ARS NOVA: ВИМІР ТА РАЦІОНАЛІЗАЦІЯ МУЗИЧНОГО ЧАСОПРОСТОРУ

ПОСЛЕДНИЕ НОВОСТИ

Бесплатное скачивание авторефератов
СКИДКА НА ДОСТАВКУ РАБОТ!
ВНИМАНИЕ АКЦИЯ! ДОСТАВКА ОТДЕЛЬНЫХ РАЗДЕЛОВ ДИССЕРТАЦИЙ!
Авторские отчисления 70%
Снижение цен на доставку работ 2002-2008 годов

 

ПОСЛЕДНИЕ ОТЗЫВЫ

Спасибо Сергей! Файлы получил. Отличная работа!!! Все быстро как всегда. Мне нравиться с Вами работать!!! Скоро снова буду обращаться.
Отличный сервис mydisser.com. Тут работают честные люди, быстро отвечают, и в случае ошибки, как это случилось со мной, возвращают деньги. В общем все четко и предельно просто. Если еще буду заказывать работы, то только на mydisser.com.
Мне рекомендовали этот сайт, теперь я также советую этот ресурс! Заказывала работу из каталога сайта, доставка осуществилась действительно оперативно, кроме того, ночью, менее чем через час после оплаты! Благодарю за честный профессионализм!
Здравствуйте! Благодарю за качественную и оперативную работу! Особенно поразило, что доставка работ из каталога сайта осуществляется даже в выходные дни. Рекомендую этот ресурс!
Сработали прекрасно, нервы железные. На хамство и угрозы отреагировали адекватно и с пониманием. Можете пользоваться услугами сайта.


Название:
ARS NOVA: ВИМІР ТА РАЦІОНАЛІЗАЦІЯ МУЗИЧНОГО ЧАСОПРОСТОРУ
Альтернативное Название: ARS NOVA: ИЗМЕРЕНИЕ И РАЦИОНАЛИЗАЦИЯ МУЗЫКАЛЬНОГО пространстве
Тип: Автореферат
Краткое содержание:

У Вступі обгрунтовано вибір теми, актуальність, наукову новизну, визначено мету та завдання роботи, а також представлено основне коло уявлень середньовічної людини про час і простір.


    Розділ І «Мистецький час  Ars nova» має три підрозділи. У першому підрозділі «Культурологічні аспекти дослідження середньовічного часопростору» розкриваються теоретико-методологічні основи вивчення даної проблеми та сучасний стан її дослідження у вітчизняному та західному музикознавстві. Він має за мету виявити суперечливість епохи Ars nova, її інновації та зв’язок із середньовічними традиціями, роль соціально-політичної та релігійної атмосфери у розвитку музичного мистецтва. Тут демонструються фактори, що були поштовхом до змін часових характеристик періоду Ars nova.


У хронотопі втілюються суттєві ознаки культурно-історичного типу. Середньовічною науковою думкою категорія часу розглядалась як «складена» з двох частин,  що поєднувала в собі Вічність, як позачасовий аспект, і, власне, реальний час. Така одвічна опозиція «верху» і «низу» вже сама по собі порушувала безперервність і гомогенність простору та часу. Дослідники культури нерідко вказують на «стрибкоподібність» у відтворенні часу в епоху Середньовіччя.


    Епіцентром  всіх часових уявлень був літургійний чи есхатологічний час. Це означало, що з позиції вічності всі моменти часу існували одночасно, що робило час замкненим, статичним, «позачасовим». Середньовічні автори підходили до аналізу часу як антитези вічності. Вимір часу за допомогою розробленої системи символів відкидає будь-які хронологічні рамки та їх кількісне прорахування. Позачасовість, деяка застиглість часу у переживаннях його середньовічною людиною відображалась в різних формах духовного устрою. В період «сутінок» Середньовіччя, в період оновлення усвідомлень, осмислення  категорій простору та часу у тому вигляді, у якому вони були характерні для середньовічної «моделi світу», трансформуються, втрачають звичні якості.  Змінюється концептуальне ставлення до часу, відтепер здатного до обчислення у кількісних (незалежних від символічних, тобто якісних)  одиницях.


У другому підрозділі «Часопросторова координата в історичному перехресті» - вказується на три основні чинники, що стали поштовхом до змін часових характеристик періоду Ars Nova


         -по-перше, соціально-економічний фактор;


         -по-друге, наукові введення та їх зв’язок з філософією свого часу; 


         -по-третє, нове психологічне сприйняття часу.


