РОМАНТИЧЕСКИЙ МЕТОД В ЗАПАДНОЕВРОПЕЙСКОЙ АРХИТЕКТУРЕ Х1Х ВЕКА

Краткое содержание

  Перший розділ дисертації «Проблема дослідження романтичного методу в архітектурі» складається з трьох підрозділів. На підставі порівняльного аналізу різних областей художньої творчості в їх еволюції і шляхом зіставлення вже існуючих періодизацій (Н.Я. Берковський, Н.В. Кожар, В.М. Жірмунський, І. Шетер, Е.А. Некрасова) просторово-часові межі Романтичної епохи вдалося визначити як період з кінця 80-х років XVIII століття по 70-ті роки XIX століття. У ньому виділяються три фази розвитку романтичного мистецтва і архітектури. Епосі Романтизму передував етап преромантизму (з 1760-х аж до 90-х років XVIII століття), що зародився в межах епохи Просвітництва, в якій започаткувалися основні ідеї Романтизму, але вони були розрізнені і не складали стилістично єдиної картини. Перший етап (фаза) –  з 80-х років XVIII століття по 20-ті роки XIX століття знаменує собою становлення романтичної естетики і романтичного методу в архітектурі. Архітектурний процес вирізняє розвиток теорії (Е.Л.Булле, К.Н.Леду, Ж.Н.Л.Дюран, Х.Л.Штігліц), у межах раціоналістичної тенденції формуються лінії позитивізму і утилітаризму (Ж.Н.Л.Дюран). Найбільш сміливими експериментами відмічені твори революційних романтиків (Е.Л.Булле, К.Н.Леду, Ж.Ж.Леккє) і німецьких архітекторів П.Шпєєта і Ф.Жиллі. Англійські архітектори продовжують розвивати традицію романтичного паркобудування і національної готики. Другий етап – період розквіту Романтизму, що являє собою найбільш характерний зріз романтичного мистецтва (20-ті – 50-ті роки XIX століття). Його відрізняє соціалізація романтичного світогляду. Основна тема мистецтва цього періоду – людина з її складною, іноді трагічною долею та її взаємодія з навколишнім світом. Це період розвитку соціальних утопій (А.Сен-Симон, Ш.Фурье, Р.Оуен). Показано, що в архітектурному процесі наголошується домінування лінії історизму. На цей період припадає розквіт ампіру (Ш.Персьє, П.Ф.Л.Фонтен, Ж.Ф.Т.Шальгрен, А.Віньйон, А.Т.Броньяр) і німецького романтичного класицизму (К.Ф.Шинкель, Л.фон Кленце). Третій етап – з 50-х по 70-ті роки XIX століття – розпад Романтизму і формування в його надрах нового еклектичного світогляду. Виявляється криза романтичного світогляду, творчі пошуки ведуться переважно у сфері практичного, вузько утилітарного аспекту життя. Спостерігається розквіт утилітаризму, пов'язаний з бурхливим розвитком будівельних технологій (А. Лабруст, Л.О. Буало, Віолле ле Дюк, Дж.Пекстон). Послідовники класики все далі йдуть від її цілісного розуміння, віддаючи перевагу буквальному копіюванню. Еклектична концепція користі виразилася в свободі вибору стилістичного одягу і в той же час втраті єдності форми і змісту. Т.ч., романтизм створив умови для формування еклектики як нової світоглядної і стильової системи.

  У Романтичну епоху культурна картина життя західноєвропейських країн відрізнялася надзвичайною різноманітністю національних шляхів розвитку мистецтва. Тому в роботі характерний зріз епохи (територіальні межі дослідження) представлений культурою країн, домінуючих в соціокультурному просторі періоду, що вивчається, а саме Англії, Франції, Німеччини. В одних країнах спостерігається «запізнення» романтичного процесу (Росія, Балканські країни), в інших – більш раннє його формування (Англія).

