ФЕНОМЕН МАРГИНАЛЬНОСТИ В СОВРЕМЕННОМ УКРАИНСКОМ ОБЩЕСТВЕ: ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГИЧЕСКИЙ АНАЛИЗ

Краткое содержание

У вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження, сформульовано мету, гіпотези та завдання дисертації, визначено  об’єкт та предмет дослідження, його теоретико-методологічну основу, науково-теоретичну новизну, практичне значення та шляхи подальшого наукового розвитку теми.

У першому розділі - "Теоретико-методологічні аспекти вивчення феномена маргінальності” висвітлюється стан наукової розробленості теми, аналізуються основні поняття дослідження, удосконалюється науковий апарат аналізу феномена маргінальності, визначаються основні концептуальні засади дослідження маргінальності.

У першому підрозділі - "Суб’єктивно-психологічний фокус аналізу феномена маргінальності” розглядаються підходи до визначення маргінальності в межах американської психономіналістичної традиції. Узагальнюючи трактовки поняття ”маргінальність”, можна зробити висновок, що в межах класичної інтерпретації маргінальність виступає суб’єктивним явищем. Умовами виникнення маргінальності у даному випадку виступають: по-перше, конфлікт культур, а, по-друге, -  суперечності соціокультурних практик суб’єктів.

Визначено, що як результат зіткнення, конфлікту культур маргінальність інтерпретується в контексті „класичної” концепції Р.Парка та Е.Стоунквіста, що акцентує увагу на внутрішньому конфлікті індивідів, які опинилися на межі декількох культурних світів. У фокус дослідження потрапляють індивіди та соціальні групи, які з певних причин набувають статусу „культурних гібридів” (мігранти, полукровки). За цих умов відбувається формування компенсаторного комплексу маргіналів, до якого дослідники відносять наступні психологічні риси: почуття моральної дихотомії, подвоєння, наявність внутрішнього особистісного конфлікту, коли старі звички відкинуто, а нові ще не сформовано. Суб’єктивне розуміння природи  маргінальності базується на вихідних умовах її виникнення - конфлікті культур, неприйнятті навколишнім оточенням, дезорганізації індивідуальної структури досвіду - що обумовлює нестабільність та розпад цілісності особистості. В такій інтерпретації проблема маргінальності співвідноситься з категорією „аномії”, яка характеризується суперечністю, неконгруентністю цінностей та норм в суспільстві. Оскільки термін „аномія” відображає стан системи, а „маргінальність”- положення особистості  в цій системі, то треба зазначити, що аномійний стан окремого моменту соціального середовища (у даному випадку антагоністичності культур), переводить індивіда, який приймає в ньому участь, в маргінальне становище. Тобто аномія виступає в даному випадку механізмом, що „запускає” феномен маргінальності в дію. В зв’язку з цим маргінал виступає „побічним продуктом” акультурації.

Пізніші дослідження концепції маргінальності дозволяють Р.Парку та Е.Стоунквісту характеризувати маргінала не тільки з деструктивних позицій, але й як відповідного сучасному типу суспільства індивіда завдяки його інноваційній природі та здібностям до інтелектуальної діяльності. В зв’язку з цим, конструктивний потенціал маргінальної особистості зосереджується саме в його демонополізованності яким-небудь єдиним способом існування, що дозволяє успішно реалізуватися в умовах кризових ситуацій, адаптуватися (асимілюватися, націоналізуватися або обрати роль посередника) й перерости таким чином межі маргінального статусу.

Подальша розробка концепції маргінальності є спробою відходу від розгляду лише психологічного розуміння даного феномена (А.Антовські, М.Голтроп, Т.Веблен). З цією метою дослідники акцентують увагу на аналізі соціокультурної практики, яка по суті є джерелом виникнення маргінальних ситуацій. Це дозволило розширити теоретичні рамки розуміння культурної маргінальності  й звернути увагу дослідників на такі граничні культурні ситуації як проблеми міжетнічного спілкування, міждержавного культурного обміну, соціальної дистанції.

Конструктивним моментом критичної оцінки класичної суб’єктивно-психологічної концепції маргінальності, представленої Т.Вебленом, Р. Глассом, М. Гордоном, М. Вудсом та іншими, є дослідження креативного потенціалу маргінальності. Вказана дослідницька позиція підкреслює конструктивний характер маргінального положення індивіда в  культурному середовищі, що обумовлено амбівалентністю свідомості маргінала, його здатністю до поєднання декількох культурних взірців. Основна відмінність критичної оцінки феномена, що досліджується, від її класичної інтерпретації полягає в тому, що маргінал у даному випадку виступає не просто як „продукт культурного конфлікту”, але й як діяч, конструктор власних культурних практик.

