Высшее образование как механизм формирования карьерного ресурса специалиста

Краткое содержание

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертаційного дослідження, виявлено рівень наукової розробки теми, охарактеризовано її методологічні  засади, визначено мету та завдання дослідження, теоретичні положення й висновки, що виносяться на захист, представлено наукову новизну роботи, теоретичну і практичну значущість дисертаційного дослідження, подано інформацію про апробацію результатів роботи.

Перший розділ  –  «Кар’єра – модель реалізації кар’єрного ресурсу випускника вищої школи» – складається з трьох параграфів.

Перший підрозділ – «Методологічний потенціал поняття «кар’єра» для дослідження конкурентоспроможності спеціаліста» – присвячений розгляду методологічних аспектів дисертаційного дослідження. Наводиться детальний аналіз наукових праць із питань кар’єри. У поняттійний апарат соціології термін «кар’єра» уведений у першій половині ХХ століття. Поняття «кар’єра» як інструмент аналізу й опису процесів у сфері праці, її розподілу й соціальної організації уперше з’являється у роботах відомого американського соціолога Е. Х’юза.

Методологічною основою при аналізі різних аспектів трудової кар’єри стали ідеї про нерівність можливостей, про відтворення соціальних зразків нерівності (функціоналізм, нова соціологія освіти), про суперечності кар’єрних прагнень (теорія конфлікту), про роль соціокодів у соціальній стратифікації суспільства і соціальної мобільності професіонала (структуралізм), про вплив соціокультурних трансформацій на розвиток здібностей особистості самореалізуватися і кар’єрно зростати (критична соціологія).

Аналіз літератури з цієї проблеми свідчить про те, що у психології кар’єра розглядається як поетапність індивідуального розвитку, в управлінських науках – як загальна послідовність етапів розвитку людини в основних сферах життя (родинній, трудовій). В основному кар’єра характеризується: по-перше, динамікою соціально-економічного положення, по-друге, різноманітністю статусно-рольових характеристик; по-третє, розвитком форм соціальної активності особистості. При цьому залишаються не розробленими визначення кар’єри як способу самоявлення.

У соціологічній літературі останніх років закріпилося розуміння кар’єри як просування людини сходинками виробничої, майнової, соціальної, адміністративної й іншої ієрархії, розгляд її як послідовних занять, що  виконуються індивідом протягом його трудового життя.

Аналіз праць вітчизняних і закордонних авторів з цієї проблеми дозволяє зробити висновок про те, що численні дослідження з позицій різних підходів та інтерпретацій поступово викристалізовувалися навколо чотирьох основних тем, об’єднання яких дозволяє розкрити методологічний потенціал поняття «кар’єра» завдяки осмисленню її сутнісних характеристик: по-перше, кар’єри об’єднують об’єктивне і суб’єктивне; по-друге, невід’ємною частиною кар’єри є статусні переходи; по-третє, кар’єри – це характерна властивість колективів (організацій); у-четверте, саме вони об’єднують індивіда із соціальною структурою.

Методологічний фундамент для осмислення можливостей вищої освіти бути чинником професійного просування випускника на ринку праці складають концепції освіти, розвинуті за останні десятиліття у сучасній західній соціології. Ї розгляд дозволяє дослідити чинники й умови розкриття кар’єрного ресурсу випускника вузу в умовах конкуренції, вивчити структурні й особистісні передумови соціальної мобільності молоді.

У другому підрозділі –  «Професійна карєра як вид соціальної мобільності в умовах сучасного ринку праці» – здійснюється аналітичний розгляд основних підходів до вивчення професійної кар’єри у зарубіжній соціології, яка накопичила багатий досвід досягнення кар’єрної мобільності, а також значний за обсягом і глибиною аналізу емпіричний матеріал. За кілька десятиліть західна соціологія пройшла шлях від дослідження окремих випадків (case studies) просування до легітимізації соціології кар’єри в організаціях, виникнення теорії кар’єри, а також практичного втілення отриманих знань, тобто обробка й запровадження систем планування професійної кар’єри на конкретних підприємствах, у фірмах, корпораціях.

