АРХІТЕКТУРА КОМПЛЕКСІВ ГРОМАДСЬКО-ЖИТЛОВОЇ ЗАБУДОВИ МІСТ ПІВДНЯ УКРАЇНИ КІНЦЯ XVIII–ПОЧАТКУ ХХ ст. (НА ПРИКЛАДІ МІСТ ХЕРСОНУ, МИКОЛАЄВА, ОДЕСИ) : АРХИТЕКТУРА КОМПЛЕКСОВ ОБЩЕСТВЕННО-ЖИЛОЙ ЗАСТРОЙКИ ГОРОДОВ ЮГА УКРАИНЫ КОНЦА XVIII-НАЧАЛА ХХ в. (На примере города Херсона, Николаева, Одессы)

Краткое содержание

У вступній частині  сформульовано проблему та наукові завдання роботи, обґрунтовано актуальність теми дисертації, зазначено її мету, наукову новизну, теоретичне та практичне значення проведених досліджень, подано дані про апробацію та впровадження результатів роботи.

У першому розділі дисертаційної роботи розкрито стан вивчення досліджуваного питання. Проаналізовано перші приклади побудови життєво важливих громадських просторів в античних містах. Висвітлено принципи структурно-функціональної організації просторів – житлових будинків, площ різного призначення, вулиць, які були зроблені в містах Стародавньої Греції.  Показано як вперше в історії творчої діяльності містобудівників з'являється спеціалізація. Так Гіпподам був переважно соціологом і містобудівником. Піфей спеціалізувався на теорії архітектури і методології навчання архітектурної професії. На низці історичних прикладів показано, що рішення головної задачі архітектури міста – організації просторового середовища за допомогою композиційної побудови структури житлових і громадських будівель вимагає синтезу в рішенні соціально-економічних, інженерно-технічних, естетичних завдань. Кожна епоха вирішує власними засобами комплекс цих завдань та формує відповідні функціональні та морфологічні прототипи елементів містобудівного простору.

Інтерес до архітектурно-містобудівної спадщини міст півдня України виник ще понад сто років тому. Його збудником було розуміння виняткових якостей історичних міст півдня України. Сьогодні його підсилює переживання за критичний стан архітектурної та містобудівної спадщини, застосування в архітектурно-містобудівній практиці невідповідних методів реконструкції історично-сформованого середовища. Вже у XIX ст. науковцями було визнано значущість історичних міст, як пам’яток культури. У 1920 році було опубліковано працю А.Е.Брінкмана «Містобудівне мистецтво від середніх століть до нового часу», а в 1925 році - книгу професора Лондонського університету Г.Ланчестера «Мистецтво міського планування». Наприкінці XIX ст. К.Зітте видав свої теоретичні праці щодо проблем тогочасного міста, де підняв проблеми містобудівного розвитку і принципи формування міських ансамблів у минулому і за нових інженерно-технічних умов. Теорії еволюції містобудівних структур зазнали активного розвитку саме у ХХ столітті. Автори Г. Лаврик, Р.Вітковер, К.Лінч, З.Яргіна, М.Бархін, А.Гутнов та інші дослідники сформували гіпотези, які представляють історичні містобудівні системи як багаторівневі структури.

