Система трудового права України

Краткое содержание

У Вступі обґрунтовано актуальність обраної теми, стан її наукової розробки, визначено мету та завдання, об’єкт, предмет і методологічну основу дослідження, сформульовані положення та висновки, що зумовлюють новизну і практичне значення дисертації, а також подано відомості про апробацію та публікацію результатів досліджень.

Перший розділ дисертації "Загальнотеоретичні аспекти систематизації норм трудового права" має концептуальне значення для всієї роботи і складається із чотирьох підрозділів та коротких висновків.

У підрозділі 1.1. "Система права та її структурні елементи" з’ясовується поняття системи права, об’єктивні критерії систематизації та інші чинники формування структури права.

Система права розглядається як об’єктивне явище, яке формується внаслідок природних та історичних закономірностей розвитку суспільства. Вона проявляється у розмежуванні всієї сукупності правових норм на окремі складові та їхніх взаємозв’язках на різних ієрархічних щаблях.

Як цілісне утворення, система права, охоплює всі чинні у державі норми права і є складним багаторівневим комплексом, тобто має свою структуру. Тому у роботі звернуто особливу увагу на правові норми як первинні та найважливіші елементи системи права.

Оскільки система права є логічною і послідовною побудовою права, у якій кожна норма має своє місце у правовому інституті, автор наполягає на тому, що не можна вести мову про існування комплексних (міжгалузевих) інститутів.

Чільне місце у підрозділі відводиться з’ясуванню поняття галузі права як органічної системи взаємопов’язаних між собою інститутів, що сукупно регулюють якісно однорідну сферу суспільних відносин. Залежно від предмету і методу правового регулювання, а також функцій конкретної галузі права, окрім норм та інститутів, її структура може формуватися і з інших, більш об’ємних утворень. Це можуть бути, наприклад, підгалузі (у цивільному праві) або частини (у кримінальному праві). Існують такі елементи і у структурі трудового права.

Чимало місця у роботі відведено характеристиці більш об’ємних порівняно із галузями права системних утворень – приватного та публічного права. Разом з тим, автор вважає також, що задля забезпечення соціальних прав громадян і реалізації соціальної функції держави, у системі права існують норми, які становлять якісно нову правову спільність – соціальне право. Це третій рівноцінний елемент поряд з приватним і публічним правом у системі вітчизняного права.

У підрозділі 1.2. "Предмет трудового права – основа систематизації галузевих норм" розглядаються суспільні відносини, які в сучасних умовах розвитку нашої держави формують предмет трудового права.

Автор аналізує погляди науковців стосовно визначення основних ознак трудових відносин, що засновані на найманій праці. При цьому констатується, що трудове право регулює відносини, які виникають на підставі трудового договору.

Найбільші труднощі, які існують при визначенні предмета трудового права, на думку автора, зумовлені надмірним розширенням кола суспільних відносин, що формують його предмет. У зв’язку з цим обґрунтовується, що відносини з приводу працевлаштування потребують таких методів правового регулювання, які не властиві трудовому праву, а тому перебувають поза межами предмета цієї галузі. Крім того доводиться, що й відносини нагляду і контролю за додержанням трудового законодавства позбавлені трудоправової природи, оскільки мають яскраво виражений публічно-правовий характер.

З метою впорядкування галузевих норм, пропонується всі суспільні відносини, що належать до предмета трудового права поділити на два блоки – індивідуально-трудові та колективно-трудові відносини. При цьому, перший блок охоплює класичні відносини між роботодавцем і працівником з приводу укладення трудового договору та виконання взятих на себе зобов’язань, а також з приводу підготовки кадрів безпосередньо на виробництві, підвищення кваліфікації та перекваліфікації працівників і вирішення індивідуальних трудових спорів. До другого блоку належать відносини щодо утворення і діяльності профспілок, об’єднань роботодавців, укладення і виконання колективних договорів та угод, встановлення умов праці, а також щодо вирішення колективних трудових спорів.

Підрозділ 1.3. "Трудове право як система юридичних норм" присвячено аналізу трудового права як багаторівневої ієрархічної системи зі складною будовою.

