

У якості стабільних елементів соціального характеру можливо розглядати складові, що знаходяться в етно-національному і культурному компонентах, такі як архетипи, стереотипи, настанови, традиції, базові цінності, які достатньо стійкі і менш мобільні. Динамічні ж елементи забезпечують “модернізацію” соціального характеру, адаптацію його до змін, які відбуваються у соціумі та представляють собою такі складові соціального характеру, як ціннісні орієнтації, інструментальні цінності, потреби, інтереси, які більш рухливі та мінливі навіть в межах одного покоління носіїв даного характеру. Необхідно відмітити дифузність та емерджентність цієї структури, тісний  взаємовплив всіх цих елементів.

  Соціологічний аналіз проблеми дозволив розширити знання про феномен “соціальний характер”, визначити фактори його формування і накреслити шляхи його емпіричного дослідження.