  Виділені передумови виникнення романтизму. До зовнішніх, соціально-політичних передумов віднесені:

  - події Великої Французької революції, яка, за словами Шлегеля «абсолютно змінила форму світусвіту» і дала поштовх «найважливішій революції естетичної культури». Вплив Великої Французької революції на архітектуру Романтичної епохи є безсумнівним. Так, творчість революційних романтиків Е.Л.Булле і К.Н. Леду відрізняє висока громадянськість, яка була навіяна революційними подіями і виразилася в радикальному новаторстві архітектурної форми;

  - криза монархічних форм правління, що призвела до подій Великої Французької революції, викликала підйом нового класу буржуазії та демократизацію суспільства. Концепції еволюційного прогресу, нової моралі, наукові і археологічні відкриття серйозно поглибили знання про світ. У цей період спостерігається бурхливий розвиток промисловості, будівельних технологійі конструкцій. Цей процес сприяв розвитку раціоналістичного підходу в архітектурі (позитивізм і утилітаризм).

  - поглиблення знань про світ, становлення археології як науки багато в чому зумовили формування «історизму» – ключового світоглядного принципу романтизму і врешті рештврешті решт зумовили полістилізм епохи і розширення кола колаколакпрототипів в архітектурі.

До групи філософсько–літературних передумов формування романтизму віднесено розповсюдження праць Гердера, рух «Буря і натиск», німецький філософський ідеалізм, англійський сенсуалізм, філософію французьких соціалістів–утопістів. Вони зумовили інтерес до готичної архітектури і народної архітектури, розвиток мальовничого пейзажного парку, виникнення етичного напряму в архітектурі, що поставило перед архітектурою завдання соціального перевлаштування суспільства.

Аналіз теоретичних концепцій К.Н. Леду, Э. Л Буллє, Ж.Н.Л. Дюрана, Ж.Б. Ронделлє, Е. Бретона, А. Хирта, К.Ф. Шинкеля, Л. фон Кленце, Д.Фергуссона, А. Пьюджіна, Віолле ле Дюка, Р. Земпера, Д. Реськіна, У. Морріса показав, що проблема вивчення романтизму лежить у галузі професійної архітектурної діяльності. Тому в підрозділі 1.3. «Теоретична модель і методи дослідження архітектури романтизму» як основне інтегральне поняття, що дозволяє якнайповніш описати архітектурний процес романтизму, було прийняте поняття творчого методу. Робота з ним дала можливість не тільки описати архітектуру даної епохи, але і розкрити основні позиції романтичного світогляду, а також особливості творчої діяльності архітекторів-романтиків, розглянути стан справ у архітектурній теорії того часу, а також вивчити певні композиційні прийоми і техніку проектування й архітектурну морфологію романтизму.

Відштовхуючись від вищевикладеного, було висунуто гіпотезу про те, що романтичний метод творчості в архітектурній професії «кристалізується» в архітектурних спорудах, що мають характерні тільки для Романтичної епохи формальні й змістовні ознаки. Романтичний метод творчості проходить низку етапів розвитку в архітектурі романтизму, що простежується в історико-генетичному дослідженні.

Спираючись на прийняте у філософії поняття про метод як про «художню організацію дійсності, тип художнього мислення, виражений в конкретно-історичній формі», в роботі запропонована теоретична модель, в якій структура творчого методу романтизму представлена як триєдність ідеальних уявлень, практичних дій по їх втіленню і втілених в архітектурній формі результатів діяльності. Виявлені слідуючі складові романтичного методу:

- ідеальні уявлення, які відображаються в світоглядних принципах, системі естетичних ідеалів романтичної епохи, в архітектурній теорії;

- практичні дії по втіленню задуму фіксуються в своєрідних художніх  підходах, техніках і прийомах; розглядаються з урахуванням суб'єктивного фактору;

-  втілені результати діяльності кристалізуються в архітектурних об'єктах, при вивченні яких проводиться семантичний, феноменологічний і морфологічний аналіз.