Аналіз літератури з проблеми обумовленості соціальної мобільності дозволяє виявити деякі цілі кар’єри, а саме: займатися видом діяльності або перебувати на посаді, яка відповідає самооцінці і тому дає моральне задоволення; отримати роботу чи посаду, які відповідають самооцінці, у місцевості, природні умови якої сприятливо впливають на стан здоров’я і дозволяють організувати гарний відпочинок; виконувати роботу чи посідати посаду, які посилюють можливості людини й розвивають їх; виконувати роботу чи обіймати посаду творчого характеру; працювати за фахом чи обіймати посаду, які дозволяють досягти певного ступеня незалежності; мати роботу чи посаду, які добре оплачуються чи дозволяють одночасно отримувати значні додаткові прибутки; мати роботу чи посаду, які дозволяють продовжувати активне навчання;– мати роботу чи посаду, які дозволяють займатися вихованням дітей чи хатнім господаством.

Як один з найважливіших соціально-трудових процесів просування індивіда із нижчих суспільних позицій на вищі професійна кар’єра водночас відтворює по суті всю історію професійної людини, увесь її трудовий шлях, усі супутні епізоди і події.

У цьому параграфі наведені основні етапи розвитку кар’єри. Особливий акцент зроблено на початковому етапі пошуку своєї «ніші» на ринку праці. При цьому важливо розробити стратегічний план дій щодо досягнення кар’єрної мети, для цього необхідно використовувати такі інструменти, які б дозволили проаналізувати внутрішній потенціал самого працівника і зовнішніх характеристик ринку реалізації трудових здібностей. Процес маркетингового планування кар’єри аналізується через планування маркетингової діяльності у бізнесі.

У третьому підрозділі – «Алгоритм розвитку професійно-цільових установок спеціаліста в системі вищої освіти» – мотивація розглядається у системі кар’єрних ресурсів особистості. Особливої актуальності проблеми мотивації набувають через необхідність використання особистістю свого кар’єрного ресурсу, повної самореалізації відповідно до своєї кар’єрної стратегії і тактичних завдань.

У нашому розгляді акцент передусім зроблений не стільки на функціональній, скільки на сутнісній цілісності людини, в якій вона виступала б як суб’єкт, як діяч, наділений самопізнанням і самовідповідальністю, як індивідуальність.Таким чином, розуміння мотивації як процесу спонукання до діяльності для досягнення особистих і групових цілей, цілей організації, суспільства в цілому дозволяє дослідити механізм розкриття кар’єрного ресурсу індивіда відповідно до його стратегічних цілей і конкретних завдань реалізації тактики кар’єрного зростання.

Алгоритм розвитку професійно-цільових установок особистості спеціаліста  в умовах соціально-професійного середовища може бути представлений такими кар'єрними установками, як можливість, усвідомленість стійкість, динамічність. Саме ці характеристики дозволяють домагатися стабільності інтересу до обраної професії і формування в умовах соціально-професійного середовища певних особистісних якостей конкурентоспроможності, необхідних для успішної діяльності на сучасному українському ринку праці.

Дослідження професійного самовизначення в контексті життєвої шляху, соціалізації і професіоналізації особистості дозволяє розглядати його як специфічний вид активності  людини, змістом якої є досягнення смислової визначеності в  ставленні до діяльності, що виконується, структуризація і інтеграція свого професійного майбутнього. Саме такий підхід надзвичайно важливий для вивчення механізмів соціальної мобільності, вироблення підходів до самоменеджменту в організації кар'єри в ситуації ринку праці, що трансформується, і зростаючої конкуренції.

 Як показала практика діяльності вузівських центрів працевлащтування, позитивно зарекомендували себе такі форми роботи, як ведення бази даних випускників і вакансій; підбір претендентів на вакансії і організація кадрової співбесіди; консультування студентів з питань працевлаштування і складання резюме; проведення «Ярмарок вакансій» і «Днів кар´єри»; організація круглих столів з працедавцями з проблем працевлаштування випускників.