     1. Соціально-економічний фактор: влада і музика.  Одним з найбільш важливих аспектів музичного життя на той час було те, що воно значною мірою відштовхувалось від складних відносин між владними структурами та митцями. Ці стосунки багато в чому виявляли спільні інтереси, основним з яких був ріст значення індивідуальності – як у придворних колах, так і серед митців. В XIV столітті це активізувало художню креативність та сприяло емансипації мистецтва, вагомості індивідуальних творчих методів. Музика стає символом елітарності, знаком престижу, але також і приналежністю влади та меценатів, що сприяло розвитку нового напрямку музичного мистецтва - мистецтва Аrs Nova.


   Починаючи з кінця ХІІІ – початку ХІV ст., мешканці  європейських міст у повсякденному побуті починають поступово переходити від нерівномірного церковного часу до часу, що протікає рівномірно («міського»). Ж. ле Гофф вводить поняття «час Церкви і час Купця» як основнi антиномічнi часи кінця Середньовіччя. «Час купця» звільнюється від часу біблійного, і Церква облишає контроль над ритмом світського життя. З іншого боку, в музиці літургійний Час, втілений в musica plana, поступово переходить в інакшу стадію – Час купця, який стає вільною фрагментованою реальністю, втілений своїм чином в musica mensurabilis. Посилена увага до вимірності часу веде до перегляду традиційних уявлень про якість часу. Це полягало, насамперед, в потребі переходу – від сприйняття часу як природного явища (вода і пісок як те, що саме по собі уособлює час) до відтворення вічного колообігу небесних світил, до втілення безперервності в дискретних одиницях. Прагнення влади внести раціоналістистичний порядок в усі сфери життя робить актуальними вимоги і до упорядкованості часу. Результатом цього став винахід механічного годинника, який давав уяву про сучасний час і ділив день вже на рівномірні частини (12 годин).  Тоді ж були закладені основи розміреної організації часу в музиці (musica mensurabilis) у вигляді системи музичної нотації, сформульованої Франко Кельнським. Захищаючи рівність бінарних і тернарних ритмів та можливості їх комбінацій, музиканти ХІV ст. завершили процес теоретичної систематизації. Поява перших механічних годинників та паралельно створення мензуральної музики і системи нотації належать до найбільших середньовічних інновацій.


    Інший економічний фактор – грошова реформа та поява монети як вияв поділу грошової одиниці на окремі одиниці рахунку, більш точні і більш дискретні, - підтверджує завершення цієї тенденції. Н.Орезмський у своєму «Трактаті про монети» (1355 р.) говорить про важливість цієї, більш точної одиниці рахунку, яка є природнім порядком, встановленої Богом «за мірою, вагою і числом». Не випадково також, що цим самим критерієм для позначення мензуральної музики користується Іоан де Муріс.


  Ars nova було свідченням не просто складних відносин між владними і мистецькими структурами. Довколо Нової музики виникали справжні дебати, про що свідчить булла Іоана ХХІІ (1324 р.) з її запереченням усіх нововведень цього музичного напрямку, які дискредитували стабільні норми світового порядку. Неоднозначні і складні стосунки з політичним світом не лише вплинули на формальну тематику вербальних текстів (що було абсолютно очевидним і про що свідчить політично-сатиричне спрямування «Roman de Fauvel», деякі мотети Вітрі та Машо, кілька анонімних композицій з кодексів Ivrea, Apt, Chantilly), але зміни в суспільстві вплинули на саму сутність часу, в тому числі і музичного.


       2. Від наукових введень до нових надбань у музичній теорії. Входження  музичної науки в квадривіум сприяло тому, що вона вбирала в себе нове в інтелектуальних пошуках і особливо те, що торкалось понять числа та часу. Наприклад, нові теорії у фізиці не тільки збіглись у часі з появою музичних трактатів теоретиків кінця ХІІІ-ХІV ст. (Ієроніма Моравського, Іоана де Муріса, Філіпа де Вітрі, Ветулуса де Ананья, Ламберта-Арістотеля), але також виявили спільні точки дотику з тими новими науковими теоріями, які звертались до проблеми вимірності часу в музиці.


        Постановка проблеми plurificatio temporum (часова множинність), що обговорюється паралельно музичними теоретиками Ars Nova, фізиками та філософами-номіналістами, приводить до чіткого розмежування часів на час «фізичний» і час «математичний» (в музиці його численні варіанти: «натуральний» і «музичний» чи «гармонічний») та поділ останнього на дискретні одиниці.