Другий розділ дисертації «Генезис архітектури епохи Романтизму» складається з двох підрозділів. У першому підрозділі описані основні принципи романтизму в архітектурі. Всі перераховані вище шукання привели до того, що до середини XIX століття романтичною архітектурною наукою були розроблені такі інтегральні принципи, як: антинормативність, історизм, творчий універсалізм, схильність до синтезу, «органічність», символізм архітектурної мови, які в сукупності ми можемо трактувати як творчий метод романтиків. У архітектурі вони стали світоглядною основою методу, вплинули на формування архітектурної теорії в цілому і повсюдно використовувалися в архітектурній практиці як основні формоутворювальні принципи. Внаслідок цього архітектурна наука Романтичної епохи поставила низку питань і розробила кілька важливих теоретичних концепцій їх вирішення, серед яких можна виділити наступні: архітектурна спадщина, естетичний ідеал в архітектурі, природа в контексті архітектури, змістовність архітектури, символіка архітектурної форми, засоби виразності архітектури і її стилістика, «утилітарне» та «етичне» в архітектурі.

У другому підрозділі «Етапи формування неостилів і їх типологія» описано еволюцію Романтизму шляхом проведення діахронічних зрізів в архітектурі уздовж осі історичного часу і низки синхронічних зрізів в місцях критичних зламів у розвитку архітектурної професії. Внаслідок цього отримано розгорнуту картину формування неостилів, що дозволило розробити їх типологію.

Епоха Романтизму – період корінної світоглядної ломки, війн, революцій, нових відкриттів в техніці і науці. В архітектурі європейських країн він характеризується глобальними змінами творчого методу. Виділені періоди розвитку романтизму фіксують і описують три найбільш характерні еволюційні зрізи – зародження, розквіт і захід. В архітектурі романтизм не володів рисами стилістичної цілісності, виявлявся через множинність стилістичних напрямів.

В результаті дослідження вдалося показати, що романтизм в архітектурі представлений у вигляді раціоналістичної і іррационалістичної тенденцій. Для описуваного культурно-історичного періоду характерне домінування ірраціонального напряму. Прослідкувавши складний шлях формування неостилів|, була виявлена тенденція їх утворення навколо основних ліній розвитку архітектури, таких як позитивізм, утилітаризм, історизм, моралізм, символізм і формалізм. У різні періоди Романтичної епохи можна відзначити домінування тієї або іншої лінії розвитку архітектури і відповідних їм неостилів. Так, на перший період Романтичної епохи припадає розквіт революційного класицизму, формування основних позицій концепції позитивізму, бурхливий розвиток екзотики і неоготики. Позитивізм першого періоду представлений концепцією Ж.Н. Дюрана, який виводив естетичні якості архітектури з її здатності відповідати вимогам користі. У пізніший період ідеї позитивізму розвивали Г.Земпер, О.Шуазі, Віолле ле Дюк. Розвиток утилітаризму пов'язаний з процесом освоєння нових науково-технічних досягнень в архітектурі. Одним з перших проявів утилітаризму в архітектурі вважається споруда Будівельної академії в Берліні архітектора К.Ф. Шинкеля (1831–1836). Розквіт утилітаризму належить до третього, останнього періоду романтизму і пов'язаний з будівництвом павільйонів Всесвітніх промислових виставок і творчістю А. Лабруста, Л. Буало, Д. Пекстона. Лінія історизму в Романтичну епоху є спадкоємицею класицизму. Просвітницька діяльність І.І. Вінкельмана викликала до життя значну кількість досліджень античної архітектури. Т.ч., вже до початку століття в архітектурній практиці намітилася орієнтація на точніше відтворення прототипу (церква Мадлен, арх. А. Віньйон; Тріумфальна арка на площі Карусель, арх. П.Ф.Л. Персьє і Ш. Фонтен; Вандомська колона, арх. Ж. Гондуен і Ж.Б. Лепер; Королівська резиденція в Мюнхені, арх. Л. фон Кленце та ін.). Посилення цієї тенденції в третьому, «науковому» періоді романтизму призвело до кризи класицизму і, зрештою, до втрати його стилістичної цілісності.