Свою ефективність підтвердив спецкурс «Самоменеджмент кар´єри» на випускному курсі, де здійснюється навчання студентів практичним умінням і навичкам пошуку роботи, працевлаштування і побудови кар'єри: розвиток умінь визначати найефективніші шляхи, засоби і методи досягнення успіху в професійному і посадовому зростанні; формування мотивації до розвитку кар'єри.

Розділ другий – “Самоменеджмент як техногія професійного саморозвитку випускника ВНЗ»  – містить три параграфи.

У першому підрозділі – «Вища освіта як цінність і ресурс соціальної мобільності молоді» – розглядаються особливості освітньої логістики у системі конструювання кар’єри.

Глобальні тенденції різкого зростання ролі людського чинника у розвитку індустріальної, інформаційної цивілізації, також як і загальнонаціональні потреби українського суспільства, пов’язані з його модернізацією і поступовою інтеграцією в єдине світове співтовариство, висувають нові, значно вищі вимоги до людини як до активного й свідомого суб’єкта суспільної, творчо перетворювальної практики. Відповідно, ускладнються й вимоги до якості освіти.

Дедалі більша перевага віддається не послідовній зміні посад в одній ієрархії, а зміні позицій у різних проектах. Тому такі традиційні елементи процесу формування й розвитку професіоналізму, як вища освіта, посадове просування, підвищення кваліфікації, до певної міри видозмінюють свою роль. Основою професійної «привабливості» для роботодавця виступає компетентність спеціаліста, а тому важливо грамотно керувати власним професійним розвитком. Чим більше компетентність фахівця буде збігатися з компетенцією запропонованої роботодавцем посади, тим більшою є імовірність успішного працевлаштування і кар’єрного зростання.

Під компетенцією мається на увазі загальна здатність і готовність фахівця мобілізувати в професійній діяльності власні знання, уміння, а також узагальнені способи виконання дій, освоєні в процесі навчання. Компетенцію можна розглядати як можливість встановлення зв'язку між знанням і ситуацією, як здатність встановити на підставі наявних знань певний алгоритм дій по розв’язанню проблемної ситуації.

Системно-антропологічна парадигма освіти дозволяє привернути увагу до функціонального призначення знань, особливостей їх застосування сучасним фахівцем. Знання стають дедалі більш інструментальними, наукові факти вибудовуються у процедурні ланцюги, тобто технології. Інноваційні знання містять такі пізнавальні компоненти: корисність (визнання культурних традицій, навчальних вимог, соціальних установок); диспозиційність (співвідношення знання із предметним виявом діяльності); інструментальність (здатність використовувати знання у конкретних ситуаціях і самостійно отримувати знання).

Сукупність найпродуктивніших освітніх ідей  догматичного реалізму, академічного раціоналізму, прогресивистського прагматизму і соціального реконструкціонізма створює умови для розвитку особистості фахівця, який не тільки володіє професійними знаннями і формалізованими навичками, технологічними прийомами в області тієї або іншої сфери своєї праці, але і здатний нестандартно, творчо, інноваційно мислити, якісно удосконалювати виробничі, організаційні, управлінські та інші процеси і види трудової діяльності.

Саме в ході такого освітнього процесу випускник вищої школи виявляється, в основному, готовим будувати стратегію своєї кар'єри і напрацьовувати тактичні прийоми розкриття свого кар'єрного ресурсу в складних умовах конкуренції на ринку праці.

У другому підрозділі – «Уявлення про професійну кар´єру як спосіб формування професійного майбутнього» – досліджуються умови та основні чинники побудови успішної кар´єри. 

В результаті конкретних соціологічних досліджень, проведених автором, було виявлено, що професія (спеціальність) є важливим елементом професійних стратегій молоді і чинить певний вплив на конструювання стратегій професійної кар'єри у молодих фахівців.

Інтегральним чинником конструювання і успішної реалізації стратегії професійної кар'єри є професіоналізм, який характеризується як високий, стійкий рівень знань, умінь і навичок (50%). Наступний по ступеню значущості - вибір професії (професійне самовизначення) і складова частина професійного майбутнього (28%). Третій по значущості чинник конструювання професійної кар'єри –  прогнозування ситуації, уміння оцінити проблеми, тобто перспективне мислення особистості (24,5% ).