У роботі пропонується поряд з предметом правового регулювання критерієм систематизації норм галузі вважати ще й принципи єдності та диференціації правового регулювання. Для формування системи важливе значення має поділ норм трудового права з огляду на обсяг їхньої чинності. За цими критеріями, всі норми трудового права можна поділити на основні, загальні та спеціальні.

Спеціалізація норм трудового права передбачає передусім виокремлення у його структурі правових інститутів, які є одним з вирішальних етапів систематизації. Крім них, зазвичай, виділяють також більш об’ємні елементи системи права, які прийнято називати частинами системи права. Натомість теорія права про цей елемент галузевої структури не згадує.

Автор доводить, що така назва цих структурних утворень не відображає їхніх суттєвих системних властивостей, оскільки означає щось часткове, несамостійне, незавершене. Тому пропонується називати такі системні формування "підсистемами", що на думку дисертанта є більш прийнятним і таким, що повніше відображає їхню сутність. Адже норми, які утворюють кожну із підсистем, діють на різних рівнях системи трудового права, залежно від обсягу їхньої чинності. Кожен із рівнів є самодостатньою системою, тобто може здійснювати правове регулювання як самостійно, так і з допомогою норм  інших рівнів для забезпечення повноти регулювання.

Беручи до уваги те, що за обсягом регулювання і функціональною спрямованістю галузеві норми поділяються на основні, загальні та спеціальні, правові інститути, які формують  ці групи норм, пропонується об’єднати у три підсистеми – основну, загальну та спеціальну.

Про співвідношення системи трудового права та системи трудового законодавства йдеться у підрозділі 1.4.

Автор відзначає, що поряд із централізованим законодавством чимала кількість норм знаходить свій вираз у локальних правових актах і нормативно-правових договорах. Аналогічну роль відіграють також трудові договори. Підтримано ідею, висловлену сучасними дослідниками теорії трудового права, згідно з якою акти вищих судових органів вважаються формою виразу галузевих норм.

Разом з тим наголошується, що основні засади, єдині методи регулювання трудових відносин, окреслення меж дії галузі права мають бути закріплені в законодавстві. Це зумовлено насамперед тим, що у системі джерел права України питома вага належить законодавчим актам.

Для забезпечення об’єктивності під час закріплення норм права у статтях і розділах нормативно-правових актів пропонується максимально відтворювати структуру системи трудового права у Трудовому кодексі України. Це дасть змогу відобразити галузеву специфіку, закріпити основи правового регулювання і визначити обсяг та межі локальної правотворчості учасників трудових правовідносин.

З огляду на це, у підрозділі пропонується змінити структуру проекту Трудового кодексу України, з тим, щоб найбільш повно відобразити об’єктивно існуючу структуру системи трудового права. Також наведено власний перелік книг, з яких цей кодекс мав би складатися.

Перший розділ завершується короткими висновками, де підсумовано викладене у кожному з підрозділів.

Розділ другий "Загальна характеристика структурних елементів системи трудового права України" поділений на три підрозділи, у яких характеризується зміст і структура підсистем та інститутів трудового права.

У підрозділі 2.1. "Основна підсистема трудового права та її інститути" йдеться про необхідність виокремлення основної підсистеми трудового права, яка покликана забезпечити єдині умови та принципи регулювання суспільно-трудових відносин.

Беручи до уваги, що у цій підсистемі об’єднані норми, які є фундаментальними та визначальними для усього трудового права, вона й отримала назву "основна підсистема".

За переконанням автора цю підсистему формують визначальні, засадничі норми, які забезпечують регулювання трудових відносин найманої праці. Це є норми, що визначають предмет правового регулювання, закріплюють найважливіші принципи, основні права та обов’язки суб’єктів відповідних відносин. Всередині підсистеми кожна з них здійснює правову регламентацію якогось одного елемента трудових відносин.

Як і норми інших підсистем, основні норми також формують самостійні правові інститути. При цьому доводиться, що інститутом права можна вважати й ті групи норм, які здійснюють регулювання окремих елементів будь-якого конкретного виду суспільних відносин.

До правових інститутів цієї підсистеми належать: інститут, що визначає предмет і метод правового регулювання, його завдання і функції; інститут, який закріплює принципи правового регулювання; інститут, у якому відображено джерела (форми) права; інститут правосуб’єктності учасників правовідносин, а також інститути обчислення строків та підстав виникнення, зміни й припинення правовідносин.