Впродовж Романтичної епохи змінюється вибір культурних прототипів. У перший період – це антична класика, готика і екзотика. У другий – італійське Відродження, готика, в третій – етнографія і національне середньовіччя. Неоготичні тенденції, що зародилися ще в епоху Просвітництва (Нуенські ворота, архітектор І.Г. Бюрінг; готичний дім у Верліці, арх. Ф.В. фон Ердмансдорф; Королівське село, арх. Р. Мак) були розвинені романтичною філософією і естетикою і знайшли гарячу підтримку архітекторів-романтиків. Неоготичний напрям був особливо популярний в перший і другий періоди романтизму в таких країнах як Англія (Англійське готичне відродження, замкова готика, перпендикулярна готика) і Німеччина (К.Ф. Шинкель, Д. Олмюллер, Е.Ф. Цвирнер, Ф. Гертнер). Окрім будівництва нових об'єктів, у багатьох країнах розпочалися «відновні» роботи і реставрація середньовічної готичної спадщини (Е.Е. Віоле ле Дюк, Р. Грегорі, Ж.Н.Л. Дюран, П. Абаді). Т.ч., до третього періоду в неоготиці також посилюються «археологічні» тенденції, вони приходять на заміну «чистої мрійливості» перших споруд, що відтворювали «готичний дух». До середини століття з неоготикою стали пов'язувати не тільки релігійні, але й суспільні, політичні і навіть економічні ідеї. Спочатку екзотичні мотиви можна виявити в паркових спорудах. У перший період романтизму вони широко використовуються в ампірних інтер'єрах. Пізніше спостерігається тенденція закріплення екзотичних стилів за окремими функціональними типами споруд.

Етичний напрям на початку Романтичної епохи пов'язаний з містобудівними утопіями соціалістів-утопістів, концепціями французьких революційних романтиків, а в останній період – із творчістю Д. Реськіна і У.Морріса.

Уявлення про архітектуру як про текст склалося у межах концепції «архітектури, що говорить», окремі положення якої належать К.Н. Леду. З першим періодом Романтизму пов'язаний надзвичайний інтерес до змістовних завдань архітектури і спроби розробити її нову символічну мову. Полігоном цих шукань стали: революційний романтизм, проекти представників Берлінської школи і романтичних класицистів, творчість Д. Соуна і, деякою мірою, Д. Неша. Знаменно, що розробка нової символічної мови велася паралельно з відмовою від традиційної для класики логіки формоутворення і з розробкою революційної концепції форми.

Процес формування неостилів в Романтичну епоху відрізнявся складністю і неоднозначністю. Їхнє утворення відбувалося на основних лініях розвитку архітектури,  що відповідали основним проектним ідеологіям, але нерідко неостилі орієнтувалися відразу на декілька ідеологій. Так, революційний класицизм відповідав лініям символізму і формалізму.

Третій розділ «Романтизм як композиційний метод в архітектурі» ґрунтується на теоретичній концепції про єдність смислового, процесуального, феноменологічного і морфологічного, аспектів в професійному методі роботи архітектора взагалі і романтичного зокрема. Виходячи з цього, розділ ділиться на чотири складники. Значення романтичного світогляду як змістовного аспекту романтичного методу розглядається в підрозділі 3.1. Світоглядна інваріанта набуває справді колосального значення в епоху Романтизму. Тотальне прагнення свободи – основна змістовна парадигма романтизму. Принцип антинормативності став віддзеркаленням цієї всеосяжної ідеї і виразив себе в полістилізмі епохи. Естетичний ідеал романтизму можна звести до трьох культів: культу мистецтва, культу природи, культу творчої індивідуальності. У підрозділі показано, що в період становлення романтичного методу формувалася нова мова архітектури. Робота в смисловому просторі архітектури романтизму, за допомогою виділення в ньому стилістичного, просторово-часового, конструктивно-технологічного, міфо-поетичного, композиційно-синтаксичного змістовних зрізів дозволяє розглядати архітектуру даного періоду у всьому багатстві і своєрідності її змістовних характеристик. Вдається показати, що архітектурну мову романтизму відрізняє стилістичне різноманіття, за певними функціями закріплюються певні стилістичні переваги, функції, що формуються, вимагають розробки нового типологічного каталога. Конструкції стають самодостатніми елементами архітектурного тексту.