     Фізичний час (або натуральний) - здатний до стиснення і розтягнення, що був відображенням нерівномірного обертання небесної сфери, - апелював, насамперед, до якісного його розуміння.


    Математичний час (або музичний чи гармонічний) - абстрагований від фізичного - один, константний, який можна лише ділити. Він апелював до  кiлькiсного розуміння. 


       Ідея ж поділу «математичного» («музичного») часу на дискретні та рівномірні одиниці стає вирішальною в музичній науці: в Ієроніма Моравського - поділ гармонічного часу на instans (миті), які є вже неподільними; в Іоана де Муріса -   вимір континуального руху за допомогою дискретного елементу та музичний час (tempus) як еталон будь-якого виміру; у Філіпа де Вітрі - поділ бревісу на мінімальні одиниці. А також у фізиці та філософії номіналізму: Н. Бонета, У. Оккама, Р. Кілвардбі, Ж. Бурідана, Н. Орезмського. Все це викликало справжню концептуальну революцію у розумінні часу та позначило реальний прогрес в поглядах на вимір часу в музично-теоретичній думці. Збагачення теорії йшло пліч-о-пліч з науковими теоріями у фізиці, а також із технічним прогресом, що й дозволило ввести нові способи виміру часу.


        3. Перцептуальний часопростір  Ars Nova. В епоху Ars nova Час набував нерідко образу живого організму, що викликало нове його переживання. Таким було, наприклад, відчуття втечі самого часу. Мотив “memento mori” (“пам’ятай про смерть”) і сприйняття світу як світу старіючого, стали однією із форм художнього втілення у творчості багатьох поетів і музикантів. Тематика творів Ж. Фруассара (“Mes temps sen fuit einsi quens ombres,* - «Мої часи втікають від мене так само, як тіні»), Д. Кольвака (трактат “Disciplina degli Spirituali”, другий розділ якого присвячений необхідності збереження часу, що втрачається), Г. де Машо (“Je maudis lheure et le temps et le jоur” – “Ненавиджу годину, час і день”) є яскравим свідченням входження образу самого Часу у творчість, який отримує нерідко справжнє філософське обгрунтування. Паралельно виникає відчуття постійного оновлення, яке наштовхує середньовічну теоретичну думку на ідею вичерпаності часу. В тому ж напрямку формується погляд на Вічність, що триває постійно і сукупно містить усі три часи. Тоді ж виникає відчуття часу суб’єктивного, індивідуального, здатного до внутрішнього розвитку.  Важливим у новому психологічному сприйнятті часу було подолання одвічної дихотомії часу (час літургійний, вічний та час земний, минущий), поява ідеї третього світу – індивідуального часу Чистилища. Принципова єдність часу і простору в період Середньовіччя вела до того, що просторовий зміст набував саме поняття часу.  Новий погляд на простір, який передбачає спостереження ззовні, нерідко символізувався з “fenestra aperta” (“відкритим вікном”) Альберті. Просторова опозиція між “тут” і “десь”, що може детермінувати середньовічну уяву в розумінні простору, починає більш конкретизуватись в ХІV ст., набуваючи кількісних характеристик при точному їх розрахунку.


       Третій підрозділ «Естетика Часу в музично-поетичній творчості Гійома де  Машо» присвячений поглядам на час Машо, що є скоріше метафоричними та насичені багатством символічних ознак. При тому вони складаються в чітку систему, що диференціюється на такі три аспекти: час як лінійне протікання буття; час як циклічна будова світу; час як символ почуттів закоханого поета.


        В 70-х роках у своєму відомому Пролозі до “Dit dou vergier” (“Сказання про сад”) Машо викладає естетичну концепцію змісту творчості - лише музика виокремлюється з інших наук квадривіуму, оскільки вона є джерелом радості, примирює людину із світом і, таким чином, реалізує злиття макрокосмоса з мікрокосмосом (“Музика – це вчення про те, як веселитись, співати і танцювати” ). 


   Лінеарну концепцію часу Машо втілює в поемі “Dit dAlerion” (“Сказання про Алеріона”), космологічну і циклічну -  у дзеркальній симетрії рондо “Mon fin est mon commensement” (“Мій кінець є моїм початком”).