Підрозділ 2.2. "Загальна підсистема трудового права та її інститути" присвячений детальному аналізу норм та інститутів, які забезпечують регулювання трудових відносин переважної більшості працівників.

Структура цієї підсистеми вибудовується в залежності від особливостей структури предмета трудового права. Зокрема, наводяться вагомі аргументи на користь ідеї існування у загальній підсистемі двох відособлених частин, – індивідуального трудового права і колективного трудового права.

Перша група норм визначає правове становище працівника і роботодавця в індивідуальних трудових правовідносинах та охоплює правовим регулюванням всі відносини, які виникають з факту укладення трудового договору.

Друга частина містить норми щодо регулювання колективних трудових відносин. Вони закріплюють основні засади соціального партнерства у трудових відносинах, визначають порядок укладення, зміст і сторони колективних договорів та угод, а також регламентують процедуру вирішення колективних трудових спорів.

У роботі обґрунтовується, що індивідуально-трудове право формують такі інститути як трудовий договір, підготовка і перекваліфікація кадрів, робочий час, час відпочинку, оплата і нормування праці, гарантії і компенсації, охорона праці, трудова дисципліна, юридична відповідальність та вирішення індивідуальних трудових спорів.

До інститутів колективно-трудового права автор відносить: соціальне партнерство у трудових відносинах; участь працівників в управлінні підприємством; колективні договори і угоди та вирішення колективних трудових спорів.

У підрозділі 2.3. "Спеціальна підсистема трудового права та її інститути" визначається, що у її формуванні безпосередньо задіяний принцип єдності та диференціації правового регулювання.

Норми цієї підсистеми диференціюють регулювання трудових відносин за трьома напрямами: 1)  суб’єктна диференціація; 2) галузева диференціація; 3) територіальна диференціація.

Суб’єктну диференціацію визначать інститути, що містять норми, які регулюють трудові відносини молоді, жінок та осіб із сімейними обов’язками, а також осіб зі зниженою працездатністю й іноземців.

Особливості умов праці відображають норми інститутів про роботу у важких, шкідливих і небезпечних умовах, на гірничих підприємствах, на транспорті. Це також інститути, які регулюють трудові відносини державних службовців, наукових та науково-педагогічних працівників, надомників, тимчасових і сезонних працівників.

Інститути, що закріплюють спеціальний правовий статус працівників у гірських населених пунктах, осіб, які працюють на територіях, радіоактивно забруднених, внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС та інших місцевостях, передбачають територіальну диференціацію правового регулювання.

Завершують розділ висновки.

Останній третій розділ має назву "Місце трудового права в системі права України" і поділений на два підрозділи.

Перший з підрозділів 3.1. "Трудове право – визначальна галузь для формування соціального права" обґрунтовує соціальну сутність трудового права та визначає його як центральну (основну) галузь соціального права.

Автор переконує, що саме завдяки трудовому праву відбувається реалізація більшості соціальних прав, зокрема й таких, як право на безпечні і нешкідливі умови праці, право на охорону праці, на заробітну плату не нижче встановленого мінімуму і т.п. Саме з появою цієї галузі права пов’язують зародження блоку соціального законодавства. Тому доводиться, що трудове право найбільшою мірою реалізує засади соціального права, воно є визначальною галуззю цієї правової спільності.

У підрозділі пропонується виокремити серед галузевих функцій трудового права, насамперед, соціальну функцію, яка традиційно пов’язується з охороною здоров'я та безпекою на виробництві. Причому наголошується, що соціальна функція не обмежується лише цими завданнями, а покликана забезпечити більш повне визнання, дотримання та захист прав людини у сфері праці.

Підрозділ 3.2. "Співвідношення трудового права з деякими суміжними галузями права" присвячено з’ясуванню спільних і відмінних рис трудового та деяких інших галузей вітчизняного права.

Трудове право як елемент системи права тісно пов’язане з іншими галузями вітчизняного права і взаємодіє з ними для забезпечення повноти регулювання суспільних відносин. Ця взаємодія є результатом єдності системи права України та можливості при потребі субсидування норм однієї галузі права іншою.