В цілому інтерпретація категорії ”маргінальність” характерна для класичного підходу, дозволила нам характеризувати її як результат дезінтеграції ціннісно-нормативної системи в свідомості індивіда, що безпосередньо визначає індивідуально-психологічний стан соціальних суб’єктів. Це дає можливість констатувати наповнення концепту, що вивчається, мікросоціальними характеристиками, що дозволяє досліджувати маргінальність як культурно-історичне явище. При цьому, маргінальність як ситуація дезадаптації суб’єктів детермінує маргінальність самої культури.

У другому підрозділі - "Розвиток концепції структурної маргінальності в рамках західної соціологічної думки” розглядається західноєвропейська традиція вивчення маргінальності з її акцентуацією на об’єктивному характері досліджуваного феномена. Такий підхід є модифікацією класичної трактовки маргінальності і дозволяє констатувати не унікальність, але атрибутивність даного феномена для суспільства.

На відміну від представників класичного підходу, західноєвропейські дослідники (М.Вебер, Л. Васлович, К.Маркс) включають до предмету вивчення той його аспект, що стосується взаємозалежності маргінальності й соціальної структури суспільства. Таким чином створюється наукова база для аналізу соціального статусу та системи цінностей маргінальних груп в умовах загострення соціальних відносин між самими маргіналами та референтними групами. Специфіка даного підходу полягає в зосередженні на конкретно – історичних умовах формування маргінальності, а також на аналізі її об’єктивного характеру.

Інтерпретація поняття маргінальності в межах аналізу суспільних суперечностей дозволяє екстраполювати надбаний досвід і на сучасне українське суспільство, в якому маргіналізаційні процеси набувають значних масштабів. Як об’єктивний процес, маргінальність постає у вигляді природного функціонального продукту життєдіяльності суспільства, а саме його соціальної структури, що не обов’язково виникає під час корінних соціальних змін. З цих позицій маргінальність знаходить своє відображення як:

- продукт структурних взаємозв’язків та умов розвитку суспільної системи  (М.Вебер, Л.Васлович, К.Маркс). Це результат розладу рівнів соціальної системи (культурного та стратифікаційного). В даному випадку маргінальність проявляється  у мірі участі соціальних суб’єктів у виробничих, соціально-економічних процесах, розподілі прибутків, просторовому переміщенні. Сутнісною характеристикою тут виступає інституційна незакріпленість маргіналів;

- результат конфлікту із загальновизнаними нормами (А. Фарж, Б. Манчіні, Т.Шибутані). Переважно в результаті неузгодження ціннісно-нормативних систем в свідомості індивіда й формується альтернативна позиція маргінальності. Це визначає специфіку  життєдіяльності суб’єкта як порушника нормативної системи.

Багаторівнева модель маргінальності дозволяє з’ясувати потенційну сферу дослідження даного феномена, його складність, виділити його сутнісні риси.

У третьому підрозділі - "Специфіка сучасної інтерпретації феномена маргінальності” - формулюється синтетичний підхід щодо визначення соціальної маргінальності, виділяються характеристики та форми досліджуваного феномена в залежності від характеру його детермінації.

 Базуючись на багаторівневості досліджуваного феномена, а також на поліаспектності факторів, що його породжують (це випливає з теоретико-методологічного аналізу основних підходів щодо дослідження маргінальності) маргінальність в сучасних умовах визначається як результат протиріч, розузгоджень на стратифікаційному та культурному рівнях соціуму.

Окрім цього, маргінальність набуває поліаспектного характеру й завдяки подвійній інтерпретації терміну. Змістовне наповнення поняття "маргінальність”, виходячи з його етимології, передбачає виділення "граничності" та "периферійності" як основних характеристик досліджуваного явища. Обидві характеристики феномена займають різні позиції в соціальній системі. Гранична маргінальність відображає перехідне положення між функціональними процесами системи та її периферією. Периферійна маргінальність характеризує ситуацію „стояння на краю”, завжди пов’язану з ризиком втрати чи надбання себе в новій якості. Проведений аналіз змістовного наповнення концепту „маргінальність” дозволяє досліджувати вказане явище з позицій не лише його деструктивного, але й конструктивного потенціалу.

В сучасних умовах феномен маргінальності з позицій аналізу соціокультурних та структурних суперечностей, набуває суб’єктивно-об’єктивного характеру. Механізм маргінальності "запускають" в дію ряд системостворюючих детермінант (умов), а саме – соціокультурна та стратифікаційна. Трансформація останніх обумовлює формування маргінальних суб’єктів, тобто індивідів та соціальних груп, які зазнали змін своїх соціальних якостей (позицій та диспозицій) в соціальній структурі. Якісне перетворення позицій та диспозицій суб’єктів детермінує придбання ними нових соціальних якостей, які дозволяють позиціонуватися в межах вже нової трансформованої структури.