  Якщо в мотетах №5 Qui plus aimme, plus endure (“Хто більше кохає, довше триває”), №10 “Helas! Ou sera pris confors pour moi?” (“Шкода! Де я досягну втіхи?”), баладіOn ne porroit penser” (“Не можливо думати”) автор прагне показати всі координати часу з точки зору субєктивного настрою, поема “Le Voir Dit” (“Сказання про побачене”) демонструє здатність часуперестрибувати себезгідно з ментальним станом закоханого поета (наприклад, при зустрічі Дами серця час набуває ознак літа і, навпаки, позбавлений кохання, поет відразу опиняється в іншій порі часу, коли «був довгий зимовий час, з сильним холодом і дощами» («s’estoit trop grans li yvers, plains de jelee et pluvieux»).


       Розділ ІІ - «Простір мистецтв готикипростір  схоластики: до спорідненості  між деякими категоріями» - присвячений  виявленню спільних закономірностей розвитку, спорідненості між мистецтвами, філософією та музичною наукою періоду пізньої готики крізь призму часопросторових ознак, що дозволило би вписати їх в єдине інтелектуальне поле.   


      Синхронність деяких явищ в мистецтвах та філософських течіях дозволяє говорити про їх типологічну спорідненість на різних етапах їх еволюції. Основу запропонованих аналогій між мистецтвами та наукою становить типова для Середньовіччя єдність свідомості, типу культури та способу мислення. Музика ще сприймається як мистецтво з подвійною ознакою. Музика, як мистецтво або “музика практична”, що стосувалось літургії і була більше справою співака (cantor), та музика, як наука чи “музика теоретична”, що вивчалась в рамках квадривіуму і була справою саме musicus. Музична естетика Ars Nova вводить новий статус майстра (композитора) та виконавця, які теж могли увійти у священне царство musica mundana i musica humana з тим же визначенням назвою «музиканта».


      Порівняльна характеристика просторового рішення конструкцій в цих видах мистецтв (перший підрозділ), роль пропорції (другий підрозділ), дискретності та знаку (третій підрозділ) виявляє основні моменти взаємодії, спільні координати. Окреме місце відводиться порівняльному аналізу розташування сюжетів у часі у готичній ілюмінованій мініатюрі та мотеті (четвертий підрозділ).


      В підрозділі «Раціоналізація готичного простору» показано, як музична наука і філософія об’єднуються в єдине ціле завдяки їх теоретичній, пошуковій спрямованості до відтворення гармонії світу, кожний у власній науковій орбіті. Поряд з цим і архітектура  вливається в загальний художній процес, виступаючи ще одним способом художнього втілення наукових ідей.  Одна з найбільш показових ознак навіть раннього готичного собору – контраст між величною статикою кам’яних склепінь і порталів та вишуканістю і легкістю скульптурного наповнення. В музиці це втілюється у контрасті чергування розділів з різною технікою в органумах цього часу (Halteton та дискантовою). Прагнення до логічної послідовності мислення приводило до особливої «просторовості» схоластичних трактатів, чітка побудова яких зводилась до логічної схеми: теза – антитеза – синтез. Так само як глядач, проникнений схоластичним духом, прагнув пережити сам процес архітектурного творіння, як читач «Сум» «переживав» процес пізнання божественного, так і слухач органумів мав можливість «статичного споглядання через вслуховування». Панування в органумах однорідних мініструктур в тривалому часовому розгортанні створювало ілюзію «застиглості». Чисто індуктивний метод у вибудові цілого, коли вся структура компонується з окремих блоків, є майже адекватним конструктивному вирішенню собору, який дозволяє нам поступово «прочитувати» його за ярусами.  Розгортання часу в музиці  за  іншою логікою – не процесуально-динамічною, з її субординаційним співвідношенням центрів, а мозаїчною, з координаційною конфігурацією незалежних і рівнозначних точок відліку, - відчувається і в готичному соборі, і в конструкції схоластичних «Сум». 


      Починаючи з ХІV ст., теорія музичного мистецтва дійсно оновлюється. Трактати І. де Муріса «Notitia artis musicae» і «Compendium musicae praticae» подають не лише нову систему нотації Ars Nova, але також і справді філософське обгрунтування її контексту. Вони виявляли спільні риси з  теологією і нерідко були залежними від конструкції та термінології схоластичних трактатів. Повне запозичення Ієронімом Моравським структурної моделі «Summa theologiae» Томи Аквінського у своєму «Tractatus musicae» було яскравим тому свідченням. Користуючись формою знаменитого теологічного трактату, Ієронім робить при тому кілька серйозних заміщень, що змінюють концептуальний зміст твору. Принципово новою ідею тут стає концепція щодо музичної науки. Всупереч теологічному вченню на місце Бога поставлений звук дискретний, який стає основою музики подібно до того, як Тома Аквінський бере за основу теологічної науки Бога. Завдяки Ієроніму музична наука, беручи за структурологічну основу томіське вчення, стає повноправною серед усіх інших наук. Першоосновою самодостатності цієї науки про музику є звук, а не правила арифметики.