У підрозділі 3.2. морфологічний аналіз дозволив виявити особливості архітектури романтизму. Вже на першому етапі Романтизму намічається корінний перегляд основних принципів формоутворення, ці зміни пов'язані з відходом від стилістичних систем бароко і класицизму в західноєвропейській архітектурі. Ордерна система втрачає свої пріоритетні позиції, але вперше в історії архітектури виникає напрям, що експериментує зіз формою і проголошує концепцію її естетичної самодостатності. У цей період відбувається зародження і розвиток такої лінії розвитку архітектури як формалізм. Формалістичний напрям рішуче пориває з класицистичним минулим і традиційними системами декору. У межах формалізму склалися два підходи. Прихильники одного сповідували концепцію раціональної форми. Яскравими представниками цього підходу були революційні романтики (Е.Л. Буллє, К.Н. Леду) і німецькі романтичні класицисти (К.Ф. Шинкель, Л. фон Кленце), що не втратили зв'язок з ордерною системою. У подальші  періоди романтизму відбулося зближення раціональної гілки формалізму і утилітаризму. Прихильники концепції раціональної форми вважали за краще створювати об'єкти «простої», іноді архетипичної форми з чіткою, раціональною планувальною структурою і такими морфологічними характеристиками як центричність, симетрія, застосування метричних рядів, прямокутних грат, лінійність. Прихильники іншого підходу (замковий стиль, етнографія, екзотика; творчість Ж.Ж. Леккє) розробляли концепцію ірраціональної форми. Вона припускала пріоритет «складної» форми, живописний принцип композиції, асиметрію, ритмічні ряди, складність
і мальовничість силуету.

Аналіз феноменологічного і суб'єктивного чинників, розгорнений в підрозділі 3.3. показав, що система естетичного ідеалу романтизму, значно більшою мірою ніж інші художні напрями, спиралася на чуттєво-інтуїтивний спосіб пізнання світу і віддзеркалення його в мистецтві. У поле зору романтичної архітектурної теорії потрапили, перш за все, такі елементи методу, як «фантазія», «вигадка», «ідея», а не раціональне урахування всіх вимог до проектованої споруди. Розгляд характеру творчої діяльності архітекторів Романтичної епохи дозволяє зробити висновок про пріоритет екстравертної установки. Інтравертна установка в цей період існувала як компенсаторна і не була типовою. Екстравертну установку характеризує сприйнятливість до подій зовнішнього життя, рухливість і швидкість реакції на ці події, здатність відповідати новим запитам часу, творчий універсалізм, схильність до популяризації своєї творчості, інтенсивна публічна діяльність, прагнення організуватися в творчі об'єднання. Аналіз архітектури дозволив виявити серед безлічі феноменологічних описів найбільш характерні, які відображають неповторність архітектури романтизму. Схильність романтичного мистецтва до множинності проявів визначила головну узагальнюючу феноменологічну характеристику епохи як її полістилізм. До естетичних критеріїв архітектурної якості теоретики романтизму зараховували такі феноменальні властивості архітектурної форми як «мальовничість», «піднесеність», «виразність», «оригінальність», «складність», «різноманітність».