Історичні аспекти розвитку містобудівних комплексів, композиційні прийоми організації міських просторів з вітчизняного та світового досвіду досліджували такі фахівці як А.В.Бунін, М.М.Дьомін, Т.Круглова, Г.Логвин, Т.Ф.Саваренська, Е.І.Дружиніна, І.О.Ігнаткін, В.О.Лавров, В.І.Тимофієнко, О.Раллєв, Т.Устенко та ін. Проблеми визначення історично сформованих архітектурних комплексів та збереження традиційного характеру історичного середовища є предметом досліджень вчених Ю. Асєєва, В. Абизова, М.Бевза, В.Вечерського, Є.Водзінського, О.Лесика, Б. Колоска, З.Мойсеєнко, Л. Прибєги, Г.Петришин, А.Рудницького, П.Ричкова, В.Соченка,  Б.Черкеса, С.Шубович та ін. авторів. Певне методичне значення має досвід вивчення нового регулярного міського будівництва східних територій та реконструкції провінційних структур на засадах класицистичного підходу в Росії, що його розкрито в дослідженнях Н.Крашеніннікової, О.Гудкова, Г.Смірнова, І.Бурої. Історик архітектури В.І.Тимофієнко в  своїх роботах послідовно розглядає історію міст півдня України, починаючи від виникнення оборонних фортець – попередників міст. Потрібно відзначити, що фундаментальні праці, а також чисельні публікації В.Тимофієнка засновані на всебічному вивченні багатьох архівних документів, дозволили йому торкнутися практично всіх аспектів формування і розвитку міст Херсона, Миколаєва та Одеси. Автор відзначає необхідність глибших і ретельніших досліджень цих міських утворень, зважаючи на їх своєрідність та історичну цінність. Серед дослідників питань архітектурного розвитку міст Півдня слід також відзначити систематичні публікації таких сучасних краєзнавців та архітекторів як Ю.Слюсар, А.Горбатюк, В.Глазирін, О.Губар, Н. Єксарьова, Л.Хлопінська, Н.Кухар-Онишко, Ю.Крючков, С.Дяченко, В.Пиворович, Н.Яременко та ін., якими опрацьована велика кількість архівних та документальних матеріалів, розкрито нові аспекти їх збереження та розвитку.

 Типологічні аспекти архітектурних комплексів міст відповідного періоду досліджувались такими науковцями як С.Беленкова, М.Тарановська, М.Михайлова, М.Кушнірнко, В.Проскуряков, М.Габрель, А.Пучков, С.Лінда, З.Лукомська, Р.Могитич та ін. Важливі питання формування авторських методик досліджень історичної забудови, окремих об’єктів і комплексів розглядалися у дисертаційних дослідженнях А.Бєломєсяцева, А.Кадуріної, О.Стасюк, Ю.Сющука О.Рибчинського, О.Шарлай, Х.Ковальчук.

Однією з важливих якісних характеристик історичної забудови міст вважається ансамблевість – риса притаманна як одночасно побудованим комплексам так і тим, що формувалася протягом певного довшого історичного періоду. Проблема збереження архітектурної спадщини, а також формування естетичного міського середовища, реабілітації сформованих громадсько-житлових комплексів сприяли пошукам історичних закономірностей побудови ансамблевих утворень минулого такими фахівцями як К.Вейхерт, І.Фомін, М.Гуляницький, О.Тіц, О.Іконніков, А.Мардер, О.Бабуров, В.Кравець, Є.Кириченко, Ю.Сомов, Н.Соснова, Л.Лоповок, Р.Гайзакова, В.Локтєв, Ю.Ідак та ін. Аналіз чинників  виникнення гармонійних історичних комплексів, пошуки якісних критеріїв для визначення цілісного територіально-функціонального простору відбиті в багатьох теоретичних працях, де проблеми узгодженості, масштабності, цілісності  розглядаються з точки зору середовищного підходу. В працях Є.Асса, Г.Каганова, О.Раппапорта проблеми художньо-естетичних властивостей архітектури у поєднанні з функціональними потребами сучасного суспільства розглянуті через призму об’єктно-суб’єктних відносин.

У другому розділі розкрито і обгрунтовано основні методи і послідовність дисертаційного дослідження. Побудова методики виконання дисертації базувалася на підставі виділення у структурі історичного міста первинних громадсько-житлових комплексів. Їх організація у час закладення міста відображала рівень інженерно-технічного та соціально-культурного розвитку суспільства. Сьогодні їх слід розглядати як містобудівну спадщину, як культурне надбання, незважаючи на втрати первісної структури та об’єктів, які їх формували.