            У підрозділі - «Пропорція як метод побудови» - підхід до виміру музичного часу з позиції пропорційного та цифрового поділу дозволяє нам розглянути музику як об’єкт споглядання, в якому перебіг часу може розцінюватись навіть поза слуховою реалізацією, тобто як математичний чи візуальний об’єкт. При такому погляді підтверджується і сам статус середньовічної музики як насамперед науки «математичної».  


 Часова єдність і естетична звукова матеріалізація теоретичної ідеї, що керували мотетом, були втіленнями єдиного і непорушного космічного порядку. Таким  порядком був порядок пропорційний за геометричним та математичним поділом. Принцип пропорціювання був одним з найважливіших проявів синкретизму музичних та архітектурних конструкцій, як прояв саме раціонального начала.


Система пропорціювання - ідея єдності і числового контролю – виявила себе найбільш виразно в галузі музичної теорії Ars Nova та в мотеті. Якщо в попередній період пропорція використовувалась в музиці в основному для визначення і опису  інтервалів - як октава (2:1), квінта (3:2), кварта (4:3) і т.д.,- то починаючи з ХІV ст. – так само і для ритмічної організації. У своєму трактаті «Ars Nova» Ф. де Вітрі  пропонує організувати ритм і гармонію за єдиним і раціональним законом – пропорціями з 2 і 3. Теорія пропорцій та симетрії розробляється також у розділі «Про відношення між числами» трактату  «Notitia artis musicae» І. де Муріса. 


Теоретичні пошуки в галузі пропорціювання втілюються в ізоритмічних мотетах Вітрі, де інтелектуальна та числова гра обумовлювала композицію, а комбінація чисел дозволяла збудувати структуру в сенсі різних рівнів пропорцій різноманітних частин: між різними частинами тенора, між сегментами кожного з голосів, між компонентами різних голосів. Точний і систематичний поділ кожної структури  дозволяє «прорахувати» кожну ритмічну формулу (talea) і співвіднести її з іншими структурами.


   Цікаво, що у Машо мотети побудовані пропорційно у цілому, а не тільки на рівні окремого твору. З двадцяти трьох мотетів Машо, які угруповуються на дві нерівномірні і незалежні групи (двадцять мотетів і три), перша з цих груп представляє собою симетрично та пропорційно побудовану цілісність.


Тяжіння до демонстрації загальної ідеї у геометричних фігурах відображене в музичних формах в прямому чи символічному сенсі. Такими є, наприклад:  безкінечний канон Бода Кордьє «Tout par compas suy composes» («Все організоване колом»), представлений групою геометричних фігур; його ж рондо «Belle, bonne» («Гарна, приваблива»), вписане у форму серця; рондо Я.Сенлеша «La harpe de Melodie» («Мелодична арфа») у формі арфи та ін. Все це відповідало аналогічним тенденціям у пластичних мистецтвах. Згодом теорія пропорцій, що так сильно вплинула на всю схоластичну думку та конструкцію ізоритмічних мотетів  в номіналістичних течіях та музичній теорії, починає послаблюватись. Відчуття Цілого поступається відчуттю одиничого, де світ розпадається на окремі одиниці, час – на окремі дискретні частки.


   Третій підрозділ «Дискретність та знак» демонструє, як з переходом музичної думки від якісних характеристик, втілених у вокальному континуумі Високого Середньовіччя, до кількісних, втілених в розміреній музиці, посилилась увага до самого звуку як одиниці. 


   Хоч у Франко Кельнського поділ ноти можливий лише на три частини, що обмежувало ритмічні можливості, проте введення в центр системи окремої ноти на місце модальної конфігурації свідчило про важливе концептуальне зрушення, що і зумовило основні новаторства Ars Nova.  Викладена Іоаном де Мурісом теорія щодо автономності одиничного музичного звуку, звільненого від символічної дихотомії «перфектне-імперфектне», є яскравим свідченням зміни поліфонічної концепції музичного твору. Позиція Муріса, згідно якої чуттєві звуки є порядком одиничним,  а ноти, що їх утримують, - універсальним (чи  мистецтвом), одночасно свідчить про сильну залежність від філософських поглядів Уільяма Оккама. Така ситуація дозволяє ввести середньовічну музичну науку в єдиний інтелектуальний простір з філософським напрямком номіналізму, оскільки обидва виявили спільну еволюцію в підході до знаку як дискретної одиниці, позбавленої свого символічного метафізичного змісту. Увага до дискретного звуку як самостійної одиниці, описаної в музично-теоретичних трактатах Ієроніма Моравського та Іоана де Муріса, знаходить своє реальне втілення у фрагментованій музичній мові гокета.