Найперше з’ясовується співвідношення трудового і цивільного права. Відомо, що свого часу трудове право відмежувалося від цивільного права, оскільки покликане було реалізовувати соціальну функцію у майнових відносинах найму робочої сили. Заради того його предметом, окрім індивідуально-трудових відносин, стали ще й колективно-трудові відносини. Тим самим трудове право набуло якісно нових ознак, відмінних від цивільного права. З приватно-правової сфери трудове право змістилося до соціально-правової.

Розмежовуючи трудове та адміністративне право, автор доводить, що ці галузі права мають абсолютно різні предмети правового регулювання. Однак спільно регламентують правове становище державних службовців. Виконуючи владно-розпорядчі функції від імені адміністративного органу державні службовці керуються нормами адміністративного права. Разом з тим всі питання, пов’язані із наймом їх на роботу, визначенням трудової функції, робочого часу, часу відпочинку та інших гарантій, пов’язаних з працею, регулюються нормами трудового права.

У роботі відзначено також спорідненість трудового права і права соціального забезпечення. Це зумовлено, насамперед тим, що норми цих галузей права лежать в основі виокремлення соціального права і покликані забезпечувати реалізацію соціально-економічних прав громадян, а також тим, що становлення права соціального забезпечення тривалий час відбувалося разом із розвитком трудового права.

Як і попередні, цей розділ закінчується висновками.

У загальних висновках сформульовано найважливіші наукові та практичні результати дослідження системи трудового права України. Зокрема, відзначається, що:

·        Система права формується об’єктивно, внаслідок природних та історичних закономірностей розвитку суспільства. Вона охоплює всі чинні норми держави, які, об’єднуючись у правові інститути, галузі права і, нарешті, правові спільності, утворюють складну ієрархічну будову. Найбільшими структурними утвореннями необхідно вважати правові спільності – приватне, публічне і соціальне право.

·        Оскільки система права є логічною і послідовною побудовою права, а кожна норма має своє місце у цій системі, то не можна вести мову про існування комплексних (міжгалузевих) інститутів.

·        Предмет трудового права, як об’єктивно зумовлена спільність трудових відносин, є певною системою, яка має бути покладена в основу систематизації галузевих норм. До предмета трудового права належать відносини із використання найманої праці, що виникають на підставі трудового договору. Всі трудові відносини, що формують предмет галузі, необхідно розподілити на два рівноцінні блоки: індивідуально-трудові та колективно-трудові.

·        Крім предмета трудового права, на систематизацію норм суттєво впливають ще й принципи єдності та диференціації правового регулювання.

·        У структурі системи трудового права сформувалися властиві лише цій галузі утворення – підсистеми. Поширена у науці трудового права назва цих утворень "частина" не відображає їхніх суттєвих системних властивостей, оскільки означає щось часткове, несамостійне, незавершене. Натомість термін "підсистема" є більш прийнятним, оскільки норми, які утворюють кожну із підсистем, діють на різних рівнях системи трудового права, залежно від обсягу їх чинності. А кожен із рівнів є самодостатньою системою, тобто може здійснювати правове регулювання самостійно. Норми інших підсистем задіюють тільки у випадках неповного регулювання.

·        За обсягом регулювання і функціональною спрямованістю норми трудового права поділяються на основні, загальні та спеціальні, а тому правові інститути, які об’єднують ці групи норм, формують, відповідно, три підсистеми – основну, загальну та спеціальну.

·        Формою зовнішнього виразу системи трудового права поряд із системою законодавства є локально-правові акти, нормативно-правові договори і угоди, в тому числі трудовий договір, а також акти вищих судових органів. Однак основні засади, єдині методи регулювання трудових відносин, окреслення меж дії галузі права обов’язково мають бути закріплені у Трудовому кодексі України, оскільки у системі джерел права України домінуючими є законодавчі акти.

За результатами дослідження вносяться також пропозиції щодо вдосконалення трудового законодавства з метою наближення його структури і змісту до об’єктивно існуючої, науково обґрунтованої системи права.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1.      Жолнович О.І. Ще раз до питання про сферу дії норм трудового права. / О.І. Жолнович // Актуальні проблеми вдосконалення чинного законодавства України. Збірник наукових статей. – 2006. – Випуск 16. – С. 110-116.