Дослідження побудоване на послідовному вивченні  літературних джерел, архівних матеріалів, моделюванні етапів історичного розвитку, виявленні типів КГЖЗ, аналізу їх  традиційної структури, зв’язку із регулярними розпланувальними схемами міських утворень. Особлива увага приділена історії містобудівного досвіду на південних територіях України в період  кінця XVIII – початку XX сторіч, в контексті якого проходив розвиток досліджуваних міст Херсону, Миколаєва, Одеси. У роботі застосовувалися як загальнонаукові, так і спеціальні методи досліджень. Загальнонаукові методи включають комплексний підхід до об'єктів, який  передбачає як морфологічну так і функціональну компоненти. Порівняльний метод використаний для виявлення спільних і відмінних характеристик досліджуваних об'єктів. Методика формування термінологічного апарату даного дослідження спирається на запропоновану А.Гутновим  теорію опису містобудівної системи у вигляді двоскладової моделі «каркас-тканина», де каркас є провідним елементом і визначає структурно-функціональну організацію містобудівної системи в цілому. "Тканина" є більш типовим елементом містобудівної структури і підпорядкована "каркасу". Основою "каркаса" є головні транспортні магістралі, комунікаційні вузли, пов'язані з ними споруди міського значення, – громадські, ділові і інші унікальні комплекси. Компоненти каркаса визначені в даній роботі як  комплекси громадсько-житлової забудови (КГЖЗ) і є основними функціональними  вузлами – вулицями, проспектами, бульварами, соборними і адміністративними площами, торговими і театральними площами. Проаналізовано етапи розвитку і запропоновано типологію таких комплексів для досліджуваних міст.

Територіальні межі  дослідження розповсюджуються на центральні частини міст Херсона, Миколаєва, Одеси, що історично сформувалися, виключаючи території фортець і фортифікаційних споруд (що представляли окремі самостійні комплекси з власною інфраструктурою).

У даній роботі як базові були також застосовані визначення А.Мардера щодо комплексу та ансамблю в архітектурі, де комплекс (К) в архітектурі та містобудуванні – сукупність будівель і споруд, об’єднаних територіально та функціонально. Врахована авторська класифікація К. за призначенням: промислові, житлові, громадські К., комплекси містобудівні, а також комплекси нерухомих пам’яток культури та комплекси природні, а також визначення якісного перетворення К., коли архітектурно-композиційна єдність окремих споруд К., підпорядкування їх просторових структур та зовнішнього вигляду єдиному архітектурному задумові надає К. властивостей ансамблю. Ансамбль (А) є комплекс будинків і споруд, пов’язаних єдиним задумом, в сукупності яких наявна естетична цілісність. Єдиний архітектурний задум може передувати формуванню А. , який створюється відразу у повному об’ємі архітектурних форм, або складається протягом тривалого часу шляхом спадкового розвитку первісної архітектурної ідеї. Основою А. є, як правило, функціональний взаємозв’язок і єдність архітектурних споруд, що входять до комплексу. А. часто називають також групу будинків і споруд, розміщених близько один від одного та поєднаних єдиною композицією і стильовими рисами.

Спеціальні методи застосовані в експериментальній частині даної роботи, включають натурні обстеження громадсько-житлових комплексів, що історично сформувалися, в містах Херсоні, Миколаєві, Одесі, їх інвентаризацію і складання впорядкованого переліку об'єктів з фонду історичної забудови, яка збереглася. Також було проаналізовано об’єкти, що частково або повністю втрачені, виявлено ступінь збереженості існуючих комплексів. В основу методики аналізу архітектурних комплексів громадсько-житлової забудови (КГЖЗ) обрано графоаналітичний метод. Кожен з об’єктів формалізовано до рівня графічної схеми, побудованої на підставі достовірних історичних матеріалів. Базується аналіз на матриці основних функціональних, архітектурно-планувальних та композиційних характеристик  об’єктів, яка сформована в табличну форму для об’єктів кожного з досліджуваних міст. Отримані результати аналізу синтезовано з метою виявлення принципів побудови КГЖЗ історичних центрів міст Херсону, Миколаєва, Одеси.