Дослідження показало, що велика частка респондентів орієнтовані на розвиток професійної кар'єри. При цьому пріоритетними кар'єрними завданнями індивідів, що знаходяться на першому етапі планування, є створення матеріальної бази для свого подальшого розвитку, «напрацювання» досвіду і розвиток професійних навичок.

 Випускники сподіваються на гідну оплату за їх «товар» у вигляді професійних умінь і навичок і зростаючий потенціал самої компанії, який дозволить надалі вирішувати поставлені кар'єрні завдання. Якщо організація дає можливість працівнику подальшого навчання, то це дозволить йому розвивати свої професійні навички і, врешті решт, свою професійну і статусну кар'єру, що і привертає працівників до потенційних працедавців.

 При здійсненні «продаж» своїх знань і навичок респонденти користуються в основному посередниками (родичі, друзі, знайомі, навчальні заклади і т.д.), проте випускники ВНЗ–«новачки» на ринку праці надають більше уваги безпосередньому, прямому звертанню до «покупців», у тому числі через високотехнологічні засоби зв'язку  – web-сайти компаній.

 Спостерігається балансування між «виживанням» і «самореалізацією», оскільки, з одного боку, у випускників позначено прагнення «накопичування капіталу», прагнення до матеріального, а не моральному заохочення, а з іншого – на перше місце виходять критерії задоволення від праці. Це свідчить про перехід до «якісного» підходу в плануванні кар'єри.

Третій підрозділ – «Самоменеджмент як інструмент формування професійної кар´єри» – присвячений розгляду персонального менеджменту в системі самоменеджменту як основи успішної кар’єри.

Пріоритетною метою будь-якого фахівця має бути не короткострокове проходження різних тренінгів і навчання, а створення власної освітньої парадигми, яка буде ґрунтуватися на «методологічному налаштуванні» на постійне самонавчання, на можливості керувати своїм життям, на постійному розвитку свого потенціалу, тобто прогнозувати своєрідний самоменеджмент з метою підвищення конкурентоспроможності на ринку праці і подальшого професійного зростання. Саме тому конкурентоспроможним і потрібним вважається фахівець, здатний до постійної динаміки, який має нову інформацію і знає сучасні технології, а також може раціонально використовувати свій час і ресурси. Особистість, яка займається самоменеджментом, виступає як активна, як така, що прагне досягти певної мети і постійно особистісно і кар’єрно зростати.

Процес самоменеджменту, з точки зору послідовності виконання конкретних функцій, зазвичай складається із таких етапів:

– визначення мети (аналіз і формування особистої мети);

– планування варіантів діяльності (розробка планів своєї діяльності);

– прийняття рішень щодо шляхів реалізації;

– організація процесів (складання розкладу дня й організація особистого трудового процесу);

– реалізація визначених завдань;

– контроль та аналіз результатів (самоконтроль).

Ключовим елементом самоменеджменту є перетворення практичних ситуацій неупорядкованості умов, потреб та обставин, які постійно виникають у процесі управлінської діяльності, на цілеспрямовані, послідовні, здійсненні дії та завдання.Перевагами самоменеджменту є зменшення витрат на виконання роботи, покращення організації праці, зниження рівня стресів, задоволеність роботою, підвищення мотивації праці й рівня своєї кваліфікації, зменшення кількості помилок при виконанні своїх функцій, досягнення професійних та життєвих успіхів коротким шляхом.Розглядаючи персональний менеджмент як цілеспрямоване і послідовне застосування практичних методів управління у щоденній діяльності з метою оптимізації використання своїх персональних ресурсів (інтелекту, волі, здібностей), можна констатувати, що найважливішу роль у системі самоменеджменту відіграє персональний кар’єрний менеджмент.