У підрозділі 3.4 подано розгорнений опис підходів, техніки і прийомів в архітектурній діяльності романтизму. У межах романтичного методу  виділені нормативно-раціоналістичний, етичний, історико-типологічний, символіко-метафоричний, формально-морфологічний підходи. Встановлено відповідність між певними підходами і лініями розвитку архітектури. Так, нормативно-раціоналістичний підхід розвивав позитивізм і утилітаризм, історико-типологічний – стилізаторство й еклектику, етичний – моралізм, символіко-метафоричний – символізм, об’єктно-морфологічний – формалізм. У Романтичну епоху виробляється низка композиційних технік, відповідних цим підходам. Так, аналітико-комбінаторна техніка служила засобом раціоналізації творчого процесу і використовувалася практично у всіх підходах романтизму. У своїй роботі прихильники аналітико-комбінаторної техніки застосовували різного роду модульні просторові ґрати і синтактику сіток. Етичний підхід використовував техніку співвідношення проектної програми з етичним зразком. Прихильники цього напряму в архітектурі вірили в перетворювальну роль мистецтва. На їхню думку, архітектура, що відображає позитивну ідею, здатна виховувати, пропагувати, а значить, творити кращий соціальний устрій. Етична програма була важливою складовою творчого методу революційних романтиків (К.Н. Леду), якоюсь мірою, представників ампіру і романтичного класицизму, соціалістів-утопістів, Д. Реськіна і У. Морріса.

Історико-типологічний підхід розробив техніку вільного трактування, стилізаторство і еклектику. Техніка вільного трактування характерна для першого етапу романтизму. Вона припускала авторську оцінку тих стилів, що існували раніше, засновану на «синтезі художніх цінностей історичної епохи для створення цінностей власної». Техніка вільного трактування не використовувала пряме цитування, а була вільною інтерпретацією культури, що надихнула автора (Королівський павільйон в Брайтоне, інтер'єр церкви св|. Миколи арх. І.Ф. Дауте, «Турецький дім» арх. Ж.Ж. Лекє). Техніка стилізаторства орієнтувалася на конкретний історичний прототип або стиль в архітектурі. Прийом майже буквального цитування історичних прототипів був особливо характерний для французького ампіру і німецького романтичного класицизму (А. Віньйон, П.Ф.Л. Персьє, Ш. Фонтен, Л.П. Бальтар, Ф. фон Гартнер, Л. фон Кленце). Поступово, до останнього періоду романтизму в архітектурі посилюються «археологічні» тенденції і формується техніка еклектики у межах історико-типологічного підходу. Техніка еклектики сформувалася в надрах Романтичної епохи і виникла на стику антинормативності романтизму і утилітаристської концепції «користі». Колаж, аплікація, монтаж – улюблені прийоми еклектики, за допомогою яких декорується утилітарна форма (Ч. Беррі, Ш. Гарньє, Ж. І. Хітторф, Е. Кноблах). Основні прийоми еклектики – стилістична полігамія, раціональна робота з прототипами, колаж, цитування.

Символіко-метафоричному підходу в архітектурі романтизму відповідала техніка співвідношення змісту і форми. Її характеризує пріоритет змістовних завдань, яскрава образність, ілюстративність, риторика архітектурної мови (Е.Л. Булле, К.Н. Леду, Ж.Ж. Леке, Ф.Гіллі, Г.Генц, Ф. Штігліц, К.Ф. Шинкель, Д.Соун, Д.Неш).

Об'єктно-морфологічний підхід передбачає концентрацію на питаннях формоутворення і використовує техніку раціональної або ірраціональної форми. На експресивні можливості чистої форми, позбавленої історичного декору, архітектори звернули увагу ще в перший період романтизму (Будівельна академія, архітектор К.Ф. Шинкель; госпіталь в Челсі, арх. Д. Соун; концептуальні проекти Е.Л. Буллє і К.Н. Леду). У другому і третьому періодах ця техніка використовувалася в промисловій архітектурі і утилітаризмі. Техніка експресивної форми акцентується на розробці експресивних можливостей форми, пошуку її пластичної виразності, яскравої образності, враховує психологію сприйняття архітектури (замковий стиль, пітторекс, революційний класицизм).

Слід констатувати, що романтичний метод творчої діяльності був свого роду експериментальним полігоном, де народжувалися нові способи формоутворення і нова морфологія, що підготувала появу архітектури подальших епох – Еклектики, Модерна, Модернізму.