На основі комплексного аналізу об’єктів дослідження, який включає як функціональну так і морфологічну компоненти, були отримані результати для узагальнення і висновків. Вибудувана в такий спосіб  методика дослідження сприяла поетапному кількісному і якісному накопиченню матеріалів. Складання таблиць з характеристиками досліджуваних комплексів  як узагальнення експериментальної частини роботи  забезпечили можливість пооб’єктного та ширшого порівняльного аналізу, синтезу його результатів і формулювання загальних наукових висновків.

У третьому розділі (ФОРМУВАННЯ ТА РОЗВИТОК СТРУКТУРИ ЗАБУДОВИ МІСТ ХЕРСОНУ, МИКОЛАЄВА, ОДЕСИ В ПЕРІОД З КІНЦЯ XVIII -  ДО ПОЧАТКУ XX СТОЛІТТЯ) визначено та проаналізовано етапи розвитку містобудівних комплексів у досліджуваних містах. Культурне опанування територій Північного Причорномор’я почалося  здавна за часів палеоліту – дослідниками знайдено мисливські стоянки того періоду.  За археологічними  даними відомо факти присутності грецької культури в околицях Одеси у V – IV ст. до н.е. - за часів древньогрецьких експедицій Понтом Евксинським. Степи південної України є унікальною місцевістю в межах Європи, де зосереджена велика кількість курганів – пам’яток скіфської культури. Мальовнича місцевість біля літописного міста Олешшя під Херсоном була перехрестям багатьох історичних подій у X – XI ст. Степи Причорномор’я були своєрідною ареною нестабільного,  драматичного розгортання сторінок історії, особливо за часів  татарських племен та  ранніх козацьких формувань. Однак тут ніколи не будували великих міст, невеликі поселення були рідкісними. Історичні умови для великого урбаністичного освоєння місцевості виникло лише у другій половині XVIII ст.

Регіональні особливості містобудівної історії півдня України періоду кінця XVIII – початку XX ст. полягають, перш за все, в тому величезному досвіді планувальних заходів, які були здійснені на  освоюваних територіях. Планування і розвиток структур міст Херсону, Миколаєва, Одеси відбувалося на засадах стилю класицизму. Саме планувальні системи як частина містобудівної спадщини є на сьогодні здебільшого збереженими в історичних центрах цих міст. Топографічні умови під час заснування кожного з трьох міст диктували потребу в детальному опрацюванні планувань, серйозної інженерної підготовки території, узгодженні інженерних та архітектурних рішень. Історію розвитку архітектури досліджуваних міст умовно поділено на чотири етапи розвитку в межах від їх заснування до початку XX століття.

Перший етап (від закладення міста до 1800-1810-х рр..): побудова фортець та укріплень, початкове освоєння територій міст. Перший план фортеці Херсона виконав М.Н.Вєтошніков. Передбачалась територія адміралтейства зі своїм укріпленням та територія фортеці зі своєю внутрішньою структурою кварталів. В подальшому забудова Херсонської фортеці за участю відомих архітекторів та інженерів перетворилась на перший ансамбль класицизму на Україні. Форштадти вже на перших кресленнях проектувалися окремими масивами. У перший період існування Херсону працюють російські архітектори І.Сітніков, І.Єготов, француз К.Буржуа, А.Вектен, німець К.Гегендорф, голландець В.Ванрезант.

У перших планувальних роботах в Миколаєві брали участь архітектор І.Старов і військовий інженер І.Князєв. Була застосована проста і чітка схема плану, передбачався прямокутний модуль розбиття на квартали, а також з декількома сегментами, що з розворотом описують закрут Бугу, де розміщувалося Адміралтейство. Вище по рель’єфу була запроектована головна міська площа з Адміралтейським собором і громадськими будівлями. Площа формувала виразний силует з боку набережної. І.Старовим була запроектована також торгова площа всередині масиву кварталів.  Комунікаційний зв’язок між площами здійснювала головна вулиця Соборна. В ході розбудови міста сталося корегування задуму. На цьому етапі в місті працюють архітектори В.Ванрезант, Ф.Вунш, П.Нєєлов, М.Портарій.