У висновках зазначається, що кар’єра являє собою суб’єктивно усвідомлені судження працівника про своє трудове майбутнє, виступає як індивідуально усвідомлені позиції і поведінка, пов’язані трудовим досвідом і діяльністію протягом робочого життя людини. У результаті вона має вигляд сукупності очікуваних шляхів самовиявлення і задоволення від праці.

На основі аналізу й узагальнення теоретичних і емпіричних результатів вивчення професійної кар’єри запропоновано розглядати останню як легітимний та інституціоналізований зразок поведінки у суспільстві; як результат об’єктивних і суб’єктивних чинників, які характеризують передумови і наслідки процесу просування; як результат досягнення конкретної статусної позиції, а також як процес її досягнення, на який впливають перспективи і можливості статусного просування; як соціальні форми відтворення соціальної структури суспільства в цілому і структури окремих організацій, а також як форму відтворення відповідних очікувань і прагнень індивідів.

Мотиваційна система особистості є джерелом об’єктивної детермінації будь-яких доцільних форм соціальної поведінки. Мотивацію можна розглядати як певну структуру, сукупність мотивів поведінки, спонукальних внутрішніх причин, на основі яких суб’єкт поведінки формує мету діяльності і програму досягнення. Соціологічним корелятом мотивації досягнення є висхідна мобільність, зростання професійної майстерності, підвищення кваліфікації, службова кар’єра.

Розвиток кар’єрного процесу ґрунтується на конкретному індивідуальному потенціалі, який виступає першорядним чинником просування. Інтегральне виявлення ресурсної бази кар’єри – спосіб діяльності, її складові – це здібності індивідуума, його знання, досвід, уміння їх презентувати. Важливим кар’єрним ресурсом є здатність пробудження, підтримання й розвитку активності у виконанні службових завдань і просуванні у професійній майстерності.

Процес і результат освіти студента має бути спрямований на відповідність потребам споживачів, досягненням науки, на формування здатності відповідати новим викликам сучасності. Тому студент, мотивований до кар’єрного зростання, повинен за допомогою системи адекватних методів, засобів і видів діяльності накопичувати певну сукупність знань, компетенцій, формувати й розвивати здібності, уміння й навички, отримувати нові знання й ефективно діяти на виробництві, а також в інши сферах громадського життя.

Пріоритетною метою будь-якого фахівця має бути не короткотермінове проходження різних тренінгів та навчання, а створення власної освітньої парадигми, що буде ґрунтуватися на «методологічному налаштуванні» на постійне самонавчання, на можливість керувати своїм життям, на постійний розвиток свого потенціалу, тобто прогнозувати своєрідний самоменеджмент з метою підвищення конкурентоспроможності на ринку праці і подальшого професійного зростання. Найважливішу роль у системі самоменеджменту відіграє персональний кар’єрний менеджмент, який охоплює визначення мети, планування, організацію, контроль і мотивацію. Дослідження довели значущість знань і навичок персонального менеджменту для пошукача у процесі працевлаштування й на всіх етапах розвитку кар’єри.

Важливе значення для реалізації кар’єрного ресурсу має розробка стратегічного плану дій щодо досягнення кар’єрної мети. Описуються основні елементи схеми застосування маркетингових інструментів для планування кар’єри: маркетингове оцінювання потенціалу індивіда, кар’єрний SWOT-аналіз, визначення мети й оперативний маркетинг. Дослідження кар’єрних прагнень випускників Національного фармацевтичного університету та магістрів Народної української акадумії засвідчило, що пріоритетними кар’єрними завданнями індивідів, які перебувають на першому етапі планування, є створення матеріальної бази для свого подальшого розвитку, «напрацювання» досвіду й розвиток професійних навичок.

Процес постійного самоменеджменту є основним інструментом для професійного розвитку, кар’єрного зростання, оскільки передбачає прагнення до саморозвитку у собі творчої особистості, акцент на постійному особистісному зростанні, самопізнанні, самовизначенні, самоуправлінні, самоудосконалюванні, самоконтролі, самостворенн, самооздоровленні. Врешті решт це є процес самореалізації себе в одному або кількох соціально обумовлених видах діяльності.