Дискретний знак, як символ звуку, модулює в напрямку приорітету зв’язків. Відбувається зміщення в направленості композиції, для якої важливішою стає не значення кожного окремого моменту, а динаміка. Відтепер нотація фіксує свого роду віхи становлення цілого, що залишає значно більший простір для  «передслухання» і «післяслухання» та виконавської інтерпретації.


 В четвертому підрозділі - «Розташування сюжетів у часі в  ілюмінованій мініатюрі та готичному  мотеті» - проблема взаємозв’язку музики і живопису, з огляду на своєрідний синкретизм, спонукає до порівняльного аналізу художнього втілення сюжетів, структури композицій з позиції просторово-часового втілення, тощо. Дотичність готичної мініатюри та мотету виявляється через складність стосунків у презентації часу і простору. Картини чи ілюмінований живопис з їх розгорнутим зображенням, диспропорцією, зворотньою перспективою давали досить реальне уявлення про здатність середньовічної людини охопити простір.


   Єдність двох масштабів дрібного та великого – типова ознака готичних рисунків і мотетів – особливий об’єднуючий фактор між ними.  У випадку рисунку, незважаючи на підкреслену його строкатість та заповнення різноманітними дрібними елементами, цілісність побудови ніколи не втрачається. Увага все більше переміщується до сприйняття окремих часток, бачення стає більш аналітичним, відчуття типового поступово змінюється відчуттям індивідуального. У випадку ізоритмічного  мотету, гокетні епізоди  представляють вже побічний план, орнамент до строго вибудованої і розрахованої конструкції, семантичне значення яких послаблене. Тим не менш, мікроструктура гокетів підпорядкована так само ідеї раціонального контролю та жорсткому прорахунку.


 Типологічні зв’язки поміж музичними та живописними мініатюрами поділяються на три групи:


1.    “процесії” з лінійною організацією часу та одним пануючим основним сюжетом. В музиці це представлено однотекстовими багатоголосними мотетами теж з одним/двома провідними голосами;


2.     мініатюри з темпоральним нашаруванням подій (часом навіть без логічного зв’язку між сюжетами) в рисунку та різнотекстові багатоголосні мотети з незалежними один від одного голосами;


3.    мініатюри з ієрархічною підпорядкованістю просторових компонентів, особливо чітко репрезентовані в музиці ізоритмічними композиціями.


 








У назвах творів ми посилаємось на оригінальні версії поезій, написані на старофранцузькій мові або локальному діалекті.  


 




Guillaume de Machaut. Dit d’ou vergier. Prologue// Hoepffner E. Ouvres de Guillaume de Machaut. – Paris : Société des Anciens Textes Français, 1908. – I vol. –P.9.


 




Guillaume de Machaut. Le Livre de Voir Dit/ édit. et trad. par P.Imbs. – Paris : Lettres gothiques, 1999.- P.86.


 




Åâäîêèìîâà Þ.Ê., Ñèìàêîâà Í.À. Ìóçûêà ýïîõè Âîçðîæäåíèÿ. Cantus prius factus è ðàáîòà ñ íèì. –Ì.:Ìóçûêà, 1982. –Ñ.23.




Ìóçè÷íèé ³ âåðáàëüíèé òåêñòè öüîãî òâîðó âïèñàí³ ó âåëèêå öåíòðàëüíå êîëî, ùî ñòàíîâèòü öåíòð ñèìåòð³¿. ²íø³ ìàë³ êîëà, ðîçòàøîâàí³ ïî ÷îòèðüîõ êóòàõ, íåñóòü ³íôîðìàòèâí³ â³äîìîñò³: ïðàâèëà âèêîíàííÿ, á³îãðàô³÷í³ äàí³ ïðî êîìïîçèòîðà.



 


Обновить код

Заказать выполнение авторской работы:

Поля, отмеченные * обязательны для заполнения:


Заказчик:


ПОИСК ДИССЕРТАЦИИ, АВТОРЕФЕРАТА ИЛИ СТАТЬИ


Доставка любой диссертации из России и Украины