Одеса виникла на березі затишної бухти на місці турецького поселення Хаджібей. Вже перші плани нового поселення, автором яких був інженер Ф.П.Деволан, передбачали прямокутний нарис кварталів. На плані 1794 року видно розділення міської території на Грецький і військовий передмістя-форштадти. У 1795 році з'являється наступний перспективний план Ф.П.Деволана. До будівництва Одеси залучалися відомі вітчизняні і зарубіжні архітектори. Серед перших інженерів були Ф.Деволан, П.Харламов, Е.Ф.Ферстер, Ю.В.Гаюї, К.І.Потьє, архітектори – М.І.Портарій, В.В.Ванрезант, Ф.Фраполі, А.Дігбі, Ф.Шаль. До міста запрошувались столичні архітектори Тома де Томон, О.О.Монферан.

 Другий  етап (перша третина XIX ст. - до 1830-х рр.):  розвиток  міської  інфраструктури  і  цивільних форштадтів. На цьому етапі формуються головні елементи "каркасу" з громадсько-житлових комплексів цих міст. Херсон втрачає статус головного міста краю. Період занепаду переживає комплекс фортеці. В Грецькому форштадті планується лінійний комплекс з трьох гостинних дворів. Анфіладу торгових кварталів перетинають впоперек вулиці, які мали зв’язати  комплекс  кварталів форштадту з берегом Дніпра. В межах квартальної мережі виникають осередки цивільної громадської забудови.

В Миколаєві забудовується одна з перших вулиць – Адміральська, також активно будують на землях Морського відомства, працюють польські архітектори Л.Опацький і А.Несоловський, а також А.М.Казаков,  англійській архітектор К.Акройд, голландський інженер Б.Ван-дер-Фліс.

На території міста Одеси  виконується великий об’єм інженерних робіт, працює друге покоління архітекторів – І.С.Козлов, Ф.К.Боффо, Г.І.Торічеллі, О.С.Шашин, Ф.В.Гонсіоровський, Ф.О.Моранді, Л.Ц.Оттон. У прибережній смузі верхнього плато, де розташовувалося саме місто, був розвинений бульвар, що отримав надалі складну багатопланову композицію та перетворився на адміністративно–громадський комплекс. Приморський бульвар отримав завершення архітектурно-просторового рішення після спорудження Потьомкінських сходів, які пов'язали верхнє місто з морем.

Третій етап (друга третина XIX ст. - до 1860-х рр.): період подальшої забудови міст. В усіх трьох містах відбувається ущільнення квартальної забудови. Розвиток міського транспорту є важливим фактором цього періоду і найбільше впливає на процес формування міського каркасу.

Четвертий етап (від 1870-х до 1910-х рр.): період стабілізації територіального розвитку і інтенсивного освоєння міського простору. В містах Херсоні та Одесі значно зростає кількість прибуткових, житлових будинків, замовляються сучасні проекти для навчальних закладів, банків, театрів, церков, лікарень, ринкових споруд. Найбільша чисельність і різноманітність споруд будується в Одесі. З’являються 3-х 4-х поверхові будинки.  В місті працюють інженер В.І.Зуєв, архітектори Г.Гельмер і Ф.Фельнер, С.А.Ландесман, Н.К.Толвінський. Для аналізу  обрані такі комплекси: Приморського бульвару; вісь Олександрівського бульвару з комплексами площ Грецької,  Старобазарної, Привозної; комплекси вулиць Ланжероновської, Дерибасівської, Рішел’євської, Пушкінської; Соборна площа; комплекс Нового базару; комплекс залізничного вокзалу.

В Херсоні працюють відомі одеські архітектори Ф.Гонсіоровський, Н.Толвінський та ін. Поверховість забудови зростає до 2-х, 3-х. Для аналізу  обрані такі комплекси: вулиць Соборної, Ерделєвської, Говардовської; комплекс площ Привозу, Рибної, Ярмарочної; комплекс набережної,  залізничного вокзалу.