2.      Жолнович О.І. Соціальна спрямованість трудового права України. / О.І. Жолнович // Вісник Львівського національного університету імені Івана Франка. – Серія юридична. – Вип. 42. – Львів: Малий видавничий центр ЛНУ ім. І. Франка, 2006. – C. 231-238.

3.      Жолнович О.І. Предмет трудового права як критерій систематизації галузевих норм. / О.І. Жолнович // Науковий часопис Хмельницького університету управління і права "Університетські наукові записки" – Випуск 3-4. – 2006. – С. 271-276.

4.      Жолнович О.І. Місце трудового права в системі права України. / О.І. Жолнович // Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні: матеріали ІХ регіональної науково-практичної конференції (Львів, 13-14 лютого 2003 р.) – Львів: Юридичний факультет Львівського національного університету імені Івана Франка, 2003. – С. 340-343.

5.      Жолнович О.І. Публічні та приватні інтереси і їх вплив на трудове право. / О.І. Жолнович //Молодь у юридичній науці: збірник тез Міжнародної наукової конференції молодих вчених "Четверті осінні юридичні читання" (Хмельницький, 21-22 жовтня 2005 р.): 3-х частинах. Частина 3: "Публічно-правові науки". – Підтом І. – Хмельницький: в-во Хмельницького університету управління та права, 2005. – С. 17-20.

6.      Жолнович О.І. Про особливості систематизації засадничих норм трудового права України. / О.І. Жолнович // Молодь у юридичній науці: збірник тез Міжнародної наукової конференції молодих вчених "П’яті осінні юридичні читання" (Хмельницький, 27-28 жовтня 2006 р): у 3-х частинах. Частина 3: "Публічно-правові науки". – Підтом І. – Хмельницький: в-во Хмельницького університету управління та права, 2006. – С. 74-77.

7.      Жолнович О.І. Трудове право як елемент системи трудового права України. / О.І. Жолнович // Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні: матеріали ХІІ регіональної науково-практичної конференції (Львів, 9-10 лютого 2006 р.). – Львів: Юридичний факультет Львівського національного університету імені Івана Франка, 2006. – С. 280-281.

8.      Жолнович О.І. Деякі особливості систематизації загальних норм трудового права. / О.І. Жолнович // Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні: матеріали XІІI регіональної науково-практичної конференції (Львів, 8-9 лютого 2007 р.) – Львів: Юридичний факультет Львівського національного університету імені Івана Франка, 2007. – С. 382-384.

9.      Жолнович О.І. Принцип єдності та диференціації як критерій систематизації норм трудового права. / О.І. Жолнович // Матеріали IV Міжнародної науково-практичної конференції «Актуальні питання реформування правової системи України» (Луцьк, 1 – 2 червня 2007 р.). – Луцьк: Вежа, 2007. – С. 79-83.

10.  Жолнович О.І. Норми, що закріплюють соціальні гарантії працівників в системі трудового права. / О.І. Жолнович // Актуальні проблеми юридичної науки: збірник тез Міжнародної наукової конфесії «Шості осінні юридичні читання». – Частина друга. – (Хмельницький, 26-27 жовтня 2007 року). – Хмельницький: в-во Хмельницького університету управління та права, 2007. – С. 315-318.

11.  Жолнович О. Систематизація норм, що закріплюють особливості умов праці працівників залежно від галузі господарства. / О.І. Жолнович // Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні: матеріали ХІV регіональної науково-практичної конференції (Львів, 6 лютого 2008р.) – Львів: Юридичний факультет Львівського національного університету імені Івана Франка, 2008. – С. 194-197.

12.  Жолнович О.І. До питання про зовнішні форми виразу трудового права. / О.І. Жолнович // Актуальні питання реформування правової системи України: зб. наук. ст. за матеріалами V Міжнар. наук.-практ. конф., (Луцьк, 30 – 31 травня 2008 р.) / Уклад. Т.Д. Климчук. – Луцьк: Волинська обласна друкарня, 2008. – С. 344-346.